І кожен вірш-моє дитя.
Приходить в світ із небуття.
Сумує часто.Розуміє
коротку мить свого життя.
Радіє рідко.Бачить сльози.
Біль тіл і душ людських.
Не знає чим допомогти
і як зцілити їх.
Оспівує красу Землі.
Що в Всесвіті одна.
Співає з птахами пісні.
І вірить у дива.
Бо диво все навколо нас.
Як людям зрозуміти-
пора метеликами стати.
І в коконах не жити.
Бо кожен з нас це також диво.
Мов квіти-різні ми.
І різнобарвні маєм крила.
Корінням що з душі.
Моє дитя-це кожен вірш.
В колисці роздумів моїх.
Метеликом лечу у небо.
Подалі від страждань людських.
