Гриціан Загарбузянський
«Еротичні Епітафії»
Хвилинне життя минає,
А Вічне—перед тобою…
Трафункам життя земного—
З Усмішкою і Журбою!
* * *
Вояцтво славив
Сліпий Гомер,--
А краль не бавив…
Тому й помер!
* * *
Вмер він з фалосом у вульві,
В золотім екстазі тіла…
О, яка то втіха, браття,
Вмерти так, як цар Аттіла!
* * *
Ахіллес був *** син,--
Знають всі героя:
Гехнув фалосом об мур—
Завалилась Троя!
* * *
Мав цар Александер
Залас до содома:
Пхав усій фаланзі
Свого македона!
* * *
В Чінгізхана був чухан—
Аж світ ухав:
Ним пів-світу Чінгізхан
Перечухав!
* * *
Одрізали прутня
Мертвому Навину:
Жаль було те диво
Класти в домовину!
* * *
Мав цар Петро сяжного прутня…
Була і в Катрі незабутня!
* * *
З лошаками Катря
Любила содома:
У цариці Катрі
Не всі булм вдома!
* * *
Розпусна цариця Катря
Од прутнів була в екстазі:
Любила на них стогнати…
А вмерла—на унітазі…
* * *
Умерла Катря: плачте й славте!
Але не хрест над нею ставте:
Хай тут стирчить у свято й будень
З граніту витесаний прутень!
* * *
Довго Катря царювала,
Та загасла її зірка:
Тепер Янголів мордує
Ненаситна її дірка!
* * *
Чималого заласа
Мав Лаврентій Берія:
Стогнала на фалосі
В нього вся Імперія!
* * *
Любив секс Маодзедун,
Хоч і був старий пердун:
Переграв звитяжець Мао
Вузькооких пав чимало!
* * *
Юних пип не кривдив
Імпотентний Брежнєв—
Лиш ялозив трішки
По них своїм лежнем…
* * *
Мав Гаврило галіфе
Із лампасами,--
Усіх пав любенько грав
З прибамбасами!
* * *
Дзеркальну хворобу
Мав Юхим до гробу:
Не бачив з-за пуза
Свого карапуза…
* * *
Прутень був у Мишка—
Мов колода тяжка,
А в каліки Якова—
Не було ніякого…
* * *
Мав Панотець «божня»--
Скрізь ним «святобожив»:
Не в одній родині
Янголят примножив!
* * *
Гірко плачуть молодиці
Над могилою Оверка:
Де іще такого прутня
Відшукати їм теперка?!
* * *
Завдавав лелекам
Цей Панич роботи:
Хутко вчиняв діток—
Тільки й мав турботи!
* * *
Прийняла земелька
Навіки Омелька,--
А була в Омелька
Товста «карамелька»!
* * *
--Я в Рай прийшов,--а тут не ті задарки:
Ні чарки, ні цигарки, ні Одарки!
Тепер, як Ангел, крилами махаю—
Та про земні гріхи в журбі зітхаю!
* * *
--Я—вже в Позасвітті…
Мила, як ся маєш?
Чий там «ковбасунок»
У руці тримаєш?!
* * *
--На моїй могилі
Тяжко не зітхайте:
Я вже відмахався,--
А ви ще махайте!
* * *
Не вставав йому ніяк,--
Позаяк він був пияк!
* * *
Наробив боргів,
Наплодив дітей,--
Та й до райських дів
Змандрував Тадей…
* * *
Тут спочила в Бозі
Молода вакханка—
Танцівниця жвава
І палка коханка…
* * *
Він жінок не любив—
Лиш горілочку пив,
Прутня мав—та не грав,
Позаяк був пияк…
* * *
Давала щедро усім Одарка…
Спочила в Бозі її «трударка»!
* * *
Мир цій пишній плоті:
Понесло у Лету
Панну любозаду
І любопереду!
* * *
Пхав усім ласункам
Хлоп солодке «чудо»…
Мир твоєму праху,
Золота «орудо»!
* * *
Мав козак товстеньку
Насолоди «палю»:
Не одну на неї
Нателесив кралю!
* * *
Приймала ця пані «списа насолоди»
В усі перелесні виходи і входи…
* * *
Мала панна щедрі
Дупку і дупельце:
Кожному хлопчині
Звеселяла серце!
* * *
Мала чарівниця
Золотий «низочок»:
Бавились там хлопці
Не один разочок!
* * *
Мала плівку—та й по плівці,
Жила дівка—та й по дівці!
* * *
Тут лежить Венери
Працьовита жриця,
Що кохала Саву,
Клима, Яця, Гриця,
Тараса, Миколу,
Федора, Степана,--
А тепер Ангелу
Пестить «марципана»!
* * *
--Я пипирив,--а Кум зирив,
Я горів,--а Кум—огрів!
* * *
Грали любоманку
У солодкій позі:
Так вона, щаслива,
І спочила в Бозі…
* * *
Поклонітесь, брати, його подвигу:
Він кохав—до останнього подиху!
* * *
Захлинулась юна краля
Золотим фонтаном сперми…
І її солодкій смерті
Щиро заздримо тепер ми!
* * *
Ці коханці вмерли разом
В насолоді любограю,--
І тепера цілу вічність
Насолода їх триває!
* * *
Вбив нещадно муж ревнивий
В хвилю зради пані любу…
Хай старому імпотенту
Фал осла розірве дупу!!!
* * *
Юна краля тут спочила,
Що пів-світу полонила:
На її солодкій «пипці»
Грали всі, немов на скрипці!
* * *
Як знебулого ховали—
Гірко панни сльозували:
Лиш від згадки його фала
«Пипки» їм оргазували!
* * *
Тут лежить ласун, що вмер
Вагіну лизавши,--
І тепер йому, брати,
Солодко назавше!
* * *
Як Яцька ховали—
Всі дівки ридали,
А з гробу стирчало
Чимале «качало»…
* * *
Любив і пити чарку
І бавити Одарку…
І весело живеться
В Раю тепера Марку!
* * *
--Залюбки я пив чарчину,
Залюбки любив дівчину,--
І з веселою душею
Залюбки тепер спочину!
* * *
Співчуття ця пані гідна,
Бо була вона фригідна:
Мала йолопа-мужару,
Що не зміг роздмухать жару!
* * *
Цей бевзь не бавив жіночок,
Хоч і добрячий мав «стручок»…
І гнівно Бог його спитав:
«Навіщо «хрін» тобі Я дав?!»
* * *
Тут поховано Артема:
Мав нівроку він «тотема»!
* * *
Спочив навіки тут Артем:
Товстий у хлопця був «тотем»!
* * *
Грався Гриць біля циць
І пипиць молодиць,--
А з отих пипценят
Виліз рій «гриценят»!
* * *
Була в Ганни ласа «пуцька»,
Добра «пуцька»--не з лопуцька!
* * *
На повій дебілові свербіло…
А СНІД—хап! …І вже нема дебіла!
* * *
Вже їм не сіять і не жать…
Друзяки щирі тут лежать:
Умер Микола на лежанці,
А Опанас—на коліжанці…
Мав «чухмандала» Опанас—
Якби такі були у нас!!!
* * *
Неабиякі у Ганки
Були в ліжку забаганки…
Та зійшла на Божий ганок—
І немає забаганок!
* * *
Дружина зрадила йому…
Він Її—в гроб! А сам—в тюрму!
* * *
Жінка хлопцям молодим
Усе—морг та морг!
А ревнивий чоловік—
Бах!—Її—і в Морг!
* * *
Моторним був мій любий Кум
І жвавий мав козацький ум,
А найжвавішим те було,
Що в лонці грало весело!
* * *
--Втонув, як муха в меді я:
«Фініта ля Комедія!»
* * *
Любив Гриць-гульвіса
Скочити у «Гречку»:
Спокусив ласунок
Чималу вервечку!
* * *
Заласні були вуста
В юної Ликерки:
Ой, любили посмоктать
Козацькі «цукерки»!
* * *
Хтивий Федір до загину
Мав кохання на умі:
Усолоджував вагіну
І дружині, і кумі!
* * *
Докладав зусиль
На кумі Василь,
А ревнивий кум
По макітрі—«Бум!»
* * *
Любив бабу дід, як душу,
А трусив, неначе грушу,
Гнув щосили, мов лозу,
Та й чухрав, немов козу!
