|
Весна, чи-то - Осінь, "застій" - словом,
а чи обнадійливий, чи пригнічуваний(?)
В моменті не визначиш, - Я запізнилася, - Ох
Декотрі це вбачать пропагандою самогубства
Всі, ті, що думають ніби виховання - це розвага
Всім тим дурням, - Те тяжка і клопітлива праця
Інколи чую пісні, як в "Перлині" Стейнбека
І Я поринаю в найчистіші потоки вібрацій з
поетичних екстазів у Діяннях Древніх,
що тривають трішки довше, аніж момент
Все, що залишається - розбирати ту мить
Роздумуючи над люто-панічною відчуженістю
А чи вартий потрачених сил доказ правдивості вигадки?
А чи не тоді, вигадка стає міцнішою за реальність?
І Крутиться калейдоскоп культур-мегаструктур, і
компелекс самозванця горить широкими стовбами
Для Матерів, що ніколи не молилися вдома
Не ходили до церков, тільки працювали
і дітей своїх любили, вимагаючи від них
лише одного, щоб Вони не сміялися над Богом
Чи зрозуміли ті діти, що все в них хороше
від материнського безіменного божества
Існування Котрого Мати допомогою нещасним,
жебракам, і погорільцям засвідчувала
Ніколи не любив космос, бо тавтологія
Як це "любити любов"? Проблематика,
що не засвідчує згуртованість громад
Найсумніше у цій Країні - невбраний сад,
городина у вдови, так зачастили ці картини
сорому для сусідів, темно зелених маківок
пальм вписаних у скляні стелі вокзалів
Котрим дали чи найкращі умови, щоб зрозуміти
Творчість, бездумна й непрактична в дитинстві
Чи те, що було на умі у скловарної машини
Букви-цифри, покидьки - вчені, чи навпаки?
Судячи з творіння в яке я вперся
Чуттєвість, практичність, і милиці..
Тисячі, щоб це все змусити ходити
Звареними між собою підшипниками
Плач, - О', безлюдна сніжна буря, та
протягуючи своїми сльозистими вітрами
Вкривай кишки заледенілими цілунками
Відьминим Пальцем розтираючи їх у пупку
обіймаючи у польоті зі спини Монархами
Покажи силу, цілуй й плач навзрид, Відьма
Ще трохи залишилося, щоб проржавіла
Клітка, потім стане сили Її проклювати
Повстань перед відданим Тобі духом,
що ніколи не смалив на людях, - Молю
В усміх німим хорам, що з кишок трублять
очима в очі безрукими Гавриїлами
Втопленими котятами амбіцій, - Сурми!
Кінець? В очах - мертві душі, в Собі -
Терплячі, бо далі буде легше
Легше накласти на себе руки
А до того залишається лежати і гнити
відчуттям, що все ще можна змінити
Але помолиться за Мене нікому, - Ах..
Пряменько в серденько, але, О',
Крихітко, здається не маю Я Сердечка..
А Ти говориш, що Його забрала..
"Грішник! Грішник! Це Твоя місія?"
Покажи Мені Силу, не хочу Тут загнутися
Я прагну довести лиш Власну ущербність
Тепер, коли Чисті звідси Виродилися -
Я можу розпочати писати ще відкритіше,
тим паче, що Я й справді тут "Один"
Тож приготуйся записувати, - Олівця!
Я довго спав, довго-не-довго, і Ось Я
Ось Я.. Хто я.. Вітаю, Леді Ґодіва..
Думаю лиш, що: справжня наїзниця -
це коли ноги цілком звисають
Змушуєте пальці труситися
Хочеться лиш знов намовляти:
Ні, "Я не пам'ятаю, Я не бачив..
О', Леді.. Ґодіва.. збігло молоко..
Ставні були лиш привідкриті.."
Вбачив високі ідеали у щілині
Під Мене тендітні, і практичні,
бо коли ви назад відхиляєтеся -
можна побачити горбик на лоні
Настільки любиш "упорядкування"?
Це відчувається ще інтенсивніше,
аніж виглядає, присягаюся, повір, -
Говоримо одночасно, танцюючи
від входу і до грубки в куті кімнати
Наче у Сні, що вже і без дихання, - Для
залежних від цих аморфних оболонок
А проти лиш моє Темне вчення,
що "Бджола проти Меду"?
