Захотів Петро на старість
У житті усе спізнати,
А то все - робота, діти…
Може варто й погуляти?
Вечорами веселився
(Кума Валя - недалечко),
Біс в ребро йому вселився,
Став Петро скакати в гречку.
Але пам’ятав, що треба
І сім’єю дорожити:
Старість вже не за горами –
Треба ж десь віка дожити!
До дружини підлизався
(Сковорідку купив нову),
Трішечки в коханні клявся,
Далі вів таку розмову:
-Ганю, мила, сказать правду
Буду я тебе просити:
Якби я завів коханку,
Чи змогла б мені простити?
-Ну, аякже,- Ганя каже,-
Це побачиш зверху, з неба,
Зразу ангелом ти станеш!
Мертвому прощати треба…
І провідувати буду -
В нас он цвинтар недалечко…
Враз позбувся Петя блуду,
Не стрибає більше в гречку!
Дякую знаєте, пані Катерино, мені одна дама розказувала, що нині є елексир чоловічої вірності - новітні пігулки, коли вони ту гречку забувають назавжди, стають покірними домогосподинями, за то дамам дорога сердедечних романів розчищена - каже "ну якось потрібно виживати...", так що Ваша Ганя, хоть і експресивна, але чесна - головне, щоби сковорідка не чавунна була... ато
(чомусь не можна Вам відповісти під коментарем)
Катерина Собова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, Селеночко, за такий гарний, розгорнутий коментар! Зрада іноді закінчується комічно, а іноді - трагічно! Щастя Вам, радості, миру і добра!