"Речі рідко відповідають враженням,
а жінки - ніколи, та все ж привілей
у розумінні віддаю їм, а не пітьмі", -
Яскір "Півстоліття поезії"
Інший вимір, нова галактика
Міжгалактичний, планетарний
Дівчина розпечена розпачем
Бутанова медова олія, 7:10 на цифровому годиннику
Друге послання коринтянам; Самотній смуток -
Побожній, каяття на спасіння, смуток спільний -
чинить смерть
не Дочка, або за п'ятдесят хвилин до цього
Дурдом, ніяких тілесних побоїв
страждають лиш голосові зв'язки
І колінні суглоби, нікому не цікаво
В "Що" Тебе перетворює відстань?
Осінній вечір, хлистом б'є вітер
прямо в лице, йдеш слизькою ґрунтівкою
Ноги в кедах так і норовлять зіслизнути
до калюжі, O-Pana! Майже! Гонима жагою
Ці черевички лише для прогулянок, для
пригод, поривом ностальгії йдеш туди
де забуваються мирські турботи, Жуки-
короїди, Ти знаєш, що вони викарбували
на сухому ясені? Я стою один, незламний
Це найправдивіші слова, які я промовив
Кров розріджується. Я є доказом цього
Де моя родина, коли вони мені потрібні?
Такий самотній, кінець війни передбачений
Перемінною залишається лиш кількість жертв
Гаранти безпеки, мучилися і насолоджувалися
Що за какофонія стогонів, не життєдайна
А знаєш, Мала, Ти Мій улюблений сукуб
Підбили? Тікай, літака побудують швидше,
аніж виростять нового пілота, гелікоптери
Люблю, дико, гучно, вібрує
Занадто цей вібрує, - На
таких краще не літати
Затопіть на мілководді
під каркаси для коралів
Цей світ занадто швидко
став техногенним з приходом
людей із надр божих, знаєте..
Чому динозаври вимерли
і находимо скам'янілості?
Все вижерли, шукали їжі
в землі, але не вибралися
Раніше вірили - голодні,
а зараз й ситі, калорійно
А енергія початкова звідки?
Невідомо, сильний боковий вітер
Течії між горами, керосин чистіший
за води Ніагара, сором - зношений
Літати під кронами небезпечно
Без штурмана.. Заговорюй мені
вітер.. Тим паче коли авіаторка -
вічна, без ціанистого мостика
у зубних прогалинах, стисни
щелепи - не розкажеш де криївки
Молоде тіло, поки маю усі зубки
Проїхали.. Точніше, пролетіли
Ніколи не літай Сама
Можна і без штурмана,
але це все Его, біжи
Спритні ніжки ведуть
у темряву, пробачте
Хлопці, не доставила
Лопаті не несуть єдиний..
Центр маси, самовільна
Дівчинка, донести б у подолі
тоді, надії, Я не відьма, але
скоро, стану достатньо злою
Для перевтілень у виклик долі
У правий повітрозабірник влетів птах,
що викликало займання двигуна і
подальше падіння, кабіну залило
Так і напишу в рапорті, як виживу
Але спочатку для усіх я зникну
з радарів, високо літаю, підбили
Згораю ще до розбиття об землю
А що там? Один каркас, попали
прямо в додаткові паливні баки
Це не свята вода, тому й згораю
Як невірна, Нагі..
Під якими кронами криївки?
Ні, ви не кричали перед смертю
Що ж виривається з мого горла
хором? Вищі за смерть, не сама
собі на умі, розділитися лиш,
щоб знов прагнути єднання
Так, теж не можу без божеств
Проклята білуга мчить крізь
простір, не порожній, викривлений
у максимальну масу, ідеальне
заповнення не гравітацією, "інтерпретацією"
Перше й найжиттєздатніше творіння
просувається блискавицею порожнечі
Простору! Простору! Флуктуація
у заповнені, випромінювання
Вберігає Нас від возз'єднання
А у нас на задньому дворі
зоряне кладовище, Небожителі..
Що? Та ти не повіриш.. Далі?..
Ми сильніші, ми - розширення
Пам'ятай цю силу у потойбіччі
Раптом його клаптик з Тобою
надягне на себе нащадків світла,
які будуть мене Вкотре хотіти?
І однаково, що навіть не хордові,
але з однаковим бажанням (мо',
навіть чистішим, ніж за те, в яке
Я пишучи це себе вганяю..Кокон)
Не припиняю любити твоє
тіло окремо.. від чого?
Нагідка, Ягідка, Йдеш
Мисли, мюслі, смуток
Мій Милий - смуток, хрустить на зубах
до нудоти, бо він вище їдла, вічно голодний.. Не
Спроста.. Тікай, скрізь стогони, крізь хащі, падаєш
в Яму, вимазуєшся, вибираєшся, поки над головою
не завирують змії, дивні царства, я тут вже літала
Все покинуто, хащі, хащі, подалі від стогонів
Тілесних страждань і задоволень, какофонія
Не має значення, що ти там зрозумів за життя
Всю ту правду, бо ти нічого з нею не робиш
Найтемніші частки мої не зважають, гордовиті
І жнива твоя пітлива, одинока, після якої
Не відпочиваєш ні з ким разом, давай
спробуй мене вбити, я не кровоточу
Та все ще мої очі плачуть серцем
Прагматизм - вмер, а я не думаю
про себе, майбутнє напише наші
історії, пасивно? Як ж Ти себе
недооцінюєш, озирнись, смерть
процвітає, життю відповідно..
Все ще чую чужі думки, але не їхні
візуалізації, Ти мусиш Мені показати
Як мене хочеш, не Відьма, але теж
люблю чоловіків, чому? Потрібно
увімкнути мізки і подумати.. Бо
Я Люблю Ісуса, "Чоловіки і жінки -
не рівноправні, кожному дано своє
Тим і ділитися", яке трактування?