* * *
Страждав без кохання
Нещасний Кіндрат:
Не міг його прутня
Підняти й домкрат!
* * *
Як любить кіт сметану,
Як любить цап капусту,--
Любив цей Гриць-гульвіса
З дівчатами розпусту!
* * *
--На могилоньці моїй
Покохайтесь грішно:
Чути стогін любих втіх
Так мені утішно!!!
* * *
Вмер Іван Запхайло:
Вся жінва ридала—
Як уздріла в гробі
Його «чухмандала»!
* * *
Як застала жінка
На сусідці Гриця,--
Забила сірому,--
Люта, як тигриця!
* * *
--Покинув я грішниць,--
Чар земних розкішниць:
В емпіреях Раю
Янголиці граю!
* * *
Невмируща пам’ять
Велелюбній Зенці,
Що для всіх медочок
Мала у гузенці!
* * *
Згвалтувать хотіли
Вурки каратистку:
Обскубла їм дівка
Яйця, мов редиску!
* * *
Переграла три села
Джигунова «цяця»,--
Та в четвертому йому
Одірвали яйця!
** *
Цей гусар помер на палі,
А сестра його—на фалі…
* * *
Цей красень втішався мінетом не раз…
Тепер спочиває за вічною даллю:
Солодка красуня, війшовши в екстаз,
Відгризла йому золоті «причандалля»…
* * *
Цей джигун був супер,--пробі!
Фал йому стояв і в гробі!
* * *
Була в цеї діви «квіточка» ще дика:
Не святив їй лонце золотий «владика»…
* * *
Лягла в домовину дівчина у цноті:
Хай святі Ангели входять їй до плоті!
* * *
З чоловіком—жерлась,
А з хлопами—дерлась…
Та й до скону бабі
Піхва не зітерлась!
* * *
--Начиталась Лада
Маркіза де Сада:
Фал мені відгризла—
Отака досада!
* * *
Од каліцтва сумувать
Не довелось Вою:
Одірвало йому «хрін»
Разом з головою…
* * *
Тут спочив у Бозі
Велелюбний бонза:
Був у нього «лелень»
Дзвінкий, мов та бронза!
* * *
Настала й для Савки
Та хвилина скрутна:
Віддав Богу душу,
А Чортові—прутня!
* * *
--Чималого мав я
В матні «ковбасунка»:
Була кожна краля
До нього ласунка!
* * *
Був оцей спочилий
У любизні асом:
П’ять красунь одразу
Бавив хурдибасом!
* * *
У могилу цю полеглий
«Вояка» нівроку мав:
Не одну фортецю цноти
Він любенько звоював!
* * *
Мав козак у штанях
Велетня-єгора:
Не мав де запхати—
Та і вмер від горя…
* * *
Він згорів на лонах пань
В золотій роботі:
Пом’яніть його, брати,
Поєднанням плоті!
* * *
--Пхав я кралям залюбки
Під солодкії лобки
Золоту «оруду»…
Жаль, що вже не буду!
* * *
--Любо пхав я жіночкам
Дишло золотеє…
Одітнули вороги
Мені диво теє!
* * *
Ти пішов од нас, Єгоре,
А кумі та жінці—горе!
Сльози крапають із вій:
Незабутній «лелень» твій!
* * *
Печаль німа: була—й нема!
Її вже Янгол обніма!
* * *
Крає душу гірка дума:
Вже не ляжу я під кума!
* * *
Мали ці друзяки
Чималі «ковбаси»:
Залюбки з дівками
Гралися в любаси!
* * *
Любила любощі ця Любка—
Всіх чарувала її дупка!
Всіх її перса чарували—
Всі залюбки їх цілували!
* * *
І персата Франція,
Й цицьката Італія
Ностальгійно згадують
«Чухмандал» Віталія…
* * *
Втоми в любощах не знала,--
Та пішла від нас Ярина:
Не могла вона і днини
Пережить без «пуцюрина»!
* * *
Відпливла до Раю
Ця грайлива «Рибка»:
Усіх чарувала
Її хтива «пипка»!
* * *
Цей джигун часу не гаяв,
А жінок любенько граяв,--
І за ті гріхи «карає»
Його Бог солодким Раєм!
* * *
--Ой, пускала межи ноги
Мене кума мила:
Виростали в кума роги,
А у мене—крила!
* * *
Вже не грає Овдій
Молодиць… А ти—дій!
* * *
І Трохим, і Юхим,
І Петро, і Марко—
Всі любили тебе,
Солодка Одарко!
* * *
Він жіночок не турбував:
У самоті мастурбував!
* * *
Не міг маніяк
Вгамуватись ніяк…
Та Смерть—баба зла:
Вгамувала козла!
* * *
Закохався він в Регіну—
І загинув за вагіну,
Бо кохав Регіну Босс—
Всім відомий балабос…
* * *
Мав пуцюру—щире диво,
Та не бавив краль жаждиво:
Тяжко винен Саврадим…
Боже, змилуйся над ним!
* * *
Мала жінка файну «ступку»,
Та Петро не бавив Любку:
Марно скнів його «товкач»…
Боже, грішнику пробач!
* * *
Мав Ахмет гарем жінок:
Кожній щедро в передок
Залюбки медок точив,--
Як Аллах його учив!
* * *
Тут по праці спочив
Пресвятий чоловік:
Молодицям точив
Він медок цілий вік!
* * *
Бавив Гнат і куму,
І дружину свою…
І любенько йому:
Розкошує в Раю!
* * *
Вона пройшла вогонь і воду…
Всі грали кралю зоревроду!
* * *
Кайфує в Пеклі мазохіст:
Його шмага Чортиці хвіст!
* * *
--Відмахався—та й квит:
Прощавай, білий світ!
Я тепер у Раю
Янголиць награю!
* * *
Від земних чарівних личок
Пішов Яць до Янголичок,
А у Яця—файна «цяця»:
Буде й Там їй люба праця!
* * *
Тут спочиває щедрий «хрін»:
Усім качав медочок він!
* * *
Клим жінок не турбував:
Сам себе мастурбував!
* * *
Був Овдій натурою
Схожий на Овідія:
Не одна принадниця
Його прутня звідала!
* * *
Ця весела молодиця
Всім давала як годиться!
* * *
Завжди стояв у діда
Козацький «інструмент»,
Як на його могилі—
Гранітний монумент!
* * *
Ця заласна бабера
Між Янголів тепера…
Любила ця бабище
Козацьке «неабищо»!
* * *
Зупинись, ласунко люба,
І зрони сльозину з вій:
Спить Панас у цій могилі—
Він солодкий був курвій!
* * *
Ходив Кирило у сутані,--
Та застромляв сусідці Тані!
* * *
Всі кралі тугою повиті:
Пішов до Вічності Овсій!
Любив їх ружі соковиті
Його товстезний «ковбасій»!
* * *
В Засвіт змандрувала
Дівка грайсовита:
Усіх чарувала
Її «соковита»!
* * *
Вже в Раю Опанас…
Ллються сльози з очей:
Більш не буде у нас
Тих солодких ночей!
* * *
Мав не життя, а шарварок:
Чесав солодких варварок!
* * *
Пан цей спокою не знав,--
Не життя мав—шарварок:
Всіх Варварок він чесав,
Як той варвар—варварок!
* * *
Назавжди цей «хрін» укляк,--
А дівкам і світ побляк!
* * *
Навік-віків цей «хрін» укляк,--
А жіночкам і світ побляк…
Ох, не одну він дівку звів,--
Та одубів-забронзовів!
* * *
Од жіноцтва Саві—на вінку вінок,
Бо любив він палко у жінках Жінок!
* * *
Усім жінкам він улещав,
Звав кожну «Дорогою»,
Бо зачарований навік
Був їхньою жагою…
* * *
--І веселощі, і чарку
Ти любила, мила тещо,
Ти мій чуб любила палко—
І ще дещо, і ще дещо!
* * *
Цей прутень завше бунтував—
І повставав, і повставав!
Офір солодких він жадав:
Дівкам цнотливим жару дав!
* * *
Він вигравав на усі барви—
І всі його любили лярви!
* * *
Сяйнувала краля, наче любе сонце:
Всіх приймала радо у солодке лонце!
* * *
Нікого він не оминув
Своїм коханням щирим…
Та ось—у Вічності заснув,--
І світ здається сірим!
* * *
Він жив курвисто—
І грав барвисто!
