Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: Поліпоз. Смішного мало. - ВІРШ

logo
Мирослав Вересюк: Поліпоз. Смішного мало. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Поліпоз. Смішного мало.

   В нарисах «Малярійні горобці» та «Лікарняні хроніки» я вже частково описував те, що почало відбуватися з моїм організмом після трьохмісячного перебування на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, куди я був мобілізований через воєнкомат. Але було ще дещо. Воно  ніби  не вписувалося в ті симптоми і прояви, про які я вже писав, але мало спільну причину і теж було наслідком отримання якоїсь дози радіації. Якої дози? То вже було відомо тільки Всевишньому. 
              Я зараз вже не можу пригадати, через скільки років після повернення  з Чорнобиля, через два чи три, в мене почалася проблема з утрудненим носовим диханням. Спочатку на це не звертаєш увагу, нежить, заклало ніс. Та ця проблема не зникає, хоч інколи настає період полегшення. Та згодом стає ще гірше і ось дихати носом вже стає зовсім неможливо. Починаєш дихати ротом, гундосити і з носа тече…
              А робота вимагає спілкування з людьми. І в такому стані ти стаєш сам собі противним, та стараєшся це якось приховати від оточуючих. В цей час я працював в обласному фінансовому відділі старшим економістом. Цікавим в тій роботі і в той час було те, що апарат чисельність сто двадцять душ виконував всі ті ж функції, які сьогодні виконує те ж фінансове управлінні, податкова, пенсійний фонд, казначейство, контрольно-ревізійна служба разом взяті, але чисельністю в рази більшою. І це використовуючи для обліку рахівниці та громіздкі  електрокалькулятори, для розмноження документів ротатор, а для зв’язку телетайп і дротовий телефон. 
              Так ось, я отримав доручення перевірити фінансову діяльність обласного штабу студентського будівельного загону, який діяв під егідою обкому комсомолу, тобто видатки на утримання його  апарату, який складався десь так з п’яти чоловік. За час цієї перевірки  я подружився з одним з працівників штабу, лікарем по штату, Володимиром Івановим. Це був енергійний молодий чоловік з чудовим почуттям гумору. Таких людей часто характеризують одним словом – життєлюб!
     Побачивши як я дихаю, а точніше сказати – мучуся, він взявся мені допомогти. Напористий і швидкий, одразу почав кудись телефонувати і про щось домовлятися. Через який час розповів, що домовився про зустріч з однокурсником, який працює в обласній лікарні, що він отоларинголог і зав відділенням. Не заперечуй і не хвилюйся, завтра він тебе подивиться. 
              Зустріч нам була призначена на наступний день на кінець робочого дня. Тож  прихопивши пляшку коняку, пару лимонів і якусь шоколадку в призначений час були в відділення. Кінець робочого дня, лікарі вже розбіглися, була якась тиха, напівсонна атмосфера. Однокурсники привіталися і обнялися, почалася розмова в ході якої увага переключилася не мене, як причину візиту. Познайомились   – лікар з іменем Василь в квадраті, ну тобто Василь Васильович на прізвище Кіщук. Вони обоє були майже мої однолітки, старші на якийсь рік, два.  Володимир тим часом, як в себе вдома, знайшов якісь мензурки і почав розливати  коняк. Ну що там та пляшка коньяку для трьох дужих чоловіків. Так, привід щоб поспілкуватися, згадати спільних друзів, інститут. Після цього лікар повів мене в оглядову, подивився і виніс вердикт – поліпоз, або простіше – поліпи. Треба рвати! Без цього не обійтися. 
             Тут вже я вирішив пошуткувати, - як, зараз!? Це викликало  дружний сміх, встановлювався приятельський контакт…  Прикинувши коли я підпишу та здам акт перевірки по штабу, зроблю потрібні аналізи і виходячи з цього був призначений день операції. 
