| Сторінки (20/1955): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.
Сідаю у сідло.
На караул! Чекаю,
щоб лихо обійшло
під назвою – мовчу.
Що в голову прийшло,
то те і геніальне,
а що не дотекло,
те графоману зась.
Римую енело,
аби – кудись подалі.
Не протираю скло.
Хай буде все як є.
Село моє, село
у молоці туману
перегоріле тло
аматора поез.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800113
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.07.2018
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.
Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...
Порядок є. І має бути всюди.
Та поки дикуни ідуть у люди,
юрмою володіє сатана.
І поки сонце наше догорає
і вичахає полум"я земне,
ніщо у цій юдолі не мине.
І, видно, й небо думає-гадає, –
чому фальшиве істину долає
і застує хорошому дурне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2018
Охоплюю душею цілий світ
і подумки рушаю у політ
поза водойми гори і моря
де сяє ще поетова зоря
і вечорами пізно уночі
іще перекликаються сичі
його Дніпро Арал і Петербург
у кондуїт нотує деміург
теперішнє минуле майбуття
усе що називається життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799853
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 19.07.2018
Нема посадженому честі,
усе посіяне дарма.
Дощу чекаєш як пришестя,
коли його нема й нема.
У небі бурі, урагани
і море зайвої води,
а у моїм саду тумани,
роса – і та вряди-годи.
Не чує Бог мої молитви,
що проголошую щодня.
Не заскородиш поле битви,
яке ґвалтує кацапня.
« Не жду рятунку ні від кого»
ні унизу, ні угорі,
допоки є ще упирі
і вештаються до порога
ворожа церква не од Бога
та москалі-«пролетарі».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799726
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2018
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.
І сумно [i]аж за край[/i], коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,
де на землі кінчається любов.
Але й тоді лишається надія,
і віра є, що не покине мрія,
і не одна чекає ще весна.
Якою б не була моя дорога,
усе одно єдиною у Бога
мелодією слова є вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799586
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.07.2018
І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє,
дароване до смерті, молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.
Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.
ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.
Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо ніікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.
ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.
У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфоріії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.
У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.
І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.
Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.
Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799418
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 15.07.2018
[i] « Чого бояться смерті? Ця кума
намарне по околиці блукає.
Коли приходить – нас уже нема,
якщо ми є – її іще немає» [/i]
Парафраз
І
Життя дає, а забирає смерть
усе, що устигаємо надбати.
Супроти неї ідемо на герць,
якщо не оминає наші хати.
У неї філософія така, –
пізнай себе, – і заповідь остання:
« не будь дурним». Іде без покаяння
душа, яка не варта п’ятака.
ІІ
« Усе іде, але не все минає», -
і є чого молитися усім,
аби на небі прийняли своїм
улюблені, яких уже немає.
Ці пам’ятають, хто і як місив
болото біля західної брами,
а нині поміж неозорих нив
лежать заупокійними рядами.
Осудять за нескоєні діла,
які до себе приміряють метри.
Що маємо, за те Йому хвала.
Чого немає, буде після смерті.
ІІІ
Я і не піп, і не учитель-дяк,
і не умію душі сповідати.
Самі себе виховуємо так,
аби не червоніти за таланти.
Бувайте, друзі вічні і живі,
і ті, що мимоволі за плечима
повторюють путі несповідимі.
Всі паралелі на землі криві.
Я ще гуляю по оціій траві,
а як іду, не хлопаю дверима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798865
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.07.2018
І
Ось епітафія-автограф:
« Не пропадай». І цим живу.
Є білі дні. Немає чорних.
Перегортаю рандеву.
У суєті дурної слави
ми забуваємо слова,
що і на віддалі – лукаві
і біля серця – трин-трава.
ІІ
Ну як моїй душі не пропадати,
коли щезають люди і брати,
ідейні друзі і живі таланти? ..
Копнути їх – не треба і лопати,
аби поопадали з висоти.
Коли звикаєш до утрати друга,
то байдуже, куди і як іде.
Буває – це подія де-не-де.
Але минає оніміла туга,
і сонце сяє, й небо не впаде.
Усе, що кане, нам лише здається,,
якщо за мить у Лету загуло...
У небі є надійніше крило.
Рубцює час болючі стигми серця.
У пам’яті руйнується фортеця,
якої там, на щастя, не було.
ІІІ
І пані, і панове, чи нарешті
подужаємо пана у собі,
що на халяву узуває мешти
аби топтатись на твоїм горбі?
Не метрами оцінюється совість,
не суєта гартує у бою.
Буває, що і друзі – випадковість,
являючи ілюзію свою.
Не ця стезя веде людей у люди.
Не подвиг – долучатись до ідей,
коли хвороба більшості людей –
лише свої вип’ячувати груди..
Б’ємо у тулумбаси жартома,
картаємо всерйоз і не по темі.
Але немає віри у тотеми,
де щирості ніякої нема.
У друзі набиватися не гоже.
Тісні обійми – зайва кабала.
Зійде іржа Прокрустового ложа,
якщо полуда зайвою була.
Колишні боси нині і тоді,
коли пережили свою даремність
уже не те, що друзі у біді,
а недруги, яких з’їдає ревність.
Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
і з ким попало, і за що попало,
бо це – вони! Юрма! Один і сам –
не виживає, де фортуни мало.
А ще як маєш успіху ковток,
яким наївно хочеш поділитись,
то це їх ....дістає ..до печінок.
Один у полі, знаю, ще не витязь.
Але у котре маємо урок,
що нестійке - на те, щоб розвалитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798539
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 08.07.2018
[i]« Дела давно минувших дней... » [/i]
О. Пушкін
Коли на слово сказане твоє
Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
Коли руки тобі не подає,
Не підпускає, як змію, до себе,
І погляди відводячи у бік,
Зневажливо киває головою,
Не говори: « Се хворий чоловік,
Він онімів, охоплений бідою... »
Не говори: « Невдячних справ дитя -
Воно пусте, у діях непостійне,
Як сон важкий усе його життя...»
Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
Якби то він упав тобі до ніг,
Аби у тебе вимолити дружбу...
Але якщо її ти не зберіг
І нею зловживав собі на службу;
Але якщо ти, граючись, ятрив
Його вразливу душу і втішався,
Що волі власній друга підкорив,
Аби тебе, принижений, боявся;
Але якщо ти сам неправді злій
Про нього був незримою луною;
Але якщо ланцюг накинув свій,
Аби він поплатився головою;
Але якщо побачити зумів
Твої таємні і жахні діяння -
Іди собі, не трать даремно слів.
Ти – парія. І вирок цей останній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798253
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2018
***
Уже не радує почуте,
не заспокоює брехня.
Ачей -[i] не бути, чи не бути? - [/i]
насущні наші атрибути,
а як би вижити щодня.
***
У партача* великі зміни:
лукава честь, а совість - піна...
І лиш одне іде на ум -
народний злодій України,
або заслужений брехун.
***
Той - керує, та - курує,
а ума - як не було.
Хто у кого одесную
і кого учити всує,
невідомо як на зло.
***
Не жалійся, що немає брому.
Не спаде корона і старому.
Щира дружба все перенесе.
І лише у гонорі сліпому
дурень перекреслює усе.
***
Все у світі можна пережити.
За нізащо доля не скубе.
І Фортуна вимагає мито,
та у череді біля корита
не достойно бачити себе.
***
Немає часу на самотину
і на біду усе часу немає.
Даруйте за сентенцію сумну -
піду тоді, коли уже засну
і не прокинусь у юдолі раю.
*партач - те саме, що й партійний чи номенклатурний діяч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797679
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.07.2018
Любі друзі, люди-небораки,
не ховайте у собі добро.
Внуки у Тараса - не собаки.
Це лише у Дарвіна макаки
на хвості нарощують перо.
Ми одразу втілені із глини,
взяті у космічному пилу.
Мавпа - це диявола провина.
За образу образу людини
є чого боятися ослу.
Нація - це не юрба, не зграя,
Наші гени мали козаки.
Нелюдів у нації немає.
Їх сюди сусіда засилає,
поки є у неї байстрюки.
За життя усі платили мито.
Невідомо, скільки ще іти.
Та не забуваймо говорити:
"краще із розумним загубити,
ніж із дурнем пити і знайти".
Животіли не одне нашестя.
“Наші люди“ ще усюди є,
що й собі у душу наплює.
З ким ведешся, в того й наберешся.
Але це пагіння не моє.
Хай живуть і пави, й павіани
і свої опушують хвости...
Я - не я, коли і ти - не ти...
Хай умре історія обману.
Люди не спустилися з ліани.
Божі гени - сім'я висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2018
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
Чого,
чого смеркає на майдані,
коли не повертаєшся сюди?
Поза широкими степами
вся бойова моя сім'я.
Але до тебе, рідна мамо,
ще гомонить душа моя.
Ми стоїмо на варті неба,
яке сіяє уночі.
Але вертаюся до тебе
на світле полум’я свічі.
Чому,
чому душа моя, мов камінь?
Які тобі співатиму пісні?
Кому,
кому смеркає на Майдані,
коли ще не світає на війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796822
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.06.2018
Ми герої і солдати, бо іде війна.
Україна – наша мати. І вона одна.
Стоїмо у світі цьому за її дітей,
і на варті свого дому для усіх людей.
Полонили нашу віру змії-упирі.
Заслужили вищу міру ті, що угорі.
Запалили нашу хату люті москалі
і нема куди тікати на своїй землі.
Ой, піймає доля на обмані,
наче на м'якушку горобця.
Не перевелися отамани,
та війні не бачимо кінця.
Не скорили нашу волю воїни пітьми.
Стоїмо за кращу долю. Хто, якщо не ми?
Є ще сили, не всихає глей у голові
і надія не вмирає, поки ми живі.
Долі кращої достойні не одні чини.
Не один у полі воїн, поки є сини.
Вириває по одному воїну війна.
Мати армію героїв – дорога ціна.
Не піймає доля на обмані
наче на м'якушку горобця,
поки пам'ятають отамани, –
ми за Україну! До кінця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796529
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2018
[i]« Мене колисала калина
в краю калиновім тонкими руками.
І кров калинова, як пісня єдина
горить в моїм серці гіркими зірками» [/i]
Іван Драч
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.
Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму
і за обрій тихо покотив.
Ой зійдуться нині теліжани –
жителі далекого села.
Подивись на сина крізь тумани.
Інше місце влада не дала.
Не підеш за блудними вогнями
там, де Роська упадає в Рось.
Спочивати будеш із батьками,
бо з дідами ще не довелось.
Ти умів із усіма миритись.
Понесуть селяни на руках,
щоб востаннє міг ти подивитись
і на поле, і на битий шлях,
на Деркач, і на свої левади,
і на весь цей непокірний край...
Прощавай...Та тільки, Бога ради,
бідних духом ще не залишай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796392
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 20.06.2018
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.
І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало
і прилучали до своїх ідей.
Якою має бути наша доля,
якщо і досі хочемо ярма
нав' язаної нам чужої волі?
Але усе не кається юрма.
Ламає віру, слухає лукаві
чужі глаголи у своїм краю,
недочуває пісні нашій славі
і ойкумену зраджує свою.
Немає меж на цьому полі битви
за віру, і надію, і любов -
ні сповіді, причастя, ні молитви,
що оправдає за пролиту кров.
Парафія Московії в Донбасі
не миру хоче на моїй землі,
а лютого нашестя і зарази,
які благословляють у кремлі.
Моя біда - не їхні перемоги
і не поможуть ратиці і роги
зійти нечистій силі на амвон.
У цій кориді нас не подолати
ні сатані, ані терору “вати`...
Та що дає оцей армагеддон?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795931
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2018
[i] « Ніж нарікати на темряву,
краще запали свічку»[/i]
Конфуцій
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?
Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної
у серцях відлуння гомонить.
Не скупися на червону ружу,
а у риму заплітай любов.
На свої слова пролити душу –
це не те, що проливати кров.
Не барися запалити свічку,
поки зирять з темені сичі,
та на розпал не кидай у пічку,
виплекане нею уночі.
От якби уміти зупинити
ту єдину і урочу мить,
що свічею сяє зі століть...
Жевріє корона самоцвіту.
Поки доля мрією зігріта –
у самотині,
перегорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795697
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2018
У перемоги – два боки медалі.
Ведуть любов і віра до мети,
і є надія, що підемо далі,
аби з низин сягати висоти.
І я іду своїми берегами,
а наді мною білі журавлі
курличуть заповіт моєї мами
мені живому на моїй землі:
[i]
- Умій оберігати і давати
усе хороше, що у тебе є,
як і тобі дає Вітчизна-мати
обіцяне, заслужене, твоє. [/i]
На цій землі, де є ще окупанти,
у кожного ілюзія своя.
Але уміймо оволодівати
оазою земного житія.
У білому волаючому світі
ще шаленіють зайди-вороги,
і материнські давні заповіти –
це наші обереги-береги.
Тому й іду своїми берегами.
А наді мною білі журавлі
несуть жалі до вирію, до мами,
яка чекає миру на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2018
[youtube]http://youtu.be/mfEzGIQhTKY[/youtube]
Ремейк на пісню
« Make You Feel My Love»
Коли твоє лице шмагає дощ,
А ти блукаєш у пустелі площ,
Я обійму тебе, а ти помовч.
Почуй мою любов.
Коли зірки ховаються нічні
І ти сльозою танеш у мені,
Нехай триває це мільйони днів.
Почуй мою любов.
Я знаю, ти єдиний між людьми
В моїй душі і у моїй журбі.
Іще до того, як зустрілись ми,
Належу я тобі.
Нехай би я забутою була,
Голодною по вулиці брела –
Усе б тобі одному віддала.
Почуй мою любов.
На гребені буремної пори
Долаєш ти стихії житія.
Але куди не занесуть вітри,
Нема таких як я...
Я мрією твоєю оживу,
Аби з тобою щастя досягти.
І знай, що уві сні і наяву
Моя любов – це ти.
Почуй мою любов...
Make You Feel My Love
(оригінал Adele)
When the rain is blowing in your face
And the whole world is on your case
I could offer you a warm embrace
To make you feel my love
When the evening shadows and the stars appear
And there is no one there to dry your tears
I could hold you for a million years
To make you feel my love
I know you haven't made your mind up yet
But I would never do you wrong
I've known it from the moment that we met
No doubt in my mind where you belong
I'd go hungry, I'd go black and blue
I'd go crawling down the avenue
No, there's nothing that I wouldn't do
To make you feel my love
The storms are raging on the rolling sea
And on the highway of regret
Though winds of change are blowing wild and free
You ain't seen nothing like me yet
I could make you happy, make your dreams come true
Nothing that I wouldn't do
Go to the ends of the earth for you
To make you feel my love
To make you feel my love
Джерела: inna savchenko mezzosoprano; https://www.amalgama-lab.com/songs/a/adele/make_you_feel_my_love.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794713
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.06.2018
Іду у полі чи гуляю в лузі –
попереду ідилія й краса.
Полохаю лелек і чорногузів,
і падають до ніг мені і Музі
не птиці, а прозорі небеса.
Сіяє сонце, зеленіє жито
і де-не-де волошки голубі,
неначе на могилі, на горбі
нагадують далеке пережите
але близьке не Музі, а собі.
