| Сторінки (20/1956): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
***
Старе не милує нового.
Нове суворе до старого...
Йому не застує сльоза,
що виїдає не роса,
а очі неука сліпого.
***
Коли і вороги чіпляють бирку,
і любі друзі лають під копірку,
і Юда, поціновуючи мовчки,
напевне захлинається од жовчі,
то хрюкни хоч, коли даєш оцінку.
***
Немає часу говорити всує,
чого не вірить істині Хома.
Чому таємно бестія лютує?
А от коли глухонімий не чує,
то й галасу ніякого нема.
***
Не ангели – гої із глини,
але не таке вже й ніщо
у розрізі до пуповини.
Ви міряли пульс
у дитини,
ображеної ні за що?
***
І мені уже далеко до святих,
і надіюсь не на м’язи і рамена.
Я не кажу, що важкі мої знамена,
але і не опускаюся до тих,
що ніколи не піднімуться
до мене.
***
Мінятися на часі, а наразі
у дудочку хоча би затруби –
і на утіху влади і юрби
у кожній
незалежній іпостасі
були і залишаються
раби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615660
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.10.2015
О! Як не полюбили нас рашисти...
Ще більше, ніж любили комуністи,
коли їх не кидали у баки.
Ще ліпше, аніж нація ворожа,
якій уже ніщо не допоможе –
ні маячня, ні путінські вовки.
Життя іде, агонія минає.
І може, не [i]тоді аж,[/i] а раніш
поїде потяг Токіо-Париж,
і у Сибірі Рашу доконає
японське хоку мовою Китаю –
до океану український вірш.
Ударимо піснями і набатом.
Пошлемо і її, любиму, матом,
аби і зрозуміло, і дійшло,
що гадину загнали у кубло,
і у Росії можна люструвати
і націю, і партію [i]хелло.[/i]
І не поїдуть [i]соті[/i] ешелони,
не будуть висилатися мільйони
із Єврозони в Азію. Ця мить
їй нагадає зону до Вілюйська,
де азимутом висланого вуйка
і Дума по етапу побіжить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615651
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.10.2015
[i]« …светлые года,
в лужах голубых – стекляшки льда.
…не повторяется такое никогда.»[/i]
Із пісні дитинства
Усе ще сняться ті, яких нема,
але були, як нерозлучні друзі.
Вибілює-викошує зима.
Уже й Союз у пам'яті – пітьма,
а ми і досі – ч́ота у союзі.
Самодіяльні, мідні, духові
на три октави видувають гами.
І раді нерозлийводи так само,
як це було, коли ми візаві
із Лірою сурмили вечорами.
Веде труба і тягне баритон
мелодію навіяного вальсу.
Удари барабана й контрабасу,
альти із тенора́ми в унісон
Валєріка, Булата, Пєті, Васі...
І промовляє кожного ім’я,
яке у нас посіяне насіння.
Але не вимре нація моя.
І повертає [i]на круги своя[/i]
на Заході обрубане коріння.
Маестро диригує уві сні.
І як же не проснутися мені
у колі генерації нової?
Усі ліричні і усі герої,
націлені на бойові пісні,
зачаті відшумілою війною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615532
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 23.10.2015
І як, і де воно береться,
ніхто не знає, а сміється,
що є ще дурень і поет,
який записує сонет.
У кожному жага буяє,
коли води не вистачає.
А як на мене – це біда:
огонь, повітря і вода.
Та я оказій не боюся,
коли поезії нап'юся.
Але, буває, на біду
води живої не найду.
Аби нікого не просити
і полум'я жаги гасити,
то я поезію свою
палю огнем і воду п'ю.
Кажіть, –[i] такого не буває.
Вона пече, а не палає.[/i]
А я за те її люблю,
що як сміюсь, то сльози ллю.
Як древні ті, що ся сміяли,
коли і їх як лико драли.
Як той поет, що на біду
собі придумав молоду.
Але біда – моя сусідка.
І пригадається нізвідки
[i]причинна, відьма і сліпа...
Ян Гус і неофіти [/i]зрідка,
а особливо та [i]сирітка,
що пообідає в попа.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615473
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.10.2015
***
Охаяна увагою сусідка
готує новороса на парад.
Віщає доморощений базіка,
які у Раші геніальні лики
і заодно готує напрокат
сучасну драму Лесі Українки –
відомий, її імені, театр.
***
Не феніта – а ля комедія,
не трагедія – марна слава.
Вередує душа лукава
і хихоче весела бестія:
бутафорія – не поезія
і поезія – не вистава.
***
Життя – театр. Не одягти
усіх на ролі куртуазні.
Усі однакові у лазні.
А у житті є три сорти –
актори, клоуни і блазні.
***
Шоу. Тіні. Силуети
ню. Паяц – Наполеон.
Вишивають еполети
генерали оперети:
Яня, Азя ...і Кобзон.
***
Проявили себе росіяни.
Особливо круті шансоньє
і заслужені пики екрану –
баскервілі, коти, дартаньяни
показали обличчя своє.
***
І Путя грає житіє,
і наминає, і жує...
Але коли чуже ковтає,
Іуда ролі не міняє.
І оковитої не п'є,
і сало кров’ю заїдає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615308
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.10.2015
Уповаємо на гідність,
поки небо б’є набат.
Поки буде зорепад,
заглядаємо у вічність,
оглядаючись назад.
Забувати – наша риса.
Ризи, риги і оплот –
їх наплодилось до біса.
І у «Батьківщині» – криза,
і «Свобода» – не народ.
Демократія у дії.
Всі достойні общака.
В Яці місія така –
доживемо до субсидій
на останнього совка.
Все зрівняємо до пенсій
недолугих і калік.
Укорочуємо вік.
І з кишені преференцій
буде жити чоловік.
А вони – вожді, і боси,
і злодії заодно
об’єгорять малороса,
бо у плані Барбароса
у Європу є вікно.
Олексійович ще меле.
Шоколадія росте.
Житіє таке веселе!
[i]«Україна ще не вмерла...»[/i]
Але мова не за те.
А про те, що є незгодні.
І усі, що їх достойні,
почекаємо едем.
Ну, а Богу неугодні –
революції і бойні
на чолі з новим вождем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615211
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.10.2015
[i]« Корсети, плахти, шаль, вуаль –
було, колись, було...»[/i]
Із пісні
Аби повчати і учити,
як то укоськати сусід,
була і є радянська свита,
соцреалізм – картина бід
або – колоратурне сито.
Воно й лишається у Раші.
Перейняла лиха душа –
правонаступниця чужа
усе і наше, і не наше,
і па-де-де, і антраша.
Їм Україна – не французи.
А як же! Служимо орді
і помагаємо Союзу...
Забули Англію і Юза...
Але питається тоді,
чого плюєте на кордоні?
Чого радієте, совки,
і потираєте долоні?
Рублі, авоськи і болоньї
уже не вернуться таки.
Але рядами поріділий,
себе показує у ділі
не тільки пролетаріат,
але і недорусофіли –
пани жидо́ве типу ґафт.
Безрукови дійшли до ручки.
Озлоблені боярські штучки
і наш купований бомонд:
кобзони, лораки, сердючки,
які «воюють» за народ.
На що уже афганські духи,
а й ті усвоїли урок.
Закрийте рота на замок!
Азіро-яникові шлюхи
не заробили на пайок.
За що воюєте, гонимі
і небесами, і людьми?
І на Русі немає Риму,
і на Дону – яса пітьми.
Чого біснуєтеся, гади
і ретрогради із руїн?
«Чай, не катюши» – ваші «гради»
і наший Київ – не Берлін?
Ачей не чуєте, убогі
душею підлого совка,
що наша доля не така?
Війна уріже ваші роги,
і на шляху до перемоги
вона ще вріже гопака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615003
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.10.2015
[i]« Україна боїться роздратувати Путіна?»[/i]
Із Інтернету
У нього хобі – Азія, ІГІЛ
і стопудове алібі – дебіл.
І як його розумному навчити,
куди послати і кого просити
загальмувати двоєлике зло,
яке в миру співзвучне – Отелл́о?
Уже очолив Русь на Україні,
а в Україну лізе і донині.
Його ідіотизм не по кишені,
але дуріє, наче то на сцені.
А я його лишаю, як було.
І доконає Деза Отелл́о.
Займають обіруч маріонетки
вакансії на ролі головні –
змієголове чучело Чечні
і тіньове опудало Ахметки.
Уміють воювати за бабло
і копії, і пики Отелл́о.
Парафія кирила-суєслова
ще величає демона зорі.
Але усе, що тліє на горі,
огріє багряницею Покрова.
Ударить і у хвіст, і під крило
не еНеЛО, а Рашу Отелл́о.
І я з цієї теми не злізаю,
аж поки це безлике помело
не вимете освячене зело.
Не лише я на біса зуба маю,
і не міняю стилос на стило.
Хай Азія виховує хелло.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613298
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 14.10.2015
Ще тліє літепло. Одначе,
оберігаючи себе,
то усміхається, то плаче
осіннє небо голубе.
Оперезали сиві хмари
учора сяючий зеніт –
несуть руно своє отари
у далину десятиліть,
де і немає, і не буде,
як це буває восени,
отої візії весни,
яку уже чекають люди,
і омофор Її усюди
укриє віхолу війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613278
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.10.2015
Ой кумедна ойкумена,
розпорошена у прах,
Наїжачені знамена,
конвоїри на часах.
Зоологія убога:
ікла, ратиці і роги,
оєвроплені козли,
окремлячені осли,
двоєрилі, лапоногі
і химери, і орли,
осоружні і вельможні,
і валети, й королі
і правителі безбожні
із Кирилом на чолі.
Яничари озвірілі,
неотесані совки,
снайпери́ і каноніри,
особачені царьки,
насобачені убивці
на війну і на чуму,
і нічні вовки, і вівці,
і злодії у Криму.
Кандидати у бандити
і на іншу підлу роль,
і на шухері – еліта,
клоунада і король,
популярний у народі
охуин* і карапуз.
І не дама, і не туз
у тасованій колоді
на панелі. А на споді
все це – рашеський союз.
* – з монгольського плакату на честь Путіна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613118
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 13.10.2015
Триває осінь, мряки і тумани,
короткі дні і сутінки нічні.
І як ігнорувати цю оману,
що надихає на сумні пісні?
Он [i]зелен клен[/i] торкає позолота,
палають горобиною кущі.
Нема дощу і є палка охота,
аби у гості ринули дощі.
Пішли красноголовці і опеньки.
Гудуть ліси без міношукачів.
І баба літо йде на посиденьки
у колі одиноких вечорів.
І людям є про що поговорити.
Політика і осінь – на слуху.
І вуха нашорошені сердито,
і вермішель навішують лоху.
Воєнні перемовини у дії
і руки потягнулись до сокир.
Міняється погода і надії:
на літо – осінь і війна – на мир.
А що дає це пізнє суголосся
у мелодрамі літа і війни?
Минає осінь і зима на носі,
і не оберігають полини.
Зело лікує опіки і рани.
Небесна варта п'є молочну ніч.
Єднаються поети і селяни,
описуючи біди віч-на-віч.
Лани убогі ожили ріллею,
і сіються багаті врожаї
на поетичні ниви нічиї.
Верлібрами дописую есеї,
як за межею осені цієї
летять у вирій опуси мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2015
Умліває вся планета,
торопіє білий світ.
Одягає еполети
карла Раші у похід.
Надоїли малороси,
надокучила Чечня.
У Америки під носом
починається різня.
Ублажає апетити,
мочить Сірію й Ігіл.
Чує Сербія бандита, –
викапенний гомофіл.
І заходять азіати
українцеві у тил.
Їм нема куди дівати
накопичений тротил.
Атакує цілі мирні
авіація кремля.
Жандармерія – на цирлі,
Кацапетіє Земля.
Заговіли канібали,
дегустатори лайна.
Олігарха й генерала
вигодовує війна.
Інвазія йде із Дону.
Новороси – у вогні.
На чолі армагедону
їде Путя на коні.
Доля іншої горили
не нагадує йому,
що і карлі у екзилі
є вже яма у Криму.
Перевтілюються звірі
бутафорії тюрми
і есбешнуті азіри
визирають із пітьми..
Миротворці із руїни
у масштабі України –
яничари – відгули.
І на мапі світу нині
соловіють у гордині
двоємислячі орли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612280
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.10.2015
Упряжка осені і літа
не поспішає за саньми,
та ранками уже помітна
поява пішої зими.
У позолоті крони клена
узори інею горять.
І сонне сонце п'є зелене
й багряне полум'я багать.
Перефарбована алея
очікує меча Арея
за визиваючу красу.
І сумно заглядає вітер
у очі бабиного літа,
готові на скупу сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612277
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2015
Що таке назавжд́и і ніколи,
нагадає хвилина остання,
ностальгія за друзями школи
і утрачене перше кохання.
Ну здавалося б, що там такого
ті скупі пастушкові гостинці,
як шкуринка окрайця черствого
у дитячій заплічній торбинці?
І чого воно нині зринає,
як невигасле полум'я свічки?
Вже і сміху їх не пам'ятаю.
Лиш комічні гримаси і клички.
Лише очі закрию з утоми
і стають біля мене на варту
[i]льодяки, палії, буєломи[/i]
і фантоми козацького гарту.
Лише тіні, а друзів немає,
і прогнози, й діагнози точні,
і єдине, що оберігає –
це побачення наші заочні.
І у ночі осінні, буває,
залунає її голосочок,
наче доля мені посилає
три сигнали дефісів і точок.
