| Сторінки (20/1972): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i] Лікарці Оксані[/i]
Автор
Лікую зуби, а на серці – рана.
І не тому, що зуб мій – золотий.
Мене лікує(уявіть!) Оксана
і я радію, що іще живий.
Я слухаю її з відкритим ротом.
І що не каже, я киваю, –[i] yes![/i]
У неї очі, наче із небес.
А я стікаю слиною і потом.
У голові у мене є ще ґлей,
але готовий я віддати зуба,
аби отак прижала до грудей
нехай і не Оксана, але люба.
Буває у житті чудова мить.
Колись із ностальгією згадаю.
Вона мене запитує, – [i]болить?[/i]
А я у очі їй відповідаю,
що я стійкий, як укри у бою.
Лежу і не ворушусь, як убитий.
Яка вона хороша – не сердита.
Іду – на Ви... на ви-могу встаю
і пенсію нащупую свою.
Пора
за задоволення
платити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649489
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 06.03.2016
[b][color="#168516"]Коли сади
оазою буяли,
і утопало у росі зело,
і так у світі весело було,
але і цього видавалось мало,
я бачив очі, що мені сіяли,
і ангели у небі малювали
об'явлене мені
твоє число.
Давно-давно,
але ще пам’ятаю
і білі хмари, й небо голубе,
і сонце догораюче, і скраю
зелені шати гаснучого раю,
де я ішов побачити тебе –
таку чарівну, як зелені шати,
і білі тучі в небі голубім,
таку мою, що і не розказати,
як я і досі дякую
тобі.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016
Ми – українці, і споконвіків
ми арії, і скити, і поляни,
і наша Русь – земля пра-пра-дідів,
як і була ще за часів Бояна.
Московія рече, що ми хохли
і зрадники імперії і віри.
Але такі «погані» ми, коли
не вистачає крові у вампіра.
Була Кубань. Є Таврія, Донбас,
та українців там лишилось мало,
бо наша Раша у боях за нас
кров нашу християнську проливала.
І ми уже ніякі не хохли,
а малороси рашеської мапи,
тому що нас очолюють козли,
недожиди, нацмени і кацапи.
Качає м’язи карла бойовий
і пуп землі у пролетаріату.
Тому що Путя не такий дурний,
і Лєніна уміє шанувати.
І вояки у Раші не дурні.
Грабують, убивають і – додому,
тому що це бойовики Чечні,
а от Росія й досі ні-причому.
І думають гібридні барани,
що ми усі петлюри і бендери,
тому що ми сьогодні – це вони
учора ще есери еСеСеРу.
Тому що мова нації – язик,
тому що комуняки захотіли
не жовте і блакитне, а навік
чуже рядно криваво-синьо-біле.
Налиті кров’ю очі у биків,
і зиркає колонія рабів
з екрану теле-ящика на себе.
І не гіпноз, і не телекінез,
але їм легко залишатись без
історії, якої і не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649189
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2016
[i]« Нема у революції початку,
нема у революції кінця»[/i]
Радянський афоризм.
Уже не мучить, – [i]бути чи не бути,[/i]
але щемить душа за сущий світ,
за тим, що є, і за усім забутим,
і тим, що йде за чередою літ.
Природу націй не міняє лихо
і не рятує горе і біда.
І у Йордані, і на Рейні тихо,
але уже тече гірка вода.
Еліті захотілося до раю.
У Лазаря ще є імунітет,
але куди ховатися – немає.
Уже й у пеклі – суєта суєт.
Осліплені ідеями «гіганта»,
шукають долю шахтарі-мутанти
у чорній антрацитовій землі.
Але Європа акціями сита –
[i]немає як, нема куди подіти
макаку і горилу у кремлі.[/i]
Іде війна за інтереси Раші.
А умирають волонтери наші.
І нащо це онуку і мені,
що явно починаються із Дону
апокаліпсиси армагедону
у затяжній і пагубній війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2016
Літає Муза уві сні
у таїні земного раю.
Та не співаються пісні,
коли єдиної немає.
Лети, омріяна моя,
у сни оманою ясною.
Тебе одну чекаю я
цією ранньою весною.
Піймали пасію мою
тенета бабиного літа.
А я із Музою стою
і не умію обігріти.
Минає літечко моє
і, приморожене зимою,
іде у Лету житіє,
а я – у осінь.
За журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016
[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»[/i]
М. Лермонтов
Даруйте, лицарі відваги,
і не омиті бідолахи,
що ви лежали горілиць,
коли одні не впали ниць
перед атаками убивць
і розбишаками ватаги.
Даруйте, роти і полки,
і українці-командири,
що не ганьбили честь мундира,
коли пішли бойовики,
а от у Раді – навпаки,
позасідали дезертири.
Що ви зі смертю візаві
утримали Савур-могилу,
у камені окопи рили,
робили рейди бойові,
і поверталися живі,
коли «орлу» карнали крила.
Коли кубанські «кізяки»
(і аж ніяк не козаки)
явили Каїна уміння
і відтяли своє коріння,
рубаючи у дві руки
живої нації насіння.
Коли виходили з «котла»,
а вас «перемагали наші» –
херої-найманці із Раші
із автоматами [i]ор*ла[/i],
і убивали з-за вугла
«шахтёры»-урки із параші.
Чекайте кари, парвеню,
кубло московської зарази,
що облапошило Чечню.
Ніхто у тебе й за платню
уже не вилікує сказу.
Кирдик – опудалу Кавказу,
що заведе і цього разу
«велике Пу» у западню.
* – відомо кого. .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648156
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.03.2016
« Пророками не відбудешся»
Автоафоризм
***
Єпархія
зріла
паяца
Кирила
не знає і знати не хоче,
які у Московії кадять кадила,
кого
оточили,
кого [i]замочили,[/i]
у кого виколюють очі.
***
Вожді і боси –
нації біда,
коли нема
у голові
Христа.
Їх істерія вірних ублажає.
І не бояться Божого суда,
і ладану…
І мріє тамада,
яким його
історія згадає.
***
[i]– Уже нічого
не дарую,
не позичаю,
не даю...[/i]
Такою Україну чую.
І я за неї
голосую,
а матюки –
за [i]мать твою.[/i]
***
Уже конвої
не везуть
«бабло»,
тому що п'яні битої багацько.
Уже Союзу, наче й не було,
уже і Білорусії
дійшло,
що є у неї
Пуцька,
а не бацька.
***
Нема чого
на сонце
нарікати,
а уночі
на темряву пеняти.
Якщо немає Бога у душі,
не помагають і свої пенати.
Тому
нема
надії
на чужі.
***
Що
за утопія?
Не у Європі я.
А на амвоні – чужі барани.
Йде дегустація – п'ємо за націю,
а оп’яніла
гієна
війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647885
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.02.2016
***
Все з ніг на голову стає.
Колись поетові платили
на суєту і житіє.
А нині, сам собі не милий,
поет уже не видає,
а лише витрачає сили
і ...викуповує своє.
***
Цитуємо і Окуджаву,
і інші чуємо слова:
[i]«Ми пишемо не ради слави!»[/i]
Але нашіптує лукавий:
[i]«Радій, що ціла голова!»[/i]
***
Немає кари на закони.
Не все, що пишеться, годиться.
Та видаються [i]моветони[/i]
і тиражуються мільйони,
хоча читають одиниці.
***
Ніхто завідомо не знає,
що нас чекає на віку.
Але нікого не лякає,
що лиш поет відповідає
за кожне слово у рядку.
***
Не об'єднують марні надії
і застої у вирі подій.
А роз'єднують різні стихії
птах у небі і жаб у воді.
***
Опудало висміює паяца,
а ілюзіоністи – чудеса.
У гуморі – трагедія уся.
Сатирики іронії бояться,
а карикатуристи – ляпаса́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647304
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 27.02.2016
[i]« Февраль.
Достать чернил и плакать.»[/i]
Б. Пастернак
Яріє лютий, і погода каже, –
[i]посіємо на ярину зело.[/i]
А сонце блисне – тільки смуга ляже
на дачу, на городи, у село.
А там таке роздолля біля хати.
Уранці – дощик, ночами – туман.
Не треба ще полоти і сапати
ані зело, ані сухий бур'ян.
Вирує неосвячена водиця,
вокабулами радує синиця
і оперою вулики гудуть.
Підсніжник он киває головою
і проліски, синіючи сльозою,
іще себе у руки не дають.
І хочеться, і можеться не дуже.
Вологою напоєні калюжі,
позиркують очима висоти.
Немає апетиту до роботи.
Робота є, але нема охоти,
коли отак м'яукають коти,
щось поливати і кудись іти,
оспівуючи одою рядочки
або, як півень, арії для квочки.
То краще подивитися здаля,
як оду випаровує земля.
Корону крони одягла калина.
Березами освітлені гаї.
На дуба задивилася ліщина,
погойдуючи китиці свої.
На гору виповзає лісосмуга
із долу у поля поза ліси.
Рум'яно-білі котики лози
вербової заманюють до лугу
із ними у піжмурки погуляти,
сороку білобоку доганяти,
побачити, почути, що вона
вороні чорній цілий день стрекоче.
Але ворона слухати не хоче,
що рано починається весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647020
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2016
[i] « Широка страна моя родная.
……………………………………………
где так вольно дышит человек.»[/i]
В. Лебедєв-Кумач
***
Усе ще вояжує сатана.
І як штанина, «широка страна»
із Таврії до самого Китаю.
Але губа не дура. Хоче Каїн
дешевої Дніпрової води.
Та почекайте ще, раби орди –
уп’єтеся ропою із Дунаю.
***
Є у Росії патріоти.
У Думі ще буває думка.
У гуморі… Яка це мука,
копіювати гея-бота!
Які актори-ідіоти
у ролі міні-недоумка!
***
Що є – то є, а що нема,
те у Московію не піде.
Та нащо отака сусіда,
що об’їдається сама,
а далі ще й на шиї їде?
***
Озвіріли [i]барбароси.[/i]
Де та Сирія, ІГІЛ?
А на носі – малороси.
Тиражує плем'я босе
на всю голову дебіл.
***
Не буває лихої години,
як у Раші біда і війна
під іконою Матері й Сина...
І немає такої скотини,
щоб у пашу не лізла вона.
***
Війна війною, але миру - мир
іде непереможною ходою.
Тисячоліття плине за водою*.
І як не ворохобиться вампір,
а наостанок захлинеться кров'ю.
* – за версією апокаліпсису останній термін правління сатани становить тисячу років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646932
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.02.2016
Кличе осінь у бабине літо,
а весна у минуле вертає.
І не знаю, чи треба радіти,
що кохання моє не минає?
Як ти, мій голубе сизий?
Де ти? Озвися увись.
Я ще чекаю у вирії візи.
Ось воно – наше [i]колись.[/i]
Полонянка чужого народу –
я до тебе у думці літаю,
поки в’яне мальована врода,
поки літо жіноче минає.
Мрією, соколе милий,
перелітаю моря.
Де пролітають ключі журавлині,
там і журавка твоя.
Повернутись ніколи не пізно.
Та не можу весною у осінь.
Ми стаємо далекі і різні.
Не квітує любов на морозі.
Можу у мріях літати,
та у полоні надій
не долетіти до нашої хати
птасі далекій твоїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
[i] « Струсили пингвины: Что же будет?
И откуда ветер к ним пригнал гостей?»[/i]
А. Горохов
Велике Пу імперію снує,
а павуки-шамани заполяр'я
об'єднують у капище своє
релігії і дике православ'я.
Нечиста сила хоче над усе
об'явлення і блуду, і Корану.
І ось «мироточивого» несе
на Кубу до престолу Ватікану.
Є шкірні інтереси у Кремлі.
І головний удар армагедону
на нашій поневоленій землі
готується од Сяну і до Дону.
Релігія Росії, як чума,
поширюється аж до Антарктиди.
Пінгвіняча парафія сама
не має до Гундяєва огиди!
Та ідентифікацію її
ніякий папірець не визначає.
Вони, як укри є, та – нічиї,
бо титульної нації немає.
Нема, то буде. Ходить коліньми,
обнюхує чадіюче кадило.
І буде православніша, ніж ми,
тому що у пінгвіна є Кирило.
Заволодіє арами землі,
і язиком «родним» оволодіє.
І буде мати брата у Кремлі,
а у тюрмі – свою сестру Надію.
І довгі ризи нації його
приглянуться комусь у Ватикані.
І будуть дивуватися, чого
він голим побіжить до океану.
Бо це ж не те, що двісті соболі́в
у вигляді скупої симонії.
Це світова корупція у дії
і конфесійний договір попів,
як розіп'яти душу Україні.
Московія бажає по Дніпро
ділити метрополії добро.
Католики – на заході країни.
А Україні за її красу
на лемеші і клепану косу
перерахують шкірою пінгвіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646041
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2016
Як у тумані даленіє пам’ять
оазою німого дежавю.
Чи не тому і досі сльози кануть,
що іноді не радує, а ранить
усе, чим дорожу я і живу?
І ні на що уже не претендую
і маю те, що явно заслужив.
А як і ні – допишу, домалюю,
аби герой мій жив і не тужив
із лірою моєю одесную.
І поки, Боже, Ти іще єси,
іду я од лукавого у люди
[i]десятою дорогою[/i] усюди,
де є ще відображення краси,
яка мені поезією буде.
І поки ще скрипить перо моє,
і на порозі в інше житіє
зоря ранкова п’є у травах роси,
я бачу за коловоротом днів
усі дороги пройдених років,
жнива, отави і мої покоси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2016
Уміємо торкнутися струни
забутою мелодією серця.
Ми і чарівники, і чаклуни
інкогніто приходимо у сни
і наяву, якщо душа озветься.
Не уявити іншої стезі,
якою чумакуємо до краю,
якого по теорії немає,
але бринить, буває, у сльозі,
з якою автор сам себе читає.
Описані системою рівнянь,
які ніяк уже не розв’язати,
цінуємо в поезії таланти,
а маємо у області бажань
ті корені обмеженості знань,
які ховають їх координати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2016
Коли мале цабе не помічає
у силі слова якісну мету,
то це одне, буває, означає,
що інколи я правильно іду.