Колись і тут гуляли отамани
і нальоту стинали як будяк
усяку погань. Та нема ознак,
чиї то тіні впали за тумани,
і наче незагойні їхні рани
ще червоніє у долині мак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794382
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.06.2018
[b](без пієтету і з оним)[/b]
[i]« Я міг би їх забути…»[/i]
Б. Пастернак
[i] « Багато хто впізнає себе,
мало хто – інших,
зате Швейка – всі»[/i]
Підпоручик Дуб
***
Може й – не Ахматова, та має
Ярославни нашої ім'я.
Ритми серця з римами єднає,
хоч буває, їх не чую я.
***
Мій найкоротший коментатор
і найщиріший із усіх
цінитель нарисів моїх,
та не почутий, як оратор.
***
Не знаю, що мені за брат,
оцей латинський …-…
не бич, а наче пилорама
яка пиляє все підряд.
***
Не довести до плачу
кацапецьку пику.
[i]«Я такую вот …
делаю картинку.»
[/i]
***
У ньому рівновага всього –
енергії, і інь, і янь,
і різне благо йде від нього –
поета з іменем ...
***
Має псевдо із тієї Флори,
що буяє осінню в траві.
І моїх цитат у неї – море,
тет-а-тет, а то і візаві.
***
Мене навідує охоче,
і я її почую знов,
коли захоче й затуркоче
щось про божественну любов.
***
Це Українка по імені
за пориваннями духу.
І́ди* її дорогі мені, –
[i]ані пера, ані пуху.[/i]
***
Хто її нині не знає
із «завсігдатаїв» клубу?
Іноді і пропадає,
але мені вона – Люба.
***
Не заручниця у Криму,
не рабиня у Бахчисараї,
і нейтральна бодай на дому,
поки преса адреси не знає.
***
У провінції – і зачаєна,
і проявлена, як весна,
що дарує свої печалі нам
і обожнює імена.
***
Тисячолітніх замків дух столітній,
таємних фей і лицарів акин,
Ірландії і України син
метафізичний, і живий, і вічний.
***
Його не вичислиш ніяк,
аж поки запанує літо
і на Хрещатику – козак
у Клубі буде – наший Дідо.
***
Де половіє жито польове,
проміння Криму, запорізькі скелі,
пригадує, вигадує й живе
поет з дитинства в німбі М...
***
Левом вдивляється в пекло пустині
не кавалер орденів і наук,
а неповторний поет із Волині,
що заримується як – …
***
Не Македонський, а диктатор,
не Демосфен, а декламатор,
художник збірок та пісень,
які майструє день у день.
***
Літає високо у небі
і набирає висоту,
карбує фрази і, як треба,
поета чує за версту.
***
вона не почує мене
з пальміри і ясен і світ-лого
і не обізветься і не
помітить тако-го поміт-ного
***
Аватар у образі абрека.
Для жінок ховає свого чуба.
До його анфасу й тюбетейки
ще би люльку і шаблюку Бульби.
***
Верстає філігранно тонко,
як лицар фей і житія.
Його таємна незнайомка
така ж незмінна, як моя.
***
Є до неї пильний інтерес,
до її рубайчиків і тостів,
і до розпелеханих поез,
що не всі причесані і досі.
***
Він ще не Бах, але, –[i] ох,[/i]
як же він музику пише!
Нас уже чули обох
друзі майбутні й колишні.
***
Не терен, але теж вставляє
насмішкуваті колючки,
та іноді, ...але буває –
описки, …а не помилки!
***
Полуде́нний двомовний поет,
«колошматор» поезій і сайту.
І незмінний його пієтет,
що поклав на «Дніпро» і на карту.
***
А хто себе не помічає,
я тому шлю своє, – мерсі.
Нехай уже не заглядає
туди, де мали бути всі.
***
Коли дошкуляють усім
його епіграми і жарти,
хай знає, що може й не варто
пишатися его своїм.
Вгадали! Браво ойкумені.
Ще не зів’ялий і зелений,
і сам чортяка не пойме,
хто опорочує без мене
своє ім'я і реноме.
Моєї тут немає ролі
між королев і королів,
інсинуації і тролів,
і у своєму ореолі,
і в ареалі «свояків».
Тому приймаю власний писок,
бо чую голос, –[i] ізиди![/i]
Щоб не вернувся я сюди,
беріть мене у чорний список.
Я мало друзів заслужив,
та й тими… Ні… Не дорожив.
Лишайтесь чисті і наївні
у вашій вірі до кінця –
є чорні контури лиця
і не буває напівтіні.
Усі ображені, простіть.
Не догоджу і не поможу.
Укуси слиною мастіть
і заживе колись, дай, Боже.
Забудьте, якби не кортіло
спекти нового калача.
Радійте, що зробили діло,
достойне вашого бича.
Мене від того не убуде,
що не затужать по мені
і друзі з поцілунком Юди,
і вороженьки записні.
У баламута карта бита,
коли оточення таке,
де я ще каченя гидке.
Десерту мало, всі сердиті
і є усім за що вкусити.
Оце і є моє піке.
Приємного Вам апетиту
і на солодке, й на гірке.
Дякую всім, хто оцінює рівень поезії і толерантності, а не ступінь чиєїсь невихованості, розпущеності і неделікатності у своїй буйній фантазії. Особлива дяка тим, без кого ніхто не дізнався б, що́ я є насправді, а також козакам, які «не воюють з баба́ми».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717524
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 11.02.2017
[i]« Нас было много на челне…»[/i]
О. Пушкін
Слова не убивають,
аж поки не почую,
який то я ніякий і лихий.
А що душа? Чекає,
коли почимчикую
у інший край далекий і близький.
Украдене у себе
уже не має краю.
Але до середини досягли.
Радійте, що у небі
ніхто не запитає,
в якому світі іноді жили.
Усе тече ...в минуле,
де і його – немає,
і не рятує скеля у біді.
Трухлявіє у мулі
мій човен і линяє
вітрило біле у мутній воді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2017
У світі, повному спокус,
нічого вічного немає.
І воїн ти й не боягуз,
а слава з іншими гуляє.
Опалиш душу чи уста,
а інший матиме науку,
що не літає без хвоста
і пір’я сокориста курка.
Якщо кумі не угодив,
то й куму будеш нехороший.
Якщо пеню не уплатив,
ще глибше сядеш у калошу.
І не Мюнхаузен, і не
уріжеш ненароком дуба,
а із біди, яка й мине,
не витягнеш себе за чуба.
Усе, що маєш – трин-трава.
Якщо себе не перескочиш,
не уповай на ті слова,
якими оправдатись хочеш.
Але на долю не пеняй,
що маєш все, що попереду:
за віхоть слави – путь у Лету.
Доточуй крила і літай.
Усе, що «сумно аж за край»,
пасує іноді поету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717318
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.02.2017
[b] [i]VII(і наші, і чужі)[/i][/b]
Не треба їхати на дачу,
аби отримати респект.
Дивися телепередачу,
рішай онукові задачу
і говори, що ти естет!
Але й сусіди не ледачі,
що не квартира – то поет,
у коридорі – туалет,
у ліфті виховані мачо
виписують іх-y-z.
Онуки іншої планети
усі [i]«глаголять на свойом»[/i]
не те що, – [i]«как адін умром»,[/i]
але за [i]«єто і за это»[/i].
Навчала школа і батьки
і виростає покоління,
реалізуюче уміння
із точністю до навпаки.
Або не те «навикладали»,
не те у голови заклали
премудрі наші вчителі,
або ще тих не люстрували,
які усе ще москалі.
Двомовна аж!.. – уся еліта
то пише вірші, то [i]стіхі,[/i]
і невідомі неофіту
путі історії лихі.
І плодять янусів каліки,
як і самі із юних літ,
щоб на віки або навіки
їм зав’язати білий світ.
А що! Вони –[i] культуріш-русіш
[/i]на кухні чешуть язикі,
під вікнами загальний нужник,
а у під'їзді чистий суржик,
[i]– а хуліж![/i] Ось то ми які.
А винні українці, звісно,
одні вони бомжі і рвань,
від них жидам-кацапам тісно,
куди не йди, куди не глянь.
А дуже хочуть у Європу!
[i]« Не вышла рожа!»[/i] Ось і все.
Ось те гальмо, що до потопу
або у прірву нас несе.
Москалики готові рачки
лизати Путіну кіло,
щоб українця – і заначки
у нашій хаті не було.
Жандарм розтерзаного світу
і прогресивний прохіндей
купив довір'я у людей.
Чума двадцятого століття
у двадцять першому гряде.
Митці червоного терору,
непереможні у бою,
уже показують за морем
кваліфікацію свою.
А ошелешені народи –
пролетарі усіх країн
чекають місію зі сходу –
клеймо душителя свободи
і ескалацію руїн.
Росія Трампа вже купила.
І ворог з номера один
перетворився на горилу,
яку вже обнімає мило
така ж макака через тин.
Масштаби світу, дачі, сайту
не співрозмірні та, – окей!
Лобами буцають гіганти,
а гулі-рулі – у людей.
Не чудеса, що знову й знову
доктрина Рашії така,
що розпирає чудака
від непомірної любові
до цитаделі язика.
Не дивно, що апологети
Росії Путі на планеті
забули, де чия земля.
А дивина, що і поети,
які готуються у Лету
іще на прив'язі кремля.
Які пихаті їхні лиця!
Але на що така рідня,
що бреше світу наодинці,
що найправдивіші – ординці,
усе високе – кацапня,
усе ніяке – українці?
А як перечити, коли
є й українці язикаті,
які уміють показати,
що це вони!.. вони були
герої, доні і сини,
вони одні і їх плакати
супроти горя і війни…
Якщо ви за, хіба я проти?
Бряцайте опуси свої –
і пересмішники мої,
і недалекі патріоти.
Ховайте і своє лице
за лик совковий і привітний…
…………………………….
Та, незважаючи на це,
гряде ще день правдиво світлий.
Не додає до пієтету
це заяложене, –[i] ханжа…[/i]
Ой, є ще нині пацієнти
на кінчику пера поета,
які заріжуть без ножа
за іронічні компліменти.
Та не надійтесь, окупанти,
що ми, буває, відкоша
даємо дуже делікатно,
бо є і міра, і межа,
яка нейтральна. А чужа –
для іншого менталітету,
який приписуєте нам
чужим по духу українцям,
які вже напились по вінця
отрути вашого вина.
[i][b]Епілог[/b][/i]
Духовно і на розум бідна,
душевно хвора і негідна
існує ще людина-вовк.
Але нема чого радіти,
що ожили у цьому світі
такі герої із казок.
Тому самі себе не лаймо.
Усе лихе колись мине.
Ціною чого – не питаймо.
І вас не буде, і мене…
Але забуте пам'ятаймо.
Ми заплатили свій оброк
життями[i](і «мішками крові» –
найгероїчніший …совок)[/i],
аби усі були здорові
і був осиковий кілок
затесаний напоготові.
………………………..
А я уже не рад і сам,
що попадають у герої
оці «розбійники із гною»,
як научає Уільям…
О! Я овацій не почую,
а за оказію таку
я опус цей запатентую,
як у терновому вінку
мою анафему совку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717310
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 09.02.2017
[i] Вірш[/i]
Б. Пастернака
Утихає зал. І я на сцені
До людей іду із-за куліс.
Чую я далеке сокровенне
Що усіх очікує колись.
Чорний морок за імлою ночі
Сліпить і пронизує мене,
Та якщо можливо, Авва, Отче,
Хай мене ця чаша омине.
Я люблю сценарій непохитний
І у п'єсі гратиму на біс.
Та у драмі цій я буду вбитий.
Кожна крапля крові – море сліз.
Все жадає миті однієї.
Від своєї долі не втекти.
Я один. У ложі – фарисеї.
Жити – це не поле перейти.
Оригінал
Гул затих. Я вышел на подмостки.
Прислонясь к дверному косяку,
Я ловлю в далеком отголоске,
Что случится на моем веку.
На меня наставлен сумрак ночи
Тысячью биноклей на оси.
Если только можно, Aвва Oтче,
Чашу эту мимо пронеси.
Я люблю твой замысел упрямый
И играть согласен эту роль.
Но сейчас идет другая драма,
И на этот раз меня уволь.
Но продуман распорядок действий,
И неотвратим конец пути.
Я один, все тонет в фарисействе.
Жизнь прожить - не поле перейти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717026
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 08.02.2017
***
Співчувати одиноким
привілеї у юрби,
та усе вилазить боком
небайдужим до журби.
***
І святому грішні помагають
осягти не істину, то суть,
що коли за дещо вихваляють,
за те саме іноді й уб'ють.
***
Не допускає фейкова еліта,
якщо за неї дещо вище є
і не дає йому увись летіти,
тому що не оперене своє.
***
Підголоски – одесную,
поки чує енний чин,
як один тебе шанує.
А коли уже не чує,
то й покинуть як один.
***
Орієнтована у моді
юрма не має співчуття
до того, хто ще є сьогодні,
та не прийме умови жодні,
аби сіріло майбуття.
***
Один у полі ще не воїн,
коли відомо воронню,
що не вернеться той із бою,
кому готують западню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717024
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.02.2017
О, знав би я , що так буває,
Коли ішов на той дебют,
Де пишуть – кров’ю, де немає
Поета, поки не уб’ють!
Жартуючи, поранять легко
І ніби іншим я воскрес.
А успіх був такий далекий,
Такий непевний інтерес.
Але роки – то Рим, готовий
У шоу масок, сміху, поз
Побачити не гру актора
У смерть, а гибель усерйоз.
Де почуття перемагає
Раба арени, ти – живий.
Але ілюзії немає,
Де подих долі неземний.
[i]Борис Пастернак[/i]
О, знал бы я, что так бывает, Когда пускался на дебют, Что строчки с кровью - убивают, Нахлынут горлом и убьют! От шуток с этой подоплекой Я б отказался наотрез. Начало было так далеко, Так робок первый интерес. Но старость - это Рим, который Взамен турусов и колес Не читки требует с актера, А полной гибели всерьез. Когда строку диктует чувство, Оно на сцену шлет раба, И тут кончается искусство, И дышат почва и судьба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716881
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.02.2017
[b][i]VІ(персона із вагона)[/i][/b]
А ось поет-громадянин
неміряного віку.
Йому не заважає тин,
але оскільки я один,
охороняє жінку.
У нього фурія слабка
на голову буває.
Мені їх жаль. Судьба така
у відставного вояка,
що я усе прощаю.
Нехай радіє, що живе
і хвалиться даремно,
як пасажира у еСВе
отруював таємно,
як убивав на чужині
людей у спину – на коні
з нагана Кім Ір Сена.
Нехай показує свої
високі нагороди,
за те, що жив на врожаї
таємного сексота.
І як, не маючи душі,
сміливий і відважний,
присвоював пайки чужі,
але писав такі вірші́
[i]о верности лебяжьей.[/i]
І як гордилася [i]страна
сібірскімі стрєлкамі.[/i]
Яка ціна, кому хана
у бойні між боями.
І як сміливо роззував
убитого солдата,
і як за Сталіна стріляв
у свого лейтенанта.
І як чіплялися йому
заслуги на погони
і за УПА, і за ОУН,
і за «заградзагони».
Йому і нині ще війна
за [i]мать-Расєю – мать родна[/i].
Годує п’яних-ситих.
Медаль у нього не одна
і кожна – за убитих.
