Мої емоції... І вечір цей... І ніч...
І рвані струни, болю й ностальгії,
Якось, мов ниті, враз переплелись,
І захопили, наче, в павутину,
Таке беззахисне, в зневірі своїй, серце,
Що б'ється стомлено та зранене кровить,
Чекаючи, коли ж... Коли озветься
Надією до нього, врешті, небо...
Воно ж далеке, холодно мовчить,
У мерехтінні тихих-тихих зорей
Мої емоції... І вечір цей... І ніч...