Монолог дуже близької мені істоти
«Залишся на тиждень, а краще на місяць, на рік,
Допоки не вивчу на запах, на смак і на дотик,
Згорни ненадовго розкреслену мапу доріг
І дай мені випити вперше солодкий твій подих.
Залишся зі мною! Забудь про маршрути, квитки
І вимкни смартфон з органайзером, скайпом, Фейсбуком…
Нехай всі забудуть про тебе на довгі роки,
І ти їх забудь! Прорости в моїм серці бамбуком.
Пробий його наскрізь! Живися коханням й рости!
Розсиплюся ґрунтом, щасливий тобі прислужитись.
Ти хочеш світити? Мені одному лиш світи!»
Та я не торшер, щоби вічно з диваном дружити.
Так, це монолог мого улюбленого диванчика, якому я ніяк не можу віддатися досхочу…