Лякає іноді, що є
у нього ще набої,
наган від Кіма за досьє
у ро́ки параної.
Та пасіює лисий пень
і виступає піна,
коли почує, –[i] добрий день![/i]
і, –[i] слава Україні![/i]
……………………….
Надокучаю я комусь.
Усе відомо. Все це всує.
І що я тільки не почую
уже й дивитися боюсь.
Самі дивіться, посполиті.
Немає диму без огню.
І хай ненаситні і ситі,
і срамота у позі ню
мої фантазії у ситі
перевівають на брехню.
І я там був. Меди не пив,
але чував не раз, а більше,
які картини найчастіше
являв [i]совіцький[/i] детектив
передовий і найчесніший.
але і це ще не кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716872
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.02.2017
[b][i]IV(і з іншого боку)[/i][/b]
Кацапи з чотирьох боків
мене одного оточили.
І може, що не на віки,
але «похоже» – до могили.
І що то діяти із цим?
Ой не нарають і поети.
Але відомо із Інету,
такі сусіди – не калим.
І ради лінії сюжету
я намалюю й ці портрети,
аби не путали ні з ким.
Він – майже доктор. Самоучка,
усіх наук я не назву,
та ясно, що хороша сучка,
коли погнали з еСБеУ.
Це не про неї. Є обручка
і нібито у дні відлучки
йому не треба Маріул.
І він у неї – підкаблучник.
А оба, – вай! і караул!
Гальма немає у макаки.
Оце і є її ознаки.
І що за диво, як щодня
на Раші казяться собаки,
у Лугандонії – різня,
а за тинами забіяки
і шолудива кацапня,
і всяка братія совкова,
що уповає на юрбу,
і убиваючи, готове
охороняти і на слово
увіковічене табу.
Але обоє – «патріоти».
Буває мовою, –[i] гав-гав![/i]
Вона би – Путіна не проти,
а він би – Няшу обійняв.
Кацапія – нечиста сила.
Завоювали, захопили
і перелази, і тини.
І пасіює тупориле,
не об'являючи війни.
І – начувайся, українець.
Коза накручує бика
і лізе битися ординець.
У нього місія така.
А я старий, а я гидую
уже й дивитись на таке,
де розуму шукати всує,
якщо утрачене людське.
Воно машиною багате,
а їздить по моїй землі.
Ой, виживають нас із хати
несамовиті москалі.
І гонорове, і лукаве
не має совісті і меж,
і на безверхого управи
у цьому світі не найдеш.
Нема поліції у мене,
хоча держава ніби є.
бо наші любі полісмени
шанують того, що дає.
Бо є і відео, що пише
і зафіксовує мене...
Тому – лишається одне.
І я у пам'яті залишу
як аплікацію Мане,
яке із них обох ...тупіше
і на всю голову дурне.
[b][i]V(мої АТО)[/i][/b]
Нема ума – нема надії.
І як же знають вороги
закони мімікрії.
Як я – із лівої ноги,
то їм уже – не до снаги
мої природні дії.
Я не такий сякий-такий,
як їм, буває, треба.
І що умію залюбки
у ці напружені роки
триматися за небо.
Та не умію, як вони,
судити і пиляти.
І я ховаюсь за тини,
аби подалі од стіни
і дулі не сукати.
Бо, бачите, вряди-годи
у неї щось буває,
а у коханої біди,
аби узяти в рот води
ума не вистачає.
Така натура москаля
із рану до обіду.
То між собою, – ля-ля-ля,
аж пір’ям віє на поля,
то разом – на сусіду.
Вони сьогодні заодно,
але нема терпіння,
і скаче мавпа за тином,
і кидає каміння.
За те, що я, такий, як є,
і іншим не буваю,
і на моє у них досьє
чогось не вистачає.
А є то видумки її,
то брехні на людину,
що я чаклую врожаї
і застую рослинам.
І є догана не одна,
що я працюю дотемна,
марою одягаюсь,
лякаю їхнє кошеня,
буває, стукаю щодня,
а то і …усміхаюсь.
І є у мене не одна
Маруся і Марися...
Але до рівня дикуна,
як ця сімейка ще одна,
я ще не опустився.
Така свідомість у совка,
і біографія така,
що я́к би не учились,
на рівні п'ятикласника
і двієчника-сопляка
були і залишились.
Колись хвалився, як бував
у ролі супостата
і як у еСБеУ украв
психодегенератор.
І опромінює мене
через вікно напроти.
Таке і Путя не утне.
І як же кара омине
такого ідіота?
.......................................
Усі ми ближні. Селяві.
Веселі і печальні,
і слава Богу, що живі
і за АТО із візаві
не маємо медалі.
Але скажіть, що наяву
бажаючи безпеки,
я не по Біблії живу,
коли почую, – [i]пасть порву![/i]
І не пошлю
далеко.
[i] а далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716620
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.02.2017
[b][i]ІІ(еволюція завойовників)[/i][/b]
Усі реалії і міфи
однакові у всі віки.
Раніше воювали скіфи,
а нині укри і совки.
І Одіссею, й Енеїду
вигадували не дарма,
тому видумувати біди,
коли у тебе є сусіди –
у цьому логіки нема.
Але, куди її подіти,
коли зурочені судьбі?
Це не заручена кубіта,
яку підсунули тобі.
Але, куди його дівати,
коли у рідній чужині
оце опудало пархате
себе нав'язує мені?
Як не крути, одна зараза.
Лихе скаженому – рідня.
А лікуватися од сказу
не хоче клята кацапня.
Воно і мумію усушить,
а почувається праве,
гадюкою залізе в душу,
аби вкусити за живе.
То кров дурна у ньому бродить.
То епідемія така.
Але моя вина яка?
Ачей, коли дурне городить,
в мої обов'язки не входить
укоротити язика.
І що його переконає,
коли воно ні, – [i]бе[/i], ні, – [i]ме[/i]
у «завойованому» краї
тебе ніколи не пойме?
Нехай воно і миє лапи,
і ріже сало до стола,
або співає, – [i]о-ла-ла,[/i]
але людини із кацапа
не буде, як душі – у цапа,
або кумису – у козла.
………….................
Коли це вигадки, танцюйте
і далі під його дуду.
Якщо не вірите, почуйте,
а я вам приклад наведу.
Нема сугестії такої,
що ласе на чужі покої,
не уявляє там себе.
Її фантазія відома.
Коли тебе немає вдома,
усе у лапи загребе.
Немає і такої рвані
з Рязані і Тмутаракані,
яке тебе не обніме
а далі кості перемиє,
а потім вилиє помиї
і на ім' я, й на реноме,
і у полон тебе візьме
або усядеться на шиї...
І т о́ г о буде: сума є!
У москаля – усе своє
і на Алтаї, і у Ризі.
Який не буде сабантуй
і скільки вовка не годуй,
а буде вити, як у лісі.
Ні, я не злий і не сміюсь
із героїчної натури.
Але за націю боюсь,
яку іменували Русь,
а захопили самодури.
Найодіозніша – орда.
Її чекаєш із далека.
Із нею горе – не біда,
і поки не побили глека,
і ллються вина, як вода.
І ця оказія єднає.
Мої сусіди – не гарем,
Які там ваші, я не знаю.
А у моїх є купа тем:
є оковита, як тотем,
і, як тверезі, то немає
ніяких поки-що проблем.
І поливають матюками
велике Пу і …[i]еНеЛО,[/i]
якого поміж москалями
неначе зроду не було.
Але минає мало часу
і чую: [i]«ей, давай, налєй...»[/i]
І як бувало, й цього разу –
спочатку, – [i]пєй[/i], а потім, – [i]бєй![/i]
Нема питання у матроса,
коли є півнячі бої.
І хто кому розіб’є носа,
усе одно, аби свої.
Аби за шкіру – наше сало…
Вони наїлися немало.
Аж лій лисніє на губі.
І родичалися, і крали,
і за ідеї воювали
у помираючій добі.
Та не бажаю я собі,
аби життя моє минало
у цій запеклій боротьбі.
[b][i]ІІІ(найближчі через тин)[/i][/b]
Ой надоїли короїди
і неотесані сусіди,
що називаються – совок.
Пора би цьому імбецилу
забити цвяха у могилу
або осиковий кілок.
Або у вигляді подяки,
якби то – кожному своє:
його – на хи, її – у с-у,
а комуняку – на гілляку...
Але культура не дає.
Воно командує! Єфрейтор!
І цей порядок не новий.
Пародія. Нікчема – ментор,
а я у нього – рядовий.
Дурної сили завше більше,
і на нейтральній – на межі
її комедія не тішить.
Надоїдають вояжі.
Вона та сама, що й учора –
нахабна люта кацапня.
Немає ради. Люди хворі
і не лікуються щодня.
Хоча болячка і відома.
У яйцелобих яничар,
коли не всі, буває, вдома,
то б'є у голову моча.
Їм, як євшан марихуани –
зело напою алкаша
і лисі клоуни екрану,
якими тішиться душа.
Кіно формує урку МУРа.
Але зате, – [i]яка культура![/i]
Вино, лайно, авто і кіт.
Самодіяльна агентура
його юродива натура
її душа навиворіт.
........................................
Не знаю, що із того буде,
але виписую наган.
Усі сусіди, наче люди,
а в мене – Чіта і Тарзан.
Якби примати мали тяму,
то може й не було б війни.
Але за їхніми словами –
я дурью маюсь, а вони
усе великими ділами.
То риє межі-рівчаки,
то по чужому бетонує,
і уявляє, що воює.
Мої дерева – вітряки:
то всушить вишню залюбки,
то пообрубує гілки,
то по готовому фарбує.
То має час на рандеву –
[i]пагаваріть[/i](поговорити),
то сипле щебінь у траву,
там, де мені її косити.
Організовує содом
і у злобі, як сука, виє
жива сугестія Батия.
І як же чешеться обом
на мене вилити помиї.
Вона цнотливість береже
і не ручається за себе,
що не поїду я на небо.
Бо Чіта ще у негліже!
Вона у ролі Мельпомени
ще у обіймах супермена,
а я мантачу щось ножем
і посягаю на чуже…
І от – у імбецила сказ.
Коли уговтатись не може,
воно пиляє загорожу
і вирізає перелаз.
Немає міри параної.
Неперевершений дует.
І кожен день один сюжет,
як [i]шимпанза із шимпанзою[/i]
несуть себе у туалет.
І ця споруда по межі
мені приставлена до носа.
У дії – плани Барбароса.
Ідуть бої на рубежі,
де є пейзажі ностальжі.
Але зате – одпочивають!
І їм кагати не воняють,
і нюхають або їдять
свій екзотичний виноград,
а ось, як запах убиває,
то екскременти поливає
вона Шанелью номер п'ять.
Екзотика і аромати,
як у Європі! Що й казати,
коли вино і щі воно
переробляє у лайно.
І у вікно мої примати
мені показують кіно.
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716501
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]або сага «О соседях», (гротеск)[/i]
[b][i]Прелюдія[/i][/b]
Усі ми, наче юні піонери,
готові і на ворога іти,
і плюнути у морду еСеСеРу,
І поки Україна «ще не вмерла»,
воюємо за неї, як брати.
Бої не оминають ні подвір'я,
ані за огородами межі.
Воюють ближні, миряться чужі,
І як би цього нині не хотів я,
але обороняю рубежі.
Уже й поети обирають теми,
коли поема, ода, сага, сюр
описує, як потайні дилеми,
вирішує Арей або Амур.
Але не доганяють Божі люди,
чого нас у «безбожіє» несе,
коли до Бога моляться усюди.
То я собі записую есе,
як лютий сатана мене пасе,
а я чекаю, що із цього буде.
[b][i]І(їхні апетити)[/i][/b]
Ділили землю у селі.
Постановили збори:
[i]«Усі яри і бакаї
нехай беруть багатії».[/i]
А я хотів на море,
в якісь музеї, у кіно,
у оперні театри…
Але – земля! Це все одно,
що батьківщина-мати.
У чергу стали москалі,
а от хохли ледачі,
що народились у селі,
бажали їм удачі.
Моя удача – загула.
Усе дається по заслузі
і за учинені діла.
Ще у великому Союзі
майбутні вороги і друзі
отримали паї села.
І «доходяги», і ходячі
у перманентній боротьбі
(аби усе було собі)
усі хотіли мати дачі
на белебені і горбі.
Головували комуністи.
Тому займали той город,
який тулився до висот.
Під ними – діючі чекісти.
А унизу, де свято місце –
як не нувориш, то сексот.
Завоювали й патріоти
свої законні ари-сотки
і вид на озеро та ліс,
поля і луки, де достоту
буяли зарості осоту,
полин, пирій і серпоріз.
На косогорі – дикі хащі.
Оази квіту й мурави
толочать кози й корови,
а там, де купи непутящі,
то запасалися трудящі
органікою із трави.
І поки сонце не сідало,
усе що мукало й іржало,
бувало, задирало хвіст...
........................................
А кізяки облюбували
майор запасу і [i]сєкіст[/i].
У конкуренції удача
велике діло для обох.
Коли один чатує клячу,
то інший – партію конячу.
А ЗОЯ* запасає мох.
Іде худоба чередою.
За нею – і мої герої.
Ось чути, – [i]ляп! Ура! [/i]Ривок.
Один орудує мітлою,
а інший порції нової
чекає прямо у совок.
Не бачили такої сцени?
Кацапувата мельпомена
облюбувала карусель.
То – виживати, їх модель.
Це ожили скажені гени
у «собіратєлєй» земель.
Чека і партія єдині!
Але керують не вони,
а плоть од плоті – їх дружини.
Козі бракує половини.
На те й даються барани.
А я сміюся. Ні – регочу!
Давно минуло...
З тих часів
такої дачі я не хочу.
І до лопати не охочий,
я наживаю ворогів.
А їх навколо із лихвою,
хоч греблю бісами гати –
моторизовані ковбої,
злодії, миші і кроти,
пащеки чорні і роти
дегенерації нової.
Ця кавалерія розбою
не має іншої мети,
як пакувати і тягти
усяку всячину в покої.
А їх натикано чимало.
Немає ходу до ріки.
Усі угіддя позаймали
пани середньої руки.
Озера – приватизували,
а у гаю... Повирізали!
Лишились тирса і пеньки.
У кожного своя Помпея,
коли у всіх одна біда.
І не обійдешся без неї!
Яка там Раша і орда?
Ми завойовані землею
і у полоні у тієї,
з якою нерозлийвода.
На те і є домашня баба.
Але яку не тисне жаба,
що у сусіди є усе?
І як вона перенесе
твою копицю із кульбаби?
Усе нічийне – це своє,
але і цього мало буде,
якщо не добачають люди,
що, де, у кого зайве є.
Їй ненависні одинокі,
за те, що мають нічиї
хороми. Завидюще око
шукає промисли свої.
Через яри і бакаї
іде, як пава – руки в боки,
а особисті холуї
плекають помисли високі –
як не боятися її.
Які баталії бували,
коли нічого не було,
а туалети будували,
аби сусідові на зло.
А як за межі воювали,
за воду у велику бочку,
за те, що дині не росли,
коли ростили їх осли
біля ожини у садочку,
[i]Саділі [/i]жито і овес,
на зиму [i]сєяли[/i] квасолю,
а поміж нею – бараболю,
аби буяло до небес.