Недочитана азбука Морзе.
Перекреслені погляди-чати,
наче й досі гартують морози
юні роки мої розіп'яті.
І минуле гортає забуті
таємниці лукавої ночі.
Та утрачене не повернути,
не змінити малюнки урочі.
І дитячі побачення марні,
наче зайчики – очі-люстерця
під ялиною біля лікарні,
що згоріли у пам'яті серця.
А сіромі зоріють до ранку,
поки осінь сіріє на ґанку
і чекає відсотки за мито.
Поки лихо ще дихає тихо
і єдина буває утіха -
повернути забуте у літо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610407
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2015
Я із бурлак, але не із рабів.
Умію виживати, як усюди
ще виживають пересічні люди,
ґаруючи на власному горбі.
За це мене не люблять буржуї,
що сунуть рило у моє корито.
Але і я не можу їх любити,
як і діди, і прадіди мої.
Пульсують гени кріпака і пана.
Ятрить у підсвідомості жага –
узяти шаблю проти батога
і самопала проти ятагана.
У дикім полі вижати жита
і прилучити орія до плуга,
і козаками йти Великим Лугом,
де оживає воля золота.
Аби уже ні ляхи, ні ординці
її не садовили на кілок
і не палили у биках кісток
моїх дідів, утятих поодинці.
Аби ніяка унія чужа
не толочила більше мого роду
ні іменем радянського народу,
ні вояжами, де ще є межа.
Де є увіковічена границя
моїй державі у моїй душі,
моїй землі, що орють лемеші
з меча і шаблі кованої криці.
Я із бурлак, що трудяться щодня.
І хай мене цурається рідня,
що кровно полигалася з ордою.
Я ще у поле виведу коня,
коли осатаніла кацапня
заллється нею про́литою кров'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610356
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.09.2015
Кортить погратися у жмурки.
І як на разі, є із ким.
Чи то зі смертю – для науки,
чи із Донбасом бойовим.
Орда у розпалі байраму
у ризи одягає Крим.
Кирило сурами Корану
охрещує четвертий Рим.
У летаргії літургії
куняє православний світ.
І переписує Росія
комуністичний заповіт.
У [i]яників [/i]ще тліють німби.
У коаліції – дует.
Рецепти ядерної [i]бімби[/i]
готує екзо-комітет.
І очманілі малороси
стають у чергу до яси.
У влади – вибори на носі
і продають себе Носи.
На мир «Свободу» проміняли
і «Батьківщину» оплювали.
Та знають [i]сучії сини[/i]:
немає миру у народу.
З лукавим будь-яка угода
веде дорогами війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610252
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 29.09.2015
Докучає Муза – йду у маси,
опадаю до колін жінок,
на яких не ласі ловеласи
із моїх порожніх сторінок.
На пусте не трачу ні хвилини.
І один упораюсь за всіх –
бути вірним другом у людини
і на себе взяти єйний гріх.
А моя така, що знаю точно –
я для неї як гіркий полин,
і до Ліри бігаю заочно,
а не заглядаю через тин.
Але нині певно що не можна
незалежно вийти на Майдан
і устами вольними неложно
заявити, – [i]я тобі не кожна,
що себе міняє на роман.[/i]
О мої аматорки кохані,
я уже закочую штани
і готовий хоч у полини.
Та мої потенції погані.
Не беруть ніде моїх романів,
надто завіршовані вони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608432
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 21.09.2015
***
І в поета терпець увірветься,
коли вірші, неначе вода,
і немає науки для серця.
Та за кількістю дещо прорветься,
що за якістю варте труда.
***
Немає надії на промисел Бога
і маємо відповідати
за невиконання обов’язку свого.
Якщо залишають у полі одного,
то як йому не воювати?
***
Є лицарі духу(між нами)
і кожен, буває, і сам
виказує почесті дамі,
плюючи на іншу мадам.
***
Легко навчитись мелодії літа.
Важко із осені вигаслих літ
штучними перлами юних мудріти.
Зброя поета – це думки політ.
Мова поезії щира й відкрита.
Мова богеми – зашорений світ.
***
Я не визискую русизмів,
що пристають до язика,
та не люблю українізмів
з акцентом бравого совка.
***
Нема падіння,
то й немає злету
у недосяжне небо голубе.
І як нема кубіти і кебети,
аби любити у собі поета,
то ради чого мучити себе?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608385
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.09.2015
Немає лиха, як біди немає.
І туга не минає у журбі.
І мало що усім надокучає,
як ми надоїдаємо собі.
Самі себе віншуємо панами.
І маємо немало у сумі.
Та мало хто знущається над нами,
як ми себе мордуємо самі.
Ніхто себе не бачить і не чує,
коли ми до зупинки біжимо.
Але ніхто так нами не гидує,
коли таке як ми бере кермо.
Буває зо два метри не добігли,
а двері – [i]опа![/i] І, – [i]бувай, мужик.[/i]
На те і є ще люди–дрозофіли,
аби усі дивилися на них.
І лаємо, і ліземо у владу,
і продаємо націю свою.
Самі собі ще не даємо раду,
а хочемо утримати сім’ю.
І якось так воно усе буває,
що у лайно само себе гребе.
І [i]Руссю[/i] нас [i]Росія[/i] доконає,
коли самі воюємо себе.
Не устояти цілому народу,
якщо такий поділений в собі.
Але здаємо ворогу [i]«Свободу»[/i],
перепочивши на її горбі.
Яка Європа? Бий себе у груди,,
але від нас і Азію занудить,
коли узріє, хто кого скубе...
Увага є аматорові клубу,
але ніхто нікого не полюбить,
якщо самі не любимо себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608049
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.09.2015
Небесне поле, всіяне зірками,
як росами, на трав'яних полях,
а поміж ними височить над нами
віками битий чумаками шлях.
Його із Воза посипали сіллю.
І досі є Малий, Великий Віз
обабіч онімілого довкілля
у кронах білих, наче сіль, беріз.
Блукають хмари чорними ночами,
а у ясні – солоні роси п'ють,
политі потом тими чумаками,
що битою дорогою ідуть.
А на зорі, упоєне озоном,
іде по небу сонце навпрошки
і на ходу вилизує червоне,
де між полями їдуть козаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607996
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2015
Такої не повинно бути,
що розтає, неначе дим,
і тільки поглядом одним
перевертає все забуте.
Ім'я, буває, заміняє
усі імення золоті
тієї, що давно немає
у перекроєнім житті,
у перекошеному світі,
у перекошених полях,
у недокошеному житі
веде стежиною на шлях
у вересневі дні погожі,
де інші – тіні перехожі
на недожатому серпом
тієї, що минає сном,
де є ще і на неї схожі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2015
[i]« Прощай, страна огромная...»[/i]
Антитеза минулому
Виходимо із полум’я,
ідемо по воді,
усупереч історії,
наперекір орді.
Війною всенародною
ми волю здобули.
Удавляться короною
і круки, і орли.
Сьогодні ми згуртовані,
гартовані в огні,
ніким не упокорені,
на світі не одні.
Хай ненависть до ворога
від гніву закипить.
Вартують дуже дорого
і сонце, і блакить.
Єднаємось державою –
творці і вояки.
Поділимося славою,
на те і козаки.
Не тільки за Карпатами
є гори золоті.
Ми будемо гарантами
у мирному труді.
Та поки ще не каються
керманичі чужі,
Холодний Яр вертається.
Освячені ножі.
Напоєні свободою
і душі, і серця.
В бою за перемогою
підемо до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606592
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.09.2015
***
Пережили лиху годину
і не любили Бога-Сина
за те, що волі не дає...
І поки інша настає,
не забувай, що ти – Людина,
якій даровано, що є.
***
Кохані й любі мають розуміти,
що на віки – не всі чоловіки,
які належать більше цьому світу,
аніж бажають власниці-жінки.
***
Тебе ніщо не переможе
і не попутає лихий,
коли душа пізнати може,
що і бідою милість Божа
вчить і карає за гріхи.
***
Той, що кидає перший камінь
у грішника, і каже, – [i]А́мен![/i] –
і думає, що є святий,
ламає заповідь останню, –
[i]не будь лукавий і дурний.
[/i]
***
Уявне нівелює темне
утопією КІНЕМА:
антигерої і юрма,
неволя, зрада і тюрма...
Тому не рипайся даремно
туди, де виходу нема.
***
Горить надія. Мрія тліє.
І жебоніє білий світ.
А ти нотуй, як вітер віє,
зело зелене зеленіє,
і переписуй заповіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606470
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 13.09.2015
Ще височіють сині небеса
над банями Софії і Покрови.
Русі моєї первісна краса
являється у сяєві любові.
І інша суть краси її душі,
коли у полі урожай пшениці
веселою каймою золотиться
із кантами блакиті на межі.
І як не любуватися на неї
зі Скіфії, Трипілля і Руси
на тлі нерукотворної краси
прадавньої Русі-Гіпербореї?
І як не помічати із гори
Господнє, суще прісно і донині,
що означають вічні кольори,
прописані державно Україні?
В зеніті сонце над блакиттю плес –
напій по вінця голубої чаші...
Ці кольори ще поки що не наші.
Ми віддали реліквію небес
і море з позолотою і без
все даленіє Таврією Раші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606363
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 13.09.2015
Флібустьєри і авантюристи
проливають українську кров.
А якби не Путя і рашисти,
як би дух козацький охолов?
Недомірок, а ума – палата.
І такий «безбашенный зело»!
А якби йому дали гранату,
може б заспокоїли хелло?
А воно й не думає здаватись, –
не чіпай його, бо всім гаплик!
А якби із нього не сміятись,
може ще отямиться мужик?
Ренегати п'ятої колони –
свита у самого сатани.
А якби не верхні ешелони,
чим би ще займалися вони?
У герої не агітували.
Ними не командує ніхто.
А якби іще й пайок давали,
хто б не воював би у АТО?
Наші Швейки – це не ідіоти,
як у Раші голі королі.
А якби всі люди патріоти,
воювали б з нами москалі?
Матеріють наші Демосфени.
День у владі, і уже – лайно.
А якби не укри, а нацмени
опускали Рашію на дно?
У війни ще є свої собаки.
П'ятикутна світиться зоря.
А якби усім забити баки,
може б і діждалися царя?
Забивають памороки наші,
що Європа нам не оберіг.
А якби чужі боялись Раші,
то вона не била би своїх?
У Росії воювати – хобі.
Кожен другий закриває дзот.
І воює нації оплот –
маркітанти, найманці і зомбі.
А якби не ми, то хто ішов би
воювати за такий народ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606205
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.09.2015
До фінішу лишається зеро
і кілька одиниць до високості.
та вже і так – заходиш у метро
таким собі інопланетним гостем.
Сучасні і минулі племена –
аборигени із ковчега Ноя,
байдужі, що іде якась війна,
Ієрихон готується до бою.
Закриті очі, вуха, а душа
літає десь під музику веселу.
Захоплює мелодія чужа
на інші хвилі і на кращі села.
І як не попеліти у вогні
гартованого мафією краю?
Якщо ця доля випала мені,
питається, – чого я ще чекаю?
Якщо юрбу виховує бомонд
подохлого у муках есесері,
то Гриціан Таврічеський і Бонд
замінюють Петлюру і Бандеру.
І поки служать нації взірцем
нувориші і яники-ахметки,
показує своє гниле лице
закон революційної абетки.
Немає у парафії жалю,
що на Русі неславу здобуває
орда азійська гному-королю
чужого заарканеного краю.
І як закрити очі на біду
юрми базік затурканої раті,
де триста волонтерів на орду
ідуть за Україну воювати?
І думається інколи мені, –
чого народу мореному треба,
такому ще байдужому до себе –
іти до перемоги у війні,
чи наче жінці Лота у вогні
побачити своє останнє небо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2015
***
Все маємо, аби не жити всує.
А ось еліта і у вус не дує,
що немічне озвучує нове.
Хто не мудріє, може і існує,
але перемагає, хто живе.
***
Душа, як Бог – немислима і дивна.
Живе у тьмі, зникає у імлі.
Та поки є ми, вірує людина,
що як і Він, її душа єдина,
і вічна і на небі й на землі,
якщо Йому Єдиному подібна.
***
Душі немає тільки в атеїста,
тому йому по барабану світ,
де об'їдають матеріалісти,
безбожно брешуть щирі комуністи,
а націю насилує рашист,
дає знання опричнина садиста,
і оволодіває дух нечистий...
А хто це об'єднає?
Пацифіст?
***
Іде лукавий і незваний.
Залізна воля, і рука,
і почерк ментора той самий,
що одурманює совка.
***
Царює Вова, почиває Вітя.
На черзі Петя – добрий чоловік.
Пілат і Ірод осідлали вік.
Дияволу дають тисячоліття,
а ми до раю хочемо за рік.
***
Язичники на Україні всюди,
де прозрівають віруючі люди
у вічно суще, націю й народ,
який рятують від орди і блуду
не Ра, не Магомет. не Саваот,
а Дух, який веде нас до висот
Любові і Надії, а не чуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605143
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.09.2015
[i]« Росія і без України розбила б
гітлерівську Німеччину».[/i]
Велике Пу
[i][b]І
Нарація[/b][/i]
Живе собі людина і не знає,
чи то у неї запити малі,
що їй біди чужої вистачає,
чи то у неї зайвого немає
на ще не завойованій землі?
І жадібно чатує на сусіду,
озброює бандита до зубів,
примножує калік, сирі́т, удів,
на голови людей готує біди,
і заодно, украдене – собі.