Ну, а якщо іду за течією,
або не йду супроти неї я,
то вистачає бульки однієї,
аби вертати на круги своя.
Але коли колегія музейна,
виконує не місію буденну,
а набирає у роти води,
то це умовно має означати,
що, може, це і є її пенати,
та їй сюди – по лінії орди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644713
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.02.2016
Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і [i]плотне[/i] одоробало негідне,
і [i]харя[/i] попандопуло-подібна,
яким [i]гундяї[/i] окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, [i]яко обри-звірі[/i],
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це [i]єдиновіри[/i],
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії [i]тайожної[/i] руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
[i]мочити[/i] й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
І галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644027
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 15.02.2016
Буває всяке у житті людей.
Не випити бездонного джерельця.
Не кожен прилипає до грудей.
Не кожна притуляється до серця.
Вона існує. Ти – її слова.
Іще не вечір, хоч усе минає.
Ти ще нуртуєш, як вода жива,
а от її – цілющої, немає.
Вона моя мелодія одна,
а ти її луною є і досі..
Вона була – як повінь і весна,
а ти – як течія її у осінь.
Минають і розлука, і жалі,
забудуться і радості, і горе.
Ти обнімаєш душу на землі.
Вона манить у небо неозоре.
І не жалію, що не остудив
ні почуття, ані суєтне око.
Чи я тебе у небі заслужив?
Чи їй не долетіти так високо?
Обоє найрідніші і …чужі,
коли міліє серця таємниця.
Ти – як напій у спраглої душі.
Вона – моя не випита криниця.
Це не біда на голову мою,
що й досі не сумую за тобою.
Вона своє шукає у бою,
а ми перемагаємо без бою.
Без неї я тобі не завинив.
А із тобою ще радію, сивий,
що маю найщасливіше із див.
І як не є, але і я – щасливий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
[i] (Чернетка)[/i]
на розпал
І – що посію, те й пожну,
і що напишу – не згорає…
А я собі біля вогню
і полум’яне пом’яну,
і обгоріле дочитаю.
[i][color="#0004ff"] [u][s]Субота[/s][/u]
[s]– Хороша, мила… Не моя…[/s][/color]
[color="#00820d"] [u][s]Неділя[/s][/u]
[s]– Усе чекаєш? Ось і я.[/s] [/color]
[color="#820d00"] [s][u]27.09. 6Х року[/u][/s]
– Прощай, і[s]люзіє[/s] моя…
[s]Я вільний, як у полі вітер,
і серенади солов'я
ти не почуєш аж до літа.
Повіє осінь і зима,
і наш ручай заледеніє.
Ти забуватимеш сама
і наші мрії, і надії.
Мене зове у буревій
terra incognita[/s] далека…
[s]Я їй чужий, але й – не[/s] твій.
[s]Усе минає… І[/s] лелека
[s]весною понесе тобі
привіти осені цієї,
як я долаю у журбі
мої путі і одіссеї.
У тебе буде ще сім’я –
дві доні, як і ми хотіли.
Але хіба вина моя,
що й це у вирій полетіло?
У тебе буде чоловік
і не зальотний, а звичайний.
Чого собі в'язати вік
ідилією – третій зайвий?
Ні, я у тебе не сліпий,
і не цураюся я свого.
Але не маю я надій,
коли надієшся на нього.
Тобі везе![/s] Не забувай
[s]на віки твого вітрогона
і наш осиротілий гай…
Я дивлюсь у вікно вагона…
Ось і сирена…. Вітру свист
зриває жовте листя клена.[/s]
Пробач [s]за цей короткий лист.
Але пиши і ти до[/s] мене.[/color][/i]
І що утрачу – не найду,
і де подінуся – не знаю.
Мої каракулі палають,
а я оплакую …біду.
Чекай у сни. Я ще іду.
А може – тлію, …догораю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Коли ясніше сонечко сіяло
і інші щебетали солов’ї,
як іноді нам весело бувало
у колі нерозлучної сім’ї.
Але минає непомітне щастя,
коли подія кожна – диво з див,
як на коняку вороної масті
мене уперше тато посадив.
Або ідемо разом через луки,
де літо потопає у красі.
Татусь мене підхоплює на руки,
аби не утопився у росі.
Сіяє сонце і зело зелене
на зиму набирається тепла.
Інакше ні у тата, ні у мене
не буде ані саду, ні зела.
Ласуємо у хуторі черешні
і жовті, і солодкі, і гіркі...
Але не буде ні луски, ні клешні,
якщо не доберемось до ріки.
Малює тато мрію і удачу,
де є і коропи, і карасі.
Ази оази. Уві сні неначе,
я по росі іду аж до Росі.
А вечорами дивимось на зорі.
Кассіопея. Он і Оріон.
Ведмедиця черпає сіль у морі.
Яріють грози, що дають озон.
Відгукуються одуди луною
і я питаю, що таке луна.
А далі заясніє за горою
на місяці – найбільша таїна,
де піднімає Авеля на вила
первісний Каїн – виродок людей.
І засинаю. О, моя Сивіло,
як ти уміла бавити дітей.
А як мене смішила Енеїда...
І як ночами плакалось мені,
що бабу закопали, вбили діда,
а тата полонили на війні.
Нікому не минути Божу кару.
Але у мене доля не така...
І чується мелодія п’янка
яку я підбираю під гітару.
І наче мама їде із базару,
а я у тата їду «на коська».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2016
Доживу чи ні до самоти –
що на небі писане, не стерти.
Наші долі ділені на чверті.
Йде остання, Господи, прости.
У чаду щоденної борні
за насущне, віще і минуще
наша проща у останні дні
все одно закінчиться у пущі.
Інколи задумуюсь на мить, –
чом душа за втраченим болить,
наче і її молотять черті?
А перед лицем самої смерті
я щасливий, бо мені щастить
жити, оживати і не вмерти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642853
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.02.2016
***
Дурне – на те воно і бідне,
аби не сохнула рука
багатія од мідяка.
Невірогідне – очевидне,
але яке воно огидне,
коли грабує бідняка.
***
Як же уміє братія багата
у бідного останнє відібрати,
немитих посилати у бої,
щоб [i]клали душу за брати її[/i],
за їхню владу, і за їх палати.
***
Еліта партії нової
у ролі пана-бідняка
займає площі і покої
окраденого вояка.
І біографія така,
що не дай, Боже, отакої.
***
Що не обираємо, то рило.
Павуки у банці, забіяки,
що садили злодія на вила…
П'явка то була, а чи барило,
рік минає – ось і «скотиняки».
***
А буває й року не минає,
а уже затягує оброк,
пенсії на армію здирає,
і не тямить, що воно чекає –
другий термін чи повторний строк.
***
Утрачена віра, немає надії,
і катма любові до ближніх своїх.
Усе ще купуються голос і мрії.
Субсидії влади – корупція в дії
із підкупом бідних, лінивих, дурних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642559
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.02.2016
Теорія поетики беззуба
поезії нічого не дає.
Говорячи не [i]оперно[/i], а грубо,
ця арія не гріє житіє.
Феєрією манить несказанне,
але туди заказана межа.
Не сказане нікого не дістане,
а не почуте – ріже без ножа.
Буває і мелодія сміється,
але душа душі не гомонить,
якою буде амплітуда серця
у неповторну і єдину мить.
Не утішає слово, що родилось
у муках некрасивого життя,
але поету наче і не снилось,
не мріялось, як віще майбуття.
Та радує, що є життя реальне,
і є туди реальний перехід,
аби жило й манило ідеальне
і незалежне
від жури
і бід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2016
І
Там, де поять коней амазонки
і Актей Аталанту жене,
наречена моя незнайомка
уночі навіщає мене.
То майне силует Артеміди,
то зоря Оріона зове
у сіяюче пекло Аїду,
обіцяючи диво нове.
Але я її поки-що чую,
як далекої флейти луну,
не обніму, і не поцілую,
та чекаю її неземну.
У мозаїці сну не боюся
малювати живі вітражі.
Я забуду, що це – міражі.
І аі полиновим уп'юся,
і сльозою умитий, проснуся
у обіймах земної душі.
ІІ
Не чекаючи вищої міри
за спокуси у цьому раю,
ми готові понести у вирій
і осінню надію свою.
І пустелею Семіраміди
по дорозі у теплі краї
ми підемо, минаючи біди,
оросити оази її.
За зорею – за обрії долі,
за луною – у інші віки.
Ми обоє, як вітер у полі,
обганяємо наші роки.
Наші душі іще у погоні
за цілющим напоєм богів.
Поки я за тобою летів,
ти була у моєму полоні,
як рука у гарячій долоні,
як ручай, що зело напоїв.
ІІІ
Повертають у небо дороги
і немає уже вороття.
Оббиваючи Божі пороги,
не чекаємо ми перемоги,
а кладемо за неї життя.
Даниною вертаємо Музі
поетичні алькови її –
і луги, і поля, і гаї.
Є ще Ліра у цьому союзі,
і мої найзапекліші друзі,
і омріяні муки мої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
Не каюся, що я – із могікан,
але актор палаючого віку
дописую не п’єсу, не роман,
а реквієм людині-чоловіку.
Які бували лицарі-мужі!
Які були мелодії тривожні,
і як не добачали душу кожну!
Але і нині брати рубежі
без ризику і вироку не можна.
І як летять до вирію роки
від самого початку і до краю,
біля якого облизня піймаю…
Усе минуле кане у віки…
Але найцікавіші сторінки,
як дії п’єси, все перегортаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2016
Нічого не помножиться на нуль
і на зеро ніщо не поділити,
і неповторне годі повторити…
Теорія! Аякже, –[i] карауль,
ори, пиши і матимеш на мито.[/i]
І сіємо, і мелемо одні.
І хазяями ходимо на ниву.
Махаємо ціпами цілі дні.
За жито, намолочене рідні,
отримуємо і [i]у хвіст, і в гриву[/i].
[i]І маємо, що маємо[/i] – зеро
за ініціативою, що всує,
або за математикою Фу́р’є –
на дрібноту поділене добро.
Зеро і О! – виписує перо,
яке, як день весни, літа годує
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641016
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.02.2016
***
Сиди, чинуша. Може що й найдеш
у позолоті унітазу-крісла...
Та що посієш, те і ти пожнеш,
коли до тебе добереться те ж,
що по хребтах так безхребетно лізло.
***
Епістолярії ще є у кожній справі,
і однобокі де-не-де і …тут.
Це я про канцелярію лукаву.
А чим іще займатися державі,
коли ніде не діє Божий суд?
***
Мало – [i]взяти голову у руки,[/i]
уявивши: Яця і – Поет.
Що воно за самураї: урки,
гепи-допи, дупи і придурки,
що спливають, злиті у клозет?
***
Росія і Європу узувала,
і Україну оптом «купувала»,
і Сірію узує, і сусід
у неї вистачає безперечно,
але як та повія небезпечна,
що і[i] нагою[/i] не дивує рід,
і що ногою попирає світ.
***
У Інтернеті Раша поділила
архіпелаг брехні на острови.
Але усе гниє із голови,
де тролять спонсоровані горили
із підворітні прихвоснів Москви.
***
Макіавеллі судять із цинізмом,
яким він керувався у житті,
підкорюючи засоби меті.
Але за результатом комунізму
на тлі борців із націоналізмом
Макіавеллі – ангел во плоті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640407
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.02.2016
[i]« Нате»[/i]
В. Маяковський
А-А-А-А-А!!!
…………………..
нота фермати
пора
брат
пора
поза колони готичні
асиметричні
ганьба і ура
анти-формати
космічні
передове атакуюче зло
і профанація ліри
раша
не наша
карлуші кіло
у бутафорії миру
укри
і урки
ремейки боїв
море і муки і горя
орієнтація бойовиків
зорі кремля і аврори
і агітація
шоу орди
ілюмінація
браво
у революцію
флагман біди
у навігацію
кава
у ейфорії феєрії
нація
обміни бранцями
слава на мить
у авіації
раї
імперії
і левітація
протуберанцями
небо палає
і море горить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639832
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 30.01.2016
***
Кому не до вподоби «майдануті»,
згадайте Крути.
І запам’ятай –
є змії, оси, і жуки, і трутні…
Та за тією молоддю майбутнє,
якою багатіє рідний край.
***
Убивці, окупанти-вороги,
які ніколи не бувають ближні,
оплачують за скоєне борги,
але роки потрібні, а не тижні,
аби і їх не стало ні ноги.
***
Воно уже наїлося, ледащо,
воно уже й на лапу не бере,
але у владу лізе непутяще,
аби не засудили за старе.
***
Готові ми і на останній подих,
та зависока є ціна така,
що умирають кращі із незгодних
із п’ятою колоною совка.
***
Не треба яму ворогу копати.
Немає сенсу в марній боротьбі.
Не виривайте з їхніх рук лопати,
аби копали яму ту собі.
***
Війна. А молодь обирає Крути,
аби знімати маски із облич
у вовкулаки, здирника, манкурта,
що визирає із десятиріч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639589
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.01.2016
[i]« А хто-хто в цій рукавичці?»[/i]
Казочка
Велике переселення гряде.
Та вічно спотикаються народи.
І є питання нібито просте, –
[i]куди цивілізація іде,
як на її шляху гниє колода?[/i]
Ця «притча во языцех» дістає
усе живе історії нової.
І запитання інше постає, –
[i]кого ще епідемія уб’є
цієї істерії параної?[/i]
Нові батиї обирають шлях
минулої історії своєї.
То Богу свічка на усіх устах,
то кочерга у бісових руках,
то оргія пекельної ідеї.
Яка огидна місія твоя,
на вимирання обраний народе,
заручник у тирана-глитая,
якому люди нарекли ім'я
душителя любові і свободи.
Яка порода нації – пуста!
Які вожді! І темні, і нікчемні,
несамовиті, грозні, кровожерні...
Яка еліта! І яка мета...
…опричнина, катівня і орда –
воістину імперія тюремна.
ЗМІєголові вилупки її
не володіють істиною часу,
не чує правди агресивна раса.
Її бойовики ведуть бої,
і піють їй рулади солов'ї-
розбійники азійської зарази.
Немає діалогу візаві.
Але за Крути і її звича́ї
топити нашу землю у крові
історія дає по голові.