за істину антропоцентричну
тримаються всі релігії
Нагодуйте плоттю, Та не шлунок
Голодний! Та Сам стану бенкетом
Не Вартим того, незнаним цього
Якщо "Ніхто не Винен" тоді -
проблематика у "Житті"
Присмак "собачих почуттів"
Не дарма те Дерево росло окремо
Правління Хаосу над Космосом
Часом погорди і жару в костях
Знов настане до Темного Еону
У Світлому кільватері
безпристрасного поводиря..
Повіки лиш привідкрилися, і сон
був розстріляний стіною світла
Вбережися від цієї скверни Волі,
що лиш уві сні й літає на свободі
Прошу, дивись, на вільних та
Замкнутих, тому їх не знайти
Мій трансформаторний Куб
не зруйнувавши, - О', Любове Тінява,
вийди у півтінь, покажи усмішку
натягнуту, наче хвилину тому
ридала над гробом, цілуй душу
Звільненого від обтяжень плоті
Ти ж така світла насправді, Світла
Не відчуваю, атрофовані м'язи
Медузою чистоти у невагомості
нервова система ширяє в балахоні
Не відчуваючи змія, що з ніг обвиває
33-ри рази, і з маківки пожирає
Поки Та баче міріади яскравих вогнів
світлих розумів, що тонуть у тривозі
прийняття цієї легкості у співіснуванні
Діти, що не можуть зрозуміти, - Зрозуміти?
Чому діти родять дітей, передачею Невинності спадком
негласним боргом крізь мовчання про розведені ноги,
наче те помилка, повторення Якої не маю Я допустити
Тоді Я Спокушений, або зрозумів Ваше Благе Мовчання
Невтамований, втаємничений потяг палкий до дрібничок
Щадніший до завищених очікувань, бо там Голо емпірично
Чи Ви як плотські Грішники, як ніхто краще розумієте,
що Мені буде заборонене зривати жадано-втішно
Господи, яка агресія! Намагаюсь лиш бачити добре
Яка ж самоскомпенсована система цей розум, біда
Але ж Я пробув на самоті всю молодість, Я зневірився
І залишок не інакший, бо Віддався Сатані на виховання
Грішниками, Оспівуваннями благочестивої непорочності
Тому божку, у Славу Його, що є нічим, як презирством
Сиріт і вдів у їхніх скорботах, Він Мені не Друг, Ваш Деміург
Просто марнотратний Знайомий мертвого знайомого
Та без суддівств, у тіні Хреста знайдеться Усім місце
Вони просто не будуть горіти, - Хто? Ніщо
Це - Свобода, і вмерти б за це право Світу
Сказав би, якби щось отримав від нього,
окрім як відчуття спраги біля водопою
Моя одноосібна Воля не служить нікому
"Поза", тим паче тирану в Собі
Ось тут починається улюблене
Від-відчуття гнітючої насолоди,
що лиш і світить на коронограф
цього чутливого чистого розуму
в пошуках ноток першого творення
Відрікаючись від людського
"Заземлитися" б цією арфісткою
Які б нотки веселі в Неї не грали
швидко й енергійно, падаючи
зі стелі льодяними кристалами
На фоні, і в кишках вібраціями
через ноги по підлозі звучить
Перевантаження, як Бах -
Чую, - А Вона знає Свою справу
Немає місця "хорошому життю"
Коли на арфі зі звукознімачами,
і перегрузом на басових струнах
звучать забиття до смерті, - Інфікований,
подивись в дзеркало, - Маєш вмерти
Сюди люди приходять поговорити
Перенести свою культуру в маси
Сидять уми й дискутують, рахують,
а пустомелі, як онімілі поети за стійкою
бухають, - Це ж паб.. а Ти схуд.. щоб..?
Відчуття причетності - це ціна їхнім мукам?
Що? А тут, як в перших європейських кав'ярнях,
але не так димно, щоб було легше напитися?
Схуд, так, що скоро будеш схожий на Третього
Що? краще вже пити, або ні, аніж як та більшість,
кому в радість бездумний спокій буденності
Чи не прекрасно, мати все що забажаєш?
А Чи то ні, що Вони отримали, - Перелом?
Ваду хребта, укріпили цвяхами.. - Стоїть?