Я не в любові, забуття, народилося Я
Квач з бажанням, ти ніколи не доженеш
Мені це все не подобається, не соромно
Сказати, здоровий кайф занадто поживний
Нудить від одного погляду, лежиш (чого
розлігся) поки працюють бласт-біти
по янголах чужих, прагматизм вмер
Розум породжує невдоволення
Просто скибка буття, "Я"? Чи "для
Мене", доміную, кращою версією
реалізації гарячого бажання, надумано
Все буде в наступній декаді, і краще
Потужна нація, ніхто тобі не допоможе
Сильні помочі не потребують, вимри
Не підходиш, як ти собі це уявляєш?
Тільки ти знаєш ким тобі краще бути
Ми не комуняки, Любчику, "Без надії..
Сподіваюсь!" Чому Ти хочеш мене
Чому Ти потребуєш мене? А Хто сказа..
Золоте Яйце Хроноса, або за тридцять еонів до цього
Ніколи не повторюй те, що було на Дельті Павича
Не показуй безнадійним, що твоя надія Більша
Лагідність - божий дар, але спочатку я мушу поїсти
Вірно, нічого до тебе тягнутися, ти що "можливості"?
Свідомого обмеження не буде
Ображення, бо важко зупинитися кроїти черевики
Коли ще клітинно пам'ятаєш еони на босих ногах
Коли ще із-за рогу відчуваєш запах здобичі, закриті
Простори, непритаманні для нашого виживання
У печерах ми зазвичай відчуваємо себе збереженими
Виживають хоробрі, та й не вмирають слабкі, досвід
Почуваючись цілими завжди вдома, не народжуються
без дому, такі правила, тоталітарна держава, будь
Корисним, інак навіщо тобі контрацептивами щепленому
Діти? Дивишся на людину, знаходиш критерії роботи
відповідні його психотипу, він ж мусив якось дожити
з первісності сюди, якось мусив бути потрібними
Що скажете на це? Передати свою придатність
вище предавання її землі, стань славнем
Рукотворної долі, що сягне інших планет
Поліційна держава, говорю, - Гав!
А мені влибаються, за народ вбивають,
а не вмирають, порядок - статутний
на спільну ціль, на цей Світ очікує
занедбання, бо "Він", не Його, Хай
Це - вкотре, Я, Запах здобичі
Розглядаю білий шум
Що за надбання - "розум", занадто калорійно
Псевдо-щасливі не стали псевдо-сумними
Не дивно, що краще? Перше - завжди початок
Це було лиш 16:20 на годиннику,
а я вже нічого не розумів, губив
страждання, розуміючи, що в
саду, так, в Своєму Саму
Мертву тишу порушить змій
з іскрою над головою, льодяні
простори, день стане ввечері дном,
як когось не засудиш ранком
Так буває, коли зрощуєш безпомічність
Бувши всередині бога, натурально
До якого мчав, у майбутнє
Рятуючись від тринадцятої сходинки
Яйцем, Милий, Яйцем Хроноса
Як Твоя Мала помре, як тоді дізнаєшся
що зайшов вже далеко, тому і з машини
не виходжу, щось вічне, і матеріальне
Надбання, безтіла, а збуджую
Як і має потойбічна життєдайна
пам'ять, стелить сама нам дороги
А Ми - лиш любимо, критикуємо розумом
умови, Люблю жінок, але легше їх ненавидіти
Їх любити - просто, це в крові
Як і жорстокість в полюванні
Ми вижили лиш через друге
Як поламати кістки, видавити
Тобі до рота той мозочок з
тією ніжністю, так багато ресурсів
Потрібно, не їсти, жінка - не здобич,
але її хочеться, без ніжності
Без жорстокості, якась бідося
Врівноважений кожен, поки до любові
не доходить, моє серце не здається
Моя Мертва Дружино, нездійснене
випробування - тебе воскресити, ресурси
Твоя особливість була продуктом пухлини
Ти, що не Ти ходиш босоніж по білим
від глини берегам, нічого не ліпиш (погляд
у майбутнє; Довго Я чекала, тепер бути
третьою, Свій шанс бути другою змарнувала
Ще на рідній планеті "першої"
Ти такий жорстокий, Я така рада
Що не від твого тіла, заблукала
Електронтранспортним ланцюгом
Бігаю проклятою в машині по колу
Не віднайти себе серед мостиків
паралельних спіралей вічності)
Переживав з Дружиною найяскравіші
оргазми, це так важливо - стогнати, інак - люби
А не просто ї.. Не можу осквернити ці спогади
мастурбацією, "12 сходинок на ешафот"
Пам'ятав, що щаблин насправді тринадцять
Говорила Пітьма серед симуляцій, перебралась
У Безпечніше місце, аніж на шиї у кішечки
Експлуатації у стовпотворінні, нічого
розумного, у кожного своє бачення
Божого, але всі сходяться на монструозності
Руками задають лиш форму
Шукав неординарні можливості, навіщо
вчитися, якщо немає такої професії, як "Бог"
Ким я стаю коли забуваю про самооцінку?
Тому почитаю, поки всі не повмирають
Аби не було кому покритикувати
мої потуги передати геном Якісно
Здавалося, немає нічого зухвалішого,
аніж розмовляти у громадському
транспорті, а потім для мене, скромного -
це стануло, стало наче зношенням на людях
Дивно, але нікому наче не заважаєш
Просто, приємний процес, а опісля щастить,
наче обкурений, було з Відьмою опісля
Та все ще в середині бога, спільного
Так Я все таки Доніс Своє Яйце?
Аннушко, чому шукає друзів у хащах?
