Подаруй мені крісло
для відпочинку.
Я забудусь в ньому
хоч на хвилинку.
Чи й згадаю: небо
вгорі блакитне,
Може, і життя
у мені розквітне?..
Я забуду бруд
і брехню навколо.
Як сліпих ведуть
у смертельне коло.
І що все гучніш
стукають у двері…
Свій сховаю ніж
десь аж вище стелі.
Безнадія сіра
піде далеко,
Принесе весну
мандрівник-лелека.
І отут, у кріслі,
я загадаю,
Щоб вціліли хати
у ріднім краї.
Так потрібне крісло для відпочинку!
Я забуду біль ну хоч на хвилинку.
Що війна іде, а весь світ зітхає,
Аж земля гуде. А народ вмирає!
Я забуду все
тихо-наболіле.
Про страшне життя
сіро-чорно-біле,
Відпочину я,
і згадаю знову
Давню мрію ту
різнокольорову.
Хай у душу спокій,
як я - до хати.
Де не треба погляд
свій маскувати,
Відпочить за тих,
хто в багні в окопі
Нищить ворогів,
береже наш спокій.
Посиджу в кутку, в ньому біль залишу,
З вдячністю прийму я пігулку з тиші.
Спокоєм зап’ю, виплачу сльозами,
Те, чого не скажеш поміж ворогами.
Подаруй мені крісло
для відпочинку…
Сльозу чавите, Таню! 
