Що мусило трапитися у вересні?
Ви б мене полюбили? Не людину
Це все сновиддя, і Я прокинуся
Тут лиш мертві мене переслідують
легалізуйте нарешті наркотики і вбивство
півтора року безперестанних завивань
схвалених парними, нагнітаєте - нема
порятунку, або ж пам'ятаєте цю тугу
Мила, моя мила, що мало трапитися у вересні?
Це міг би бути твій перший раз, зійди
Убік, стань корисним спільному сновиддю
Може чимсь намажеш собі скибку бут..
Сором'язлива ти моя примара
твориш злодіяння поки ніхто не бачить
все колись буває уперше, подекуди і
Востаннє, буває й цілому потрібна пара
А тобі - й подавно, а як ви себе підбадьо..
молячись сатані, дай мені зухвалості
Я хочу любові, як потривожити когось
Лагідністю? Дарувати, дарувати, це моє..
Півтора року, брешу, однозначно - більше
Відчуття ніби я останні у цілому просторі
Він не порожній, риба посеред води, мчи
Я не знаю як звучить мій голос, цей, що
Диктує в голові - звучить непогано, але
Говорити сам з собою я поки не наважуюсь
Я пишу прозою, щоб здаватися ближчим
Що тримає в тобі життя, як ти без органів
Без тяжіння власного тіла, довести
Як це вийшло в них з відьмою, якій
Вічні двадцять п'ять? Вмерла першою
Красиві люди - нещасні, це велика сила
З великою відповідальністю, хтось так
Сказав, ах, так - Дядько Бен
Я розчарувався у романі Діка
Як це, північноамериканська конфедерація
Знайшла відповідність тому слову лиш в
Мертвій мові, латині, фальшивий вимір
Кожен їсть те, чого йому не вистачає
Я просто виснажився, саме до цього доводять людей в
"Убіку", щоб не зосталося в них сил на існування посеред
Напівжиття, в масовій ілюзії, боги, якби я прочитав
Се-є перед тим як писати "Вихід короля" - я б не писав
Форма, надлишкова енергія, врода - клеймо самотності
Несвідоме пристосування -
Кануло, ти став вище життя
"Розум"? Який? Потреби і вимоги
Тонко виведені поетичністю смерті
Вимагає не бути собою, не підсідати
До нього, ми - просто дельфіни
Без розуму, без гордості, я просто
Ласкавий, не розумію людської
Зайнятості? Все крізь білий шум
Сподіваюся ми не зійдемо з цього
Шляху, планетарний супер-хижак
Не покине умов своєї переваги
Ресурси галактичні будуть поглинати
Наші творіння, штучний розум, тих
Масштабів йому буде вдосталь, щоб
Втамувати відчуття насмішки творця
Очевидного, супер-хижак не покине
Умов своєї переваги, розумієте, чому
Зоряні системи мовчать? Білий шум
Життя не затихає, я народжений на
Цьому шляху, мене все влаштовує
Помилка, тупик, ефірний план замовкає
Очисти від цієї форми мій дух зі смертю
Мене народили на цьому шляху
Чому мене змушують задуматися
Над доцільністю, на землі розуму
Ніколи не було, відповідно до місії
Йому наданої, щоб бути дотепним, чи
Послужити спільному добробуту?
Усім тим в кого думка болить, собі?
Усвідомлення надає лиш его
Молячись сатані, прошу любові
до себе, можливо тоді відчую себе
Вартим утроби з якої вийшов
Існування божеств всю нашу історію
Якось доказує, що нам мало однієї цілі -
Розмноження, розум - відсутність життя
Пристосований настільки що задумуюся
Над доцільністю, може з закоханістю
Повернуся до тварини, тому ми ще не вимерли
Дякуйте за білий шум, прикрийте її лице чорною
Вуаллю, мереживом квітчастим
Знайди заплаканого хлопчика - може
Побачиш як він опановує гордість
Знайди усміхненого чоловіка - побачиш
Лиш сльози, як щось в ньому нове
Я відчуваю нудьгу фізично, виливається
З силами, виснаження, ось як вбивають
Дух навічно, він приймає цю форму
Остаточною, - Ти просто не дослухав
І не буду, він збрехав, занадто поетично
Мені соромно зізнаватися у відсутності
Стимулів, навіть пасивно наданих, мо'
Лиш і тому
не-Ма
Що сили закликають мене до тиші й вічного спокою
Чому від тебе пахне як від кондитера - карамеллю
Чому від тебе пахне любистком, наче маринував рибу
Ти - мій катарсис, ти моя комплексна проблема
і ця усмішка, стиснуті губи
погляд, прикро, жалісливо
Не хочу щоб вона була такою через мене
Менше, не хочу щоб зі мною так було з тобою
Як ти допустив це? Ти тут щоб обіймати
Забий, помітив, я стала не такою говіркою?
