І слава Богу, що живий!
І бачу сон, - повільно дихаю
І сплю у хаті, де під стріхою
Сімейка мешкає птахів,
Як зграйка мрій моїх, надій.
І мабуть, я давно хотів
В цій хаті оселитись і радів
Вдихати вранішнє повітря
І відчувать себе на вістрі
Подій весни, її світлини
Сприймати щирою душею
І брати участь разом з нею
У новому творінні світу
І паличку чарівну літу
Вручити разом з заповітом.
Бо я давно-таки хотів
Пташок почути гомін, спів
За крок від саду і за крок
Від щастя, тихого спокою,
Бо я ж такого не накоїв
В житті страшного все ж нічого,
Щоб відвернуть від себе щастя ,
Щоб споглядати, хай не часто,
Зорю ранкову і вечірню.
Та треба зачиняти щільно
Всі двері від усяких лих,
Від заздрісних очей чужих,
Від привітань і слів нещирих
Щоб зберегти все до дрібниці
І радість, й спокій у скарбниці
Душі з надією і вірою,
Що може, ще комусь згодиться,
Воздасться те тією ж мірою.