Які були експерименти!
І хімія, і екскременти...
Палали прерії, мохи...
Які родили реп'яхи
на клумбі фізика-поета!
На те і ро́ки молоді
і файне завтра попереду,
аби у щасті і труді
кохатися у лободі,
що називається фазенда.
Усе минає, наче сни.
Немає того, що чекали.
Натомість – заздрісні пани.
А перелази та тини
усіх надвоє роз'єднали.
Багатії і глитаї
сховались за високі мури.
Запанували самодури.
Пасуть урочища свої
самодіяльні буржуї
і діячі номенклатури.
А «пєрвопроходімци» дня,
і спекулянти, і хапуги –
або нечистому рідня,
або оплакують щодня
недооцінені заслуги.
Ой зажурилися совки,
що їх затюкали усюди.
Еліта вибилась у люди
на плесі тихої ріки.
А їм за подвиги минулі –
як не коржі, то матюки,
плюватися на всі боки,
або показувати дулі.
…………………………...........
Повільно тешеться кілок.
Часи незримої руїни
у душах, в ясності думок.
Палаци, будки, домовини –
моя строката Україна,
яку доконує совок.
* – абревіатура [u]з[/u]мія [u]о[/u]собливо [u]я[/u]довита
[i]далі буде[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716439
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.02.2017
[i]« ..із дна історії»[/i]
І. Драч
Нічого не мінялось у людей
від пе́рвіснообщинного укладу.
Немає віри у міфічну правду
про перемоги у борні ідей,
як все ділити й годувати владу.
Текли тисячоліття і віки,
явилися свободи ембріони
і «прогресивних сил» виразники,
і номінанти «сильної руки» –
гундяєви, …калігули-нерони.
Од Візантії аж по «третій Рим»
наперсники на тім’ї Буцефала
імперії валили, будували…
А нині що? Не Сирія, то Крим,
не канібали Пу, то генерали.
І як учені – маєте клеймо,
і як поети – «сі ву пле» за ґрати
навчатися читати і писати...
І знову на порозі стоїмо
до хрестиками міченої хати.
І знову «ченчик»* лізе із кубла,
аби запакувати Україну,
яка [i]«...не вмерла»,[/i] хоч і не жила.
І на таке не вистачає зла.
Самійленка б на тебе, вражий сину.
........................................................
Усі ми грішні. І були святі,
що вибороли волю і свободу.
А на арену вилізають ті,
що торгували …іменем народу.
Нові отці із рилами в пуху –
куратори історії й культури,
агенти, виконавці і цензура,
нувориші й злодії …на слуху.
Очолюють і віче, і громаду
за долари і «мать твою таку»
не перший раз на нашому віку.
Компрометують націю і владу,
яка і досі демонструє зраду.
А ніби не судилося совку
ступити двічі у одну ріку?
[i]
*– Ченчик – сатиричний образ Леніна у творі Володимира Самійленка «Спритний ченчик».[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716235
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2017
[color="#151fd9"][b][i]***
БИТА ДОРОГА ЛЯГАЄ ПІДКОВОЮ
ТІНЯМИ МАНТІЇ ГРИВИ ЗИМОВОЇ
У НЕОСІДЛАНОГО КОНЯ
БУЙНОГО ВІТРУ І МАГІЇ ЧОРНОЇ
У ЗАМЕТІЛІ УБРАНІЙ ПОПОНОЮ
МИРНОГО ДІЯМИ ОБРІЮ ДНЯ
І СИЛУЕТОМ ЗОРІ ВЕЧОРОВОЇ
НЕОПАЛИМОЇ В БІЛОМУ ПОЛУМ'Ї
………………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу не йде кацапня[/color]
***
ЛЮБО І ДОРОГО
ДИХАТИ ПОРОХОМ
ДИМУ ВІТЧИЗНИ КОЛИ ЗАМЕТУТЬ
СИВІ МЕТЕЛИЦІ
ВІЙНИ-ХУРДЕЛИЦІ
……………………………..
[color="#d91c15"]поки зі сходу кацапи підуть.[/color]
***
БУДЕ СІЯ́ТИ І НАМ ПОМАГАТИ
ЗОЛОТО НЕБА І ТЛО ГОЛУБЕ
ВІТЕР ЗАВІЄ ЗИМА ЗАГРЕБЕ
І ДВОГОЛОВИЙ НЕ БУДЕ ЛІТАТИ
Є КОМУ ВИМЕСТИ ЖОВТУ ПАЛАТУ
…………………………….
[color="#d91c15"]тільки-но путя удавить себе.
[/color]
***
ВИЮТЬ СНАРЯДИ
ЛІТАЮТЬ РАКЕТИ
ТРУПІВ УЖЕ НЕ РАХУЄ ВІЙНА
ЦИВІЛІЗАЦІЯ! ПІВНІ ПЛАНЕТИ
ЛИСІ ЧУБАТІ ПАКУЮТЬ ГАЛЕТИ
…………………………….
[color="#d91c15"]поки на раші зимує весна.[/color]
[/i][/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716079
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]Блукаючи вибраними сторінками
жіночої лірики[/i]
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.
Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,
де все минає у журбі.
І забуває, що навколо
усе повторюється знов
як нерозривне вічне коло –
[i]життя, і сльози, і любов.[/i]
Квітують не одні мімози
на перехресті до вінця
і не одні жіночі сльози
лікують душі і серця.
Усі трагедії жіночі
вміщає майже кожен твір.
Але надійний поводир
веде її еЛГе крізь ночі.
Такі її війна і мир,
і щирі друзі ...ой буває –
і плакати допомагає,
і підведе під монастир.
І терпеливу, і привітну
її запоєм пізнавав.
У «[i]пригорщі[/i] …такого… [i]світу[/i]»
і я її надії мав.
Вона сміється і страждає,
малює сни і міражі,
і поведе у спориші
одній лиш їй відомим плаєм.
Одне життя формує жінку,
яка – і грішна, і свята,
закривши чергову сторінку,
почне із чистого листа.
Аби піднятися на крила,
що виросли [i]не з рукавів[/i],
а із високих почуттів.
Полум'яніють ще вітрила,
аби її еЛГе раділа,
що світ навколо подобрів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2017
[i]« Характеризуючи іншого,
насамперед показуєш себе»[/i]
Автоафоризм
Коли об'явлений бойкот,
тому що дехто язикатий,
то я не затикаю рот,
і не вихоплюю лопати.
І хай ото саме собі
нещастячко копає яму,
а у нерівній боротьбі
усе одно прийде до тями.
Я не кажу, що не поет,
не розпинаюсь, що не майстер.
Намалював мені чугайстер
мій аватар і мій портрет.
А поряд ще одна картина.
Це дами пікової фейк –
на неї позирає Швейк,
але ханжа, а не людина.
Компрометуючий дует!
І уявіть, мої хороші,
що це у сніговій пороші
за вами бігає поет.
І кожна думає, що – зваба!
Який то недосяжний дід!
Аж перехоплює від злості.
Його давно провчити слід!
Усім перемиває кості,
аж іменитим тисне жаба.
...........................................
А може, заборонний плід
і найсолодший – з юних літ –
то явно Муза, а не баба?
А де ж та критика брехні?
Ламайте списи, вийдіть з буди
не дайте спокою мені
аж поки правда вийде в люди,
кому на ногу наступив,
кого критикував нізащо,
кому хвоста не прищемив,
хоч заслуговує, ледащо.
Кому бракує ще реприз,
щоб усміхнутись і забути,
що є поети-баламути?
Кому у душу я заліз?
Ех ви... і Ви?.. Нічийні брути
в стакані бурі й морі сліз.
Утерши їх, умийте руки.
Які там кредо і девіз?
Кому цікаві творчі муки,
коли найлегше аж по ніс
зануритися у багнюку?
І не відмиєшся уже
од ложки дьогтю
в бочці меду.
Та не біда, у негліже –
чого немає попереду?
Ліниві думати, пойміть,
не все можливо розжувати.
Якщо пересіклись на мить,
то як іще співіснувати?
О, недоторкані мої,
і любі феї, і цариці,
і птиці із чужих країв,
а то й гетьма́ни у спідниці,
усе, що є, і далебі
не все, що знаю я про себе,
я пишу
виключно
собі,
а далі все моє – у небі.
Дивіться хоч у телескоп
і роздирайте хоч на пір'я,
і лайтеся, що я укроп,
але не входьте у довір'я,
аби «язвити» за язик,
не знаючи межі і міри,
узявши душу на гаплик
і на бича орієнтири,
ліпити і мені ярлик
антипоета-бузувіра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715877
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.02.2017
(новостанси)
***
Ми – еліта? Паяци, та й – годі,
у городі – чужа бузина.
І мені така сама ціна.
Але ми не ізгої народу.
Я хотів би робити погоду,
та погода – стихія дурна.
***
Одному все не обробити.
Безрукому найлегше жити.
І це не є його вина,
коли не має чим гордитись.
Але якщо на все годитись,
то це і вада головна.
***
Юрмою управляє тамада,
парафією – преса, Дума, влада.
Це – у Росії. А у нас – біда.
Немає меду і гірка кутя.
Обурює і правда, і неправда
про нашу владу і її вождя.
***
Не армія усьому голова,
і не герої вештають над нами,
і не юрма обрадує ділами.
Народне Віче – ось та бойова
традиція і віра вікова,
що і веде, і сяє маяками.
***
Хто іде, той не має педалі,
хто не пише – читає моралі,
а буває інде навпаки.
Моралісти забули, таки, –
аморально ламати скрижалі,
до яких не приклали руки.
***
Що заслужили, те усі й «получимо».
Ви не шуміть, то ми і не озвучимо.
І не читайте, що дурний писав.
І не радійте, що кімвал гучав.
Самі себе обов'язками мучимо,
а їх на нас ніхто не покладав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715761
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.02.2017
Історія навчає, як багато
за брата цвіту нації лягло.
Та як і де узяти того ката,
аби такого брата не було?
Історія не бреше, а голосить
Полтавою, з Батурина і Крут,
як прилучали нас великороси
вогнем і кров’ю до союзних пут.
Історія рече, аби мовчати,
і слухатися голосу вождів.
Дослухались. Доносами на брата
занапастили славу козаків.
Історія сльозою камінь точить
на тій путі, де залишали слід
мої діди, яких обдертих, босих
етапом гнали на Сибірський хліб.
Училися, як порівну ділити
копалини і надра у землі.
Усе, що нами найдене й відкрите,
присвоїли злодії у кремлі.
Не новина, що фобія колишня
лякає нині щирих москалів.
Не дивина. І фарисеї – ближні,
аби вточити крові у братів.
Історія наочно показала
і пряники ідей, і батоги,
і як за шкіру заливали сала
«передові» сусіди-вороги.
Історія яріє в казематі,
де почиває наша булава.
Подейкують, що ми були багаті?
Не пам’ятає «оного» Москва.
Існує байка, – ми такі похожі
у лоні однієї з матерів,
але – голодували люди Божі,
а нелюди душили «куркулів».
І наша дружба – це одвічне путо,
в якому більший меншого карав.
А нині Каїн забуває Крути,
де Авеля на вила підіймав.
Та – буде суд! І Боже слово віще
у іншу віру ще наверне нас,
аби усе, що діяли раніше,
не повторити, як трагічний фарс.
Ми поділили золоту руїну
і розвелись у небі на віки.
Історія
робила
помилки.
Та хай ім’я дівоче – Україна
леліє доля, як матуся сина.
Помиряться
ачей
зведенюки?
.................................................
Надія є, що мрія все поборе,
і каркає історія стара,
що сестрами
єднатися
пора...
Які ще не освоєні простори!
Роздайся, Севастополь-Чорне море,
на крейсері
з ракетою –
сестра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715201
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.01.2017
[i]« Die Eifersucht ist eine Leidenschaft,
die mit Eifer sucht, die ihr Leiden schaft»[/i]
Можливо Гете
У мене вистачає серця,
аби до кожної дійти.
Та хто з поетом поведеться,
той набереться маяти.
Як заборонене кохання
читаємо думки чужі,
вишукуючи ті страждання,
що їжаками – по душі.
Ранимі й ковані із криці,
ви не читаєте мене.
Як в Гоголя, – [i]ніяка птиця
до середини не сягне.
І що дія́ти[/i] …балаболу,
якщо я не мольфар, а дід,
якому проситься, і коле
солодкий заборонний плід?
І як мені її забути?
[u]Не Вас!.. Поезію,[/u] манкурти.
Мої [u]сімейні[/u] жіночки,
нема поета-баламута,
якщо закручують гайки.
Іду в запій. Мене немає
як не було і восени.
Мою поезію чекає
уже мелодія весни.
...................................
Таке моє кусюче его.
Не слухає, коли, –[i] к ноге![/i]
Але від альфи до омеги
усю вину прийме еЛГе.
[u]І пам'ятайте, як раніше,
усе між нами навзаєм,
Не грайтесь, діти, із вогнем,
якщо вас опікають вірші.[/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714768
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А на Рашії – ажіотаж.
Ліліпутії – повний «Гараж»
і у Думі немає стоянок.
Унизу – абордаж,
наверху – епатаж,
а завгарами – Ізя і Яник.
***
А фейки – ще не траур,
але шукає пари
собі у клоунаду «охуын».
А на екрані ко́мпа
одмучився жірьопа,
а заодно задорний сучий син.
***
А у Булгакова ролі готові.
Є сатана, і корова, і маг,
і говорухіни, і міхалкови,
ії, повії, коти табакови –
бідні дворяни у ролі дворняг.
***
А одесита не буде із Мішки,
як із єврея не буде хохла.
Із Д'артаньяна немає опришка.
Тоншає дуже шагренева кишка
у епатажної свити ...а.
***
А на гачку у сатирика Гафта
кіно-еліта Росії була.
Нині ця вата –
персона нон-грата,
що тріпотить на гачку у ...а.
***
А у кіно Баскервіля Микиту
ще пам'ятають як багатія.
Але на пробу це черево сите
біля юпітера лиже корито
в ролі заслуженого холуя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714406
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А Росія на яблука ласа.
І бере, і дає одночасно,
як Адамові Єва дала.
Он і бацька навощує вуса,
і у Києві є ще спокуса
цілувати у поті чола.
***
А на меню і порції – табу.
А хочеться усе на всю губу,
аби домінувати на арені...
І славу дути у трубу,
Європу мати у гробу,
і Україну у кишені.
***
А на Раші реформи обіцяні –
Іоанові скрепи увічнені:
і тюрма, і сума,
й амнезія ума.
Ідіоту закони не писані,
***
А ми чекаємо союзу
орди із масою лайна.
Тому і маємо: війна
од Сяну і до Лаперуза.
І поки ціпеніє Муза,
у нас історія одна.
***
А пієтети, навіяні всує,
це як оскома забутих надій.
Раса німує
і Рашу не чує,
і озивається карма подій.
***
А у сусіди на паперті – таті.
Є і злодії у батьковій хаті
буйні, але і лихі, і чужі,
винні у тому,
що Раші додому
дуже далеко по нашій межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714228
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.01.2017
***
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?
***
Новобудови біля рову
зима завіє, загребе.
Не заіржавіють окови.
За тебе ще замовлять слово,
аби «возвисити» себе.
***
Не уповай на заповіт.
