Що б сталося, якби одної ночі,
На небо Сонце вийшло погуляти?
Дивилось світу в заспанії очі
Торкнулось колискової маляти.
Котилося провулками, блукало
Безлюдна днина –тьмяна й не цікава,
Не радує приємна прохолода,
І не смачна в «цілодобових» кава.
Все не привітне, й сови, з пантелику,
Всі вимушено сіли на дієту,
Це сонце… сплутало у казино всі карти,
І збило риму знаному поету.
Чи спатиметься, коли світить сонце?
В природи – не сплановані маневри,
Щось не рятують жалюзі віконце,
Магнітні бурі? Чи звичайні нерви?
А в інший час тоненький легінь – місяць,
Засяяв вдень, для зміни декорацій,
Чекав аплодисментів він у небі,
Гучних, схвильованих людських овацій.
Та помилився, люд його не бачив,
Вдень голову не задереш угору,
А так хотілось, щоб хоч хто віддячив,
Налив у келех терпкого кагору.
Лишилось тільки людям помагати:
Ріжком відерце зачепить з криниці,
І по стежині до старої хати,
Вмить на коромислі нести водиці.
Гойдать маленьких сонних немовляток
В сріблястому човні, як у колисці.
На воднім плесі зводити дороги,
Ховати свої відблиски у листі…
P.S. Такий от світ із неба показався,
Не в свій час ніч була, не в свій час днини?
Це мабуть знов, хтось «вище» постарався?
Та не в той бік нам перевів години.
07.11.2018
Цікаво, Інночко! Сподобався вірш. 
Чудово,чарівно!Сподобався вірш! 