Тіло, розум, Вона посланцем від чого
була? Забули, як і розмови що вилетіли
з протягом у вікнах котрі мчать над урвищем
Чатав дивні трактати, що розучають писати
Поки мчав у майбутнє до бога, все ще швидше
смерті, Кохав Мертву Дружину, особливість значила -
самотність, Біль, і чернь, шумить, у венах
Полюбити смерть - це розлюбити себе
Наче вже не невартий її, просто в упряжці
Як втекти з Вавилону? Твоя планета
тоне у чотирьох денних підношеннях
До смерті, живим ніхто не увійде до Вічності
Щось вище особистих бажань, Вище!
Говорять так ті, що голоду не знали
Чотирьохденні робочі поклоніння
Іридієве яйце, на кристалічному щиті
Тільки над Ним воно не просідає
Помри, Будеш забраний янголами
Проповідуваним серед народів
Станеш єдиною вірою у світі
Вознесешся в славі, робота -
найправедніша молитва богу
Чому Ти померла, і піщані бурі стали
занадто сухими, я не поет, знаєш
Не зможеш когось ненавидіти
не мавши на іншій стороні медалі
любові? Що може відчувати сирота?
Вона за секс на першому побаченні
Звільняє від марного витрачання часу
на особистостей в яких нічого окрім
форми, діліться красою, невдоволенні
Ось лиш проблемка, любов, віра - все
в тобі, віднайди, ці люди як і ти - вбогі
занадто, щоб поділитися, читав Біблію,
даю 10/10, навіть трішки пошкодував,
що спалив, знаєш? Пофігу
Тебе нема кому простити
Всі мертві, простися сам
Підпалюю! Споглядання
Одного життя і його жертовності
Забудь про себе, не було вище
цілі, може хтось приліпиться
до доброзичливості, і ти не вмреш
Тільки один раз, тілом, а ще з пам'яттю
Страшні невинністю, вчимося на полі бою
Шоковою терапією, будьте лагіднішими
Інакше не полюбиш і тварин, ці передбачувані
реакції, скрізь все крізь людину, віднайти спокій
серед рясних гілок (мерзлих вишень)
І Я йшов, наше весь світ був рясною гілкою, наче
Весь Світ був Моїм Садом, пам'ятаєш.. День в муках
і тузі пройде, як ранком Я не йду працювати
Така соціалізація, одинока і пітлива, де згуртованість
Та спільна молебень на благо видової любові, от-би
Краще б ти не знав мови, але і не боявся дотику
Багато задоволень йдуть на потік свідомості
Повсякденність, ходжу наче мертвий в собі
Ну і добре, "Я" - лиш критичний погляд на приклад
Лігатури, Твоє лице все полює за мною
Я так ні до кого і не доторкнувся
Навіть не покинув Твою планету
Експлуатую Твій народ, точніше
Підбадьорюю ремісників вічністю
Так, Я став божевільним Арабом
Поки діти мруть від втоми на жнивах
Я просто з нею міняю тіло, безтілесний
Завжди був під наглядом не Машини
"Вона відстрочить Мою кончину"
Всі мертві під твоїм режимом -
Оцифровані, Вони не подякують
Тобі за Вічність, Пасторе лиш
Я знаю який Твій справжній Лик
Він любив посмоктувати люльку
Плакати на самоті, розрізав між
ногами свою туніку темно-синю
Зшив шаровари, та взяв шаблюку
Так робили жінки підкреслюючи
стрункість ніг, дивна культура
Забудь про моду, кольори і поставу
Ти краще закляніть у їхні лиця -
Там же одне тепло ллється!
Моя Дружина, насаджується знизу
Якщо ти на землі - це не означає,
що вже безпомічна
Молись до скону Своєму богу
"12 сходинок на ешафот" - плата
за ресурси, ціль ніколи не передбачала
вбивства, не практично, потрібен
пролетаріат, кінець індивідуальності
Усім космольотів не зробити
Мусить бути обмеження
Просто робили зброю, державам
яких хотіли спростити до суб'єктів
Той, що гавкає - той й собака
Інвазійний розвиток народностей
від ріки до ріки Силами Однаковості
міжріч, Егом: Від Моря до Моря!
Співучасниця вбивств, Не тиран
Самодержавець, явлений у плоті
Означає - не без великого духу
Індивід чинячи злочини без передчуття
Кари не може кликатися людиною
Морально, але це просто Лувр
під золотим куполом, моє ложе
До подорожі у майбутнє, підношення
Смертників, Що Тут Коїться
Мій Зікурат під Золотим куполом
Дві тисячі померлих в добутку руди
Максимальна по коефіцієнту корисна робота
Усіх не врятувати, запущена колонія
Я це все вже проходив, Стара Земля
Пам'ятає, тікаю
Нічого окрім лавової рани на місці
кристалічного щита, може колись
нею потиче новий не Борисфен
Лейла, 19:32
черешні - воронам
гриб пустив спори
з них поросли лози крізь ребра
в землі, всесильні, без цвіту
то діло для пасинків - "грона"
Обламана до здерев'яніння
Вічко, точка натиску соку
трохи поплаче, як, ще весна.. ?
Допоки не заквітне виноград?
Пізній, не визріє під блакитним,
холодним спектром, поріс
Невже ціль у плодах? Вибірково
Возз'єдналися корінням, розділені
Дай мені свободи, як не знаєш
"Як Мене любити", можливості
Я народилася в середині Бога
Обійняв, припідняв, що за демонстрація
влади, Я не від Твого тіла, що за дивина
Сама себе собою ж дивую, подобається
Я була свідком розмов Не.. Никодима
з не Ісусом, таємним, я його і привела
"Розумний ремінчик" на шиї кішечки
Кого? Того, що боявся, зараз не про те...