Усе це – не що інше, а Росія,
уярмлена боярами царя
ніяка не месія, а повія,
що вічно заглядає за моря
і у чужі засіки і подвір'я.
Юродиві Іванушки та Мар'ї,
шамани ескімосів і бурят,
оракули законного безправ’я,
володарі пустель і заполяр'я,
украденої слави напрокат.
А ми? А ми уже по горло ситі
тим, що перемагаємо одні
сучасного нувориша-бандита,
який собі узявся присудити
всі лаври перемоги у війні.
Ми – нація, усупереч усьому,
що ми долали на шляху одному
до волі у кривавому степу.
Ми – нація! І не зітерти з мапи
її осатанілому кацапу,
нехай воно і величезне Пу.
[b][i] ІІ
Непереможна новорашія[/i][/b]
Радіє Лугандонія, – [i]Хелло! [/i]–
новому геноциду українства.
Історія занотувала зло:
і Іловайськ із рашеським котлом
і масове Дебальцівське убивство.
Без України рації нема
перемагати націю фашиста.
І Раша управляється сама,
коли захоче різати й палити.
А особливо, нібито своїх,
але свідомих лицарів ідеї
єдиної соборної... Тієї,
що годувала ледарів із тих,
які хотіли цицьки однієї.
Весь кримінал пішов у діячі –
украдене пиляти і ділити,
повимітати гроші і харчі
і челядь Новорашії пропити.
Як не суди, а Рашія гряде
жандармом у Америки-Європи.
За фюрером і нація іде
аж до Гааги риссю і галопом.
Єднаються усі пролетарі:
злодії і голодні шахтарі
від Єнісею до окраїн Дону.
А де ота окраїна її,
не відають ще сущі глитаї,
тому і служать Іроду до скону.
[b][i]ІІІ
Люстрація нації[/i][/b]
Якщо нема роботи у совка,
то він її придумає і кине.
Якщо їх експозиція така,
то нація до скону не загине.
Вони такі, що інших не чекай.
І за копійку будуть воювати.
Якщо не віриш, руку їм подай –
«одцапають» по лікоть азіати.
Вони до укрів туляться давно,
якщо не людоїди, то кацапи
а попадешся у медвежі лапи –
заляпають, залижуть – все одно
не відперешся. Липнуть, як лайно,
поширюючи Га своєї мапи.
Вони такі, що горе – не біда.
І реваншисти, і авантюристи,
антифашисти, хрещені рашисти,
великороси й золота орда...
І море по коліна, і вода
не розіллє чекіста і садиста.
[b][i] ІV
Останній із яничар[/i][/b]
***
Плюгаве, кульгаве
на ліву і праву,
а расу і рашію досі веде.
Іде у історію Путя кривавий
і мочить таких же, як сам, у біде.
***
У нього є подвійний тато –
Сосо і геній пелехатий,
що працювали, як дует.
А Гітлер – це у нього мама,
бо з цими обома ге-ями –
це недороблений об’єкт.
***
У цього генія дурного
ну, тобто, гоміка крутого
немає пасії такого,
який волає, – я готов.
Та уявляв себе поетом,
коли зі свого кабінету
дивився поглядом естета,
як убивається Нємцов.
***
Є біографія у Путі.
Його потуги не забуті.
Корочє – крав, ї-в і їв.
І на московському престолі
не королі, а геї голі,
яких і Депердьє доїв.
***
Його і із Австралії поперли,
аби не видавав босяцькі перли.
І він відчалив, а не Маху дав.
І не буває іншої утіхи,
як відіспатись, поки править Міха.
[i]Корочє[/i] – Путя їхав і тікав.
***
І у Гаазі буде ця макака
на українців вішати собаку.
Йому й Обама як у горлі кість.
І Путя каже, – це мені до спини,
у мене є монголи-охуини.
[i]Корочє[/i] – Путя їде, гадить, їсть.
***
Во ім'я волі і синів,
що умирали за свободу,
нехай конає з роду в роди
опудало усіх віків,
полохало усіх народів.
[b] [i]V
Каїну прощається?[/i][/b]
І невмирущий Чахлик і Яга
нема-нема – тай бігають у гості,
аби його або її нога
топтали наші не зотлілі кості.
А ти либонь не відаєш про це?
А це й не потребує перевірки,
якщо не учащаєш до сусідки.
А ти дивися у її лице...
Це ми – каліки, турки, недоріки...
А ти скажи їй поперек слівце
і будеш до могили манівцем
обходити неприязні одвірки.
А ти пиши, що Рашія – це зло.
Це знає світ. Але, як не було,
так і не буде істину почуто.
І ти почуєш адвоката Путі:
–[i] не зачіпайте Рашу і хелло,
яке дратують укри майдануті.[/i]
А ти кричи, що це не він, а я
навішую тобі свою совковість.
А ти мовчи, якщо пропита совість
і сім’я Хама – це твоя сім’я,
чиї дурні ознаки та ім'я
тобі передаються у спадковість.
[b][i]VІ
Конклюзія[/i][/b]
Нікого не дивують русофіли,
що міряють усе на свій копил.
Своє рідніше. А якщо посміли
сотати з України душу й жили -
це не прощає українофіл.
У нас нічого спільного немає,
крім ворога у вашому кремлі
і нашої окраїни землі –
границі узаконеного краю.
А я своє чужому не даю
і проганяю ворога з порогу,
аж поки не здобуду перемогу
нехай і у останньому бою.
А ви, що пейси лижете макаці,
любуйтеся на неї у лупу,
яке воно велике ваше Пу.
Та зарубайте хоч собі на носі,
що [b][i]ви одні,[/i][/b] судимі у Гаазі,
зіп'єте всю заварену ропу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605127
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2015
І
Вона явилася незримо
і на осонні берегів
копицями ладує рими
багряно-сизих дум і слів.
Крадеться ночами марою
із бездощів'я до зими,
і віє димом і війною
із пащі хижої пітьми.
Та поки день іще не вечір,
іде лісами Берендей
і знаки зимної предтечі
бринять у пам'яті людей.
Іще палають чорнобривці,
і айстри ще не одцвіли,
і накриваються столи.
Не відлетіли ще жар-птиці
і з урожаєм на полиці
немає бідкатись коли.
ІІ
Раніше вечоріти стало,
пізніше ранішня зоря
запалює своє кресало
у сивині календаря.
Затуманіло синє небо
і одіялами лягло
захмар’я, цуплячи на себе
все, що розвіює село.
Ці клунки доганяє вітер
і котить по сухій траві
на пам'ять осені-вдові
пелюстки і зів'ялі квіти –
усе, що подарує літо
своїй суворій візаві.
ІІІ
[i]Що день грядущий нам готує?[/i]
Не знає осінь. А зима,
що буде, те і подарує,
коли серійного нема.
Комусь березової каші,
а нам до хліба ще й вода,
бо не дай, Боже, будуть наші,
то буде й золота орда.
Єднає бідних і багатих
воєнна осінь на жнива.
Але не може об'єднати
убивча пісня бойова.
Але готуємось до бою.
Така оказія з людьми,
що осінь кличе за собою
у Ирій сивої зими.
Опа́демо як жовте листя
під шатра хмизу і трави.
І не виходить з голови,
чому у небі урочисто,
чому не вистачає хисту
іти до осені живим?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604975
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.09.2015
І рідної, і дорогої
ще до любові неземної
мені Всевишній не судив.
І є несуджених багато,
з якими і у будень свято,
якщо любов'ю дорожив.
Моїми давніми слідами
ідуть і дами, і не дами,
тузами биті на столі.
А я і шістка, та козирна.
А королі бубнові й жирні
давно уже не королі.
Перетасовую колоду.
Була і та, і інша мода,
а я люблю іти ва-банк.
Коли і люба, і кохана
моя єдина і жадана,
то це мені найкращий знак.
І терези, і водолії,
на рибу подають надії,
але вона ні се, ні те.
Хай краще тощі скорпіони,
мені чіпляють на погони
своє волосся золоте.
Нема за що мене судити,
коли є суджені і биті,
але наліво вернуть ніс.
А от несудженої мало,
коли вона не що попало,
а ти до неї не доріс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604780
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.09.2015
***
Усе потонуло у часі.
Усі гомонять ні про що.
Але у сліпому екстазі
клепає з останніх запасів
ніхто геніальне ніщо.
***
Усіх уже і множили на нуль,
а то й тиражували під копірку.
Немає дірки з бублика. Є дірка
у нашому бюджеті, поки руль
тримає у руці чужий владика.
***
Російське чудо вже було.
Потухла панорама.
Лишилося імперське зло.
Гряде дефашизація,
демілітаризація
і дерусифікація –
усе одне й те саме.
***
Нас жодного неслава не мине,
якщо лукавий і лихий попутав
уляпатись у місиво земне.
Але, буває, радує мене,
що є ім'я поета-баламута.
***
Поети похваляються не тим,
що зважують і невагому фразу,
а тішаться перекладом швидким
і, слава Богу, не хвалили й разу,
що володію таланом таким.
***
Далеко наші гори золоті:
макулатури гори, фоліанти.
Стомилися майбутнього таланти
носити мед у вулику пусті.
До комунізму пройдені путі,
але живучі гасла окупанта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604751
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.09.2015
[i]Якби я жив у інші часи,
то не писав би вірші,
а працював би в полі.
[/i] За В. Стусом
А ми ті самі онучата голі
і мріємо найти яйце-райце.
І я до ночі вештаюсь у полі,
а до зорі описую про це.
Але немає раю на Голготі.
Самі собі і коні, і воли
усе минуле забажали потім,
коли і пізно, і нема коли.
Немає часу глянути угору.
І мало індульгенції за це.
І жаль, що і у цю буремну пору
одні пани висиджують райце.
Одні пани, а люди-недоріки
не мають ні уміння, ні снаги...
Тому не п'ють свої молочні ріки,
і не їдять кисільні береги.
Отак собі й очікуємо квочки.
Яйце-райце лежить у закрома,
де є усе, але нема ума.
Гуляю я у власному садочку
і може теж ваяю ці рядочки,
аби не працювати задарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602933
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.08.2015
Усе дається у роботі,
у сьомому, буває, поті
або кебетою гряде.
А терміноване до раю,
кубітою не повертає.
І не зови, бо не прийде.
Майбутнє наше – забобони
у карамелі негліже,
яке уява береже.
Все, уподібнене канону,
лишає Муза Робінзону,
якому солоно уже,
коли ще П’ятниці немає,
коза у горах не гуляє,
і на городі – цілина,
нема солодкої любові,
коліна зідрані до кро́ві,
і лиш на обрії – мана.
І вимальовує уява,
що доля наша нелукава
ще подарує чудеса.
І віруємо, як у суще,
своє немислиме грядуще,
як-то дешева ковбаса.
Немає ні душі, ні плоті
у тому, що дає на потім
іще не п’яна голова,
яка уміє солодити
усе, що має забродити,
коли слова – одна халва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602716
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.08.2015
***
Любов минає. Інша прибуває.
І є у цьому певна міра зла,
але й добра, коли і серце сяє,
і завірюха очі замела.
***
Не утопи у ненависті серце,
коли обсіли люті вороги.
Цю течію не вичерпнеш відерцем,
де люди – протилежні береги.
***
Любові неземної не буває.
А є мана, коли вона одна
на небі озирається, сумна,
і він один на березі чекає,
що вирине русалкою вона.
***
Причарувала, приручила,
але нема у серці зла,
що явно іншого любила,
коли коханою була.
***
Сідає сонце у зелене море
і тішить душу золото й зело.
Де серце утопає у тепло,
любові нерозділеної горе
вже не таке глибоке як було.
***
Серце гасне і таке нещасне,
що воно ніколи не погасне,
поки Віра і Надія є.
Бо одна від іншої чекає,
що заснути першою бажає,
і ні та, ні інша не дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602681
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.08.2015
[youtube]http://youtu.be/mPmjdP1Rd2Y[/youtube]
Доля не вінчає нас на довго.
Все колись кінчається, на жаль.
Ти розвій усі мої тривоги,
щоб не полонила нас печаль.
[i]А ти мені сіяти будеш
із високості далини.
Якщо про мене не забудеш,
то прилітай у мої сни.[/i]
Я так само буду прилітати
через ріки, доли і поля,
щоб могли ми разом пригадати
пісню про журавку й журавля.
[i]А я тобі співати буду
і з далини, і з висоти,
бо я ніколи не забуду,
що є завжди у мене ти.[/i]
Поки ще до осені далеко,
подаруй мені весняні дні,
де про тебе журавлі-лелеки
з вирію курликають мені.
[i]А нам ще довго буде снитись
далечина минулих днів,
аж поки будемо дивитись
на перелітних журавлів.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602484
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 27.08.2015
Якщо мене читають – це хвала,
та не мені, а істині, і слову,
і читачеві, що шанує мову.
Моя аудиторія мала –
якраз, аби продовжити розмову
у руслі теми круглого стола.
Коментарі – це явно не дебати.
Про се і те читач повинен знати,
але воно на жаль – [i]ні се, ні те.
[/i]
Глухонімому б́а́йдуже. Зате
поети не міняють на карати
одне почуте слово золоте.
Його не буде, залунає скверна.
«Забембає» кімвалами мізерне
луною од серпа і молотка.
Імперія упевнена напевне,
що українська нація поверне
голоблями до нації совка.
Не запрягай дохлятину у воза,
або таке, що теж – [i]ні те, ні се,[/i]
а їде попер́еду паровоза.