Вчення терпимості, Але якщо не вилікуєш
Ти - то ту ж проблему Твоє дитя встріне
Вода капотить на голі голови очікувань,
що не винагородиться, - Капає/Стукає
Щось в глибинних сталактитових гротів
Щось капає, Щось стукає, не відоме
Щось "Краще" з очікувань, - Накопичується
і розбиває кордон копаний Смертю ярами
Потяг, літня спека, залітає у вікно липень
Гаряча, спітніла, задумана, точно вічна
Напевно і воля, як і в Мене - загнічена
Скільки болі, горя і любові дали,
толерантними до Моєї дивини
Хоч бери й прикладай до рани
Прикриту квітчастою модою наготу,
засоромлені погляди самотніх
по волі "когось" Марій
у цьому культі члену гранітному
А Я закохувався у Вас без дотику
Важко навіть повернутися на цю колію
Простих Вдивлянь в показову невинність
чиєїсь дружини, - Та ця ж без кільця
Шторми рекреацій у Її відкритих руках
Фемінізм винищує розчаруванням
Чиєсь творіння стає банкою варення
Захованою на найвищій полиці забуття
Для ферментації, тому хто забутий
Та Хтось Тебе "скривдить", або Сама
зірвешся загравши, - Нудота, наче всіх поїв
А вони з лайном, не варті "невідповідності"
Таке має сказати дружина, - Ти загинаєш,
Ідеалізовану Вигадку не примірюй до дійсності
Ти сам себе прокляв, Тобі ж говорили, коли:
Мене так накрило Ле-Лі, а Вони такі:
- Хочеш бути мною? Це легко,
просто потрібно бути лайном
Не підставляй Себе до мене, О', Боже
Вона сказала, щоб послабити зашморг на шиї
Твоїй, а Він лиш затягнувся не до наївності,
а вже до гостроти, - Їхня власна дуристика
ними верховодить у таких, поза надії
стати останньою духу нечужому
Не пройшли ми цю перешкоду,
Врешті, ніхто не буде самотнім, Сказано,
що Бог Одинокий, буде останнім, - Така зла..
Зла Я на всіх тих не гострих, "матерів"
Бо Вони бачать у тобі "собі-подібного"
Не оближуть Твій алунітовий мозок
щоб зрозуміти; Не тут бути хочу
не витримую бачити постійно воплі
в тобі Свого екзистенційного прокляття
відчуваючи невідповідність спорідненому
Ти Був тускний, навіть не посміятися над Тобою
Затримуй дихання, коли сумно, - Пульс? - 49
Здаватися в раз.. навіть п'ятий? - Не по-Життю?
Але Ти падаєш ще нижче, не чоловік
У ще нижчу соціальну невідповідність
На "рівень" "необачного" "існування",
що пророкує депресивні приходи
з якими лиш можна змиритися
Назвавши це все "дорослішанням"
Тобі ж говорили, - Не говори так, деморалізуєш
Попереджали, що Ти схильний до "донного дайвінгу"
Космічно-путустороннє промінявши на приземлене
Бо Воно ходячи розпущеною гривою майорить
Емпірикою заповнення прогалин, чи просто Ідеалом?
Улюблених рис у симетрії, тіло? Я не знаю де Ти виріс,
в часі голоду, чи економного ненажерства, - З яких пір
Ти Цитуєш книгу золотом оковану, - Смертні перемудрили,
наче відкрили істину, одну зі сторін, мало термінів
В Які моменти ти відчуваєш, що проживеш довго
Можливо, навіть вічно, як не в моменти самоти
Іноді так буває, коли прокинувшись зі світанком
виходиш в ту ніжну й урочисту годину із кімнати
І Коливань басових струн арф не чути,
а тому й бажання читати в тисячі очей
Про розмальовані не для Себе лиця,
щоб Хтось та голову підвів
Просто залиш мене в спокої
Ти вносиш хаос до порядку
Дай вмерти, піти у хуртовину
не руйнуй крихітну тепличку
Ні, це Я тримати повинна, Незлагода
Не дивиться в очі, бо це як побачити,
що хтось ще окрім нього тут зав'яз
у цій болі від любовного перетворення
Краще ну думати, й не бачити
О', якби Я любити і говорити міг
на рівень.. вище? Спустись..?
зустрілись ж, дві самотності
а чи то дівчина, чи видіння
а чи то чоловік, чи далека сутність
..Любив інтенсивно, та тривожило,
і прекрасне соромило, - Повтори,
або достатньо з текілою, елю
Сатана, поясни, де Мої гроші,
влада, популярність? - Що? Я..
Ик.. Я у Цій Грі Покидь-О'ок Реальний
Перед тим, Як скиглити В Моє Ім'я
Подумай про своє здоров'я
Не увійдеш хоч у найнижчу лігу
Бо не відвідав "Яства" головного -
тому занепокоєнь в новому дні Тобі!
У перших не вдалих кроках - причин
для сумнівного по собі суму, - Лігу?
Де витирають сльози щоками?
