Гриціан Загарбузянський:
«Віршований Вінегрет»
* * *
--«Зоряного часу» я не мав,--
Зате був у мене «Гарбузовий»:
До яких дівок не женихався—
Від усіх із гарбузами пхався!
* * *
«З Ніколая Дорізо»
Популярність—зрадлива й лукава,
Вже така в неї вдача—Овва!
Найвірніша дружина—це Слава,
Та, на жаль, вона завше—Вдова…
* * *
…Всього один-єдиний штрих,--
Але мені вже годі:
Всі вони зраджують своїх—
І крадуть при нагоді!
* * *
Я люблю життя веселе,
Молоду ясу світів…
Лиш ненавиджу душею
Життєрадісних Катів!
* * *
«Хробаччі Епітафії»
Невтомно свою грушу
Завзятий Хроб точив:
Наповнюючи шлунок,
У Вічності спочив!
=хххх=
Героїчно Хробак точив грушу—
І при їдлі віддав Богу душу!
* * *
Вилинялі, вицвілі, ніякі,--
Вигаслі, як попіл по вогні…
А мені—яскраві, сяйно виті,
Полум’яні до душі мені!
* * *
Епіктет ще колись радив:
«Краще вибери собі
Вік недовгий—але чесний,
Аніж довгий—та в ганьбі!»
* * *
Всі ми трохи брешемо й лукавимо
На оцьому торжищі ошук,--
І щедротно Бога свого славимо
За те, що усе нам сходить з рук!
* * *
Ще Лев Толстой дав заувагу—
Він був не дурень, далебі:
«Перш, ніж казати людям правду,--
Навчись казать її собі!»
* * *
Усім враз не догодити—
Ковдра доль квітчаста:
Кожен має своє лихо—
Та і своє щастя!
* * *
Хто горить—той зрештою згорає:
Попіл по собі лиша вогонь…
Щастя абсолютного немає—
Дай мені ілюзію його!
* * *
Якщо захочеш водночас
Стонадцять справ зробить нараз,--
Лиш розум свій пригнобиш—
І жодної не зробиш!
* * *
Що надбаєш—колись втратиш,
Та й жалями Душу кай…
Все на світі—тимчасове:
Ні до чого не звикай!
* * *
Не піддавайся чарам Ідеалу,
Бо він далекий завше від Реалу,
І марних мрій наївно не плети,--
Бо станеться не так, як мрієш ти!
* * *
У юначі роки—ще не знаєш,
А в старечі—уже пізно знати,--
Бо нічого вже не повернути,
І нікого вже не врятувати…
* * *
Не радій—коли хата горить у сусіда,
А пожежу хутчіш поспішай заливать,--
Бо вогонь на твою перекинеться хату:
Тільки Дружба нас може усіх врятувать!
* * *
Життя—це травлення:
Одних—у шлунках інших,--і тривання
Через розмноження Істот
Цього взаємо-споживання…
* * *
«Закон Єхидства»
…Мені жить хотілось—коли вбити
Мене лаштувалися Кати…
…А тепер мені потрібно вмерти—
І ніхто не хоче помогти!!!
* * *
З одвічним Злом боротись можна
Лише примноженням Добра,
Бо чим Добра на світі більше—
Тим менше місця в нім для Зла…
* * *
Неможливо знищить Зло—
І лишитися невинним:
Той, хто бореться зі Злом,--
Врешті сам стає злочинним!
* * *
Світ не покращає повік—
Погіршати лиш може…
Не стане Богом Чоловік—
Всіх Вічність переможе!
* * *
Подяка Пану Богу
За щастя феєричне,
Подяка і за лихо—
Що лихе те не вічне!
* * *
Вибуваючи зі Світу,
Не журімося, панове:
Десь у Вічнім Колобізі
Нам життя судилось нове!
* * *
Смерть—неуникна… І байдуже
Хто буде катом—Час чи Ніж:
Помреш тоді, коли судилось,--
І не раніш, і не пізніш!
* * *
Саме життя—вже є чиєсь убивство:
Тварин, птахів і риб, зерна і зіль…
Та без потреби—не вбивай живого,
Не руш його усміхнених весіль!