              Страху перед операцією, як і вагань, в мене не було, як і розуміння складності цієї операції. На роботі всі почали ділитися різноманітною інформацією з цього приводу. Один товариш розказував, як його після проходження призовної комісії в воєнкоматі з таким же діагнозом направили до лікаря. В лікарні йому щось там в носі видалили, пів години полежав на кушетці і все, відправили додому. Та і я не бачив причин для хвилювання. Давно, в  дитинстві, мені видаляли мигдалини та аденоїди і ніяких жахів в пам’яті не збереглося, хоча обставини цих операцій можу розказати і сьогодні. 
                 Тож у визначений день, оптимістично налаштований, я з’явився в лікарні. Відділення зранку зовсім не було таким, як тоді. Це був вулик, броунівський рух! Та у всьому цьому була якась своя логіка і порядок. Та і Василь Кіщук вже був не тим добродушним колегою, а владним керівником і спеціалістом. Тож за його командою мені оформили всі необхідні документи та  переоділи в благеньку лікарняну одежину. Після цього він мені сказав іти за ним. В кінці коридору зайшли в кімнату, пізніше я збагнув, що це була операційна. Там стояло кілька металевих крісел, подібних як в перукарні, тільки з високими підголівниками.
       Сідай в крісло, - казав він. 
      Все відбувалося так швидко, що я не встигав втямити, що буде далі. А далі, мені пасками, в двох місцях прив’язали руки до підлокітників. 
     Питаю, - навіщо? Я тікати не буду! 
     А у відповідь чую коротке, - так треба! 
Потім, за його командою, на голову накинули аж коричневу від виварювання накидку з діркою. У цю дірку  і просунули мій чималий ніс. Тут вже я почав передбачати щось недобре і що це не така вже дурниця, як я думав. Та я все ще продовжував балагурити, тим більше, що в операційну зайшли студенти медики. Та скоро мій оптимізм почав щезати, коли я крізь виріз в накидці побачив біля свого носа певні приготування, які мене насторожили, як і слова, - почнемо!
           Для початку мені в кожну ніздрю, кудись, мало не до половини голови всунули по дротині, тоншій за в’язальну спицю. Кінець цієї дротини був закручений у вигляді штопора, на який намотувалася вата змочена новокаїном. Потім я збагнув, що таким чином робилося знеболення, або місцевий наркоз місця майбутньої екзекуції, по іншому це не назвеш. Лікар виймав і вставляв ці спиці, щось при цьому коментуючи студентам та час від часу запитуючи про мій стан і почуття. Ця процедура була неприємна, але можна було терпіти, тим більше коли на тебе дивляться студенти. Та це були лише квіточки.
      Переконавшись, що наркоз подіяв, почалася операція. Лікар не бачив мого обличчя, та щоб розуміти стан і контролювати процес, весь час спілкувався зі мною. Я ж в свою чергу, через шпарину біля носа бачив інструменти, які в нього засовувались. Спочатку ще можна було терпіти. Та по коментарях лікаря, що у мене ці поліпи, як гроно винограду, я вже трохи напружився. Він щось подібне до ножиць з петелькою  на кінці всовував в ніс, арканив поліп і виривав його. Так саме виривав! Вперши голову до підголівника він тягав їх і тягав,  спочатку   з однієї ніздрі, а потім з іншої. Він встигав  коментувати хід операції і командувати мною і підбадьорювати. 
    Я чув лишень, - Ой молодець! Дуй носа! Ще і ще! Потерпи дорогенький! Зараз ще тут справа підчистимо! А тепер зліва! Терпи! В тебе їх дуже вже багато! Ой молодець!
      Після видалення верхнього  шару поліпів, під низом виявились такі, на які місцевій наркоз не подіяв, тобто вони не промазались новокаїном,  бо були вглибині цього «грона». І їх прийшлося рвати по живому. В мене було таке відчуття, що щось виривається  з маківки голови і з вух, аж з хрускотом. В голові щось тріщало, хрустіло і тенькало, текла кров, соплі, сльози.  
    Я і справді терпів як міг! Аж тепер я збагнув, що це не така простенька операція, як я думав і для чого ці потрібні паски на кріслах. Ця процедура вже тривала більше двадцяти хвилин, а мені здавалося, що вічність. Відчуваю, що тіло сповзає вздовж спинки крісла і тільки прив’язані руки мене тримають в ньому та кажу, що Васильович кінчай, бо втрачу свідомість. У  відповідь чую, що ще трішки дорогенький, ще трішки, потерпи, ще тут підправлю і тут зачищу… 
      Нарешті, чую, що все, - закінчуємо! Молодець! Зараз тільки затампуємо ніс.
