| Сторінки (20/1955): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i]« Что ж мы, на зимние квартиры?
Не смеют, что ли, командиры
чужие изорвать мундиры
о русские штыки?»[/i]
М. Лермонтов
Малює осінь сизі силуети –
сіріє поле, гай
і тінями копиць.
на сонці висихають,
павши горілиць,
покоси осоки і очерети,
палає купиною
віття ковили
у догоранні бабиного літа.
І ми
за ворітьми
жили собі були,
і дожили...
Душа
замаялась горіти.
І ніби не війна,
а наче – ми не ми,
і не зима, а стукає у двері.
І, може, то не кров,
пролита між людьми,
а сльози висихають
на папері?
Курличуть журавлі
за обріями дня.
Показують до вирію дорогу
пряму – у небеса,
далеку – навмання,
усе одно до Отчого порогу.
Ключами летимо.
А далі – [i]селяві.[/i]..
Попереду нові орієнтири.
Колоною –
сапери і мортири,
на моторошні подвиги нові.
А у траві –
уже нові
квартири,
свої онучі
і чужі мундири.
А нелюди живі
жадають ще крові,
рихтуючи котурни
на Сатира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697052
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 27.10.2016
О, вороженьки не дають дрімати –
тоді чека, а нині еФеСБе.
Поширюють культуру ...азіати.
І як тоді своє не захищати,
якщо ми захищаємо себе?
Оклигуємо буйні і наївні.
Уже не дивовижа – коляда.
Колись осоловіє і орда.
Але чому каца́піє країна,
де мова має бути, як вода?
А пам'ятаєш, окаянний брате,
що є у нашій мові, - [i]назавжди?[/i]
Якщо на ваш великий перекласти,
це означає, нібито, послати
тебе і [i]іже[/i] знаємо куди.
Бо ви усюди. Вже і на івриті
лунає ваше, – [i]ме[/i], якшо не, – [i]бе[/i].
Де язикаті, там чекай рашиста.
То як вас, м'яко кажучи, любити
якщо ми поважаємо себе?
Вам у Бермуди, а не у Європу,
де ми були раніше, ніж вона.
Та як ізолювати за окопи
усіх, кого чекає гепа-допа,
і вас, кого збагачує війна?
І королеви, і а ля дворяни,
якими аж зашкалює екран,
кому я пишу оди і романи?
Чому у хаті охають селяни,
коли лютує опер капітан?
Ворота на Росію не закриті.
Навоювався, тай тікай бігом.
А як іще худобину учити,
якщо не гнати у своє корито
вилизувати мову язиком?
Орда воює, поки не конає.
Ідуть за [i]окультурення[/i] бої –
за капища й кадильниці свої.
Хіба не мова нас оберігає?
Якщо за неї націю вбивають,
то як же обеззброїти її?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695685
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.10.2016
Не дерев'яні ми. Дереворити
ще нагадають украдену мить,
як і донині, минулим укрита,
казкою видимою оповита,
візія осені милою снить.
Місце ікони не пусто у свято.
Пізно молитися їй, та зате
наша надія і мрія крилата,
не обіцяючи все і багато,
ще подарує своє і просте:
тішитись нею, сльозою умити,
рідне і чуле душею зігріти
і уявити її, як дитя.
Поки на покуті буде кутя,
Боже, не дай мені дерев'яніти
у роковини усього життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2016
***
Кросвордами нікого не здивую.
Але цікаво, що я ще почую,
коли це означає: люте зло,
[i]ех[/i] – на початку, [i]ій[/i] – посередині,
та ну його уже к лихій годині,
бо далі [i]о![/i]
І на кінці,
...о.
***
А темної ночі
кацапія …хоче –
варяга, Батия, мурло.
А волі не треба.
Вона є на небі,
яке завоює
...о.
***
Все, що украли,
злодіїв не радує.
І у Кремлі ненадійне кубло.
Є тільки Пу!
І н е в и н н а Кабаєва,
що і її залишає
...о.
***
І ніякі ми не вільні,
і свободи не було.
Та не ми у тому винні.
Тільки – [i]слава Україні! –[/i]
підіймається
...о.
***
Я посилаю есемеску,
як Ваня діду на село:
[i]Пакуй валізи і бабло.
Тебе чекає Чаушеску.
І не затримуйся,
...о!
[/i]
***
Потоне у крові Росія,
а з нею і її «месія».
І марсіани з еНеЛО
візьмуть кирюшу ієрея
і меч рахітика Арея,
що іменується
...о.
***
Історія Раші не знає потопу,
неначе його й не було.
Виговського знаємо по Конотопу.
Мазепу шануємо, як патріота.
А що означає
…о?
***
Волають яничари та ізгої:
[i] – Немає України як такої![/i]
Аж небо голосами загуло:
[i]– Є Азм, і Яхве, і Михайло-воїн![/i]
Оберігають націю герої,
а боягузи – зека і
...о.
***
А у нашого Петі – чоло,
а у мідного – щоки надуті.
На коні він показує Путі,
що бере і його у сідло.
І побачила ненька,
що Петя маленький,
ну а Путя –
велике
...о.
***
А у Петі – малий, а у Путі – такий,
що різниця на ціле кіло.
Але злі язики,
особливо жінки
доказали, –
махлює
...о.
***
А на Росії всі аристократи:
бойовики, злодії, бюрократи,
усі, кому раптово повезло.
Іде аристократія війною.
ЇЇ веде конвоєм за собою
його високородіє
...о.
***
Великі істини зі сходу:
немає України зроду,
Європу бомбою знесуть,
Америка іде під воду,
на Рашу тропіки ідуть.
Тому Америці на зло,
рятує Азію
...о.
***
А совдепія
співає:
[i] – Бачу те, чого немає,
чую те, що загуло,
знаю те,
що не було...
[/i]Бутафорія линяє.
Окуповує
...о.
***
Воюють із украми урки.
Це ОБееСЄ довело.
Але Україні за муки
Америка каже, –[i] хелло![/i]
Європа викручує руки.
Зате багатіє
...о.
***
Його уже й Гаага не чекає,
Обама! Й той руки не пожимає.
Асад! І той чекає на бабло.
Усім надокучає помело –
нікуди [i]невпіхуєме*[/i]
...о.
[i]*– авторський неологізм І. Плюща [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693659
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.10.2016
(Компіляція поеми)
[i] « Привиддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не мала я сили.»[/i]
Леся Українка
Я уві сні літаю ще, буває,
а наяву ілюзією раю
являється поезія моя.
А іноді, вечірньою зорею,
не оминає келії моєї
пульсуюча поема житія.
І
Побачу небо, маяки у морі
і пристані, і гавані …на дні,
і неозорі про́стори ясні,
а де-не-де ледь жевріючі зорі
у сивій і глибокій далині.
А іноді привидиться мені,
що чую репетицію салюту,
якою не відлунює майбутнє…
Або узрію плями у вікні
і виповзає тугою забуте,
і …просинаюсь на своїй війні,
де войовниче, сите і безпутне
ще полірує зорі п'ятикутні...
І думи навіваються сумні,
що Україна знову у вогні,
а наші душі на біду і горе
ошпарює інформаційне море,
«Аврора» маячіє у бою,
агресія, анексія, блокада
і недолуга корупційна влада,
що зневажає націю свою.
З одного боку діє Божа сила,
а з іншого - парафія Кирила
собі шукає місце у раю.
То агітує, то іде ходою,
то апелює до Русі святої
іноязике юрмище «рідні»,
манкурти генерації нової,
злодії і нувориші хатні.
І наче люди, а немов отари
ідуть за баранами до кошари,
яку не допалив Наполеон.
А – жаль! Бо мали б іншого сусіду,
свої права і Орликів закон
або Мазепу, а не людоїда,
і Конотоп, а не Бородіно
дивилися б у іншому кіно…
………………………………
Історія! А як же правди мало!
Історію ми кров’ю написали
і не один долали рубікон…
І знову – та ж руїна і навала…
……………………………..
Іще[i] самі себе не звоювали[/i],
та знову, – [i]що? Готові у полон?[/i]
……………………………
І напухає онко-сіра зона,
а паразити п'ятої колони,
чекають інвазію кацапні.
І вчора ще вони голосували,
аби на сцені [i]карлики скакали[i][/i][/i]
або тузи «еліти» нев'їзні.
Московії усе іде до пари –
мерзотники, іуди, яничари,
любителі гучної маячні.
……………………………..
[i]Усе тече, але не все минає.[/i]
Рептилія щелепи роззявляє,
шматує і заковтує чуже...
Нема управи на діяння змія,
хоча нечиста сила розуміє,
що Україну небо береже
і анулює націю Батия,
яка уперто лізе на рожен.
А я усе дивуюся, – [i]невже
і їй не вистачає тої суші,
води у морі, випалених зон?[/i]
Ви чуєте? [i]Рятуйте ваші душі! –[/i]
лунає у сузір'ї Оріон.
ІІ
Та ми й самі дивуємо планету
і маємо уже [i]свої дуети[/i],
воюємо, аби на небо йти,
уміємо у світі суєти
писати і поеми, і сонети,
і досягати ...вищої мети.
Але нема путі із темноти.
А, може, не майори, а поети
у синьому сузір'ї Андромеди
освоюють сіяючі світи?
І може, як підемо за тумани
у чорну пломеніючу діру,
і нас конвоюватимуть слов'яни –
євреї, українці і цигани
не у раю, а в Бабинім яру?
І небеса, до болю незнайомі
у пам'яті ґенези ожили.
Яка краса у мареві імли!
І як ходити у ярмі земному,
і як не добиватися додому
з цієї каламуті й кабали?
...............................................
Пітьма і сяйво. Куля і свобода.
Релігія і опіум народу.
Душа і пекло. Рай і сатана.
Висока Ліра і її фанфари.
Імперія і неминуча кара,
«Today» Росії і її [i]весна[/i]...
Минуле ударяє у литаври,
і кожен відчуває ці удари,
де матюками гупає війна.
А там уже – руїни і окопи,
той самий осучаснений дует:
яса і воля, урки і укропи,
Росія і Америка-Європа,
орда і Україна – тет-а-тет.
........................................
І вояжує місія до [b]Крим[/b]у.
Очолює її авторитет
таємної імперії калиму.
Володарює мафія незрима,
гієна ночі – [b]крим[/b]іналітет.
І тут уже ніякої надії
на ум і совість партії злодіїв.
На караул! І, Боже, нас боронь
од місії скаженого месії.
Але не гасне сірка і вогонь.
І п'ятикутні пазурі Росії
диявол випускає із долонь.
ІІІ
Такі ось – когнітивні дисонанси.
У небі зорі, а на Раші – шанси
повірити у шоу й чудеса,
а в Україні пауза й …гроза.
Від мирної угоди по Донбасу
одному – сльози, іншому – роса.
Ви чуєте? Це плач Ієремії
до нашої заступниці Марії,
аби допомагали небеса.
А у людей на це немає часу.
І падає з очей самого Спаса
гаряча і гірка Його сльоза.
А у людей немає ще науки,
як ідолу укоротити руки.
А може мало муки на землі?
А, може, мало ще тієї кари,
якої заслуговує отара
парафії ізгоя у кремлі?
…………………………...
[i]Нема управи на діяння змія…[/i]
...........................................
Але триває ера Водолія.
Очима ночі сяючі зірки
на зміну бойової веремії
запалюють у небі маяки.
І жевріє надією майбутнє,
і падає уже Ієрихон,
і з віщою трубою в унісон
лунає заповітне і могутнє.
Розвіюється летаргійний сон.
І поки розвидняється над нами,
поїдемо чумацькими шляхами
вивозити огуду протиріч
малими і великими возами.
Віч-на-віч засіяє із облич
жива надія, поки Божа сила
запалює у небесах світила
і землю укриває мати-ніч.
Її вітрило напинає крила
і їй на зміну вранішня зоря
нагадує отаману Ярилу,
що настає його ясна пора.
[i]І блі́дий місяць[/i] падає за гаєм,
а ясночолий ранок починає.
Є маяки – минає маячня.
Ярило зорі поганяє плаєм
і напуває білого коня,
і розганяє чорне вороння...
І поки ера миру не настала,
єднає у досвітні ареали
сузір'я ночі – ореоли дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693597
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.10.2016
Із нею оживає ясен день,
але – без неї. Бо така кебета,
що без [i]кубіти[/i] більшає пісень
і мрій у майже кожного поета.
Я не чекаю іншої пори,
аби мої літа уже поважні
не навівали суму і жури,
коли не обіймаєш неосяжне.
І як не потонути у журбі
і досі розказати не умію,
аби була – і людям, і собі
чужа розрада і моя надія
у цій такій допитливій юрбі.
Іду в полон, з полону визволяю,
коли мені її не вистачає
уявою у пам’яті моїй.
А як оберігати таємницю –
душі моєї пійману синицю
жар-птицею у клітці золотій?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016
(новостанси)
***
Воюємо зі світом наодинці
і [i]маємо, що маємо[/i] – одні
міняємо особини і лиця,
але немає того українця,
якому не горіти у вогні.
***
Ой не радій, що звечора уранці
пообіцяли дати коровай.
Дарів не бійся, бійся не окрайців
і не коней, а подаянь – данайців.
Інакше рано попадеш у рай.
***
А горе – не біда, що ідіоти
волають, – за, а голосують, – проти
обіцяного thank you very much.
Біда, коли керують патріоти
з великою перервою на lunch.
***
Корупція поліції минає,
а судія грабує і …линяє.
Воюємо на вільному шляху.
У третій владі істини немає,
зате які події на слуху.
***
Ми реготати дуже раді,
коли актори на естраді.
А усміхаємося мало.
Але які смішні паради
і коронації кварталу!
***
Нам[i] у десятку[/i] ще далеко –
ані варягами у греки,
ані юрбою до орди...
Всі карти путають чорти.
А ось «двохсотими» – це легко,
аби до неба досягти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691889
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.10.2016
(ЛІМЕРИКИ)
***
А допи і гепи, і штепи-дурепи
горлали, – [i]прийди і подай![/i]
А ми, майдануті,
цінуємо Путю
за гасло його, – [i]не зівай![/i]
***
А малороси й недороси –
злодії Дону, на-гора,
чекали боса і Барбоса,
а нині закрутили носом, –
води немає із Дніпра.
***
А на Раші Московія є ще
і по радіо Путя не бреше,
що йому надоїло чуже.
І тому він чуже убиває,
його армія боїнг збиває,
і на Сирії голо уже.
***
А до акції
Раші нашої
Україні іти тай іти.
Провокації
інтер-нації
будоражать далекі світи.
***
А на пульті екранного світу
віртуальні одні неофіти.
Не лякає війна і сума.
І вони би хотіли
умерти за діло,
але клавіші undo нема.
***
А у нас ейфорія минає,
що Донбасу і Криму немає.
Бойовик-малорос
умирає за щось,
а на небі Росія чекає.
***
А на Чуді – овації Путі.
Аплодують усі «шамануті»
«охуину» орди ліліпу-
ті. На юрті калмика
на кінчику піки
сяє пика
великого
Пу.