А як укляк—то й світ побляк!
* * *
Полюбляв цей «грайселик»
Лляти в лонця «киселик»:
Качав любо медочок—
Наплодив синів-дочок!
* * *
Забрав у засвіти Матвій
І ревний жаль, і прутень свій…
* * *
--Грайсувала моя баба,
Грайсувала моя мама,
Любограю насінина,--
Я вродилась така сама!
* * *
Ох, яка скорбота!
Помер наш Михайло…
А був у Михайла
Чималий «запхайло»!
* * *
В цей гріб заховано Ониська,
Що мав товстого «качаниська»!
* * *
…Він Її—«Ех!»
А його—«Гех!»
* * *
--Збаламутив я цей світ—
Та й пішов: «Привіт, привіт!»
* * *
Це гробівець крутого Босса,
Що мав твердого «балабоса»!
* * *
Грав молодиць гульвіса ревно,--
Та в гроб загув… І вмер, напевно!
* * *
Любо грав жінву гульвіса—
Тепер в Пеклі грає Біса!
* * *
--Цьом-па-па, Любов земная:
До Ангеликів пішла Я!
* * *
Ця грайсунка пішла в Рай
На веселий Гуртограй!
* * *
--В Чортосвіт гайнула Ти…
Ох, нещасні ті Чорти!!!
* * *
Діду—і тут не пощастило,
Бо поруч—бабина могила!
* * *
До смерті баба з дідом жерлась,
А з бахурами—жваво «дерлась»!
* * *
--Мій муже любий, муже вірний,
На кого ж ти мене покинув?!—
На кума Савку, на Микиту,
На Василя, Пилипа, Клима!!!
* * *
Любила Пані гроші—
І «пипчурі» хороші!
* * *
--Обдарував мене Ерот:
Вділив я всім його щедрот!
* * *
Ліг джигун у домовину—
За солодкую провину…
* * *
--Забрав муж у Засвіт «шишня»:
Овдовіла моя «пишна»!
* * *
--Пив «оковиту», грав «соковиту»:
Поки жилося—радів я Світу!
* * *
Всім давала ця «Мала»…
Тепер—Ангелам дала!
* * *
Грав сусідку бравий бахур,--
А сусід його бабахнув!
* * *
Він грав усіх—допоки міг!
* * *
Він всіх телесив «балабосом»--
І з босяка—зробився Босом!
* * *
--Я—до Любої з ясою,
А до мене—Смерть з косою!
* * *
Стояв цей «прутень»--сила!
Та Смерть його скосила…
* * *
Тут спочила Фея
Любощів і танців,
А в могилах обіч—
Сім Її коханців…
* * *
Була красуня тілесата
Розкішноперса ще й вусата:
Ах, полетіли в Небеса
Її розкішні тілеса!
* * *
Писав Поет сонети
Ще й золоті газелі,--
Любив палкі мінети
Ще й пханочки веселі!
* * *
Як померла баба Настя—
Вмер і дід її—від щастя!
* * *
--Пив і я солодкі чари…
Та розбилась моя чарка!
* * *
Цей пан дарма часу не гаяв,
А дівок любо граяв, граяв!!!
* * *
Тут вічно-сном заснув каліка:
Не було «прутня» в чоловіка!
* * *
Пан Ероту служив:
Він махав—значить, жив!
* * *
Плачте «скрипки» золоті:
Цей «смичок»--вже в Небутті!
* * *
Був святим цей Пастир:
Кадив Богу ладан—
І твердого «божня»
Пхав солодким Ладам!
* * *
Кришталеву душу
Мав цей Божий Свідок:
Бавив свою жінку—
Ще і двох сусідок!
* * *
Істинно побожно
Жив цей святий Парох:
Пхав своє «святило»
Дівкам до всіх шпарок!
* * *
Вже ж «Адамів спадок»
Був у чоловіка:
Ледве домовини
Зачинилось віко!
* * *
--Граєш—отже, ти живеш!
А я вже не граю:
З верби груші золоті
У Раю збираю!
* * *
Мав художник молодий
Чималого пензля:
Не одній намалював
На лобочку вензля!
* * *
Тут письменник спочива…
Тіштесь, любомани:
Грав дівчата він любіш,
Ніж писав романи!
* * *
Полюбляв Поет мінет—
І дівки любили…
Написав дівкам сонет—
За сонет і вбили!
* * *
Файно грав цей музикант
На співучій скрипці,--
А ще краще «пипчуром»
Грайсував у «пипці»!
* * *
Тут лежить естрадна зірка:
Любо дівчина співала,--
А ще краще з хором хлопців
В будуарі грайсувала!
* * *
Тут спочив у Вічності
Славний Імпресаріо:
«Імпресарив» з Юлею,
Аллою і Сарою…
* * *
Тут лежить славетна
Порнофільмів зірка:
Горіла в «роботі»
Кожна її дірка!
* * *
Вічна пам’ять меценату—
Доброчинному герою:
«Меценатив» любо Нату,
Дзвінку, Зірку ще і Зою!
* * *
Мав цей Легінь диво грубе,
Що всім кралям було любе:
Пів-села діток правдиво
Наробило його «диво»!
* * *
Втішив хлопець молодиць—
Та й пішов до Янголиць!
* * *
Шеф змію на грудях вигрів:
Він дружину Шефа «виграв»!!!
* * *
Втішив цей хлопець не одну:
У нього був такий,--що ну!
* * *
Два горя жінці він завдав:
Гаман поніс—і «хрін» забрав!
* * *
Він загинув за сусідку—
За Її солодку «квітку»…
* * *
Він зробив свою останню спробу—
«Хрін» не встав! …Хлоп з горя—ліг до гробу!
* * *
--Любась наїхав на стовпа…
«Пипчурику»,--цьом-цьом, па-па!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що невтомно кралям
«Цілинки» орало!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що красуням нивки
Межи ніг орало!
* * *
Залюбки Любороб
Любу справу робив…
Та ревнивець якийсь
Нам героя убив!
* * *
Виріс на могилі
Вельми буйний рутень,--
Бо спочив тут в Бозі
Унікальний «прутень»!
* * *
--Садив я сусідці
Золотого «боба»…
А сусід ревнивий
Гахнув мене в лоба!
* * *
--Не минайте, Кралі,
Моєї могили,--
Як не обминав я
Ваші лонця милі!
* * *
Пошануйте Його:
В Нього був—Ого-го!
* * *
Любив Гриць дівчата
Грати в кожну шпарку…
Випийте за нього
Поминальну чарку!
* * *
Любо він кохався—
І помер в любизні…
Пом’яніть Грайливця
Чаркою на тризні!
* * *
--Вмер я через любощі—
Та й лежу під липкою…
…Хоч потрися, Кралечко,
Об могилу «пипкою»!
* * *
Він горів, він палав—
І в усі «засилав»!
* * *
Він горів, він палав
У чудесній красі—
І «гінця» засилав
Під подоли усі!
* * *
Гнат—прекрасно горів,
А сусіда—шкварчав,--
Бо Гнат жінці його
Мед у лонце качав!
* * *
--Бавив я «пипчину»--
І не знав спочину…
Та склепив повіки—
І спочив навіки!
* * *
--Мав я «меч» золотий—
Уражав ним дівчат…
…З’їли хроби мого
Золотого «меча»!
* * *
--Мав я в штанях «диво»--
Грав дівчат жаждиво…
…З’їли кляті хроби
Моє грубе «диво»!
* * *
Мала щедра Панночка
Чарівного ротика:
Діялась в цім ротику
Золота еротика!
* * *
Вмер він від інфаркту
Під час любо-акту:
Що в матні свербіло—
Навік одубіло!
* * *
Йому стояв—та він упав…
Жіноцтво, плач: твій Паж пропав!
* * *
Любо у «пипицях»
Цей герой трудився…
Плачте, молодиці:
Вмер ваш вірний лицар!
* * *
Мав палкий Запхайло
Члена-феномена…
Росте з його члена
Травиця зелена!
* * *
Лежить в цій могилі
Велелюбна баба:
Мабуть, досі мучить
Її люба зваба!
* * *
--Ночував у мене
Красень феєричний:
Залишив «дарунок»
Мені венеричний!
* * *
Ласо дід покійний
На жінках старався:
Заграв три дружини—
Та вже й сам угрався!
* * *
Були в Кралі форми—
Чарівні оздоби!—
З’їли ті оздоби
Ненажерні хроби!
