Це справді був лютий,
був лютий із лютих.
Пил сніжний летів
прямо в очі, - сліпив.
І люди звірячі
нап'ялили хутра,
І це уже звірі були,
а не люди,
І всі як один
і волав, і ревів.
Усі вони вийшли
із краю льодового,
Неначе прорвались
із світу того,
Де ніч найлютіша
і довга-предовга,
Де кожен готовий був
і не за дорого
Й собрата без каші
ковтнути свого.
Коли вже розвиднілось
понад землею,
Шляхами тяглася
сталева імла,
Усі небеса
запалали над нею,
Під нею земля вся
двигтіла, гула.
Імла проривалась
і рвала з розгону
Ще сонну місцевість
і тишу навкруг.
Споряджений був уже
човен Харона, -
Імли розігрівся
пекельний утюг.
І привидів тьма
шикувались у черзі,
Де душі повинні буть -
чорні дірки,
Здавалось, ось-ось
білий Світ може щезнуть,
Залишаться в небі
лиш тільки зірки.
О, Господи Боже ! -
розкинулось плачем
Над збудженим краєм, -
Ой, лихо прийшло! -
І всі це почули,
і стали всі зрячими.
Десь точно колись
отаке вже було.
То йшла репетиція
Армагеддону,
Був Світ не готовий,
хоча готувавсь.
Докупи з безодень
зібралися дони, -
Вважали, що слушний
їх час вже настав.
Та не оминай нас,
о милосте Божа!
Бо все захлинеться
у наглій імлі!
Бо це на початок
кінця уже схоже.
Прозрійте, глухі !
І почуйте, сліпі !
Люди, прозрійте сьогодні, бо завтра може бути пізно!