У житії – твоє плацебо.
Роняй сльозу. Дивись у небо,
де все іде у білий світ,
не оглядаючись на тебе.
***
Множити найлегше на нулі,
та усе перемагає вічне.
Ми поети, а не королі.
Що одному сниться на землі,
те у небі чується публічно.
***
Води живої вистачає,
а уві сні – оази раю,
і пекло снилося не раз.
І сьоме небо теж буває,
якщо Отець зупинить час.
***
Найчастіше друзі убивають
і так само тонуть моряки,
кораблі – у гавані, таки…
І не поспішаючи до раю,
палубу найперше залишають
боягузи першої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713391
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 20.01.2017
[youtube]https://youtu.be/E1rgzM1rQIE[/youtube]
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.
Завірюха обрій замела,
інеєм завіяла дороги.
Їду по околиці села,
аж іде снігуронька-небога.
[i]– А Ви куди намилили лижню?
– А я… шерше... Снігуроньку шукаю.
– О, мій месьє, на цьому авеню
ніякої Снігуроньки немає.[/i]
І помчала пасія моя
по лижні у снігові замети
мрією земного житія,
за якою бігають поети.
Але услід натура бойова.
[i]– Ану-ка, дєда, уступі дароґу![/i]
Іноязична… Баба… Снігова!
І я тоді беру у руки ноги.
Адже я шукаю не нову,
а свою утіху під ялинку.
Ігнорую бабу снігову
і – гайда! Піймаємо сніжинку!
А я її – ось-ось і дожену.
Але вона не дуже і тікає.
Таку Снігурку я не омину,
бо іншої уже не доганяю.
А мені ще рано у Аїд.
Порадію ще на цьому світі.
І нехай я нібито і дід,
а мені ще є кого зігріти.
А я за нею когутом іду.
І хай сміються кури і кумири,
що я собі на щастя і біду
ще не цураюсь дідової віри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713212
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 19.01.2017
[youtube]https://youtu.be/NP1ZAkD5vqI[/youtube]
[i] Імпровізація пісні на слова
С. Єсеніна[/i]
Сяє щирим золотом
полум'я зорі.
У бору за озером
тужать глухарі.
І сумує іволга
на чужій межі.
А у мене вільного
світло на душі.
Знаю, вийдеш ввечері,
мила, за поріг.
Обійму за плечі і
однесу у стіг.
Ти фату коханому
віддаси сама.
Од любові п'яному
осуду нема.
Зацілую квіт очей
у руках своїх.
Понесу я ранок цей
за кайму доріг.
І нехай печалиться
небо угорі,
де сіяє радістю
тихий сум зорі,
поки сяє радістю
полум'я зорі.
Оригінал:
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется - на душе светло.
Знаю, выйдешь к вечеру за кольцо дорог,
Сядем в копны свежие под соседний стог.
Зацелую допьяна, изомну, как цвет,
Хмельному от радости пересуду нет.
Ты сама под ласками сбросишь шелк фаты,
Унесу я пьяную до утра в кусты.
И пускай со звонами плачут глухари,
Есть тоска веселая в алостях зари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713039
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2017
Я не лишаю заповіту.
Уже достатньо дум, ідей...
Прощаючись із білим світом,
піду тихенько, непомітно
і не турбуючи людей.
На проводи в селі моєму
мене питають і тепер,
чи я помер? І я помер
на віки вічні. То й зіп'ємо
напою терпкого вина,
яке пускається по колу,
аби усе було до дна,
до забуття і до – ніколи.
Нагоди іншої не буде
о цій оманливій добі
усе довірити судьбі,
коли зійде яса полуди
і не заціпеніють люди
багатослів’ям у собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712790
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 17.01.2017
Не такі бували ми й убогі,
голі, одинокі і …одні –
од людей подалі, босоногі,
печені на сонці, цегляні.
І на трави падали шовкові,
і тоді було у миті ці
мірою найвищої любові –
чути руку у своїй руці.
У піску, гарячою весною,
танули і наші міражі,
і усе, увінчане Десною,
на її крутому віражі.
Як наяда ти любила волю,
воду і русалії тоді,
як вони писали нашу долю
вилами по вижатій воді.
Знаю, пам'ятаю і донині,
як розлука спати не дає.
В кожної душі по половині
половина іншої стає.
Плинули літа за течією
осокою росяних отав.
де уже немає переправ.
У чеканні миті однієї
ти була русалкою моєю
з тих, яку я так і не піймав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2017
[b][i]І[/i][/b]
Є заповідники у місті
і зоопарки у селі.
На кожній станції-зупинці
ще є кацапи-українці
і вороги моїй землі.
Вони іще у тім Союзі,
де є вона, воно і він,
які чекають перемін,
бо у Росії – любі друзі.
Її надії – у кремлі,
воно було за регіони
із синьо-білої колони,
а він існує на рублі,
які платили москалі
на узурповану корону.
І мали у виду вони
ці революції й майдани!
Вони хотіли свого пана
і дочекалися – війни…
[b][i]ІІ[/i][/b]
Не дочуває агентура
пархата істину просту:
Росія – це огризок МУРу,
що утрамбовує культуру,
яка єднає темноту.
Це піраміда паханату
із Україною внизу,
яку облуплять, мов козу,
для путінського каганату.
Але лайно усе ще є,
отрути-яду додає.
І знає, – бреше, а потіє,
і ніби дбає за своє,
але за Путю і Росію.
Аргументація: пахан
у Путі – Петі є до пари,
……………………….............
а у Надії є тюрбан,
а Юлі вишили жупан,
Бандера різав комісарів,
Мазепа – юда, а Богдан
колись не вирізав татарів.
Зате Московія – брати!
Алі-Баба і комуністи,
ну, себто, Путя і чекісти,
з якими є куди іти,
аби було що пити-їсти.
Вони би не ворогували,
вони – за іншого Петра,
бо видатні регіонали:
азіри, яники, ківали
хотіли раю і добра,
але укропи заважали.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Колізія! І не нова.
Ані язик у них утяти,
ані урізати права.
Живучий рупор пропаганди –
уміє за живе кусати
її гадюча голова.
Сапає тихою сапою,
іде церковною ходою,
шипить змією у вівсі
таємна армія ізгоїв,
що хоче жити під п’ятою
у підколодної Русі.
………………………..............
На переправі біля броду
ясніє небо угорі.
Але літають упирі
і піна падає на воду.
У божевільного народу
не розумнішають царі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2017
[youtube]https://youtu.be/bpDWPRzd2JA[/youtube]
[i]Пам’яті Світлани Костюк
присвячується[/i]
Коли переболить земне
і одійде усе таємне,
пробачте, що нема мене,
коли згадаєте про мене.
Згадайте, що нема мене,
коли почуєте про мене.
Душа поета все одно
проб’ється зеленню сумління,
де сіється моє зерно
і на ґрунти, і на каміння.,
де сіялось моє зерно
і на поля, і на каміння.
Аби рівняти кожен міг
стезі, що стеляться під ноги,
в надії, що якась із них –
одна на всіх пряма дорога,
в надії, що одна із них,
всього одна – веде до Бога.
Хай буде пісня без кінця,
аби ішли до нас у гості
веселі люблячі серця
і при житті, і на погості,
аби єдналися серця
і при житті, і на погості.
Тоді й зійде душа моя
нехай у полі, та на волі
ще оживуть, такі як я,
для іншої моєї долі,
де вродяться такі як я
для кращої на світі долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712192
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 14.01.2017
Не кожен за життя отримав по заслузі.
Не ті були часи і час їх не настав.
Пішли у небуття мої найкращі друзі,
а я іще про них нічого не писав.
Доба уже не та і душі не воскресли.
Міняється село і вимирає рід.
Які були літа! Які буяли весни!
Але усе пішло у невідомий світ.
І що тепер мені – у рупори трубити,
у лютні й бубни бити і до забуття
обманювати їх, аби не говорити,
яке тоді було отруєне життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711942
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 13.01.2017
Події: мати і дебати –
це теги Інтеру щодня.
Усі наразі мають знати,
що укри – це неадеквати,
як заявляє кацапня.
Монтує Рашія картину,
як Україна б’є бабів.
Реанімує домовину
колоратурної руїни
союзу і пролетарів.
Богема істини не чує.
За бузувіра агітує,
в якого лускає пиха.
Колаборація воює
і п'є за Путю-пєтуха.
Бо їхні гени біснуваті
шукають раю на землі,
де можна пити, їсти, спати
і час од часу – воювати
за самодура у кремлі.
Розперезалися брехливі
і у єдиному пориві
їдять москалики хохла.
У них нема альтернативи
усій імперії козла.
А ми, сякі-такі бандери
забули місію святу,
не реагуємо на ту,
яка летіла з есесеру,
але у Сирію – на ТУ.
І як на зло, не долетіли
туди, де їм немає діла,
а миротворець сіє зло.
І ось – поклали душу й тіло,
аби Донбасу повезло.
Аби лишилися навіки
ансамблі Раші у раю.
..................................
І випирають чоловіка
із телешоу, де базіки
стояли наче у бою.
Стояли після, – [i]кукуріку![/i]
А він сидів. І я – стою.
А я, таки, стою на тому,
що поки у ЗМІїних шоу
інакомисліє – табу,
то адеквату із дурдому
і українофобу злому
альтернатива – у гробу.
https://www.youtube.com/watch?v=BN6kFO6oOn8
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711555
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2017
[i] « Ішов поет і думав про лопату»[/i]
Олекса Удайко
Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.
Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.
Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.
Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – [i]їду до куми.[/i]
Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.
Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.
Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
… і весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711131
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.01.2017
[b][i](лімерики)[/i][/b]
***
А у Путіна хакери пильні
до Обами залізли у скриню.
А у наших ще довша рука.
І мелодія гімну
моєї країни
оглушила ефір еРТеКа.
***
А у рейху рашизму нема.
Є лише екзальтована Путя.
Дума думає... Плаче тюрма...
Ой немає на Рашу Дюма...
У Гаазі зимове розпуття.
***
А на Рашу упали морози.
У Європі закапали сльози.
Не газує «Газпром»,
«Нафтогазу» – облом,
Україна чекає прогнозу.
***
А поки зводимо рахунки,
то й на помиї є ліміт.
А часу – море. «Б’яки-буки»,
або точніше геки й чуки
пересварили цілий світ.
***
А попи́ периферії –
це у карлика рука.
А політика Росії
в ролі троля і месії –
це релігія совка.
***
А коза шанує свого цапа,
поки б'є і п'є.
А тому позиція кацапа:
і у кого барани ще є,
і куди ракета дістає –
[i]то усьо моє![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710927
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 08.01.2017
Шаную того, хто шанує віру
і має Бога вище за богів,
і не хапає зопалу рапіру
аби собі нажити ворогів.
Та іновірець думає інакше
і не мотає видиме на вус,
що ідоли не служать людям краще,
ніж розіп’ятий за людей Ісус.
І хай би перуни-дереворити
не спокушали душі християн,
аби і Україну не ділити
на ще одну парафію поган.
Уже достатньо місій і конфесій,
що роздирають націю навпіл,
а то і четвертують. У процесій
одна мета і душ, і грішних тіл.
Усе одно ти маєш полюбити
єдине всемогутнє божество,
яке ще ліпить і картину світу,
і всюдисуще, і твоє єство.
І я сягаю далі за Трипілля,
де поїдала фауна зело,
але іще нікого не було –
false, true @ одиниця та зеро,
де не було ще віри у добро
але уже було цілюще зілля,
що лікувало славу і похмілля
і гоїло драконове перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710621
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.01.2017
Все – бутафорія
Ліра і Муза
міфи історії
Ів і Карузо
рай і геєна
царі епігони
маги таємні
колони і клони
шум ораторії
фуги канцони
на оборону
трофеї і лати
і на корону
Ісусу Пилату
Авелю Каїну
синедріону
центуріону
і гладіатору
Іроду фату
герою і воїну
і теревені
аудиторії
про неосвоєні
зорі планети
у серпентарії
обсерваторії
ери нової
іуди-ізгої
оргії сцени
поеми сонети
а на арені
паяци-поети
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710444
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.01.2017
[youtube]https://youtu.be/qDdOmcbQzHw[/youtube]
[i]За новорічними мотивами
"Я один в пустой квартире..." [/i]
Б. Пастернака
Я один в одній хатині,
і минає ще один
новорічний вечір зимній
із лубочної картини,
синій вечір – у щілині
занавісок і гардин.
Іній пише візерунки
на прозорому вікні.
І спокусливі стосунки,
і торішні подарунки,
і недавні поцілунки
пригадаються мені.
Хороводами сніжинок
запорошене вікно.
І немає ні хатинок,
ні засніжених стежинок...
І досада від помилок
не минає все одно.
На віконній хрестовині
леденіє тінь сумна.
І щемить у серцевині,
наче скло у деревині,
та, не прощена донині,
ще стара моя вина.
І неждано за порогом
тінь твоя прошелестить,
і неначе ненароком,
тишу міряючи кроком,
привітати з Новим роком
завітає-залетить,
таїною оповита
у прозорому вбранні,
ніби інеєм укрита,
наче росами умита,
справді, з тих матерій шита,
що й малюнки на вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709562
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2016
***
Пахне зимою. Не пізно, то рано
затужавіє на точці роси.
Люди хороші. Новини погані.
Ціни – в «Кишені». Вино – у «Ашані».
У ветеранів червоні носи.
Боже, єси!
І душа – у нірвані.
***
Ура! Рятують наші душі!
Відсотки пенсії значущі!
Але – поділені на три,
але – на хабарі чинуші,
але, – [i]кукуріку[/i]!
Тхори.
***
Не шукаймо легкої дороги,
поки мрія обганяє час
на путі людей до перемоги.
Як іти із «ватою» у ногу,
показали Таврія й Донбас.
***
А то не знаю я поетів?
Вони ж іще усі – як діти.
Ото погиркаються, черті,
або порюмсають уперті
і, нумо, – є чому радіти.
[b][color="#075717"]***
[color="#b51771"]́О́[/color]
с[color="#f00e59"]о[/color]нечк[color="#c95c3a"]о[/color]
у в[color="#2a54d1"]і[/color]к[color="#e6c315"]о́[/color]нечк[color="#15a4e6"]о́[/color]
гл[color="#0a425c"]я́[/color]нул[color="#eb1564"]о́[/color]
[color="#e6ae3e"]ї[/color]де р[color="#e6523e"]і[/color]к новий
ще учора б[color="#cf44ca"]і[/color]лий
буде осяйний
тане високосний
в[color="#448ecf"]і[/color]хол[color="#164975"]і[/color] на зло
син[color="#164975"]і[/color]й-син[color="#de2a9f"]і[/color]й [color="#de2a33"]і[/color]н[color="#deba2a"]і[/color]й
кутає село
щоб ус[color="#2a57de"]і[/color] рад[color="#deab2a"]і[/color]ли
що мине старий
до макаки в гост[color="#2a72de"]і[/color]
йде к[color="#2ade69"]о́[/color]г[color="#7a4115"]у́[/color]т рудий.[/color][/b]
***
Вітаю братію з Новим
і дуже голосистим роком.
Хай запал буде бойовим
а дух поезії високим.
І хай літається півня́м,
бажаю пари одиноким,
а сокористим курочкам
новеньких півників під боком.