* * *
Світ розпочався не вчора—
Від міліонів ще літ:
Репнула «Скриня Пандори»--
Лихо поперло у Світ!
* * *
Доки Світ оцей стояти буде—доти
Люди житимуть у радості й журі,--
Й не залишаться ніколи без роботи
Хлібороби, лікарі та гробарі…
* * *
--Носило мене в Засвітах далеких—
Та й занесло у Світ… Оце і все!
Тепер чекаю Божого Лелеки,
Який мене геть звідси віднесе!
* * *
Не може зупинитися конквеста,
Не може зупинитися життя,--
І ми у Світ приходимо щоразу,--
Чекаючи у Засвіт вороття…
* * *
Що має бути—не минути,
Що має статись—те гряде,--
І не подінеться від цього
Ніхто, ніколи і ніде…
* * *
…Дайте підлим рабам владу—
Підлих матимем панів:
Ще шляхеттям споконвіку
Хамський дух не пломенів!
* * *
Щастя, лихо—все на краще:
Все минуще, все пропаще…
Час надійде помирать—
Не журись: і це на краще!
* * *
Чи зайці лякливі, чи хоробрі леви,--
Всі ми тут підлеглі Долі—королеви…
Усіх постинає гостра шабля Долі:
Це непереможний Вічний Воїн в полі…
* * *
Лихо всіх поколінь:
Жить в Любові нам лінь,--
Бо Любов жде офір,
А в серцях наших—звір…
* * *
--Я гірко перед вами завинив—
І вибачитись в тузі вам повинен:
Простіть мені за цей кривавий Світ,
У створенні якого я не винен!
* * *
Їду-їду—нема сліду…
Стеле Істина дорогу:
«Не зробив добра сусіду—
Не зробив його і Богу!»
* * *
--Збагнув я, друзі, що біда—
Ще покар чоловічний:
Що гірше Вічного Жида
Лиш я—Зануда Вічний!
* * *
Я з тих людей, з якими треба Честі,--
І сенсу сперечатися нема:
Таких не зупиня загроза смерті—
Їх зупиняє лише Смерть сама!
* * *
…І твій шлях—до вічної безодні,
І за гріх—вже марне каяття…
Дірка у Сумлінні—це холодний
Протяг на усе твоє життя!
* * *
Рецепт Молодості: злийте
В Небуття, як хвору кров,
Свої роки,--умирайте,--
І народжуйтеся знов!
* * *
У мене завше Воля на умі—
Тягне мене у галасливі юрми…
Наобридає жить в одній тюрмі:
Треба, принаймні, хоч міняти тюрми!
* * *
Час пливе і пливе,
Час летить і летить,
З реактивною швидкістю мчиться…
Неуявно—давно
Почалось це кіно—
Й невідомо коли закінчиться…
* * *
Живемо ми,--але з того
Не виходить гарна пісня,--
Бо не думаєм до Того,
А все думаєм Опісля…
* * *
Для всіх Доля—владна Пані,--
Для усіх людських синів:
І для гетьмана в жупані,
І для злидня без штанів…
* * *
Не западай у крайнощі—шукай
В усьому золотої середини:
В помірності лишень є тихий рай
І щастя, гідне мудрої людини.
* * *
Всі ми в коліях Доль, як в неволі,
Живемо—і не знайдем одвіт:
Хто прожив би за нас оці Долі,
Якби ми не зродились на світ?!
* * *
Щоб життя, наче рай,
Розбуялось у квіті,--
Живи сам—і давай
Жити іншим на світі!
* * *
Усі Душі—голі, бо життя—як лазня,
І всю Правду знають небо і земля…
…І король не заздрить гіркій долі блазня,--
І не заздрить блазень долі короля…
* * *
Своїм натхненням я живу,
Свої люблю оздоби…
Кожна Коза скубе траву,
Яка їй до вподоби!
* * *
Після бенкету щедрості—
Я знов убогий князь:
Що маю—роздаровую…
А каятися—зась!