     З мене зняли накидку, обтерли рот і бороду від трохи від крові та почали тампувати .  Виявляється щоб спинити кровотечу, по закінченню операції заштовхують в кожну ніздрю десь по півтора метра бинта просякнутого чимось. Я ніколи би не повірив, що стільки можна заштовхати в носа. Ніс роздувається, голова трохи болить, але так треба. Після цього, ще трохи обтерли і на носа вділи пов’язку з ватним тампоном та зав’язали ззаду голови. Все! Відмучився! В палату відпочивати. Покидав операційну я вже не таким героєм, на ватних ногах і перед студентами куражитися вже не хотілося. 
        Друзів по нещастю в відділенні видно здалеку. У кожного така ж пов’язка на носі, яка просочується кров’ю і тому такі пацієнти мені чомусь нагадували новорічних зайчиків з морквиною в зубах. Але там не тільки з поліпами, хоч таких чи не половина. Тільки накладені на голові пов’язки видають, що робили з тою головою, чи вірніше в тій голові.  Я до цього випадку думав, що лікар з дзеркалом на голові, це такий собі не страшний лікар, тобто який не спричинить фізичного болю. Та я дуже помилявся. Виявляється цей лікар може забратися і покопирсатися в голові так далеко, що і подумати не можна. А біль, це лише супутній фактор процесу і підтвердження  того, що та ще живий.
         Післяопераційний період виявився теж не таким простим. Наступного дня, під час огляду, розпитуючи про стан і самопочуття, з тебе знімають пов’язку і з кожної ніздрі витягують десь по третині запханого туди бинта. Коли  все йде нормально, відрізають. Кінці бинтів знову заправляють в ніздрі і знову накладають пов’язку.  Ця ж процедура повторюється і наступного дня.
          На третій день в оглядовій тебе знову садять на табуретку, дають в руки лоток, який тримаєш біля підборіддя, а головою впираєшся в стіну. Васильович опускає дзеркало і владно повертає голову, щоб мати змогу бачити наслідки своєї роботи. Пінцетом витягує з ніздрів бинт і потім різким рухом висмикує зовсім. Бинт, який вже за три дні десь присох до тієї рани, нову її відкриває. Боляче! В носі робиться гаряче! Відчуваєш як потекла кров. Та лікар робить свою справу.    
   Вище голову! Поверни вліво, вправо! Видуй! Ще раз!  - командує він. Однією рукою, якимось інструментом, подібним до плоскогубців, він розширює ніздрі, а іншою робить якісь маніпуляції. Боляче, течуть сльози, але коришся командам. Нарешті все! В ніс закладають невеличкі тампони і знову поверху пов’язку.
    Потім ще кілька днів повторюється подібна процедура. В ніс вставляються ті ж спиці з ватою, просякнутою чимось, видаляються кірочки та змащують. Це все дуже боляче, течуть сльози і тільки владний голос лікаря заставляє тебе сидіти, терпіти та виконувати його волю. Розумію, що по іншому не можна ніяк, сюсюкання і вмовляння тільки зашкодять цьому процесу.
           Нарешті це все закінчилося, все зажило.  Я дихаю і відчуваю, що дихаю вільно. Виписуючись з лікарні і дякуючи за проведене лікування, та все ж перебуваючи під враженням від пережитого я запитав лікаря, - чи можливе повторення цього жахіття?
 Він посміхнувся, бачив як я це пережив та мовив, - Важко сказати. У кожного по різному. Більшість по другому разу не попадають, а є і повтори. А он, до слова, бачиш того чоловіка в пов’язці.  Це я йому вже п'ятнадцятий раз видаляю поліпи! 