Нема ума, та хай не забуває:
[i]хто сіє вітер – бурю пожинає.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639515
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 29.01.2016
***
Опоненти мої, й завойовані друзі,
і колючі, й палкі у жару і мороз,
за поезію – вип’ємо. А по заслузі:
[i]викрутаси зі слів – це дотації Музі
у чеканні овації за випендроз.[/i]
***
Є і поезія, і спам,
коли доходимо «до ручки».
Яка ціна твоїм словам,
коли не розумієш сам,
що краще сказаного – [i]дзуськи?[/i]
***
Під небом нічого нового
такого до болю сумного.
Під кальку не важко здирати
козу на масштабні формати.
***
Чому ви раді, окаянні діти,
спокушені прибічники письма
чужого для сучасної освіти,
яке й самі не годні розуміти,
якщо до свого навичок нема?
***
Треба і полоти, і сапати,
і не економити вапна,
бо не заморожена війна,
поки «[i]во-саду-ли[/i]» біля хати
ще буяє тля і бузина.
***
Живемо заново і знову
говоримо, – [i]нема дурних[/i].
Зате, які ще є умови,
аби і ми, бодай би словом,
переінакшували їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639324
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.01.2016
У генетичній пам'яті болить
усе, що мало бути – і немає.
Але надія інша оживає,
як дежавю, що наближає мить
повернення утраченого раю.
І я перелітаю за межу
далекої ілюзії-картини,
мов доганяю череду чужу
і не радію тому вояжу
у полі заблукалої дитини.
Уже і ніч, і зорі, і вогні.
На кожнім перехресті три дороги.
І по якій вертатися мені,
куди тягти худобину за роги?
І смикаю налигач рятівний,
аби із усіма до всіх кричати, –
[i]о, люди, люди, годі вже блукати![/i]
І ера ця…
І вік уже новий.
Або не чують,
або я німий.
Іде минуле…
…до моєї хати.
.
[i]* – так на Київщині подекуди називали пронумеровані виїзди із села.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2016
Де не було ніякої стежини,
а вітер сіяв тільки блекоту,
засіяла пташина три соснини
за край дороги, за одну версту.
Що не було – нема-нема та й буде.
Міняються і вирії, і край.
Піски сипучі оминали люди,
а три соснини – ось тобі і гай.
Ішли роки і з ними переміни.
Дощі і грози посилав Отець.
І джерело забило з-під коріння.
А є ручай, то ось і хутірець.
Нема нічого зайвого у Бога.
Порізали дерева на доми.
І повела усіх одна дорога
залізна – найрівніша між людьми.
Гілля спалили, вивезли колоди
і покотили рейки до заводу.
Які там не були урожаї,
не стали люди ті багатії.
Іще не чують, – [i]відшуміли води
і шелестять сторінками гаї.[/i]
…………………………………………….
У всі кінці вели мене дороги.
Було – у пекло, і було – у рай.
Немає неможливого у Бога.
І я усе шукаю хутір Гай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638789
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 26.01.2016
Мені і досі спати не дає
містерія загадок та історій
що, як океанаріум, снує
ілюзії моїх археологій.
Мені здавалось у дитячих снах,
що я умію видимо літати
у лісі, у ярузі, у полях,
де віє тільки вітер пелехатий.
Я бігав подивитися туди,
де все було знайоме і відоме
ще на печі. Зачерпував води
холодної і біг мерщій додому.
І бачив по дорозі ті кущі,
і ті яри, і ті дуби кремезні,
які мені наснились уночі,
коли чесали кучері березі.
Запитував: [i]«куди – отам, де став,
завіялося селище рибаче?»[/i]
Я й не гадав, що уві сні літав
у ті часи, яких ніхто не бачив.
Окремою сторінкою жили
чудні герої вуйкової скрині:
Декамерон і золоті осли,
і Апулей, ідальго і Добриня.
І візії у інше житіє, –
як можна не уміти малювати,
коли у тебе очі й руки є,
і аркуші не м'ятого формату?
Я малював окраїни здаля,
де почивали задунайські греки,
і дивував дідуся Коваля,
які у них були високі глеки.
Були печери в Замковій горі,
а може і фантазії дитячі.
Та вірили мені Золотарі,
які шукали інше залізяччя.
А я не вірив, а чудово знав,
де є усе, що можна закопати.
Але на ранок там, де я копав –
ні ями, ані сліду, ні лопати.
А через рік навідали село
сусіди, що кочують і донині.
І як же мені весело було,
коли катали у новій машині.
І я радію за свої скарби
у аріях відомого вокалу.
Хто б чув її вокабули, якби
щось і моїй родині перепало?
Але на що́ мені ота мана?
Мене програмувала інша сила
іще раніше – ще коли вона
мене купала й на руках носила.
А я співав їй арії свої
і викликав до лісу соловейком.
Усе було моє, а не її,
але тоді, коли я був маленьким.
……………………………………..
Тепер немає ні золотарів,
ні козаків, ані басаврюків
Малої і Великої могили.
Усе [i]великороси[/i] перерили.
І знаю я – у глибині віків
іржавіють ще Каїнові вила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638493
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.01.2016
Є у тебе не одна надія,
а у мене мрія є одна,
що у парі не одна зігріє
наші душі радісна весна.
Будемо міняти наші ролі.
Ти – усе мені, а я – тобі,
поки є ще ми і наша доля
має очі синьо-голубі.
Будемо і далі раювати.
Я – усе тобі, а ти – мені
і оберігатимуть пенати
наші ночі і урочі дні.
Ми обоє у полоні долі.
Але ти посіяла її.
І тому зуміємо у полі
вижати багаті врожаї.
І літа не треба доганяти,
і весною – осені чекати...
Всьому є призначення своє.
Хай оберігають нас пенати
у своїх оселях біля хати,
поки мрія і надія є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
***
Єднаються і ситі, і голодні,
коли єднає їх сатанаїл...
Не миром ви помазані, шановні –
і щирі українці іншомовні,
і українофоб, і русофіл.
***
Дух барикади всує не помер
і у бою від єдності не тісно,
і знову об’єднатися не пізно…
Але не ясно, де ви є тепер,
глашатаї, що позаймали крісла?
***
Ой, не об’єднує стаття
на захист Ойкумени.
І досі на усіх путях
багатії крадуть життя
у тебе і у мене.
***
Любителі щі
об’єднали колони.
Гуляють хлищі,
депутати, барони.
Ідуть на борщі
європейські мільйони.
***
Тримати осаду?
Іти на твердиню?
Ідемо, якщо це важливо.
А бути у владі достойній людині
у наші часи неможливо.
***
Походами з майдану на базар
розпочиналась вільна Україна.
І – кому що́, а мерії – навар!
І як не регіони, то – удар!
Нокаут! І – здираємо коліна.
***
Кричали всі,
[i]– пролетарі, єднайтесь![/i]
Але ніхто в опалу не попав.
Люстрація!?
Не бійтеся,
покайтесь,
хто вихваляв і, вибачте, лизав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637675
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.01.2016
[i] « Ліс рубають – тріски летять»[/i]
Прислів'я
***
На ви я не іду. Нікуди не поїду,
бо я не Одіссей. Читаю Енеїду.
Чекає не мене Олена, що у Трої.
Та вип’ю «на коня», –[i] наїду на сусіду.[/i]
***
Я знаю, що я роблю і для кого
у цьому світі доброго і злого.
І окаянне думає, що знає, –
[i]чого існує і заради чого?[/i]
***
Мої брати – і меря, і буряти,
з якими нам у полі не – сідати.
Але скажи, слуго у ката мого, –
[i]чого у спину брата убивати?[/i]
***
Немає у біди знайомого обличчя
в історії віків і на межі сторіччя,
хіба що кацапня московії-росії,
яка собі біда, але воює вічно.
***
[i]– Нє думаю![/i] – віщає телеящик.
[i]– Падумаєшь! [/i]– папуга говорящий.
Не думають усі великороси,
куди веде їх нице й непутяще.
***
Якщо у тебе сказ, не я у тому винен.
Якщо тобі іще далеко до людини,
не верещи, що ви, великороси, старші.
Довбайся у гною, у носі чи у …глині.
***
Куди тобі іти – нікого не питай.
У пекло не біжи і не спіши у рай.
Багато є доріг, але одна до Бога.
Якщо по ній ідеш, то, – [i]Боже помагай.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637483
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 21.01.2016
Усе намарне, поки мовчимо.
Але ніщо даремно не минає.
Якщо байдужі – маємо клеймо,
і всі діяння небо пам’ятає.
А у поета місія така –
«лупа́ти скелю у жару і стужу».
І ти, і я не варті п’ятака,
якщо мамоні продаємо душу.
Усе минає лише уві сні.
А на війні усе, як на війні.
Гартуємо і націю, і волю,
і пізнаємо істину просту, –
кого немає ще на цім посту,
за того інший є – один у полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637225
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2016
***
Ми
не дуби.
Але дубіє листя,
коли вітри повіють до зими.
Стоять дерева – голі обеліски.
[i]– А де дуби?
– …дуби?
– …учора – ми.[/i]
***
І де
вони
урочі сни?
Пропащі сни –
забуті мрії.
А незаписані слова –
це відлітаючі надії,
не випита вода жива.
***
Ви
хочете
поезії живої?
Не буде цього,
поки – «ґаварит
адвокатура русской паранойи».
Ще є кому виплачувати кров'ю,
за Колиму, війну і геноцид.
***
Поезія
не тупцяє на місці.
У хаосі – [i]ні пуху, ні пера.[/i]
Оригінали і авантюристи,
і інші войовничі пацифісти
оскубують гармонію добра.
***
Писати
нині все одно,
що бити батогами.
Але поетові дано
не суще шоу у кіно,
а те, що кануло давно,
і те, що буде з нами.
***
Епітети
й метафори мовчать,
коли вони не туляться до змісту.
але, буває, як вони звучать,
конгеніально врубані на місце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637002
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.01.2016
[i]« Пошла коза дорогою, дорогою, дорогою,
нашла козу безрогую, безрогую козу»[/i]
Русские считалочки
Пішла коза і наступає мавпа.
У владі ще мете стара мітла.
Ніхто не знає, що чекає завтра,
якщо не поміняємо козла,
який дає і випити, і їсти,
і мріє про трофеї на війні.
Немає опозиції і свисту –
нема свободи.
Але є фашисти
із бойової неокацапні.
І є надія, що небесна сила
розвіє павутину павука,
візьме на роги місяця – бика,
а прокурора і суди – на мило…
Наразі ситуація така –
самі себе(ще й як!) перехитрили
і нікому укоротити рило
вгодованого рашею хряка́.
Немає шила і немає дрота
зашилити бодай би у свині
її пащеку – рупор ідіота,
який не захлинувся у брехні.
На часі – у когорті Михаіла
за нашу правду, віру і любов,
у боротьбі за вільну Україну
пролити на вівтар ворожу кров.
Бо виродки-орли, і хижі круки,
і вовкулаки чорної пітьми
готові умивати кров’ю руки
за спиною печерної юрми.
Парафія націлює ракети,
бажаючи почити у раю…
І як не відрубати у бою
ці пазурі, що мацають уперто
уражену пуповину планети –
історію і націю мою?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636803
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 18.01.2016
Іду як по льоду паркету.
«Заносить» іноді, буває,
та одинокому поету
іти фортуна помагає.
І у кільватері поволі
пересуваюся порою.
Зате, які чудові ролі
літературного героя!
Один – убогий, інший – босий,
а то й сліпий, як потороча –
нема-нема, та й гляне косо
на того, що боїться порчі.
Як та наживка у болоті.
Як не в’юни, то жаба клюне.
А то і щука косорота
укусить, пожує і плюне.
О! Як утримати нелегко
єдиний курс у гавань тиші.
Але на реї недалеко
ще майорить, – «Си́мъ побѣди́ши».
І у кільватері буває
одного інше обганяє.
Але у бурю і у штилі
фарватер доведе до цілі.
Увіруймо, – війна минає,
а наша віра – на вітрилі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636551
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2016
Ой не зозуля роки додає.
Сяють ще [i]карії очі,[/i]
та заховалося щастя моє
в сутінки білої ночі.
Жовті діброви, багряні сади...
Де та розвилка розлуки,
що повертала раніше сюди
з лісу у росяні луки?
Позамітало луги і поля
памороззю-сивиною.
Віє і віє зимою.
Ой, замерзає надія моя…
А за лісами ще чую здаля
відгуки долі луною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636255
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 16.01.2016
Ера крокує століттями.
Йдуть у колону віки,
і у шеренгу орбітами
линуть у Лету роки.
На перехресті космічності
у далині житія
десь за епохою вічності
є половинка моя.
Перелітає монадою
у затяжнім віражі
до візаві за порадою
рідна частина душі.
Якось обійдене долею,
там де веселка ще є,
затуманіє стодолою
перше кохання моє.
І повертає утрачене.
Тане минуле, як лід.
Лине душа у політ.
Наша розлука оплачена.
Я назначаю побачення
рівно за тисячу літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636191
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.01.2016
[i] І
(на чужині)[/i]
Навчені любов'ю до братів,
лаємося, що життя собаче…
А яке ти у орді хотів?
І зі школи аж до наших днів
висновки поета однозначні.
Золотого віку не було,
а були – облуда і химери.
Віхолою – срібний замело.
І донині, сущому на зло
оживає мезозойська ера.
Декадента виморила тля
силою імперії нової.
Імажиста прийняла земля.
А рентгени променів Кремля
виродили націю ізгоїв.
Раша не читає Кобзаря.
Їй стає більмом у оці Київ
і бракує в голові царя.
Ящури і змії та зоря
п'ятикутна – символи Росії.
Ненавидять жовто-голубе
вигодувані «аристократи»
з общака КаПе і КаГеБе –
михалкови, киселі – цабе
і звичайні бойові примати.
[i] ІІ
(у політиці і культурі)[/i]
Он і голомозе на коні,
і повзе рептилія колони.
О, вони воюють не одні.
У полоні тої маячні
повалії, лораки, кобзони.
І яке то диво, що Донбас
зайняли буряти-партизани?
Подивіться у свої екрани,
як [i]попсяче[/i] на очах у вас
корольових жалують тарзани.