***
А буйний[i] Гога і Магога[/i]*
опережає Битіє –
«бодає» все, що де не є
або бере собі на роги…
Та відчепися, ради Бога,
і май усе, що Він дає.
[i]* – азійський персонаж Старого Завіту [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691365
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.09.2016
***
Раша апелює. Україна рада,
що не ми позаду в іграх у лото.
Нами не гидує паралімпіада,
солідаризує СеШеА, Канада,
Уільям Сирена. З Рашею – ніхто.
***
А наша естафета – на віки:
опричнина скаженого Івана,
таємна канцелярія тирана,
а далі – жандармерія, таки,
поліція кривавого Миколи,
і кегебісти сталінської школи –
більшовики, совки, бойовики.
***
Наші джерела, потоки і витоки
не помічають ніде.
Є і агресія, і самокритика.
Мало поезії, поки політика
у катакомби веде.
***
Ми на віки заточені, запечені,
приречені на волю і аркан.
аби могли іуди новоспечені,
бойовики і урки неотесані
еліту убивати за Майдан.
***
Не втихають арії опричнини.
І герої опери ще є –
опери дописують досьє.
У кишеню чудаку столичному
і на лапу Путі войовничому
мирний Петя долари кує.
***
Сценарії, написані на Раші,
показують канали по ТіВі.
І знають і чужі, і дуже «наші»,
кому уже сидіти на параші
і [i]руки умивати[/i]
...у крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691107
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.09.2016
Надія є. А як би то без неї
протерти очі од порохняви?
Її не опорочити брехнею
за те, що без меча [i]іде на ви[/i].
Вона сама і щит, і меч держави,
і символ перемоги і мети,
і більшої не потребує слави
у світі мішури і суєти.
Вона та сама і на барикаді,
і у окопі, і на тій війні,
якою прикриває вища зрада
екрани на детекторі брехні.
За убієнні душі Іловайська
чекає «нагороду» генерал.
І є Надія, бо її поразка
уб'є і Україну наповал.
Перемагати іноді – це мало.
І де-не-де, а то і між людей
плямують те, що вчора ще сіяло
на тлі героїзації ідей.
Тому і намагаються придворні:
[i]– Ату її у чорний кондуїт![/i]
Але Надія є. А душі чорні
очікує на фініші Аїд.
Тому і панікують двоєликі,
шукаючи управу на права
сва-
[i] вільної[/i].
Та є ще булава,
яку завоювати має жінка.
Сильнішого за неї чоловіка
немає,
поки нація
жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2016
Якщо ми є, то і розлук немає,
бо є у мене – ти, а в тебе – я.
Коли одного цього вистачає,
то ми на цьому світі ще сім'я.
Моє ім'я тобі не буде всує.
Твоє ім'я дає мені снагу.
Тебе я за парсеками почую,
якщо не заночую у снігу.
А там уже до тебе недалеко.
Та не радій, що це буває легко,
і не даруй гіркого каяття.
І не сумуй, і не карай журбою,
Ми будемо навіки із тобою,
якщо на тому світі є життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690933
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 26.09.2016
Не я сумую, а душа моя.
І їй, одній, ще боляче дивитись
на те уявне, що воліє снитись
за зримою каймою житія.
Коли я маму уві сні побачу,
радію, звісно, а якщо і плачу,
то візія минає уві сні.
І легше просинатися мені.
Або, буває, що почую тата,
і оживе моя дитяча хата
веселкою осоння на воді
і піснею про чайку у біді.
А то побачу брата ще живого
і разом попрацюємо за нього
на нашій вольній ниві, у бою
за ойкумену бойову свою.
І дивина – не завітають сестри,
які на Раші ні живі, ні мертві.
коли уже не радує «страна»,
а душі спокушає сатана.
А наяву неначе, у долоні
тримаю руцю ще малої доні,
а з рук її прямує до наук
єдиний мій і незалежний внук.
А то у сни негаданої сили
зайдуть сини, яких не народили.
І туга очі застує мені,
що можуть їх убити на війні.
У небі юні друзі виглядають,
чи долечу, коли у сні літаю,
чи обіймаю біженку села,
коли вона ще нічия була.
А може і вона ще виглядає,
радіє, що сумую я зі сну,
і забуваю не її одну –
гоноровиту панію із краю,
де ми уже обоє на краю,
а я ще воду із веселки п'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2016
***
Умиротворюємо рать.
У небі ангели літають,
за усіма спостерігають.
Поезія і благодать.
Ледачі коней напувають.
Борці вареники їдять.
***
Ніхто не відає, що ми
усі заручники у щастя.
Душа весною дуже часто
чекає білої зими,
а літом – пролісків і рясту.
***
За обріями тануть журавлі,
іде евакуація до себе
ключами на летючі кораблі –
осіння гравітація землі
і літня левітація у небо.
***
І хапуги, і злодії,
і за роги, і за виї
із лайна рятують Рашу.
А блювотина й помиї
пропагандою Росії
виливаються на наше.
***
Ми юні, зелені і ...старші
за нашого «брата-месію».
Паскудить реліквії наші
імперія, названа Раша,
або самозвана Росія.
***
Коли диявол кане у пітьму,
поезія – тяжіння подолає
по іншій траєкторії до раю.
Поету тяжко іноді тому,
що істини дурне не помічає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687787
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 05.09.2016
Я не нав'язую нікому
метафор віри і добра.
Але позиція свідома,
якщо комусь і невідома,
то є на кінчику пера.
Я не цураюся Корану,
але у мене є Отець.
І явно Будда не омана…
Та не радію істукану,
допоки радує Творець.
Я вірю ясену, соснині,
а почуття дарую глині,
яку місило божество.
А вірую у полонині,
де відаю Його єство.
Не вірю я у дерев'яку,
у комуняку, іншу б'яку,
якій минулася пора.
Живучі молохи ніякі.
Немає ідола добра.
Але не кидайте каміння.
Хай вас Ізіда береже.
Цінуйте ваше негліже.
Але, як лицарі сумління,
не заперечуйте чуже.
Поезія – це месіанство
у надра душ. І не дарма
темніє там, де іншим ясно,
– [i]якщо немає християнства,
то і поезії нема.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
Я не хочу жити у напрузі,
бути тамадою у ослів,
що, буває, нібито і друзі,
а у войовничому союзі
маєш потаємних ворогів.
І тому не хочу я сусіди,
до якої зроду не піду.
Не бажаю я долати біди,
де й малого не залишу сліду
і своєї долі не найду.
І не хочу я такої долі,
що гартує волю на війні
і волає бойові пісні,
а коли завиє що у полі –
то й усі поминки по мені.
Я не хочу жити одиноко,
падати, летіти не висо́ко…
І коли недоля допече,
я до тої гавані поїду,
де мені, як милому сусіду,
є кому підставити плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686507
рубрика: Поезія,
дата поступления 29.08.2016
Нічого немає,
чого не буває
єдиної тої пори,
коли і вечеря,
і клямка на двері,
аби не боятись мари.
У лісі, у хаті –
і тіні хрестаті,
і вії були ще тоді,
і видимі нявки,
і голі русалки
ночами жили у воді.
А як же забути
оті атрибути
хрестин і поминок людей?
Кощій повінчає?
Яга сповідає
нехрещені душі дітей?
Далека дорога.
Я «їду до Бога».
На возі, немов у раю.
У синьому полі
дощі і тополі
«охрещують» душу мою.
А батюшка келі-
ї мив у купелі,
єлеєм помазав уста.
І ризи не тліли,
вода не горіла...
Я мирне ягня у Христа.
А нині боюся,
якщо утоплю́ся,
прийме Посейдон, чи Нептун,
чи Ра, чи Ізіда,
чи пекло Аїду,
чи мій предковічний Перун?
І сіяли жито,
і мали корито.
На обрії – ті ж міражі.
Кому довіряти?
На капищі – таті,
і вірної – ані душі.
Одні – мусульмани,
а інші – погани,
а грішній душі все одно,
на кого чекати,
на що уповати,
коли опускають на дно,
аби хоч би якось
ще вище піднятись,
аніж дозволяє талан,
або обіцяти
іконою стати,
коли оживе істукан.
Чи має людина
лихої години
себе довіряти богам?
Одна є старому
дорога додому, –
[i]виборсуйся, голубе, сам.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686487
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2016
[i] « Наше літо догорає»[/i]
Інеш
Нема палітри золотої,
але її веселка сяє,
малює ауру весною,
як літо зиму доганяє.
Роки понурими волами
ідуть до осені нової.
І не минає із роками
незадоволення собою.
Немає тої у «покоях»,
з якою не минає літо.
І ні ударити, –[i] по конях,[/i]
ані за вітром полетіти.
А та й собі усе горює.
Роки ідуть. Краса линяє.
Не помагає, – [i]алілуя![/i]
І пари вірної немає.
Не повінчаються, бо пізно,
не поєднаються, бо різні,
хоча й однакова недоля.
Ані ґазди, ані кубіти.
Йому – нема куди летіти,
а їй – шукати вітра в полі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2016
Суворі барди, інший раз,
коли бряцаєте об риму,
лишайтесь чуйні. Одержимі,
не виставляйте на показ
«ранимість» вашу «уязвиму».
Не лайте друга за добро,
за одиниці і зеро,
за їхню іншу щиру віру,
за інде в'їдливе перо,
коли турбують вашу ліру.
Не думайте, що ви чужі
по різні боки на межі,
де є дуелі у дуеті.
Чого зриватися на пси,
коли ти, Господи єси,
достойний імені поета.
Немає геніїв у нас?
Та маємо у віщий час
тримати вище наші стяги.
Але не методом борні
і, вибачайте, маячні,
чекати вищої уваги.
Аби не каялась ніде
твоя душа у тому краї,
де все тече і все минає,
дивися у майбутній день…
Хто не чекає, той іде,
а хто цінує, той прощає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685139
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.08.2016
***
Виконуємо місію свою –
писати наобум і що-попало,
аби і неофіти пам'ятали,
що ми усі аматори в бою,
а у засідці – професіонали.
***
Які фоліанти! Дивують таланти,
рубаючи мову з плеча.
Є веді і буки, ази – ради муки.
а ради науки – ніякої штуки,
дивуючої читача.
***
Усе квітує, поки ще росте
і п'є повітря, мінерали, воду.
Але міцне коріння має те,
що не дає ні зав'язі, ні плоду.
***
Ліниве на думку
гуде і сопе.
У немочі звуку
шукає себе.
***
Урожаєм радує земля
і красою, і, само собою,
на Олімпі – не одні ковбої.
А гадюча унія кремля
чадіє у дикій параної.
***
Не кайдани, а істини суть
ще хитає позаймані трони.
Розділяє людей каламуть:
маркітанти і п'яті колони,
ідіоти ідейні і повні,
пацифісти, що війни несуть...
Одиниці за націю йдуть,
за володаря – ниці мільйони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684969
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.08.2016
Не поміняти течію ріки.
Не пізно пригадати, що забули,
якщо перегорнути сторінки,
якими освітилося минуле.
Нічого особливого, хоча
свої літа до когось приміряли
і мріяли, бувало, по ночах,
коли кохані очі ще сіяли.
І ось тісні дороги житія
стулили не поєднане до купи:
його, роками вже багатія,
її – уже з мітлою біля ступи.
Ой не міняє модний туалет
ні дідуся, ні сивої бабусі.
Та на її усмішку усміхнувся
колись недооцінений поет.
Поговорили. Інше пригадали.
Жалілись на безжалісні літа,
якими їх життя обдарувало –
його за те, що обіцяв не мало,
її за те, що не була свята.
У нього – ані каплі ностальгії,
у неї – ні на іншого надії,
ні на свою окремішню стезю.
І згадує напівзабутий образ,
і чує ще його прощальний голос,
тихенько витираючи сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2016
[i]« Будем драти, пане-брате,
з китайки онучі.»[/i]
Т. Шевченко
Ми уміємо співати
про війну і біди.
Запалили нашу хату
зелені сусіди.
Ой ударить їх блискавка
великої хмари.
Зачекались на опришка
вівці та отари.
Де ті байди, гамалії,
орлики, мазепи?
Буратіни і повії
лізуть у нардепи.
Об'єднали [i]за[/i] і [i]проти,[/i]
не бояться кари.
Позаймали всі висоти
віті яничара.
Заарканили Свободу
зграєю-ріднею.
І немає у народу
нації своєї.
Українці і кримчани,
ви собі до пари.
Не корітеся осману,
турки і татари.
Від гундяєвої схизми
вже немає спасу.
Не шукай путі до тризни,
сотовий Донбасе.
Де ти нині, орле сизий,
Де ви, соколята.
Наносили гості хмизу
і палає хата.
І, як чайка при дорозі,
б'ється сива мати.
Зачаїлись у облозі
її чаєнята.
Забирає по одному
тьотя із косою,
і нікому невідомі
секунданти бою.
Оселили хату змії
лукаві, дволикі.
Окупація Росії –
трупи і каліки.
У бою за Україну
бурі неминучі.
Виряджає мати сина
у краї кипучі.
Є оперення орлине
і живі герої.
Об’єднаємо країну,
а тоді й – до бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684805
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.08.2016
[i] « Няма таго, што ранш было...»[/i]
Пісняри
Минає літо. Все минає,
що починається весною.
І все, чого душа бажає,
тече у Лету за водою.
Душа оплакує минуле
і на майбутнє уповає.
А серце, наче і не чуло,
що без утрати не буває.
Умите кольорами крові,
перемагає жовто-синє
і за законами любові
парує літнє і осіннє.
З'їдає обрії червоне.
Але і юне, і зелене
очима-зорями ікони
із ночі дивиться на мене.
І просинаються романи,
коли надія не остання,
і посипаємо на рани
солоні присмаки кохання.
Але описуються інші
незримі і неповторимі,
як у навіяному вірші
ніколи не вмирущі рими.
І як її жагучі очі
палають інеєм Стожари
тієї однієї ночі,
що й досі ще дарує чари.
І не одна жива надія
покличе осінню до себе,
коли одна-єдина мрія
закине аж на сьоме небо.
І буде істина у слові,
як уявлялося раніше.
Але ніколи не утішить,
умите кольорами крові.
Немає вічної любові,
а першу не замінить інша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2016
(Лімерики)
***
А чому на поета-сараку*
виливає помиї писака?
А тому, що минає минуле,
а його, як поета, не чули.
У палітрі поезії – лаки,
і чекає писака подяки.
***
А на істину мало надії,
поки марні діяння і дії.
У екзилі – народ.
То який ідіот
у Криму аплодує Росії?
***
А у владі говорити раді,
що немає челяді у Раді.
Раді і банкіри-павуки,
що у банці є ще їдоки
і, як недої́дки, їхні …леді
у меню гурмана …«на нараді».
***
А у політиці, і в економіці
не добачає ніхто,
як умирає од скромності
сам тамада нерухомості
для ветерана АТО.
***
А у нашому раї,
буває, немає
своєї руки.
І біжать олігархи
під руку монарха
наввипередки.
***
А як мені якусь надію мати,
якщо по експозиції іти?
Які стиляги – у шести-десяті?!
Які забуті і які ще кляті!
Які поети!
І які кати!