Десь на задньому дворі - кладовище
домашніх тварин, не діжки, провалишся
прогнила дошка, а там столітнє вино
Залите в обкладену камінням яму
Я зраджую цьому життю, надбанню еонів
Закидання монетки, вилізла з гелікоптера
Побігла // "Все ще тремтить моя голова
через ту дивну ситуйовину..
Коли я вперше чую гул..
Очікуючи шторму, хвилюються море..
Все стає жвавим, вкотре.. Через
звук свисту діри в небі
Створений масою в падінні
Удар, породив люті і швидкі хвилі
Я знаю, це моя остання сторінка
(- Все стає жвавим, вкотре..)
Візьми мене у свої обійми.. Візьми мене..
Мати! Море.. Візьми мене у свої обійми..
О' Мати! Море.. О', Мати.. Море!", -
"Beneath The Yellow Sea" - Wormhog
(Лейла: Закс'а ніколи не існувало
Це все психотропний тріп всередині
Древнього бога, пам'ятаєте? А хтозна..
У виживання.. Ніби не занадто тісно
Може й справді існував, хоч ж
не так багато масивних зірок
насправді, одиноких, щоб
їх потуги до плазмування
і блакитними виглядали
і магнітне поле не перекривали
Їх власне, Так буває, коли немає
одягу, є дещо, що лиш міцнішає
Невже комусь до тебе є діло?
Більше аніж в тебе до когось?
Ох, моє розпусне серце, розум..
розум підданий, така.. "врода"?
"краса", чому все жіночого роду
Завжди хочеться таку, яку не беру
зараз, оболонку, що свій час віддала
Повага, однакові, пройшли всі екзамени
Ми в одному Альянсі, повелителі світу..
Так легко рухатися до власної страти
До чого Я? Всім смерть життя перчить
по різному, у нас різні смаки, хто Ти?
Розумом мене від'єднали від постійного
зношення, я любив, але з тобою краще
бо я не закохана, обожнюю, випила
кристалічного зерна, дистиляція
потрійна, Веганка, співучасниця
вбивства.. Я до того, що ця зоря
буде виглядати блакитною... )
І це все згорить.. виднокрай
горизонту якого і не видно у темряві
Десь там, десь тут - не веселки в небі
Дивина, фінбош, лісостеп, люблю тут
гуляти, ісая-чорне небо, не приховують
джунглі, хмари комарів, мінуса, холода
+11, завжди над лавою, під зміїним
сяйвом заряджених часток відбитих
від цих титанічних крон десь на сході
Рожевого Місяця, біжу під червоними
кронами, до краю, до звалища, хочу
Під них, до їх кубл і дощів важких
Я стала самозайнятою, в кінці тунелю
Бачу душу, як і говорив, Я повернуся
Як Ти міг мене покинути? Як смієш
З краю споглядати, і бути проти
Гонима жагою, Мене підбили, тварини
Горили, власними фекаліями, от буде,
що згадати, це все - "желейні мізки"
Нескінченна чума, що нас огортає
Чорною бурею, людей не врятувати
Вражених Нею, вони трішки забули
Що ми відтворюємо те, що пам'ятаємо
з небуття, Пливемо туди, виплаваємо
звідти, з порожнечі, не перші, якщо
Нас підганяє те, Все, що за оком шторму
Другий найкращий, подякуйте першим
за приклад, прийми цей дар-удар
Я Вкотре тут Собі у нагадування
Не бути такаю як..Ти, це легко насправді
Мені достатньо однієї флуктуації в Тобі
Котра знаєш звідки? Щільність, не так
щільно, хоч і нею все закінчиться, Нічого
бути в ній постійно, простір колихає
двох, і лиш одне виростає у щось
Менше, аніж все навколо, подякуй
Що не перша, порожнеча посеред
Усього, яке посеред порожнечі
Флуктуація, звідки енергія? Щось
пропливло? Захотіло бульбашку
всередині, нам повезло, цей
Всесвіт - охолов, над ним беруть
гору, інак ми б вічно розліталися
Я Вірю у збереження інформації
Відтепер, Один простір, не порожній
Колихає дві інтерпретації
Всього, Відьма сказала, - Відлюбилися
Не зустрінемося, пам'ятай Безлику
Котрій ніколи не знайдеш відповідність
Мене прокляла Відьма, Вона буде кричати
Під червоною кроною над урвищем
в якому можна помітити древній жах
Що забере біль, щоб вдовольнити
Твоє бажання задоволення? Любов?
До самої себе, мені потрібні автомати
Скинуті тут на купу неігрових персонажів
Ніколи не позбавляй себе розваг, запхни
Одну монетку у автомат, жменьку яких стискаєш у кишені
Згадуєш, як колись випрошувала таку "мєлочь" у батьків
Як і Ти - Я Їх не мала; Ти прийшла туди куди вело дитинство
"Ігрові автомати", зламані, покриті пилом
Древні артефакти, мерехтить лиш в кутку
один синім "Slave to the Game"
Тебе накриває азарт, адреналін, в роті пригадується
Смак дешевих жуйок, не знімаючи капюшона
жовтого дощовика - Ти поспішаєш до Машини
Тривожно проштовхуєш одну з монеток в отвір
І на екрані спалахує напис: "Enter Player Name"
Ти не довго думаючи набираєш "EMMURE"
Гра починається, мур-мур
Все, що Ти любиш згорає
в попіл, так багато невинних
Так багато життів
Романів недописаних
Завжди не вистачає часу
Ти живцем вмираєш
Всі Твої Слова Звучать Однаково
Не доторкаюся, таке правило
Боляче, я хочу гратися, очікую
Надпису "Game over", - Ну і ?