Заробляють і бойовики
з общака кривавої получки,
і іуди мають копійки,
і [i]нео́-куповані[/i] совки –
довгоносі кролики й сердючки.
Агітує в ролі тамади,
вірний кожній владі до могили,
найлютіший ворог у орди –
люструвати діда Калити
і онука Невського дебіла.
[i]– На Олімпі явно вар’єте, – [/i]
думає еліта вище мера.
[i]– Але й ми уже і се, і те,
і такі ж базіки… Та зате –
обрані зі сцени у прем'єри.[/i]
[i] ІІІ
(на околицях культури)[/i]
А у народу – соло на губі.
Перемагає… Переобирає…
І юне плем’я мудре виростає.
А ось таланти деякі тупі,
такі тупі, аж мова шкутильгає.
Але і ці тусуються таки.
Очікують і їх бойовики.
І пійманих на шухері не мало...
Оригінали і регіонали –
комічні до ікот жартівники.
Туди-сюди мотається культура.
Усюди всюдисуща, запальна,
кусюча, і жуюча, і блатна
уся халтура і номенклатура
у ролі войовничого Махна.
Ваяємо і оди, і сонети.
І лають нас, і панькають за «єто».
Але не доганяю навіть я, –
[i]коли перемагає нічия,
чого, буває, чубляться поети?[/i]
Не знаю, на чиїй ми стороні
по ходу братовбивчої вандеї.
Немає перемог у цій війні.
Зате спливли на гребені борні
за гонорар у Раші – за ідеї
підсобники злодіїв запасні.
[i] ІV
(у себе)[/i]
Але ми звичайно на коні.
Шпоримо і Музу, і Пегаса,
Б'ємо у кімвали у Донбасі,
думаючи, –[i] ми такі одні
на Олімпі буйного Парнасу.[/i]
І богема кропає пісні
ті ж – собачі, [i]блудо-голосисті.[/i]
Завивають лялі заводні.
Піє православ’я урочисто.
І говіє їжею рашиста
віруюча паства кацапні.
[i] V
(у вічності)[/i]
А ціна? Ціною буде жах
за годину до кінця планети.
Та не панікуємо, поети!
Все одно далеко у віках
із безмов'я на Молочний шлях
падає сузір'я Андромеди*.
[i]* – не хто інший, а російські вчені вже змоделювали процес зіткнення туманності Андромеди із нашою галактикою через мільярди століть.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636097
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 15.01.2016
***
Де відображення криве –
не видно доброго і злого.
І як узріти, ради чого
існує те,
що не живе?
***
Всі у Шіко, як на параді,
[i]і кожен має те, що має...[/i]
Але, коли і це минає,
важливо те, що є насправді,
а не таке, як
виглядає.
***
Якщо нема чого сміятись,
то і [i]останнім[/i] – все одно.
Якщо не важко
опускатись,
то і летіти
не дано.
***
Життя, що буде після смерті,
не буде варте п’ятака.
Але неугамовні черті
іще очікують
совка.
***
Усе іде за Біблією.
Війни, вулкани, землетруси
навздогін
один одному.
Є вагомі зміни
на мапі і у владі України,
але нема епохи
перемін.
***
Усі, кого і Бог творив,
і спотворив диявол –
є у реєстрі інвектив.
А ти себе не уявив,
як виняток
із правил?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635929
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.01.2016
[i]« Я русский бы выучил???»[/i]
За Маяковським
Любителі суржику бають мені,
що рашеська мова – народна.
А я поваляю її у лайні,
за те, що вона така модна.
Її захищати від укрів [u]у нас[/u]
іде ліліпутія клята.
І я анулюю і Крим, і Донбас
за те, що такі язикаті.
Коли русофіли ні [i]-бе[/i] і ні[i] -ме[/i],
тому що Росія велика,
то я зневажаю це гаддя німе
за те, що таке без'язике.
У Раші розвинута мова Муму –
еліти, матрьоші-ваняші,
і я забуваю елітну тому,
що нею варнякає Раша.
Тому що у Раші, куди не піди,
у моді і меми, і мати,
а мати і жести – це мова орди,
якою глаголять примати.
Усі ненавидять тупе і пусте,
що п’є та регоче на кутні.
А я [i]кацапетію[/i] тільки за те,
що любить свою «ліліпутю».
Плює без'язике на мову мою
огульно – і буйне, і п'яне.
А я на російську тому наплюю,
що нею [i]каґтавив [/i] Ульянов.
Усім надокучили карлики злі,
дуріє у Думі Жирьопа.
Але Україна уже – Сомалі
за те, що іде у Європу.
Татари і укри жили у Криму.
Учили їх праві і ліві.
А Ізя родную не знає тому,
[i]шо вчілі її у Лівіві[/i].
Нардепія має і знає аж дві,
у Раді лунають акценти.
Якби булавою та по голові
за те, що тупі, як нардепи.
Моя Україна Європою йде.
У мови моєї – майбутнє.
І я ненавиджу собачу за те,
що нею ще тявкає Путя.
За те, що цілує і лиже ху*лу
кацапія Раші сідницю,
я їй «воздаю» таку саму хвалу,
яку «воздає» Солженіцин*.
[i]* – « Нет в мире мельче, сволочнее и хамовитее особи, чем кацап. Рождённый в нацистской стране, вскормлённый пропагандой нацизма, этот ублюдок никогда не станет Человеком. У его страны нет друзей – либо холуи, либо враги. Его страна способна только угрожать, унижать, убивать, за сохранение этого статуса Рассеей рядовой кацап готов пожертвовать собственной жизнью, жизнями своих родителей и детей, качеством жизни собственного народа. Воистину: кацапы – звери. Лютые, кровожадные, но... смертные.»
[/i]
А.Солженицын
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635861
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2016
І на Маланки буде алілуя.
У нації – на Бога опертя.
Ніхто ніде уже не голодує.
Сьогодні буде щедрою кутя.
І забуває нація Надію.
Не хоче влада мати ворогів.
І Україна дякує Росії,
що економить їжу у братів.
Надія є! Тому що Віру має,
нагадує, –[i] я думаю про вас.[/i]
А у Росії ув'язнили час
і аутодафе її триває
за осоружний бойовий Донбас.
Яка лукава і хороша міна
у грі сьогодні і у грі колись!
Перегортай історію. Учись.
Убивця Наді думає наївно, –
[i]коли голодувала Україна,
хіба Сосо ікрою удавивсь?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635540
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.01.2016
***
Не лаяв медицину я ні разу.
Але питаю, і не перший раз:
[i]– Якщо є зуби по ціні алмазу,
чому їх не купують
як алмаз?[/i]
***
Найвигідніше жити бідно.
Все виміряне, зважене:
не викидаєш непотрібне
і не купуєш
бажане.
***
Ой не журися, що життя минає,
якого хай би вже і не було.
Але допоки іншого немає,
то виживай
йому й собі
на зло.
***
В один кінець веде крута дорога.
Оглянешся – позаду попелище,
сусідою зачовгані пороги...
І, як Іову, на очах у Бога
так хочеться
до Нього бути
ближче!
***
І у освіті є ще квота
на українських вчителів.
Якби я міг, то я б велів
доплачувати патріотам
і гнати в шию
москалів.
***
Бажання «жити» гріє і лоскоче,
і мірою добра буває зло.
Це неможливо – двом богам служити:
і мати все, чого душа захоче,
і щоб за це
нічого не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635274
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.01.2016
[i]« Благословенна кожна мить життя
на цих всесвітніх косовицях смерті!»[/i]
Ліна Костенко
Не дається нам спекатись пекла
на дарованій райській землі.
Небеса не розвиднились. Смеркла
благодать на земному чолі.
У далекому космосі неба,
за парсеками світла і тьми
нам все більше нічого не треба.
Ми все менше стаємо людьми.
На освоєні дикі просто́ри
ум епохи навіяв туман.
Утрамбовані «градами» гори.
Кораблями кишить океан.
У тумані літають ракети,
а на небі – одні міражі.
Невідомо, що є попере́ду,
де немає кінця і межі.
Житіє завойовує космос.
І смеркає. Згасає табло.
Але сяє ще сонце – на зло
осовілому племені росів.
Поки Раша ще бігає боса,
може, космосу ще й повезло́?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634991
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2016
Не з розуму хапаються за кий,
коли бояться смаленого зайця.
Але сичить лукавий та лихий:
[i]– Свій свого бий, аби чужий боявся.[/i]
І б’ють, аж пір’я сиплеться з обох.
Лиха біда, коли дурний початок.
Керує сатана, та бачить Бог –
війна розпочинається з палаток.
Війна за вибір чи добра, чи зла –
дурного чи розумного владики.
І де та доля, що уберегла
хоча б одного разу щось велике?
І як терпіти і уберегти
в собі самому праведну людину,
коли яріють стезі до мети
якщо не словом, то ножем у спину?
І як сідати за одні столи,
коли ті самі застують почвари
повірити, що праведні були,
а не за гроші бились яничари?
І як далеко до святих ідей,
коли оці кремлівські мухомори
мерзотників ховають за людей.
І лізе як до себе у комору
інвазія російського терору
загравами опалених ночей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634845
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.01.2016
За акаціями у садочку
ще поважно, як дідові слід,
закуняв на сухому пеньочку
як опеньок засушений дід.
Він чекає далеку дорогу
десь туди – за рови, за село.
А у мене ніколи й такого
по дорозі в життя не було.
Він можливо у возі поїде,
як у небо піде голубе.
І не так мені жаль цього діда,
як малого без нього себе.
Що було й не було пам'ятаю.
Засихає життя як зело.
Може в нього нікого немає,
як у мене його не було.
Це й мені уже падає карта
у далекі незнані світи.
І не так мені довго чекати,
як йому довелося іти.
Може якось і я перебуду
до останньої фази життя,
і мене не жалітимуть люди,
що визбирую їхнє сміття.
Є років невеличка «заначка»,
та сумує і тужить душа.
А за чим, догадатися важко
у рядочку одного вірша́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2016
***
Ой не така ти гнана, як неждана,
моя сусідо. Де ти не взялась,
усе одно – чужий іконостас
і іпостасі копія погана,
якою б не була ця іпостась.
***
Ой небезпечно бути за ізгоя
і коїти, нехай і мимохіть,
наклеп на націю, егре́гор у якої
сягає глибини тисячоліть.
***
Що за брат з війною у «рассрочку»,
що це за рідня по язику,
що останню відбере сорочку,
убиває тата, сина, дочку
і віки тримає на гачку?
***
Життя – це боротьба… І навпаки –
у боротьбі неначе і живемо...
Боротися уміємо таки.
А жити?
Жити?
...може і почнемо.
***
До ряси не усім іде кадило,
плюгавому – корона на віки.
Якщо і досі я у тебе бидло,
тому що є у мене шмаровидло,
то я́
тебе помазую,
таки.
***
Які прозорі імена –
[i]Росія... Україна...[/i]
Який лукавий сатана!
Усе навіює, – [i]страна...
безбожна... і єдина![/i]
І ще прозоріше, –[i] війна...
корупція... руїна...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634293
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.01.2016
Іде у літо калита
і котиться – угору знизу.
У санях їде Коляда
і одягає білі ризи.
І неземне, й земне життя
орієнтується на вечір.
Хай і голодна, та кутя
чекає радісну малечу.
Біліє дідух у вікні,
ялинка і зелені шати…
Твоє й моє ці ночі й дні
у всіх однаково багате.
Збирається уся сім'я
до урочистого престолу.
У бідняка й багатія
на покуті – один Микола.
Усім дарунки роздає.
У черзі: перший,
другий,
...п'ятий –
малі ісусики і тато.
А на війні гармата б'є,
де за твоє і за моє
чийсь тато
буде
…розіп'ятий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633829
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2016
Мене і кебету мою
Арей випробовує й досі.
Тому я іще у строю
і маю надію на осінь.
Роки Аріадна снує,
буває, дарує удачу.
Тому я у неї ще є –
лінивий, але не ледачий.
Осуджую морений рід
понурий, тому й нещасливий.
Зате у онуки я дід
суворий, але справедливий.
Долати тяжіння земне
мені небеса помагають,
тому і колеги мене
шанують і не помічають.
Іду по землі у росі,
як вічний і воїн, і ратай.
Тому і живу, як усі –
не бідний, але не багатий.
Ціную хороше за те,
що жити мені помагає.
А от на нікчем'я пусте
енергії не витрачаю.
Умію давати урок
любові, і ласки, і сили.
Тому у дітей і жінок
я любий, а іноді – милий.
Мені не віщує біди
і помах рукою прощальний,
тому я буваю завжди
веселий, коли не печальний.
Але і на заході днів
дарує життя каруселі.
Тому у юдолі років
сумую, якщо невеселий.
Я міряю ночі і дні
часами, літами, віками,
коли навертаю до тями...
Тому у години нічні
навіює Мойра мені,
що я не мудрію роками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2016
Де нас черті не носили,
там і не було.
А тепер – [i]дай, Боже, сили
скочити в село[/i].
А тепер дай, Боже, грошей
їхати і йти.
І ніхто не допоможе, –
Господи, прости.
І усім дається право,
поки сили є,
почекати у держави
нібито своє.
Революцію чекали,
ніби, не дарма.
Наче і не обіцяли,
того, що нема.
Наче, – [i]слава Україні![/i] –
як усі кричав.
Не канючу зайві гривні,
не качаю прав.
Ніби маю і не маю
пенсію свою.
І усе, що получаю,
армії даю.
Є ще інколи до столу
сало і кутя.
Не живу, а економлю
ніби на життя.
А буває, ще й радію,
ніби у бою,
що любити я умію
націю свою.
А коли дійду до тями,
поганяй тоді до ями –
[i]слухати траву.[/i]
Ой, ще є чого радіти,
що бодай на тому світі
може й поживу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633437
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 04.01.2016
[i]Чудасія, але не за[/i]
Гоголем
Були ми горді і були круті.
Але на цьому і на тому світі
не обіцяють гори золоті.
Тому сиди тихенько у куті,
дописуй неймовірні заповіти,
які допомагають у житті.
Немає що, то я про те, як інші
ще дорікають і мені за вірші
і мирну біографію мою.
