Він стояв тихо. Сумно посміхався,
Нахабно і зневажливо якось.
Чого? Чого ж тоді він ще зостався,
Чого ж того. що ждали. не збулось?
Він твердо ні на що не сподівався,
Вже суджена збиралась відступить.
А він…невдаха, в юнку закохався,
Хоч знав, вона не зможе так любить.
Він забував, як разом із Зимою
У парі міцно у обнімку йшли.
Була закоханою та і молодою.
І вже здавалось, одне одного знайшли…
Тепер Вона залишитись не сміє,
Пора уже ій стомленій, слабій.
Лиш одного Його Вона кохати вміє,
Але не йде із юнкою у бій.
Нехай його надіями лоскоче,
Та, молода, незаймана Весна.
З Морозом йти у парі не захоче,
Ій волю, силу треба, те що в снах.
Вона кохатиметься з буйним Вітром,
В обіймах цілуватиме Туман…
І веселитиметься, де теплО і світло,
Морозу ж лиш одне – гіркий обман.
… Вже небо гонить хмар сумну отару,
Весні вже Сонце промені жене .
Мороз ніяк не знайде свою пару
Цій непотрібний… Ту – не дожене.
27.02.2019 р
… Вже небо гонить хмар сумну отару,
Весні вже Сонце промені жене .
Мороз ніяк не знайде свою пару
Цій непотрібний… Ту – не дожене.
Гарно Валю!!! Образи супер!!!
Образи супер!!!
