1
ось метелик розгорнув шифровані крила — читай
ось очерет готовий шуміти — дихай
ось вода тремтить в передчутті долоні — торкайся
сполошилась колонія сонячних зайчиків
дзеркала на воді тріснули
жодних чудес жодного задзеркалля —
ворог вдирається у пейзаж
прагне зчитати метелика — той блякне
видихає в очерет — той не рухається
занурює пальці у воду — холодна
ворог мружиться
очі його до світла не звиклі
ворог гукає —
небо мовчить
земля мовчить
над мокрим висолопленим язиком ріки
повільно перекочується сонце
мов капсула з ціанідом
2
скільки не ловитиме ворог світло
що на долоні сідає немов метелик —
у стиснутих кулаках буде темно завжди
там зростають чорні птахи пітьми
що прагнуть вимовити слово «кара»
але весь час затинаються після «кар»
з профілем як у винищувача
з очима осклілими
з хрипкістю туберкульозника
ворон ворогу ока не виклює
але не погребує звити гніздечко
з уламків сердець антрацитових
і сам впаде з підбитим крилом
на жовтих полях під прорваним синім дашком
де соняхи з повним боєкомплектом насіння
зіницями гнівними небо пильнують
зінично-ракетним військом
3
місячне світло грубими скибками
лягає на зачерствілу землю
хрум хрум стираються зуби
ворожих гумових підошов
місцевій траві сниться
жовта і героїчна смерть
від серпа місячного в косовицю
трава прокидається
в холодному поті роси
кущі рвуть коріння на голові
витягають себе за нього з ґрунтів
мінують землю згірклими ягодами
для чужих круків
на декілька півнів
спізнюється світанок
після ночі довшої за усі
обрій народить двійню