Запитують, –[i] і що там бойового
виходити із досвіду чужого,
як інші помирають у бою?[/i]
Розвінчуємо хибне і лукаве,
не ділимо ні [i]ма́ни[/i], ані слави…
Але чому, лукавому на сміх,
еліта ночі має вище право
оваціями під фанерне, – [i]браво![/i]
галасувати голосніше всіх?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633402
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.01.2016
Ідуть у Лету люди-інструменти.
Але минуле має рудименти
бездум'я і убивць під козирок.
Бойовики, тітушки, генерали –
ті самі, що й раніше катували –
вони і досі служать за пайок.
Вони ще є – злодії у законі,
які служили бісу і мамоні
і закривали рота на замок.
І все одно єфрейтору, як жити
або якому ідолу служити,
аби платили їжею оброк.
Вони іще агенти тої Раші,
де краби-путі* – людоїди наші
війною обслуговують себе.
Вони, як та злоякісна пухлина
у тілі нездорової людини –
запліснявілі органи еСБе.
Вони і нині об’їдають хати.
Вони і досі крези і рантьє
із лапою на сите житіє.
І їм не докучає пильнувати
та у чуже корито заглядати,
аби собі «заникати» моє.
Але – чого вам ще сьогодні мало?
Іудою зароблений срібняк?
Стає у горлі українське сало?
А що мені? Ненавиджу і так.
Давайте, огризайтеся! А як
інакше люструвати капітали?
[i]* – "краб" і "плесень"– підпільні клички Путіна у радянських органах КДБ. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.01.2016
[i] Присвячується майстру дивовижних снив
Шону Маклеху[/i]
Я знаю одного поета,
який цю історію
описав би краще, аніж я.
Але його пронизуючі очі
дають мені знати, –
[i]напиши її сам.[/i]
У глибині часу
на острові дитинства
я пам'ятаю,
за нашою хатою, за дорогою,
на болоті під лісом
зеленіла мохом стріха моторошної садиби,
яку на той час наймав один бідака
по імені Афанасій
у родичів самогубця,
якому те подвір'я
перепало від інтернованої сім'ї
(казали люди) людоїдів
темної доби великої голодовки,
якої(казали деякі вчителі у школі)
в Україні не було.
(І оповідали мені невіруючому
моя мама,
як її запрошувала Маройка Косогориха
провідати [i]хоруючу[/i] доню,
і як вона «давала драпака»,
коли побачила у дзеркалі
відображення німого Косогора
із сокирою в руці).
І казали сусіда Афанасій татові, –
[i]ти пройшов три війни,
тричі тікав із полону,
і тричі тебе розстрілювали
і німота і сталінські трибунали,
і лише один раз був поранений,
і ніякої бісоти ніколи не боявся.
Якщо ти такий герой,
то переночуй у моїй хаті
бодай одну ніч.
Може і Маройки не побоїшся?[/i]
Натопили ми лежанку у чужій хаті
тай лягли на ній переночувати.
Ніч темна, непроглядна.
Тато дрімають,
а я [i]бісоту[/i] слухаю.
А може то вітер
на горищі зубами клацає?
А може то коти у комині шарудять?
Я умію хреститись,
для зручності піднімаю голову,
а у вікні – дідо косматий
дивиться пильно,
палець до уст приклав
і наче чую, – [i]мовчи[/i].
Киваю головою, – [i]згода[/i].
Не чую, а відчуваю, –
[i]іди до мене[/i].
[i]Ні[/i], – мотаю енергійно
запамороченою головою,
– [i]не можу. Ноги не ідуть.[/i]
Усміхається, – [i]спи[/i]…
Наразі крізь чорне хмаровиння
чи то блискавка оперізує нічне небо,
чи то проливається марево місяця
і вихоплює у пітьмі силует у накидці
із торбою через плече,
із костуром у руці,
і пильним поглядом зірких очей
із-під кошлатих брів.
Бачу його блідо-воскове обличчя,
обрамлене білими пасмами до плечей
і бородою зеленавого відтінку.
Ще раз прикладає палець до рота
і зникає у згасаючому мороці ночі..
Я ще пам'ятаю,
що це був [i]дуже і дуже хороший[/i]
дідо Вій,
якого боїться і слухається
усяка нечиста сила.
Уранці мене – [i]ніякого[/i]
тато принесли додому.
А наступного дня,
коли дорослі пили могорич,
і коли хмільні сусіди прощаючись,
погодились, що немає чого боятися,
окрім однієї людини-нелюда,
мій тато тверезо уточнили:
– [i]як переживемо генералісимуса,
то й дідька переживемо.[/i]
Я хотів і свій п'ятак додати
про волохатого, але не злого дідо.
Але тато заперечили мені:
– [i]це тобі наснилось.[/i]
Може так і є,
що нічого цього не було,
як і великої голодовки,
за яку мене(надто допитливого)
учителі ставили у куток…
Але запитую і донині із року в рік,
із дня на день, поки минає час,
поки триває і досі те,
що не може бути,
тому що такого не буває, –
[i]куди щезає наша пам’ять?[/i]
То пощезали – і хата у чортополосі,
і дурна її слава
за дорогою на болоті
із безоднею-трясовиною,
по якій ночами
блукають вогниками
убієнні душі.
Я багато чого не знаю
і не все умію пояснити,
і я не знаю чому,
коли одного разу
я побачив Аватар із ніком –
Шон Маклех,
я по-новому вірую у цю історію
і у те, що точно знаю того казкового дідо,
який описав би її краще,
аніж я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633030
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.01.2016
[i] (УЛЮБЛЕНІЙ БРАТІЇ КЛУБУ-2015
НОВОРІЧНЕ ПОСЛАНІЄ)[/i]
[i][color="#ff9100"][b]Вітаю друзів, любителів і аматорів поезії,
а також майстрів слова, пародії і сатисфакції
[/color][color="#0051ff"]з наступаючими святами Нового року і
Різдва Христового[/b][/color][/i]
Уявою поета, поетеси
ширяю небесами інь і янь,
де наче за указами Велеса,
феєрією сонячної меси
освячується позолота бань.
Мозаїку усього Ясен-Світу,
Його позаземну каріатиду
вирізьблює і стилос, і стило.
Одне навчає вірити й любити,
а інше піднімає на крило.
І не один поет у цю годину
обожнює ще серце кам'яне
якої-небудь юної Наїни,
і мрією-поезією лине
у поетичне царство неземне.
У цьому храмі, в келії піїта,
напевне знає, що і їй пора
занотувати магію добра
експромтами пастельної сюїти,
навіяної кінчиком пера.
Коли її жайворонко́ві очі
не оминають опуси мої,
я уявляю фею опівночі.
І арії я слухаю охоче,
коли один очікую її.
О щирі друзі Шоне і Олекcо –
жіночий паж, – [i]я туні-туні-я.[/i]
О Пташко, Любо, Радосте моя!
Які близькі ви і які далекі
у цьому ареалі житія.
А в ореолі сяє осіянна,
її палкий епітетів фонтан,
і Горлиця мені туркоче рано,
і буде Аксіомою неждана,
для кого я усе іще Іван.
Мої ліричні і живі герої,
Космогонічні Гойя і Дега,
і невмирущий Чахлик і Яга,
готові і до миру, і до бою,
коли повіє чудію тайга.
І ви, жерці Нагої Аеліти,
чиї [i]аі[/i] – такий химерний світ
зашореної, буцімто еліти,
уміючої душу уявити,
як і своїх поез розталий лід.
Але сіяє всевидюще око,
вітаючи із неминучим роком!
А фея миру, щастя і добра –
Поезія, що кличе за моря,
бажає –
опинитися високо,
коли зійде
ясна її зоря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632470
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 30.12.2015
Діти, ясла, школа, інститути…
Опісля рахуємо роки,
щоб уже ніколи не забути,
що і ми були випускники.
П'ятдесят, як рік один, минає
і літа, як снігом замело.
І уже майбутнього немає,
і минуле – наче й не було
Де ви, однокашники недавні?
Утираю насухо сльозу.
Йдуть у Лету душі православні –
хто – під шум, а хто і у грозу.
Думали, – [i]щасливе покоління[/i].
Ні тобі війни, ані суми.
Душу опекла зоря прозріння.
Ми були. А будемо – не ми.
Думали, – [i]усе іде по колу[/i]
і зійде́мось, як було, у школі
у післявоєнний перший клас.
П'ятдесят, як бігали ще босі.
Сімдесятий кожному на носі,
а війна війнула і на нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2015
Я секретар бюро природи.
Пейзажі, ниви і гаї –
це репродукції мої.
А як міняється погода,
я переписую її.
В мені Отець переродився
для ретрансляції Творця.
Але, буває, для годиться
я витворяю морди й лиця
на старті їхнього кінця.
І поки не горять Стожари,
поля окутую плащем,
переганяю, як отари,
руді і чорно-білі хмари,
аби не плакати дощем.
Видобуваю грім і гради,
організовую паради
і фейки дурників ідей,
щоб народилися громади
високоякісних людей.
Я научаю вас любові,
і уму-розуму, і мові –
не кацапіти язиком.
А ви і ката не готові
оперезати батогом.
Я вас єднаю в Русь єдину,
я вам дарую Україну,
аби щасливими жили.
А ви радієте гордині,
якою тішаться осли.
Даю вам вітю-путю-петю
точилом розуму-ума,
якого ще у вас нема,
аби і вас боялись черті,
коли научені і терті
повилізаєте з ярма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632059
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 28.12.2015
[i] « Тихо сам с собою
я веду беседу»[/i]
І. Юшін
Утрачен дитячі ролі.
Не возить Бозя калачі.
У полі – одинока доля
себе гойдає на плечі.
І поки жевріє ще ватра,
і сяє сонце на горбі,
усе, що[i] дорогого варте[/i],
заадресуємо собі.
Усі містерії забуду,
а пам'ятатиму оте,
на волі виведене в люди,
моє дитинство золоте.
Дарма, що мало тої волі
і що у школі вчителі
не розуміли, що у полі
такі солодкі картоплі.
А нині, ну яка то старість,
коли сидиш біля вогню
і юній пасії на радість
вигадуєш її меню?
І апетит не пропадає
на наші порції малі.
І я у пам’яті блукаю
...і чумакую по селі.
А поза обріями осінь,
як те омріяне дівча,
за пазухою все ще носить
мені окраєць калача.
Вона приходить у косинці
і за куче́рики її
червоні раки у корзинці
уже звичайно не мої.
Зате щастило забіяці,
який кружляв її у танці
у наші юні ще літа.
А нині що? Нема і знаку,
як ми пекли, бувало, раків,
коли торкалися уста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2015
***
[i]Ніхто не їде, поки не помаже [/i]–
одна із хибних істин де-не-де,
яка не ігнорується ніде,
аж поки калабаня не покаже,
куди його лукавий заведе.
***
У екзилі маялись поети
і писали вірші без імен,
і гонимі… [i]їхали до смерті. [/i]
Та і досі є апологети
безголов’я нашого здавен.
***
У іншу душу в’їдеш не відразу.
І їздові лишаються чужі,
і поганяйли, наче по заказу –
куди не їде, все одно – зараза.
[i]Немає місця пробі у душі.[/i]
***
Похваляють за роботу
і не помічають,
що [i]не їде у ворота[/i]...
А коли малює ноти, –
цього не прощають.
***
[i]Приїхали[/i] і пасинки, й сини.
І ті, і сі – Адамового роду.
Оба із гущі люду і народу.
А є і з категорії шпани –
відсіяна пуста чужа порода:
нувориші, злодії і пани.
***
У рай не перевозять кораблі.
Човен Харона у аїд чекає.
Але і там опиняться [i]малі –
оті, на кому і вини немає[/i]
у тому, що Його земля палає.
Тому то і біда, що на землі
Бог творить, а лукавий управляє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631576
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 26.12.2015
[i](новостанси)[/i]
[u] [i]« Якщо десь запалюють зорі,
значить комусь це потрібно»[/i][/u]
За В. Маяковським
[b][color="#e0180d"]*[/color][color="#0d3807"]
а
на пор[color="#0d62e0"]і[/color]
р[color="#e0d20d"]і[/color]к
опечалений
тим
що не м[color="#d20de0"]і[/color]г
с[color="#e0850d"]і[/color]яти ситами
на обер[color="#0d62e0"]і[/color]г
[color="#d20de0"]і[/color] на проталини
[color="#e0180d"]і[/color]н[color="#e0850d"]ї[/color]й [color="#e0d20d"]і[/color] сн[color="#e0180d"]і[/color]г
на не дочитан[color="#d20de0"]і[/color]
саги дор[color="#0d62e0"]і[/color]г сущо[color="#e0850d"]ї[/color] та́[color="#e0850d"]ї[/color]ни
[/color].
[color="#e0180d"]*[/color][color="#257d19"]
нам
[color="#e0d20d"]і[/color] полям
[color="#e0180d"]і[/color] [color="#0d62e0"]і[/color]з малечею
мам[color="#0d62e0"]і[/color] синам
татов[color="#0d62e0"]і[/color] донечкам
мр[color="#d20de0"]і[/color]ям [color="#e0d20d"]і[/color] снам
буде предтечею
б[color="#0d62e0"]і[/color]лим ночам
[color="#d20de0"]і[/color] у в[color="#0d62e0"]і[/color]конечку
явиться сам
рано увечер[color="#e0d20d"]і[/color]
морю гаям
зорям [color="#0d62e0"]і[/color] сонечку
[/color].
[color="#e0180d"]*[/color][color="#092e04"]
[color="#e0d20d"]і[/color]
одягне
ялини хвоєю
[color="#0d62e0"]і[/color] промайне
поза утрачене
[color="#e0d20d"]і[/color] пом'яне
м[color="#0d62e0"]і[/color]чене волею
не омине
диво небачене
[color="#0d62e0"]і[/color] неземне
[color="#e0d20d"]і[/color]ншою долею
[/color][color="#1e00ff"].[/color]
[color="#e0180d"]*[/color][color="#1e00ff"]
[color="#0d62e0"]і[/color]
на меж[color="#d20de0"]і[/color]
лют[color="#e0d20d"]і[/color] і січен[color="#e0d20d"]і[/color]
на в[color="#0d62e0"]і[/color]раж[color="#d20de0"]і[/color]
скороминущого
хати чуж[color="#e0d20d"]і[/color]
будуть укв[color="#d20de0"]і[/color]тчані
сильн[color="#e0d20d"]і[/color] муж[color="#e0850d"]і[/color]
виженуть
дужчого
за рубеж[color="#e0d20d"]і[/color]
[/color].