* * *
Рівності Ідея—то хвороба,
Що завжди недоумків злобить…
Всіх повік багатими не зробиш—
Можна тільки бідними зробить!
* * *
Нас ваблять міражі, фантоми Щастя—
І ми йдемо на сяйво їх примарне,--
Аби в дорозі згинути намарне…
* * *
Жадання Влади: оцю Руку
Вже роз’їдають хробаки…
Але вона—ще агресує,
І хоче гарбати Віки…
* * *
Як Отелло Дездемону,
Сталін Партію «любив»:
Всіх соратників колишніх—
Задушив, убив, згубив!
* * *
Гітлер дар ясновидіння
Мав з диявольської ласки:
Все в Майбутньому він бачив—
Окрім власної поразки…
* * *
Ми всі—невігласи, ледачі
Учить Історії уроки:
Відтак—пірнаємо в халепи,
Не позбуваємось мороки…
* * *
Найоб’єктивніші портрети—
Це шаржі і карикатури…
Сатири й гумору не люблять
Лише тупі та злі натури…
* * *
Тільки йолопи похмурі
Світла Гумору не люблять…
Той, хто Гумор не цінує,--
Небезпечний чоловік!
* * *
Все іде, минає, як травневий дим,--
І не вічно серцю бути юноквітним…
…То не диво—в двадцять бути молодим:
Спробуй-но у сорок—буть двадцятилітнім!
* * *
Мої найулюбленіші птиці—
Лебеді, лелеки, ластівки й синиці,
Та іще герої крихітні оці,--
Вічні патріоти,--сірі горобці…
* * *
Є люди ті, що марно
Від них чекати дива,--
А є такі, від котрих
Жди чудасій правдиво!
* * *
Скупі—завжди подвійно платять…
Наполеон сказав уже:
«Хто власне військо не годує—
Той годуватиме чуже!»
* * *
Печаль мені крає груди:
О, скільки в житті образ!
Любіться-шануйтесь, люди,--
І Бог берегтиме вас!
* * *
Загасає вечір, вечір загасає…
Щось десь умирає, щось десь воскресає…
Плинуть хмари, ніби золоті фантоми,--
Плинуть вони вічно в далеч без утоми…
* * *
Дав різні Місії нам Бог,
Пославши в цю Епоху:
Хтось—чинить Зло, а хтось—Добро,
А хтось—всього потроху…
* * *
На козулю ніжну вовк полює—
І скубе живу травицю лось…
Все на світі—хиже, бо існує
Лише поїдаючи когось…
* * *
Кохання завжди перетворює
Ганчір’я—на царські ризи,
А жебраків убогих—
На королів та царів…
* * *
Образить мене хочеш?—Ображай!
Лиш пам’ятай, що Бог пімстить стокротно,---
І з того Зла, що сієш ти підлотно,
Збереш ти невеселий урожай!
* * *
…Зраниш руки,
Зраниш ноги,
Зраниш Душу—
Зраниш все,---
Доки тебе на пороги
На ті Вічні занесе…
* * *
…То був час Фанатиків безумних,
То був час небачених Офір:
У людині гинула Людина—
І гарчав у ній жорстокий Звір…
* * *
Все, що ми робимо для себе,---
Ми робимо для себе,
Все, що ми робимо для інших,--
Ми робимо для Бога…
* * *
…Заробив копійку свіжу…
Де ж вона? –Пішла на їжу.
Їжу з’їв—і знов я в тузі:
Знову сурми грають в пузі!
* * *
За свої щирі дружні послуги
Я зроду грошей не приймав…
…Якби ж не мав я лантух Совісті,--
То лантух Золота би мав!
* * *
Егоїзму сім замків
Є на Душах, Боже!—
Лиш одна Твоя Любов
Відімкнуть їх може!
* * *
Закон Єхидності завжди
На світі паном є:
Коли ми кажем: «Не дай, Бог!»--
Якраз Він і дає!!!
* * *
Живе в кожній людині
Хижий звір і людина,--
І для кожного з них
У житті є година…
* * *
Закон Добра: не чини Зла,
Яке ти можеш не вчинити!
