Вірш - для близьких, які далеко.
В День Вишиванки.
Наснився Львів у сонячнім серпанку,
дитинства миті й світлі друзі в нім.
Я одягну сьогодні вишиванку
як теплий спогад про далекий дім.
Про мирні дні, де радість колосилась,
про перший грім, що принесла війна...
про сто доріг, які пройти судилось,
що ними й досі котиться луна.
На іншій мові тут лунає "Отче"
Але душею ми назавжди там
де серце птахом звільненим стукоче
під українським рідним вишиттям.
Chanel, Версаче, Гучі, Прада, Бьянка -
диктує мода... Та не в моді суть.
Я одягну сьогодні вишиванку
за всіх, кому її вже не вдягнуть...
За воїнів, що душі їх до Бога
несуть лелеки - і мережить біль...
За всіх, хто наближає ПЕРЕМОГУ
де "броніки" щодня гаптує бій.
Травневий день, бузок квітує п'янко...
І сниться дім, пресвітлий дім, а в нім
Господь вдягнув пребілу вишиванку -
він вчора повернувся із війни.
Гарно, бо щиро, безпосередньо, не надумано. Мені Ваш твір ліг на сердце як рідний. Чудова мова. А згадка про Львів, де я провів шість найкращих років життя, взагалі збентежила душу. Дякую Вам. Спостереження: просто дивно, чому такі поетичні речі, як Ваші, набирають невелику кількість переглядів і відвідувань, в той час як стовідсотково графоманські тексти викликають поросячий захват.
Дякую Вам
Сподіваюсь - у Вас ще будуть щасливі миті у Львові.
А щодо спостереження - ну тут, як на мене, не так щоб клуб поезії, а швидше клуб прихильників один одного)
Люди трохи віршують, спілкуються, знаходять однодумців і захоплено графоманять... Що теж непогано) А надто у непрості часи
