Ця подія трапилась,чи то до народження Галілео Галілея, чи то просто у мешканців села, де відбулися ці дійства, був розвиток ,як у людей,котрі жили до народження Галілея.
Правив тим селом пан, котрого звали Думцарко. Був він не дуже розумний, зате дуже гордовитий і вимогливий.
Як годиться, всі селяни знімали перед паном шапку. А селянин Михайло був якось на підпитку і не зняв перед Думцарко шапку.
- Чому шапку не знімаєш переді мною, холопе ?!- грізно запитав пан у Михайла.
А Михайло з п*яну тай відповів
- А щоб ви пане,коли я зніму шапку і вам вклонюся,не побачили наче у дзеркалі в моїй лисині свою тупість.
І розсміявся ще Михайло.
Такого в селі од роду не бувало.
І отримав Михайло 20 нагайок,та ще й до стовпа його прив*язали на центральній площі села.
- Ти мене осоромив ,то й я тебе осоромлю! – сказав пан.
Стояв Михайло прив*язаним до стовпа довго, стояв у всього села на виду і влюрився, бо не стерпів.
Народ села побачив це і сміявся з Михайла.
Пану це сподобалось і невдовзі дав він наказ відв*язати Михайла. Але зла образа знову нахлинула на пана і через день-два він знову наказав прив*язати Михайла до стовпа на площі. І той стояв прив*язаним,поки знову не влюбився.
Так повторювалось, ще зо три рази і Михайло зрозумів, що пан ще багато разів буде прив*язувати його і тому попросив при всіх селянах у пана пробачення. Але пан не простив Михайла ,а сказав йому
- Ти ще у мене обгаджуватись будеш на очах у людей! І знову наказав прив*язати Михайла до стовпа.
А Михайло тоді рішив таке - будь що буде і каже пану
- Пане, а я знаю як отримати багато золота.
- Брешеш- відповів на це пан.
- А ви спробуйте- каже Михайло – Ви вийдіть вночі на площу і голосно кричіть
Зірки на небі
З сяйвом яснИм,
Впадьте на землю
Дощем золотим!
І зірки,а вони ж із золота, посиплються на землю,на вас золотом .
- Брешеш – знову каже пан,але трохи зацікавився.
- Ви тільки кричіть голосніше і будете мати золото – стояв на своєму Михайло.
-Добре – каже пан,- але якщо так не вийде,то будеш стояти біля стовпа,поки не вгадишся!
- Вийде,пане,вийде – каже Михайло.
І пан відпустив його, відв*язавши від стовпа.
Потім пів села чуло,як пан Думцарко кричав уночі віршика до зірок. Хтось із селян чекав, що зірки дійсно впадуть на нього золотим дощем,а хтось сміявся з пана. Але коли пан з пів годинки покричав і золото не впало йому на голову, то він завопів
- Михайла до мене!
І знову Михайло отримав 20 нагайок і був прив*язаний до стовпа.
Та зранку Михайло каже панові
-Або ви слабо кричали, або ж я щось забув, що треба вдіяти, щоб таки впало золото з неба.
-Знову брешеш! – каже пан.
- Та хіба в моєму положенні можна брехати? – не відступається Михайло.
- Ну і що треба зробити,щоб зірки з неба посипались золотом?
- Треба гучніше кричати,усім селом. А золото ви заберете собі, а може щось комусь та ще і дасьте.- каже Михайло.
- Ну гляди у мене! – каже пан – Не посиплеться мені золото, вік біля стовпа будеш стояти.
- Посиплеться пане, посиплеться…- не відступає Михайло.
І у наступну ніч усе село,разом із паном кричали до неба, до зірок віршика,який сказав Михайло. Але знову золото не посипалось на них.
Михайло отримав 40 батогів, знову був прив*язаний до стовпа,а селяни сварились на Михайла
- Щоб стояв прив*язаним,поки 10 раз не облюришся!
- Щоб був біля стовпа,поки не обгадишся!
А той
- На смерть Михайла! На смерть!
А Михайло на своєму
- Та повинно було впасти на вас золото, повинно. Видно я щось забув.
Простояв Михайло біля стовпа ніч і день і як побачив пана,що проходив мимо, каже йому таке
- Пане,я згадав.
- Знову брешеш!- відповів пан.
- Не брешу – каже Михайло – Через день новий місяць,а треба кричати той віршик до золотих зірок у новий місяць,і гучніше. І золото точно посиплеться.