Хай Ліра сили додає,
аби усі були здорові,
а Муза – отака як є,
аби у щасті і любові
усім жилося на своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709550
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2016
***
Одними словами
будуючи храми
малому й великому,
живу почуттями,
малюю без рами
людей із інстинктами.
***
Не чують мене
у поемі,
у вірші.
Говорять одне,
а приховують інше.
Усі незалежні.
Усе – як раніше.
***
У мене профіль не такий,
аби усе усім одразу.
Але покаюсь. Я – зараза.
Якщо не граю в піддавки,
то опоненту це образа.
***
Мені байдуже, що у Данте
є Беатріче не моя,
що я ханжа, бо є педанти,
яким ніяк не доказати,
що мій еЛГе – минуле я.
***
Не боюся на останок днів
опинитись на краю. На прузі
я собі уже наговорив
осуду не так у ворогів,
як у щирих і лукавих друзів.
***
Але не це болить мені.
Не дістають мене ні боси,
ані друзяки записні,
як ця війна простоволоса
у новорічному вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709394
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.12.2016
***
Про́сторами оперує час.
Масою – енергія, світами –
ноо-інформація, а нами
Слово, що із безміру у нас.
***
Не шукайте у Біблії зайвих ідей.
Є у Господа кара і плата –
обдаровує бідами добрих людей,
а жадобу лишає багатим.
***
Собі. Себе.
Само собою,
ми не самі, а у двобої
то із цабе,
то із ордою.
***
Як любо –
валятись, нічого не їсти.
Та маємо чуба
і нікуди дітись.
***
Не нарікай, що дивиться село,
коли своє показуєш намисто.
Воно твоє, яке би не було.
А слово, що лягає на крило,
то є публічне, а не особисте.
***
Пейзажі хоку
і натури нецке.
Усе нівроку
в Токіо, Ньюйорку,
і ...made in Ukraina,
Rusia-Сhina
по-німецьки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709040
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.12.2016
[youtube]https://youtu.be/REh7Ljtv_0E[/youtube]
Ремікс на мотив
невідомого автора
Прошу слухати усіх, кому охота,
про нечувану відвагу Донкіхота.
В турнірах і боях,
на званих вечорах
ще майорить його непереможний стяг.
І нехай усі на світі будуть проти,
нерозлучні дульцінеї й донкіхоти.
Як луки і поля,
як небо і земля,
як одинокий місяць і ясна зоря.
Не надійні небеса і позолота.
Та стійка любов і вірність Донкіхота.
І він у білий світ
несе, як заповіт,
її чаруючий, її коханий цвіт.
І тому-то, сеньйорити, і того-то
у бою вінчає доля Донкіхота.
Чекайте до вінця,
та бережіть серця.
А лицарі стійкі і вірні до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708500
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 25.12.2016
***
Приходять сни
із літа до весни,
а розказати нікому,
буває,
коли її немає.
***
[i]– От і побачились.
Не пізнає́ш ...свою? – [/i]
Це – із колись.
Не бачу, а стою.
А на межі – нікого і ніде.
А час іде.
***
Малюю очі,
а думки урочі
закреслює жура самотини.
Минулі мрії
і мої надії
оповивають кольорові сни.
***
І у свята яса –
нічого не робити
і думати, але не говорити, –
[i]пробачте, небеса.[/i]
***
У мене карма Савича.
Напишете мені, –
і гавані,
й пристанища,
й причали,
і...
мене ловили і...
піймали.
***
Минає час,
і день,
і місяці́...
Літа...
І досі десь
у самому кінці –
мета..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708439
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.12.2016
[i]« Биття визначає свідомість»[/i]
Народний афоризм
Січе завірюха суворі обличчя.
Несуть урагани у інше сторіччя.
Вичавлює вітер сльозу.
Негода гартує ім'я чоловіче…
Але у нікуди і нація кличе,
якщо не іде на грозу,
якщо виростає німою лозою,
а лико обдерте у неї козою
на горе і лихо своє,
нічого не чує і ходить сліпою
за тою, що ніби веде за собою,
а ради й собі не дає.
Сікли і садили. Усяке бувало.
І гілля вербове лозою ставало.
Усе – із роси і води.
Із [i]редких парней[/i] залишилося мало
тієї еліти, що ріпу чесала
сивіючої бороди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708046
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2016
[youtube]https://youtu.be/k9Cg8j8oS1Q[/youtube]
Щастя нема у ристалищі ратному,
і на кону даленіє мета.
Є тільки мить на шляху поетапному,
що у людей – лиш одна суєта.
Вічна імла не гарантія спокою,
і не зове сивина пірамід,
поки зоря проти ночі глибокої
манить мене у сіяючий світ.
У далині все існує століттями,
та не туди лине мрія моя.
Чим дорожу, що ціную на світі я –
це тільки мить на межі житія.
Щастя мине і біда не порадує.
Тільки й життя, поки серце горить,
поки зоря, що зірвалась і падає,
іншій зорі подарує цю мить.
1997-2016
Версифікація переосмисленого змісту пісні на слова Л. Дербеньова із кінофільму «Земля Саннікова»
Призрачно всё в этом мире бушующем,
Есть только миг - за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
Вечный покой сердце вряд ли обрадует.
Вечный покой - для седых пирамид,
А для звезды, что сорвалась и падает,
Есть только миг, ослепительный миг.
Пусть этот мир вдаль летит сквозь столетия,
Но не всегда по дороге мне с ним.
Чем дорожу, чем рискую на свете я?
- Мигом одним, только мигом одним.
Счастье дано повстречать, иль беду ещё?
Есть только миг, за него и держись.
Есть только миг между прошлым и будущим,
Именно он называется "жизнь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707980
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.12.2016
***
Якщо, буває, сяють зорі, –
то це емоцій ціле море.
Якщо викопую слова,
аби боліла голова
у читача і візаві,
то що у мене в голові?
***
Душу притягує зваба,
тіло – тепло на печі.
Діда улещує баба,
баба Яга – рогачі.
…………………….
Неусвідомлена жаба
тисне людей уночі.
***
Що є, то є. Поети з іменами
із малечку припали до стремен.
І пішому до кінного – ген-ген...
Але гоноровите до безтями
не додає харизми до імен.
***
Кусає легко. Гоїти не вміє.
Така удача братії коша.
Та я молюся, – змилуйся, Месіє,
убий у серці фарисея змія
і, може, не зів'яне ця душа.
***
Тузи і дами ...тет-а- тет,
і епігони, і клеврети
не дочувають, – [i]є поети![/i]
Усе перенесе поет,
аби любити опонента,
якому в якості валета,
не вистачає еполет.
***
Ніхто не хоче бути, як усі.
Але ж не всі паяци будуть барди.
А нумо, [i]недотуркані[/i], мерсі,
хапати «вопіючого» за фалди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707822
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.12.2016
[i]« Люблю критику і самокритику...»[/i]
Недописаний афоризм
Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А [i]мо'[/i] дишу́?..
Як не пиши –
[i]ваяю [/i]і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.
Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.
Пишу, –[i] і я її кохаю,
прошу́ і про́шу,[/i] – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – [i]море грає,[/i]
а у Луценка – [i]грає море,
[/i]як знову пісенька нова...
Але –[i] узять, бува і но́ва –
[/i]це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.
Хоча, звичайно,[i] що бува'
ув о[/i]слика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, –[i] у-в-о..., у-в-а… [/i]–
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати [i]папироси.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707640
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.12.2016
***
Може і думали, може й гадали…
Тільки чому так активно мовчали?
Як не годи, а «кошмарити» слід,
щоб не мовчали, як риба об лід.
***
У полум'я не доливайте масло,
коли палають душі поетес.
Але оберігайте цей процес.
Коли на сайті смаленим запахло,
тоді до нього є ще інтерес.
***
Поезія ніколи не дрімає.
І у стакані буря настає,
коли повіє те, чого немає.
Нічого із нічого не буває,
зате ажіотажу додає.
***
Коли поети, знані поза очі,
уперше в очі глянуть візаві,
обов'язково, хай і проти ночі,
обнімуться розкуто і охоче,
як родичі по духу і крові.
***
Патетика і етика – полярні.
Виконуєш ти правила чи ні –
якщо слова нещирі й фамільярні,
усі аудієнції – нудні.
***
Не поривайся у двері парадні
і не чіпай за анфас.
Поки потуги твої делікатні
і по обличчю нічого не ляпне –
все обійдеться нараз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707384
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.12.2016
Жіночі портрети.
Її силуети,
яка і тобі не чужа.
Лукава усмішка,
оголена ніжка...
І хай пропадає душа.
Буває чарівна,
буває – наївна
у щирій своїй простоті.
І раптом, здається,
торкається серця.
А ми, як усі – не святі.
Омана надії.
Опущені вії
ховають агат мигдалю.
Русяве волосся
і очі розкосі,
які я і досі люблю.
На що таке щастя –
коритися ласці,
минаючи файні місця?
...............................
А ми непутящі,
тупі і пропащі
не чуємо їхні серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707241
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.12.2016
[youtube]https://youtu.be/-xjcJad3En4 [/youtube]
[i]Ремейк на слова[/i]
О. Пушкіна
Проснись, Інезілья.
Я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Як вітер я вільний.
І хто мені рад?
Гітара – у лівій,
у правій – булат.
Тебе під гітару
розбудить мій спів.
Єдиним ударом
зітну ворогів.
Тебе я сховаю
під чорним плащем,
суперників зграю
відваджу мечем.
Проснись, Інезілья,
я тут, під вікном.
Дрімає Севілья,
окутана сном.
Шовкову драбину
додолу спускай.
Інакше загину –
і з вітром шукай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707075
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.12.2016
[youtube]https://youtu.be/Q7JQYWJAASY[/youtube]
[i]Маємо, що маємо,[/i] – забудьмо.
Хай наснагу інше додає,
наше буйне стоголосе, – [i]будьмо![/i]
Отоді і маємо своє.
А ми такі, що нас не подолати.
У рідній хаті воля – над усе.
Ми козаки. Вітчизна – наша мати,
а віра перемогу принесе.
Як у лузі зацвіте калина,
оживає пісні таїна.
Залунає мова солов'їна –
заквітує і її весна.
А ми такі, що нас не подолати,
бо Україна-мати – над усе.
Ми козаки, атланти і таланти,
а рідна мова націю спасе.
І далекі велеси-бояни,
і мої діди із могікан
вийдуть ще сухими з океану.
І заграє море-океан.
А ми такі, що нас не подолати.
І поки Україна – над усе
ми маємо її обороняти,
а шабля нам свободу принесе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706949
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.12.2016
[b][i]І[/i][/b]
Лікує час, коли даємо відсіч
і маємо окрилене перо.
Але літа, помножені на вічність,
у результаті все одно – зеро.
Усе дає сіяюча надія,
а забирає віковічний Вій.
Лобами б'ються біси і месії.
А біль у тебе буде – головний.
І що із того, що міняєш пера
і нальоту міцнішає крило?
Од піонера до пенсіонера
усе уже у Лету утекло.
Ніхто до раю не малює візи.
І небеса очікують дарма
і тих, у кого долари й валізи,
і тих, у кого й шеляга нема.
[b][i]ІІ[/i][/b]
І що тобі дає маестро-майстер?
І заратустри, і еклізіасти
не відали самі, куди іти
і як іти, не маючи мети.
Кому ти не світи, кому не застуй –
свічею догораєш лише ти.
Ніде немає і не буде Феї.
Феєрією, казкою, зорею
куди не йди – очікує Аїд.
Ілюзія цієї епопеї
у мене, і у тебе, і у неї –
лишити по собі яскравий слід.
Не зупиняє колесо магічне
коловороту часу. Далебі
усе існує у новій добі:
реальне і уявне – утопічне.
І поки уповаємо на вічне,
то нащо епітафії собі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706720
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2016
***
Їхали ми їхали до себе,
бачили й не бачили себе.
Вірили й не вірили, що небо
в Україні – жовто-голубе.
***
Не оминають особливі друзі
моєї хати. Їду у село
і дізнаюся, – по усій окрузі
є таємниці нашого союзу
та ще й такі, що й гадки не було.
***
Маємо, що маємо. Новини
і трагікомедію подій:
чуємо ефіри щогодини –
їде у Європу Україна
і [i]не повезе[/i] у рік Новий.
***
Куди поїхати-податись,
аби не чути про війну?
Народу почало ікатись, –
[i]чи не пора уже здаватись,
аби побачити весну?[/i]
***
[i]« Он сказал, – поехали!»[/i] Поїхали…
Нас уже у космосі помітили.
Їдемо до лисого у рай,
поки «алконавти» ще не випили
моря з Волго-Дону по Дунай,
***
Весна Росії їде в БеТееРі –
везе Катюші( від Івана) «град»,
ракети, міни, кулі і холеру,
але не їде із війни солдат.
Не поділили й досі еСеСеРу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706563
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.12.2016
Чи то погода нами пише,
чи ми про неї кожен день,
коли душа на ладан дише?
Але не меншає пісень.
Зима мелодіями жовтня
манила цілий листопад
у дні і ночі допотопні,
а нині рухає назад.
І ніби тане, і не тане,
і замерзає на ходу
душа з душею на біду,
яка ось-ось і …не нагряне.
Засніжило усе неждане,
та знаю я, куди іду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016
Ніщо поета не уб'є.
Не доконає і пошана.
Ранимі, чуйні на своє,
самі собі лікують рани.
І не болючі – по лиці,
і не смертельні, та у серце,
аби перемогти у герці
і не загоїти рубці.
О, дорогі і чуйні люди
гоноровитої крові,
які пишаються собою...
Вини поета не убуде,
аби не мухи в голові.
А білі тануть і зимою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705057
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.12.2016
[b][i]I[/i][/b]
Осіння Гея дихає зимою.
І це не дивувало би, якби
стихія не явилася такою
останньої і першої доби.
У перший день зими – часи урочі.
Не хочеться печалі без вини.
Бо що розпочалось цієї ночі,
триватиме до самої весни.
Іду по лісу, у якому бродить
овіяний легендою Борей,
що віє, навіває, і ворожить,
і уникає, як і я, очей.
Та є надія, що повіє дужо,
позавіває язву морову,
і ницих, і лукавих, і байдужих
людей, поміж якими я живу.
[b][i]II[/i][/b]
По колії, накатаній щороку,
уже не дожену я карооку,
що осінню нагадує весну.
Почимчикую ген у далину,
де без людей не так і одиноко
розвіювати білу пелену.
Не маюся оманою цією.
Нічого не взяла, не додала
до не чужої долі із моєї.
У іній кане осені зола.
І Берендей таємною лижнею
веде мене до кращого села.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704098
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 01.12.2016
***
[i]Учення – світло, а невчених – тьма, –[/i]
сентенція і їжаку відома.
Але навчатися – дурних нема
і, навіть, рідній мові, зокрема,
коли у темноти не всі удома.
***
Я [i]орфонеми [/i]не учив ніколи,
тому і каюсь, і караюсь я,
що є поети київської школи,
яких дратує епіка моя.
***
О! Є ціна шаленій боротьбі,
заради оживаючої мови.
Даруємо і людям, і собі
поезію воюючого слова.
***
Що мова розвивається,
відомо.
Але вона, сама собі на варті,
надійно захищається
удома.
Засмічувати видиме
свідомо
своїми «винаходами»
не варто.