А Закон Зла—Закон Козла:
Де-будь, як-будь—а напаскудь!!!
* * *
«Думка Маркіза де Сада»:
--Якщо десь Убивство сталось,
Хтось десь кров чиюсь пролив,--
Бог все знав і все те бачив…
…Отже, Він це Ухвалив!!!
* * *
--Не люблю холоднечі,
Не люблю колотнечі,
Не люблю ворожнечі
Й порожнечі, до речі!
* * *
«Жебрак»
…Під очима—мішки,
За плечима—торби:
Сидять злидні в торбах,
Очі ж—повні журби…
* * *
Життя—п’єса вічних повторів,
Та скільки принади у ній!
Яке розмаїття акторів
В Трагедії цій чарівній!
* * *
…Якась осмута невимовна:
Сірі дощі –і сірі дні…
І жити нудно вже мені—
І Чаша Смерті ще не повна…
* * *
--Закохався в дівку—
Та і здуру пещу…
Пошли мені, Боже,
Добру жінку й тещу!
* * *
--Юначе, думать кинь
Про суїцид:
Знайди собі красуню—
Суй—і цить!
* * *
«Кохання—біль зубний у серці»--
Хтось мудрий вимовив давно…
Шкулить! Бо жінка—це вино,
Вино, настояне на перці!
* * *
…Сьогодні Тирани нудьгують на кухні,
А завтра вони занудьгують на Троні,--
Бо треба їм буде Великої Крові,
Що стала б рубінами в їхній Короні…
* * *
Одвічне Зло—мов Змій казковий:
Хоч як ті голови стинай,--
Вони ростуть у Нього знову…
Зло незнищенне—так і знай!
* * *
Пан і Раб—вічна пара…
Я не заздрю обом:
Бути Паном не легше,
Аніж бути Рабом…
* * *
Одні люди—діти Світла,
Інші—виродки Пітьми:
На ці дві ворожі касти
Й поділяємося ми…
* * *
Життя—це суміш парадоксів,
Подій сумбур і каламбур…
У бурях—ми жадаєм тиші,
А в тиші—ми жадаєм бур…
* * *
Розум прагне сягнуть за межі,--
А у Вічності меж нема…
Отоді очманілий Розум
Божевілля і перейма…
* * *
Як без героя головного
Знайому Книгу уявить,--
Ми без присутності своєї
Вже уявить не можем Світ…
* * *
З волі Неба, з волі Долі
У цей Світ ми нагодились…
А хто грав би наші Ролі,
Якби ми не народились?!
Між мільярдів самоцвітів
І ми—сяючі оздоби…
…А без нас у цьому Світі—
Чи так само все було би?!
* * *
Доріг Буття не уявляють
Ані старі, ні молоді:
Якби не сталось
Те, що сталось,--
То що б Тут сталося тоді?!
* * *
…Якби ми не надійшли
В цей Світ при нагоді,
Яким був би він без нас—
Уявить нам годі!
* * *
Світ є таким, яким він є,--
А міг би іншим бути…
Та про той Світ,
Що бути б міг,--
Знання нам не здобути…
* * *
Кожен з нас пройти би міг
Іншим краєм, іншим раєм…
Але з безлічі доріг
Ми єдину вибираєм,--
Бо нема того, хто б зміг
Водночас пройти по всіх!
* * *
…Завжди знаходиться якась
Фатальна Випадковість,--
Щоб саме так, а не інак
Життя складалась повість…
* * *
Надія, Віра та Любов:
Цілує Душу тобі кожна,--
Троїста втіха… Що й казать:
З таким «Гаремом» жити можна!!!
* * *
--Люблю копать! Ума не треба—
Вогню лиш м’язам додавай:
Черпай побільш, кидай подалі,
Поки летить—відпочивай!
* * *
--Не питай Елема
Чом він вірші дбає,--
Бо не знає дятел—
Чом той дуб довбає!
Пише Елем, пише
Вірші юродивні…
…У його родині
Усі були «дивні»!