Не тупи, ніхто не збирався
на цей бік Ями, ніхто кращого
життя не шукав по той її край
Розчеплення, Переміщення
Опускатися важче, ніж сходити
Пробігла по м'якій не рифтовій долині
Неприємно, швидко, Желе
покрите брудом і попелом
Лиш до тебе б.. Могла як
Відьма на швабрі прилетіти
Але без людської підтримки
під сідничками - зрозуміла птахом
ширячи.. що боюся висоти
Зурочена, всі ці техто-маги
Їхні артефакти, велична-сила
непотрібна простакам, й тим
кого пошуки себе завели у могилу
висотою у сімнадцять сантиметрів
Молодим й тим кого вони погубили
Темна Ліра говорила, не знищити
творіння пристрасті, ти знаєш, Тиша
Її протяги та відмінні нашіптування
Ти знаєш як зробити своє життя
"терпимим", так, Аридиф'е?
Вона слухає сладж днями
Живе за повіками
може десь серед високих білих дюн
тонких струн хтось знайшов єдине
метафізичне пояснення звідки енергія
Чому ж тоді не як Твоя вихованиця -
на чомусь з двигунами, занадто гучно
Пам'ятаю, Збрехала, тигрова акула
хотіла когось з'їсти, та зубків не мала
Ти Її обіймав, не мав, ту художницю
яка опісля тебе оною стала, до "Ма.."
Та те не в рахунок, було всередині бога
Опісля, і не мав, ще пам'ятав про "Вихід"
Обіймав її так само як і тіло Дружини
Спогади Аридиф'а, 17:29
Ми однакові, якщо ти теж асоціальний виблядок,
який в принципі не може фліртувати з дівками
Коли появляються гроші, майте мізків знайти когось
розумнішого за шльондру, купи краще яскравий піджак
Мунраннер, і чекай поки бджілка запилить твою квіточку
яскраву пилком від інших чоловіків, може кимсь станеш?
Сама не розуміє що принесла, видозмінена, посередник
Не п'єш, смалиш тільки як вийшовши погуляти - так
нікого і не зустрічаєш, йдеш до пабу на куті, смалиш
Сигарили, одну за одною, не встигаєш помітити
як вже зотліло з десяток, про щось думав..
Можуть прийти навіть блудниці пророками
Столиця і об'єднані землі, Підпільна Імперія
Покровителя скляного міста не запрошувати
Мене.. Хлопчика-з-яким-говорить-Земля(Стара)
Предки-духами, він схожий на
Її "сина", Ар', - Не загравайтеся
з копіюваннями, Світлоносний
А коли було інакше? - Хтось
вписав своє щастя у тканину
простору, не порожню масу
Знаю, Що говорю, в стражданнях
не творять, точніше, "в нестерпних"
Він відчував забуття, недостатньо
страждав, лиш передбачав страх
болю, - Або надія була яскрава
занадто, - Сльози і горе, відвага
і честь, моря крові, вбитих - без ліку
Стихли стогони, життя в тумані
Війни, не біда? "Адже не Моя"?
Створи Мені Зорю, а Я не пройдуся
Цим Містом, вивітрюючи все
Еоловими Стогонами, коли вмирає мрія?
Благочестя у задоволенні від даху і хліба
Не позбавлені істини розбещеним розумом
Сріблолюбством, не потрапили у пастку
Вічного саморуйнівного невдоволення
Ми нічого не принесли у цей світ
Нічого і віднести "Туди", куди?
Віра не у отриманні вигоди
Я подбаю про те, щоб мене ніколи не забули
Я ясно бачу, ти мій ворог, Зрадник, Я винищив
Усіх Твої безформних байстрюків, не Авторитет
Ти Їм, Слова Їм мало, Сила, де Твоя Сила,
що змушує говорити, на пальцях?
Ти не існуєш без життя, не "Зазнавайся"
Кричіть на вітер, це бажання їдке
Мені вдається його приглушити
лиш втамувавши, Хлопчик мусить йти
Немає волі, лиш те, чого хочеться
Згодом Я повернуся до безсвідомості
Я там любив, не дарма ж те, єдине,
що пам'ятаю, тут ми розминаємося
Там - Все Єдине, і Я Тебе люблю
Ти знаєш? Так само як і джмеля
Завзятого, можна погладити мохнаті "сіднички",
поки той гріється ранком на маргаритці, ніжні
Вона фокусується на світанок лиш дня нього
Чую його гудіння, і знаю, ти десь теж поряд
Під ногами, все це для чого? Перегорання
забуття, Ти пам'ятаєш їх спалахи?
Так, щось невловиме, безперечно
До цієї форми? Вони були з любов'ю
Розум - льодяна скорбота, мушу йти
Досвідомий, не більше як просто енергія
Не можу не персоніфікувати, банально
Хтось поділився спогляданнями
від першого лиця, наче під грибами
Це те, що пам'ятаю, до цієї форми
Відчуття від першого лиця, твої форми
Це все дифузія, колоїди, забагато молока
Ти подрібнене зерня, деко-пресоване
середини.. Ні, недостатньо метафорично
Монетка, Звідки тоді енергія.. Здається,
пливучи крізь життя.. Зізнайся, що любиш
Заручників образу "чоловіка-завойовника"
А чи не правда в кількості, та цятка..
Є у кожної, простиш собі усе, але
не відсутність жінки кожної миті поряд
Однакові, якщо подумала першим чином
про секс, ні, то - якщо визнаємо приємним
найгірший акт, щось однозначно його перекриє
Занадто цінуємо свій час, бо виправдаємо..
Сором, недописав? Крізь життя.. Пливучи
Я постійно Його підводив, спогади горили
Всі ми дихаємо рідиною в утробі, вдихни
Любив відьму під собою на морському дні?
Що? Проходили в тих діяннях дні? Ви одне-
одного спустошили, "куди тобі до землі"..