* * *
Два рази вмирати
Довелося діду:
Перший раз—для жінки,
Другий раз—для Світу!
* * * *
Лягло в цю могилу
Кралі звабне тіло,
Що три сотні «прутнів»
Звабило на «діло»!
* * *
Любо цей покійний
Грав сусідку милу…
Чень, і тут прорився
В сусідню могилу!
* * *
Для жінок ще за життя
Вмер цей незабутній,--
Бо ще в давнії літа
Десь позбувся «прутня»…
* * *
Любила ця Краля
Люб’я ненастанне…
Хто Її згадає—
Тому враз устане!
* * *
Смерть його застала—
На жіночій плоті…
Схиліть, браття, чола:
Він згорів—в роботі!
* * *
Залишив Знебулий
Жінці скарбів силу,
А скарб найдорожчий—
Забрав у могилу!
* * *
--Пішов я до Бога
На вічну Бесіду,
А жінчину «пипку»--
Заповів сусіду!
* * *
Любомани,--сльози з віч!
Він міг пхати день і ніч!!!
* * *
Любо Гнат попрацював,
Живучи на світі:
Всі сусідські хлопчаки—
Його кревні діти!
* * *
Тут зотлів у гробі
Золотий «бамбула»:
Досі рать жіноча
Його не забула!
* * *
Цей Знебулий вмер з біди,--
Бо мав Чим—не мав Куди…
* * *
--Цьомав чужій жінці
Чарівний лобочок…
За той «Цьом» і втрапив
Я в оцей гробочок!
* * *
--Запала з коханцем
Я у забуття…
А мій муж—відправив
Нас у Небутття!
* * *
--Засівала з Любком
Я солодку нивку…
А він мав дружину—
Фурію-ревнивку!
* * *
З безліччю коханців
Вдерла Краля «дерті»,--
А останнім Любком
Став їй Ангел Смерті…
* * *
Спить у цій могилі
Феєрична Краля:
Не одна цю Кралю
Пам’ятає фаля!
* * *
Оці дві сестриці
Були вже бабусі,--
А все ще любили
Солодкі «любусі»!
* * *
Цей дідусь-кректало
Секса любив звабу:
До самої смерті
«Чухрав» свою бабу!
* * *
--Грав я жіноцтво,--
Та вже не граю:
Тамту «оруду»
Поніс до Раю!
* * *
Велелюбний «лелень»
Був у цього Бонзи:
Поставте знебульцю
Тутка «піхву» з бронзи!
* * *
Не втішав Олену
Чоловіків «лежень»,--
Зате слав коханців
Бог Їй без обмежень!
* * *
…Навік Мазохісту
Втіха незабутня,--
Коли йому курва
Відгризала «прутня»!
* * *
Злетів у вічний Апогей—
Та й бавить Янголів цей Гей!
* * *
Так рясненько Пані цій
Любі «прутні» тикали,--
Що і вгору було Їй
Поглянути ніколи!
* * *
--Любив я «вагіни»
Бавить любо-грою:
Поставте тут стелу
З доброю дірою!
* * *
До кохання в Пані
Залас був ментальний:
Хай стирчить тут вічно
Фал монументальний!
* * *
Померла Гапка,
Бо «дерли» круто…
А Дарку—заздрість
Заїла люто!
* * *
Хай ангельські «прутні»
Всолоджають вічно
Пані, що «твердинців»
Жадала хронічно!
* * *
Мав дудар Микола
Чималеньку «дуду»--
Та й примножив нею
У трьох селах люду!
* * *
Тут лежить Уласів «прутень»:
Красень, велетень, могутень!
* * *
Забила Микиту
Жінка зла косою—
Як застала в лузі
В любощах з козою!
* * *
Вмер цей Князь—на кралі,
У солодкій фазі…
І тепер кайфує
Він у саркофазі!
* * *
Це могила фалоса—
Золотого стоїка:
Годі було втиснути
Його міць до слоїка!
* * *
Щоб не вмер повік народ,
Щоб жили тепер ми,--
Проливав цей Лицар кров—
Ще й потоки сперми!
* * *
Ой, ходив «колобок»
Під солодкий лобок…
Та потрапив сюди
У годину біди!
* * *
Тут спочила в Бозі
Чарівниця Ванда:
Всіх усолоджала
Вандина «троянда»!
* * *
Мала ця знебула
Чарівну «дірчину»,
Що приймала в гості
Не одну «перчину»!
* * *
Хай спокійно спиться
В гробі Патріоту:
Не одну козацьку
Наплодив він роту!
* * *
Звіялась до Раю
Молода Ласунка:
Ангелу там любо
Смокче «ковбасунка»!
* * *
Догоджав цей Лицар
«Лесенем» проворним
Всім красуням світу—
І білим, і чорним!
* * *
…Не стояв «вояка»
В пана Генерала:
Жінку замість нього
Дивізія «грала»!
* * *
Покропіть медочком
Гробок цеї Шельми:
Була в цеї Шельми
«Пипця» ласа вельми!
* * *
Тут спочила в Бозі
Синьоока Тельма,
Що була в любасах
Вельми жвава шельма!
* * *
Лягла в цю могилу
Вагіна пропаща,
Що була невситна,
Як левина паща!
* * *
Молоду Грайсунку
Спом’яніть, братове:
Було Її лонце
Нащомить готове!
* * *
Золотий «Ходило»
Тут спочив у Бозі:
Залюбки він кралям
Заходжав між нозі!
* * *
Тут лежить Петрів «прутас»:
Був товстезним він—Атас!
* * *
…На цім Фалі, як на палі,
Чарівні стогнали кралі:
В Рай душею линули,--
З насолоди гинули!
* * *
Жіночок солодких
Не грав цей Ледащо—
І смердів на світі
Невідомо нащо!
* * *
Юних пав не бавив
Цей бридкий Ледащо:
Ковтни його, Пекла
Вогнедишна пащо!
* * *
Пішов цей пан до Пекла
На роги до Чортів,--
Бо «прутня» мав,--а бавить
Нікого не хотів!
* * *
Чорти у Пеклі Саву
Тепер товчуть за те,
Що не точив красуням
Медів’я золоте!
* * *
Мав цей злісний Ледар
Фалю вічно сплячу…
П’є тепер у Пеклі
Він смолу киплячу!
* * *
Велетень Микита
З глеками «кохався»,--
Бо його «телесень»
В піхви не втискався!!!
* * *
--Забув я любаси,--
Сплю в цвинтарній тиші:
Лиш пищать над гробом,
Кохаючись, миші!
* * *
Тут навік спочила
Велелюбна дівка:
Плакало за нею
Все село Курвівка!
* * *
До сконання баба
Мала жваву «пипу»:
Дідів «ковбасунок»
Приймала без скрипу!
* * *
Ця старезна діва
Все життя постилась,
Бо Їй на любаси
«Піхва» не мастилась…
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажать Чорти в Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
--Хто жінок не грає—
Того Бог карає…
А я граяв гоже—
П’ю медів’я Боже!
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажить Біс у Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
Пхав «червоноглава»
Кралям поміж нозі…
Та й заслужив Сава
Щиру ласку Бозі!
* * *
Ця Діва—не давала:
За ті гріхи смертельні
Її чортиська смажать
У Пеклі на «пательні»!
* * *
Носив Пан цей «прутня»
Лиш для теліпання…
І в смолу пекельну
Пішов на «купання»!
* * *
--Щодень я бігав на курви—
І жваво бавив їх! …А ви?!
* * *
Він граяв до останку—
І любу лляв «сметанку»…
Узяв Пан Бог до Раю
Героя Любограю!
* * *
Не лизав Микита
Кралям лоно свіже,--
А тепер підхвістя
Чортам в Пеклі лиже!
* * *
Ласувала медом
Зоофілка з догом…
Тепер виє в Пеклі,
Покарана Богом!
* * *
Ох, які розкішні
Тут зотліли перса!
Не один «прутасик»
Об них ласо терся!
* * *
Тут спочила дупка—
Пишна ласолюбка,
Сповнена медочку,
Як вулик в садочку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Володарка «цяці»,
Що стонадцять «прутнів»
Змучила у «праці»!!!
* * *
Тут спочила Пані
Та Її дві доньки:
Усі три медочок
Приймали в «тудоньки»!