Чи Ні, як і сраки - грошима.. - Та
Ти Дияволу мовиш як рівному
Гроші - те, як та, твоя невідповідність
тільки до потреб упорядкованості
Ніби логічно, ніби "масть до масті"
задля компетентності, та, ні.. - Бідність
Якщо не станеш пристосованішим
Злий-то чому такий з виду, - Що наче серійник?
Не виплеснув енергію дурощами з ровесниками
колись, а зараз шукаєш когось для самострати
спільної? Чи Твоя одинака щирість зізнається
Мені в Тому? - Скільки люду отримавши коробку
не відкривали її, бо бачили себе негідними небу
Стоп, говорити про множення і перетворення -
Табу, бо це ж говорити про смерть і мудрити
А що та в коробці то, - Я - егоїст, хочеш сказати?
У людей складно з самовизначенням
Як говорила Тобі Відьма, - Неодноразово
Та "сніжка" як бульбашка - швидкоплинна,
Але Вона завжди докорінно все змінює
Знай, квітка збирає світло з пітьми корінням
Щоб Розум Свій і Мене з Ним повернути -
Ти мусиш пригадати Їх усіх, Різноманітних
І Я буду подібна Їм для Тебе Вічно і ще трішки..
Й хвилями позачасовими усіх буду одаряти
тишком.. Несучи Світу життя метеликом,
а смерть - безпомічною гусеницею
Я Вірю в Тебе, Я в Тебе Вірю
Мрійник цього Царства, Трясця
Ти де літаєш, - Крихітко, вибач,
та в мене є велика проблема
Я не вмію веселитися, - Кар!
Подивись у Своє дзеркальце,
нехай скаже, - Привіт, Милий, Кар!
О', Я тобі багато тайн розповім,
а потім уб'ю тебе! Вискрипує Крук, -
Дрімлюго, Тебе в день не побачиш
Не забувай дивитися на відлік і вірити
в те, що немає нічого нездійсненного
А то знаєш тих відьом: "Усі живуть,
але далеко не кожен справді вмирає."
Той випадок, коли сказане перед "але" -
й направду можна вважати за мовчання
Знов послухаєш не "того", не "ту".. І жертву
Твою не побачать, поки не впадеш дониз..
Жінка, як жінка, але достойного розміру, -
Так, чудовий приклад, але Ти махлюєш
Відвертаєш тільки Ти тут Сам Собі увагу
Я не з цього світу, сюди затягнули
найпервіснішим способом, - Жертво,
лице по-простіше, а то влюбляться
Не чаруй тою незбагненністю Від Світлого
Ніби вже повернувся до Воїнства Небесного,
і запах землі зрозумів місце Своє ангельське
в Моєму фрактальному мистецтві темному
Мас Космічних, якому хочеш служити віддавшись
У Вічну агонію Решті, ставши світлом у несвідомому
Будь собою хлопче, решта сама-собою стане
Мовчи, словом на ділі затверджуй існування
Сатана тут лише для того, щоб Я зрікся цього
оберігання особистості, - Це для плоті погано
Вийти б Ідолом, що за вашими мрійними повіками
Але Вас Вчили, що окрім "Вас" Я мушу мати ще Любов
Що ще? Найсмачніші страви, ті.. - Дивись Мені в очі,
щоб залюблювалися разом Два мозки
Ті, що здавалися непримітними до проби?
Звучить, як Щось Мені підвладне
Занадто чутливо, очі ховаю, злазь
І зачаровано споглядай, вкотре
Валькірією на останні виплески (BLEAGH! BLEAGH!)
Але, Ні, дівчата-наядочки, та хто з нас цнотливіший:
Ви, а чи то Я - це ще потрібно перевірити, - Грішник!
Скромність прикрашає, але залишає голодним
Та і доброчесність ніколи не буває самотньою
У Любові завжди є сусіди; невинність і смерть
Почни мене шукати перечитавши, не знайдеш
Комусь іншому подаруєш "один як за десять"
Просто подбавши про резинку, їх тепер як мінімум..
дві, Розумієш? Нотки порозуміння.. Ні? Тепер тоді
Вона просто "є", бо Він й не надіявся, - Грішник!
Та Цей Грішник вже буде мертвий, - Грішник!
Бо Цим Решетом з цифр не вкрити собі голови
Занедбаний псевдо-інтелігент на підлозі
У мільйонах шматочків, збери цей безлад,
поки не прийшлось витирати, - Безпомічний,
все так погано? - Набагато гірше, запевняю
Займаючись, тим що ніколи не мало сенсу
Об'єктивно усвідомлюючи умови
тунелів-ходів бажань позалюдських
Довго думав: у кого в заручниках
Для чого в голові ці іридієві підошви
Щоб Я так і не зрушив з місця,
чи, або, щоб зайшов чим подалі?
