Йшов рясний дощ. Виснажена земля, після тривалої засухи, жадно ковтала його краплі.
"Дякувати Богу!" - промовила радісно баба Катря, дивлячись у вікно.
"Як шкода! Сьогодні ми не підемо у парк..." - засмучено обізвалася Оленка. "Це нічого, онучко, - усміхнулася бабуся - краще зверни увагу на квітник. Скажи, коли ти захочеш води, що зробиш першим?". "Поп"ю, щойно з"явиться така можливість". "А у квітів, на відміну від людей, такої можливості не має. Помітила, як вчора вони, благаючи дощу, сумно посхиляли голівки? А сьогодні, гляди, які горді та щасливі! Усе тому, що пішов дощ і вони більше не відчувають спраги. Він продовжив квітам життя, розумієш?".
Оленка вийшла із кімнати. За якийсь час дівчинка знову повернулася: "Це нічого, бабусю, що ми сьогодні не пішли у парк - підемо іншим разом. Головне, що квіти задоволені і довше цвістимуть!".
Бабуся лише усміхнулася. Вона продовжувала сидіти біля вікна. А за ним все ще періщив дощ...
13.04.2020.
Автор: Світлана КРИЖАНОВСЬКА (МАЯРЧАК).
Красно дякую! Читайте, на здоров"я, РАДА ВАМ!!! 