Не ясно ще, куди його несе
ця явно не поезія, а проза,
хоч рима є і мова – над усе.
Великому далеко до смішного,
якщо його не викотять на сміх,
заради дутих успіхів, утіх.
Є істина, що варта дорогого,
як сльози у Великого Німого,
де тільки Чарлі утішає всіх.
Не уявляй, що ти великий мачо,
коли поїдеш тачкою на дачу.
Нехай до Магомета йде гора.
О, читачі! Наївна дітвора.
[i]Не осуди![/i]
Писаки не ледачі,
коли писати –
не дитяча гра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602467
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 27.08.2015
Який погожий день...
Яке осіннє літо!
Далекі голоси.
І дощ не шелестить.
Яка красива мить!
Як хочеться ще жити,
коли нема біди
і серце не болить.
Та войовнича ніч
безсонням наступає.
Очікує руки
замислене перо.
Описує добро,
яке уже минає.
І ниє у душі
Адамове ребро.
Сіріє за вікном.
Засокорили кури
і півники деруть
із горла голоси.
У темені яси
стаємо на котурни,
чекаючи дощу,
якщо нема роси.
А гама житія
у кольорі, у звуках
дарує із небес
Ярилове тепло.
Деремо голоси
за волю і село.
А окаянне зло
готує до розлуки.
Живемо в боротьбі,
конаємо у муках
і вільні лиш тоді,
коли усе пройшло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2015
Живуча натура блатного совка
для кожного знає догану.
І того, що був би більмом у ЦеКа,
тепер возвели графоманом.
А їй, окаянній, що хоче, дано,
якщо обіцяє не мало.
Таке на арену виходить лайно,
що хай би його й не бувало.
Та нині воно ще буває взірцем
і втілює запити Раші...
І ради немає, як бути з митцем,
що злотом блищить у параші?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602308
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.08.2015
Можна пожуритися і тільки.
що усе майнуло і пройшло.
Ех, якби тоді були мобілки,
а не чисті почуття і мізки,
як би все по-іншому було.
Не кусав би лікті я до крові,
що любив без тями есесер.
Ех, якби минуле – у тепер,
був би я завжди напоготові
і не зайвий, наче піонер.
Не чекав би манну я із неба
ні у будні, ні у вихідні.
Їв би оздоровлюючі стебла.
Ех, якби мені усе, що треба,
то й не треба іншого мені.
Ой немає вже за що напитись,
як було у роки молоді.
Міг би і хорошому навчитись,
Ех, якби удруге народитись
у якомусь іншому житті.
Любій би освідчився наразі,
і байдужій – кожної весни.
Ех, якби тоді не перелази,
то і нині по чотири рази
я ще перелазив би тини.
Марно обіцяти на вівторок,
що і молодим не обіцяв.
Та і нині я собі не ворог.
Ех, якби мені хоча би сорок,
як би я бабусю обіймав.
Ну а нині маю я радіти,
що уже немає ні кубіти,
ні бажання вижити святим.
Ех, якби мені до цього літа
не старіти і не животіти,
я ще й досі був би молодим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601951
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.08.2015
***
У обоймі – тільки шість.
У обіймах буду гість
і у неї, і у Ліри теж.
Та чого іти мені
у герої записні,
поки те що сіється, не жнеш?
***
Осідлаю я Пегаса,
як бувало не щодня
і за путінську заразу
на кладовищі Донбасу
може й вип'ю на коня.
***
І буду я у Рашії «запретний».
А як не я, то хто її доб'є
за те, що сало ріже не своє.
А може дати чергу кулеметну
оце і є призначення моє?
***
Пу криваве ще мене не знає,
хоч у Раші є мої сліди.
звідки не вернулися діди.
І коли Європа почекає,
то колись доїду і туди.
***
Не чути «вопіющого» народу,
що визначає імідж на загал,
кого – «мочити», а кого – у воду...
По-тихому йому намилять морду
і не узріє, де той п'єдестал.
***
А ми усі зальотні патріоти.
Немає тільки совісті такої,
як мають волонтери і герої,
аби стояли ще рої і роти.
Але радіють чинні ідіоти,
які вони у нації ізгої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601859
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 24.08.2015
Хай,
нехай квітує рідний край
і випікає коровай
країна
Русь.
За Україну помолюсь,
до неї серцем прихилюсь.
Єдина,
ти
не побоїшся висоти,
ідеш до світлої мети
своєї.
Є
усе хороше і своє,
і є і наше, і моє
у неї.
Кий
у неї буде на віки,
і будуть нинішні батьки
і діти,
і
ще від зорі і до зорі
за неї будуть матері
радіти.
Нам –
її і дочкам, і синам
уїлись в душі сатана
і війни.
Ще
у океани потече
її любов. Ще є плече
надійне.
Ми
і залишаємось людьми,
і вилізаємо з пітьми
до Бога.
Нас
іще очікує не раз
і приведе у добрий час
ясна дорога –
перемога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601742
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.08.2015
[i]Ріжте мене на куски,
їжте мене з маслом...
Я все витерплю.[/i]
А. Райкін
***
Покара – карма чаші серця.
Ну що хотіти із верблюда,
коли козою видається?
Її витягуєш у люди.,
але вона-воно
плюється.
***
Не чіпай свиню біля корита,
не хапай бедратої за ноги,
не попутай ратиці і роги,
і не чухай, тирсою набите,
чучело священної корови.
***
Трагікомедія минає,
не залишаючи знака́
у мові вічного совка.
Але совок не заважає,
коли прикусить язика.
***
Є і еліта, і цабе,
і ті, що всує не глаголять,
а репетують до небес,
коли такі як є, себе
самі у опусі находять.
***
Є ще охочі витоптати вруна
і толочити пізні врожаї...
Така Феміда...
А яка Фортуна,
що пироги обнюхує мої,
а інше понадкушує і плюне?
***
І ніби люди, наче люди,
і свіжі вірші –
не фас-фуди,
і Якова любив Ісав,
і вірує Ісусу Савл...
І не Пилати для Іуди
готують ядовите блюдо, –
[i]що написав, те написав.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601635
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.08.2015
Все, що зав'язане на небі,
не реєструє наших доль.
І інколи юрба на себе
бере цю делікатну роль.
Буває, двоє, і не п'яні,
і не пов'язані ніяк,
а доля у жеребкуванні
таке утне, що без вагання
ушпарять зопалу гопак.
Ідуть по колу, раді муці
тримати руку у руці.
Вона у вивернутій бурці,
а він у вовняній ярмулці,
як вимагає рік вівці.
Вона і музики не чує,
у нього ноги, як чужі,
але юрма їм аплодує
і... насміхається в душі.
А їй уже усе байдуже,
чого радіє і кому,
аби на хвильку мати мужа
і усміхатися йому.
І що йому оця лукавість,
коли немає серцю зась.
І він свою відповідальність
уже нікому не віддасть.
Казала доля, – [i]бережися
не спокушайся на чуже.[/i]
І як же їм не опектися,
коли спокушені уже?
Вона і думати не сміє,
що це її жіноча мрія
обрала цього козака.
І зосереджені на тому,
аби впектись одне одному,
танцюють двоє гопака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2015
[i]Переспів тексту Л. Дербеньова під мелодію
популярної японської пісні 70-х років[/i]
Мені наснилось, як сонце сідало
у небесній імлі,
а наші душі на рейді гойдали
неземні кораблі.
І хай сьогодні поміж нами
океани і моря,
а серце там, де не гасне ночами
наша світла зоря.
А понад морем дві чайки літає
у ясній далині,
неначе вітер пелюстки гойдає
у чарівному сні.
І хай кружляють у просторах
білі чайки наших душ,
немов пливуть поміж небом і морем
міражі білих руж.
Усі сузір’я твої наді мною,
і сіяють мені.
І де б не був ти, я буду з тобою
і у тій далині.
І відлітають у простори
паралелі наших душ.
Пливуть-пливуть поміж небом і морем
міражі білих руж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601363
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.08.2015
Непереборні і невтомні,
ми йдемо до нових висот,
де найцінніші в кожнім домі
поняття, кожному відомі –
любов, свобода і народ.
Нумо, братове, узявшись за руки,
вийдемо вічем усі на Майдан.
Маємо досвід гіркої науки.
Не залякають нас наймані круки,
що захищають розбещений клан.
І треба ближнього любити,
і треба знати, – з нами Бог.
Всім разом – сіяти й косити.
І треба вміти дорожити
тим, що дано на багатьох.
Гей же, братове, ставаймо за правду,
дружно зімкнемо могутні ряди.
Ради свободи і ближнього ради,
проти свавілля і підлої зради,
і за любов – наш девіз назавжди.
І поки вистачить відваги
за щастя бути до кінця,
хай майорять на сонці стяги,
хай прагнуть душі до звитяги
і не зачерствіють серця.
Будьмо, братове, напоготові
перемагати в труді і в бою,
стати на варті і волі, і мови,
гідними слави і вірними Слову, –
вічно любити Вітчизну свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601241
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.08.2015
Війнуло і не падає дощем,
як-то із того світу, що немає,
але і був, і є, і буде ще,
як видиво квітуючого раю.
А як і це не милує мене,
хапаю торбу і іду полями
дитинства за окопами-ярами,
де падає і кличе неземне.
Оте, що похоронене в душі,
але живе у нас, як Божа ласка –
мелодія, фантазія і казка
за межами уявної межі.
Блукаю і у лісі, і у лузі,
де мрія небесіє на воді.
І як мені ікається тоді,
неначе рідні згадують і друзі.
І як у вусі лівому свистить,
коли і рака на горі не чути...
І як не пригадати і забути,
як похоронна музика звучить?
Ой не весела музика – сумна,
якою марно тішили музики,
коли у небо линула одна,
а з нею на віки і світ великий.
За яром, за окопом, не щодня,
але коли ікається до болю,
я бачу огороджену тополю.
Мене напевне згадує рідня,
де падає русалкою-зорею
і та, з якою я не був ріднею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2015
Мандруємо і близько, і далеко.
Знайомимося – він,
а он – вона:
як одинокі бузько і лелека,
освоюють пейзажі із вікна.
Знайомі теми:
вчителі і школа,
дитячі роки,
пізні віражі
і одиноке
перекотиполе...
Не вивідає більшого ніколи,
як візаві у іншої душі.
Йому пора.
І їй пора дізнатись,
чого так поспішає чоловік.
Така жара.
Нема куди податись.
Коли не дуже хочеться прощатись,
то швидше розлучаються на вік.
Він ще побачить, що зійшов раніше,
аніж повинен у чуже село.
Вона ще буде героїня вірша,
але переживатиме найбільше,
що він такий, якого не було.
Ось так і розбігаються дороги
у незворотні на шляху стезі́.
Куняє бузько на одній нозі,
лелека у болоті миє ноги.
Бурлака вітер тихий і убогий
у лузі щось нашіптує лозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2015
***
Всі Буратіни дочекались ласки.
Старий П'єро, але з нової казки,
зі сцени у ...корупцію заліз.
І нині можна плакати без маски,
але сміятись – тільки-но на біс.
***
Єднаються друзі, жиди і укропи,
і ті, кому світить іще у Європу
без ручки нести чемодан.
Який майданутий тепер пам'ятає,
як фотогенічно
П'єро і Віталій
єднали під себе Майдан?
***
Оживає цирк на дроті –
шапіто із патріотів,
що ведуть народ,
опоясаний і взутий,
зобов'язаний тягнути
до нових висот.
***
На арені ми єдині.
Висимо посередині,
наче Арлекін.
Володімір і русини
об'єднали Україну
із обох сторін.
***
Керують акробати на канаті.
І ролі є, і п'єса не нова.
Суфлери є!
Але – одні слова.
А хочеться рукою показати,
яка кому належить булава
або яка у кого голова.
***
Ніхто Мойсея не чекає
у дельті Дону і Дунаю.
Навін увійде у Сіон.
А поки і його немає,
то є обітована раю,
як цирковий ілюзіон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600255
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 17.08.2015
[i]« Мы были высоки, русоволосы –
Вы в книгах прочитаете, как миф,
О людях, что ушли не долюбив,
Не докурив последней папиросы»[/i]
М. Майоров
Жили ми якось і без кро́ві.
І, може, Богові хвала,
хотіли чистої любові
і мали ту, яка була.
А я забув уже, яка ти,
моя найперша із дівчат.
І як найкращу, упізнати
уже не вмію, як солдат,
що повертається не з бою,
і не у світовій війні.
Не закривали ми собою
ще амбразури у Чечні.
Ми повертались одинокі,
не мали глею в голові.
Щипали модних і високих
і українські рядові.
І повертали не до неї
стезею пішого бійця
з полону армії своєї
і гідного її кінця.
Ішли ми на чолі планети,
неначе сукині сини,
коли під Пітером ракети
чекали Празької весни.
І не одна тоді під кленом
любила воїна за те,
що був і юним, і зеленим,
наївним, бравим...
А проте,
таким, як мати народила.
І не ікається мені,
що може й ти мене любила,
як окупанта на війні.
Ми не уміли оцінити
свої минаючі літа
у ті роки несамовиті.
Тоді і ти була свята,
і милосердна, і лукава,
і наче видиво ясне,
ще не чекаючи, чекала
і забувала не мене.
Ми брали те, що заслужили
і те, що партія дала,
і те, що інша не могла.
Але не забували милу.
І навіть честю дорожили,
якщо така тоді була.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2015
Іуда мітить не коментарями.
Інкогніто існує поміж нами.