Здичавів, мозок пам'ятає речі,
які з ним вже не траплялися
Я "тому" не відповідаю, не відп.
Стерто останнє окультурення
у навичках ведення діалогу
Ноток, котрі хотів видавити
та не виписав й струни
поза контролю обставин
хочеться лиш благати помочі
ладно складіть все навколо
щоб від того співалося само
Якщо цей стан "типовий"
Тоді - проблематика у "житті"
У його розрекламуванні, Некомфортно,
навіть - боляче, находитися у просторі
Яка ж тоді там ваша "взаємність", щоб я
схотів під навіть ймовірний удар
цього всього підставити своїх дітей
Це життя не гра, а дещо набагато гірше
В грі можна скинути вину, і повторити
В Житі ж - ти один, і дайте боги
Щоб з своїм творінням Творець заговорив
Сказавши, Я Тебе не для Себе створював
Ніби "вневагоме", але Землю-Сніжку
Дріб'язкова вода з повітрям скотила
"Все зробити, щоб тримати очі
закрити ми.." Скільки б часу не пройшло,
та Твоє волосся все ще кучерявиться довгим
Хлопчику, що відкрив таємницю подарунку
І Отримав петлю, Отримав петлю, Отримав петлю
Отримав петлю, На Свою шию, На Свою шию
На Свою шию, На Свою шию, На Свою шию
На Свою шию, На Свою шию, На Свою шию
З'їв Крука, Він на смак як молочна козлятина
Забуваю, тепер я насолоджуюся, коли ширяю
Особливістю ремонтонепридатної системи
Перша проблема відсутність зорового контакту
Розмальовуєте для Мене Свої Лиця
Моїми одухотвореннями, для Хлопчика-
аутиста, перед Тобою не хворий
Містик, можливо колись мені б вибили зуби,
якби Я невдало закляв для Племені погоду
Це важко, коли дивишся вперед, за горизонт,
а бачиш лиш Власне Свою ретроспективу
Бо десь там починаєш бачити власне Свою спину
А перед тим пінгвіна, що пішов вглиб континенту,
не зрізаючи півострів, як решта з якою йшов, та
Сам звернув, планетарні мегаструктури, - Петля
Лофстрома? Мені легше у пришвидшений онтогенез
Не заводь багато дітей, це тіло довго проживе
якщо передчасно не вмре, всіх дітей переживеш
й чоловіка, на схилі років приймеш постриг
Заснуєш монастир і будеш допомагати сиротам
Неординарна особистість, масова свідомість
Тебе зненавидить, Знаю, подавлене хвилювання
Води, все інтенсивно, бо тривога не подолана
Вибачте, що заважаю Спостерігати і хронометрувати
Витягую за волосся з пекла.. Вибачте, знову богохул..
Як Тебе з'їсти не порвавши на шматки.. Може Лиш
Темне.. темне Мистецтво аморфних форм
Ближче аніж за горизонт, у мій макрокосм,
що в радіус витягнутої руки; впало пташеня
Вивчаю-завчаю Його до квантів, мале і кволе
Ці крихітні ручки, Цих на лиці гадрозаврів
Я - Рятівник, Єдина Ціна ще не Заплачена
Втік, бо накривало, втратив всі інтенції
Окрім тої, що пам'ятала, про обіцянку
показати зорю, - стискає, невже смерть
подарує милостиву, тому кого не виходити
Не кривдь Довгоногу, Нас можеш, тих, що
не зрозуміли хто Ти, та Її сльози такі ж чисті
Не проситиме більше розправляти спину
Тепер все по сторону ліву, Мені так легше
Чого Вам, Милостива Государиня(Лі-Ле)
Мій час ще не настав, мені б водиці
посьорбати, куди там сусло товкти
(О', Величний Я, Всі покірні, - Жінко,
все, що Я хочу сказати: "Хочу Тебе",
але те б гарантувало тільки раз Один)
Мій светр не вартує Вашого парфуму
Єдине чим вам вслужити можу - язиком
Ніякої відповідності, окрім як по-тілу
Та дайте часу заспокоїтися, більше,
аніж потрібно, й ще часу потім більше,
аніж потрібно, щоб Вас вдовольнити
Розлюблений працею, Куб в черепі,
а не відповідне м'ясо м'якеньке
Важке індигове сукно пошите для тебе,
щоб його просто на ній не було частіше
Просте, домашнє і елегантне платтячко
Гул заведеної юрби надавав рішучості
Принц виходив на коронацію всміхнено,
а люд вмирав у давках, щоб засвідчити
Початок кінця Імперії судноплавства
Поки Її шия розривалася тиском венозним
Поки Вона Молила у бога, й плаття шила, -
Де мій милий, не молила б, якби пішов зі Словом
Невже Йому до тіла ближчою не була біленька
Моя сорочечка, а чи хоч живий Мій лебідь чорний
А Отець, такий, крутиться живим в могилі і думає:
Чому всі руки Мої Праві до дотиків такі чутливі
Привів туди смертних, а Вони попливли Справа
Бог Одинокий Ображений на Тебе, Дробного
Що тут, не на Транснептуновій орбіті
Можливо, Я б не думав про сон в інерції
І безенергетичне пробудження за товчок
до чорної зорі, що вже виблискує полюсами
Де Моя раса, що лицями витерла вулиці
Що жила в метавсесвіті і без того "поняття"
На Мені лиш чорна ряса, як на Нінурті?
