в темному небі
серед однакових зірок
зростає гидке каченя місяця
жовтою кров’ю кульбабок
вимащена левада
вітерець родом із гір
продався долині
за тридцять метеликів
веслує тепер ліниво гребе
розсуваючи траву
ніби хтось має вийти
з її зелених вод і ніяк не виходить
бо розбите на друзки скло роси
застережно розсипане зусібіч
як знати де лиця в яблук де спини
чим повернуті одне до одного
ота кругленька пара коханців яка звисає
з найближчої гілки
зрушую рівновагу простору —
зумисно зриваю одне із яблук
розкручую дзиґою і кручу
поки від тривалого споглядання
не починає рябіти й паморочитися
поки не заходиться обертом світ навколо
ніби знову зростає у грудях серце
червоним лебедем
28.04.22
