(із циклу «Сльози натураліста»)
О бідний маленький убитий опосум
З подовженим рильцем і хвостиком голим,
Що в смерті скрутився тугою спіраллю!
Тебе у зубах він приніс серед ночі
І біг він безшумно, граційно і рівно,
Тримаючи ніжно м’якесеньку шкірку.
А потім жорстоко зробив свою справу,
Миттєве вдоволення в крові відчувши,
Просунувся в дім і у нім розтягнувся
Вельможно і вільно поздовж коридору.
А ти залишився побіля порогу –
Краплина в безмежжі життєвих трагедій,
І так ти лежав до наступного ранку,
Якого ніколи в житті не побачив.
О бідний опосум!