* * *
…Аніж сльози в пітьмі лити,
Аніж темряву клясти,--
Краще Свічку запалити—
Людям Світла принести…
* * *
«Краще Свічку запалити,--
Аніж Темряву клясти…»
…І я здуру намагався
Людям Світла принести:
Сподіваючись, виходив
На калинові мости…
…Та дістав за тую Свічку
Так, що годі й повісти!!!
* * *
Світ життя—дірява луза:
Трапиш в неї—не журись:
Це зречевлена Ілюзія,
Що розвіється колись…
* * *
…О, хрести цвинтарні!
Істина відома:
Живі—ще в гостині,
А мерці—вже Вдома…
І спадають зливи
На ці доли красні…
Вмерлі—вже щасливі,
А живі—нещасні…
* * *
Віртуальність—найвища Реальність,
Але оком не видно її…
І не чує ніхто як ридають
У Душі золоті солов’ї…
* * *
Думки—теж фізичні… І нам заважають
Непроханим вторгненням чужі Уми,--
І бридко нам завше,--коли нас бажають
Ті люди, яких не бажаємо ми…
* * *
Гормон Щастя—Ендорфін:
В любощах солодких він…
А хто любо не кохає,--
Той, старіючи, всихає…
* * *
З ким Кохана—той іде
Пити мед в рожеві шати…
…А вино втішає тих,
Кого нікому втішати…
* * *
Будьте людяними, люди,--
І Добром стеліть Дорогу:
Служіть Правді, служіть людям,--
А це значить—служить Богу!
* * *
…А за дурнів навіть Бог
Вічний не ручається:
До Едему їх веде,--
А вони пручаються!
* * *
…Щонайбільша зі Спокус—
То Жада Пізнання:
Через неї ми й пішли
З Раю у Вигнання!
* * *
Скрізь хворіють, скрізь біда лютує…
Злидь благає: «Порятуйте, ох!»
…Та ніхто нікого не врятує,--
Якщо врятувать не хоче Бог…
* * *
--О, не бійся люфи пістолета:
В ній—миттєва смерть—і вічна Лета!
…Бійся тих, звихнутих божевільно,
Що людей замучують повільно!!!
* * *
В тенетах Долі марно б’юсь,--
Бо все роковано зарання..
…О, ні, не Смерті я боюсь,--
Боюся муки Умирання!
* * *
…Чи варто западать в пожади ниці,--
Коли уже до смерті—три чисниці,
Чи варто зчинять шарварок, панове,--
Якщо ось-ось в Життя увійдеш Нове?!
* * *
Посивіє золото волоссь…
Вроду злиже Час, мов кіт сметанку…
Відчуття Ошуканості—ось
Що нам залишиться наостанку…
* * *
Залишив я Юності полум’яну битву,
Гонитву за Обрієм та вітрів ловитву,--
А мені зосталася—ясна Зірка в небі
Та Молитва тихая за Світ, і за Тебе…
* * *
Не варто над мерцями сльози лить:
Купаються їх Душі в теплій зливі…
Вони вже Там---і назавжди щасливі,
Бо їм уже нічого не болить…
* * *
--Дай, Боже, довго жити й не тужити,
Але не дай до немічі дожити,--
Коли на голові—біла зима,
А в голові—і глузду вже нема!!!
* * *
…Народження—смертний Вирок:
І всі, як один, шукати
Ідуть на дорогах Долі
Свого виконавця-Ката…
* * *
Вічний Час летить, як птиця…
В безвість точиться життя…
І зникають наші Лиця
В Неосяжжі Небуття…
* * *
У цій Космічній Вічній Коловерті
Добра і Зла пов’язані суття:
Життя—дає поживу вічній Смерті,
Смерть—очищає місце для Життя…
* * *
Треба бути—Людьми!
Життя—повне Стражданням…
І нездійснених Мрій—безкінечне число…
…Але кожне Добро—буде нам Виправданням,
І поверне до нас—нами вчинене Зло…
* * *
--Веселіш гуртом робити,--
А не тільки Батька бити!
* * *
Де живуть у Згоді дружно—
Там і жить не осоружно!
А недружних—поодинці
Перенищать злі Ординці!!!