* * *
Тут спочив навіки
«Любограєць» Лесів:
Всіх ласунок міста
Він «перетелесив»!!!
* * *
Чималого «розбишаку»
Зоофіл мав у трусах:
Грав пінгвінів і ведмедів
На крижаних полюсах!
* * *
Не встромляв красуням
Любого «князенка»:
За те і карають
Чорти в Пеклі Зенка!
* * *
Всім солодким чарівницям
Він казав жорстоке «Ні!»…
За те й вариться, Ледащо,
У Пекельнім казані!
* * *
Зневажав цей Ледар
Жіночі влещання:
Смажать його в Пеклі
Чорти за знущання!
* * *
Тут лежить такий «довбан»,
Що не влазив навіть в дзбан!!!
* * *
--Я лежу в могилі,
В руті та барвінку…
А ти, любий Куме,
Втішай мою жінку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Вагіна славетна:
Була полум’яна
Вона, мов та Етна!
* * *
СНІД Гаврила трафив—
Гіркнуть наші думи…
Браття-любомани,--
Не цурайтесь «гуми»!
* * *
--Ох, пильнуйте, браття!
Грав я Марусину—
Та й спіймав на «прутня»
СНІДОвірусину!
* * *
«Прутня» мав, як дзвона,--
А жінок не граяв:
Так цей Ледацюга
Все життя і згаяв!
…Була клята дірка
У «кондомі» Тата:
Через те й зродили
Цього супостата!
* * *
Нудьгувала цілий вік
Цій Знебулій «пипка»,--
Бо мав Її чоловік
У матні—«теліпка»!
* * *
Бог життя його позбавив,
Бо він жив, як ниций кріт:
Любих панночок не бавив—
Лиш ганьбив Адамів рід!
* * *
Пішла Зоофілка
В Пекло до Чортів,--
Бо усолоджала
«Піхвою» хортів!
* * *
До останку граяв дід:
Не зганьбив Адамів рід!
* * *
Спом’яніть любасами
Козака Георгія:
Була його пристрастю
Велелюбна Оргія!
* * *
Йшла до неї хлопців
Золота навала:
Всім ця люба Краля
Солодко давала!
* * *
Ця Поетка юна
Любила верлібри—
І приймала в лонце
Будь-які «калібри»!
* * *
Найсвітліша пам’ять
Мандрівцю Мусію,
Що «перетелесив»
Ледь не всю Росію!!!
* * *
Мав цей бравий «морський вовк»
Чималу «торпеду»:
Любо краль торпедував
Ззаду і спереду!
* * *
Юну Демократку
Згадай, любий Світку:
Всіх вона пускала
У солодку «квітку»!
* * *
Мала Гапка між ніжок
Полум’янисте «пекло»:
Всі товстезні «чортяки»
Пхались в нього запекло!
* * *
Відбула до Вічності
Чарівна Наталія:
Грала Її Франція,
Греція й Італія!
* * *
Вертіла ця Пані
Задом і передом:
По усій Європі
Торгувала медом!
* * *
Тут лежить в могилі
Славний «Грайсовило»:
Як поліг до гробу—
Все жіноцтво вило!!!
* * *
--Любив я дівчатам
Заслизать між ніжки…
Ох, солодка панно,
Постій тут хоч трішки!
* * *
Тут лежить у гробі
Чимала «оздоба»:
Все жіноцтво з горя
Билося об гроба!!!
* * *
--Забрав муж у Засвіт
Золоту «оруду»…
А я ж ту «оруду»
Повік не забуду!
* * *
Знала цього Хлопа
Чи не вся Європа:
В усі ласі «пипки»
Пхав він свого «чопа»!
* * *
Тут зотлів у гробі
Незабутній «херос»:
Заздрив йому навіть
Бог Кохання Ерос!
* * *
Всіх дівок довбали
Хлопці «довбаями»…
Вічна пам’ять друзям,
Що лягли до ями!
* * *
Так з хлопами грала
Ця жона померла,--
Що самій Венері
Жваво «носа втерла»!!!
* * *
Полюбляв медок точить
Під лобки Михайло…
Це не хрест міцний стирчить,--
А його «кохайло»!
* * *
Пішов з горя наш Кіндрат
Янголиць кохати,
Бо мав «прутня»,--та не мав
Де його запхати!
* * *
Тут спочив звитяжець!
Любив дід «любусі»:
До самого скону
Застромляв бабусі!
* * *
--Тішивсь я в розпусті,
Мов коза в капусті:
Розважав до скону
Кралі медовусті!
* * *
Це могила діда:
Палив дідо файку—
І до скону бабі
Пхав солодку «пхайку»!
* * *
Тут лежить крутий «довбан»:
Круто Пан вів діло,--
Аж допоки і йому
В’язи не скрутило!
* * *
Тяжко-важко в житті
Цей Бідака страждав,
Бо жадав—і не мав,
Бо не мав—і жадав!
* * *
В тенетах вічних пожадань
Сірома бився, мов у кліті:
Аж тут нарешті він знайшов
Те, що дарма шукав у світі…
* * *
Над усе йому були
Чужі ліжка милі…
Чень, і тутка він лежить
У чужій могилі!
* * *
Ця шалена Пані
Всіх мужів жадала…
…Від Її могили
Тримай «хрін» подалі!!!
* * *
Тут лежить в могилі
Жартів’я Природи:
Мав козак три «прутні»,--
Товсті, мов колоди!!!
* * *
Над усе ця Краля
Квітки полюбляла:
«Квіточки» Венери
Усім дарувала!
* * *
--Мав я за кохання
Од Венери «квітку»,--
А мене та «квітка»
Та й звела зі Світку!
* * *
Спочиває тут герой
З легіонів Ероса:
Усім поспіль застромляв
Цей звитяжець «хероса»!
* * *
--Я—на кумі…
А кум—в пітьмі:
Лусь!—мене в лоб!
А я—у гроб!
* * *
--Я—сусідці під лобок—Ах!
А сусід мене в гробок—Гах!
* * *
--Я лежу в тісній домівці,
Я лежу в сирій темниці:
Не запхаю вже ні дівці,
Ні солодкій молодиці!
* * *
--Я відкохав своє… А ти
Хутчій кохатися лети!
* * *
--Дала мені, браття,
Краля тілесата…
…Я ж не знав, що лярва—
СНІДовірусата!
* * *
…Ось і догулялась
Юна Марусенька:
Зловила у «пипку»
СНІДовірусенька!
* * *
--Любо виграв Данку
Я після сніданку…
Вона ж—мала СНІДа:
Чорт би з’їв ту Данку!!!
* * *
--Кум помер—засранцем:
Мав дизентерію…
А я вмер—коханцем:
Дістав СНІДерію!
* * *
Тут поліг мерзотник
В могилу холодну:
«Прутня» мав, як дзвона,--
І не «виграв» жодну!!!
* * *
Тут лежить негідник—
Лайка йому віншем:
Сам не бавив жінку—
І не давав іншим!
* * *
Тут лежить, мов жаба,
Препаскудна баба:
Гроші з мужа брала,
«Піхви» ж—не давала!
* * *
Любо всім давала—
Медом частувала…
Тут лежить ця пава:
Вічна їй прослава!
* * *
Тут навік спочила
«Пипка» незабутня,
Що усолодила
Міріаду «прутнів»!
* * *
Зломив Любоманку
Фатум злий, мов гілку…
Оросіть Їй, браття,
Спермою могилку!
* * *
Хоч красень юний навік зів’яв,--
Та до останку в нього стояв!
* * *
В любощах солодких
Вмерла юна Аза:
Хай буде Їй вічна
У Раю оргаза!
* * *
Усолоджувала всіх
Пані білим тілом…
Спом’яніть Її, брати,
Незлим тихим ділом!
* * *
--На могилі перець
Посадіть від серця,--
Бо любив я кралям
Пхати свого «перця»!
* * *
Прожила ця Панна
В золотій щедроті:
Бавилось пів-світу
В Її любім «гроті»!
* * *
Не мала Красуня
В серці егоїзи:
Всі по її лонцях
Робили «круїзи»!
* * *
Тут лежать три козаки,
Мов те пруття з віничка:
Закохала трьох сіром
Одна ласа жіночка!
* * *
Лежать три Легіника,
Мов те пруття з віника:
Одну Кралю бавили—
Аж духу ся збавили!
* * *
Відгризла гуцулка
Фал «Енкаведисту»:
Помстила наругу
Лютому садисту!
