Збирала трави у росі.
Цілющі сили мали.
В полях,лісах,біля ставків,
що в долинах лежали.
Плакун-траву,розрив-траву.
Цвіт липи і шипшини.
Суцвіття бузини в саду.
І китиці калини.
Бо знала як,коли,кому
давати ліки з трав.
Душою відчувала біль,
той,що тіла ламав.
До неї люди звідусіль
приходили в село.
Всім помогала як могла.
Без плати за добро.
Цей дар від Бога вона мала.
Хто був навколо-розмовляла.
Чи то метелик був,чи птах.
Чи в небі хмарка пустотлива.
Чи блискавками буря била.
Була як мати рідна всім.
Приносили у душах біль.
Зціляла душі і тіла.
Той біль в тумани пелена.
Майбутнє бачила у снах.
По зорям долі віщувала.
З дощем осіннім сумувала.
З морозом вікна малювала.
Всі люди злі і лиходії
боялись її так,
бо навіть поглядом одним
навіювала жах.
Наскрізь бо бачила людей.
Стояв хто у її дверей.
Не зачиняла їх ніколи.
Коли й зима була на дворі.
Та раптом знахарки не стало.
Жила-була і в раз пропала.
Ніхто не знав куди пішла
вона із дому,із села.
Поміж собою говорили,
що мабуть в вирій полетіла.
В чужі краї із журавлями.
Що кликали-лети із нами.
Не знаю правда,а чи ні.
Дива я бачила в житті.
Хто добре,щире серце має
той в небі птахою літає.