[color="#e0180d"]*[/color][color="#146609"]
в[color="#0d62e0"]і[/color]є
хур-
делиця
б[color="#e0d20d"]і[/color]ля села
килими в[color="#0d62e0"]і[/color]холи
перемела
сива метелиця
йде до стола
д[color="#e0d20d"]і[/color]дух [color="#d20de0"]і[/color]з в[color="#e0850d"]і[/color]хою
[color="#0d62e0"]і[/color] омела
лякає стр[color="#e0d20d"]і[/color]хою
чари зела у ступ[color="#0d62e0"]і[/color] мелються
[/color].
[color="#e0180d"]*[/color][color="#199409"]
[color="#e0d20d"]і[/color]
не
зове
небом
осяяне
ладо нове
[color="#0d62e0"]і[/color] непом[color="#e0d20d"]і[/color]чене
перепливе
р[color="#e0d20d"]і[/color]ками та́[color="#e0850d"]ї[/color]ни
[color="#d20de0"]і[/color] оживе
ерою вічного[/color]
.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631348
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 25.12.2015
[i]« А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.»[/i]
В. Стус
Велике й різне наше плем'я,
а до душі – одна шопта,
і ні душі, із ким дощем я
переполоскую літа.
Наївні, босі і голодні
колись щасливими були,
а нині ситі аж по горло,
що до свободи дожили.
Але у сутолоці часу
толоку місимо усі,
кому дісталось цього разу
стояти на земній осі.
Ідемо стезями вузькими
по будяках і споришах
ще од козацького коша.
А як іде завіса диму.
то я інтуїтивно з тими,
до кого тягнеться душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631220
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2015
Коли робити що – нема,
то пишеться. Само собою,
що і поезія сама,
манера стилю і письма
готує ліру у герої.
І видається на гора
і вінегрет, а то і силос.
І – видаватися пора!
А видає ота діра,
в якій поети опинились.
Із головою видає…
Але – [i]у небі сяють зорі.[/i]
Ми є поети апріорі,
і це споко́ю не дає.
Обороняємо своє
і на посту, а у дозорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631176
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.12.2015
(анти-поема)
[i] « Азмъ есмь...»[/i]
Глас вопіющого
І
Мене і people іще шанує,
великі сери і месьє,
а я нікому не дарую,
якщо охаюють моє.
Одне дивує, інше лає,
що не згорає купина.
А я із теми не злізаю,
коли черпаю аж до дна.
Усі очікують [i]нового[/i],
ну, тобто – року ...і вистав.
А я своє не доказав
уже на фініші старого.
ІІ
Є [i]чукачабра[/i] у тайзі
із [i]бімбою[/i] на пузі,
в Китаї – на одній нозі,
а друга – у Союзі.
Пащекувата звірина,
облізла і обдерта.
Але годує ще війна
приречену до смерті.
Ще і очей не продере,
а дивиться у небо.
Вона у пекло забере
усе живе до себе.
Її мізерний шалапут
вже сіркою воняє.
Лякає, що усім капут.
Адольфа доганяє.
[i]І жирьопіють не дарма
задорні кулінари,[/i]
за ким ридає Колима,
а хочуть на Канари.
Шути, бояри і жуки,
невиїзні персони,
лакеї і бойовики,
гурони і нерони,
у Думі дами де-не-де,
оті, що золоте біде
освоїли [i]на Раші[/i]...
і натуральне па-де-де,
і не біда як упаде́,
і переб’є параші.
Освоїли усю тайгу
ракети і гармати.
[i]Попи, дімо́ни і шойгу[/i]
готові воювати.
У кого шкуру не зніме
плюгаве і рахітне?
Але й повія не пойме,
чому воно помітне –
як непутяще реноме…,
як у селі кіно німе…,
як жовте і блакитне…
Але яке би не було
у цього карлика хелло,
подохне у екстазі.
Немає Раші у Русі,
тому опиняться усі
в Європі… У Гаазі.
ІІІ
Чи то їду по Києву я,
чи трамбую себе у вагоні,
постає Україна моя
у юрмі, на майдані, пероні.
В Україні орудує зло.
На Росії готові до бою.
Революції, як не було.
Тільки й того, що віє війною.
У минуле нема вороття
і теперішнє – пісня собача.
Доживаємо прісне життя,
бо скоромне по радіо бачать.
[i]Ну і що за народ ми такий,[/i]
що не має ні щастя, ні долі?
Де очільник його бойовий?
Де гаранти свободи і волі?
Ллється кров на млини ворогів,
І юрба розкидає каміння.
Донкіхотам – не до вітряків,
поки лопає їхнє терпіння.
І співається пісня стара,
і хоча усе менше овацій,
вистачає нових декорацій.
Наступає уроча пора.
Під орудою правди й добра
виявляються місії націй.
IV
І я такий же, як усі,
у кого зайвого немає.
Я усміхаюсь до сусід
і на узлісся поглядаю.
Бо і такі вовцюги є,
що й руку боязно подати.
Таке буяє житіє,
що – я́к би не спалили хату.
І око жадібне здаля
шукає, що лежить погано.
А у хороми глитая
ніяка влада не загляне.
У мармурі – оази плес,
у лісі – корти, б'ють фонтани,
п'є воду пес, а он балбес
чіпляє кобуру нагана.
Линяє жовте і блакить
над енергетикою боса.
А там, де вілла майорить,
і миша не просуне носа.
І не боїться Карабас,
коли украдене ховає
у не один таємний лаз,
у лігво ситого бабая.
О буратіни-буржуї,
дрібні і крупні – все єдино
і у норі, і поза тином.
Ви й з прапорами – холуї.
Ховайте нутрощі свої,
та не ховайте Україну.
V
У мене є ще невід'ємне право
віддати все на цілі житія.
Але я знаю, що у час лукавий
за мій рахунок виживе держава.
А знаєте, як виживаю я?
А я годую кожну підлу владу
і економлю всі мої роки
на їжі, на воді, на дупі заду.
І що? І за́ що? І чого це ради
моє жують щурі і пацюки?
Не лицаря я бачу, а хапугу,
хоча не заглядаю у досьє.
Твоє лукаве, – [i]ні пера, ні пуху,[/i] –
не додає мені до сили духу –
одне єдине, що і є моє.
Я не бажаю торби і субсидій.
Я не лінивий і не інвалід,
і не краду із миски у сусід
ані форелі, ні ікри,ні мідій...
У мене є ще сало на обід.
І ви мені сідаєте на шию.
Сотаєте по нитці на жупан
і не один у мене торбу виїв.
Хіба у мене у кишені Київ?
Хіба мене пасе ординський хан?
Хіба не ви украли і надію,
і перемогу, і таємну мрію –
себе пізнати у саду пісень?
Хіба не я тебе у люди вивів
із мародера? Цить – ані телень.
І не чіпай моє, бо я посивів,
щоб гідно йти у найчорніший день.
VI
Минає ера суду цього світу.
Лишається ридати …і радіти,
що є куди діватись у селі,
у місті, у розгойданій колисці,
аби не почуватися у клітці
на нами окупованій землі.
Живемо як герої єралашу.
і кричимо, – [i]рятуйте душі наші,[/i]
якщо одне кусає, інше – б'є.
А може за ніщо іти не гоже?
А раптом і ніщо не допоможе,
коли моє у ворога своє?
І на кебету нічого пеняти.
Іде [i]капутя[/i] – треба воювати.
Інакше і своє стає чуже.
Ще нації немає як такої,
але якщо готується до бою,
то і її фортуна береже.
Пов’язані кривавою різнею,
готують плаху, Господи, прости,
осатанілі світові кати.
І лобне місце біля мавзолею
лишається голгофою тією,
де ще чекають меншого брати.
Брати великі і злодії «старші»,
не накликайте гніву у села,
яке годує і стоїть на стражі.
І пам’ятайте, палені до тла, –
немає Раші, то й немає зла,
немає зла, тоді не буде й Раші,
ні нашого, ні їхнього козла.
……………………………………….
Ой надоїли – і свої, і наші…
Село пасеться на зеленій паші
і випускає пару із котла
[i]гібридної[/i] любові до [i]воняші[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630876
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 23.12.2015
[i]« Я не люблю,
когда стреляют в спину…»[/i]
В. Висоцький
Не люблю Росію ситу
і несамовиту.
А за що її любити
українофобську,
а до того ще і жлобську
націю московську.
Не люблю я ненависне,
що віками кисне.
І чого їй жаба тисне
на моє законне
на окраїни до Дону
і на море Чорне?
Не люблю усе побите
картою бандита.
Я не хочу до корита –
до її союзу,
ні протоки Лаперуза,
ні ікри від пуза.
Не люблю я їхню баню,
пику у стакані –
ані рвані, ані Вані
у анфас. У профіль –
голомозий Мефістофель
риє у картоплі.
Заглядає у кишені,
ниє на арені
і Юпітером на сцені
світом поганяє,
наче нація не знає,
що воно конає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630829
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2015
[i]« Брожу ли я вдоль улиц шумных,
Вхожу ль во многолюдный храм…»[/i]
О. Пушкін
Чи я іду у темні хащі,
чи я у пущу на путі –
мої роки уже пропащі,
літа минають золоті.
Ніщо хороше не чекає
у суєті межи людьми.
Нема за обріями раю.
Немає літа у зими.
Але чого мені у пекло?
Я ще душею молодий.
Сідає сонце у прибій
ясного моря, де не смеркло.
Мені і там ще буде тепло
і буде чути голос мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630627
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.12.2015
Ідуть часи, минають ери.
Не йде годинник на столі.
І списаний сувій паперу
поети котять по землі.
Ідуть години і хвилини,
ідуть літа за роком рік.
Не зупиняється людина
і укорочує свій вік.
Ідуть і насувають біди,
зростають ціни і оброк.
Не ходять пішки інваліди
і немовля у дитсадок.
Ідуть трамваї на зупинку,
карбує кроки вартовий.
Не йде у рот суха шкуринка...
І [i]«наступає»[/i] рік новий.
І я іду, сміюсь і плачу,
коли ідуть косі дощі,
і поки їх ніхто не бачить,
то витираю уночі.
Іде війна у кожну хату
і за Вітчизну воювати
іде піхота у строю,
Ідуть бої, ідуть на страту,
ідуть у вічність ті солдати,
що стали за сльозу мою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630552
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.12.2015
[i]« Мені однаково, чи буду
я жить в Україні, чи ні»[/i]
Т. Шевченко
Як немає долі, то не буде й волі.
Як не піднімайся, а чекає дно.
Як не намагайся вибитись у люди,
а не помічають люди все одно.
Не обов'язково бути отаманом,
генієм, героєм, бардом голосним.
Все одно не будеш усіма відразу.
Все одно підемо у кінці ніким.
Все одно читають вірші одиниці.
Все одно співають не твої пісні.
Все одно? А може – безвісті пропали,
полягли рядками на чужій війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2015
Не научає Заповіт,
і літератора не чують,
що на землі мільйони літ
ілюзії будують світ,
алюзії – його дублюють.
Колаборація ідей
у войовничій круговерті
не додає ні йоти честі.
Не визнає юрма людей
ідею другого Пришестя.
Прозріють душі аж тоді,
коли підуть по їхній вірі
себе явити на суді
чи у вогні, чи по воді
за маяками поводирів.
У рай, якщо це не мана.
У пекло, де одні ізгої.
На небеса, де є герої…
А де, цікаво, сатана
готує смоляні напої?
Немає тої у імлі,
як на землі – біди ...і муки,
що наробили москалі.
А що чекає у землі,
іще не відає наука.
Душа у тому світі – птах.
Що безтілесному за спокій –
не обіймати світ широкий?
Літають тіні у світах,
а душі – лиш у наших снах,
у нашій пам'яті глибокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630297
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.12.2015
***
І графомани маються не всує,
хоча і їм поезія пасує,
як леді, що тримає булаву.
Нехай і літописці – одесную,
а я не я, коли листи пишу́ я
туди, де не існую наяву.
***
І у змії така потреба,
що не ручається за себе.
якщо у тебе кров не п'є.
І я – не я, якщо, буває,
і я її не помічаю,
як і вона усе моє.
***
Це означає, що і я бідую,
коли і не живу, і не існую.
Але не розоряю свій сезам.
І я – не я, коли я не бажаю
озватися, якщо я відчуваю,
що я і досі не почутий сам.
***
А ти мене почуєш точно
і через тисячу рокі́в.
А я тебе і поготів...
І я – не я у тім садочку,
де перелази і тиночки
я обминати не умів.
***
Релігія забороняє
гріховні стезі житія.
Але тоді і я – не я,
коли і житіє минає,
і дома не мене чекає
єдина, любляча, моя.
***
Колізії вирішують у бучі,
коли стають великими малі.
Баталії поетів неминучі.
І я – не я, коли є вчителі,
а я у них не буду перший учень.
***
Роди дітей, будуй високий дім,
вирощуй сад, а далі буде видно,
чого найбільше в імені твоїм.
А я собі себе переповім
і ця стезя ніколи не набридне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630139
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.12.2015
Є друзі – і чужі, і рідні,
і маю добрі врожаї.
Усе моє – поля, гаї.
Але нікому не потрібні
версифікації мої.
Одна надія, що на небі
читаються мої думки,
які написані для тебе,
але немає ще потреби
запам'ятати ці рядки.
Бо ти чекаєш на шамана,
московію Батия-хана,
вдихаєш інший аромат
нової Шамбали – Корану,
що відміняє шаріат.
У тебе Біблія настільна,
а віруєш бозна-кому –
попу Росії.
Ти наївна.
Є Україна самостійна,
а ти не віриш і Йому.
І живучи у цій юдолі
нещирості і каяття,
не відаєш науки волі,
яка гартує наші долі
на сцені нашого буття.
Не знаєш ролі України
у промислі Його мети.
Життя навчає і дитину,
що наша нація єдина,
а ти чужа у неї... ти...