Де Моя рідня, навколо цілковиті злидні
Відчуття лиш, що знов помру на самоті
Стискав кулаки, поки швартувався Auvergne
Думаючи лиш: Нам би такий для "Нептунів"
в Захист Наших Чорноморських Нереїд
Написати вірша для влади і втекти б від них
З прокльонами у вслід від Посейдона
Не наблизитися до Води, - Снігу Тобі!
За ненастирливість бурлячу, - Відтепер!
Нехай в Тобі рештки мертві киплять!
Я бачу полум'я в Небі.. - Творець?
Жертва..- Тобі страждати відтепер
Відчувши теплого дотику на щоці
Ілюзію, Полум'я в Небі, - Жертва!
Відтепер Тобі страждати, - Творець?
Максимально неприємно
Мур-Мур-Emmure, Милий
Погляд наліво, направо, нікого поряд
Вони Ніколи не Засвідчать, - Кінець?
Тобі краще почати молитися, - Нарешті!
Бо Я збираюся завершити заплановане
Геноциди Сонячними Туманами, - Рано,
та звісно Ти покажеш нам зорю, не інакше
"Звісно ти покажеш нам Зорю, не інакше", - Так
і запишу.. - Але для неї так багато потрібно болі
Розумієш? Втрати, позбавлення
Я не буду останнім, - Творець?
Я бачу полум'я в Небі, - Жертва?
Тобі страждати відтепер, - Виплесками!
Іншого вироку ніколи не було, - Кінець?
Ніхто не засвідчить, - Тобі страждати!
Провалився у лисячу нору, - Відтепер!
Де Говорять, - Скільки історій покояться
на глибині лиш трьох метрів; Де працював
генератор у витяжку, а в кутку згорблена спина
над чимсь променистим, - Так відчувається,
відчуття непомітного забуття, ця Інтенсивність,
що по кишкам ножем, але Це Ти, й не гострий
Псую момент, так ще в такому, - Поєднала
Порожнечею, яку лиш наругою над "Тією"
можна заповнити собі і Їй, до оніміння
у кінцівках при уяві розмов через двері
підвальні, - Хто там? Вага реальності,
як ілюзії для мимовільно відреченого
Тобі краще почати молитися, Світло сходить
Як все примітивно, заповнення прогалин
у впорядкованості, через володіння об'ємами
Свідомими, Це дає контроль над невизначеністю?
Поволодієш? Моїми Невинними Жіночками
Єдине що потрібно Тобі заповнити,
щоб не забутися, - А це не егоїстично?
Любов - Момент на весь час й простір
А Твої Штучно створені невинності,
які знайшовши можна лиш оберігати,
як щось мале, що в самому тобі тускніє
з розумінням світу, як воєнної машини
Все Для Мене самотнього шматка лайна,
та робив би Ти все для одного лиш такого порядку?
(бо "I Came, I Saw, I Conquered!" BLEAGHBLEAGHBLEAGH
Римська Цивілізація Кровожерлива і чи Найпримітивніша
Ні, Крихітко, просто Я не хочу вбачити знов у пост-хардкорі
"Щось" варте, як це буває з закоханістю, що? Ісусове "попроще"?
"HUMBLE."? Закохатися б, і щоб все було, як у 18-ть..)
Ні, звісно, та це саме Вони - "Вічні", що в Тебе були,
про яких можеш говорити, Але з яких не мав.. жодну?