Уважно перечитує рядки.
Немає як ударити словами
і фурія оцінює таки.
Нічого особистого немає.
Мистецтва ради, а не зі злоби
у захваті дурної боротьби
себе єдину шельма помічає
можливістю ресурсу і ганьби.
Немає мовоциду за законом,
а є талановите зло людей –
поети з особистим лексиконом,
правописом і суржиком ідей.
О ви, що жало маєте за зброю
супроти одіозності поем,
були і залишайтеся юрбою.
Одна імла на поприщі богем,
що віє актуальністю німою
та інде – панацеєю проблем.
Але таємне не уміє явно
обґрунтувати манію об\'яв,
аби і я йому не дошкуляв.
Малюю образ поки що уявно,
бо не мені – поезії погано,
що я її від Юд не захищав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599963
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 16.08.2015
[i]« Зворотній зв’язок – основа управління
будь-якою системою»[/i]
Із конспекту
Набачилися небо і поля,
що в Україні є іще поети,
які на злеті видимі здаля,
але і їм буває не до злету.
Минає революції пора,
за нею інша нібито на часі.
Ну, де ви, просвітителі пера,
що не відповіли мені ні разу?
Ну хоч би щось пораяли мені,
полаяли, як у часи радянські.
І невідомо, чи то я на дні,
чи у «Дніпрі» одні пісні циганські.
Ой не водою повниться журнал.
Пливе за течією неповторне.
І буде у редакції аврал.
Мене почули нині, як і вчора.
Але фальшиве соло не дует.
Руки нема, а треба дві, буває.
І Луківа не радує сонет,
що є поет, якого ще немає.
А я піду із Перцем заодно
і втну, – [i]біліє парус одинокий.[/i]
або, – [i]реве та стогне Дніпр широкий...[/i]
Але нема надії все одно.
Мої листи потрапили на дно.
Дніпро широкий,
але ще й глибокий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598709
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.08.2015
Що вірші, що ковчеги будувати –
однакові і засоби, й мета.
Одні сміються. Іншим наплювати,
що будні – це надія на свята.
Описуємо щогли і вітрила,
і бачимо за обріями дні,
коли прийдеться напинати крила
аби не опинитися на дні.
Повідаємо – як то море грає,
коли закритий «замок на замок»,
і голуб у безмежжі не літає,
і не приносить пальмовий листок.
А ти стоїш надійно за штурвалом,
нечуване почувши наперед,
помітивши небаченого злет,
і не накритий ще дев'ятим валом,
упоєний відвагою і шалом,
утнеш нарешті,
що життя –
не мед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598708
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.08.2015
***
У череді природних еволюцій,
у симбіозі панства і рабів
закладені з Адамових часів
і вибухова суміш революцій,
і поділи на жертви і катів.
***
Комбінуємо, як пазли,
думи, літери, слова
в ораторії і гасла,
поки мова ще не згасла
і мелодія жива.
***
Я не дивую стрілами Амура,
якими ранять ближніх де-не-де.
Мої катрени не пронижуть мури.
Комусь і це – пейзажі із натури,
комусь – халтура, поки не дійде.
***
Будемо і бідні, і багаті,
матимемо хату, і город,
і думки – не те що пелехаті,
щоб оригінально дивувати,
а такі, як видумав народ.
***
Козацька слава анічим не пахне,
хіба що диким полем на посту,
мандрівкою до станції Попасне,
полоном у Дебальцеве нещасне
і кулею у серце на льоту.
***
Шануймося друзі-укропи,
допоки шанує земля,
і поки почує Європа,
що й Рашія риє окопи
під носом у банди кремля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598534
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.08.2015
І журналюги не скупі на вісті,
і графомани теж не помело.
Нема поета на пустому місці,
і є – де є потужне джерело.
І течія – не Дону, а Дунаю,
і гілля на калиновім кущі,
а не сухе коріння молочаю,
де і грози очищення немає
і оминають проливні дощі.
І має бути материк у морі
або хоч вулканічний острівець,
як нації надія і вінець,
І має бути диригент у хорі,
аби стояли лицарі, як гори,
і не перевелися нанівець.
Але Фортуна наша одинока.
Її не добачають де-не-де,
і самозванець лицарем гряде.
Коли за териконами пороку
юрба людей не визнає пророка,
то самотужки нація іде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598533
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.08.2015
З одного боку – є болюча тема,
а з іншого – це знає і профан:
багато пише про одну проблему
великий – не поет, а графоман.
Але коли нема чого втрачати,
комусь потрібно воза потягти,
аби й тобі – на таці – показати,
з якого боку істина і ти.
Не ображайся, мій великий друже,
але й малому інде не байдуже,
що місія не варта п’ятака,
коли великі підливають масло,
де і без цього полум’я не гасло
на славу слова, а не простака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598487
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.08.2015
Карета їде із кордебалетом,
який, буває, може зупинитись,
аби ще не помічені поети
могли із боку якось причепитись.
А що нам у придуманому світі?
Беру й собі і кучером сідаю.
Не вистачає галасу і квітів,
а клопоту, звичайно, вистачає.
І я не я, якщо я не поїду
прозорим небом над зеленим лугом
кар'єром і галопом. Можна цугом,
але із молодою і не дідом.
Сепаратиста іноді зустріну
і покладу йому в кишеню міну
не дуже уповільненої дії,
аби скоріше здійснювались мрії.
Побачу нашу непутящу Рашу
і оперіщу булавою Путю.
А Петі побажаю все найкраще,
коли його узують майдануті.
А далі ми поїдемо ріллею,
і парою одною, а не цугом...
А я, звичайно, тільки-но із нею,
із лірою у торбі... І за плугом.
Туди, де сяє сонячно і ясно,
де є вона, і я не помилився,
що місяць їй доземно уклонився.
Регочете, показуючи ясна?
О! Це – моя поезія нещасна,
з якою наодинці опинився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598414
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 08.08.2015
Росія тужиться і п’є,
аж репає у лоні раю.
Дитячі істини шукає
і «оплєухі» роздає.
Полегшення неначе є,
а оздоровлення немає.
А їй іще не довелось
бодай за себе порадіти,
якщо не ганити когось.
То що їй укри недобиті?
Колись і ми дражнили ос,
коли були ще майже діти.
Нема історії у них
яку герої прославляли.
І нашу Рашія украла.
І нині тішить ще дурних
убитий геній Ганнібала.
І щось нашіптують живі
з парафії чужої крові,
що заробляють на крові
брехнею братньої любові.
Вислужуються за гріхи
колаборанти від параші –
не виполоті реп’яхи
на лоні репнутої Раші.
І зрозуміло, відкіля
іще вилуплюються тролі.
Не осягти поняття волі.
Їх душі вимете земля.
І доїдає крихти тля
чужої і своєї долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2015
Погода й та нагадувати стала,
що люди вельми грішні далебі
і що учора, і о цій добі
армагедону на людину мало.
І явно недалеко до кінця,
коли так низько опустилось небо
і палить так, що більше і не треба
хвалити за недодане Творця.
І є за що, але ніхто не знає,
на кому ококошується гнів.
Немає милосердя у богів,
а Триєдиний істину шукає.
І поки недалеко до небес,
і ореол Єдиного не щез,
чекаємо нового воскресіння.
Але ніхто на небі не воскрес,
якщо і досі під органи мес
на юродивих падає каміння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598309
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.08.2015
***
Немає вади, то й не буде пліток,
як виїжджають на чужім горбі,
аби перемогти у боротьбі.
Одне питання має аналітик, –
[i]чого одне загадує політик,
а має те, що вигідно собі?
[/i]
***
А у Росії – затяжна весна.
Нема кому варити головою,
і парять ріпу автори розбою,
[i]чого їм більше коштує війна –
зеленої валюти чи набоїв?
[/i]
***
І в Україні є ще любі друзі,
які і у Росії холуї.
За неї вмерли сотні і рої.
[i]А де взялася армія Союзу,
коли немає армії її?
[/i]
***
Війна і зброя – інша тема,
і не обі́йдемося без
національної дилеми, –
[i]чого командує нікчема,
а багатіє наче Крез?[/i]
***
Чого організовувати лови
відпущеного ката-палача?
Чому не урятуємо дівча?
[i]І руки геть, які по лікті в крові,
у кого є ще зайві до плеча?[/i]
***
Не висихає покоління враже.
Риторика не додає надій.
Сучасному майбутнє не розкаже, –
[i]чого не їде, поки не помаже
свої колеса злодій-лиходій?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597699
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.08.2015
І я, і доля маємо по полю
на волі, незалежно від братів,
і вже не спокушають інші ролі,
які в далекій юності хотів.
Мені й одному сіється і жнеться,
якщо воно воістину своє.
А необхідне Господом дається,
як суще і небесне житіє.
Іду у осінь, розправляю плечі
і хай минуле дивиться здаля,
які залишу луки і поля,
які літа, недавно молодечі
лягають на похилі і старечі,
аби сильніше обняла земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2015
Є в українській мові загадкові,
і несказанні літери-слова,
які нуртують генами у крові
і творять сущу сутність і права.
Багато є такого дорогого
як милосердя, істина, сім'я.
Але немає більшого за Бога,
що міститься в найменшім слові – [b][i]Я[/i][/b].
Немає закарбованого всує
у книзі, що зоветься житіє.
Воно твоє, моє і нічиє.
Але допоки пам'ять все карбує,
нема нічого вище, що існує
двома словами істини, – [i][b]Я є[/b][/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597472
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.08.2015
Я хочу віршем і насолодитись,
і на солоне капнути сльозу,
і чистої мелодії напитись
у піднебесній таємничій висі,
що падає туманами в росу.
А наяву – одні дитячі ясла
із гонором юрби і пацана.
Напевне і у космосі війна,
де у імлі гарує сатана,
аби і небо сонячне погасло.
Вдоволена сугестія мари,
що все у неї дригом догори.
Аби насолодитися собою,
зачерпує оскомину пітьми,
і потайки гидуючи людьми,
впивається червоною ропою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597460
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.08.2015
Ой не минає лихо і біда,
які ще устаканює безмов'я.
Гарикає чужою тамада,
галакає у хаті безголов'я.
Але, коли оказія нова,
не чадіє каглою голова,
і чужина не туманіє знову,
коли затужавіє голос крові
і так приємно чути, – [i]обидв́а,
верета, веретено, булава;[/i]
і зі скарбнички маминої мови
все діставати бабині слова.
Не по гриби ходили, а [i]по губи[/i],
і прати [i]стоконялись до води,[/i]
і [i]дохороби[/i] зводили [i]рахуби[/i]...
І чую найласка́віше, –[i] іди,
катай сюди. Отутечки, мій любий,
подалі од покути і біди,
якою вже намаялись діди,
тобі малому не обриють чуба.[/i]
Усе, що є, дає один Господь:
і долю, і кебету, і дороги...
Усім дає, але не муляй ноги
і москаля десятою обходь,
яка і буде праведна у Бога.
І ми ідемо по своїй землі,
де ще [i]катають Ваньку[/i] москалі,
і заповіді чуємо минулі, –
не наступати на свої граблі,
аби не набивати мозолі,
там де діди понабивали гулі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597324
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 02.08.2015
Що не кажи, усі ми діти
і дуже любимо її –
свою невмерлу Аеліту.
Але до неї долетіти
і з марсіанами доїти
уміють сущі холуї,
що не цуралися ні партій,
ані портфеля, ні звання
і досі в радіоформаті
авторизуються щодня.
Пережили усі режими.
І не лінуються на риму.
І фарисей, і судія –
усе симпатизує Криму,
як Луганді [i]моя твоя.
[/i]
Не буде говорити преса,
хто за намісництво своє
і бізнесові інтереси
себе самого продає.
І для замолювання часу,
і для замилювання – масі
скидають ідолів совка.
Не вистачає парку Раші,
куди попарадують наші
як філіали у ЦеКа.
Не шоу націю єднає.
Вона сама їх поскидає
і з ними – нинішню братву.
Що анемію у державі
лікують бестії лукаві,
являє пам'ять наяву.
Не треба пам'ятник «шанелі»,
і шоколаду, і боксеру,
і Чай-Кан-Ші на чужині.
А як революціонера
на пам'ять Булю і Етелі*,
залиште Овода мені.
[i]* – дідусь і внучка – автори відповідно теорії двійкового числення і роману «Овод».[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597295
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.08.2015
***
І у мені, і у сусіди завтра
яріти має не, – [i]огонь![/i] А ватра
живої правди випалить до дна
ту націю, яка добра не варта,
якщо у ній яріє сатана.
***
У дикім полі – плани Барбароса.
І дичавіє плем’я малороса.
Іде у свиті ката на братів,
аби й вони обідрані і босі
ставали схожі на своїх катів.
***
Казала баба – і не по секрету,
що і цигани брешуть. Ясна річ.
То як же патріоту і поету
брехати іншим, що на цій планеті,
де правлять темні, не минає ніч?
***
За Ісуса бачено чимало,
і за Магомета де-не-де
чувано і казано бувало.
Є месії. Та предтечі знали,
що людина істини не жде.
***
Є і ратиці, і роги,
та немає перемоги.
У диявола – бої.
Осідлала діва звіра
і семиголова ліра
бавить карлика її.
***
Не величаю істину на ти,
але її пророка поважаю
і знаю, що у чаді суєти
на мудреця достатньо простоти,
а от на дурня мудрості немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597203
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.08.2015
[i]« Коли відчуваєш,
що не бити не можеш, то бий.»[/i]
Із п'єси «Викликач дощу»
Немає там добра, де відбирає мову,
не радують дощі, не падає роса.