- Ти ж розумієш,Михайле, що якщо золото не піде,то тобі смерть?
- Головне кричати гучніше у новий місяць – наполягав Михайло.
- Ну гляди мені! – мовив пан і пішов залишивши прив*язаним Михайла біля стовпа.
Наступала ніч. Біля стовпа стояв прив*язаний Михайло, а поруч через площу проїжджала карета якогось пана.
Той пан вийшов із карети і підійшов до Михайла
- За що тебе прив*язали?
- За те,що не зняв перед паном шапку.
- А батоги отримав?
- Отримав.
- Так ніби достатньо. Але по запаху чую,що ти вже давно стоїш прив*язаним.
- Та осоромлений я вже перед всім селом. Усі мешканці насміхаються з мене, то ж я рішив,будь що будь,та і і я посміюсь над усіма.
І Михайло розповів панові про =золотий дощ=.
Пан розсміявся і каже
-А я допоможу тобі.
-Так відв*яжіть – каже Михайло.
- І ти мені допоможеш – каже пан.
- Та що завгодно! – зрадів Михайло.- Але як я Вам допоможу?
- Витримай біля стовпа до наступної ночі, коли буде новий місяць. На площу прийду і я і сховаюсь од всіх в темноті. Коли натовп почне кричати твого віршика і по-гучніш,то кину таємно їм на голови золоті монети.
- Та Ви дуже розумний, пане – каже Михайло.
- Тебе звільнять і ти тікай до мене. А я зі своїми друзями буду у новий місяць приїжджати у це село, глядіти як натовп кричить до зірок і кидати їм золоті монети на голови.
- Та ви любите кумедні забави,пане – каже Михайло – А найкраще Вам затаїтись он в цій хаті біля площі,вона закинута, там ніхто не живе. До тої хати краще добиратись он тою дорогою,там мало хто ходить. Я вистою,а ви вночі приїжджайте,буде ой як кумедно.
Так і сталося. У новий місяць мешканці села Колиськів зібрались на площі, де був прив*язаний Михайло, і як зовсім стемніло почали кричати
Зірки на небі
З сяйвом яснИм,
Впадьте на землю
Дощем золотим!
А Михайло глядів на це усе і думав – чи приїхав той таємничий пан чи ні. І коли натовп закричав – Золото! Золото!,
Михайло про себе мовив – Не обдурив.
Радий пан Думцарко відв’язав Михайла від стовпа. А Михайло каже
- Пане, я стільки разів обгадився , що стидно мені перед людьми. Одпустіть мене і піду я куди очі глядять.
- Іди до всіх чортів,Михайле – відповів радісний пан.
І Михайло в село до того пана .що врятував його.
Пан Тайнодар, так звали визволителя Михайла, дозволив Михайлові будувати собі хатинку,щоб той жив у спокої.
Пан Тайнодар у новий місяць знову навідався вночі у Колиськів. І його та його друзів забавляло таємно кидати на голови Думцарка і селян золоті монети.
Таїлись Тайнодар і його друзі в тій закинутій хаті,котру вказав Михайло і сміялися , коли чули,як селяни Колиськіва казали
- Ой, дурний той Михайло, що такий секрет нам відкрив і пішов з нашого села.
Чи казали так
-Ой, як подивитися на небо,то зірок менше стало,бо нам золотом попадали.
І якось каже пан Тайнодар Михайлу
- Розвеселив ти мене і моїх друзів. Проси чого хочеш.
- Нічого не хочу пане – відповів Михайло.
-Ти постраждав,бо не зняв перед паном шапку.То ж дарую тобі, що ти маєш право переді мною шапку не скидати.
- Дякую, пане – мовив Михайло.
Потім зняв шапку ,оголивши свою лисину і вклонився пану Тайнодару.
- То навіщо тоді знімаєш шапку? – запитав Тайнодар.
- Щоб ви у моїй лисині, як у дзеркалі побачили відображення своєї мудрості –каже Михайло.
Пан Тайнодар розсміявся, взяв з рук Михайла шапку і вдягнув її йому на голову.
Але і потім Михайло завжди знімав шапку перед Тайнодаром, що викликало у пана посмішку.
Тайнодар був заможним паном і не жалкував монет заради веселощів, і ще не раз навідуючись у село Колиськів, разом зі своїми друзями- панами,у новий місяць.
ID:
837526
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.06.2019 00:24:26
© дата внесення змiн: 04.06.2019 00:24:26
автор: artur gladysh
Вкажіть причину вашої скарги
|
