Він її впізнавав лиш по формі обличчя,
Хто, ізвідки така - і здогадки не мав.
Проводжав, як той стовп, що стоїть на узбіччі,
Ловлячи безгранично невидимих ґав.
Щось у ній він знайшов незвичайне, міфічне -
Ніби те, що в минулім житті позабув.
Жаль, робити не міг перші кроки зустрічні,
Хоч, можливо, й хотів, та одружений був.
А вона? Та вона - вся у справах, у справах...
Хоч би раз, хоч на мить погляд вбік відвела.
Так щоразу на нього чекала підстава -
Він не знав, що давно вже заміжня була.
(22.11.2019.20:35.№321)
Сумська обл.
Класно, Вадиме! Рідко, та мітко! 