* * *
Любо всі грайсунки
Давали Яремі…
Бавиться тепер він
В Райському гаремі!
* * *
Солодкий був ротик
В юної Аннети,
Що Ангелам робить
Золоті мінети…
* * *
Спом’яніть, братове,
Козака Миколу,
Що був майстром боксу—
Ще і «любайболу»!
* * *
Цей Аскет молився—
І не бавив ладу…
Плюньте, любомани,
На могилу гаду!
* * *
Тішився цей витязь
Любограйним таном:
Бавив роксоланок—
Де вже тим султанам!
* * *
Тут спочив навіки
Будуарний левень:
Всіх ласунок міста
Переграв незле він!
* * *
Божим ласкам віддалася
Ця тигриця будуару:
Всі хлопи стогнали ласо
В пазуриськах Її чару!
* * *
Еней був парубок моторний—
І «козака» мав хоч куди:
Піхвате кодло грав проворно—
Усім Дідонам лляв меди!
* * *
Вельми жвавого мав
Цей Панич «пипчука»,
Що на всіх молодиць
Уставав сторчака!
* * *
Хтось помер від меча,
Хтось—на вістрі списа…
А гульвісу звела—
Героїчна «грайса»!
* * *
Вмер він щирим козаком:
«Хрін» стояв йому кілком!
* * *
Наробився козак—
Та і ліг відпочить…
Вмер Максим—і хрін з ним:
Он з могили стирчить!
* * *
Був цей Пан активним членом
Розмаїтих Асамблей:
Всім славетним «піхвам» Світу
Залюбки точив єлей!
* * *
Тут спочив активний член
Партії Стоячих:
Смолоскипом він горів
У тілах гарячих!
* * *
Полум’яний борець
Од гризоти зів’яв:
Він був членом ЦеКа,--
Але вже не стояв…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Вояцькі Афоризми»
(З творів часів дурно-гарбузного Ентузіазму)
* * *
Світи в руці тримає
Той, хто відвагу має.
* * *
Добрі будь-які дороги,
Що ведуть до перемоги.
* * *
Вояка наш не журиться:
Б’є зайд—аж небо куриться!
* * *
Лицар б’ється—то вже б’ється:
До загину не здається!
* * *
Козак наш гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Найдорожче для героя—
Батьківщина, вождь і зброя.
* * *
Провідника наказ—
Святий закон для нас!
* * *
Добрий вишкіл, добрий гарт—
І війна бійцям, як жарт!
* * *
Хоч зараз до бою,--
А я ся не бою!
* * *
У світі лиш одна є правда груба:
Між хижаків вівцею бути—згуба!
* * *
Нам нема чого втрачати:
Час останній штурм почати!
* * *
В гіршому трафунку—голова на пліт,
Зате в кращім, брате,--здобуваєш світ!
* * *
Хто не хоче сильним бути—
Буде в рабстві спину гнути.
* * *
Тих, що зреклися зброї,
Чекає доля Трої…
* * *
Ще буде, браття, ворог битим,
А стяг наш—славою повитим!
* * *
Або велич—або знелич!
Або велич—або знеміч!
* * *
Або будемо панами,--
Або штурхать будуть нами!
* * *
Терпи, козаче: вояк не плаче!
* * *
Де недоуми при владі---
Там держава в безпорадді…
* * *
Хочеш сильним бути—будь,
Хочеш світ здобуть—здобудь!
* * *
Тоді й про мир балачка
Солодка, наче мед,--
Коли стоїть на варті
Надійний кулемет!
* * *
Мудрий пам’ятає щомомент:
В світі лише сила—аргумент!
* * *
Як задрімав козак—пропав:
І Край, і голову проспав!
* * *
Ворогам затямить варто,
Що погані з нами жарти!
* * *
До війська йдуть хлоп’ятами,
А тут стають—лев’ятами!
* * *
Ми вояки уже терті:
Не злякаємось і смерті!
* * *
Краще бути вбитим,--
Ніж ганьбою вкритим!
* * *
Краще душу стратить,--
Ніж свій Прапор зрадить!
* * *
Чи то жити, чи вмирати—
Гонорово треба, брате!
* * *
Фортецю тіла можна взяти,
Фортецю духу—не здолати!
* * *
Як заграє грізно зброя—
Щем проймає і героя…
* * *
Мінометні галушки—
То не в тещі пиріжки!
* * *
Коли лупить міномет—
Це не те, що їсти мед!
* * *
Тим щастя Боже,
Хто переможе!
* * *
Той, братове не козак,
Хто не знає—що та як!
* * *
Дух бійця—це перша зброя,
Друга зброя—меч героя.
* * *
Хто зродивсь козаком—
Не помре кізяком!
* * *
Як дістав рубця на лоба,--
Знай: то лицарська «оздоба»!
* * *
Війна—це тяжезний труд
Між смертей, жахів і скрут…
* * *
Життя чи смерть—усе пусте:
Все так не буде, як на те!
* * *
Чи життя, чи смерть у груди—
Не журись: все так не буде!
* * *
Наша Місія—від Бога:
З нами Бог—і перемога!
* * *
Заки в світі ми живі,--
Лежи, враже, у траві!
* * *
Не боїться бійки
Вояцька ватага,--
Бо дзвенить нам в жилах
Козацька відвага!
* * *
Козак б’ється—то вже б’ється:
Навіть гинучи,--сміється!
* * *
Хай затямить ворог—Ша:
Не з лопуцька в нас душа!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо завше—за плечем!
* * *
З мечем—здобудеш волю,
Без нього—у неволю!
* * *
Свобода без меча—
Розтане, мов свіча…
* * *
«Герой»: за хатами
Аж блискав п’ятами!
* * *
Пішов «герой» в атаку—
Поранило у сраку!
* * *
Меч і Плуг—брати Життя:
Кожен брату—опертя.
* * *
Той, хто з криці, а не з вати,--
Той і буде панувати!
* * *
Закон Війни простий—завчи:
Де стрінеш ворога—товчи!
* * *
Закон Воїна завчи:
Ворогів чимдуж товчи!
* * *
Занепадають козаки—
Без могутньої руки…
* * *
Згинуть—легко! Треба жить—
І все вражжя порішить!
* * *
Вмерти—кепсько, далебі,
Та ще гірше—жить в ганьбі!
* * *
Бились предки за свободу—
Час і внукам до походу!
* * *
Хай тріщить ворожа кість:
Меч звитяг іржа не їсть!
* * *
Лиш мужнім Бог добро дає:
Що завоюєш—те й твоє!
* * *
Правда світу—скрізь левина:
Хто слабкий—того й провина!
* * *
Пустим не переймайся:
Поки живий—тримайся!
* * *
Сім провин—а квит один!
* * *
Одна чи сто провин,
А квит за все—один!
* * *
Хоч стонадцять провин—
Порахунок один!
* * *
Лицар знає чого хоче:
Вражу кров не марно точе!
* * *
Добрий меч треба викувать,
А бійця треба виховать!
* * *
Хто є вояк—той знає як!
* * *
Хто силою дуж—
Той для світу і муж!
* * *
Чия взяла—тому й хвала!
* * *
Не бійся смерті: смерть люби,
А бійся вічної ганьби!
* * *
Хто чесно дбав потрібне діло—
Той смерті в очі гляне сміло…
* * *
Або в бою можи—
Або в землі лежи!
* * *
Козак війною бавиться—
Козацька сила славиться.
* * *
Така і воля Неба:
Роби—що зараз треба!
* * *
Живи по край,
А край—то в Рай!
* * *
Бувалий вояк—то добрий козак!
* * *
Вінець пацифізії—розквашені фізії!
* * *
Найкраща пацифіза—
Дзвін збройного заліза!
* * *
Треба державою дужою буть:
Дужих—бояться, а кволих—скубуть!
* * *
Тільки з того буде діло,
Хто гартує дух і тіло!
* * *
Без тернів та офір
Не сягнути до зір…
* * *
Дурня ініціатива—як диверсія шкідлива…
* * *
Чи вороги кругом, чи друзі—
Щомиті в пильній будь напрузі…
* * *
Пильнуй на чатах, бо щомить
До бою можуть засурмить…
* * *
Війна—не цяцька:
Там все зненацька…
* * *
Війна—робота хвацька:
Там все бува зненацька!