*сарака – з гуцульського діалекту: вимучений бідолаха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682999
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 11.08.2016
[i] «Не нужно мне солнце чужое,
Чужая земля не нужна.»
[/i] М. Ісаковський
Пожати лаври капітана Немо
не випадає, поки молоді.
Але і гори дихали на мене,
озера, ріки і моря, окремо,
омили ноги і мої путі.
Моя каюта на борту «Вернадський»
перетинає Тихий океан
уже без мене. Але дух піратський
заносив і на острів [i]корабляцький[/i],
і на блакитне озеро Севан.
І я умів [i]побачити китайця,[/i]
який на мене косо поглядав,
напевне пам’ятаючи Даманський
або тому, що інколи уранці
я на Амурі цибухи кидав.
І козиряли чукчі, і татари,
і сохою іменував якут,
коли попід ясні Волосажари
воєнні Байконуру і Кап'яру
передавали пошту до Бермуд.
На Єнісеї наковтався горя,
і по Обі ракетою ходив.
І на «кориті», нібито учора,
боявся бурі Рибінського моря.
Але, як Разін, Волгу переплив.
Мої монети є на дні Байкалу.
В затоці Лаперуза – мис надій.
А на косі півострова Ямалу
уже не буде мого номіналу,
оскільки я у Рашу нев'їзний.
Кучуму я виношую поему.
Іртиш омиє мого п'ятака.
Але така оказія у мене –
не відвоюю я аборигенам
усі завоювання Єрмака.
На Колимі – могила мого друга.
Північне сяйво виїло роки.
На Кольському була у мене друга.
Жага тайги. Та не її заслуга,
що не поїду я на Соловки.
Були ми агітовані і чесні.
Подіями насичували дні.
Але усе собою інтересне,
натикане у Пітері і Прєсні,
нагадувало злодія мені.
Не озирав я [i]мумію[/i] ні разу.
А от на Лені воду окропив.
У Красноярську хилитав стовпи.
Та зупинились маятники часу.
Росію зеків я не полюбив.
Люблю і досі білий Севастополь
і чорний забувається Торез.
На спогади багаті я не Крез.
Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
не додали поезій і поез.
Я перелітний. Манять ще простори,
і ріки, і озера, і моря.
Та настає осілості пора.
І у свою уже осінню пору
вертаюся до сивого Дніпра.
Ночуючи під зорями ясними
на палубі земного корабля,
я спокушався мріями земними.
Але коли крутилася Земля
і у Союзі всі були своїми,
не спокусився зорями кремля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682909
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 10.08.2016
Що Бог дає, то те і ймемо,
а забирає сатана
майно, і душу, і окремо
усе, що плодила вона.
Немає плоду – все минає
і по дорозі до Отця
її орбіта добігає
до героїчного кінця.
То й уяви, що ти – у та́нку,
як у танку́. Ото й ... привіт!
Пиши у віршах заповіт,
аби умаятись до ранку.
Але тримайся до останку,
якщо чекає інший світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682868
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.08.2016
***
Поезія витає всюди,
і уповаємо на чудо.
Але готуйся до атак
і завойовник, і вояк.
Поети, снайпери – це люди,
що мають
витончений
смак.
***
До яких не тулимось богів,
а поети – християни ніби,
у молитві, як Ісус велів,
і у гніві ганять ворогів,
і в любові…
І немає
німбу.
***
У поета тільки і таланту –
із ілюзій ткати міражі.
І йому не зайве пам'ятати, –
чим душа жива і чим багата,
те і йде клондайком
у вірші́.
***
Немає більшої халепи,
як поговори та наклепи.
І як не осніяй чоло,
нема поета із нардепа.
Диявол має пику Гепи
і не міняє
ремесло.
***
Немає сенсу жити-виживати,
якщо не досягаємо висот,
які могли опоетизувати.
Але існує Допа, є «Оплот»,
і мають індульгенції пилати,
які готує нації
народ.
***
Не вимирають таланти.
Більшає коло шопти.
Ми у терпінні – атланти.
Легше одному страждати,
як у колоні
іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681092
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.07.2016
[i] « Розділяй і володарюй»[/i]
Афоризм
Я думаю, що я багатий.
У мене є земля і хата
і на городі врожаї...
Але які багатії
усі нувориші й паяци,
що вимуровують палаци
на економії моїй!
Я думаю, що я на волі,
коли рубаю у картоплі
сапо́ю пишні бур'яни.
Усім [i]до лампочки[/i] пани.
Але душею ми віками
були і будемо рабами,
коли орудують вони.
Вони і ділять, і [i]годують,[/i]
але і душі замурують
за наші кошти. Окрадуть
або отрутою єлею,
за голу істину, брехнею
у домовину покладуть.
А воля жити агітує, –
[i]борітеся![/i] А хто почує,
коли у себе я – ніхто?
Лукавий камери мурує.
Ірже [i]коняка у пальто.[/i]
Але [i]ніхто[/i] не хоче всує
ділити істину на сто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681039
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.07.2016
– [i]Катай зо мною,[/i] – чую із далека
ночами одинокі голоси.
І, наче, йде по п'ятах небезпека
і шепелявить, – [i]жайве не писи.[/i]
Описуй літо, осінь і дерева,
і не чіпай політики, душі...
Чатує не з косою королева,
а з бомбою – за ці репортажі.
І я тоді беру у руки ноги
і гей – потолочити мураву.
Кудою не іде моя дорога,
а я ще чимчикую, бо живу.
Іду з весни до осені нової.
готовий із дистанції зійти
у мураву, під килими якої
ховаються миряни суєти.
У суєті її ще не скосили
і у грозу не вибили дощі.
Але її варяги перерили,
тому і я [i]хлєбаю[/i] їхні щі.
Їх прибуває. І куди дівати,
якщо не у палаци із хліва?
Йдуть мародери до моєї хати,
де лиш надія поки-що жива.
Де – [i]ще не вмерла[/i], ...нібито повинна,
коли усі дороги і путі
уже забуті. Ніби Україна
це не моя опора у житті.
І нібито я маю, ради Бога,
радіти, що з косою по Русі
іде війна союзу і осі.
І голоси ведуть мене самого
єдиною стезею до порога
у мураві ходою по росі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680909
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.07.2016
Із рубрики
[i] « Хрестові походи Росії»
[/i]Московія риє у Київ.
Юрбою вирує орда.
Дорогою хана Батия
тече каламутна вода.
У піку згорьованій ненці
орудує [i]родіна-мать.[/i]
Нашестям рідні чужоземця
шурує кирилова рать.
Шикуються аспіди вчені,
релігія і ...суєта,
аби чоловічки зелені
ваяли нового кота.
Давайте згадаємо Рашу
і хресні походи її
по їхню Граалеву чашу
у наші поля і гаї.
Давайте і псалми горлати,
і за течією віків
Тугарина Вову єднати
із Беркутом західняків.
А, може, – святити сокиру
або бойову булаву
і хай [i]охуин*[/i] Володимир
мирянам дарує Москву?
А ні, то забудемо біди, –
[i]ачей, християни усі.[/i]
Нехай [i]охуинія [/i]їде
хрестити себе на Русі.
І хай не лукаво, ордою
парафія буйна кремля
пускає собі за водою,
як ідола, дух москаля.
І хай потайні лиходії,
що лаври украли чужі,
беруть у оренду Софію –
ліпити свої рубежі.
Давайте, нехай не боїться
із раю до пекла іти.
Давайте прощати убивцю,
бо ми окаянні брати.
Давайте! Нехай вона має
у нас їжака од вужа
і, може, тоді полиняє
навиворіт чорна душа.
Давайте любити ушуйок,
анафему п'яних попів,
Гундяєва – за алілуя
конвою у лігво катів.
Давайте до Криму тікати,
де Рашія дбає за нас,
давайте її обожати
за те, що палає Донбас.
Або [i]лобизати[/i] почнемо
за те, що во і́м'я кота
воюють повії гарему...
Аби ціпеніли уста,
давайте її обнімемо,
коли оніміє, свята.
[i]* – татаро-монгольською, напевне, батир, як величали Путіна на плакатах в Улан-Баторі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680906
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.07.2016
Бог є Закон – це альфа і омега.
Усі початки і усі кінці,
і світ людей, і їхні обереги –
усе тримає у своїй руці.
Бог – Всюдисущий. Кожного почує,
якщо серця палкі, як на духу...
Душа, яка Живого не шанує,
перебуває вічно у гріху.
Бог є Святий. Я іншого не знаю,
хоча і чую інші імена.
Моя душа на нього уповає,
але і спокушає сатана.
Бог – Істина. І це єдина правда,
якою цементується життя.
І космосу невидима монада –
це Божій славі явлене дитя.
Якщо Єдиний, іншого немає.
Але уже не чують небеса
ні муки пекла, ані того раю,
де є орда і є її яса.
Його боїться й вірує диявол.
Але на те й існують москалі,
що гіршого ніколи не бувало,
як їхня інвазія на Землі.
І, може бути, що живемо всує,
якщо нечиста сила є у нас,
де не живе, наприклад, а існує
затятий у безбожії Донбас.
Бог – Дух і Син, і Добрий, і Великий.
Його ніде немає візаві.
Але усюди б’є по голові
і ідола, і чадо без’язике…
Дієсловами умиває лики,
допоки наші душі ще живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678776
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2016
***
Юрба цінує не усе, що є,
а те, що має бути у народу.
Тому і не цінуємо свободу,
яка і агітує, і дає
орієнтири племені і роду.
***
Вода тече, а Божий суд гряде.
Як не суди – ідемо по етапу.
Але чому тудою не іде
окремою колоною орде*
команда судії-головотяпа?
***
Тримаю у руці синицю.
а журавлі летять у ніч.
І сови з ніччю віч-на-віч
чекають на мої дурниці
із мудрим виразом облич.
***
Скаженіє Азія у полі,
де кочує плем'я сатани.
Невловимі месники і тролі
опоетизовують неволю
і леліють демона війни.
***
Як заповіт онукам-козакам,
і неуку, і діючому чину
не обіцяю мирної години,
якщо на одрі не побачу сам,
що і живий душею опочине.
***
Ніхто не знає до пуття,
що є душею у істоти.
І не дізнається достоту,
що уві сні її життя –
історія її народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678756
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.07.2016
[i]« Життя іде і все без коректур»[/i]
Ліна Костенко
Було колись, та є і нині
у кожної – її солдат.
І як не грайся, а людині
дають у руки автомат.
Вона чекає. Він кохає
і обнадіює її.
Було колись! Але немає,
коли реально є бої.
І час минає. І герої
єднають долі. То колись.
А нині?
[i]– Мила, не журись.
Усе, що виглядає грою –
дитяча казка, без якої
уже ніяк не обійтись.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678586
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.07.2016
Казав мені мій тато в юні ро́ки, –
[i]коли не любиш бабу, не цілуйсь.
[/i]Ну а коли я став уже нівроку,
то цю пораду намотав на вус.
Всі гарні діти слухаються тата.
І як веліли, так я і робив.
Коли хотілось жінку цілувати,
це означало – я її любив.
Ну, а коли і сам уже не тато,
онук питає, що я за дідусь?
Навколо мене так жінок багато,
а я усіх до о́́́́дної боюсь.
А я гадаю, –[i] як їх не боятись?[/i]
У більшості професія така,
що мало їм одного мужика.
Нема чого із дідом цілуватись?
А як же їй без віна залишатись,
якщо була оказія така?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677260
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.07.2016
До осені – рано. На зиму – нізащо
не хоче до раю ніяке ледащо.
Марія небесна усіх береже.
На віники є ще. Нові – вони кращі,
аби вимітати імення чуже.
Немає ума і помірної дози.
Оман і мімози побили морози –
не буде прощань і немає жалю.
А літні, весною не витерті сльози,
засіють напам'ять осінню ріллю.
На інше, вагоме немає ще сили.
Змію укусили, й бідою накрило,
і долю украли старечі літа.
За що умирали? Опущені крила.
Герої не ті, і еліта не та.
Гартуємо волю. Її аромати
уже не забути, якщо пригадати
бої, барикади і рубаний лід...
Зоря зодіаку описує коло,
і місяць ясний не опалить ніколи
буяючий білою тогою цвіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675188
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 29.06.2016
Юна феє доросла і боса,
ще учора були ми малі.
Як ти вірила, що на покосі
залишили тебе журавлі.
Героїне ночей серенади,
ну які ще у тебе літа?
На твої соковиті принади
ще чатує пора золота.
І лишається мало чекати
ті мелодії білих ночей,
і навчишся сама чарувати
таїною урочих очей.
Ще почуєш і оди, й поеми.
І співатимуть їх солов'ї,
як зігріє Хуан чи Ромео
неціловані губи твої.
Нарече і тебе – Маріанна
чорний лицар на білім коні,
і смарагди дівочого стану
не один обійме уві сні.
І покаєшся, може, у тому.
Та коли поведе у жита,
ти повідаєш лише одному,
що таке ця болюча цнота.
І по лінії …не Мебіу́са
за фігурою …не Ліссажу
цілуватимеш очі і вуса
і пізнаєш у щастя межу.
І почуєш ти слово напутнє,
що фігури і лінії ті
хай вивчають уже молоді.
А твоє особисте майбутнє –
це, –[i] уа! [/i]– у колисці почуте,
і гріхи, що малюють святі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675049
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.06.2016
До золотої середини
далеке наше житіє,
коли і тріщину дає,
і випробовує людину.
Немає у людей мети
іти усім до ідеалу.
Іржа жовтавого металу
не заміняє золотий.
І зодчий обирає глину.
Але не вивільнить із уз
сучасну діву Магдалину
майбутній чоловік Ісус.
Як не описуй те майбутнє,
немає віщого пера,
де є історія добра.
Усі рої обсіли трутні.
Немає муки каяття.
А є – то мало запоруки,
що буде іншому наука
його історія життя.
Усе повторюється знову.
У зрізі розтину вини
чинушами стають чини.
а комарі жадають крові.
Немає Божої любові
на території війни.
Остання ера сатани
тріщить по золоту основи...
До чорно-білого готові.
А сняться кольорові сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2016
Колись були емоції, а нині
реакції на доброту і зло.
Немає де подітися людині,
аби жури у думці не було.
Один гальмує, інший жме педалі
і забуває, що біда лиха.
Ти із душею, а тебе – подалі.
І ти ідеш подалі од гріха.
Ти апелюєш, – [i]схаменися, сину,
одумайся і не карай сусід..[/i].
Ну, а воно тобі – ножа у спину,
бо хоче пити-їсти людоїд.
Ми їм уже годили у союзі
і потакали по усій землі...
А, може, досить, наші любі друзі?
А, може, охолоньте, москалі?
У кожного на істину є право,
але її немає у собак.
Тому за нашу історичну славу
ще шаленіє лютістю русак.
Емоції! І забувають люди,
що у раю не водяться верблюди,
а на землі парафія така,
що іноді не варта п'ятака.
Не вистачає бісеру. І всюди –
емоції реакції совка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674685
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2016
Виринає силует осики
у оазі буйної лози.
І такий пейзаж цей український,
що ніяк на стримати сльози.
