Ми діти, що сховані в темряві,
За гОрами чи то за скелями,
Ми діти, що світу не бачили,
А вже його переінакшили
Ми люди, ми ґрати руйнуємо,
Які потім самі ж і будуємо
І гарні ми лиш для належності,
Ми залежні від незалежності.
Ми ніби юрбі не належимо,
Персону свою не обмежимо,
А думаєм всі ми однаково
І створюєм юрби з відзнакою.
Почуття вже стали легендами,
Давно забутими трендами.
На сцені ми сильно кохаємо,
В житті почуттів вже не маємо.
Ми жити вже звикли спектаклями,
Очима дивитися збляклими,
І нікуди це вже подіти-
Ми 21-го століття діти.
24.03.2016р.