* * *
Сильні—воюють за панування,
Кволі—воюють за виживання…
* * *
Наш лицар гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Обстріляний вояк
Тямкує—що та як…
* * *
Або звитяжно сам веди,--
Або за іншими іди.
* * *
Або лицарем у славі,--
Або трупом у канаві…
* * *
Обачні—вдень і уночі
Тримають руку на мечі…
* * *
В дурного воя—жада одна:
Хоч між своїми—аби війна!
* * *
Твоє життя—звитяжна мить:
Війна іде, війна гримить!
* * *
Дурні перемагають—великою ватагою,
А мудрі та кмітливі—умінням та відвагою.
* * *
Бійцям одна дорога—
Звитяга й перемога!
* * *
На війні—як на війні:
Доки жив—усе в борні!
* * *
На війні—як на війні:
Вмер—то вмер, а ні—то ні!
* * *
Мовчи, бо ворог слухає:
Скрізь в нього пильні вуха є!
* * *
Де один дурень забреде—
Там триста мудрих пропаде!
* * *
Бойова когорта:
Не боїться й Чорта!
* * *
Хоч і вродився орачем,--
Не розлучайся із мечем!
* * *
Плуг—нагодує, а меч—врятує.
* * *
Меч січе—кров тече…
Хто від смерті втече?!
* * *
Без Плуга—люд не проживе,
А без Меча—не виживе…
* * *
Йди собі за Плугом,--
А Меча май другом!
* * *
Меч—не для краси:
З ним живим єси!
* * *
Мають Меч не для краси:
З ним захищеним єси!
* * *
Мури Єрихону зрушив сурмо-грай…
Пропаганда—сила: завше пам’ятай!
* * *
Як зламають Меч—Вітчизно, плач:
Пропаде без Воїна Орач!
* * *
Хто при зброї—той на волі,
Хто беззбройний—той в неволі…
* * *
Хочеш мирно раювати—
Вчись побідно воювати!
* * *
Вмирати ми не боїмось:
В обличчя Смерті сміємось!
* * *
Вбити—не родити:
Вистачить і миті!
* * *
Убивати—не роджати,
Руйнувать—не будувати!
* * *
Вбити—легше, ніж родити:
Свисне куля—та і квити!
* * *
Не журись: будем жити
До останньої миті!
* * *
Із «АКаесом» на плечі
Спокійно вдень і уночі…
* * *
Як маєш зброю і набої—
То і Пан Бог завжди з тобою!
* * *
Про мир говори,--
А крізь люфу зори!
* * *
Про мир у світі говори,--
Але меча свого гостри!
* * *
Наслухай про мир слова чудові,--
Але зброю май напоготові!
* * *
Для звитяги час—всюди й повсякчас!
* * *
Перемагає не ватага,--
А гострий розум та відвага.
* * *
Полеглі—стали уже травою,
А ти –до бою готуйся, Вою!
* * *
Слова—спливуть та й годі,
А Меч—завжди в пригоді!
* * *
У кого руки на мечах—
Тим голова ще на плечах.
* * *
Хто покинув свій меч—
Тим і голови з плеч!
* * *
Меч—не сіє, та вже
Сіяча береже!
* * *
Хто знезброївся—тих шкода,
Бо лиха їх жде пригода!
* * *
Хоч який прийде хан—
Буде всім прочухан!
* * *
У біді наш козак не покине друзяк.
* * *
Той, хто зрадив друзяк,--
Не козак, а кізяк!
* * *
Як одержав копняк—
Став козак, як той мак!
* * *
Для вояків війна—забава,
А для Вітчизни—зиск та слава.
* * *
Джерела вільного життя—
Звитяга й самоопертя.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вояцтво обідає…»
* * *
Гетьман сала і ковбас
Закусити дав наказ!
* * *
Як завзято хліб їмо—
Так і ворога б’ємо!
* * *
Вояцька каша—хоч куди:
Їмо—хай ворог жде біди!
* * *
Вояцька добра каша:
У ній наснага наша!
* * *
Хай там що—не журись
Та до каші берись!
* * *
Любо дружною юрбою
Підкріпитись після бою!
* * *
Підкріпися хоч би де—
І тягар з душі спаде.
* * *
З’їж, вояче, хліба ще,--
Щоб як гинуть—не натще!
* * *
Будем жити чи вмирати,--
А наразі—їжмо, брате!
* * *
Каша добрая зварилась—
І чота не забарилась!
* * *
Дружно, хлопці, не барися:
За ложки хутчій берися!
* * *
Смачно пахне від котла:
Кашу знищимо дотла!
* * *
Не продасть Вітчизну нашу
Той, хто їсть вояцьку кашу!
* * *
Кухарями військо горде:
Смакоту спечуть і з чорта!
* * *
Кухар наш спече й кота—
І всі скажуть: смакота!
* * *
Кашовар наш—чарівник:
Зварить щось—ковтнеш язик!
* * *
Впала в кашу куля з неба:
То не біб—з’їдать не треба!
* * *
Кулі в миску залітають,--
Хлопці ж—кашу уплітають!
* * *
Хай війна,--а я не важу:
Любо їм вояцьку кашу!
* * *
Хай війна з мільйоном бід,--
А обід собі обід!
* * *
Хай війна та зачекає,
Бо вже каша вичахає!
* * *
Ти, Війно, десь там грими:
Зголодніли тутка ми!
* * *
Заповзяті хлопці наші
І до бійки, і до каші!
* * *
З побратимом—навпіл хліб,
З ворогами—навпіл гріб!
* * *
Є щось їсти—то берись,
А немає—не журись!
* * *
Помолились козаки—
Та і з Богом за ложки!
* * *
Кожному у пузі
Сурма лунко грала…
Кашовар є першим
Після генерала!
* * *
Міна в казан ухне—
І все військо рухне,
Бо вся його сила—
У походній кухні!
* * *
Воякам без кухні
Від біди не втекти:
Штаб та кухня—війська
Головні об’єкти!
* * *
Нам без каші не здолать
Ворогів у герці:
Штаб є війська голова,
Кухня ж—його серце!
* * *
Хвала кашоварам
За поживу любу,
А хто кепсько варить—
Міну тому в дупу!
* * *
Їсть вояка кашу
Та і в ус не дує,--
Ще й орду ворожу
Кулями частує!
* * *
Не все, браття, ворогів
Збройно побивати:
Треба й ложкою хоч мить
Нам повоювати!
* * *
Не все биться зброєю
Із ордою вражою:
Треба трохи й ложкою
Повоячить з кашею!
* * *
Час обіду—хай війна
Трохи зачекає:
Хай лиха голодна смерть
Хлопців не спіткає!
* * *
Дайте каші вояку
Так, аби не трішки,--
Бо давно голодний марш
Йому грають кишки!
* * *
Хай дістануть кухарі
Із котлів що мають,
Бо вже сурми бойові
В животах нам грають!
* * *
Гей, не будь скупигою,
Генерале кухні:
Ще добавки бравому
Козакові ухни!
* * *
Січе з кулемета
Кашовар наш славно,
А в війні з котлами
Він герой подавно!
* * *
На війні без кухні
Вижити несила,
Бо у ній найбільша
Стратегічна сила!
* * *
Пропали б навіки
Славні вої наші
Без веселих жартів
Та смачної каші!
* * *
Любить стрілець Пузо
Вражву побивати,--
А ще більше любить
Кухню штурмувати!
* * *
Як наїлись міцно—
Любо б’ються наші:
Нема перемоги
На війні без каші!
* * *
Як наїлись хлопці—
Пада ворог трупом,
Бо нема звитяги
Без каші та супу!
* * *
Зголодніла наша
Бойова когорта:
Чорт на зуби втрапить—
То з’їмо і чорта!
* * *
Любо нам вояцькі
Суп і кашу їсти:
Ще б до них «святої»
Випить грамів двісті!
* * *
Славна, браття, каша:
Ще б сюди перчину,
А до того дива—
Рідної чарчину!
* * *
Не барися, кашоваре,
А хутчій вари та смаж,
Бо вже нам кишки порожні
Виграють голодний марш!
* * *
Смачно пахне юшка—
Любо в шлунок булька…
Кроком руш за нею,
Сало та цибулька!
* * *
Струнко, шинко й кашо:
Бадьор і бравада!
Генерале Шлунок,--
Приймайте парада!