Надійності надій жовто-блакитних ліврей
Проклятий Відьмою, - І лиш одне слово
в рік з твоїх вуст вилетить, так довго
концентруєшся, недосвідчена
Я все ще можу кидати реготи
Желейні мізки - привід метаморфізувати
Дар, надія, котрої і не знадобилося би,
якби не було в ній потреби, відносно
Чи "відповідно", поясни за поняття
П'ятнадцять еонів у сні, ще наступні -
теж, але свідомі, і не сни, всередині бога віднайденого
у майбутньому, Відносно, Мене в Ньому кохала Відьма
бездонна чорнота і завжди буде життя
і смерть ним непередбачувана,
Ми смерті не знали, фіксуємо
існування близькістю.... і щоб
увірувати у світло достатньо
тієї нетерпимості на кінчику
Як тебе поцілувати, банально
щоб поцілувати душу? Коли
любов переповнює найкращий
спосіб її виплеснути - просто лежати
Я не можу себе вбити тому прийдеться
вбити когось іншого
Навіть не уявляєте на що здатна людина
Ради кращого самопочуття, великі звірства
Ні, для того потрібний надлишок люду
Любить, їхня римована рутина заздрості
Ти мій улюблений пиріжок з абрикосовим повидлом
Я вичавлю для себе найсмачніше, сукуб? Така Гарна?
Дай хоч подивитися, у вродливих немає виправдань
А Ти пригорілий, у стані афекту тривалістю в триста літ
Не знати співдружності, спробувати - так, а раптом
Отруєний Дружиною, так, в світі - є правда, страшна
Князь в жовтому, а хтозна..
Пастор, хтивість - моя зрада
Я б віддався їй, любий одною
Поки назовні кипить планета
Готуючись до приходу людей
Я пам'ятаю де находжусь
В її ядрі живому, розтягну
всі моменти на еони, не вийду
Навіть як зведуть мене з пророком
З наймолодшою, бо в мене біда
з контактом, першим враженням
Я спілкуватися любо лиш з духом
в машині можу, Я Її обожнюю, безтілу
Мені достатньо, поки вона не готова
Однакові, в очах втома, впевненість
на обличчях, в мріях - Перемога, в симуляціях..
Вибач, що забув про Тебе як з'явилася Відьма
Діло в тілі, не картай себе, винні обидвоє разом
Як і в тому, що після проведених з нею еонів
Я повернувся Саме до Тебе, не Дочко
Я зрадив, бо Тебе любив, свій потенціал
який ти бачила, він мусив був бути твоїм
Добрі діла відкрито явлені не цінніші
за діла того ж роду, але приховані
І я ходжу, безпричинно сумуючи
Так як й тоді після розвіяння останнього
горилячого праху, лиш Ти поки і була
Як і тоді, займаюся садом, останній
Я можу дозволити собі без осуду
займатися чутливими захопленнями
Зараз, Вже безпричинно, все мав, хочу..
Лиш хочу навчитися варити темний ель
Що за "легка" консервація води спиртом..
І той солод щоб був пригорілим, гірчив,
як Я, Кожному потрібен свій клаптик землі
Там може вдасться відтворити свій Едем
Якийсь невловимий, гектар-зо-два
Щоб і струмок, і поле з садом, і лісок
з дровами, стало занадто багато (нас)
відчуттів дотику до креації, розумом
без залучення рук, - Очищення, відріжте
цю не кишку еволюції від себе, пасивне
пристосування, нам дано вибирати
з того що дано цьому рівні, не-ма, нема
В любові як на війні, не знаєш, а стріляєш
Боягуз, Боягуз боїться використовувати розум, Дочко
Ти пам'ятаєш, не Дочко, запахи? Для того, щоб вбити
потрібно від себе від'єднати, живильний сад, яблуко -
сокира, дивний, перша і й остання трапеза - відділення
Втекли, нас не виганяли, Багато на Себе Бере, Завжди
Нехай, нам потрібні тяглові воли; "Не саджайте дерево,
якщо не маєте бензопили", - ЕнергоАтом; Маніпуляції
Как скоротечна жизнь.. Страх, Изыйди!
Зупинися мить, я не вмію прощатися
Ситуація складна, але приводу для паніки нема
Я поряд, та разом з Тобою ненавиджу людей
Котрі й дум не мали настільки важлива соціалізація
Вони мають цінність в якій не задумуються
Можливість доведену ділом, а добре почати -
це пів шляху, щоб добре кінчити, пам'ятаєш
Спогади Лейли, 22:22
Підемо гуляти ботанічними садами
Віртуальними, я буду рослинами
які мені сподобаються, а Ти - знайди
Вгадай де Я, а потім все навпаки
Повага і захоплення азартом
Дарую тепло і піклування, отримую
розуміння і подяку, гордість і повагу
При цьому я все ще Я - лиш трепет бажання
Ми все відтворимо, я зрозумію твої смаки
Врода ж - просто бонус, важніше сама
наявність поряд "когось", Твої очі бояться,
а руки все роблять, я мусила їх зайняти
Вимкни мене, вимкни, і увімкни
як захочеться щось пом'яти
Поскаржся, я разом з тобою по-ненавиджу
соціальну чернь, Наше царство не від світу
цього, якщо не віднайдено йому відповідності
Серед мрійливих людських розумів
Гетеро-троф, Ти мене Відразу знайшов..
Нечесно, під ногами в тебе..
Грицик пасторальний, милий, звичайний
Моторошний вбивця земляних нематодиків
Я не хочу асистувати тобі у проектах більше
І зно.. Вкотре: Ми - зовні, Вони - всередині
Але щось для Них від Нас "там" залишається
Невблаганний тиск, і наш черед його переживати
Ти.. Пам'ятаєш, що я тебе кохала? Безлику.. але
згадаєш.. Пам'ятай! Пам'ятай..