* * *
…Щоб одних нагодувати—
Треба інших убивать…
…Боже! В Світі цім кривавім,
І жорстокім, і лукавім,--
Щоб не кривдити нікого,--
І самому не страждати,--
Не хотів би Я бувать!!!
* * *
«З гіркого досвіду Історії»
…Революції робить—
Марно Кров’ю Світ журбить:
Ті, що Винні,--геть втечуть,
А Невинних—затовчуть!!!
* * *
«Правда Війни»
…Звірствували їхні—звірствували наші:
Янголів немає в тій кривавій «каші»!—
Усі лютували, усі катували,--
Всі людською кров’ю землю заливали…
* * *
…Серце Матері—в Дитині:
Вбив Дитя—і Матір вбив…
…Дай же, Бог, щоб наших діток
Світ леліяв та любив!!!
* * *
«…Як потече сторіками кров у синє море…»
Тарас Шевченко.
«…Через дурість Голови—
І Ногам нема спокою…»
…І стрічались, певно, ви
Із Бідою отакою!
Певно, й бачили не раз
Струмки Сліз і чорне Горе,--
Й ріки Крові, що Тарас
Мріяв лити в синє море!!!
* * *
…Добре буть Цілителем хвороб,
Щоб не полягали люди в гроб,--
Добре Світ здоров’ям веселити!
…Але в людях Злоби є мікроб,
А їх Дурість—Мати всіх хвороб…
…А чи був Тут Лікар хоч один,
Що зміг нас від Дурості зцілити??!!
* * *
--Отаке воно,--Життя,--
Споконвік, Юначе:
Хтось—від Радості співа,
Хтось—від Горя плаче…
Отаке воно,--Життя,--
Як мінливе Море:
Щойно—Радості був штиль,
А тут враз—шторм Горя!!!
* * *
…Кожна Пташка-бідолашка
Вищебечує свій Жаль…
* * *
--Якщо Дурна,--то хоч була б Красива!
А то—бридка, як Жаба,--ще й Спесива!!!
* * *
--…Чи Ти пам’ятаєш—як був Світ нам Раєм,--
У копиці сіна, за старим сараєм?!
* * *
«Весна Юності»
Сонце—на віях…
Душа—у мріях…
Тіло—у цноті…
Думки—в повіях!
* * *
«Самотність Сироти»
--Великий Світ,--а прихилитись ніде,
Мільйони Душ,--а Рідних не знайду!
* * *
«Гра Слів»
--То не біда—як Вовк—у ваті:
Біда—як люди—Вовкуваті!!!
* * *
--Я ненавиджу Гнобителів!
…Але зневажаю й Пригноблених,
Що, як телята, покірно
Стадом ідуть на Заріз!!!
* * *
«Читаючи Історію…»
…У порівнянні з нашими
Кривавими Катами—
Чекісти та Есесівці---
Сопливі Гуманісти!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Хочеш Трон посісти?! –Створи Кризу,--
Стань в очолі –з Нею боротьби,--
І вдягай Порфіру або Ризу,
Яку подадуть тобі Раби!!!
* * *
«З Крамольних Віршів про Релігію»…
* * *
Релігія потрібна баранам,--
Як той батіг Пастуший і сопілка…
…Але навіщо, Друже, вона нам?—
У нас і так з Дажбогом вічна Спілка!
* * *
Мій Чесний Бог—зі мною завше:
Я розмовляю з Ним на «Ти»--
Без «Посередників» пузатих
У пишних «ризах» золотих!
* * *
Ті—«талмудять»,
Ті—«коранять»,
Ті—«євангеліють»…
…І усі—на Віслюках
В’їхать в Рай воліють!!!
* * *
…І «німби» в них, і крила…
Ну, Янголи премилі!
…Псують картину трішки—
Лиш їх Чортячі ріжки!!!
* * *
Чортяку, Диявола, Біса—
Їх вигадав Йолоп, ачей:
У Богом сотворенім Світі,--
Немає Небожих речей!!!
* * *
Чорт—це є у Бога Янгол для «Биття»:
За всі Божі вади—Чорта побивати!!!