Лепеха, занесена із Криму
певно, що у дзьобі журавля –
символ Трійці і чи не єдиний
оберіг од зайди-москаля.
Де-не-де гойдаються берези.
Вигнались у небо ясени.
Згадують акації – Одесу...
Є і верби. [i]Журяться вони.[/i]
І одна, як сирота, соснина
забуває згарища свої:
і бори-діброви, і гаї,
і сокиру у руці людини,
що явилась у лиху годину
викорінювати рід її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674683
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2016
Повернуло життя на собаче
і старече біда стереже.
Та не вию, не ту́жу, не плачу,
що до осені близько уже.
Бо і пісня уже не зігріє
і не вигоїть рани сонет,
як немає у серці надії
доживати, як вміє, поет.
І не буде відомо нікому,
що веде у поезію ту,
і чого повертаю додому
пішака на останню версту?
О мої віршомовні поети,
мотивація є. В колії,
по дорозі у шати її,
де не ходять відомі і метри,
на дузі із п'яти кілометрів
я верстаю рядочки свої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2016
Падає небо на трави шовкові.
Сіє акація білі дощі
на неозорі поля полинові.
Сипле перлини гроза вечорова.
Свічами сяють гаї і кущі.
Поза горою – півколо веселки –
воду черпає коромисло дня.
А за оборою пхає щеня
і на коняку сідає Омелько.
Трохи хитається. Пив – [i]на коня.
[/i]
Чується цокіт копит за водою.
І озиваються скраю села
нерівномірні удари луною.
Цапа Омельчиха б’є коцюбою,
а мужики «забивають козла».
Доню гукає налякана мама.
Ось і вона. І несе рогозу
у пелені. Зачиняється брама
і у дворі починається драма –
доять обоє брикливу козу.
Сива бабуся із білої хати
опочиває на призьбі рудій.
Біля ворини, де трісок багато,
крицею кіски орудує тато –
фуркало теше Олесі малій.
Сонце сідає за обрії поля.
Сонний гарбуз обіймає патик.
Баба куняє. Буяє красоля…
А на городі гуляє квасоля,
в’яне цибуля і сохне часник.
Пахне аптекою біля стодоли,
де тютюнові ростуть лопухи.
Чути із печі, – [i]кахи,[/i] та [i]кахи[/i]…
За осоко́рами ходять по колу
у хороводі малі дітлахи.
Як же ідилію цю не любити?
Он і Омелько іде навмання
і випиває горня [i]на коня.
[/i]
Чути вечірню. І, чисто умиті,
іконостаси і дереворити
зирять із раю минулого дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674575
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.06.2016
Не дивина. Що уві сні люблю,
те і жалію, і усе прощаю.
О те минуле! Я і досі сплю,
коли тебе із вирію чекаю.
І досі ми обоє у кіно
далекої дитячої країни
чекаємо зачаєно години,
яку уже омріяли давно.
Але усе дає єдина мить.
І не тому душа моя болить,
і у юрмі тебе одну шукає.
Усе ще любо-дорого мені,
коли не наяву, а уві сні
осиротілу душу обнімаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2016
Живемо якось і не ми одні
у горі нарікаємо на біди.
А як мені радіти чужині,
яку мені нав'язують сусіди?
Єдинороси – золота орда!
Як бути із такими наодинці?
Ви любите собаку і кота,
але ніде й ніколи – українця.
Вдираєтесь в мечеті кримчака,
втираєтесь оманою в довір'я.
Ну що ви є за нація така,
якщо не ниці покидьки Батия?
Які ви зайві на моїй землі,
злодії-завойовники, мат-роси!
За що вас поважати, москалі,
якщо ви в Україні малороси?
Ви любите і сало, і торти,
і Бога ...оскверняєте ділами.
Які ви свині, нехристи-брати
та ближні-вороги парафіяни.
Воюєте до самої межі.
Але язик об'єднує у стадо.
Які ви всі обмежені й чужі,
манкурти, яничари, колоради.
І не даєте відліку собі,
які ви українцями високі.
Які ви одинакові – тупі,
мої іноязичні й косоокі.
Ще є «Айдар» і, ніби, є «Азов».
А думаєте, що рятує неньку
неуловимий Шаріков-царьов
чи недобитий Швондєр-симоненко?
Що не фігура, то Наполеон!
Не сліпнуть очі і не в’януть вуха,
що мафію очолює Кобзон,
а Думою орудує Валюха.
Які у вас державні солов'ї!
І як вас очаровує лукавий
облесною натурою вужа.
Які ви до оскомини свої,
володарі украденої слави,
романтики сокири і ножа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672729
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2016
***
Малює літо диво-міражі
на цілині квітуючого поля,
і деревій, і маки на межі,
і на стезі живучі спориші,
і синьо-жовті братки – нашу долю.
***
Як незабудку у косинці
її помітить наодинці
і забуває цілий рік
неідеальний чоловік.
Але якої молодиці
зі смаком спілої суниці
не переплутає повік?
***
Ко́шу отави. А квіти жалію.
То залюбуюся, то порадію.
І дорогі над усе
дві конюшини, утяті косою,
кольору крові червоної, тої,
що й золотий еспарцет.
***
Яка нев'януча краса
оці волошки у колоссі.
А уявляється і досі,
що то у неї – і коса,
і очі, у яких роса,
і небеса, і синя осінь.
***
Чари забуті і квіти пом'януті,
та не міняю одну на букет,
що у гербарій збирає поет,
бо не зів'яне ніколи у пам'яті
їх аромат і її силует.
***
Бути чи не бути, гоїть чи не гоїть –
а пелюстки білі опаду́ть усі.
У саду лілея лілії ворожить.
І яка юначе серце успокоїть
знає лише ружа у її косі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672573
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2016
Буяє юністю зело
уже до осені зігріте.
І домальовує стило
на схилі дня початок літа.
Прозоро дихають ліси,
до неймовірного зелені,
і пряні запахи роси
перенасичують легені.
Окрилені п'янкі вітри
причісують цілющі трави.
І сонечко із-за гори
цілує пломені заграви.
У надвечір'ї навмання
зоря веселку заплітає,
і вечір у карафку дня
іще чорнила доливає.
Але, як мовиться, – [i]привіт,
мої сонети і сонати,
і рути–м'яти аромати...[/i]
Заходить за куліси світ.
І як мені на схилі літ
усю журу домалювати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671070
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.06.2016
[i][b](лімерики)[/b][/i]
***
А на Раші із гущі народу
клонували новішу породу
із овець і биків –
необойовиків
і баранячу націю горду.
***
А у Чука генеза така,
що буває із [i][b]ч[/b]ука [b]м[/b]ука[/i].
Але мало біди,
є ще Гек у орди,
що рулює на роль чудака.
***
А у Путі з Надією слава.
Путя Петі дарує забаву.
І генеза така,
що оба чудака
не находять на неї управу.
***
А в Бурятії неомакаці
прищепили гармату на с-і.
І волає, – [i]ура![/i]
І [i]пуляти[/i] пора,
та снаряд заважає собаці.
***
Ну, а Няшу сіяння накрило.
Князь [i]Таврічєській[/i] буде Кирило.
А істоти нові
на гібридній крові
називатися будуть горили.
***
А у Таврії зона вирує,
і Дімона на вуха не чує.
І готує татар
у великий амбар…
Ну, а Няша? А Няша
пакує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670998
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.06.2016
Ростуть і діти, і онуки,
і настає новий етап.
Недавно бігали на луки,
а нині ходимо у skype.
Колись і шастали по лісу,
і толочили всі поля,
і не одна лунала пісня
про козака і коваля.
Ловили рибу у озерах,
смалили сало на вогні,
варили юшку на вечерю
у чарівному чавуні.
А на галявині – суниці!
А у калюжі – карасі!
А золоті в'юни на низці,
або …опеньки у росі.
І не побачене на небі,
і не почуте у траві...
Усе минає. Селяві.
Але нічого і не треба.
Мені б онука – візаві.
Мені б минулі юні роки,
де є кутя і калита,
і всевидюще Боже око,
і [i]милосердіє[/i] під боком,
і рай, і воленька свята.
І на дощі, і у морози,
і неодягнена, і боса
повиростала дітвора.
І хай там холод і жара,
не забувається і досі
та найщасливіша пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670849
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 07.06.2016
Усі задачі уряду нового
ті самі, що і плани у старого:
побільше накопичити [i]бабла[/i],
ходити за командою[i] ла-ла
[/i]і насолити власному народу,
конаючого де-не-де села,
за те, що революція була,
коли у нього не питали броду.
І дмухаючи на холодну воду,
смакуємо її гіркий розсіл.
А у Європі на Росію спрага.
Нема уже ніякої Гааги.
Америку понесло у ІДІЛ.
А Україну дістає зі сходу
і має у ефірі переваги
уже агонізуючий дебіл.
Немає на Донбасі мирних сіл.
А у Європі є ще правий сектор.
Його годує Раша із руки,
І Путя усідається за стіл,
як той почесний у Сорбонні ректор,
який тасує карти і віки,
де Ахіллеса колесує Гектор,
хоча було у Трої навпаки.
Про це і говорити не з руки.
Але і наша братія ступає
у роз’ярілу течію ріки.
Народ сміється. Весело аж-аж.
Триває урядовий епатаж
і податі фіскал іще здирає,
і на маєтки, і на їжу має,
і видає субсидії на транш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670802
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.06.2016
Нема такого договору,
де не чекає нас тайга.
Всі українці лізуть вгору,
аби дістати батога.
І триста літ четвертували,
і таврували сімдесят,
і рідну мову відбирали,
аби глаголив «старший брат».
І от ся маєш – били-били,
а Україна ожила!
За це кацапи до могили
ще точать ікла на хохла.
Хохли – бандери й поліцаї,
а особливо западня.
А от у тюрмах вертухаї –
уся духовна кацапня.
За все, що є, було і буде
найбільше винні – це хохли.
Вони усюди лізуть в люди,
але такими не були
ні у єврея, ні в кацапа,
ані у злодія-купця.
А обдеруть його як цапа,
то він і винен, що вівця.
Йому природно їсти сало.
Воно у горлі не дере.
Але коли кацапу мало,
то він і з горла забере.
Дай українцеві посаду,
то не поцупить, не проп'є,
а [i]укґаїнець ґади влади
і ґідну маму пґодає.
[/i]Уміє кацапня лукава,
коли на неї йде хула,
усю свою скажену славу
перевалити на хохла.
І він командує, буває,
де чуркіни – ні те, ні се,
але коли чогось немає,
то він із дому принесе.
Ну ось такий цей неборака,
працює з ранку до світанку,
дурний і добрий до пори,
коли попросить на гілляку
якусь собаку-комуняку,
аби підняти догори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670695
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2016
Клює сорока на блискуче.
Усі злодії – на чуже,
ну, а домашні – на онучі.
І тут утрати неминучі.
Ніхто своє не вбереже.
Падкі поети на романи.
Заможних щупає пірат,
а от заміжніх – донжуани.
Клепають речі клептомани,
а графомани – плагіат.
Міняють мани на карати
і у колекції беруть.
Чекають слави герострати.
Іде поліція карати,
а несуни усе несуть.
За золоті у себе гори
велике Пу сусіду боре
і захищає уркаган.
Воно освоює простори,
і завоює Біле море,
і переплюне океан.
А наші акції – круїзи.
Пакують клоуни валізи
подалі у чужі краї.
Європа консервує візи,
якщо[i] укропія [/i]полізе
у метрополії її.
П’єро обожнює кориду,
а буратіни-аскариди
дешеві пляжі у Криму,
а [i]лугандонія –[/i] тюрму;
імперіали – прокурори,
а [i]можновладіє –[/i] офшори,
а [i]тугодуміє[/i] – суму.
Парафія – і та воює.
І [i]православіє[/i] не чує, –
[i]ніхто своє не вбереже.[/i]
Ми салютуємо уже!
Немає мафії такої,
що не готується до бою,
і не захапає чуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670690
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.06.2016
***
Є люди, як одна суцільна рана,
що гоїтись ніяк не перестане,
чи буря виє, а чи дощ пішов,
чекають, аби щось було погано,
тоді і їм буває
[i]хорошо.[/i]
***
Пам'ять історії. Всі пом'януті,
хто на сторінку успів.
Тільки реалії ніби забуті.
Творять героїв козли ліліпуті,
а заодно і катів,
і бойових
баранів.
***
І мудрі ми, і вічні неофіти.
Вивчаємо і ветхе, і нове.
Любуємось у дзеркало криве,
бо нереально вижити у світі,
де є і виживається
живе.
***
Все, що сіріє, воно і німіє,
і животіє дарма.
І багатіти воно не уміє.
Сіре і думкою не багатіє
Думки такої
нема.
***
Літо ще подовжує і віку,
і бажання жити чоловіку,
Ну і осінь фори додає.
Та яка зима ще попереду?
До куті уже не буде меду.
Не минає, –
[i]кожному
своє.[/i]
***
Що не кажіть, а ми не проти,
аби судили ідіоти
і правили політикани зла.
Тоді і щастя по кишені,
і індульгенцій повні жмені...
Осли!
А обираємо –
козла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669463
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 31.05.2016
Масони чи мафія править у світі –
риторика зайва. Проте
допоки ще сонце засяє в зеніті,
диявол у силі росте.
Юрма, параноя і генії дуті…
Немає Христа в голові.
Являються лєніни, сталіни, путі,
Росія жадає крові.
Проекти майбутнього – марево раю,
де буде еліта сама.
А джини із бутлів літають у краї,
якому і краю нема.
І Шамбала, й ложа, й рука Аладіна
карає імперію зла,
але не пакує у бутлеві джина
і карлу із оком орла.
Хіба не відомо, що це двоєриле
годують мої вороги?
Одна голова – кривослав'є горили,
а друга – макаки тайги.
Хіба ви не чуєте голос народу,
яка косолапа орлина порода
у цій недолугій війні?
Чи буде таке, що якоїсь години
запхають у бутель московії джина
союзу, війни і брехні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669398
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.05.2016
І содоми, і гоморри –
це Росія неозора,
а Гоморра і Содом –
[i]єто наш савєцкій дом.[/i]
І широка, і народна,
а лишається сама.
[i]Русофілія[/i] сьогодні –
[i]ізвращєніє ума.[/i]
Озвіріли [i]філо-фоби[/i],
забуянили особи,
а у стані сатани –
[i]пролєтарії страни
[/i]
і на подвиги готові,
і зачаті у любові...
...до [i]казьонного бабла[/i],
до [i]чувіхі і арла[/i].
Де ті звивини у мозку?
Та ідилія яка!
[i]Двє сельодкі у авоську
і чєкушка первака.[/i]
Ну і їм би – імбецила
і парафію Кирила
ат [i]Адєси [/i]і по Рим –
[i]Лугандонію[/i] і Крим.
Їм би ще одну [i]Атчізну[/i]
комунізму і царизму,
і ходити у строю
у бою за [i]мать тваю[/i].
І за [i]родіну бальшую[/i]
зупинити серцем кулю,
аби їли і пили,
і багатими були
на одну свою [i]зряплату.[/i]
Ой, чертоги москаля!
Як уміли чаювати
за [i]сіяніє кремля![/i]
А які були палати
і під мохом білі хати!