Де ратаї душі забули рідне слово,
тамують голоси високі небеса.
У бубони ідей торохкають шамани.
Сугестії біди очікують грозу.
І дерибани душ, і долі барабани
витрушують з небес одну скупу сльозу.
Ідеями жили і ось у полі мрії
пожали врожаї посіяних надій.
Умліли у чаду чудової Росії,
і дує із кремля пекельний суховій.
Не тільки у полях – у головах засуха.
Криваві ручаї купаються на дні.
І у Єгови неба закладає вуха.
Не чує Він жидів на мові кацапні.
Її і не було. Висотує лукавий
усе, що одцвіло до щедрого дощу.
І що не говори – мовчали досхочу.
Кудою не іди – іти немає права...
І відчуваю, що кричати марна справа,
але усе одно не хочу, а кричу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597174
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 01.08.2015
Немов на чужині
ще горлиця ридає,
і Україна ще
як мати у труні.
У найтихіші дні
ще спокою немає,
а є постійний щем.
Марудно на душі,
не випраній дощем
у патьоціі огуди.
Вона, як і земля,
летить у віражі.
Чекає на межі,
коли зійде полуда
із жадібних очей
сліпого москаля.
Дивується, сумна,
чого воюють люди,
чому вони чужі,
коли іде війна
за те, чого уже
немає і не буде.
Украдене добро
іде на бариші.
І спати не дає,
і б'є мене у груди,
нагадуючи про
досвітнє і своє,
зозулею кує,
випрошуючи чудо,
сильніше як моє
ридаюче перо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597061
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.07.2015
***
Всюди є черги, куди не іди,
всюди сліди
і утоптані стезі.
перші за тебе і п'яні, й тверезі
товпляться люди у інші світи.
Тісно на цьому
одному
у черзі.
***
Не оминаючи биту дорогу,
нижчі за інших,
ідуть на убогу,
вищі
за гроші
існують у тиші.
Інші тиняються,
послані Богом
птахами бути.
А плодяться миші.
***
Тільки не Бога
за ноги,
а чорта
інде хапають
і лізе когорта
не помічаючи рідного краю -
п'яні любителі
бідного раю.
***
Із мозолями на чистій долоні
є українців багато мільйонів
Є і багаті.
Людці.
Молодці –
ті що літають
не вище закону
і умирають -
рука у руці.
***
Люди великі бувають у свято.
Їх є немало, але небагато,
тих, що за ближнього душу кладуть.
Є й недалекі брати-супостати,
що випихають із рідної хати
і виживати сестрі не дають.
***
Не проминає життя у розстрочку –
сина купити, зарізати дочку,
у не стидатись у таборі зла
зняти у ближньої нижню сорочку,
і на минулому ставити точку,
і руйнувати майбутнє до тла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595174
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.07.2015
І
Що ми були, історії відомо.
Умовно у союзі на віки
засуджені за скоєні гріхи
і нині чумакуємо додому.
І порох є, і є ще козаки.
Але, аналізуючи свідомо,
усі ведучі й досі – кріпаки.
А у Росії гірше не буває,
коли на шару випити немає
і узурпатор не туди веде.
А наші за вказівкою шурують
і де не треба, там і загальмують,
аби не опинитись де-не-де.
А Рашії і деінде немає.
Вона усе Європу доганяє,
а та її і доїть, і пасе.
А що у нас? Америка й Одеса
уже ангажували інтереси.
А далі піде мова не за це.
ІІ
На те і є, і будуть ще поети,
аби уяву мали і портрети,
як Пу велике доконає Пе.
А хто кого, історія покаже
І наша карта ще на мапу ляже,
де косолапий Миша не хропе.
Але у Путі ще і досі – пруха.
Усьому світу вішає на вуха
і локшину, і баєчки свої.
А наші у парафії Кирила
дияволу намилюючи рило
показують, які ми холуї.
Історія нічого не навчає.
У Путії апатія минає
до Криму, Соловків і Колими.
А нас табаченя іще навчає,
що іншої історії немає,
де ми ніколи не були людьми.
Що королі у Рашії не голі,
не знає тільки Рашія. А тролі
оспівують своє велике Пу.
А наше Пе нікуди не годиться.
Ні журавель, ні у руці синиця,
що палить море і не п'є ропу.
Росія теж у морі промишляє.
На нашій мапі шельфи розробляє,
і на закони, і на Пе плює.
А наше любе лоббі і у Путьки,
на крові заробляючи прибутки,
за дешево себе не продає.
У Ліліпуті гонорова мода –
вовки, кобзони і юрма повій.
А наша нетасована колода –
та сама угодована порода:
Анюта, Наталі і Повалій.
У Путі у пошані ліберали,
погодою керують генерали-
чучмеки, шо ідуть за «мать свою».
У Петі також клоунів чимало,
які за себе голови не клали,
не кажучи про націю свою.
У Путії котуються монархи
і Яника на друге і до чарки
дарують не Мугабі, а в Китай.
А украми керують олігархи,
які з русинів західної марки
організують правий курултай.
У Рашії корону приміряють.
У армії нікого не міняють.
Одне хелло і те не боягуз.
Палає схід. У Києві – пожежі.
У Лугандоні поділили межі,
а наші чують і не дують в ус.
Америка Росію не чіпає.
Європа ще якусь надію має.
Канада каже, – не чіпай. Шуруй.
А наші? Наші з Рашою торгують.
І поки голоси собі купують,
то у Одесі є ще Підрахуй.
У Пітері ваяють бюсти Путі,
у Думі – ідіоти. Їм не чути,
що Україна плюне і затре.
А наші їхню Думу доганяють,
і гімни у президії співають,
що Україна може й не умре.
ІІІ
У Рашії монархія конає.
Гундявія парафії єднає,
аж дибляться у козаків чуби.
І поки наші думати боялись,
то православні й праві
об'єднались.
Якби іще і душами.
Якби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595051
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 21.07.2015
[i]Мертві бджоли не гудуть.
[/i] Крилата фраза
У сивій далині залопотіли знову
уявними крильми дитячі журавлі.
А ми межи людьми у вирій не готові,
у сині небеса, за обрії землі.
А ми іще і тут не нажились у казці.
Роїлись у полях і не пили нектар
у дикому раю, не раді Божій ласці,
міняти на добро Його найбільший дар.
У вулики свої не наносили меду.
Існуємо всує метеликами дня.
І знаємо, і ні, – [i]а що там попере́ду,
де морені рої, а де жива рідня?[/i]
А Бог у небесі міркує, – [i]Отакої!
Немає на землі ні раю, ані рою.
Усім усе даю, а їм не до снаги[/i].
Ой, ласі на рої ще оси-вороги.
О люди кочові, о нелюди-ізгої,
ви на чуже життя міняєте набої.
Атакою ідуть
злодії і герої.
І бджоли не гудуть,
і люди – не боги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594933
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2015
Америку не відкриваю.
Вона і так була і є
такою, що ніхто не знає,
як завойовує своє.
А от Європа – інше діло.
Не пожаліє і води.
Якщо Європу захотіли,
то далі і нема куди.
Хіба що – знову до Союзу,
як це було ще не при нас:
послухати радянську Музу
і почекати на Донбас.
А може – у [i]свою Росію[/i],
як це уже не раз було?
Вона і з бомбою – месія.
У неї блуд, як ремесло.
І що повія не посіє,
обов'язково вродить зло.
Немає місця у Європі.
А із Росії [i]йде весна[/i]
по всій землі на автостопі,
а з нею – буча і війна.
І маємо собі обрати
або забуті вже пенати,
або у варвари іти.
І віє-віє суховієм
із меж козирної Росії
у потасовані світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594186
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.07.2015
(Варіант на оновлення гімну України)
[i]« Наша дума, наша пісня
не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
слава України»[/i]
Т. Шевченко
Сяє сонцем Україні
і слава і воля,
і навіки нам однині
усміхнулась доля.
Пощезали людолови,
як роса на сонці.
Вояками у Покрови
є ще запорожці.
Бережемо честь і право
гідно в мирі жити.
Не повернеться лукаве
плем’я московіта.
Покараємо неправду
Божою рукою.
Сила Духу безпощадна
кличе нас до бою.
Є об’єднана держава
і її свобода.
Не померкне вічна слава
козацького роду.
Хай піснями прибуває
щастя у родині,
і над світом засіяє, –
[i]слава Україні!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594184
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.07.2015
У мене олії немає
на порцію віщого сну,
коли я єдину чекаю,
а знаю навіки одну.
Єдина ніколи не зійде
у шибці ясного вікна.
А інша з косою і вийде,
то хай почекає одна.
А я ще єдину почую,
побачу її уві сні.
І зорі зійдуть одесную,
і місяць, і очі сумні.
І наче її обнімаю
у синій небесній фаті.
І ніби долоні торкаю
і коси її золоті.
Отут я уже й заночую.
І хай не було, чи було,
я так її міцно цілую,
аж губи у неї звело.
Олії у мене немає.
Вина сулію наливаю
і з нею уже не засну.
І поки єдину чекаю
це явно єдине, що маю,
аби не проспати одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2015
Іванович, Васильович –
мої учителі
уже мене очікують
по інший бік землі.
А я усе по-чорному
сапаю лободу.
Чекайте – не очікуйте.
Я ще по ній іду.
Ще і літа попереду,
і не одна весна.
Домовимось у середу.
Я принесу вина.
Тоді і поговоримо
утрьох і віч-на-віч.
І за здоров'я вип'ємо,
і за найдовшу ніч.
І разом посміємося,
як це не раз було,
над нею окаянною.
Хай поле ще зело.
О, я її не слухаю.
Докошую траву.
Не п'ю я оковитої,
то може й доживу,
що ви мене почуєте
і вітром у полях,
і піснею, і зливою
води у ручаях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594123
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.07.2015
У данину мені нічого не попало.
А спадщина моя – це не одна сума,
і буде у дітей хорошого немало,
якщо на цій землі живу я не дарма.
Але така біда у племені моєму,
що кожен дістає не наше, а своє.
Тікаємо у світ, аби іти окремо
і мати капітал на інше житіє.
І доживаю я ні бідно, ні багато
на власні мозолі і пенсію скупу.
І думаю, що є за все висока плата –
і за пролитий піт, і випиту ропу.
І не таю гріха – що багатію снами,
і правдою не пру на істину одну.
Лишаюся іще, аби іти за вами –
високими людьми на кожному лану.
І Архімед не мав опори отакої –
нової на підйом, готової до бою,
аби хитати світ і не ламати дім,
де і нащадки є, які підуть за мною,
і я іще іду широкою ходою,
і крутиться земля у поступі моїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593958
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.07.2015
***
Проминає те, чого немає
у лукавій пам'яті людей.
Клепки вистачає для ідей,
поки вічне полум'я палає
і у патріотів свого краю
в голові не усихає глей.
***
Немає революції довір'я.
Куди не йди – панує сатана.
І заглядає у моє подвір'я
із прерії – «шахтьорская страна»,
із Василькова – штучне бездощів'я,
із Києва – корупції війна.
***
Вечорами й чорними ночами
бережуть високі небеса
землю, відвойовану дідами
і не завойовану синами.
І немає милості над нами,
і минають Божі чудеса.
***
Минають принади жіночі.
Немає вчорашнього дня.
І діють закони ще вовчі,
і є ще брехати охочі,
яка ми велика рідня.
***
Усе що є, уже не може бути.
Міняються не люди, а часи.
Лишаються забуті атрибути.
Але кортить у полум'я стрибнути
з нової до минулої яси.
***
Любові не рятує Слово,
що пише, – [i]Богові хвала![/i]
Немає братньої любові,
яка можливо і була,
коли любили рідну мову
і Шамбала, і Каббала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593917
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.07.2015
Колись, недавно – б́а́йдуже тепер,
коли і як родилася ідея,
давати на гора у еСеСеР
комуно-романтичну ахінею.
І люди тупо слухали її.
У морі горілчаному топили,
у горі розлив́аному глушили
усі жалі і помисли свої.
Ніхто не малював оці сюжети,
хоча були історики, поети,
які ще не п'яніли до межі.
Але, аби носити еполети,
вилизували істини чужі.
А нині і поезія не знає,
чого це ми щасливими росли,
коли і найбіднішими були,
і вірили у те, чого немає?
Колумбами пливли у морі мрій,
червоні напинаючи вітрила,
десь у лагуні танучих надій,
де юним укорочували крила.
Освоювали дику цілину.
З руки КаПееРеС пили і їли.
Романтики ішли на Колиму,
а ліриків у таборі гноїли.
І досі ще «науськує» лікнеп,
про що і як аматору писати.
О! Як писали люди-автомати –
або на себе й ближнього наклеп,
або про те, яка щаслива мати.
Ота, що сина з фронту не діжде.
І буде, не оплакавши, радіти,
що є іще ідеї в цьому світі,
і інша сила знову поведе,
аби за неї умирали діти.
А ми уже наїлися брехні,
а маячня поперек горла стала.
