Це, просто я, без масок і прикрас,
Без зайвих слів і марних обіцянок,
Мине хвилина і скінчиться день,
А завтра, після ночі, прийде ранок.
Згубилась у минулому та мить,
Яка змінила далі все життя,
Ще й досі рана у душі болить,
Провина – камнем, впала на життя.
Лишилась порожнеча і самотність,
Якась надія втоптана в багно,
І це все доля і безповоротність,
Хоча й було – не вернеться воно.
Убите у минулому майбутнє,
Приходить в сни і знову крає душу,
Я заглядаю в очі повні сліз,
З гріхом, я далі жити мушу.
Що це? Міраж, фантазія, сумління,
Що ставить у свідомості печатку?
Це докір, вирок, каяття, чи вміння
Забути все, й почати все спочатку?
Знов, на колінах, я благаю про прощення,
Це ж молодість, ти розумієш, бачиш,
Я думала, так краще… помилилась,
Цього мені ніколи не пробачиш.
Лежить тягар і гніт в моїй душі,
І не затрачена любов і ласка,
Осудить Бог, а ти мене прости,
Прошу, за все прости мене, будь ласка!
усім властиво помилятись, та не всі можуть сказати прости 
Дуже гарний душевний вірш. 