* * *
Кашоваре, не барись—
До котлів хутчій берись,
Бо вже наші козаки
Зголодніли, як вовки!
* * *
Воювать з котлами—
Кашоварська доля:
Гей, на штурм рушайте,
Крупи й бараболя!
* * *
Натомилась братва—
Зголодніла дотла…
Гей, за ложки хутчій,--
Всі до штурму котла!
* * *
Зголоднів вояка—
Не мучте людину:
З’їв би я і чорта,
І його родину!
* * *
Сяють, мов багнети,
Бойові ложки:
Знищимо дощенту
Вражі галушки!
* * *
Де стрілець Горе-Біда?
Біля кашовара,--
Бо миліш йому обід,
Ніж військова чвара!
* * *
Йде стрілець Горе-Біда—
По коліна море:
Кашовару з ним—біда,
Ворогам же---горе!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Має добру ложку:
Суп і кашу залюбки
Нищить не потрошку!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Б’є вражву стоїчно--
Ще і кашу залюбки
Нищить героїчно!
* * *
Грають нам у шлунках
Єрихонські труби:
Залюбки і чорта
Змелять наші зуби!
* * *
Любо їсти кашу
Дружною сім’єю:
Ще би нам до каші—
Чарочку тієї!
* * *
Хвала й дяка Богу
За щедроту многу:
Наснажи, Пресвітлий,
Нас на перемогу!
* * *
Поки захищала
Мужня чота гору—
З’їла на ній всеньку
Фауну і флору!
* * *
Голодний гранатник
Полював на зайця:
Вполював од зайця
Лиш вуха та яйця!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Неримовані Афоризми»
* * *
Один постріл мовить більше,
Аніж тисяча промов…
* * *
Остання галета—навпіл з побратимом,
Остання граната—навпіл з ворогами!
* * *
Лицарська доля—боротьба…
* * *
Хто боїться вмерти—той загине першим…
* * *
Де голова розумна не керує—
Марно працюють руки золоті…
* * *
Народ має руки золоті,
Але марні всі його зусилля
Без дороговказної Еліти—
Мудрої ясної Голови!
* * *
Ми—Івани-Побивани:
Ворогів б’ємо—і край!
Якщо в хату лізеш Катом,--
То пощади не чекай!
* * *
Якщо вже битись—то героїчно:
До перемоги—або до смерті!
* * *
Чий дух зломився—той втратив усе!
* * *
Нас можна убити—але не зломити!
* * *
Чим більше хочуть знищить нас—
Тим живучіші ми стаємо…
* * *
Сила Віри—Світ стрясає,
Бо вона—найперша зброя!
* * *
Вмирати—всім страшно,
Та це—тільки раз,
Бо двічі ніхто не вмирає!
* * *
«Масло—замість гармат!»
Гасло мітингів Пацифістів.
…Якщо не буде у нас гармат,--
Заберуть Орди і наше масло!
* * *
Рідний Плуг без Меча—
На чужинців працює…
* * *
«Думка Наполеона»:
…Хто не годує своє Військо—
Той годуватиме чуже!
* * *
Для перемоги—треба зброї,
До зброї ж—треба голови!
* * *
Миру—мир, а козакам—по кулемету!
* * *
Без «АКАесу»--нема прогресу!
* * *
Про мир собі базікай,
А кулемета—змащуй!
* * *
З усіма дружи! Та всім
Важко улещати…
Тож завжди готовим будь
Себе захищати!
* * *
Поразки—учать перемагати…
* * *
Агресія може прийти зусебіч…
* * *
Вояки за гроші—то є глина,
Воїн за Ідею—то є сталь!
* * *
Ворог розуміє тільки мову зброї…
* * *
Хижий ворог поважає—
Тільки дужчого за себе…
* * *
Слимакові хребта не зломиш:
Його можна лише розчавити!
* * *
Легше звалить непохитне,--
Аніж зломити гнучке….
* * *
Гнучку лозу—не ломить буря:
Її шаленство—на дуби!
* * *
Вистоюють—лиш незламні,
Перемагають—нещадні…
* * *
Хто знезброєний засне—
Той прокинеться в неволі…
* * *
Знічев’я війни не починай,
А почав—воюй до перемоги!
* * *
Одна дурниця—всю справу губить…
* * *
З вівці вовка не зробиш,
Як і з вовка—вівцю…
* * *
Життя—відпустка з Вічності:
Гуляй—і не журись!
* * *
Якщо ти зверхник—тоді наказуй,
Якщо підлеглий—наказ виконуй!
* * *
Один ти—ніщо, зі спільнотою—сила!
* * *
Апофеоз Цивілізації—модернізоване Дикунство!
* * *
Ідею можна скомпрометувати,--
Але не можна знищити Її…
* * *
Краще вже кращий з Чортів,--
Аніж найгірший з Янголів!
* * *
Краще справний багнет,
Ніж несправна гармата…
* * *
У мерців проблем немає:
Про живих турбуйся ти!
* * *
Потрібна мужність—щоб убити,
Потрібна мужність—щоб умерти,
Але стократ потрібна мужність—
Жить, ідучи із бою в бій!
* * *
Не кожна стрілянина є війна,--
Як і війна—не кожна стрілянина…
* * *
Один дурень—зіпсує
Справу тисячі розумних…
* * *
Свій дурень—небезпечніший за ворога…
* * *
Вчись мовчати, бо слова—небезпечніші за кулі…
* * *
Щоб потрапити до Раю—
Треба Пекло перейти…
* * *
Бог перемоги посилає
Тому, хто здобуває їх!
* * *
Бог дає тим, хто вміє взяти…
* * *
Або сваволя—або неволя!
* * *
Смерті не бійся—бійся ганьби…
* * *
Ганьба—страшніша смерті…
* * *
Смерть—лише мить,
Ганьба ж—навіки…
* * *
Пожаліти ворогів—зрадити своїх…
* * *
У мерців проблем немає:
Всі проблеми—у живих…
* * *
Якщо не чують слів—тоді почують постріли…
* * *
Або ти—або тебе…
Тож краще—ти!
* * *
Хто жаліє ворогів—
Той своїх занапащає…
* * *
Жити хочеш—то не бійся,
А боїшся—то вмирай!
* * *
Дано—лиш тим, хто вміє взяти!
* * *
Шалених—всі бояться,
Сумирних же—товчуть!
* * *
Хто не вчиться потом—
Буде вчитись кров’ю…
* * *
Дурень—хто вважає
Ворога за дурня…
* * *
Дужчих—не карають:
Карають—слабких…
* * *
«Думка Катерини Другої»
Переможців—не судять:
Судять—переможених…
* * *
Вмер—то лежи, а живий—то борись!
* * *
Все не буде так добре—
І не буде так зле!
* * *
Хто воювати не вміє—
Буде звойований сам…
* * *
Люба війна, чи не люба,--
А воювати учись!
* * *
Сила—то іще не розум,
Але розум—то вже сила!
* * *
Розум—то є сила, бо і силу—зломить!
* * *
Бог з тими, хто перемагає…
* * *
Де залізні характери—
Там завжди перемога…
* * *
Боєць без зброї—не боєць,
А зброя без бійця—не зброя…
* * *
Є дух бійця—то буде й зброя!
* * *
Козак буде—меч здобуде!
* * *
Життя триває у війні,
А мир—перерва між боями…
* * *
Хто не воює за своє—
Той за чуже загине…
* * *
Закони світу пише меч звитяжця…
* * *
Дарують—лиш ярмо раба,
А волю—треба здобувати!
* * *
Гарант безпеки—власна сила,
А не обіцянки чужі…
* * *
Герої—все при зброї,
А раби—все в ярмі!
* * *
Пацифістські розмови—
Колискова для дурнів…
* * *
Не спи, козаче: орда не спить!
* * *
Найкраща гарантія миру—
Могутній військовий кулак…
* * *
Меч і Плуг—брати крицеві:
Бережуть безсмертя Роду…
* * *
Військо без зброї—що пес без зубів…
* * *
Хто не боїться втратить все—
Той все і здобуває…
* * *
Вмерти—щонайлегше: треба—
Вижити і перемогти!
* * *
Хто чого вартий—покаже бій…
* * *
Тіло—вразливе, дух—ось фортеця!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
ID:
804832
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 29.08.2018 17:04:43
© дата внесення змiн: 29.08.2018 17:04:43
автор: Елем Тахиров
Вкажіть причину вашої скарги
|