І голодне немовля,
і побори ...за теля,
і за яблуню, і грушу,
і за розіп'яту душу.
О! Яка була яса...
...і дешева ковбаса!
А які були генсеки,
піонерія і зеки!
Як творили і жили
[i]анжєнєри[/i] і осли!
Ех, якби той рай вернути
та історію забути!
Як би [i]кацапня [/i]пішла
за імперією зла!
І добилися би слави
за розбої на війні,
і амністія була би
урці, зеку, сатані.
Як би їм би [i]палєгчало[/i]...
...їсти українське сало.
Як би нищили хохла,
якби воля їх була!
А еліту язикату?
У тюрягу і стріляти.
А [i]данбасію[/i] – в село,
аби мови не було...
...про політику і волю,
і козацьку нашу долю.
І повідає ..[i].Атєц:
рєвалюциі піпєц![/i]
А куди мене подіти?
А чому хороші діти
з європейцями – на Ви?
А якщо [i]тебе [/i]пошлю я
ссати [i]матушку радную?[/i]
І подалі...
[i]...ат Маскви.[/i]
...................................
От і пісня веселенька!
А хотілось нині:
[i]защебетав соловейко
в лузі на калині.[/i]
Ой немає переміни
і нового мало.
[i]Гомоніла Україна,[/i]
поки перестала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669289
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.05.2016
І
Дачі огородні
поливає дощ.
Ми іногородні –
хоч або не хоч.
І на суходолі,
наче на війні,
і немає волі
вольної мені.
Я не розумію.
як у ці роки
бути за Росію?
А були віки.
І вояжували,
а раділи мало.
Слава – не хула.
Та пора настала.
Полум' я Джамали –
Рашії зола.
ІІ
Ой піду до лісу,
у свої луги.
Як лунає пісня –
ми не вороги.
Подивися, люде!
Може наяву
весело не буде.
Але я живу.
Не цурайтесь, діти,
може уві сні
я побачу квіти.
Хай і не мені,
та на переломі
ветхості років
буде, як нікому
так, як я хотів.
Є у мене двері
у мої поля,
і не на папері –
пісня солов'я.
ІІІ
Ой чиї то квіти
поливали діти
біля паркана?
Ой, чия вина,
що на тому світі
істина одна?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2016
***
І на чужого не найти управу,
і рідні наїдаються на славу.
Живемо у надії на колись.
Злодії темні нищили державу,
то як же без розумних обійтись?
***
Нема у світі вічного нічого,
що націю об'єднує і друзів.
У владу обираємо святого,
але вона існує ради того,
аби хотіло бидло до союзу.
***
Усе од біса – суто ложне.
На Раші [i]тикає[/i] безбожне,
а чорті-що іде на Ви.
Любити ірода не можна,
коли [i]сепаратіє[/i] кожне,
якщо повіє із Москви.
***
Країна пам'ятає торохтілок.
Черговий кум де-юре кращий всіх.
І обіцяє викурити тих,
у кого апеляція на вирок:
[i]– Ну хто по п'яні не робив помилок,
міняючи хазяїнів своїх?[/i]
***
Людина не лишається одна,
коли і визнає, і знає Бога,
і оминає не одну дорогу,
якою управляє сатана,
але іде десятою вона –
до істини і Отчого порогу.
***
Коли юрма і неофіти
недооцінюють талант
і намагаються скорити
і слово істини убити,
зажитися на цьому світі –
це не найкращий варіант.
***
Поети добрі, іноді – хороші.
Але не те ознаменує суть,
за що поету премію дають.
Таланти, асигновані у гроші,
приспівуючи, інколи живуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668536
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 26.05.2016
Осанна Волі і Надії!
Ганьба єфрейтору юрми.
Єднає безнадійна мрія,
що є у небесах Месія
і є ще люди між людьми.
І Віра є, що не за ґрати,
не по [i]іронії судьби[/i]
її рятує Божа Мати.
І нині нічого гадати, –
[i]а що якби?[/i] А що – якби,
якби вона голодувала
до нелогічного кінця?
Але вона живою стала…
…на п’єдесталі із металу,
достойна слави і вінця.
І хай живе жива Надія.
Якщо така одна за двох,
то на очах у багатьох
побачить навіть і Росія,
що зійде жінкою Месія,
бо з нею істина і Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668385
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.05.2016
Є у політиці генії-дурні
високомірні і малокультурні.
Альтернативи нема.
Суд і поліцію, бізнес і право
завоювала у мене держава,
Має усе задарма.
Путя диктує, за що воювати,
Петя – коли у Європу тікати.
Раді усі. Все одно,
як би глибоко могилу не рили,
ще вистачає нечистої сили,
що опускає на дно.
Ідеологія Раші існує.
По Україні і досі кочує
слава її і хула.
Поки воюють совки і укропи,
і у Америці, і у Європі
аудиторія зла.
Напоготові тримаючи бомбу,
дуже радіють дебіли і зомбі,
що найсильніші вони.
І наточивши ножі і лопати,
дуже бажають вони показати
істинний лик сатани.
Я його бачу і плачу. Одначе
я закликаю, –[i] тримайся, козаче![/i]
Це ще не вічна яса.
Буде ще сонце веселе сіяти,
поки на Сина надіється Мати
і не горять небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668330
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.05.2016
Усіяв дороги акації цвіт.
Рябіє осоння отави.
І сизі сережки березових віт.
уже опадають на трави.
Заманює липа медові рої,
і віє нектарами раю.
Оаза бере у обійми свої
усе, що кує і літає.
Зозуля рахує майбутні літа.
Минулі оплакує одуд.
А щастя невидиме – поряд,
коли досягається ціль і мета.
Гойдає колиску пора золота –
сусіди
не битимуть
посуд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668279
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.05.2016
Субсидії, дотації, подачки.
Рівняємось. Усі пролетарі.
І жити до останньої [i]заначки
[/i]дають революційні упирі.
Корупція, злодії і офшори –
усе це оправдовує війна.
Країна упирається і боре,
говіє [i]двуєдиная страна[/i].
Сусіди опановують гастролі.
Тече рікою крові оболонь…
У Інтернеті шаленіють тролі
і доливають масла у вогонь.
Співай, козаче. На кіно дитяче
держава не жаліє п'ятака.
А він одначе завиває-плаче.
Така собача пісня жебрака.
Теорія людей не убиває.
Але яка то практика – виття?
Але – діла! Ефірні попугаї
за мене [i]віддають моє життя[/i].
Рекорди демократії побиті.
Перемагають наймити орди.
І юдами поповнює ряди
колонія одного фаворита.
Та не влізають у одне корито
чужі євреї і свої жиди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666605
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2016
[i]« Кому на Руси жить хорошо?»[/i]
М. Некрасов
Кожного, здається,
вчили ще у школі:
[i]п'яниця проснеться,
а дурний – ніколи.[/i]
Є кого жаліти,
що нема де спати,
і од пуза їсти,
і байдикувати.
Їх і не лякає
ні ярмо, ні пута,
адже все буває,
як і має бути.
До сіней із хати
і чужої клуні,
легше виганяти
п'яницю і дурня.
Є за що набити,
як немає жита.
Та у світі цьому –
файно, як нікому,
у союзі жити
п'яниці
одному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666564
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.05.2016
[i](тріолети)[/i]
***
Обранці долі і юрби
окупували Україну.
Офшори мають і торби
обранці долі і юрби –
інакомислячі донині
і «обереги, й берегині» –
обранці долі і юрби,
і колоради у щілині –
колони п'ятої раби.
***
А [i]на Расєї[/i], як собаки,
готові урки до атаки.
І в Україні де-не-де
готові урки до атаки.
І кагебе, й енкаведе
сідають з камери у танки.
Готові урки до атаки,
але відомо, як і де
кінчають бійку забіяки.
***
Народженій у вирі бід,
клювали очі Україні.
Але за що, її, невинну,
народжену у вирі бід,
жеруть і нині людоїди?
Вона є образом Вітчизни
і миролюбної сусіди,
народженій у вирі бід.
***
Живе у генах наше майбуття.
Ще лежимо упоперек на лаві,
а вже у найвіддаленішій справі
живе у генах наше майбуття.
Радіємо смиренні і лукаві –
аякже! Зупинись на переправі.
Живе у генах наше майбуття.
І віщі сни забутого життя
кошмарами наповнюють уяву.
***
Генії гібридної війни
убивають мрії і надії.
Мається еліта сатани –
генії гібридної війни.
Бестії, юродиві месії,
ідоли [i]країни і страни[/i],
генії гібридної війни
хочуть Україну [i]на Росії[/i].
***
Не помагає неуку наука.
І зайві муки, і немає бука
на дуку. Крадія-багатія
рятує наша кругова порука.
Не помагає неуку наука,
порочне коло і [i]круги своя.[/i]
Такою є наука житія –
не помагає неуку наука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666289
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 16.05.2016
[i]« Половина саду квітне,
половина в’яне.»[/i]
М. Луків
Знову додому на проводи їду,
де і печалі, і радощі всі,
липа Тараса од прадіда-діда
[i]п’є-не нап’ється[/i] води у Росі.
Поки почую, як мати гукає,
і не побачу живими сусід,
може, барвінок мені нагадає,
де спочиває похований дід.
Є, слава Богу, і пити, і їсти.
І літургійна акафіста мить,
може, зорею зійде урочисто,
і засіяє небесна блакить?
І завітає рідня і знайомі,
і на хрести – силуети живі,
ближні, далекі, забуті, відомі –
діти дітей і дари у траві.
Душі несемо до мами і тата
і на Малій і на нашій землі.
Їм обіцяли усе... і багато...
Їх і немало у чорній ріллі.
Братська могила великій родині –
голодом гнане у яму село.
Цвинтарем стала одна половина,
іншої – ніби тоді не було.
Наче її ще і досі немає.
Буйні вітри перевіяли прах.
Наша історія їх поховає
на роковини у тих небесах,
де не минає хода урочиста
Божого суду, акафісту мить.
Є ще юродиві і комуністи.
Хто за убитих мені відповість?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664270
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.05.2016
Ти і досі ще снишся мені
на вокзалі, у вихорі балу...
Де з тобою ми ще не бували?
Ну, хіба-що, на іншій війні.
Ну, хіба-що, у іншій країні,
де у тебе свої кольори.
Але це не присниться людині –
цілувати чужі прапори.
Ну, хіба-що, у Леті обоє,
де межа поросла споришем,
а гробки – голубою каймою.
Але нам туди рано іще.
Наша юність на проводи їде,
оминаючи стезі міські
і тому, що як люди близькі,
і тому, що далекі сусіди.
Ми жили на гарячій зорі
у одній ілюзорній країні
на високій-високій горі,
на якій не буваю я нині.
Ми у безлічі дивосвіті́в
на межі невідомого світу
повнотою німих почуттів
ще уміємо тихо радіти.
І у темному колі юрби
ти сіяєш окрасою тіла.
Але очі твої у журбі.
І чому я так хочу, аби
уві сні ти за мене раділа,
що сумую я ще по тобі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2016
(передвеликоднє посланіє братії)
[i]« Платон мій друг, та істина дорожча.»[/i]
Афоризм
У мене є ще сили й арсенал
розпізнавати зародки атаки
на рідну мову і на ті порядки,
які не помічає самохвал.
З дрібного починається усе
і виростає до глевкої брили.
Ще на місцях вітійствують горили
із наміром вернути еСеСеР.
Романтики весняної пори,
осліплені революційним сонцем,
ви інколи дивіться у віконце,
але не тільки знизу догори.
Легіонерів гарту молодого
відомо і від чого, і чого
не прибуває у моїм полку.
І я розповідаю це [i]того́[/i],
що інколи не відаєте [i]то́го,[/i]
що має бути ясно їжаку.
О Донкіхоти піки і сідла
на тощій спині свого Росінанта.
Ой, не пересідайте на осла,
де зброєносцю дутого таланту,
реміснику строкатого пера
із вітряками легше воювати.
Я не один, хто застує усім.
Б’ю у кімвали і водиця ллється.
Коли з нічого виникає грім,
поет не злиться. Гірше – він сміється.
А як воно – сміятися до сліз
поети знають. Є у нас дорога,
де діє наше кредо і девіз:
[i]«За нами правда, Бог і перемога».[/i]
Коли сіяє сонце із небес,
а зі стіни – ясні дереворити,
а із амвону стоголосся мес,
і Слово ще устами не убите
не рано і не пізно говорити, –
[i]Христос воскрес!
Воістину воскрес!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Буває і розумне чудо,
та хоч теши на голові,
а научатися не буде,
якщо почується
верблюдом
у потолоченій траві.
Йому чи їй
апологети
уже придумали тенета,
аби ішов якийсь процес.
Але орудує
Дантес!
І упереджені поети,
одягши інші еполети,
у бучі
осягають сенс.
Усі граматики
писали
пірати руського пера,
що [i]мову з язиком лигали.[/i]
Не треба їм і дві освіти,
аби навчились наші діти
оцього зайвого добра.
Вони і досі засідають
у всіх РУО та УПеКа.
Вони
імперію чекають
тому й
реакція
така.
О грамотії-грамотії,
як ви не любите
урок,
що виправляє ваші дії.
Коротка форма дієслова
це
пересіяна полова,
яку підсовує
совок.
Минає місія месії.
Велике вчора віджило.
Але відрижками Росії
ще живляться її надії
на нашім ґрунті,
як зело,
досіяти імперське зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2016
Писалось би, та застує полуда
навроченою лірою богів.
[i]Поезою[/i] влізає словоблуддя
у мороці хаосу марних слів.
Багатослів'я – це ще не [i]поеза,[/i]
і римування кожному дано.
Поезія, як правило, твереза
і не туманить, як гірке вино.
Вона не рафінована – це добре,
але у ній, у темній і сліпій
нікому не [i]заграє синє море[/i]
і не [i]осоловіє[/i] лиходій.
Вона сама підказує поету,
чи пахне Муза у її рядках.
Ми є недосконалі інструменти
у ніжних і невидимих руках.
Поезія потішиться над нами,
якщо вона не вміє – навпаки,
порадувати точними словами,
які оберігають словники.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662541
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 27.04.2016
[i] За наявності кризи жанру 16+[/i]
[b]поема-казка[/b]
[b][i]І[/i][/b]
Все розпочинається із того,
що не де-не-де, а десь-не-десь
до якогось крісла золотого
лізе царювати молодець.
Це така вам приказка, [i]малята[/i],
як оповідав дідусь Панас.
Ну а казку, діями багату,
хай овіє крилами Пегас.
Він уміє ночами літати
і іржати, поки ви малі,
що[i] дур...ня́ [/i]– царевича чекати
поки будуть люди бідувати
там, де є ще голі королі.
Де існує Чахлик Невмирущий,
і Яга, і інші упирі,
поки пощезають на зорі…
А у нашій бучі неминучій
з'являться аж три богатирі,
і підуть герої косяками,
наче перелітні журавлі,
поки їх чекають рідні мами
і не косять кулями, рядами,
снайпери сусідньої землі.
І тоді по щучому велінню
на своїй броньованій печі
виродок Ємеля в Україні
не поїде їсти калачі.