Спусти дух на Волю, Все в собі, надмірна чутливість
Ось Тобі ще Її, "не тварина", - Приятелю,
не роби Мій день ще гіршим, - Чому?
Ти так й не навчився навіть грати в шахи
Можливо, якби Ти зробив для "Тої" Їх викликом,
а не опустив все до "практики самоопанування"
Це й був би кінець світу для Вас, тільки й грати коли
у шахи, ну коли вже більше розваг не зосталось
Щось та було б, Ти - не компетентна компетентність
на Ролі без архетипу, Недолугий, люблю таких
Моя ілюзія присутності, вас добре ловить
Як колюча огорожа десь в полі целофан
Ви, Охоплені гнівною підозрою, - Йти по головам?
В ешелонах послідовників ментального здоров'я
Де Твоя гарантія "Пофігу" на провал - просрана,
АЛЕ ДАНІ МНОЮ ТОБІ ТРИ РЕЧІ:
МЕЧ, ЩО НЕ Є МЕЧЕМ; СЛОВО,
ЩО НЕ Є СЛОВОМ; І ЛИЦЕ,
ЩО НЕ Є ЛИЦЕМ - ЗРОБИЛИ СВОЄ
СТВОРИВШИ МЕНІ ПОДІБНОГО, ІО'!
Стерши Твій можливий потенціал розуму,
бо ось, гляньте, його єдине досягнення
Спосіб самопрезентації, і соціалізації
Чого не зробиш, щоб лиш втекти
зліва до сторони правої, від темного
Сумно, коли невинні йдуть у борделі
Ні, не по товар, а по самооцінювання
Якщо Жриці Обіймів, як і зґвалтування -
заборонені, тоді Я - шляхетний дикун,
чи просто дівча, оцінюю безкоштовне
Тікати; Вири синичок на трупах собачих;
По закулісній спрямованості, масовій,
а тому не свідомій: Ми одне одному -
взаємні вбиральні? В Яких розраховуються
лиш леді та джентльмени? Тікати
Завис між філософій не дієздатних
(ПорятуйтПорятуйПорятуйРятуй) від
Фосфорної гранати під сплетінням сонячним
Єдина інвестиція; Тікати, втратити зір ясний
Слухай, не втрачай свій погляд моментний,
бо вічність в ньому, злякаєшся побачивши,
або чи не вперше усвідомиш, що людина поруч
Ця "вічність" не пітьмою дивиться навзамін,
а Тисячею особистостей, котрим мало цього тіла
Тим очам мало можливостей навколо, і Мене
Ти гей? Той, що не програє - не один з Нас
Суїцидальна машина маргінального класу
Скільки скурено шишок, раз в тиждень не ідеал,
але приємну Собі міг би дозволити, - Тут Її
немає, Вона відсунулась зі "середнім класом"
Людською правдою у віковічній боротьбі за любов
За Порядком, все там доступне, людське, мирське, а
Моє існування - поганий знак, ні разу не подоланий страх
Не Витягнутий Злив "хвилинна дія" у брудній ванні
під нову й чисту надію, приємні очікування
з Оази, що налаштовує птахів на любе кохання
Там такий вир, такі поштовхи, відчуваю, руйнує
Чому в мене розум - перешкода, там,
де й не потрібно мозку, - Повторююся
І тяжіє в голові від злитих образів, нудить
гранню між розбещенням і первісною чистотою
І крутить, і нудить, і трусить, занедбаний
Принеси Себе в жертву пороку, або помри
Хто Я? Той, хто може описати? Занедбаний
На цю роль підходить не лише Бог одинокий
Вам - сміх, а Мені - гріх, у Мене немає Імені
Я пишу це серед ночі, і не допомагає
немає ілюзії, Є бажання, немає ерекції
Тільки крізь пупок Відчуття зацілованих кишок
Відтепер цілодобовий, наче закоханий у "Ніщо"
Для чого Мені цей страх передали, заручники?
Спрямований у Вись, "свідомий", все ж видно
Саме такі погляди загнані розчарованістю
примушують задуматися над своїм "кращим"
Ми просто залежні у системи винагород, що?
Втратив апетит через ланцюжок задоволень
Краще померти собакою, чи просто ніким?