***
Захищаю …армію свою,
і державу, і її основу.
І тому я заявляю знову, –
[i]на кордоні нації стою,
маю зброю – українську мову.[/i]
***
[i]Інакодумні, кривославні[/i]
жують освічені погани
насущний язиком повій,
допоки прісно і понині
душею злої України
орудує лукавий Вій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703876
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.11.2016
Гей би хліб та вода
у лихого кумира
типу дуче і Мао,
а то і Сосо...,
...а у постіль – какао,
”2,20” – до сиру,
у коморі – їда,
а на шиї – ласо.
І куди поведе
ця нова шайка-лійка,
за якою іде
рядовий ідіот?
Це відомо давно –
у кіно
і на дно,
де віщає базіка
і обрана трійка,
ну і їм на додачу
ретивий сексот.
Є у неї одно
завдання. Є задача:
роздягнути людей,
у яких є копійка,
і доїти – ледачим –
трудящий народ.
Лізуть у фаворити
осли і верблюди,
що уміють плювати,
і далі іти
із хліва до корита
і, ніби, у люди,
де керують юдеї
і жирні коти,
і корупція сита,
і юди усюди –
корифеї ідеї,
ясної мети.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703682
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2016
***
Орда [i]шанує[/i] Україну,
пасе, виховує, клює,
отямитися не дає.
Чекає на лиху годину,
коли у нашу домовину
іржаве ратище заб'є.
***
Як уособлення орди,
ми у історії не знані.
Тому, які це ми брати?
Тутешні ми. Вони – незвані,
одичавілі кривославні.
***
Сувора кубіта у мого сусіда.
У мене – біда не біда.
У нього худюща, скупа, завидюща...
Її не лікує ні віра цілюща,
ні чиста вода, ні пустиня, ні пуща...
Висотує гени орда.
***
Були віками прокляті ординці
батиї, темучини... Хан і пан…
І лях, і турок, і фашисти німці…
Але ніхто не в'ївся українцю,
як у кремлі кейфуючий пахан.
***
Бандерівці – це українці. Наші.
І кожен, ясно, націоналіст
від Сяну і до самого Сивашу,
де не ординець – це уже фашист,
а бувші наші – це рашисти Раші.
***
Типовий образ. Може і не він
у пам’яті існує як ординець
юдолі болю, пекла і руїн.
Але не піднімається з колін,
а на Майдані скаче українець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 28.11.2016
***
Не озираєшся ніко́ли
і ні́коли зайти у коло,
коли душа у самоті
і неприкаяна, і гола
у цій веселій суєті?
***
Не пересіяно на сито,
але у вірші перелито
жалі, печалі і журу.
І неабияк, а з, [i]– умру…,[/i]
не закусивши оковиту,
себе оплакує гуру.
***
Не помагають індульгенції́,
але путі устелені до раю.
Іде цивілізація до краю
і на удосконалення її
усе, що їде, прахом вилітає.
***
А москалі – це урки по природі
од рядового до високородій
і прісно, і донині, і тоді,
коли не воювали, і відтоді,
як ми служили у еРА орді.
***
Не армія, а́ волонтери
не влада, а укри-бандери
у нашій кишені на дні
стоять на заваді війні
нової [i]арейської[/i]* ери.
***
Усе ті самі арії із опер,
що означає: [i]віг-вам[/i] у Європу
і оргії до ранньої зорі,
а на горі – ті самі упирі,
яким не дуже допікає докір,
коли тамують горе матері.
[i]* – від Арей, давньоукраїнський бог війни і заразом бог миру. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703303
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.11.2016
А на Раші ми побили глека
і тому ми нині не свої.
Холуї
її
ведуть бої.
Те, що нам до успіху далеко,
знаємо самі, але не легко
бачити
амбіції її.
То вона орудує у Раді,
то жирує на чужій крові,
і нема нічого на заваді
нації овацій
і парадів,
поки має
«глюк» у голові,
що вона(у ражі ейфорії)
чадіє ідеєю кремля –
і потопу жде,
і чудасії,
що без неї кінчиться земля.
Ні жалю, ні гумору, ні сміху
ні душі,
ні пам’яті про те,
як і їй попало на горіхи…
Не уміє
ні у мирі жити,
ані воювати за святе.
І ніколи
не капітулює,
поки є єфрейторове, – [i]фас![/i]
«фейкове»,
юродиве –[i] атас,[/i]
у якої армія воює
за неволю,
а не за
Донбас,
за яку ніхто не голосує,
крім Кореї і Китаю...
Всує,
бо еліта Азії –
за нас
Та радіє, коли ми не раді
ані презу,
ані нашій Раді,
де і досі є
її
[i]носи*[/i],
*хоч і знає, що самі ми звані
зводити рахунки на Майдані
з носіями зради і яси.
І кейфує, що її
Європа
уступає місце кацапні.
і лютує, що пітекантропи
в Україну
й досі
не в’їзні.
Ой Росіє, все у тебе файне –
і молочні ріки, й[i] киселі[/i],
і не дуже п'яні москалі,
але рило
дуже
неохайне.
Ти така смішна,
коли печальна
на моїй
руйнованій
землі.
* – синонім зрадництва за одноіменним прізвищем батуринського полковника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703251
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2016
Якщо на тому світі,
у астралі
реальні сни: і квіти,
і печалі,
а у саду – всі радощі мої,
я житиму іще,
як і живу донині
і вітром, і дощем,
весною – у долині,
де є любов, і щем,
і плай, і кураї –
мої аі*
на тихій полонині,
коли о тій
навіяній годині
я обнімаю
талію її.
[i]* - міцний напій, модний у поетів срібного віку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2016
***
Не розумію логіки, буває,
з якою мій колега виступає
і за якою добачаю толк,
і по якій лупцює молоток,
з яким у підсвідомості гуляє
натура у традиції – совок.
***
Люблю я критику мою,
мої – само собою – вірші,
а як себе не видаю,
то і за мене інший пише.
***
Розвіюю розчарування,
скасовую самообман,
що істиною є останнє,
але уїдливе повчання,
яке почує графоман.
***
Віддаю себе на муки
як месія і поет.
А коли умию руки,
буде – Аз, омега, …буки,
а Пілатові – сонет.
***
Не маю я претензії до феї,
що пришиває ярлики поетам,
вражаючи не силою ідеї,
а латкою, пришитою до неї –
притягнутим за вуха діалектом.
***
Ні щіли́ни між рядками,
рими майже ідеальні,
але роздуми …банальні.
Шите білими нитками
не таке й оригінальне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702815
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.11.2016
Що не кажи і як не лайся,
а не очунює народ.
Є в України три нещастя –
політики чужої масті,
Росія і лихий бомонд.
Нема від першого рецепту,
коли скалічена душа
не відає, що їй чужа
позиція анахорета –
злодіїв гнати од коша.
А друга – це взірець держави,
де процвітають холуї,
нувориші-багатії,
її релігія лукава
і [i]всюдисущіє[/i] її.
А далі третє й не останнє:
копита й роги сатани,
корито – куму, мани – пані,
богема рвані і чини,
та кисельови на екрані,
і у нірвані – пахани.
Усі щасливі, що Майдани
не зализали наші рани
і до ладу́ не привели.
Ми залишились, де були,
коли вели усіх до ями
гібридні єви та адами.
І не покаються осли,
яких очікує Майамі,
що долари тасує дама,
а на казні –
одні
орли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702689
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2016
Засіває бурею циклон
не перелопачені райони,
де на ладан дихає озон
грозової і сухої зони.
Побуріли трави та кущі
і суха ожина догорає.
Цикли – суховії і дощі,
а потопу поки-що немає.
Пів-лопати прийняла земля.
Півсела орошені сльозою.
Пріє переорана рілля
інде кров’ю, де-не-де водою.
І антициклони навісні,
і циклони хмурі і гарячі –
це лише оказії на дачі.
А чому поезії сумні?
Бо убиті двоє на війні
і немає іншої удачі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702252
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2016
***
Телешоу на рівному місці.
На Росії герої-чекісти
на пайку у богеми-шпани,
а поети або журналісти –
диверсанти або шпигуни.
***
Історія Росії – істерія,
кіно у заповіднику брехні:
імперія на здибленім коні,
зміїні ЗМІ, воєнна ейфорія…
Одичавіє! Але є надія,
що ця не завойована повія
сама собі програє у війні.
***
Зачаїлись патріоти.
Ані, – [i]Пу![/i] Ані – [i]Пу-гу![/i]
Ніби – [i]за[/i], і наче – [i]проти.[/i]
Свічі – Богу, душу – чорту,
а Перуну – кочергу.
***
Воно іще чекає еФеСБе,
аби «інакомисліє» карати.
І не біда, якби їх не багато.
Та поки [i]вищий нижчого скубе,[/i]
то шельма оправдовує себе,
коли у всьому інші винуваті.
***
Зі своїми ужитись не легко.
І немає табу кацапні,
поки урки воюють і зеки.
І у цій азіатській війні
не побити із Рашею глека
удається Китаю й Чечні.
***
Уміти треба – жити каючись,
і не боятись висоти,
і вибачатись, ображаючи,
і ображаючись, могти
до Бога істини іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702036
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.11.2016
Поля уже напоєні водою,
і не минає осінь золота.
І є надія, що не за горою,
навіяне холодною зимою,
зігріє у остуджені літа.
І до весни нової недалеко.
Навідають освоєні місця
і суховії, і гаряча спека,
і їхні оволожені «ремейки».
Немає у ротації кінця.
І щозими, очікуючи літо,
гаптує фея піднебесне сито
у наші традиційні кольори.
І будемо ще мріяти і жити,
а у зеніті буде майоріти
палітра високосної пори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701905
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2016
[i] « Кому – солі до бараболі,
кому – три снопи вітру в полі,
кому – пушок на рило,
а дядькові Кирилові – крила.»[/i]
І. Драч
Мені минає не десятий,
а я усе пасу ягнят,
жалію чайку й чаєнят,
люблю один чумакувати
і не умію я літати.
Тому і крила не болять.
А находився я од пуза,
коли літати не умів,
але до вирію хотів.
Не доганяю чорногуза,
але коли я чую Музу,
то я до неї …полетів.
Дарма, що це було далеко.
Вона в поезії жила
обабіч озера, села,
де ще немає іпотеки…
...………………………..
І не дарма мені лелеки
подарували два крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701804
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.11.2016
Коли ти ще була малою,
тобі співав я, – [i]баю-бай,
рости, дитино, Бог з тобою,
а ти татуся доганяй.[/i]
І досі інколи лунає
дитяча арія твоя, –
[i]уа-уа! [/i] І до Дунаю, –
[i]ау-ау! [/i]– гукаю я.
А як іще мені гукати?
Я на своєму рубежі,
а ти на іншім віражі
уже переганяєш тата.
І як мені не пам'ятати,
що ти – луна моїй душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2016
Знову у пущу далеку
линуть крізь ночі і дні
парами – білі лелеки,
і чорногузи – одні.
Ночі і дні – епізоди.
А у еліти – літа.
Перелітає за воду
осінь її золота.
Птахи високого лету
знають, що небо дає.
Барди, паяци, поети
чають уміти своє.
Сіре вибілює чорне
зранку до заходу дня.
Ночами білу ворону
чорне клює вороння.
Масті козирної мало
мають бубнові низи.
Мало що з неба упало,
поки тасують тузи.
Дами себе поважають,
мітять своє королі,
ну, а валети ламають
піки за них на землі.
Фауна інде міняє
і болота, і гаї
на осіянні краї.
І як лелека, шукає
вирію. Та не чекає
інша порода її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701275
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 18.11.2016
Перемагає дієслово!
І знає не один поет,
що солов'їна наша мова
і Україна калинова –
неперевершений дует.
Одна будує, інша дбає
і дім, і націю свою.
Одній без одної немає
ані мети, яка єднає,
ані удачі у бою.
Одна за іншою ридає,
коли чужа біду несе.
А інша радує і знає,
що ні на що не проміняє
оте, що в неї – над усе.
І хай ікається на Раші,
коли доп'є чуже вино –
не вип'ємо з одної чаші
за убієнні душі наші,
якщо обоє – за одно.
Якщо обоє – мова тата
і Мати наша дорога
уміють душі лікувати,
і одна одній помагати,
коли роз’єднує яга.
Одна сіяє, інша – сяє
у низині, на висоті.
Навіщо гори золоті?
У світі кращої немає
од неї у моєму краї
і не буває – у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701127
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.11.2016
Даруйте мені, Президенте,
що я не із того почав,
не ті виділяю акценти
у ролі слуги й опонента
народу, який Вас «обрав».
Від імені цього народу,
як і на Майдані, стою
за волю його і свободу,
і за …незалежність мою.
І це означає сьогодні,
що як і тоді, не за Вас
ішли у єдиній колоні
герої небесної сотні
у пафосний діями час.
Немає у мене акцизу
із хмизу багаття сім’ї,
але запитаю її, –
а де ото[i] голуб ваш сизий[/i]
ховає маєтки свої?
А, може, далекі офшори
це наша надія одна –
корупція нас не поборе,
аж поки триває війна?
А, може, усе було всує,
що нині ніхто не рятує
і не розуміє ніхто, –
чому воно не атакує,
придумане Вами АТО?
Якщо попадає у точку
оця рокіровка ідей,
чи це не війна у розстрочку
із тисячами смертей?
Якщо у народу є право
на те, що Закон ухвалив,
то де на ахметок управа?
Чому я годую державу –
цей онкологічний нарив?
Очікуєте компліменти?
Та їх може бути і сто,
та лише із того моменту,
коли не вмирає [i]...ніхто,[/i]
за те, аби Ви панували
із того моменту, як ми
за волю не душі поклали,
а шанс – називатись людьми.
Ми ще повоюємо, доки
узріємо води мутні,
де всі довоєнні потоки
стікають у руки одні.
[i]Ці руки нічого не брали! – [/i]
ми чули уже і не раз.
Вони лиш медалі чіпляли
та ще приголубили Вас.
І Ви не упали із неба,
навіяні, як на духу,
і трактора навіть не треба,
аби осягти, – [i]ху із ху.[/i]
Ми раді і пресі, і Раді,
що Вам не дає одкоша,
що братія Ваша при владі
дорізує нас без ножа.
Усе обіцяють, хороші.
А Ви їм на це, – [i]ні-гу-гу.[/i]
А уряд міняє на гроші –
[i]калоші на босу ногу́.[/i]
Нехай канцелярія пише,
аби годували її.
На ладан ще мало хто дише –
шість арів дають врожаї.
І маємо кожному чину
за гроші у банці на смерть
не зайві – свої! – два аршини
від імені [i]лєрок і петь[/i].
Усі «найбідніші» – до каси!
Немає ату або вет.
І Ви їм готові щоразу
подвоїти ще – на буфет.
Гуляють мільярди де-юре
та все у кишені одні.
У друга і п'яниці Юри
нема індульгенцій шпані.
Бо ви не за мир, а за дружбу
великих злодіїв-братів,
то маєте дяку за службу
і піт – на чолі ворогів.
А ми – наче із підворітні…
А ви – у параді лампас
формуєте клани елітні,
і клоуни є про запас.
Субсидії ллються рікою
і в уряді – [i]повний атас![/i]
З протягнутою рукою
протягнемо й ноги за вас.
