У неї багато імен. У тебе багато облич.
Обоє – далекі прибульці з чужої планети.
Вона вже засвоїла твій всепереможний клич.
Надійно ховала твої божевільні секрети.
Вона усміхалась, коли ти швидко й нервово їв,
збирала вустами з чола твого крапельки поту.
Сміялася щиро з твоїх геть нерозважливих слів,
та щонайцінніше – в любові дала тобі цноту.
А ти говорив їй: “Не вір, бо не твоя ця війна”.
Показував руки: дивись, як мозолі печуть.
У неї багато імен, та думка була одна.
У тебе багато облич і всі як одне течуть.
Ти знав, що для тебе уся і тільки у твій намет,
й віддячив, як завжди, цілунком зрадливого Юди.
Ви не із цієї планети – ви з різних, чужих планет.
Нізвідки прийшов ти і знову ідеш у ніку́ди.
Ольга Береза
