Навіщо мені ваша правда,
Загорнута в істин хустину.
Заточкою гострою кривда
Калічить мою Україну.
Навіщо мені така воля,
Яку ви загнали у рабство.
Кривавою річкою доля,
По жилам тече марнославством.
Релігій навіщо багатство,
Її вітражі та святині,
Якщо це усе святотатство,
А люди як у павутинні.
Чому ж білі дні почорніли,
Й понурили ранки зимові?
Роками хтось сіяв зневіру,
У пісні твої колискові.
Навіщо нам душу струїли;
Нужденністю, горем, сумою.
Руйнує мою Україну
Потвора, що зветься війною.
Навіщо, навіщо, навіщо,
Я денно та нощно питаю,
Де ж сила божественна вища,
Яка ворогів покарає?!
