Якось вечором зимовим одинока панна
Зайнялась пікапом звичним в барі ресторану.
Плавно ногу закидала, спинку вигинала,
Та манірно кільця диму губками пускала.
Врешті успіх усміхнувся панночці привітно -
Підморгнув і їй, мисливій, молодик елітний -
Брав за талію вальяжно, замовляв коктейлі,
Натякав продовжить вечір у своїй постелі.
Повагалась для годиться, кивнула на згоду
Та й пішла в авто розкішне навстрічу пригодам.
Зупинився «лексус» дутий у темному парку,
Вийшов кавалер із нього, запалив цигарку
І кивнув дівулі зйомній: «Роздягайся!Швидко!»
Вона ж тільки закліпала, вчепившись в накидку.
Хлоп рвонув поділ пухнастий зі штучного хутра:
«Хутко речі всі на купу, продажна лахудро!»
І ствола до скроні тисне чорного стального:
«Не жартую - роздягайся і набосо ноги!»
Проклинає все на світі злякана дівиця,
Роздягається, ридає та на ствол коситься.
«А тепер качай зі снігу бабу, як дитина!»
І рада би не слухати, тільки що ж? повинна,
Бо на «мушці». Тремтить уся та ліпить невдаха:
Ставить голову на тулуб і тулить папаху.
Вийшов сніговик на славу. А мучитель далі
Подобрішав і накинув на дівулю шалю,
Позбирав її манатки, посадив в машину
Та й повіз в розкішний номер закоцюрблу й синю.
А в готелі - квіти, ванна, шампанське рікою,
Гріє дівку, як належить - спиртним і собою.
Бідолашна посміліла: «Нащо була баба?
Як хотів того інтиму, то і так дала би!»
Молодик собі всміхнувся, задивився в стелю
І ліниво потягнувся в зім’ятій постелі:
«Знаєш, - каже, - квіти, вина - все ще в тебе буде,
А сніговика у парку повік не забудеш!»