Є миті життя, неначе гнітючий сон,
який тримає нас в полоні.
День довжиною в рік минув,
Але ще й досі не скінчився.
Як блискавка він промайнув,
Лише шрам вогняни́й лишився.
Струснулась від грому Земля,
І людство в котрий раз прозріло.
Але чи повністю, хтозна?
Куди, яка веде нас сила?
І наживатись на крові –
З давніх-давен усім знайоме.
Та не покинути в біді –
Людяність проявити знову,
Нащадкам залишити шанс
Помилок наших не робити.
Тримаємо в душах баланс,
Аби майбутнє не згубити.
24.02.2023р.