Ну а поки – так воно буває,
що царі і цісарі усі
водяться лише у тому краї,
де нема казкової Русі.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Одного разу десь-не-десь,
у заповідному пралісі,
у краї дурнів і чудес
жили Базіліо й Аліса.
Кіт готувався за бугор
і пік батони із металу.
Аліса – радниця його
йому у всьому помагала.
Котяра пакував добро
в камази, яхти, вертольоти.
У Рашії політбюро
чекало звіту про роботу.
Тікав у Крим автопілотом
агент із номером зеро.
За ним услід, на перего́нки
[i]капелою[/i] Азіров-Пшонка
Тікали інші упирі.
А є стакани й самогонка –
ось вам і три богатирі.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Та заєць куцому – не рівня.
І на горі о цій порі,
коли ще не співали півні,
зібрались інші батирі,
достойні лицарі сумління:
П'єро із казочки Перро,
Атлет у ролі Арлекіна,
і дерев’яний на добро
юрбі і люду Буратіно.
Всі володіли язиком
і «Енеїду» цитували,
а мову ще із молоком
у мами рідної всотали.
У революцію вони
були, як вої, на арені
і як у мами три сини
являлись інколи на сцені.
Один хотів [i]три кулі в лоб[/i] –
найбільший у кар'єрі козир,
Атлет виходив у народ
або у мерію – галоп.
Ну а П'єро обрав бульдозер.
[b] [i]ІV[/i][/b]
А ще раніше десь-не-десь,
де все увінчується гімном,
сиділа в теремі Мальвіна
Стеріг її недремний пес,
не Артамон, а зла єхидна.
І мали пильний інтерес
порятувати цю невинну
Бувалий, П'яний і Балбес
у колісниці на машині.
Коли ще сонце не зійшло
і тихо кралась позолота,
у краї дурнів, як на зло,
кипіла брага і робота.
Бійці невидимого фронту,
поцупивши чужий візок,
таємно рушили в СІЗО.
А відтіля одним ескортом
її примчали на Майдан.
І тут би їй явитись чортом,
а їй би в руки ятаган.
А їй би... скочити на сцену
і [i]рятувати рідний край[/i].
Але [i]останній самурай[/i]
не потрапляє на арену.
А як її тоді вітав
по телефону Буратіно:
[i]Мальвіна! Люлі! О! Мальвіна![/i]
А потім дулю показав.
Юрма тупа, лохи лукаві.
І що за кадрами?[i] Бай-бай
і люлі-люлі, спочивай,
а ми – рятуємо державу.[/i]
[b][i]V[/i][/b]
І [b][i]ми[/i][/b] вершити почали!
Ділити владу і портфелі.
А у Криму уже пустеля,
а на Донбасі вже козли.
Зривають українські стяги?
А хто по ворогу стріляв?
Забули воїни присягу
і караульного Устав.
На армію немає часу.
Бо[i] ми рятуємо[/i] себе.
Очолює державу Пастор,
а добиває УеСБе.
Нові очільники ...глаголять!
Вірменська лінія тонка.
Кота Базіліо не ловлять,
а нищать Білого Сашка.
Що білий це таки не чорний,
а на границі – решето,
уже не згадує ніхто.
Який то був би батальйонний
під Іловайськом у АТО!
Як воювали б добровольці,
якби Обама не за...яв.
І скільки не убили б хлопців,
якби ВО відвагу мав.
Якби не генерали НАТО
давили на авторетет
і помагали захищати
околиці своєї хати
і бойовий імунітет.
Але не бійтеся, [i]малята[/i],
що дяді творять навмання…
Зате у викуреній хаті
ми лікті можемо кусати,
молитись, каятись щодня...
.....................................
А казку треба доказати,
бо получається [i]...ня,[/i]
якщо не явлені герої
і зрадники у всій красі,
і не наказані ізгої
моєї милої Русі.
Вертаємо на три дороги,
куди не їхав дід Панас,
кудою, взявши в руки ноги,
летів із бази Карабас.
[b][i]VІ[/i][/b]
У тісноті, у суєті
і у юдолі – не до Музи.
Але зате умови ті,
і дорогі, і золоті
іще можливі у Союзі,
де накопичується зло,
аби вулканом-землетрусом
діряві голови знесло
кацапам, украм, білорусам.
А поки цього ще нема,
усе бере у руки старша
правонаступниця ярма
або простіше – наша Раша.
....................................
У лісі чорному, де замок
ховається і вшир, і вглиб,
ще є гриби на всякий штиб,
і є у Рашії порядок –
нараду партії поганок
проводить сатанинський гриб.
І це уже не десь у Кончі,
де є захований мільйон,
а поміж пнями дні і ночі
уже не скаче шапкозйом.
Це може навіть не у Заспі,
де є у хащі пні очкасті,
але [i]найкріщий[/i] до сих пір
і [i]пріпіршівий міхімір[/i].
Вони усі такі їстівні...
Як паразити розвелись,
як п’яте колесо потрібні –
кацапомовні, агресивні,
хапають долари, а гривні
усе пакують на колись.
..........................................
Десь... Але не десь, а у країні,
де злодії не чекають уз,
у екзилі, у па-де-союз –
де не взявся рятувати Русь
комітет спасіння України –
дауни у сьомому коліні:
Яня, Ізя, Оля і Гарбуз.
Імена нікому невідомі.
У Толстого… Але – ну його!
І вони, й у них не всі удома,
а коли хвилює це кого?
Гетьмани, як мовиться, готові.
Всі герої, наче на підбір.
Слугували українській мові
особливо Ізя – Міхімір.
Треба знати дійові особи.
Хоч не п’єса це, а казочки,
ярлики чіпляємо худобі,
імена дали їм козаки.
Яня – це Базіліо і Овоч,
даун – це окремий ідіот,
типу, як Азіров-поліглот,
Оля – це Алєйников, що поруч
із Азіром надихав народ.
А Гарбуз це Арбузов по-фєні,
Шаріков – Іудушка Царьов,
що за Новоро́сію готов
воювати, як великий Лєнін.
Лєнін – це по-нашому Іскряга.
Нині це Сімонін в галіфе,
а тому і Швондєр, і Міляга,
що іде на аутодафе.
Батя їх – це залізяка Фелікс,
ну а у народі – це мурло,
а літературно – large penis,
щоб йому приємніше було.
А Сосо – це їх великий тато,
(не попутай з Йосьою-співцем,
що уміє віршами стріляти
на дуелі з Яцьою-бійцем).
А П'єро і інші Буратіни,
пес Барбос, Бувалий і Балбес,
і гриби отруйні і їстивні –
все це наші бувші і партійні.
Словом, не обійдемося без
чуда-юда в нашій самостійній
боротьбі за дохлий інтерес.
Хай читають неуки і УКИ
дифірамби бестіям своїм,
поки школяру не до науки,
це уроки, як ламають буки
і по с...ці, і по спині. Всім.
[b][i]VII[/i][/b]
Інтерполу, – [i]увага! Ідеться,
за продажну іуду кремля
і героя «Собачого серця».[/i]
За агента звичайно дається
купа євро – за пук москаля.
Це не Гепа, а може й не Допа –
емісари на повну губу,
що молились мамоні Європи,
а не молоту, і не серпу.
Не куми і не родичі Яні,
що пішли на воєнну тропу,
а всього лише двоє – за..ні
яничари великого Пу.
Це є Пєтя по імені Швондєр,
що за євро у Рашу пішов,
ну і Шаріков із Лугандона –
войовничий іуда Царьов.
Це доволі відомі злочинці.
Є і інші сучасні ординці –
професура сокири й ножа.
На Росії – ці урки відомі.
Їх би якось вернути додому
із нового екзил-гаража.
[b][i]VІІІ[/i][/b]
Не швидко казка мовиться тямущим,
зате ви перші знаєте про це –
в країні дурнів Чахлик Невмирущий
висиджує собі яйце-райце.
А наші? Наші п'ятаки збирають,
оскільки є іще Поля Чудес
у Липецьку, офшорії, у краї,
де Дуремари мають інтерес.
Немає поки іншої причини
лякати всіх, коли усе не так.
«Нетачкою» ми їздили щоднини,
і «кучмовозом» у лиху годину...
А нині що? Той самий автопарк
і зоопарк, але таки донині
у новоросів виросла дитина –
троєголовий вилупок Горинич
по імені [i]непереможний ФАК[/i].
Не обіцяє абревіатура,
що це хороший образ без образ.
У їхніх лапах лопає культура,
і наша економіка, і здуру
вони і Буратіні кажуть, – [i]фас![/i]
І наш П'єро у них на побігеньках,
і депутати у кишенях їх,
і нація, і Україна-ненька,
купована у родичів чужих.
Ото й Кощій висиджує ще яйця,
Баба́ Яга чекає на курчат.
А восени наш Буратіно-Яця
а може й інша яйцелоба паця
на Прєсні теж прийматиме парад.
[b][i]Епілог[/i][/b]
Герої наші – всіх років
напівживої України.
Тиранів списано в архів.
А я все думаю донині:
[i]І як той Тлустий уцілів,
що із Піноккіо зробив
іще живого Буратіну?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662472
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.04.2016
[youtube]https://youtu.be/T9caBw0AsOw[/youtube]
Де височить Чумацький шлях,
лунає пісня українська.
І сяє у палких серцях
неопалима наша зірка.
Де ти не є,
зіронько часу,
сонце встає.
Темрява гасне.
Спів солов’їв
лине до тебе.
Очі твої
дивляться з неба.
І поки наші рубежі
оберігає світла зірка,
нехай на відстані душі
у небесах сіяє Квітка.
І хай співають козаки –
американці України.
Нас об’єднала на віки
американська Чураївна.
Де ти не є,
зіронько часу,
сонце встає.
Темрява гасне.
Спів солов’їв
лине до тебе.
Очі твої
дивляться з неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662288
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 26.04.2016
Коли йдемо тією течією,
яка уже не залишає сліз,
то як не повинитися душею,
що не жили, а мучилися з нею
у цьому краї зеків і лакиз?
І поки не жили, а виживали
у вирі суєти і самоти,
тону́ли, то із неї виринали –
із глибини до тої висоти,
якої у юдолі сліпоти
і зрячі у собі не помічали.
Екранами пройшла як ураган
така собі[i] Ельвіра Мадіган[/i],
якій життя судило «вищу міру».
Але куди летіти на біду
метелику у заскленім саду,
де вижили «еліта» і банкіри?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2016
Мова поезії інша,
поки існую… мовчу…
А озивалась раніше
Музою вітру, дощу.
Падаючою зорею
Ліра майне уві сні.
І не долине до неї
Мрія моя вдалині.
І затихає луною…
Тужить душа за такою,
поки сльозу не утре.
Тільки радіємо рано.
Мрія хмариною тане
і забувається. Мре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661716
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.04.2016
[i] [/i]І
Ой, [i]Расєя-мати[/i],
вата і корито,
міни і гармати,
роги і копита.
Манія-ідея –
[i]хочу еСеСеРу[/i],
вікова вандея:
Сталін і Бандера.
Вічні хато-пали,
горе-лиходії,
а завоювали
дулю у Росії.
Нищили Кучума,
у казаха – юрту,
в Україні – думу,
а сьогодні – хунту.
А спитай у нього,
що воно у неї?
Ой, візьме на роги
за чужу [i]Расєю.
ІІ
– Ми такі наївні
п'яниці й нероби,
у своїй країні
українофоби.
Нам на допомогу
їдуть воєводи –
[u]гоги і магоги[/u]
півночі і сходу.
Є за що конати –
за руїни наші,
за язик і Рашу,
є куди тікати.
Будемо служити
Путіну-уроду
Хочемо судити
іменем народу.
Наші отамани
за орла й корону.
Там, де є кияни,
буде сіра зона.
Ми – колона Раші,
а не ідіоти,
убивають [u]наші[/u],
ну а ми – не проти.
Урки-забіяки
це вам не [u]укропи[/u].
Повертай Аляску
і кусок Європи!
Де ти, наша Путя?
Чом тебе немає?
Ми уже по суті
«кровушка радная».
Няша і Захаря,
Таракан і Поні,
Ось яка ми пара –
злодії в законі!
Нас усе чекає
у Європі Київ
і охороняє
Петя Олексіїв.
І ракети всує,
і не треба міни.
Рашу копіює
влада України.
Їхні [u]рожі[/u] – лиця
у тієї ж мами.
Візьмемо столицю
голими руками.
Перемре до літа
армія уперта.
Є іще еліта –
з матами поети.
І такі ж повії,
і язик руїни.
Буде у Росії
мати Україна.
ІІІ[/i]
Ой не розуміє
чучело месії,
що не вся Росія –
зеки і злодії.
Що і прісно, й нині,
будуть славу мати
у своїй родині
воїни-солдати,
поки в Україні
будемо єдині
і у кожній хаті
Волю шанувати
і плекати Мрію,
Віру і Надію
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660727
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.04.2016
Імперія катів
лінчує все,
що у собі
загрозу їй несе.
І[i] оперує
[/i] тупо
безголов'я.
Росія
[i]закалялась[/i]
у бою
і за усе,
до чого охолов я,
я їй –
у очі «унтера» –
плюю.
Великодушні навіть дикуни.
У зоні
і [i]законні
пацани[/i]
не посягають
мучити невинну.
А нице уособлення
[i]страни[/i] –
опудало
гібридної
війни
мою Надію
убиває
в спину.
І повезуть її
на Бірюсу
дивитися
[i]тайожную красу,
поститися[/i]
і допивати чашу.
Ой, рано
[i]вечоріє на Обі,[/i]
щоб уявити
кожного
собі
паяца-гуманоїда
на Раші.
Ой не один,
я думаю,
ще є,
хто поділяє
бачення моє,
які [i]передові
народні маси[/i]
у Чуді,
у Рязані,
у Кремлі,
та й на усій
зашореній землі,
що виродила
Вову-фантомаса.
І розумію це
не лише я,
що наша
дипломатія –
своя
у рашіє-рошенового клану.
Кому охота
мати на коні
таку живучу
у своїй війні,
даровану
історією
Жанну?
Я п’ю за Русь
за нашу
ще живу,
її велику славу
вікову,
а у моїй молитві
за Надію,
за каторжан
у тюрмах і тайзі
і за [i]красу
на річці Бірюсі[/i]
я проклинаю
місію
Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660406
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2016
[i]« Знов – по колу буття.
Знову стрілися Авель і Каїн.»
[/i] Л. Ігнатова
Уже зів'яли проліски і ряст
і нагадає нам Еклезіаст, –
[i]нема нічого, що не проминає.[/i]
І сон-травою знову облітає
яса краси, що радує на час
відведеного у юдолі раю.
Усе й усіх овіює весна:
плугатаря у полі, чабана,
і окриляє воїна надія.
Не вписується у весну війна…
Линяє на палітрі полотна
жіноче щастя і дитяча мрія.
І наче сяє сонце угорі,
і рани омивають знахарі,
і нібито уже сміються діти,
і виплакали горе матері...
Але коли воюють упирі,
то не уміють ангели радіти.
Не забуяє облетілий цвіт,
коли чорніє знову білий світ
і у сумне минуле повертає.