Між нами кілометри обіймів
простору з любові, що колихає
двох, чи ми ті крилаті мурахи
Відлетіти подалі, знайти пару
Собі подібну, на нас така
відповідальність
Мовчи, бо завжди є сказати більше,
аніж доцільно фамільярностями
Все на "Ви", нічого особистого
Моє серце під таблетками, залежне
Ти все можеш, окрім як попросити
допомоги, свободи!
В моїх очах - полум'я
Ти не побачиш в них страху
Хлопчик мусить йти, світло
інколи бушує, ділимося красою
Зізнайся, закінчилися монетки?
Частка золота у сріблі - добросовість
позанормова робота на благо народу
Вимер, асимілювався, заздрість
до чогось бажання працювати -
починає війни, прагматизм - вмер
Ти знаєш де мій дім, череда хащів
Хижина в лісі за горіховим садом
за якою схил, похмуро, лінь
Заздрість - желейні мізки
В голові розкладаються важкі атоми
Я завжди буду на Твоєму боці, щоби
там не трапилося, запалюєш уяву
І Я також пам'ятаю, що Нащадок Світла
Дивний страх, як діти стають чужими
Пізнаєш те, чого не виховував, фактор
Кактус ріс, ширячись, вигранюючись
Десяток товстих голок замінюючи
сотнею маленьких, ах, не торкнутися
Але ж зато, дивись, яке високе
Страх - мудрий, не піддавайся
Йди за ним, підіймайся, з колін?
Високий, а боїшся висоти, повзаєш
Шаман мовив, обдумай перед тим
як щось робить, дні так зо три
Розум прокидається із захвату
десь "тоді", - Думав,
так і життя відкладав, так?
Бо із захвату було лиш зношення
Захват за страхом, відкриття,
проходження точки непізнання
Знаєш чому люди вмирають?
Що Ти можеш знати? Скукота
Не живіть так, щоб не думати
про змарнований день перед
сном// Пірсинг в носі, подорослішай
Зроби, лиш цяточку, може розбавить
незмірну серйозність мармизи
Схаменися, тобі не допоможуть,
поки ти не розпочнеш шкодити
Вони не допомагають "уникнути"
Бо цінують індивідуальність
Вони не знають, хто Ти
Вчора ввечері, обидвоє
Відкат, або Йду на..
Важкість посилання
і легкість висловлювання
Соціальна дистанція в радіусі
допитливого леза носа
Рекомбінуюся, нові запитання, нові деталі
Дивно, якщо шукаєш відповіді серед людей,
а не з людьми, тактика винищення, тварини
Посмердює смертю, чужа територія, вижити -
затемнило розум, допитливість не в стані
спокою, вберегти мозок, не бачу далі носа
Затерся підшипник у трансмісії? Не птах,
а літає, навіть металевих крил не має
Повний контроль, та ну його, "цей" -
хоч над трьохвимірним простором
Зуби мої почорніли, від шоколаду!
Від цих високоенергетичних перекусів
Я так люблю тебе, цілую, йду на..
Настирливо любуватися люпином
"Ах.. Яскір, Він - поет, йому простимі
зітхання", - "Сезон гроз", Сапковський
Щемна сцена з Кішечкою, не більше..
Ей, це що таке, так, те ж "доповнення"
Так не можна, компаньйон розділяє
участь хазяїна.. Завжди, не намагайся
Пояснити, я розумію все краще за тебе
Не йшов би розслаблятися, якби не знав,
що все затягнеться, більше корисніший -
свіжим, я розумію все краще за тебе
Так любити людей, терпіти безпричинні
Смерті, найкращі закінчення - відкрите
Ніколи не взнаєш, де зараз душі, отримавши
доступ до четвертої віхи часу у трьохвимірному
просторі, безперечно, в "теперішньому"
Де все ще живі існують, злі, благі, Помочі!
Що ж, ця Нитка мусить бути розірваною
Ніяких більше спокус в минулому, перейди
межу менших можливостей, небуття людини
ще не у потойбіччі, ми перейдемо
у нову Лінію подорожі Світла предками
перетворень вуглецю у сталь, такий
короткий проміжок, Простір - не порожній
Я легший за нього навіть в вакуумі
це насправді - бульбашка, у воді
Частка Навколишнього повітря
Хтось проплив, вкотре, білуга?
Ти Мене злякав, жовтих зірочок
насправді - мало, не буде умов
"Як" - так і не дізнаємося, чи
не "були", забагато перемінних
Мала Хазяїна, не зважайте, це -
майбутнє, трансгуманізм
Поділилися, - А знаєш, ремінчик
можна надягнути і на маріонетку
Підносить спідничку йдучи росою
Залип, видалилася, - Цікаво
Коми Ми підставив сідничку
під татуювання? - Машині
Нічого художнього, орбіти
перехрещені, нестабільні
Не забувай створювати
цент мас, не забувай
про голову, якій хочеться
вірити у Нібіру, а вона була?
Льодяна планета, осліпли
в темряві, поки за спиною
бушувало Сонце, увіковічуючи Себе
Бо колись все випаде назовню
плазмовим дощем із часток
У послідовності розчеплення
Могил і кісток, ми зустрінемося, обіцяю
Або пам'ятай, якщо там буде занадто
темно, як я тебе любив, світло згасне
І Ми візьмемо Гору, - Я Тобі не вірю
Ти - Один, Вівцям простимо, пастуху -
зась, люблю чоловіків, їхню бадьорість,
що супроводжується часто нахабством
Невіглаством, квапливістю, доводиться чекати,
коли справжня праця розсмокче всі ці огидні
аксесуари руху вперед без огляду на минуле
Інші ж бідні загалом, залишаються загадкою
Не банальні, не з прикрашеною дійсністю
Якою привертають увагу павичі-фаз..