Сумно, коли травма веде до бажання,
а не бажання до цілі у голові замуленим,
але однаково все ще Морем Ясності
Що не таке глибоке, ну й добре,
буде не таке схвильоване, не бурхливе
до бажання лиш попустити ремінчики
на босоніжках, - ..За Мною слідом йшов,
та переді Мною став, бо раніше за Мене був
Закуси посоленим лимоном самогон, і
прикуси язик - зайву неприємність в роті
Не Соціальна сирота, ні смерті, ні життя
Із Трущоб прямо лицем в Небо, мерзото
Настільки білі й тонкі твої сторінки, що видніються
крізь них чорні пальці, що за невинність вирощена
Для чого? Від Замовчування бажання не зникнуть
Тикнувши носом в те, що чоловіки роблять з жінками
Правдиво і давно не зарано, а мати ніколи не визнає
Що те просто - норма, а не "признак народжувати"
як в тварин, від яких таким мисленням не відрізняєшся
Розум для чого в Тебе? Як не для самовільного вибору
Дякую, а тепер Я не хочу жити, я не хочу жити
Залишається лиш годувати себе жалем,
а хто ще пожаліє? Немає ж проблеми,
безкоштовні навколо туалети, лиш вийди з кімнати
Й покажи опановане розумом бажання розмноження
Це те, чому Я й так не став цілеспрямованим
Почав плакати і смалити, смійся з Мене, смійся
Кожен свідчить тим, що знає й бачив, Хто ж
прийме й мої "свідчення", Личину безпомічності
Каструвати б Себе, Мені все там в обтяження,
нікому й нічому воно не служить, лиш пухне до посиніння
Бо вбити себе - кишка тонка, тоненька червона ниточка
намотана для і від вбереження від розпліднення
- Чого сумний? Життя ж для веселощів -
лиш у дурних, у одиноких ж - по волі, і Я вірю в краще,
Але там не Я, допоможи вмерти хвилиною, Друже, ха-ха
Був би батько, нормальним, а не спермобаком,
що Спустився, спустив і з побоями відпустив
Може сказав би: Думай про себе - будуть дівчата
Я ніколи не прийму цю роль, яку тільки-но відкрив
Нереальну для ароматизованого в естроген
тестостерону відсутністю Личини настирливості
Смерть! Смерть! Чи не достатньо вже смертей?
Це не соціумом загубив орієнтири наслідування,
а Я зневірився у дусі, як у приниженому Генії
Насилля заради насилля, життя ж для цього
Де Моя раса, що знала межу чужих бажань і спротиву Его,
яке вірить лиш на самоті у те, що для того потрібні Двоє
Смерть і невдоволені бажання наближають до Бога
Погляньте скільки Нас, це - ментальне виродження
Сумно, коли одиноке божество стає ближче
з лиш Вірою, що "Яство" - Твоє розчарування,
Заховане для Тебе, - Нехай це вже скінчиться..
Та все лиш капотить в тиші візуалізація
Де Вони - й грот до якого Ти прикований
Вони й сталактити з яких капотить
Навколо ж є сталагміти, щоб присісти
А Вони й ті, що підставляють Свої чаші,
щоб Ти міг поспати зайнятістю
видовбуючи Свої кишки з породи,
якими обмотана планета Тобою
у істинному шляху без настанов
творчою якістю особистості збереженою
Що ніколи не бачила очей бажання, - Мій!
Навпроти, - Це ціна самоусвідомлення?
Тобі краще почати ховатися і молитися
Я знаю де Тебе шукати, - Ти ще тут?
Не Одинокий Бог сміється, - Єдине,
що Я маю, це - ця Чорна Мантія
На поясі - Бахір, Я натягую каптур,
Свій, та лечу вкотре ще одним
створеним місцем остаточним, не 4096-ма
алюмінієвими кімнатами, - Символізм -
це Зустріч поточної миті з вічністю
у Місці цієї "Вище несвідомої" особистості
По-за Всіх стандартизації, - Моя революція
усій Нісенітниці з увімкненою "Відповідністю"
Як Вас змирили з диханням сіркою? (навчи)
Якою діалектикою матеріалізму? Не чую..
Останній покинув Мене Друг - Ісус
Сказавши: Я Народжений подобою
гріховній плоті, материною праведністю
Переслідуваний прихованими мелодіями
з нового виміру від Вищих випробувань,
яким не суперечить все моє Самотнє єство
Вкотре Віддаю і Я Свою Душу
Безликим Вітрам Водневим
Помолись за мене, я не хочу богохулити
Це для дітей, що як Я - не можуть второпати
Смерть як єдиний оргазм життя,
і Я входжу в Неї твердим і невинним
ID:
936767
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний
ВИД ТВОРУ: Голосіння
ТЕМАТИКА: Пародії та наслідування
дата надходження: 12.01.2022 20:21:10
© дата внесення змiн: 14.01.2022 01:58:05
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