Є істини, як папороть Купала,
яка іще нагадує мені,
що убієнні – лірики одні,
коли іде романтиків навала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592360
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 08.07.2015
[i]На замовлення Олекси Угадайка[/i]
і юним і малечею
ходив я проти течії
по суші і воді
і нині на печалюся
що мало я стараюся
зарадити біді
і я усе дорослію
і чумакую досі я
по морю і землі
якби я був художником
то був би послідовником
у Рєпіна Іллі
і от лежу і маюся
і марно намагаюся
придумати слова
аби і у дорослого
до року високосного
п'яніла голова
чекаю на вакансію
поета і не каюся
за витівки свої
як горами і долами
палкими і свідомими
шугають бугаї
писатиму чудовою
як тужить за коровою
один старий осел
або у серпентарії
усі свої симпатії
отарою пасе
як укра опечалює
що СеШеА Італії
здає металолом
я тішуся Європою
Ітака Пенелопою
а Рашія ослом
і я не заколисую
і рівно стільки пишу я
що не надокуча
є лівому і правому
глухому і лукавому
рубаю із плеча
за волю лугандонії
і за її агонію
до самого кінця
і каятися п'яною
сучасною Кассандрою
мені не до лиця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592359
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.07.2015
Коли залишається мало надій
на успіхи, щастя, кохання,
тікаю у вірші зі всесвіту мрій
у інші світи сподівання.
Тоді я згадаю минулі роки,
закреслені віхи і дати,
відчую долоню твоєї руки,
що хоче міцніше обняти.
Почую спокусливі й досі слова,
що мрія земна проминає,
якщо не п'яніє моя голова,
то хай неземне почекає.
П'яніла! П'янила найперша любов
ще юне, наївне, дитяче,
яке не повториться знову. І знов
так само душа не заплаче.
Бо дійсно минає найкраща пора.
Ти старшою, іншою стала.
Тебе поманила досвітня зоря
і квітка Івана Купала.
І стукає пташка моя у вікні.
Напевне їстивне шукає.
І якось невесело стало мені,
що папороть бачу свою уві сні,
а іншу усе ще чекаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2015
Політика, війна,
паради, шоу, маски –
усе це суєта
на попелі ідей.
Ми з іншого життя
придуманої казки,
якої не було
ніколи і ніде.
Нас манить у блакить,
у золотаві роси.
А маємо за те
роковане ярмо.
Чатують у пітьмі
брати великороси,
коли свої нові
клейноди віддамо.
Поезія одна
душі не завоює.
Потуги маячні
не варті п’ятака.
А місія її –
стояти одесную
наперекір орді
і сірості совка.
Та лізе сарана
іржавою косою
по ораній стерні
і ріже без ножа.
На сцені не війна,
а люта параноя.
І арії не ті,
і опера чужа.
І ніби є за що
Творця боготворити.
Та боротьба за все
висотує і суть,
і місію добра.
Людина хоче жити
по-іншому, а їй
і цього не дають.
І поки із кремля
триває інвазія,
паразитує тля
і чин багатія,
очікує земля,
що явиться месія
і поміняє все
на мапі житія.
І кара не мине
ні Каїна, ні Юду.
Очищення іде
від пошесті і блуду
кочуючого зла
осілої яси.
І зійдуть врожаї
бідового засіву,
і вип'єте до дна
налиту чашу гніву
за крапельки крові
і чистої роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592188
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.07.2015
Політика, війна,
паради, шоу, маски –
усе це суєта
на попелі ідей.
Ми з іншого життя
придуманої казки,
якої не було
ніколи і ніде.
Нас манить у блакить,
у золотаві роси,
але за рідний край
оружно стоїмо.
Чекають у пітьмі
брати великороси,
коли своє добро,
останнє віддамо.
Косою по стерні
не завоюєш простір.
І арії не ті,
і опера п’янка.
А місія її –
чинити лютий опір
інва́зії орди
і сірості совка.
Буває на землі
за що Творця хвалити.
Та боротьба за все
міняє нашу суть.
Чіпляються усі
буквально, щоб дожити,
але багатії
і цього не дають.
І кара не мине
ні Каїна, ні Юду.
Очищення іде
від пошесті і блуду
кочуючого зла
осілої яси.
І зійдуть врожаї
зачинщиків засіву,
і вип'єте до дна
налиту чашу гніву
за крапельки крові
і чистої роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591311
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2015
***
Одне й те саме є і буде знову.
Життя таке, що відбирає мову.
Реалії за межами всього
розумного, здорового, а слово
уяви не пояснює його.
***
Європа – найсучасніші атланти
у списку недосяжних ойкумен.
Але ніяк Європа не пойме, –
наука не уміє воювати.
І Рашію пора бетонувати.
Її інакша зброя не візьме.
***
Теорії радянських аглоїдів
і пролетарський сентименталізм
обстоюють романтику сусідів.
І африканське плем'я людоїдів
ще побудує власний комунізм.
***
Все довкола – явно чудасія.
Не тому, що п'яні без вина.
Страчені і мрія, і надія.
Бестія усе ще багатіє,
а убогим гепає війна.
***
Усе виношує природа:
і споживання, і ліміт,
і виживання, й ...геноцид.
І люди іншої породи
для інших – корму дефіцит.
***
Яке мурло на нас не заробляло?
А їм все мало, мало...
Мало?
Мало!!!
І невідомо, що воно з’їдає,
та знаємо, йому не вистачає.
Коли ці вепрі – тлусті і здорові
уже не зароблятимуть на кро́ві?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591189
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.07.2015
Потугіше паски, посполиті,
мало на [i]покріщення[/i] надій.
Ненависть до злодія-бандита
виросла у вареві подій.
Почались реформи з «найбагатших»,
що на смерть складали копійки.
І не [i]кріще[/i], а багато краще
будуть умирати бідняки.
Україна вилізе з ДЕФОЛТУ,
будемо ходити в Кутюр’є.
Плани ці уже у влади є!
Ну, а ви трудіться до потопу.
Бідному лишається сума,
урожаю житнє перевесло.
На землі, коли казати чесно,
в неземне не вірує Хома.
Як у раї видумали пекло,
то і раю видно, що нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591095
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2015
[i]« Я не співець чудовної природи»[/i]
П. Грабовський
А я співець чудової природи
без кіптяви і галасу п'яни́ць.
Вона єдина ще достойна моди –
лицем до неї упадати ниць.
Іде як жінка, плідна і тендітна
у маєві квітучої весни,
у колориті бабиного літа,
оплакуючи долю восени.
І сивою являється зимою
у образі холодної краси,
щоб юною, новою, чарівною
не в'янути у купелі роси.
Так і минає у коловоро́ті
дароване майбутньому навік.
Красу любити ми усі не проти,
та берегти не вміє чоловік.
А ми її і топчемо, буває.
Належне їй присвоївши собі,
дивуємось, – чого вона літає
до ирію у тузі і журбі.
На лоні оживаючі муки
опе́рюється феніксом життя
із попелу і звалища сміття...
І падаючи жертвою науки
іде через ліси, поля і луки
Природа – жінка, мати і дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591031
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.07.2015
***
Який Пегас не повалявся
на творчій ниві цілини?
Митці – паяци від шпани.
Таланти глушать бур'яни.
[i]– І хто кого?
– Не зарікайся.[/i]
***
Ідуть у Лету менестрелі,
шути горохові, коли
не досягають вище стелі.
Їх виживають із пустелі,
в яку самі і завели.
***
Не рий піщане головою,
не посипай на рану сіль,
на коси – попіл. Хай і біль –
не рви одежу після бою.
Або махни на все рукою
і хай його поточить міль.
***
Ми усілякі. Інколи – ніякі.
Буває, що кусаємо собаку,
а іноді виляємо хвостом.
Є інде і у ангелі чортяка,
а то і біс буває ангелятко,
коли ридає за своїм котом.
***
Поезія в догоду моді
опріснявіла, мов кисіль,
розведений на сьомих водах.
Забули генії породи,
що опіки лікує сіль.
***
А нам не так мелодії і звуки,
як блискавки і грому перегуки,
коли уже немає вороття
до гіркоти і солодощів муки
іронії й агонії життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590851
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.06.2015
Коли міняю стелю на пустелю
і орані поля на цілину,
сідаю у веселу каруселю
і їду у далеку далину.
А як нема, то я її малюю
за обріями синіх берегів.
Лечу туди, де може й заночую –
у вирії омріяних птахів.
Лечу один, як у житті буває,
коли воно минає уві сні,
бо кращої пташиночки немає,
аніж ота, що є удалині.
Я й наяву до неї ще полину.
Обніму, як єдину, а тоді
збудуємо на двох одну хатину
на острові нетанучих надій.
Поринемо у небо очі в очі
і наодинці з місяцем на ти
безмовно розмовляючи до ночі,
упадемо у зоряні світи.
І будемо напевне раювати
подалі од існуючих людей.
Усе реально. Тільки де узяти
палітру ще не висохлих ідей?
................................................
Коли міняю мрію на постелю,
лечу у свій забутий закуток,
де пасіка чекає і садок...
І намалюю інші акварелі.
Гуаші поміняю на пастелі...
На те і воля –
на один ковток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2015
А моя пташина рання
знає всі мої бажання
і без будь-яких прохань
ти моє серденько, мила,
наче свічку запалила.
Я палаю, ось поглянь.
Поки сонячно навколо,
поки місяць креслить коло,
мого серця не порань.
Я один, а ти єдина
мого серця половина
у трагедії прощань.
Я тебе щодня чекаю.
Як не бачу, то зітхаю.
Та не маю нарікань.
Так і ти, моя царице,
мого серця таємнице,
туманіти перестань.
Позови і я почую,
обніми – і оживу я,
а не віриш, то поглянь, –
Божа іскра ще іскриться,
промінь сонця веселиться
у зеніті сподівань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015
Біла зима самоти
сивої долі
тихо питає, – [i]де ти?[/i]
– [i]Там, де розводять мости.
А із неволі
тяжко до тебе іти.
[/i]Чую недолю гірку,
бачу обличчя.
Ти і не ти у вінку
у непробудному сні
ночі і лічені дні
того сторіччя,
що проминуло як сон
білої ночі
тими очима ікон,
що дивували здавен –
як у берези на клен,
дивляться очі.
Потім у іншому сні
музика грала
тільки тобі і мені,
як у німому кіно
так незабутньо давно…
І перестала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2015
***
А я ще є!
І з горя не нап’юся.
Якщо надоїдаю – молоток!
Ну, не відбійний... Але я боюся,
що істиною правди не доб’юся,
якщо не дістаю
до печінок.
***
Радує світ сонце над нами,
слави зеніт понад світами.
Все це моя вільна сім’я,
де і моє є ще ім’я,
поки я з вами.
***
Поети ранимі. Буває й тендітні.
І їм не комфортно на білому світі,
якщо несусвітнє у душу плює:
то ментор, то жаба...
Таке житіє,
що краще сидіти собі непомітно
і не зачіпати чуже
як своє.
***
Є і немає –
ні утіх,
ані коли один за всіх,
ані – ударом на удар...
А є такий минулий гріх,
який майбутньому – тягар.
***
Чого дурному сповідатись,
коли примушені змагатись,
не досягаючи мети?
Чим легше свого добиватись,
тим важче цього досягти.
***
Оце і все. А ви чекали:
поеми, оди і ...мімози,
У дефіциті вищі бали...
Поезії бракує прози.
Усе своє пороздавала
і залишилося на сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588725
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.06.2015
І
Дорога, підмітаючи перони,
трамбує дачну братію совка.
І наче заєць, їде у вагоні
одна бабуся явно не міська.
Утомленою птахою займає
офіціозне сідало своє,
і як якої бесіди немає,
то тихо носом пелену клює.
Ну ось такі у неї силуети,
які не закарбуєш у серцях.
Вона не знає, що її поети
малюють у етюдах і піснях.
ІІ
А у руці у неї пара квіток:
весною жовто-сині польові –
козодра і барвінок, ну а влітку
ромени, конюшина, деревій.
Напевне кожна щось їй означає,
та цим не заклопотаний народ.
Вона собі на сідалі куняє.
А люди їдуть! Кожен поворот
її схиляє до плеча сусіди.
А той шаліє від її краси
і думає, – [i]куди ця баба їде
у тісняві, у пікові часи?
[/i]У ній давно не добачають Жінки,
увінчаної пухом сивини...
А у очах – кульбаби і барвінки,
і каже, що у неї є сини.
Орли обоє, а один воює
за Україну. Слухає народ,
але не розуміє і не чує,
що в неї ще не ораний город.
ІІІ
Аж ось і волонтерія на часі
дозбирує воєнну данину.
Але нема охочого наразі
платити Раші за її весну.
А бабі прикро, що байдужі люди.
Виймає вузлик, дістає п'ятак.
Вона, можливо, їде у нікуди,
але зі смислом, а не просто так.
І що не заєць, хоче показати,
і що у неї не пуста сума,
вона почне квиток пропонувати:
[i]– Беріть, у кого виходу нема.
[/i]А потім у собі знайде ще сили
зійти, і помолившися Отцю,
покласти дві стеблини на могилу
якомусь невідомому бійцю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588600
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.06.2015
Я не мамоні, а Богу молився.
У самоті, у чаду суєти
що тільки грішнику ніччю не сниться,
поки несе його в інші світи?
Не у пустелі великій, гарячій
душу мою гартував херувим.
Я опинився у храмі, неначе
маю покаятись бестіям злим.
Як у кіно із дешевого мила,
Зала сіяє, накриті столи.
Інтелігентно начищені рила,
наче не п'яні, як завше були.
І ради цього надутого лиску
посеред́ині неначе і я.
Будуть судити по чорному списку
книги неписаного житія.
Зирять на мене і косо, і криво
ситі й нена́ситні люди-жлоби.
Мало одного на юрмище хтиве.
Хоч би і двоє – тріщали б чуби.
