Монастирська стіна зберігає
Пам'ять тих, хто поліг на війні.
Тут від болю душа завмирає,
Закарбованих лиць на стіні.
Подивіться у їхні зіниці,
Від світлин аж в очах мерехтить.
Стіна болю і смутку в столиці
У самісінькім центрі стоїть.
На стіні цій світлини, світлини
Тих, хто в вічність уже відійшов.
Їх торкаються руки дитини, –
Тату! Рідний! Тебе я знайшов!
Тату, глянь! Я вже виріс нівроку,
Дуже схожим на тебе стаю!
Мама правду сказала жорстоку –
Ти загинув від кулі в бою.
Ми подібні, немов дві краплинки,
Мені так тебе не хватає.
Мама каже, – я твоя кровинка,
Що для неї на втіху зростає.
Ти не бачив як я народився,
На руки не зміг мене взяти…
По світлинах в альбомі я вчився
Тебе з поміж всіх впізнавати.
А ще запах твоєї одежі,
Вдихаю, сховавшись від мами,
Чути потом і димом пожежі,
Війною, що стала між нами.
Я впізнав би тебе серед тисяч
По очах і теплу твоїх рук,
А за мамині сльози вже вибач,
Що скотились зрадливо на брук.
Та тут сльози ніхто не ховає,
Навіть в формі суворі бійці.
І світлини теж плачуть, буває
Мироточать світлини оці...
17.01.2019 р.
