«Для чого ти, чоловіче, коли сам себе не знаєш,
міркуєш про те, що над тобою…»
Ісидор Пелусіот
Антитезами позаприйдешнього бідкається злякано, відчувано рима,
Випробовуючи поетичну прозовість чи верліброву крайність,
Антагоністом тікає схиблена, відчужена зайвість
Інакшістю замріяних, навернених у себе.
Де відчувано край, де лезо надто загострене,
Де гільотини відблиск усього лише ніжність,
Порівняно з гостротою впевнених чорнильніх ліній,
Де міст роз’єднано без надії зійтися зі звичним
Іншим берегом, що став рівнозначно віддаленним.
Мінливість гіркого перетворюється на спомин,
Рішучістю стверджуючи невідворотній протест,
Покликання на сутність стає посміховиськом,
Сюжетно відтворюючи невимовний гротеск.
Звільненням природи речей, умовностей,
Віднайденням учоряшніх істин-крайностей,
Чинить рух Всесвіт із середини мікрокосму
Пізнаням себе, наверненням у власне єство.
Щоб не народитись мертвими в утробі інверсії,
Мусімо вийти по за межі, щоби не стати річчю,
Коли рабство мас жене на забій домінацією,
Плюндруючи зневажанням інтроверсійно-емпіричний процес.
Зазирнути у себе внутрішнім оком,
Стерти грані, що тримають узвичаєний небосхил,
Відпустити острах звичками оглядатися,
Що рахує кроки в протилежний бік.
02.05.2022
![Олекса Доброгорський: «Осягнення єства [Інтродукція]» - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