Бо нації мало що треба,
коли основного нема.
А треба, підемо на небо.
Однаково буде зима.
Нічого. Майбутнє – на носі,
надії усі – на морози.
Прикусимо злі язики.
А люди узріють, таки,
хто нехотя дує і досі,
та все – на чужі вітряки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700720
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.11.2016
[b][i]І[/i][/b]
У полі віє хугою-пургою.
Посивіли дерева і трава.
Але цією ранньою зимою
ще диригує осінь дощова.
І на її пюпітрі щогодини
і що-не-день – новий репертуар:
то об’являє фуги хуртовини,
інде опереджає роковини,
а то назад гортає календар.
Не виплакані арії із опер
цієї симфонічної пори,
і, чинячи зимі шалений опір,
жовтогарячі, та бліді і мокрі
ще майорять осінні прапори.
І чуються нечувані мотиви.
То соло сюр, то шоу увертюр.
То буревій, розпелехавши гриви,
як огир б'є копитами алюр.
Що не чекай, а пізно або рано
і морозенко запряже у сани
булану, і гніду, і ворону,
а далі черга віхоли настане,
яка огорне мрякою тумани
і одягне у білу пелену
пейзажі й декорації казкові...
Почуємо рапсодію зимову,
її поліфонію затяжну
і на волинці місячну сонату...
І завітає гостею у хату
снігуронька, і занесе дари
улюбленець всієї дітвори –
із палицею – дідо пелехатий.
І, може, подарують меценати
забуті новорічні вечори.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Зима іде із півночі і сходу.
Не помагають західні вітри,
і явно остогиділо народу,
що не утихомирює погоду
хороша міна на лиці у морди
і не така її манера гри.
Принесене чумою моровою
те саме, що украдене зимою
у осені – даремна суєта.
Але Кощій із торбою-сумою
існує. І не осінь золота,
а насуває золота орда,
на іншій території якої
одна яса і темрява густа.
У пам'яті малюємо ще казку
із контурами довоєнних мап,
і приказку, і лиховісну ласку
тісних обіймів і медвежих лап.
Десь вибухають карлики-гіганти
і на землі з'являються мутанти,
яких немає навіть у Перро.
І Лоухі* Ягою заглядає
за Калевалу*, де ще сонце сяє,
а Сампо* перемелює добро,
за сині води моря і Дунаю,
за Гоголевий, а не [i]наш[/i], Дніпро,
який і досі юний і широкий
у [i]їхнє[/i] море [i]чайок[/i] не жене.
Мотаються сороки білобокі,
сова, буває, крилами майне,
або ворона на вербі високій
очікує скоромне і смачне.
А іншого нічого не буває,
хіба що засумують упирі
на Лисій [i]маргаритиній [/i]горі.
І очамріла пам'ять умирає
зимовою луною попурі...
[i][b]ІІІ[/b][/i]
Але зима лишається зимою.
Учора обіцяли снігопад,
а там і рік Новий не за горою...
Аби не кулі… І якби – не град.
Нехай і не поезія, а проза:
у синій іній заснують морози
узори віт і білі килими,
і на вікні мальовані мімози
засяють силуетами зими.
Її візаж, її мініатюри –
на дзеркалі хрещеної води.
І на новій грудневій партитурі
рефренами ударять холоди –
форте і п'яно на клавіатурі
голодної куті і коляди.
А на багату – обіцяють візи,
а не фермати і нові репризи
з діезами – [i]а ля[/i] і – [i]о-ла-ла,[/i]
а декому і оперні круїзи
аби у серці Муза ожила,
аби були герої й героїні,
достойні поетичного пера.
І молодий гуцул у полонині
заграє, наче [i]вітер на соснині,[/i]
мелодію любові і добра;
почуємо, – [i]ой, вівці та отари,[/i]
узріємо, навіяну у сни,
наяду, і уявимо до пари
її, як дивину старовини.
І хай би полонила амазонка
гусара-гусляра не на війні,
але, таки, на білому коні,
або яка русалка з ополонки,
та хай би і знайома незнайомка
покликала поета уві сні.
Тоді якоюсь іншою порою,
нараяне погодою ясною,
прокинеться торішнє і земне
і так повіє ранньою весною,
що і зима такого не утне.
[i]* – символічні найменування із відомого карело-фінського епосу.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700486
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2016
Минає світ, в якому я прожив
свої дитячі і юначі ро́ки.
Усе, що цінував, чим дорожив,
іде у Лету, у її потоки.
У небеса пішли учителі,
а із небес уже й мене чекає
моя рідня – господарі землі
і кріпаки обіцяного раю.
І ветерани – нинішні діди,
а на війні – бійці і командири,
що вижили із тисячі один,
один зі ста натягують мундири.
Їх одиниці. І який парад
зігріє і обрадує героя?
Та пам'ять оглядається назад
виносити убитого із бою.
Та іноді із далечі імли,
неначе голоси із того світу:
[i]« Ти чула, Ївго, Київ узяли?»
« Ви чуєте? Вертаються совіти...»[/i]
« На Київ!» І онуки на броні
вертають незавершену руїну.
Юродиві освоюють доктрину –
тримати Україну у вогні,
а на війні воно, як на війні, –
убити брата
пострілом
у спину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699033
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.11.2016
Небо бере і дає.
Рай виганяє-приймає.
Кожному буде своє,
поки душа уповає.
Місяць ясний і блідий.
Сонце згорає і гріє.
Обрій щомиті новий
і одночасно старіє.
Не зупиняється мить
у апогеї свободи.
Куля у серце летить
за бойові нагороди.
Дивимося за моря,
де майорить неймовірне.
Падає наша зоря
у житіє очевидне.
На перехресті сторіч
мали усе наостанок:
мрії, надії, коханок…
А по дорозі на піч
не розвидняється ніч,
поки згасає світанок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699020
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.11.2016
Чим уїлася вам Україна,
«героїчні» мої! Барани!
Що дає вам війна і руїна,
рядові собацюри війни?
Що у вас ми такого украли,
що і досі не йде на-гора
до ахметок у їхні підвали?
Може, ваше ординське, – [i]ура?[/i]
Може вами гордують повії
на чолі(і у поті чола)
окупації? Зеки-злодії,
що вам нація не додала?
І на кого напали, заброди,
захистили кого, упирі?
Що хорошого урки зі сходу
обіцяють моїй дітворі?
Що розумного у параної
коронованого орла?
України нема, як такої?
А яка у забої була?
України нема? Є укропи,
що її освятили ім'я.
У союзі немає Європи?
Але є ще єдина сім'я.
То немає у неї надії
засіяти душею, якщо
популярні осли чудасії
уявляють собою – ніщо.
То за що ви? За [i]мать твою-вашу[/i]
неотесану, чи – на парашу
доїдати її сухарі?
Ой ще є «батирі-бухарі»,
що охочі за море Сивашу,
[i]за кудикіни гори[/i] – у Рашу.
Їм у пекло уже на порі!
Та якщо остогиділо наше,
є ще копії – у конурі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698054
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2016
Заготовка(«бомба» для пісні)
Добро зі сходу не приїде.
Одні японці ще рідня.
А як почую, – [i]йде сусіда,[/i]
то розумію – [i]кацапня.[/i]
І хай ідуть будьонні і чапаї
за бойове опудало кремля.
А ми усі бандери-самураї
не любимо і духу москаля.
Не пустимо у душу москаля.
Мені війна не рідна мати.
І треба бути на чеку.
Коли іде орда проклята,
то я висмикую чеку.
І хай мене залякує Росія,
та я завжди, як юний піонер,
готовий зупинити інвазію
чергової колони еСеСеР.
І п'ятої колони еСеСеР.
Таких, як я, багато буде,
аж поки видохне орда
і заживуть на волі люди
і буде горе – не біда.
Нехай воюють урки і заброди
у себе, біля самого Кремля.
А ми усі за унію свободи
і волі на поталу москаля.
Щоб не було і духу москаля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697977
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 01.11.2016
Ущерблені із малечку ізгої –
майбутні адвокати параної,
вони й самі – утілення пітьми,
а хочеться години осяйної,
розтягнутої помежи людьми.
Вони комети, а не метеори.
Вони у небі й на землі – на горе.
Це карлики, казкові і живі
кощії, лиходії чорномори,
і нинішні мутації нові.
Мені їх жаль. Усе живе минає.
Нічого їх на небі не чекає.
І гордовиті, та у далині
у золоті украденого раю
усе одно лишаються одні.
Бог обирає, але шельму мітить –
її-його на пласі, у зеніті…
І хай вони відомі на землі –
калігули, нерони, королі,
але сіяє лише Нефертіті…
Коли душі немає чим горіти,
вона одна згасає у імлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2016
Осінь оголила ясени.
Вітер заколисує калину, –
[i]гиля-гиля, листя, у долини,
гиля аж до самої весни.[/i]
І ясна жура цієї днини
опікає душу ще живу,
і несе печальне рандеву
жевріючій осені людини.
А літа, як листя і траву,
вітер часу замітає далі,
ніж усі навіяні печалі
і не пережите наяву.
А природа у свої скрижалі
вписує оновлену главу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697757
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2016
У погоди – одні чудеса
на порозі пори дощової.
І на плетиві урни живої,
мов у маках, яріє коса.
Осіняють її небеса
у молитві за душі героїв.
Буйний жовтень малює й собі
обереги багряного літа
і осінньої мли оксамити,
утираючи сльози вербі.
І берези стоять у журбі,
опустивши опалені віти.
Затуманені роси рясні
умивають своєю сльозою
самоцвіти трави лугової.
А яса укорочує дні
і лишає надії одні
у чеканні тривоги нічної.
Осипаються ризи краси.
І марніє опалове диво
на узорі очей бірюзи.
І дописує вітер курсивом, –
[i]у шаленій атаці грози
ще гряде очищаюча злива.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697545
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2016
***
Не до апокаліпсису, та
ожили ні живі, ані мертві.
Притуляють лукаві уста
комуняки й злодії у церкві
до ікони Месії
з хреста.
***
Що діється і хто керує нами,
якщо не сепарація іуд
із гаслами, – [i]даєш вперед ногами!
Колоною, але усі – до ями![/i]
А от найголосніші –
не ідуть!!!
Свої слова закреслюють ділами,
а бездіяльність видають
за труд.
***
Не чекаємо ери нової,
поки є у душі еСеСеР
і з протягнутою рукою
виживаючі,[i] яко ізгої[/i],
і учений, і вчитель, і воїн,
і каліка, і пенсіонер.
***
Були борозняки, а є – хрущі.
Немає кулі до чола ясного.
І як його судити отакого
із хащею лукавої душі?
Нахапає собі і – у кущі
або у кущі житія
земного.
***
Була ідея, тай і вийшла –
вся...
І Україна дмухає на воду,
аби утихомирити свободу
або [i]ошоколадити [/i]ве-пса.
А ми угодували поро-ся,
з якого мало вигоди народу,
зате умиротворюємо-
ся.
***
Умиротворюємо ворога,
а він
бере смертями
утридорога
взамін.
***
То таке уже кредо поета, –
зарядити усім заповіт
і на цілий палаючий світ
поливати, як із кулемета,
записний бойовий
кондуїт.
***
Для декламацій [i]б'яшемо[/i] вірші.
Поезії – своєму читачеві,
щоб [i]розтікався мислію по древу[/i]
на рівні окаянної душі,
осмислюючи істини...
[i]...дешеві?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697427
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.10.2016
У тиші келії моєї
понад водою край села
немає пасії тієї,
якою ти колись була.
Але у бабиного літа
у борг позичимо вогню,
аби у полум’ї горіти
бодай феєрією ню.
І хай світлиною палає
і поетеса, і поет…
А над водою хай літає
усім невидимий дует.
Хай буде мода на поета.
Ми намалюємо сюжети,
які навіяні в журбі, –
ти будеш вірною собі,
а я писатиму сонети,
які присвячую тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2016
Шановному меру столиці
від мешканців краю боліт.
Нехай Вам сьогодні присниться
від мешканців цих
З А П О В І Т
Ви, кажуть, катаєтесь часом
зупинок одну або дві.
І кажуть, що нібито зайцем,
а інде, – [i]ганьба голові.[/i]
Бо якось на велосипеді
об'їхали наші місця,
коли Ви були попере́ду
аж до Окружного кільця.
А там і рукою подати
за те окаянне кільце,
аби на чолі депутатів
явити народу лице.
По ул. Ушакова Миколи,
до де.14 веде
дорога у вигляді кола,
якої немає ніде.
А там у під'їзді четвертім
є озеро й водоканал
і ані бомжі, ані черті
не можуть зайти у підвал.
А там, аби Ви подивились,
немає де стати нозі
і криси усі потопились
у тій лікувальній грязі.
А ми ж комірні заплатили
і за ВеДеВе, й ПеХаВе.
А досі ще не пояснили,
куди наш будинок пливе?
Запрошуємо на регату.
За ці незначні комірні
ми хочемо Вас покатати
на плоті або у човні.
А нам і біда ще на горе.
У ЖЕКу немає судна,
зате – які запахи моря!
...із самого-самого дна.
Готуємось до експедицій
із Вами, звичайно, і ЗМІ.
У чунях спимо й рукавицях.
Ідемо назустріч зимі.
Усе буде добре зимою.
Вода замерзає у лід.
Тому усією юрмою
ми й пишемо цей заповіт.
Коли наш будинок і Рада
упадуть у Вас на очах
цією зимою, Аллах
і Вас не покине позаду.
Катайтесь тоді до упаду,
але на своїх ковзанах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697233
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.10.2016
Я у бою за нашу Україну
не убиваю ворогів моїх
ані [i]а ля буяни,[/i] ані тих,
які таємно ціляться у спину.
І не біда, коли я лаю їх
не дуже полум'яними словами,
аби не обгоріли між боями
свої або чужі серед своїх.
І може, чимчикуючи до ями,
найдеться ще блукаюча вівця,
яка не розуміє до кінця,
куди іде з моїми ворогами.
Воюю я, міняючи місця,
на рубіконі передислокацій,
не визнаю ані колаборацій,
ані амбіцій іншого бійця.
Я не готую акцій і овацій
полеглим у гібридному бою.
Я захищаю націю свою
в ім'я майбутніх незалежних націй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697205
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2016
А я пам'ятаю майбутнє і досі.
Ми, босі, до нього ішли по стерні –
ворона і я. А по битій дорозі
у [i]щорсовій[/i] позі – [i]чапай[/i] на коні.
Ворона шукала зерно у полові,
а я у копиці, а то й у ріллі –
якогось бадилля козі. Не корові,
якої іще не було у селі.
По ниві неораній – вруна зелені.
То мій урожай, що полили дощі.
І хто, як не я, принесе у кишені
оці остюки на мої «калачі»?
Та треба тікати – мені і вороні.
І ми летимо у луги навмання.
Вороні нічого. Ворона проворна.
Не чує за спиною тупіт коня.
Нагайку уже не забути ніколи,
і як я у рів із водою пірнав.
А ще говорили, –[i] не приймуть до школи,
за те, що із ясел додому тікав.[/i]
Мене уві сні на коні не піймати.
Але наяву доганяють давно.
Та хто – як не я, коли тяжко мовчати?
І хто, як не ми
як один –
за одно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697101
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.10.2016