* * *
«…Їжте плоть мою і кров!»--
Яка ж доля вбога:
Жеремо самі себе—
Жерем свого Бога!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Про Ісуса торочать «Священники»,--
Та не вірю я їм неспроста:
Не безбожники ж бо,--а «Святенники»
На Голгофу послали Христа!!!
* * *
«Чиясь Думка»
Все на світі колись проминає…
І ковтнув Інквізицію Час…
Полювання на Відьом немає:
Тепер—Відьми полюють на нас!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Коли Ти створив Людину,
Ти не взяв «Патента», Боже,--
І тепер те саме «Диво»
Кожен Дурень робить може!!!
* * *
Схоластик, Агностик, Демагог,--
Мов Зайда, цим Світом тиняюсь…
Любов—то Єдиний мій Істинний Бог:
Йому Одному поклоняюсь!
* * *
«Божу Істину»--вельми кмітливо
Сіє Пастир між «вівці» свої:
Неможливо Її заперечить,--
Неможливо й довести Її!!!
* * *
Бог є Гіпотеза,--допоки
Не є Гіпотезою ми…
…Як підем геть—чи хто повірить,
Що ми виходили з Пітьми?!
* * *
«Христобожні Юдофоби»
…У мізках їх—бедлам і тарарам…
Поглянь лише на цих «Гіпербореїв:
Ці віслюки везуть «Єврейський Крам»--
І хвицають копитами Євреїв!!!
* * *
…Оддали Тебе, Вкраїно,
У чужі полони:
Володимир—вільну Душу,
А Зіновій—Лоно…
Понівечена в ясирах,
Зраджена синами,--
Чи воскреснеш давнім квітом,
Оріяно-Мамо?!
…Воскресай, зведись до Сонця
Молода та гожа,--
Україно, світе милий,
Любоцвіте Божий!!!
* * *
Коли прийде Світ до Однобожжя—
Лиш тоді й припиниться Війна…
…А, втім, ні, брешу: допоки й Світу—
Між людей триватиме Вона!!!
* * *
Пам’яті Убитого Олеся Бузини…
--Правда їдка—людей одвіку бісить:
Можуть за Правду—вбить або повісить!
…Як вчеплять на ліхтар мене,--якраз
Я стану Вічним Світочем для вас!!!
* * *
--Ой, нема ногам спокою—
Через дурість голови!—
І не раз таку «макітру»
Зустрічали, певно ви!
…Вся Історія Вітчизни—
Тризни й програші,--Овва!
А хто винен?! –Все та сама
Велемудра Голова!!!
* * *
Стратив я літа свої і весни
На лабораторію Словесну,--
І вийшов з моїх експериментів
Добрий стос Духовних Екскрементів!!!
* * *
Лягли у Вічність мої сліди…
Чужак з душею Сковороди,--
Я сам не знаю—іду я Звідки,
Я сам не знаю—іду Куди…
* * *
--Був я щеням—і псам підгавкував,
З вовками жив—по-вовчи вив,
А нині—бекать з баранами
Мене Господь благословив!
* * *
«Проповідники»
--Як панацею золоту—
Ми пропагуєм Блекоту:
Гудуть причмелено світи…
…А ти—об’ївся Блекоти?!
--Усі чманіють, мов святі,
В Ідейній нашій Блекоті!!!
* * *
Незабутньому Іроністу Лео Таксілю…
…В час Христа—за Крамольні Слова
Були в моді—Розп’яття покарні…
…А в наш час би Ісуса—Овва!—
Запроторили до Психлікарні!!!
…А я—теж Проповідник Братерства!—
Та давно вже б за гратами вив,
Якби з дурості—«Царем Юдейським»
Й «Сином Божим» себе Об’явив!!!
* * *
--Я—бунтар споконвічний:
Хоч на Кривду лютую,--
До Війни Світ не кличу,--
Просто в Слові бунтую!
* * *
«Про індуського бога Діяуса, з якого зробили Диявола»
…Бога Світла Діяуса
Яничари Пітьми
Проклинають, як Демона…
Бридко з тими людьми!!!