Той наміряється різати руку,
інший ціляє у серце моє.
Рило нахабне виймає шаблюку,
а нахабніше – кайдани кує.
Люта містерія хижого кодла.
Деякі пики знайомі мені.
Ця інквізиція Саванароли
чимось нагадує нинішні дні.
Путі і жирі ще ті ненажери.
Злобні вампіри жадають крові.
.............................................
Раптом у зал відчиняються двері
і – на порозі мої візаві.
Я ще повірити цьому не можу –
чудом являється дивний дует:
он усміхається ніби Серьожа,
а із гітарою – наче поет.
Поряд зі мною сідають до столу,
залу гадючу очима їдять.
В пики нахабної черево голе,
роги і ратиці з ляку тремтять.
[i]– Ну, шалапути, злодії, горили, –[/i]
мовить суворо колишній Жеглов, –
[i]може, із вас я мотатиму жили,
може у вас я пускатиму кров?
Що за претензії, ей, суперомени?[/i]
І припечатав на стіл пістолет.
[i]– Хто проти нього, давай, проти мене.
Де там диявол? Іду тет–а–тет.[/i]
І... опустіла містерії зала.
І усміхнувся Єсенін мені.
Це неймовірно, і цього немало,
поки Висоцький іще на коні.
І задзвеніла високо гітара.
Він семиструнну акордами рвав.
І українською з нею на пару
пісню про клена Єсенін співав.
Голос тонесенький, як у дитини.
Я пам’ятаю, він був ягоза.
Забороняли його люди-свині.
І покотилась у мене сльоза.
Він обійняв мене. Теж – зі сльозою.
Ось воно наше родинне життя.
Наче мій син повернувся із бою.
Він же давно мені – юне дитя.
І як буває у добрій родині,
тихо повідав мені сам-на-сам:
[i]– Злодій повісив мене на бантині.
Не довіряй самозваним братам.[/i]
І приєднався до наших секретів
той, що і перший, і другий, і третій,
поки співав про війну і бої:
–[i] Знаєте, був я і битий,і тертий,
тільки не я винуватий у смерті.
Я не помер. Мене вбили свої.[/i]
................................................
І помахавши прощально рукою,
разом пішли у небесний вокзал,
не зачиняючи хід за собою,
поки сугестії виметуть зал.
Дивно, що ми говорили на рівних
і не було ні вини, ні проклять
за анексовану берега п’ядь.
Тільки і мови:
[i]– Ідемо до прірви.
Не забувай. І прости за невірних,
адже не відають ще, що творять.[/i]
................................................
Я просинаюся. Мокра подушка.
Отже, буває таке уночі.
Бозя громами везе калачі,
зирить сова, нашорошивши вушка.
На підвіконні – «жегловская пушка»,
а за вікном гомонять пугачі.
Літечко друге уже проминає,
поки на сході війна не вщухає.
Сонце ще сходить і мріє блакить.
Як же простити губителя краю?
Я не прощаю. Хай Бозя прощає
тих, кого Бог ні за що не простить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588443
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 19.06.2015
Досі не знає ніхто до пуття,
як почуваються мерші.
Мушу прожити я інше життя,
поки закінчиться перше.
Поки ходили у парі одні,
синіли наші барвінки
і пролітали перервами дні
ради одної оцінки.
Я ще не їду у літо моє.
Ти ще стоїш на пероні,
поки фантазія раду дає
їхати десь у вагоні.
Може тому ти сьогодні така,
наче це літо останнє.
Любить розлуку недоля гірка
і ненавидить кохання.
Перегорнули сторінку свою,
наче щоденник закрився.
Я на пероні як двійка стою.
Ти у вікні – одиниця.
Доля й недоля обох не мине.
Поки ще підемо босі,
я умираю на літо одне,
ти оживаєш на осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2015
***
Ми такі і ми сякі,
і фашисти, і не наші
завойовники лихі,
наче ми – не ми, а Раша.
***
Об'єднує минуле і сучасне
історія, яка на всіх одна.
Але існує й діє сатана.
Реалії такі, що кожен ахне.
Де «русский дух» –
там Руссю і не пахне.
Де «русский мир» –
там лихо і війна.
***
Зі шкури аж вилузується Рашка.
На сцені людоїди – як боги.
Комедію ламати – це, будь ласка.
І різати, і нищити не тяжко,
але творити їй – не до снаги.
***
Живучі русофіли, як мікроби.
Але немає ради на бацил.
Якщо узяти на один копил
міліціянта, п'яницю, неробу,
і перелицювати в русофоба,
то де візьметься українофіл?
***
І рашія, і путія – садисти.
Відома раса урки-вояка.
Воюють за «ідею» сателіти,
а наші доморощені бандити
годуються із каси общака.
***
Рахітні держави. Круті ліліпуті.
Зачахли Гиреї у Чудії взуті,
яка у Європу війною іде.
Немає надії на світле майбутнє,
якого у Раші немає ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586986
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.06.2015
[i]« Височить над озером
полум'я зорі.
У бору зі стогоном
плачуть глухарі »[/i]
С. Єсенін
Неначе літа і немає,
а нібито і є.
Ще соловеєчко співає.
Зозуля не кує.
Пече її мабуть печайка
за розданих дітей.
Кигиче край дороги чайка
обиду на людей.
Невтомно горлиця туркоче
невимовні жалі,
та інде одуд проти ночі
заквилить у дуплі.
Зальотна іволга сумує
у заперті чужій
і то́му, хто її почує
не світло на душі.
Опе́рюються пташенята,
стаю́чи на крило.
Але обіцяного свята
неначе й не було.
І тільки небо сяє синьо,
втираючи сльозу,
і тихий вітер у соснині
очікує грозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586985
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 12.06.2015
У Гоголя поеми – не пісні,
але і він єдиний, неділимий.
Цікаво інше – вибрали б чи ні
його гетьманувати в Україні?
Воно, звичайно, не його вина,
що іноді нема чого співати.
Давно відома кожному ціна,
кому не догодила альма-матер.
Але електорат – без перемін.
Ну, не уміє думати, мазило.
Ото як скаже радіо,– [i]це він[/i],
за нього й галасуємо щосили.
А ще як уявити шоколад,
ми наче багатіємо думками...
Але не піде мафія назад.
Її не взяти голими руками.
І ліземо покірно у ясу,
усміхнені обіцянками Яці.
А ще якщо згадаємо косу,
то і розумне судимо по с*аці.
Не вистачає злості на народ.
Одне і може, що сукати дулі.
Три рази пересічний ідіот
голосував за опонента Юлі.
І [i]противсіхи[/i], і пролетарі,
і нині непідкупні регіони.
І маємо те саме на горі –
несите, гонорове... Та законне.
А ми ще не були на Колимі.
А ми такі, піде́мо і на мури.
Ми іншомовні і глухонімі
колаборанти вищої культури.
Дарма, що пожинаємо війну
і у людей [i]не всі сьогодні вдома[/i].
Зате ми за «єдіную страну» –
кацапуваті, гідні і свідомі.
Добро́дії алярмом – за оплот,
в якого олігархи розводящі.
А що ти хочеш, горе-патріот,
коли народ [i]культурно говорящий[/i]?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2015
Поки минають околицю
і буревії, і опади,
люди упоєно моляться, –
[i]дай мені, Господи.[/i]
Щастя своє за печалями
іноді не помічаємо,
і зачаровані далями,
тихо куняємо.
А на осонні погідному
віє чумизою світлою.
І залишається бідному
жити молитвою.
У революції гідності
тиша міняється градами.
Поки нікуди не дінемось,
ще не пропа́демо
Бігме, куди бо діватися
поза межею безмежною?
Кіптявою умиватися?
Грітись пожежею?
Боже, не прошу і досі я
зайвого і незвичайного.
Не пожалій моїй осені
мого останнього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2015
***
Не підіймеш не підйомну тушу,
не затулиш рупори чужі.
Марне діло відкривати душу
тому, хто не відає душі.
***
Нічого Бог намарне не дарує –
ні душу, ні високі почуття…
І навіть пам’ять не дається всує,
а щоб не забарилось каяття.
***
Сам себе побачиш – не повіриш.
Іншого почути не захочеш.
Правдолюбця возом не об’їдеш.
Брехуна конем не перескочиш.
***
Люблю жінок не без причини
і легковажних, і невинних,
прощаю вищих не по чину –
і маніпуніх, і козирних,
не ділю на багатих, бідних,
а на чужих і майже рідних.
***
Моє сучасне не таке й погане,
і на майбутнє зав’язь є на плід.
Та швидко проминає довгождане:
близьке і рідне, щире і кохане,
все найдорожче – все з минулих літ.
***
Все особисте, сльозами омите,
моє і спільне, власне і нажите –
усе роздав, що виплекав, окрім
великого розбитого корита,
що обіцяю ворогам своїм.
***
Є ще шляхи до входу у Сезам,
та із Сезаму виходу немає.
Душа як море, поки не палає,
але ніхто не вірує сльозам.
Ці труднощі я переношу сам,
бо радості на двох не вистачає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585775
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.06.2015
[i]« Люблю самокритику
і коли когось критикують»[/i]
Із Райкіна
Це явно, що не пиріжок*,
але ніхто не ахне,
що зопалу для багатьох
поезією пахне.
Воюють всі на всі боки́
за гасла і сюжети
і поетичні вояки
і бойові поети.
Але оказія така
не дуже помагає,
якщо на голки їжака,
є жала пчілки Майї.
Де двоє кинулись у бій,
то й третій – як годиться.
Бо стільки вилито помий –
ніщо не освятиться.
Боюся цього, як вогню,
але така кебета.
Немає вибору в меню
опального поета.
А як інакше час мине
і хто тебе почує,
коли за темне і ясне
ніхто не голосує?
Те недото́ркане стає,
а інше – на котурни,
або у ролі (як і є)
сердитого Сатурна.
О, войовничі читачі
козирної колоди,
багато краще у печі
виходити із моди.
О, неотесані таки
поети-забіяки,
ви пишете у дві руки
і не печете раки.
І це уже не до лиця
шута-гусара-молодця,
що наче не ледащо.
І я за ближнього молю,
бо все одно усіх люблю
і всує, і нізащо.
[i]* – фаст-фуд на американську манеру.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585769
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2015
[i]« Вы огромные, мы – великие »[/i]
За словами
А. Дмитрук
І
І у кінці, і на початку віку
міняються не люди, а земля
являє лики, образи, і …пики.
Батьки й діди закінчують велике,
а діти починають із нуля.
Але які ж ви, браття, русофіли,
коли клянете Україну-Русь?
Нащадки ваші і у нас – дебіли.
Беріть собі це стадо озвіріле.
Тюремники годяться ще комусь.
Та вам і ваша Рашія – корова.
А як дратує українська мова!
Який глевкий пшеничний коровай!
Європою пеняєте укропу,
і поперед Америки в Європу
і філю, і йо-бзона подавай.
А ще жирьопу, рило кисельове,
монаршого дворнягу мишілкова
зніматися бульдогом [i]у кіні,[/i]
кирила мощі, і хелло на поні,
і лавра на двоногому коні.
Оце і є найвищі ваші ролі.
І це не те, що кісткою у горлі
застряло і ковтнути не змогли,
як той же Крим, який ви завалили,
і як Донбас, яким не закусили,
і як усе, де ви ще не були.
Але воно чіпляється – короста.
Від нього відкараскатись не просто.
Воно уже допалось до куті.
Але свині все мало у кориті.
Усі горшки давно уже побиті,
а їх же випікають не святі.
ІІ
Цвіт нації гноїли комуняки,
опричники, царі-псарі, кати...
А нині і сусіди-розбишаки
кусають найжирніше, як собаки,
а доїдають – діячі-брати.
І ці купують славу за монети.
І ці живуть у власному раю,
окраденої нашої планети...
І тільки гідні кращої Кебети
поклали душу й тіло у бою.
О! Це вони за землю воювали,
яку далекі предки поливали
і кров'ю, й потом. Нині – це сади.
Та навіть і за унцію води
озолотився опіум народу.
Душителі і волі, і свободи
прислужують дияволу орди.
А нам би що? Аби не без'язикі
завоювали націю велику,
(бо не пробачить зради ця земля),
аби її не нищили вандали
і крицею підків не засівали
ані орда, ні виродки кремля.
Та спокою немає од сусідки.
І цьому є високі наші свідки –
Отець небес і Матінка Творця.
Ми тут свої, ми не прийшли нізвідки,
нам землю цю даровано навіки
і маємо стояти до кінця.
ІІІ
А що мені? Мені не буде гірше.
Я не чужу – свою займаю нішу,
де кожному брикатися не лінь.
Де є і непідкований, і ситий,
і ворогами ніби не убитий,
і наче не валяється мій кінь.
Мені то що? Судіть мене по писку.
І не один ще скаже ретроград,
який то я американський гад.
Не претендую я на вашу кістку.
Подавитесь у черзі чи по списку,
і не один я буду тому рад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585612
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.06.2015
Бурлаці фора звідусіль
як фіміам кадила,
і прикладуть до рани сіль,
і кинуть у город кукіль,
аби своє родило.
І прослідкують, чи нема
кебети і кубіти,
аби учився задарма
і усерйоз, і жартома
ридати і радіти.
І заберуть усе своє,
яке собі надбає.
А ще якщо і не проп’є,
ніхто нізащо не наб’є
і кожен обминає.
І сповідаючи усе,
зав’язане раніше,
один – журбу свою несе,
і подарований за це
талан – писати вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585477
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.06.2015