І туманіє сива голова,
що на весні уже і рік, і два
надія
ще пожити
умирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660176
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.04.2016
Іде весна у маєві журби
і у буянні[i] розового безу.[/i]
Перукарем у довгої доби
рудавий ліс вичісує чуби
у дуба, і косиці – у берези.
Борги у ночі забирає день
і видає добі її аванси
за блюзи ненаписані, і станси,
і арії, і оргії: пісень,
пташиного балету і романсу.
У лузі чути соло солов'я,
басолі деркача і бугая,
і акафісти білої ворони.
І се усе дарується мені,
бо я умію бачити сумні
фіалки і веселі анемони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660025
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.04.2016
У долині, у ріку глибоку
весело стікають ручаї.
Так і вірші – у її потоки
мають литись, як оці широкі
і високі хвилі течії.
Що тобі, поезіє, до мене?
Я своє уже переспівав –
і весну, і літечко зелене,
і осінні золотаві клени
у альбом тобі намалював.
Ну а нині у моєму полі
чую, – [i]люлі-люлі[/i]. А на волі
оперились інші солов’ї.
У моєму тихому садочку
потечуть поезії струмочки
у чиїсь модерні ручаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2016
Донбас палає. Море – у крові.
Росія багатіє. Мало миру
і братії, і їхньому кумиру.
Не вистачає їм по булаві.
Немає ні царя у голові
у мафії, ні міри, ані віри.
Усі бажають бути при ділах –
і автори, і діячі розколу.
Ленініана падає додолу,
але немає істини в устах
і ніби остовпіли на часах
оратори [i]кисільного[/i] посолу.
Уже на жито орана стерня,
на сіяння нового урожаю,
а ще на рубежі чужого раю
гряде без роду-племені рідня –
наївна і нахабна кацапня,
якої тут і кореня немає.
Немає й іскри Божої в тобі,
мій окаянний кате-супостате.
Умієш грабувати, убивати
і воювати на чужім горбі.
Але запам’ятай, що у юрбі
тебе карає Україна-мати.
Усі сини боронять ще її,
а пасинки сидять у хаті скраю,
чекаючи у [i]маї[/i] короваю.
А до корита лізуть глитаї.
Агей, Союзе, а за що бої?
Кому Надія жити заважає?
Угоди попираючи старі,
не тямиш, як ужитися у мирі.
Усе ще уповаєш на вампіра.
І володіють нами упирі
на сідалі, на шиї, угорі
з високої трибуни лицеміра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656696
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2016
Іще не вечір і до ночі
куняє у мені піїт.
Мене чарують Ваші очі,
але на станції – транзит.
Але оказії немає,
аби замовити меню.
І я у залі не чекаю
мені обіцяну рідню.
Це не ідилія із казки,
а – у минуле колія,
якою їдуть небораки
і козаки, такі як я.
На іншу прозу мало часу.
І я питаю, як поет,
чи є такі надійні каси,
де продають до Вас [i]білет[/i]?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654203
рубрика: Поезія,
дата поступления 24.03.2016
Ой, не умію я співати
про перелази та тини
і поетичні сидерати,
які заглушать бур’яни.
Себе самого я вже переріс,
і є імунітет від паразитів.
Наспівую мелодію під ніс,
аби на неї клюнув композитор.
Ой, хочу я на мандоліні
зіграти Раші полонез,
аби і в нашій Україні
її Союз навіки щез.
Усе о’кей. Живу єдиний раз
і бринькаю акорди на гітарі.
Виконую Висоцького наказ
і акцентую слово на ударі.
Нехай Надію Муза гріє,
а Ліра додає тепла.
А балалайкою Росії
хай остається ла-ла-ла.
Але коли закінчиться війна,
я і тоді зіграю на гобої,
що я живий, і не моя вина,
якщо у Раші кінчились набої.
Ой, не умію я співати
про перелази і тини,
то краще реквієм зіграти
за покаяння сатани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653917
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 23.03.2016
[youtube]http://youtu.be/cj6nV97EDDY[/youtube]
[i]Ремейк на романс М. Матусовського
«Белой акации гроздья душистые»[/i]
Вітер із юності чари навіює,
ніби блукає алеями час,
де аромати акації білої
аж до світанку дурманили нас.
Я пам’ятаю і ночі зі зливами,
і силуети у темній воді.
Боже, якими були ми наївними!
Як ми ще вірили щастю тоді.
Скроні мої укриваються інеєм –
квітом акації весен ясних.
Тільки зимової віхоли білої
щось нагадає сьогодні про них.
В час, коли вітер вже марші наспівує,
знову і знову пригадую я
ті аромати акації білої,
ще не забуті, як юність моя…
…кетяги пишні акації білої
неповторимі, як юність моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653589
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.03.2016
***
Я уві сні вичитую слова
і рими мелодійні, досконалі.
А наяву п’яніє голова, –
як не розбити ці тремкі скрижалі?
***
Достигає маківка років,
усихає і немає зміни,
епітафій, і немає слів,
поки поховаємо дідів,
без яких немає України.
***
Себе не нав’язую. Боже, боронь.
В симпатіях – дуже постійний,
коли почуваю довіру долонь.
Якщо ви – у воду, то я – у вогонь.
Я з тими, кому я потрібний.
***
Звичайно, я – не херувим.
Моє ім’я іще зелене.
Колючий терен... Не святим
покину я свій отчий дім.
Я не розвіюся, як дим,
коли згадаєте про мене.
***
І не можу, але мушу сам
темряву розвіяти синам
і чекати зі свічею – раю.
Ось і все, що я робити маю.
Але, – ніж повірити словам
і давати соло солов'ям,
краще я себе переспіваю.
***
[i]Коляд-коляд-колядин[/i]… Ну а далі? Забуваю.
Я із тисячі один, але менше не буває.
[i]Коляд-коляд-колядин,[/i] – колядую я до неба.
Я на тисячу – один, але більше і не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653411
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 21.03.2016
***
Обнімає Сербія Росію
і Корея – всі її орлята.
Я не обнімаю, бо упрію,
і надію маю ще на ката,
що уміє гадину обняти.
***
Дожилися, окаянний брате?
Та не мій, а вилупок Батиїв.
Посадили карликів на шию –
ніколи і ріпу почесати.
***
Поки осінь, то уже й – по літу.
Холодами ближче до зими.
А весною нічого радіти…
Як же наші душі обігріти,
поки вилізаємо з пітьми?
***
І юність поважає старість.
І діти родяться на радість,
аби не вимерло село.
Але яка велика жалість,
що цього наче й не було.
***
Дісталось щастя повні жмені.
Все багатіли на роки,
аж поки дожились таки.
І жити вже не по кишені
і доживати не з руки.
***
Є ще надія у мого народу,
і Михаїл закликає з небес
вірного Сина трудящого роду, –
обороняти і волю, й свободу,
поки Месія іще не воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653367
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.03.2016
[i]« А помнишь на крыше?
Сколько там всего было?
Мешты… Разочарова-а-а-ния…»[/i]
Котяра
А пам’ятаєш, скільки тих пригод
було у нас на нашому горищі?
Були ми, наче фабрика й завод,
де ціни на продукцію найвищі.
Я був передовим робітником,
а ти мене до кузні ревнувала,
але ні стінгазета ні партком
про наші шури-мури ще не знали.
Купались ми , як сир у молоці,
щосереди, а то і щонеділі.
Чекали комунізму у кінці,
а от дітей робити не уміли.
Тоді в Союзі сексу не було!
Були паради і були накачки.
Але великій партії на зло
ми не чекали на її подачки.
Ти говорила, що менталітет
у мене, як у того піонера,
якому надоїв імунітет
майбутнього революціонера.
У що завгодно вірили тоді
любителі напитись і поїсти.
Але у горі, радості й біді
ми флібустьєри і авантюристи.
Я був тобі Отелло «во плоті»,
а ти мені, звичайно, Дездемона,
аж поки я у вирій полетів,
а ти за сиром каркала, ворона.
Що є, то є. Але немає зла
на явне, що мені було таємне.
У нас була любов така взаємна –
оскомина і досі не пройшла.
Коза не чує правди від козла,
якщо вона для неї неприємна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652963
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.03.2016
Усе ще хочуть нас нагодувати
із панської злодійської руки.
А може досить, окаянний брате?
Наїлися «добра» за три віки.
І напоїли, і сікли на пласі,
і у бою – у спину різаком,
і в казематі… Пухли у ГУЛАзі,
та гидували вашим [i]язиком[/i].
Отямитися не могли раніше
і відали, що це життя одне,
але уже не може бути інше,
аж поки [i]агітація[/i] мине.
А ми і досі закликами ситі.
[i]«Немає революції кінця?»[/i]
Ідемо молоді несамовиті
у ролі віковічного бійця.
Але не виживаємо святими.
І не рятує армія юрми,
в якій жили братами побратими
великої союзної тюрми.
І нині намагається держава
орієнтири правити мої,
а головне – завоювати право
устояти на захисті її.
Та дякуючи бойовій науці,
є висота, і є мета свята,
і є знання, що довіряти дуці –
це наша ахіллесова п’ята.
Нехай твердині будуть непорушні,
і хай на небі не воюють душі,
і не у пеклі буде наш парад.
Нехай не буде реву канонад,
а батареї й бойові «катюші»
накриє Божий і вселенський «град».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652773
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2016
Надія у імперії єхидни –
не те, що Єва і велике Пу
десь у едемі – у СІЗО…
Невинна
слов'янка не покориться[i] веспу́[/i].
І орлеанська діва України
не буде сповідатися попу.
Найтяжче помирати у неволі.
А де та воля у такій юдолі,
у ореолі мряки сатани?
Суди Росії їдуть на гастролі.
Які то суки й [i]сукини сини[/i]
цієї бойової сарани!
На сцені – інквізиція Росії!
І ватників у що не одягни,
у них одна неутоленна мрія,
щоб ми жили так само, як вони.
Раби у пана, слуги у чинуші
тримаються зубами за [i]мурло,[/i]
бо закортіло їхньому [i]карлуші[/i]
побути ще у ролі Отелло́…
Рашисти – новоявлені арійці,
у тартари несетеся на трійці,
як це іще у Гоголя було.
Уламками [i]великої культури[/i]
заволоділи [i]урки КаГеБе[/i].
Пишається юродиве цабе
у ролі, апріорі – самодура.
Та не перемагає диктатура,
коли і небо жовто-голубе.
Дає [i]отмашку[/i] лівою, а права
вже усихає, як і вся держава
на заході і сході од Москви.
Та аплодує нація ізгою.
Історія глуха. Іде на ви
орда гуманітарного конвою.
О ви, одвічні нації кати,
яка сліпа і зла у вас Феміда!
Які самі ви криси і кроти!
Не дай то, Боже, отаку сусіду,
з якою – як не буча, то війна,
і не перечекати лихо й біди
аж поки перебіситься вона.
А на границі Азії-Європи
вмирають гуманоїди-укропи,
чужі обороняючи світи.
У негліже актори і актриси,
і з табакерки чортиків до біса,
і носії святої простоти
ідуть до невідомої мети.
Вироджуєтеся, великороси.
Тому то і жадаєте крові
і булави.
Собі. По голові.
Тому усе ще жалите, як оси,
аби переповзали рівчаки
опухлі алкоголіки й совки.
Злодії і садисти-кровопивці,
ви будете судимі, як убивці
дітей, жінок і їх захисників.
І поки помагає Божа сила,
Надія є і буде.
Не скорили
потуги ваші духу козаків!
Самі собі копаєте могилу
і на віки
між націями
рів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650779
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2016
[i] Лікарці Оксані[/i]
Автор
Лікую зуби, а на серці – рана.
І не тому, що зуб мій – золотий.
Мене лікує(уявіть!) Оксана
і я радію, що іще живий.
Я слухаю її з відкритим ротом.
І що не каже, я киваю, –[i] yes![/i]
У неї очі, наче із небес.
А я стікаю слиною і потом.
У голові у мене є ще ґлей,
але готовий я віддати зуба,
аби отак прижала до грудей
нехай і не Оксана, але люба.
Буває у житті чудова мить.
Колись із ностальгією згадаю.
Вона мене запитує, – [i]болить?[/i]
А я у очі їй відповідаю,
що я стійкий, як укри у бою.
Лежу і не ворушусь, як убитий.
Яка вона хороша – не сердита.
Іду – на Ви... на ви-могу встаю
і пенсію нащупую свою.
Пора
за задоволення
платити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649489
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 06.03.2016
[b][color="#168516"]Коли сади
оазою буяли,
і утопало у росі зело,
і так у світі весело було,
але і цього видавалось мало,
я бачив очі, що мені сіяли,
і ангели у небі малювали
об'явлене мені
твоє число.
Давно-давно,
але ще пам’ятаю
і білі хмари, й небо голубе,
і сонце догораюче, і скраю
зелені шати гаснучого раю,
де я ішов побачити тебе –
таку чарівну, як зелені шати,
і білі тучі в небі голубім,
таку мою, що і не розказати,
як я і досі дякую
тобі.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2016
Ми – українці, і споконвіків
ми арії, і скити, і поляни,
і наша Русь – земля пра-пра-дідів,
як і була ще за часів Бояна.
Московія рече, що ми хохли
і зрадники імперії і віри.
Але такі «погані» ми, коли
не вистачає крові у вампіра.
Була Кубань. Є Таврія, Донбас,
та українців там лишилось мало,
бо наша Раша у боях за нас
кров нашу християнську проливала.
І ми уже ніякі не хохли,
а малороси рашеської мапи,
тому що нас очолюють козли,
недожиди, нацмени і кацапи.
Качає м’язи карла бойовий
і пуп землі у пролетаріату.
Тому що Путя не такий дурний,
і Лєніна уміє шанувати.
І вояки у Раші не дурні.
Грабують, убивають і – додому,
тому що це бойовики Чечні,
а от Росія й досі ні-причому.
І думають гібридні барани,
що ми усі петлюри і бендери,
тому що ми сьогодні – це вони
учора ще есери еСеСеРу.
Тому що мова нації – язик,
тому що комуняки захотіли
не жовте і блакитне, а навік
чуже рядно криваво-синьо-біле.
Налиті кров’ю очі у биків,
і зиркає колонія рабів
з екрану теле-ящика на себе.
І не гіпноз, і не телекінез,
але їм легко залишатись без
історії, якої і не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649189
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.03.2016
[i]« Нема у революції початку,
нема у революції кінця»[/i]
Радянський афоризм.
Уже не мучить, – [i]бути чи не бути,[/i]
але щемить душа за сущий світ,
за тим, що є, і за усім забутим,
і тим, що йде за чередою літ.
Природу націй не міняє лихо
і не рятує горе і біда.
І у Йордані, і на Рейні тихо,
але уже тече гірка вода.
Еліті захотілося до раю.
У Лазаря ще є імунітет,
але куди ховатися – немає.
Уже й у пеклі – суєта суєт.
Осліплені ідеями «гіганта»,
шукають долю шахтарі-мутанти
у чорній антрацитовій землі.
Але Європа акціями сита –
[i]немає як, нема куди подіти
макаку і горилу у кремлі.[/i]
Іде війна за інтереси Раші.
