А я була, з тобою, просто жінкою,
Слабкою, щирою і трішки боязкою,
Відчула себе дивною і смирною,
І трішки безтурботною й стрункою…
Я танула, як свічечка від полум’я,
Твоїх гарячих ніжних поцілунків
І так до тебе хочеться наблизитись…
До щирих, світлих, пристрасних стосунків.
Я шаленіла від жаданих дотиків,
Раділа – бо щасливі наші миті,
Ми душі наші і тіла з’єднали,
І простягли на кілометри ниті.
З тобою легко - ніби вік знайомі ми,
Знов хочеться від ласки потремтіти,
Наповнитись скоріш твоєю суттю…
Та щоб любити - треба потерпіти…
А я вже досить багато переробила власних віршів, сюжет залишала, а над текстом працювала і вдосконалювала. Бо коли написано декілька, то вважаєш їх своїми шедеврами, а коли написано дуже багато творів, починаєш по іншому ставитись до власниз доробок. Тоді працюєш , змінюєш, вдосконалюєш, бо хочеться кращого. Удачі!!!