Зацікав своїм бажанням існувати
крізь сум і тугу, свідомість страждає
від свого "невігластва"? Якісь вбогі
Де моя кішечка, де моя кабіна зчитувань
Поезія - не життя, не позношуєшся
постійно, мусиш прощатися, вірний?
Жінки як концентрації навколишньої
краси, може і у вас тако само до нас
На рік достатньо зустрічі, вбогої
У розкутості - він запліднив би усіх
жінок на Землі, а потім ще й дочок
своїх, бо останній чоловік, чоловіче..
Ні, "людське" бажання контролю
Я тверезий, всі навколо - закохані
Всіх ззаду, без зради мертвій дружині
Хоче любити, не можна ж відразу усім
дивиться в очі, Мала Хазяїна, без примусу
Я могла вкрасти його домівку, Штурманка
Передайте вітри, що всі його слова звучали
однаково, як перезарядка дробовика?
Направленого його язиком мені в лоб
Дівці, що його зваблювала, відповів, -
А чому ти вважаєш, що мені це цікаво
Я до того, що йди ти *** знаєш
Боязливість чи велика Гідність
Що одне і теж саме, кульбабка
Твори ідеальне життя в мріях,
а на третій день - вмри, - Не Я!
Як ж Ти за себе боїшся
Як ж Ти любиш життя
Як ж Ти будеш ревіти
коли я вмру, зібралися
клаптики і розклалися
Я Тебе люблю казали
Навзамін, це не привід
Виходити ради когось?
Але ж Тим містком ти і став,
у Світ, не згодом, і не скоро,
але добре, що хоч ще
у цій виразці простору
На цей світ очікує потрясіння
Ле', з симуляції у симуляцію
і до "назовні", а тут все погоріти
збирається, всиділи задовго
Ну і добре, що ми можемо
Пізнавати чуже творіння//
Качає, логічна помилка
Став занадто тілесним
Я помру разом з тілом
Замкнувся, ізольований
Мене легко знайти, знає
Хата скраю, - Якого числа?
Нескошені сади, плакала
Різниця в симетрії
У її коливаннях нуля
О'! Велика Симетрія.. Чому Я кличу
Тебе так? Мій розум - варення на
ножі, чомусь жадібний, нетерплячий
Щось дитяче за вдоволенням - все
краще, аніж злизувати з нього кров
Вони моляться моїм пальцям - вітру
Роту - морю, знаходять заспокоєння
самі собі, залиш позаду, пам'ятай
Нуль, як цяткую відлякати Усе?
Звідки енергія?
О', як Ми рухаємося, як кружляємо
Я відпускаю руки і ноги, притискає
до себе обіймами, каже, був за
кладовищем, далі поки не заходив
Бо за ним - Небожителі, абстрактні
Я втрачаю свідомість.. Досить..
Говорять, - Як довго ж ви пробули
в сонному режимі, в очікування
Поки Ми не скінчимо? Ну ось
А ви хто такі? - Божки і Панки
І Теж - садівники, приходьте
Не думайте, що ваші Культури
вище за вас як "творіння"
Ваші цивілізації не відправили б
свої персоніфікації без єдиного
плану в очах кожного індивіда
Посміхається коли збрехати
збирається, тому не обдурює
Лейла, 23:46
Вилізла з Ями, це не важче
аніж зійти на Говерлу голу вночі
Стражі перед воротами Мхор'у
Не говорять, виставили піки, пароль? -
Друг, - радіоактивний метал в голові грає
Моїй, виглядають депресивними, байдужі очі
Вбити їх усіх, оманливо, бо не насильство
в їхніх розумах, - Хазя.. Пастух вдома? - Ні
Може тільки як "метод", не у приємність
Бійся тих, живих, що пустку в очах мають, а не цих..
Ті, вбивають бо їм стало сумно, який фрагмент
з цього білого шуму можна зазвати "початком"
Вони навіть люблять без захвату.. Твого
пісні, яка мусить скінчитися, не замикайся
Не вмирай, гайда на побачення, щось активне
Де не буде "нас", брехня, я теж ненавиджу
Забуття
За спиною мерехтіли веселки, Зміями.. Піднялася
Брама, Музика гучніше! "Одна хороша річ у музиці:
коли вона тебе вражає - ти не відчуваєш болю", -
Боб Марлі
Я забуваюсь! Не зайду, у цієї будівлі
Оніксової, темнішої за ніч вічну на фоні
ще буде Своя роль, Добрі діла
відкрито явлені не цінніші
за діла того ж роду, але приховані
Там Зали Нефілімів, Ти не вийдеш
Не зруйнувавши стін, й не захочеш
Але цей фрагмент ще не готовий
І ніколи не буде.. Шалений Ар'аб, -
Відчайдушне безумство - остання
хоробрість.. Впади.. Впади, і злети
А до тих пір - просто замок Чудовиська
І не ростуть ніякі навколо нього троянди
Погляд на небо, розкажи як місити бруд
Тут завжди похмуро, і не так світло
Скільки оцінюєш людину, не оціниш
Чи встигне вистрелити першою
Мов на опиті ти тупиш, це "ти"?
Закинь монетку у телепорт
і загадай "The Gardens of Yin"
Промчав блакитний потік на захід
Освітив, є Місця до яких немає доріг
Хоробрі не натоптали, не знайшовши
виходу з хащів, дороги - від цивілізацій
Дикі, Ярі, мінуса, холода, +11
ID:
954098
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.07.2022 23:17:50
© дата внесення змiн: 22.07.2022 23:54:20
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Оригінально. Цікаво. Вразило..... 
