Живеш минулим весь цей час,
А про майбутнє і не мрієш,
Та забуваєш кожен раз –
Пожнеш лиш те, що сам посієш.
Душа, скалічена життям,
Ніколи не розправить крила.
І це твоя вина, затям,
Що не підняв свої вітрила.
Байдужість знищує, повір,
З’їдає як іржа залізо.
Весь світ для тебе це твій двір
І статки запхані в валізи.
Тож покосити бур’яни,
Не на подвір’ї, а за плотом,
Кропиви хащі, бузини,
Зробити це вже має хто-то...
Везеш непотріб весь у ліс,
Сміття скидаєш все у річку,
А потім молишся до сліз
І на покуті ставиш свічку.
Всім кажеш, що християнин,
У церкву ходиш при нагоді.
Та ти насправді *** син
Чи може дочка по природі…
Живеш немов отримав візу,
І в інший світ квитка придбав.
Та статки напхані в валізу,
Ніхто з собою не забрав…
22. 10. 2020 р.