я не втримаю більше, перлів розбитих в руках,
що були коханням, тепер мені руки поранять.
лиш вітер розвіє дурмани пекучі по снах.
я хочу тримати, та цілі від цього не стануть.
бо спраглих світанків, де сонце ще зійде, нема...
утратили сонце, що зветься душею, чекаю,
що сльози то перли, упадуть в прощенні, німа-
від горе пробачень, у заході темнім блукаю...
не втримаю більше в руках сьогодення дощів,
бо сльози то зливи, коли вони світ не прощенний...
лиш перли розбиті, з щасливих колись почуттів.
я тулю світ мрії терпкий і в душі нехрещений...
бо спраглих світанків, де сонце ще зійде, нема...
утратили сонце, що зветься душею, чекаю,
що сльози то перли, упадуть в прощенні, німа-
від горе пробачень, у заході темнім блукаю...
Бере за душу, Юлічка 
, бере... 
