Усміхнений Сталін дивиться «Дні Турбіних». Він любить цю виставу! Усміхнений Сталін дивиться на фотографію сім’ї Крушельницьких.* Він любить цих людей! Особливо він любить їхні європейські видовжені обличчя, їхній вишуканий одяг. Йому подобається, що вони позакінчували університети – Віденський, Львівський, Карловий у Празі...Які назви! Йому подобається, що жінки їхні у вільний час грають на роялях, а чоловіки говорять про високі матерії – служіння народу, відродження України, просвітництво... Їхні тонкі аристократичні носи так приємно ламати ударом кулака і потім дивитися у їхні панічні розгублені очі, сповнені жаху й нерозуміння. Їхні вузькі спини так приємно бити ударами чобіт ...щоб знали. Їх хочеться втовкти у землю, щоб вони, нарешті, відчули, що правда – це бруд, і біль, і страх, і смерть. Тендітні пальці їхніх жінок так добре ламати або ні – жінок треба змусити боятись особливим утробним жіночим страхом – за дітей і чоловіків, які невідомо де. Нехай думають дні і ночі про усіх, кого любили, уявляють найстрашніше і заходяться всередині тужливим бабським воєм. Нехай сивіють і сліпнуть від сліз, нехай знають, що життя – це втрата найдорожчого.
Він так любить цих смішних благородних інтелігентів, що готовий милуватися ними щодня! Вони манять його своїм високопарним ідеалізмом, який не має нічого спільного із кривавим і грубим справжнім життям. Вони – дорослі діти, і на них приємно наступати чоботом: хрусь – і готово, хрусь – і готово...Нехай ще з рік поживуть, поприкидаються, що дорослі, позустрічаються із такими ж, як вони, що знаються на столових манерах, читають різними мовами, зав’язують краватки і встають, коли наближається жінка. Нехай поодружуються, народять дітей, подібних до себе, і виховають їх на своїх ідеалах. Накрити сіткою цілу сім’ю, із численним виводком – неабияка радість для птахолова! Дивитись, як вони борсаються, і повільно скручувати їм шиї. Хтось скаже, що він – звір, але він просто – гурман. У кожного – свої смаки, і люди як здобич нічим не відрізняються від інших тварин. Треба тільки знати, як їх приготувати.
Театр – це добре. Він пробуджує апетит, який потім можна вдовольняти. Він готує тебе до страви, а сам лишається незмінним. Кожного вечора – та ж сама спокуса, ті ж самі слабкі й вишукані істоти, що прагнуть вижити по-чесному і страждають, що це неможливо. Такі привабливі, апетитні, такі далекі від життя! Такі ніжні на смак...
*Любов Сталіна до вистави за п'єсою М.Булгакова "Дні Турбіних" загальновідома. Щодо Сталіна, який розглядає фотографію сім'ї Крушельницьких, це, звичайно, авторський прийом.
Сталін, напевно, милувався аристократією, офіцерами, білою кісткою, освіченими, вихованими, витонченими і т.д., яких він переміг. Він ласував свою перемогу щоразу, коли завіса відкривала сцену. Тому, мабуть, любив.
Саме так! До того ж він особисто знав таких людей з революційного оточення. Не секрет, що серед есерів та інших партійців були люди високоосвічені. Багато хто дивився на нього, неотесаного, із зневагою. Його, мабуть, усе життя гріло, що усіх цих "розумників" він, який колись і двох слів не міг зв'язати, зрівняв із землею і став переможцем. Можливо, навіть і якась сентиментальна жалість до них ворушилась всередині.