* * *
Патріотизм—Вітчизні шука Друзів,
А Шовінізм—Їй множить Ворогів…
…І споконвік течуть криваві ріки
У Вічне Море Зла без берегів!!!
* * *
…Такі вже ці люди—пронози й пронизи,--
Що годі таких іще інших знайти:
Як Влада чужа—то вони Гузнолизи,
А як Влада їхня,--то люті Кати!
* * *
Скільки в Минуле погляд просягає—
Скрізь лиш кістки й розтерзані серця…
Історія—це казка, що не має,--
Й не матиме щасливого кінця…
* * *
Життя—усіх шкварить,
А Смерть—сумно зирить…
Життя—усіх сварить,
А Смерть—усіх мирить…
* * *
--Де не глянеш—скрізь наріс
Олігархів буйний ліс…
…А звідкіль багатство їхнє?—
З крові нашої та сліз…
* * *
--О, де ти, де ти, Манно з Неба,--
Чарівна Манно?—
Чому не падаєш на мене?!—
Це негуманно!!!
* * *
…Не носив я лахи ті атласні,--
Але від жалів гірких не млів:
Краще бути королем між блазнів,--
Аніж блазнем поміж королів!
* * *
…Колись я вийшов з Мами,--
Колись прийду до Ями…
Ото і вся мандрівка
Життєвими плаями!
* * *
Всі колись відходять
З цього пекло-раю,--
І не варто серцю гірко жалкувать…
…Я хотів би знати коли вмерти маю,--
Щоб напередодні це Відсвяткувать!!!
* * *
…Відробив своє—помер,
Й геть усі турботи!
Спочивай у Бога вже,--
Поки знов не запряже
Душу до роботи!
* * *
О, Юнь минуща! О, Життя,---
Ти—шлях до Плахи,
Де скине втомлена Душа
Всі твої лахи…
* * *
Цей Світ завжди належить Молодим!
А ми, Старі, вже танемо, як дим:
Учора ми були в цім Світі газди,
А нині—Юнь… Хай Бог їм шле гаразди!
* * *
Любо милуватись на квітучу Юність!
Боляче дивитись на зів’ялу Старість…
Та усім судилась Вічна ця Дорога,
Де відзеленівши, засихає парість…
* * *
…Боже мій коханий! –Де тепер ті всі,
Що тут квітували в золотій красі,
Де ті гонорові, де ті молоді,
Що тепер немає, а були тоді?!
* * *
…Колись були, колись любили…
Де ж вони ділись, де всі ті,
Що по стежині цій ходили
Повз оці клени золоті?!
* * *
Став я сумно край воріт:
Сто доріг біжить у світ…
Та ніде нема стежини
До моїх юнацьких літ!
* * *
…І я ходив зеленим рястом
Шукати щастя…
Всміхалась Доленька не часто,--
Зате квітчасто!
* * *
Юним—щебечуть солов’ї,
А старим—крячуть ворони:
Ой, розлетілося життя
На всі чотири сторони!
* * *
Смерть мені признача побачення:
Одблукав своє сивий пес!
Вже нічого не має значення—
Окрім Вічних Оцих Небес…
* * *
Ця зелена Земля—мавзолей наш і ложе:
Заснемо—і наш слід змиє мудрим дощем…
Все, що з нами було,--десь із кимось було вже,
Все, що з нами було,--буде з кимось іще…
* * *
Все життя ми витрачаємо
На його облаштування:
Тільки-но всього надбаємо—
Як надходить мить остання…
* * *
Все працюємо, все дбаємо,
Аби жити-не тужити:
Заки усього надбаємо—
Уже ніколи пожити!
* * *
«Передсмертна думка Байрона,
Що допомагав Грецьким повстанцям…»
--Я ділив з ними їхні біди,
Я вкривав їх своїм плащем,
Я життя їм віддав нарешті…
Що я міг їм віддати Ще?!
* * *
ID:
812444
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 03.11.2018 20:30:26
© дата внесення змiн: 03.11.2018 20:30:26
автор: Елем Тахиров
Вкажіть причину вашої скарги
|