А ти припинив голитися, й справді - руда
Коли ти розпочнеш розкривати свою
природу через мене? жеоди, жеоди
Ти не бійся, я теж хочу просто пити
Є ігри з високим порогом входження
Можливо як покласти твої руки на плечі
Не відриваючи погляду від твого
Зацікавлення чимсь за вікном
Ти - відкритий, руки за спиною
Такі невинні танці, скам'янілості
Синхронно-протилежні рухи, крок
Взад-вперед, - Може спробуємо
Убік? Так важливо ступати
Убік, регулярно, не віддаючись
Жодному з очевидних напрямків
А Я знаю, який в неї був голос
Ні, не посмію, голос з потойбіччя
Знаєш, як важко, милий, відтворювати
Ці технології, без твоїх знань, ця ілюзія
Сиплеться, й залишуся лиш я і ти, та
Щось, що тягне кудись убік
Подалі звідси, і не в минуле
Що привело сюди
Масова обізнаність
Скажи, розум - тупик
Надлишкова енергія - не пішла
На виживання, задумуюсь над..
Наша ситуація така заплутана, може
Трапитися все що завгодно, хочу
Споглядати, плин цієї арки життя
наш спільний катаклізмічний диск
яскравіший за нас обох, уяви
як нас споглядає хтось третій
он на тій планеті, стерильній
Стада та зграї, хижак - здобич
Ікла, роги, товста шкіра, швидкість
Перегони завершилися, я задумуюсь
Над доцільністю власного існування
"...я задумуюсь
Над доцільністю власного існування"
Всі ми над цим задумуємось час від часу.
А цей вірш - він тільки вірш чи щось більше? (Сигнал SOS міг би бути й таким, віршованим.)
Бажаю Вам добра!
вибачте, але до сраки мені ці всі підбадьорення, вже писав вам, що вони звучать в моїй голові цим несмішливим голосом, ви не можете мені допомогти, кидайте компліменти або не пишіть нічого - як я, хоча ви прощені, і простите усім усе, окрім вбивства суб'єкта порозуміння, ви мені не допомагаєте, і не зможете, чим? Переїздом до міста? Роботою? В мене немає грошів, все, кінець, останні свині і корови розпродані пару років тому, всі вільні поля під випас - переорані, немає тут зайняття, окрім як красти дрова, продавати, дві тисячі за кубічний метр, але мати - вмерла, і нема кому торгувати, я просто "сила", фізична, не духовна, я не звичайний тут "поет", я не поет, я прошу допомоги, лайкайте, і пишіть як вам подобаються мої воплі, не горді, не варті
Завжди знала, що Ви ще й гівнюк))
Не вибачаюсь, бо пишу те, що хочу писати я, а не те, що хочете почути Ви. Тому фіолетово, яким голосом це звучить у Вашій голові.
Мала намір висварити Вас, як з тим болотом, але, тю, та пощо.
Лиш гімнюки та сміливці - щасливі, ось тільки перші не чесні перед собою, висварити за розділення потаємним? Гімнюк? Хочете чути лиш приємне, не однакові, бо я плакав коли те писав
ви не збрехали коли написали, що самотність - це усім притаманний первинний стан, але не кожного вирощують у лісі, де дерева - єдині твої приятелі, де мої друзі з школи, що вважали через дивакуватим, мені тупо - кінець, бо більшість хоч спілкувалися у житті з людиною, де мої дівчата? Перебиравши може знайшов би "ту частинку порозуміння без якої тужно", зараз так багата потрібно для нього, і надійся що з першого разу буде Вона (якщо ти це читаєш - напиши мені, не обіцяю навіть спілкування голосовими, не то що побачення, просто потуги у вдоволення єства )
спробуйте пожити з чиряком який не прориває, і потребує хірургічного втручання, звернутися до спеціаліста мені було важко й до війни, а зараз - я тупо не виходжу з хати, мені боляче зізнаватися, але я не відчуваю емпатії до цього народовладдя