Кричить мені хтось:- Зупинись! Не йди!
Та я не чую чи не хочу чути.
Хай скаженіють в пеклі всі чорти -
Нове щось хочу я в собі відчути.
Наперекір всім правилам, табу,
Через провалля, хащі, перешкоди,
Іду і знаю: шлях я цей пройду,
Переборовши примхи непогоди.
І впавши на самім верху гори,
Над прірвою затамувавши подих,
Я прошепчу: - Зоря моя, гори,
Мій шлях - буденність, зовсім це не подвиг.
Не буде біля ніг моїх троянд,
На лаврах не спочину, я те знаю,
Про мене скажуть:- Ну який талант?
Таких, як він, багато проростає.
І може, там, на тій самій горі,
Притомлений, давно всіма забутий,
Щось відшукаю в головній корі
І буду я хоч трішечки почутий.
...Спливає час, вже сиві журавлі
Мої роки несуть у світ з собою,
Я ж знову опинився на землі,
Не на горі, а знову під горою.