Я людина для якої кожне слово має одне визначення, місце, сенс, а головне призначення. А відтак я читаю людину немовби книгу. Якась, то є мелодрама, інша драма, ще інша фантастична історія і так далі з відтінками до безкінечності.Саме болюче у цьому те, що суть їхня мені дедалі більше не подобається. Пусті слова - пусті думки - пусті серця і душі! А пусті тому, що немає в них ні краплини ЛЮБОВІ. А поезія, ну це вихід: я не нав'язую своїх переконань тим, хто цього не хоче, а ті хто хоче мають у ній свідчення і підкріплення розуміючи, що вони несамотні у справах правди, добра та любові. А Ви є таким самим свідченням для мене, за що із серця дякую і прошу діліться, є люди які цього потребують навіть більше, як можна собі уявити...
Дякую
з