            Я з жахом і співчуттям дивився на чоловіка і чомусь подумав, що мене така доля повинна оминути. Але хто може знати свою долю? То ж і я не міг знати, що в мене ще появиться цілий букет бронхо-легеневих проблем, на фоні яких поліпоз носа виглядав випадковістю. Та це пізніше прийде розуміння того, що це все наслідок впливу вибуху на Чорнобильській АЕС – зниження рівня імунної системи і прояви алергічних реакцій.  
           А ці прояви почастішали. Нежить виникав ніби безпричинно. З’явилася алергія на алкоголь. Так, так! Від випитої чарки в мене одразу набрякала слизиста та починало текти з носа. Чи то якість алкоголю була так, чи ще щось? Саме в дев’яностих появилася безліч алкогольних напоїв у великій тарі і з гучними назвами, як от – Распутін, Потьомкін і т.п. зрозумівши негативну реакцію організму на алкоголь, прийшлося зав’язати зовсім. А раз не п’єш, то поступово біля тебе утворюється вакуум. Тебе нікуди не запрошуюсь, ти ні в чому не береш участі, не отримуєш спілкування та новин. 
            Відмова років на п’ять зовсім від вживання алкоголю не вберегла мене  від рецидиву поліпозу.  Тобто я знову почав відчувати утруднене носове дихання, а потім і зовсім перестав дихати носом. Я вже знав, що мене чекає та всіляко старався відтягнути цей момент.  Але нікуди не дітись, знову опинився в руках лора Кіщука.
         І цей процес та наші зустрічі почали повторюватися кожного року, півтора. Я з жахом згадував, що мене чекає і намагався максимально, наскільки це можливо,  відтягнути нашу нову зустріч. А поліпи регулярно з’являлися знову і знову. І коли вже було зовсім кепсько – ішов на чергову екзекуцію. 
         В лікарні зовні нічого не мінялося, за винятком написів на дверях кабінету та бейджику лікаря. Спочатку було просто лікар, потім доцент, потім професор. Окрім цих звань збільшувалась кількість пацієнтів. І треба сказати, що ці звання його не міняли. Він так само які при нашій першій  зустрічі, так і тепер, особисто проводив огляди та маніпуляції, робив операції. Робочий день в нього проходив в якомусь шаленому темпі. 
          Коли вже кількість операцій, які він мені зробив особисто, перевалила за десяток, він мені запропонував зробити операцію під загальним наркозом і видалити в носі так звану решітку, з комірок якої і ростуть ці поліпи. В надії, що це може позбавить мене щорічних операцій, я погодився.  Операція під загальним наркозом, тривалість з годину, пройшла для мене зовсім безболісно, хоч подальші процедури з тампонами такі ж, як і при звичайній операції. Та їх вже якось пережити можна. Лікар розтрощив і видалив мені цю решітку, що давало надію на уникнення рецидивів  росту поліпів. Йти на таку операцію мені було не боязко. Більше переживала дружина , а ще лікар-анастазіолог, яка розраховувала і вводила наркоз. Її дійсно лякав мій наявний букет  хронічних недуг. Та, слава Богу, все обійшлося.   
          Після цієї операції, я і справді років так на п’ять забув, що таке поліпи.  А нагадали вони про себе два роки тому. Перебуваючи в стаціонарі в обласному госпіталі інвалідів та ветеранів війни, проходив обстеження, як кажуть, у вузьких спеціалістів. І тутешній лор, молодий хлопчина і справді виявився вузьким, навіть занадто. Я йому кажу, що відчуваю, що виросли поліпи,  а він  навіть оглянути не захотів. Почав мені вішати локшину, що він нічого не побачить, не зможе виявити звідки вони ростуть, що потрібно пройти обстеження в приватній клініці на спеціальній апаратурі… Якби це в мене було вперше, може я б і повірив. Та за цей час в мене вже були такі знання з цієї хвороби, що я вже і сам міг їх собі видерти, якби міг їх побачити. Та в носа заглянути важко… 
        Тож я набрав вже вкотре мобільний номер лікаря Кіщука і у відповідь почув, що заходь подивимось. Через якусь годину я вже був в нього. Кажу, що може прибрати більші і цим поки обійтися. Він розпитав що я лікую, що приймаю і оглянувши мене сказав, що повністю видаляти малечу нема потреби і складно, а прибрати найбільші дійсно можна і треба, та призначив на завтра час коли він це зможе зробити. Повернувшись в госпіталь я добросовісно розповів зав відділенням, що я ходив на консультацію до професора Кіщука і на  завтра він мені призначив час  видалення поліпів. І тут розгорівся такий кіпіш, що я не чекав, що за мене вони несуть відповідальність, що я приймаю антибіотики і що це неможливо та недоцільно з багатьох причин…
      На наступний день я передзвонив професору, щоб повідомити про те, що я не прийду у визначений час та причину цього. Я розповів про розмову з зав відділенням і її аргументи про неможливість робити в даний час таку процедуру та  шкоду для мого здоров’я.  На це він розрядився тирадою з міцних слів та сказав, що зробити таку процедуру під прикриттям приймання антибіотиків якраз є оптимальним. 