А умирають волонтери наші.
І нащо це онуку і мені,
що явно починаються із Дону
апокаліпсиси армагедону
у затяжній і пагубній війні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2016
Літає Муза уві сні
у таїні земного раю.
Та не співаються пісні,
коли єдиної немає.
Лети, омріяна моя,
у сни оманою ясною.
Тебе одну чекаю я
цією ранньою весною.
Піймали пасію мою
тенета бабиного літа.
А я із Музою стою
і не умію обігріти.
Минає літечко моє
і, приморожене зимою,
іде у Лету житіє,
а я – у осінь.
За журбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2016
[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»[/i]
М. Лермонтов
Даруйте, лицарі відваги,
і не омиті бідолахи,
що ви лежали горілиць,
коли одні не впали ниць
перед атаками убивць
і розбишаками ватаги.
Даруйте, роти і полки,
і українці-командири,
що не ганьбили честь мундира,
коли пішли бойовики,
а от у Раді – навпаки,
позасідали дезертири.
Що ви зі смертю візаві
утримали Савур-могилу,
у камені окопи рили,
робили рейди бойові,
і поверталися живі,
коли «орлу» карнали крила.
Коли кубанські «кізяки»
(і аж ніяк не козаки)
явили Каїна уміння
і відтяли своє коріння,
рубаючи у дві руки
живої нації насіння.
Коли виходили з «котла»,
а вас «перемагали наші» –
херої-найманці із Раші
із автоматами [i]ор*ла[/i],
і убивали з-за вугла
«шахтёры»-урки із параші.
Чекайте кари, парвеню,
кубло московської зарази,
що облапошило Чечню.
Ніхто у тебе й за платню
уже не вилікує сказу.
Кирдик – опудалу Кавказу,
що заведе і цього разу
«велике Пу» у западню.
* – відомо кого. .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648156
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.03.2016
« Пророками не відбудешся»
Автоафоризм
***
Єпархія
зріла
паяца
Кирила
не знає і знати не хоче,
які у Московії кадять кадила,
кого
оточили,
кого [i]замочили,[/i]
у кого виколюють очі.
***
Вожді і боси –
нації біда,
коли нема
у голові
Христа.
Їх істерія вірних ублажає.
І не бояться Божого суда,
і ладану…
І мріє тамада,
яким його
історія згадає.
***
[i]– Уже нічого
не дарую,
не позичаю,
не даю...[/i]
Такою Україну чую.
І я за неї
голосую,
а матюки –
за [i]мать твою.[/i]
***
Уже конвої
не везуть
«бабло»,
тому що п'яні битої багацько.
Уже Союзу, наче й не було,
уже і Білорусії
дійшло,
що є у неї
Пуцька,
а не бацька.
***
Нема чого
на сонце
нарікати,
а уночі
на темряву пеняти.
Якщо немає Бога у душі,
не помагають і свої пенати.
Тому
нема
надії
на чужі.
***
Що
за утопія?
Не у Європі я.
А на амвоні – чужі барани.
Йде дегустація – п'ємо за націю,
а оп’яніла
гієна
війни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647885
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.02.2016
***
Все з ніг на голову стає.
Колись поетові платили
на суєту і житіє.
А нині, сам собі не милий,
поет уже не видає,
а лише витрачає сили
і ...викуповує своє.
***
Цитуємо і Окуджаву,
і інші чуємо слова:
[i]«Ми пишемо не ради слави!»[/i]
Але нашіптує лукавий:
[i]«Радій, що ціла голова!»[/i]
***
Немає кари на закони.
Не все, що пишеться, годиться.
Та видаються [i]моветони[/i]
і тиражуються мільйони,
хоча читають одиниці.
***
Ніхто завідомо не знає,
що нас чекає на віку.
Але нікого не лякає,
що лиш поет відповідає
за кожне слово у рядку.
***
Не об'єднують марні надії
і застої у вирі подій.
А роз'єднують різні стихії
птах у небі і жаб у воді.
***
Опудало висміює паяца,
а ілюзіоністи – чудеса.
У гуморі – трагедія уся.
Сатирики іронії бояться,
а карикатуристи – ляпаса́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647304
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 27.02.2016
[i]« Февраль.
Достать чернил и плакать.»[/i]
Б. Пастернак
Яріє лютий, і погода каже, –
[i]посіємо на ярину зело.[/i]
А сонце блисне – тільки смуга ляже
на дачу, на городи, у село.
А там таке роздолля біля хати.
Уранці – дощик, ночами – туман.
Не треба ще полоти і сапати
ані зело, ані сухий бур'ян.
Вирує неосвячена водиця,
вокабулами радує синиця
і оперою вулики гудуть.
Підсніжник он киває головою
і проліски, синіючи сльозою,
іще себе у руки не дають.
І хочеться, і можеться не дуже.
Вологою напоєні калюжі,
позиркують очима висоти.
Немає апетиту до роботи.
Робота є, але нема охоти,
коли отак м'яукають коти,
щось поливати і кудись іти,
оспівуючи одою рядочки
або, як півень, арії для квочки.
То краще подивитися здаля,
як оду випаровує земля.
Корону крони одягла калина.
Березами освітлені гаї.
На дуба задивилася ліщина,
погойдуючи китиці свої.
На гору виповзає лісосмуга
із долу у поля поза ліси.
Рум'яно-білі котики лози
вербової заманюють до лугу
із ними у піжмурки погуляти,
сороку білобоку доганяти,
побачити, почути, що вона
вороні чорній цілий день стрекоче.
Але ворона слухати не хоче,
що рано починається весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647020
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2016
[i] « Широка страна моя родная.
……………………………………………
где так вольно дышит человек.»[/i]
В. Лебедєв-Кумач
***
Усе ще вояжує сатана.
І як штанина, «широка страна»
із Таврії до самого Китаю.
Але губа не дура. Хоче Каїн
дешевої Дніпрової води.
Та почекайте ще, раби орди –
уп’єтеся ропою із Дунаю.
***
Є у Росії патріоти.
У Думі ще буває думка.
У гуморі… Яка це мука,
копіювати гея-бота!
Які актори-ідіоти
у ролі міні-недоумка!
***
Що є – то є, а що нема,
те у Московію не піде.
Та нащо отака сусіда,
що об’їдається сама,
а далі ще й на шиї їде?
***
Озвіріли [i]барбароси.[/i]
Де та Сирія, ІГІЛ?
А на носі – малороси.
Тиражує плем'я босе
на всю голову дебіл.
***
Не буває лихої години,
як у Раші біда і війна
під іконою Матері й Сина...
І немає такої скотини,
щоб у пашу не лізла вона.
***
Війна війною, але миру - мир
іде непереможною ходою.
Тисячоліття плине за водою*.
І як не ворохобиться вампір,
а наостанок захлинеться кров'ю.
* – за версією апокаліпсису останній термін правління сатани становить тисячу років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646932
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.02.2016
Кличе осінь у бабине літо,
а весна у минуле вертає.
І не знаю, чи треба радіти,
що кохання моє не минає?
Як ти, мій голубе сизий?
Де ти? Озвися увись.
Я ще чекаю у вирії візи.
Ось воно – наше [i]колись.[/i]
Полонянка чужого народу –
я до тебе у думці літаю,
поки в’яне мальована врода,
поки літо жіноче минає.
Мрією, соколе милий,
перелітаю моря.
Де пролітають ключі журавлині,
там і журавка твоя.
Повернутись ніколи не пізно.
Та не можу весною у осінь.
Ми стаємо далекі і різні.
Не квітує любов на морозі.
Можу у мріях літати,
та у полоні надій
не долетіти до нашої хати
птасі далекій твоїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
[i] « Струсили пингвины: Что же будет?
И откуда ветер к ним пригнал гостей?»[/i]
А. Горохов
Велике Пу імперію снує,
а павуки-шамани заполяр'я
об'єднують у капище своє
релігії і дике православ'я.
Нечиста сила хоче над усе
об'явлення і блуду, і Корану.
І ось «мироточивого» несе
на Кубу до престолу Ватікану.
Є шкірні інтереси у Кремлі.
І головний удар армагедону
на нашій поневоленій землі
готується од Сяну і до Дону.
Релігія Росії, як чума,
поширюється аж до Антарктиди.
Пінгвіняча парафія сама
не має до Гундяєва огиди!
Та ідентифікацію її
ніякий папірець не визначає.
Вони, як укри є, та – нічиї,
бо титульної нації немає.
Нема, то буде. Ходить коліньми,
обнюхує чадіюче кадило.
І буде православніша, ніж ми,
тому що у пінгвіна є Кирило.
Заволодіє арами землі,
і язиком «родним» оволодіє.
І буде мати брата у Кремлі,
а у тюрмі – свою сестру Надію.
І довгі ризи нації його
приглянуться комусь у Ватикані.
І будуть дивуватися, чого
він голим побіжить до океану.
Бо це ж не те, що двісті соболі́в
у вигляді скупої симонії.
Це світова корупція у дії
і конфесійний договір попів,
як розіп'яти душу Україні.
Московія бажає по Дніпро
ділити метрополії добро.
Католики – на заході країни.
А Україні за її красу
на лемеші і клепану косу
перерахують шкірою пінгвіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646041
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2016
Як у тумані даленіє пам’ять
оазою німого дежавю.
Чи не тому і досі сльози кануть,
що іноді не радує, а ранить
усе, чим дорожу я і живу?
І ні на що уже не претендую
і маю те, що явно заслужив.
А як і ні – допишу, домалюю,
аби герой мій жив і не тужив
із лірою моєю одесную.
І поки, Боже, Ти іще єси,
іду я од лукавого у люди
[i]десятою дорогою[/i] усюди,
де є ще відображення краси,
яка мені поезією буде.
І поки ще скрипить перо моє,
і на порозі в інше житіє
зоря ранкова п’є у травах роси,
я бачу за коловоротом днів
усі дороги пройдених років,
жнива, отави і мої покоси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2016
Уміємо торкнутися струни
забутою мелодією серця.
Ми і чарівники, і чаклуни
інкогніто приходимо у сни
і наяву, якщо душа озветься.
Не уявити іншої стезі,
якою чумакуємо до краю,
якого по теорії немає,
але бринить, буває, у сльозі,
з якою автор сам себе читає.
Описані системою рівнянь,
які ніяк уже не розв’язати,
цінуємо в поезії таланти,
а маємо у області бажань
ті корені обмеженості знань,
які ховають їх координати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2016
Коли мале цабе не помічає
у силі слова якісну мету,
то це одне, буває, означає,
що інколи я правильно іду.
Ну, а якщо іду за течією,
або не йду супроти неї я,
то вистачає бульки однієї,
аби вертати на круги своя.
Але коли колегія музейна,
виконує не місію буденну,
а набирає у роти води,
то це умовно має означати,
що, може, це і є її пенати,
та їй сюди – по лінії орди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644713
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.02.2016
Історія висміює на кутні
і на котурни ставить будь-кого.
Он лабутени узуває Путя,
а ратиці – парафія його.
Але Росії клоуни потрібні.
Є ідіоти, ось і отаман:
і [i]плотне[/i] одоробало негідне,
і [i]харя[/i] попандопуло-подібна,
яким [i]гундяї[/i] окропили сан.
Не має Малоросія столиці.
Але у Лугандонії – парад.
Бандерів ірокези блідолиці
женуть поміж рядами колорад.
А колоради, [i]яко обри-звірі[/i],
б’ють і руками, і ногами б’ють.
Гей Україно! Це [i]єдиновіри[/i],
а поки-що кати і конвоїри
тебе у резервацію ведуть.
Ще є тайга у Раші до Амуру.
Але її надії у війні
і анексує виродок Тимура,
сусідню територію рідні.
І поки ще єдина Україна
читається – «єдыная срана»,
говорять артилерія і міни,
із прерії [i]тайожної[/i] руїни
у Київ імпортується війна.
Росія завойовує Китаю –
і Таврію, і газовий Іран,
і Сирію по Тихий океан.
Кривава окупація триває.
Червоношкіра братія линяє,
і курить не махорку, а кальян.
Освоєні колонії Росії.
Аборигени раді до ікот.
У темені такі ясні надії!
І весело «…ликует весь народ».
Вігвами офіцери позаймали.
А вояки – окопи і бур'ян.
І туманіє голови дурман.
А генералу-маркітанту мало,
що ірокези ріжуть могікан.
Песиголовець Рашії загавкав,
шакал у Лугандонії завив.
Який непередбачений мотив!
Агресія затягує удавку,
Європа зариває томагавки,
а Порох люльку миру запалив.
Бо українці – це не індіанці.
Не побіжать самі у Колиму,
коли не вистачає резервацій
не те що на Дону, а й у Криму.
І наче реформації готові,
і наче в Україні не орда
орудує, а знаний тамада.
Але які презумпції чудові!
Їм також захотілося, як Вові,
[i]мочити[/i] й не боятися суда.
А піонерів нації не густо,
а слідопити-судді не осли.
Усі щаблі юдеї зайняли.
У засіках і у казні не пусто.
Сторожувати зелень і капусту
усе ще намагаються козли.
Чекає Україна Гайавату.
А маємо юрбу і матюки.
Позаду скво, готові воювати
кобзони, зеки і бойовики.
Боїться за чуприну голомозе,
яке вже оскальповане і так.
Які були носи! Які морози!
А нинішні? Ого! Це віртуози.
Що вартий сам на букву е’М’ чудак!
І галасують рупори розбою,
окутуючи правду у брехню.
«Лихой орол» веде їх за собою,
а заодно і братію свою.
І того, що із мордою коняки,
і того, що готує ешафот...
Але чекай оказії, народ.
Читаємо вампуми індіанки:
і пса Дімона заїдять собаки,
і ліберала загризе койот.
Тому сади всю Думу у пірогу
і дуй на Ніагарський водоспад,
у тартари і не вертайся, гад.
Усе одно тобі одна дорога
у мавзолей,
до Лєніна,
в барлогу.
І наречуть тебе Орлиний Зад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644027
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 15.02.2016
Буває всяке у житті людей.
Не випити бездонного джерельця.
Не кожен прилипає до грудей.
Не кожна притуляється до серця.
Вона існує. Ти – її слова.
Іще не вечір, хоч усе минає.
Ти ще нуртуєш, як вода жива,
а от її – цілющої, немає.
Вона моя мелодія одна,
а ти її луною є і досі..
Вона була – як повінь і весна,
а ти – як течія її у осінь.
Минають і розлука, і жалі,
забудуться і радості, і горе.
Ти обнімаєш душу на землі.
Вона манить у небо неозоре.
І не жалію, що не остудив
ні почуття, ані суєтне око.
Чи я тебе у небі заслужив?
Чи їй не долетіти так високо?
Обоє найрідніші і …чужі,
коли міліє серця таємниця.
Ти – як напій у спраглої душі.
Вона – моя не випита криниця.
Це не біда на голову мою,
що й досі не сумую за тобою.
Вона своє шукає у бою,
а ми перемагаємо без бою.
Без неї я тобі не завинив.
А із тобою ще радію, сивий,
що маю найщасливіше із див.
І як не є, але і я – щасливий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016