Ми стоїмо, ми не упали.
Ще не пожаті врожаї.
Феміда виставляє бали,
коли кінчаються бої.
Ще не сиділи генерали
за підлі подвиги свої.
Тебе науськує політик,
який у суєслів’ї пліток
не добачає рук Москви.
Не ми одні у неї свідки,
коли гниє із голови,
коли готує нас у клітку
руками нашої «братви».
Тобі куди? Мені – направо.
Аплодисменти!
Тихо...
Браво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630020
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.12.2015
Піднімаємо якорі.
Оминаємо фути, милі.
Наші ранішні дві зорі,
як підвішені ліхтарі,
ще палають на небосхилі.
І на палубі – ні душі,
і до гавані не завізно.
А попе́реду – міражі,
де немає уже межі
і ніколи не буде пізно.
І зі станції юних літ,
як по лінії на долоні,
десь у вирій за білий світ
налаштовані у політ
білі лебеді. І на скроні
завірюхою сивина
опускається і не тане...
Йде без мене моя війна.
А зі мною – всього одна
таємниця моя остання.
І не мрія, і не мета,
і не доля моя нещасна...
Де ти, юносте золота?
Обігнали її літа,
і зоря одинока гасне.
І у вічності на порі
інкарнація без ліміту
ненавидіти і любити...
Тихо падають дві зорі,
наче юності якорі,
що тримають на цьому світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2015
(тріолети)
***
Існує істина стара,
що тісто – не вареник.
Існує істина стара,
що подається на, – [i]ура![/i]
пуста порода на-гора
поетів одноденок.
Існує істина стара,
що тісто – не вареник.
***
А я брехати не умію,
що розвелося тих писак…
А я брехати не умію,
що кожен дещо розуміє,
а оповісти не уміє,
чого не пишеться ніяк.
А я брехати не умію,
чому у мене це – не так.
***
Є і, – [i]ой![/i].. А інде, –[i] ах!.[/i].
А на поетичній ниві –
[i]се і те[/i]… – А на словах
є і, – [i]ой![/i].. А інде, – [i]ах![/i]..
у верлібрі і «стихах.»
Поки пишуть косо-криво,
є і, – [i]ой![/i].. А інде, – [i]ах![/i] –
емоційно і красиво.
***
Усім завдячуємо мові.
І сімдесят, і цілі триста
усім завдячуємо мові,
аби були живі-здорові,
низали істину по слову,
аби душа лишалась чиста,
усім завдячуємо мові
і маємо душі намисто.
***
Не схаменулися ультра-поети –
юди епохи і покручі міста.
Не схаменулися ультра-поети
і не читають мої тріолети,
а бузиново-медійні сонети.
Сила нечиста – оці сатаністи.
Не схаменулися ультра-поети.
Не пом’янули і досі чекіста.
***
Мічені аматори орди,
не радійте. Я не пропадаю,
і не поступаю у ряди
мічених аматорів орди.
Що не маю кулі за труди,
мічені аматори орди,
я не тужу і не дуже каюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629657
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.12.2015
Навіщо муки і труди,
які нікому не потрібні?
Живи, набравши в рот води,
і будеш – як тобі подібні.
Міняй стило на Божий дар
і сіяти, й молоти жито,
або наймайся до отар
домучувати недожите.
Та поки мрії ще живі
і є нечувані мотиви,
лети у хмари грозові,
сідлай вітри, чеши їм гриви.
Якщо освітлювати шлях
вогнем душі – то буйно, вільно.
А вимучено – то надійно,
аби палало на очах
і оживало у серцях
і неминуче, і стихійне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629619
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 18.12.2015
Це не чужі, а наші вороги –
кати... брати... Усе одно – це [i]наші
[/i]прокляті до останньої ноги
од Мокселя до нинішньої Раші.
Союзні узи з потом на чолі
куються й досі. Каламутить воду
юрба велика буйного народу,
коли її сахаються малі.
І атакує, і бере в полон,
і напихає зелень у кишені,
і їй уже плювати на закон,
який ще є на світовій арені.
Бо є у Раші місія така –
цідити нашу кров у Чорне море.
Налиті люттю очі у бика.
У паніці – усі тореадори.
Тореро й матадори – на чеку.
Теля і те буває біснувате.
У нього є ракети і гармати.
Воно і жме, і смикає чеку,
і поливає мир із автомата.
А армія і лохів, і биків
і рве, і топче жовте і блакитне.
І ремигає, й почиває, ситне,
наїжене, упоєне з боргів,
і мріє, як побільше ворогів
винищувати тупо-методично.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628967
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.12.2015
(лімерики)
[i]« На злодієві шапка горить»[/i]
Народне прислів'я
***
А у Таврії біла ворона
двоголова – це копія чорна.
Є й сорока моторна,
і ґава проворна,
а на них не налазить корона.
***
А у Ялті новини погані –
засинає вона у тумані.
І задумана Дума
обіцяє їй струму
із [i]великої тьмутаракані.[/i]
***
А у Раші нема булави
і лакеїв у неї не досить.
І колона курв́и
лиже п'яти Москви
і горшки із-під неї виносить.
***
А у місії голої Няші
дочекались месію із Раші.
І приспічило Путі,
а тут – майдануті,
і [i]«ни зги»[/i] – на путі до параші.
***
Малороси усі за [i]Расєю[/i]:
і носи, й палії, й кочубеї,
і захари, і няші,
і вірою наші
узурпатори віри цієї.
***
А мізерна фігурою Путя
захотіла великою бути.
Але гнида – не воша
і п́іднята ноша
задавила царя ліліпута.
***
А у нашої рідної неньки
появився новий Дорошенко.
А Росія – це баба
і давить їй жаба,
що у неї чувидло куценьке.
***
І не де-не-де, а у Ростові
є у Вови наставник чудовий,
як знімати шапки.
І радіє таки,
що у Вови [i]орёл[/i] двоголовий.
***
А на Раші немає престолу
і корона гуляє по колу.
Але Діма – сова
і його голова
опускається сонно додолу.
***
А у Києві все безголов'я
випиває за наше здоров'я.
І із шапкою йдуть,
і у руку беруть,
і на лапу, і на... та пішов я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628605
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 14.12.2015
[i] А сотня небесна уже «за кормой»
а друга у черзі чекає[/i]
«Напрасно старушка...»
[i]« Первым делом Раша портит самолёты.
Ну, а девушек?..»[/i]
Розборка польотів
Ой не тому, що ми пілоти,
руйнує рать [i]родную Русь[/i].
Але розборкою польотів
прийдеться ще – колись… комусь…
Коли анексія – не мито,
на часі є воєнний стан.
[i]Расєя[/i] хоче закусити.
У [i]лугандонії [/i]– корито,
а у Криму – Афганістан.
Не діє, – [i]слава Курултаю![/i]
Гібридний молох сарани
із-за границі виповзає
змією іга і війни.
[i]Немає миру без нагана.*[/i]
Велить устав іти у бій,
але у розпалі подій
умили руки отамани,
на абордаж ідуть погани
і не стріляє вартовий.
Коли мурло ішло у хату,
не запитали, – [i]хто іде!?[/i]
Не попередили, – [i]стояти![/i]
А не уміє – зупиняти,
бо не зупиниться ніде.
І за окраїнами краю,
де буйна наволоч пішла,
червоне пір'я у орла
на всі боки летіти має.
То на війні – як на війні.
А тут іде орда несита
усе украдене ділити...
І [i]«иже с ними»[/i], а чи ні
огидні покручі на дні,
а воля вимагає, – [b][i]бити![/i][/b]
* – парафраз – [i]« тяжело на свете без нагана».
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628450
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.12.2015
Перевелися уже пілігрими.
Барди й паяци почили в раю.
Кануть у Лету гармонія, рими.
Мода на ню, парвеню, дежавю.
Тихо орудує сапою лихо –
гвардія типу режиму ЦеКа.
Із неоліту виказує пи́ху
неоеліта з душею совка.
Є менестрелі, нема панацеї.
І спонукає неволя людей
йти у нікуди, заради ідеї,
що обіцяє – ніколи й ніде...
Дереворити – химери... Пенати –
поутікали до іншої хати.
Гаряче жити у вирі подій...
Має юродивий що приміряти:
торбу позичену, посох чужий
і суєвір’я лихої недолі.
І не рятує Висоцький і Цой.
У позачассі, тамуючи болі,
йде одинокий ліричний герой.
Думає, –[i] поки іду за юрмою,
мушу носити за неї суму.[/i]
А сповідаючись, каже Йому:
[i]– Маю водити її за собою
і видавати себе з головою
щирою лірою бозна кому.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628432
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2015
***
У Пітері нова культура –
із порцеляни фетиші
путініани без душі:
або у образі лемура
(Lemurа catta? Ката гуру?)
або сидить на «кукиші».
***
Не сидиться і не спится Вові.
Отамо – і гроші, і бої,
онино – сусіди, і корова,
отуто здихає, ген – здорова.
Ось і тягне у чужі краї.
***
Йому увага є усюди
і забувають лизоблюди,
що пожирає їх вампір.
Але купують шалапута:
хелло серійне... хтиве... люте –
і не людина, і не звір.
***
На царя його еліта маже,
а у небі Божий перст покаже,
хто «кришує» вихреста попів.
Невідомо, як ще карта ляже...
А за еМПеЦе діяння каже,
що живе за тридцять срібняків.
***
Мочить, мучить, убиває
і ніхто не знає,
де й коли біля сараю
під собаче баю-баю
і воно сконає.
***
Злісний карлик нагнітає з ложа
ненависть до всього, що живе.
Та живе звичайно переможе
неживе, конаюче, вороже
Каїнове дзеркало криве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628211
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 12.12.2015
Все має жити, як тече вода,
за вічними законами тяжіння.
Тоді не роз'їдає і біда
сполучені посудини терпіння.
Віки на сонце падає земля.
Польоти думки вище світлової.
Закони світу – бойові набої –
і біля серця чути, і здаля.
Закони сущі пишуться на небі
а діють всюди, де причина є.
Коли віками чубимось у себе,
тоді нас і Росія дістає.
І до усього світу апелює,
і діє за манерою повій,
і нагло, і уміло спекулює
на правді і історії чужій.
У одіозній лютості звіриній
годується на слабості людей...
.................................................
Але на Щ́О о цій лихій годині
я убиваю цілий Божий день?
Бо поки я записую катрени,
розтягує теорія Ейнштейна
одну мою годину на роки,
коли я витрачаю масу часу
і на повію, і на підлу расу,
якою гидували козаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627488
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2015
***
У палаци з озерами, яхтами
осідають бюджети податками.
Але це не біда.
Все тече, як вода,
у палаци з озерами, яхтами.
***
Із налитими кров'ю очима
півень Раші клює Анкару.
І дорогами Криму
для неї незримо
пробиває в Європу діру.
***
Україна плює на Росію,
а Росія радіє месії.
І мінує Донбас,
і полює на нас
романтичний осел на Росії.
***
Ми волаємо, влада не чує.
Ринок б'є, а корупція ссе.
Утридорога все
майже кожен купує
і купується майже усе.
***
Україна готує подяку.
На Росії піймали макаку.
Наче вчора і Homo,
а р́оки потому
одич́авіли рідні мака́́ки.
***
На олімпі еліта боксує,
урядуючи, уряд буксує.
І для відео-кліпу
посіємо ріпу.
Виживає усе, що існує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627127
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.12.2015
Я пам’ятаю озеро Хасан,
і не забуті – «[i] ...холода, тревоги».
[/i]Веду у бій.
Жадаю перемоги.
І дідові – « пи[i]люка та туман»,
і [/i]бісові Ічкерія й Афган –
« мої [i]сумні і радісні дороги».[/i]
І батько знав дорогу не одну
з Монголії рікою Халхін-Голу
і аж до макі* армії де Голля.
Я забуваю пекло на Дону,
але у цьому Дантовому колі
я повертаю
у його
війну.
Як [i]білофіни всипали[/i] червоним,
Росія забуває як на зло.
Тоді не до історії було,
коли і він командував загоном,
який до бою був чисельно повним,
а після бою... майже не було.
На перекличці кожен з новобранців
вигукував професію свою :
– [i]Поет!
Поет![/i]
Поети – це уранці...
А ввечері – трикутники-скитальці**
ще понесуть печаль-журу свою.
Їх із походу вже і не чекали.
А на руках принесли трьох бійців...
[i]« Развєдка боєм» [/i]– так це називали.
Були поети й безвісті пропали.
І де вони? У воду – всі кінці.
Із краю і до краю еСеСеРу
зібрали їх у чоту-батальйон.
Були це і червоні, і есери,
і українці – знані як бандери,
яких поляже не один мільйон.
Історія забула Маннергейма –
як воював і армію беріг.
Якби і ми по [i]лінії до Сейму[/i]
єдналися у націю окрему,
то й нас би сатана не переміг.
А я усе пригадую забуте:
веселий під гітару менует,
і татове суворе, ледь почуте
і риторичне, – [i]щ́о із тебе буде?[/i]
А я візьми і вимови, –[i] поет.[/i]
І зводячи усі кінці з кінцями,
коли за цими сивими роками
і наді мною грянула гроза,
я розумію, чом у мого тата,
який ніколи не казав багато,
одна-єдина
капнула
сльоза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626605
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 06.12.2015
Я пи́шу, наче скачу гопака.
Це тема для пародії. Чекаю.
На інші теми версія така:
як те більмо на оці у совка,
«богемія» мене не помічає.
Відразою до [i]пошлості[/i] бере.
Та ба́йдуже. Але мені цікаво,
що буде, коли все моє старе
для молоді звучатиме на браво?
Нехай собі гуляє шантрапа.
Глухі до Ліри – Музу не почують.
У них і поні дома не ночують.
Апологети [i]бані і клопа[/i]
нехай самі собі поаплодують.
А що мені лишається тоді?
І у Одесі:[i] скука – нє рєклама.
Рубаю танки хоками [/i]Хайяма!
Коли своє, як мед по бороді,
то і чуже полюбимо так само.
А я усе отримую сповна –
і воду п'ю, і зілля не скажене,
і не міняю синє на зелене.
Звичайно, я [i]нє полная луна,[/i]
але як на якогось пацана,
хоч інколи [i]полайтє[/i] і на мене.
.............................................
Я пишу як рубаю напоказ.
Минає час. Реакції немає.
Ну що там ще заклинило у вас,
мої дотепні? Я не докучаю,
але цікаво, хто мене цей раз
[i]исподтишка[/i] таємно покусає?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626187
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.12.2015
***
Войовничий козел із Донбасу
про зелені співає романси.
І у Києві їв,
і Росію доїв,
а на кіз не було йому часу.
***
Колорадо Раші безголове
все іще усвоює урок –
шкуру кольорову
рятувати знову
бігає у школу й дитсадок.
***
Як викинута жабою ікра,
еліта Раші ще качає право.
Супроти, – [i]слава![/i]
мекає, – [i]ура![/i]
хоча, – [i]на мило![/i]
кожному
пора.
***
Сите порося біля корита,
татові-тхореві завдяки,
з [i]харьою[/i] бандита
лізе у еліту
і воняє на усі боки.
***
Війни нема і мир – не до ладу.
Казкове лукомор’я з'їла Раша.
І на біду
чекаємо орду,
що доїдає шоколади наші.
***
І у Рашії армія біла
не попала на мушку [i]ігілу[/i].
Захотіла із тилу,
але
до [i]ігілу[/i]
її [i] ́аеро[/i] не долетіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625778
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.12.2015
[i]« Кому що, а курці просо»[/i]
Прислів'я
Сіяє сонце угорі.
У затінку сараю
гребеться курка у дворі
і ла́коме шукає.
Кугути й півні, де не є,
збігаються до тину.
Найбільший – ла́коме клює,
а то і їй підкине.
Гуляють півні [i]босяка,[/i]
пришпорюються шпори,
коли яка така-сяка
вискакує на гору.
А там і сідало, й гніздо.
Якщо кугут не проти,
то сокорять із рана до...
колоратурні ноти.
А півень гоголем іде,
скуба́є пір’ячко руде
і... іншу доганяє.
І поки ще до ночі – день,
нема ідилії ніде,
а в курнику – буває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625572
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.12.2015
***
Таке життя уже не по кишені,
коли на перепутті є путі,
де знову обираються не ті
сюжети і на сцені, й на арені.
Тому у цьому – [i]кращому житті[/i]
таке життя уже не по кишені.
***
Корупція і криза неминучі,
коли у владі гопники одні,
свобода і народ – у западні
і діє гасло, – [i]гоп усі до кучі.[/i]
Коли в Європу хочеться мені,
корупція і криза неминучі.
***
Надія вмирає остання.
Країна іще не [i]страна[/i],
та доїть її сарана.
Даремні – одні обіцяння.
Коли безнадія одна,
надія вмирає остання.
***
Чим ви там займаєтесь вгорі,
обрані, помазані, неждані,
мічені-назначені, незвані?
Ой, за... воювали упирі,
бо якщо мені внизу погано,
чим ви там займаєтесь вгорі?
***
Істина історії залізна,
поки є архіви не нові
і старі ідеї... [i]Селяві,[/i]
що ніколи не буває пізно.
Поки не кують по голові,
істина історії залізна.
***
Коли гріха ніякого немає,
оце і є надійне резюме.
Нема біди, коли ні реноме,
ні іміджу юрма не помічає.
Виконуймо призначення пряме,
коли гріха ніякого немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625552
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.12.2015
Пливе до берега Арго,
а тоне човник орігамі.
Покинь мене, моя туго́,
але не залишай ночами.
І ти – ілюзія моя.
На цьому березі – покута,
на іншому – ще не забута
уявою багатія.
І ти являєшся у сні,
аби судилось і мені
не сумувати за тобою
і забувати, хто я є.
І все минуле не моє
пливе у Лету за водою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625278
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.12.2015
[i] Диваки прикрашають світ»[/i]
Крилата фраза
І дим, і порох, і тумани,
і маячня, і чудеса,
і недописані романи...
І я свої не дописав
у тихій радості і в горі.
Тепер іду на висоту.
І у бою, і у дозорі
я буду вічно на посту.
Ми народились диваками
і рвалися у ті бої,
де впали сотні і рої,
оточені бойовиками.
У нас були реальні мрії –
у мирній гавані причал...
Мені не снився генерал,
який розтопче всі надії.
Та ця макака не зуміє
зійти, як я, на п’єдестал.
Я був убитий в коридорі,
який дають бойовики
у підлий час memento mori…
Я залишаюсь у дозорі,
на те і є ми – козаки.
Ніхто ніде не прочитає
мої досьє: « Іду на фронт»,
хоча і так Єдиний знає,
що я і є отой народ,
який свободу захищає.
Коли палає хата скраю,
у ній згорає патріот
і не рятує ідіот,
який історії не знає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625275
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.12.2015
Які там опції і бали?
Записую, аби скоріш
мене любили і читали...
А що нам хочеться найбільш?
Як-небудь і про що попало...
Ну ось і маємо – на вірш.
Яка там буря із емоцій?
Ні –[i] а-я-яй![/i] Ні – [i]Боже мій![/i]
Але у вихорі подій,
коли зима уже на носі,
я тихо привітаю осінь,
а далі... й досі – не до мрій.
Яка там Ліра, поки Муза
метає бісеру рядки?
Я перелатую дірки
на блузі Робіна і Крузо...
Які мої хороші друзі
у наші штопані роки.
Яка там бісова чарчина?
І я не смикаю чуприну,
як той Мюнхаузен колись...
І заглядаючи у вись,
я ще не падаю на спину,
коли еліта каже, – [i]брись[/i]!
Немає п'ятниці у мене,
коли іду я у поля.
Нема у дами короля...
Опало жовте листя клена.
Міняє чорне на зелене
зерном засіяна рілля.
І поки ще не сіє хмара
насіння вічної трави,
мої єдині острови
далекі – пасіка і дача
і основна моя задача –
не утрачати голови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625116
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.11.2015
Прости мене, мій Боже, за моє
німе, – [i]уа![/i] дитяче у колисці,
за це моє немудре житіє
у цьому світі на чужому місці.
І дякую, мій Боже, за Твої
болючі стигми на моїй голгофі.
За те, що грішні думи нічиї
вміщаєш у мої пісенні строфи.
Не осуди, що іншій дарував
дорогоцінні перли ойкумени
і не карай, що я не помічав
усі Твої вакансії для мене.
Даруй, мій Боже, людям і мені
Твоє терпіння, коване із криці,
коли морили націю ординці.
І наостанок не найтяжчі дні,
аби моє німе – [i]ау![/i] у сні
лунало не від голоду в колисці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624902
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.11.2015
– і не шукай і не жалій
що я не та яку чекав
щоденно
– напевно
я ще у тому вирі мрій
де літом висихає став
де марно марив і даремно
тебе в уяві малював
– але до мене не летів
– а ти зумій
із тих років
до мене
– летять у вирій журавлі
і ти лелекою лети
у гості
– так просто
минаючи усі світи
де є ще я на цій землі
і є ще ти
у високості
у вічно танучій імлі
– усе у Лету відійде
як наше літо золоте
чекаю
– немає
нічого кращого ніде
як із тобою цілий день
отого раю
– пам'ятаю
– ніщо нікуди не втече
– але печайкою пече
усе тече
усе минає
– із цього виру і біди
я плів усе своє життя
до тебе
– не треба
міняти волю на сади
едему свого небуття
лети за чайкою
лети
а я русалкою
завжди
на небі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
[i]« Куди піти, куди податись?..»[/i]
Вульгаризм
Дорогою чахлої осені
блукаємо разом і досі ми,
аж поки повіє зима.
Ідуть скоморохи веселими,
а іноді кращими селами,
яких у природі нема.
Не дуже замучені муками,
недоуками і науками,
чекаємо знову весни.
Ліворуч – гора неотесана.
Її обійдемо по-чесному –
невинні і не без вини.
Десь є Еверести і Індії,
і назви готелів подібні їм,
а долари не шелестять.
Немає проклятої зелені,
і ми, у собі не упевнені,
беремо гарбу напрокат.
Волами, а все таки їдемо,
а пішки – нікуди не пі́демо.
Хіба що – за обрій. Удвох!
Але і ліси захаращені
порубами, пущами, хащами...
Лишається тирса і мох.
Усі береги закудикані.
Осінні притулки замикані.
Немає подітись куди.
Податись би до окаянної
тієї гори безим’яної –
на прив’язі всі поїзди.
Порожніми бігають потяги.
Вагонами шастають протяги
і темно, куди не дивись.
Обнімемось, ніби прощаючись,
усе ще на те сподіваючись,
що будемо разом колись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624518
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.11.2015
[i]« Репортаж з петлею на шиї»[/i]
Ю. Фучик
Все починається з нуля.
І поки наша карта бита,
поліціянта-патруля
вирощуємо із бандита.
А він старається уже,
аби й собі заслуги мати.
Він знає, хто піде за грати
кого лишити в негліже,
але з чекою від гранати.
Фіксується з усіх воріт,
яка позиція у нього,
який наступний буде хід,
коли у рай піде небога.
Але попали у цейтнот.
Граната б’є по-бойовому.
То й що? Повалений народ
і хрест поставлений на ньому.
Ніхто не знає, де той БЮТ...
Не у свободи був дебют,
а сектора її не буде,
а буде ендшпіль і капут,
не повилазимо із пут,
якщо Арсени йдуть у люди.
У них розв’язана рука,
аби підняти філіжанку
і вимити сліди до ранку.
Вся партія – на простака.
Б'ють офіцери пішака,
аби не вибився у дамки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624395
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2015
Коли нікуди ще не їду,
але давно уже пора,
тоді і згадую сусіду,
її, – [i]ні пуху, ні пера.[/i]
Усюди є якась халупа
і юна доля не сліпа.
Коли одна, – [i]мандрапапупа,[/i]
а дві, тоді, – [i]мандрапапа.[/i]
Це означало, – [i]будь, козаче[/i].
І досі доля береже.
Але і досі серце плаче.
Ми не побачимось уже.
І на дорогу мати скаже, –
нехай усе лихе мине
і не зурочить око враже...
І рятувало це мене.
Ніхто за мною не скучає,
не умирає – ясна річ.
Позаду татове, – [i]чекаю[/i],
а попереду вічна ніч.
А поки рано ще до втечі,
то обираю ту з доріг,
якою і раніше міг
іти за обрії – у вечір,
де зеленавий оберіг
освітлює жіночі плечі.
Указує на цю дорогу
ще вище зоряна блакить –
зеніту неповторна мить
і сьоме небо до порога.
І смужка раннього, дворога,
у надвечір'ї мерехтить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2015
[i]«Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами...»[/i]
Т. Шевченко
Думи мої, думи,
тихі та веселі,
додаєте суму,
милі пустомелі.
Наносили мулу
на мою дорогу.
Вас усі забули,
то і слава Богу.
Оминають друзі
щирі і лукаві.
Козаку у лузі
не лунає слава.
Голі і роззуті,
ранені словами,
не були почуті
рідними панами.
Не були у герці
на сторожі мови.
Полонили серце
інші людолови.
Чом би вам не стати
воїну забралом?
Може вас багато,
а манкуртів мало?
Може вас пізнають
юні українці,
поки доконають
тролі і ординці?
Ой не плачте всує,
бо повинно стати –
вас не завоює
плем'я супостата.
Наче все сказали
і не може бути,
ніби вас так мало,
щоб усе забути.
Станете у коло,
підете у люди.
То нехай ніколи
і жури не буде.
Хай лунає нині
пісня веселенька,
наче в Україні
є іще Шевченко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2015
Ми тільки-но у бучі дозріваємо.
Авторитети знані – при кермі.
І поки рядовими зависаємо,
то успіхи являються самі.
Научені високому і вічному,
ми іноді готові і на злет.
У тихому болоті прозаїчному
нема-нема – тай вирине поет.
І він іде, окрилений надією,
виконує і букву, і закон,
але неначе змитий мімікрією,
кудись линяє вищий ешелон.
І у негоду іншою потворою
повзе у чати жадібна змія,
аби зайняти нашу територію
у цьому осередку житія.
І як у тому капищі язичному,
занозою усьому українському
оклигує сугестія пітьми.
Колона п’ята замовляє музику,
і у болоті квакає на суржику
велика жаба успіху юрми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624062
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.11.2015
Ще прибирає осінь самобранку
і роздає останню благодать.
Із рукава її аж до світанку
у білий вирій лебеді летять.
Іще знімає вишиту хустину,
зачісує кучерики руді,
і завдає багети і холстину
з палітрою на плечики худі.
Малює гаю посивілі брови,
і ягоди, і польову ясу,
зорю на сході, сонце вечорове...
І запинає у фату тернову
хмариннями розпущену косу.
Бо люди-робінгуди ще воюють
і гинуть донкіхоти у бою
за волю і за націю свою,
не вірячи, що їх уже не буде
у цьому божевільному краю.
І юне перелітне покоління –
досвітні неокрилені птахи́ –
байдуже од огуди і нудьги,
курликає у небеса осінні
свої жалі і немічні страхи́.
І одинока пам'ять залишає
усе ще не закінчені бої
і на сторожі сотні і рої...
І не одна надія відлітає
ключами мрій із вирію до раю –
у танучі за обрієм краї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623929
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.11.2015
[i]« Я не поет, а репортер
невидимого фронту»[/i]
Автоафоризм
Іду не на ви, але явно за вами.
Та [i]не доганяю,[/i] буває, усіх.
Я теж забавляюся інде словами,
та друзі прощають цей праведний гріх.
Коли я сміюся, ніхто не заплаче,
пожу́рю, буває, та не [i]наобум,[/i]
і не обіцяю, що я не побачу
оте, що не лізе тверезим на ум.
І дама винова, і піка, і чирва –
уся космогонія в карті одній.
У плетиві слів, де до істини – прірва,
буває й п'янієш, та хміль той пісний.
Трюізмами бемкає mori memento,
і зле суєслів'я – ні, – [i]бе[/i] і ні, – [i]ме[/i]...
І не ображає мовчання німе...
Лечу по орбіті малої комети,
горю метеором. Радійте, поети –
таке репортерське моє резюме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623841
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 25.11.2015