         Передай їй трубку, - сказав він. Передавши лікарці трубку і щоб не ставити її в незручне становище, вийшов з кабінету. Не знаю, яка там відбулася розмова, та він її швидко переконав, адже авторитет професора був незаперечним. Потім вже вона мені сказала, що якщо вже сам Кіщук за вас турбується і бере відповідальність на себе, то добре, ідіть. 
         Вже незабаром я сидів перед професором в добре знайомій мені оглядовій і він за десяток хвилин провів таку собі міні операцію. При цьому сміючись розказував про свою розмову з моєю лікаркою. Затамувавши ніс невеличкими тампонами сказав підійти завтра для їх видалення. Та на наступний день я йому передзвонив і сказав, що я не прийду бо ці тампони  я вже видалив самостійно. Він тільки розсміявся, що я позбавляю його роботи.
           З цього часу вже пройшло два роки і без рецидиву. Рекомендації які він дав та ліки які виписав, я дотримуюсь та профілактично приймаю. А на дверях його кабінету появилась нова табличка – академік! Та лікар залишився таким же енергійним, простим, доступним та трудягою. Звання не шкодять людині, якщо вона залишається людиною!

12. 01. 2020 р.                                                                                 м. Вінниця
     

ID:  861090
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 12.01.2020 21:17:29
© дата внесення змiн: 27.01.2020 14:09:01
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (536)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Зелений Гай, 13.01.2020 - 11:14
Історія сумна, та описана гарно з гумором. 12 hi
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Зелений Гай, 13.01.2020 - 21:30
biggrin А без гумору в таких ситуаціях взагалі гаплик! Так і старався викласти, щоб не тиснути на жалість! hi
 
anna zakohana, 13.01.2020 - 07:57
Більшість людей можливо взагалі не здогадуються, звідки у них набуті чи вроджені хвороби. а вони усі звідти. и не тільки. нам вже все не кажуть hi
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар anna zakohana, 13.01.2020 - 21:25
hi З хворобою або борються, або опускають руки.
 
anna zakohana відповів на коментар Мирослав Вересюк, 14.01.2020 - 11:16
ви борець!!і дуже любите життя, можливо більше ніж деякі здорові friends
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар anna zakohana, 14.01.2020 - 13:38
hi Інколи приходить думка, що я ще живу лиш тільки тому, що ще щось маю зробити, ще місія не виконана...
 
anna zakohana відповів на коментар Мирослав Вересюк, 14.01.2020 - 13:40
Бо на Землі повинні залишатися оптимісти и світлі душі- така ваша місія ПОКАЗУВАТИ ПРИКЛАД И БОРОТИСЯ
 
Анатолійович, 12.01.2020 - 23:47
12 Зміст специфічний, але прочитав з задоволенням. Здоров'я Вам! 16 Читайте й моє специфічне про операцію і здоров'я. "Магічний урологічний" та "Про орхіт". biggrin hi friends friends
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Анатолійович, 13.01.2020 - 00:12
Стараюсь описати прозою історії з свого життя, які не зміг би придумати жоден сценарист. Прочитав і Ваше - пережите. Так , це життя в усіх проявах. Всіх благ Вам і оптимізму. hi
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: