| Сторінки (20/1972): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i]« І був Авель пастухом овець;
а Каїн був землеробом».[/i]
Буття, глава 4, вірш 2.
Ой, леле, леле! Є загадка серця.
Які разючі риси земляка:
усміхнене обличчя «западенця»
і хмара на обличчі «східняка».
Одному сняться воля і свобода
і коровай у хаті на столі,
а іншому – мана чужого роду,
купована за долари й рублі.
Одному – вільна матінка Вітчизна,
зелене місто і міське село,
а іншому – на чорний день трутизна
і панахида ближньому на зло.
Одному – щастя кожному і силу
перемагати, сіяти, рости,
а іншому – аби усіх скосило
або у прірву потягли чорти.
І на ура іде за комуніста
колона п’ята партії орди.
І научає армія кремлівська,
що далі йти уже нема куди,
якщо самі обрали депутата,
якого висували на горі,
аби умів рукою показати,
куди протягнуть ноги шахтарі.
І все це є любов до мого брата,
чи ненависть до чистої душі,
якій і ближні й дальні не чужі?
І – єй же єй! Як треба небагато,
аби всім дітям догодила мати,
що захищає східні рубежі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476433
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.02.2014
[i]« На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих...»[/i]
П. Г. Тичина
Минає майже сотня літ
як триста лицарів-спартанців
на першій із останніх станцій
поклали голови на лід.
Минає майже сотня літ
з тих пір, як банди Муравйова,
як і сьогодні дикий схід,
скропили сніг святою кров’ю.
Минає майже сотня літ,
як тужить мати-Україна
за страчених дітей невинних,
що тільки вийшли в білий світ.
Минає майже сотня літ,
як їхні очі ся закрили,
як на Аскольдовій могилі
лягло їх десять під граніт.
Минає майже сотня літ
як у двобої в чистім полі
за нас і за майбутню волю
поліг навічно славний рід.
Минає майже сотня літ
з тих пір як сльози втерли Крути,
з тих пір як тяжко нам збагнути,
за що побито юний цвіт.
О, юне птаство, як не є –
у вільних вісімнадцять років
вмістилось все життя твоє.
А сонце Крутів так високо,
щоб не забули ми уроків,
які історія дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475754
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.01.2014
[i]« На позицию девушка
провожала бойца»[/i]
М. Ісаковський
Юнака на позиції
обнімало дівча
на очах у міліції,
на виду в палача.
І коли за туманами
заясніли поля,
голубими екранами
запалала земля.
Хоч і очі ятрилися,
і були на краю –
поневолені билися
за свободу свою.
Пригощали за розкоші,
і за голий народ.
Нагадали Московщину,
і дали за «Оплот».
І устала «аґромная
совкова́я страна».
І згасає свіча моя
за імлою вікна.
І нічого не радує,
поки падає цвіт,
а «радімая» армія
оскверняє мій рід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475444
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.01.2014
[i]« Як гартувалась криця»[/i]
М. Островський
Тінь деміурга упала на все, що не проти
йти у окопи і спротиву наперекір.
П’ята колона полює, як тать, патріота
на перехресті розвіяних вір і зневір.
Б’ють барабани. В горнилі гартується сила.
Подих останній у кожного є про запас.
Кожного хвиля на гребінь подій підхопила,
і не зламати усіх, коли й небо за нас.
Бо і планети лінійно стоять у параді
стражем діяння народу по волі Творця.
Нація духу формується на барикаді
у непокорі – за честь,
за людей,
до кінця.
Не умовкають гучні вічові тулумбаси
волі й свободи.
Єднає єдина мета.
Ямби й хореї напевне уже не на часі.
Рубана фраза гуртує розрізнені маси.
Серце яріє. Вогонь запікає уста.
Час вимагає не ту рафіновану оду,
що розмиває по контуру прозу життя,
а кулеметної черги поезії по антиподу.
Перемагає петиція волі народу.
Революційна мітла вимітає із хати сміття.
Ліра набату лунає нечуваним громом:
[i]– Ми не раби!
Наші гени від січовиків.[/i]
Не до снаги – годувати своїх ворогів.
Мир – у хати. У палаци – війна за законом.
Полум’я чорне очистить повітря озоном
голої правди,
що вирветься
із пазурів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475316
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 27.01.2014
[i](Пам’яті українського сина Вірменії)[/i]
Боже, як ясно на небі.
Вечір за обрій пливе.
Зорі дарують планеті
сяєво вічно живе.
А під ногами снігами,
х́угою все замело.
Веснами...
...буде зело.
Постріли –
вечорами...
.................................................
–[i] Боже, що сталося з нами?
– Бігме, страшніше було.[/i]
Вчора убили людину.
Рана душі не одна.
Банда стріляє у спину.
Де ж вона – наша весна?
Як же вона посивіє
знову з вини палача.
Не повернути Сергія.
Жаль,
по закону
не смію
шаблею,
змаху,
з плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474708
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.01.2014
На будь-яке на світі запитання
є відповідь. Та проповідь стара:
хтось має припинити руйнування
тоѓо, що творять інші для добра.
Тоді не буде люто, криво, косо,
і юність осягне свою мету,
і зрілість буде бачити під носом
усе, що мудрість бачить за версту.
Чого вмирати?
Ради чого жити,
коли сумління спати не дає, –
[i]чи має бути, як сьогодні є?[/i]
На цьому світі є чим дорожити.
Не володіти –
мріяти, творити
і захищати наше і своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
[i]« Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала»[/i]
Олександр Олесь
А ми такі, коли з моста – у воду,
коли уже гарячим припекло,
ми біжимо попереду народу,
попутно викорінюючи зло.
Протистояння є: людей і націй –
невинної «святої простоти»*.
А в бік революційних ситуацій
недолі нашій ще іти й іти.
Суспільство – боси, босі, спекулянти,
і бестії, і біси з еРВеКа.
Еліта – що не варта п’ятака,
і ті, кому вже нічого втрачати,
і – ласі до кишені общака.
Між ними – прірва, ґрати, барикада.
Над ними тіні вимерлих совків.
І серед них підпільна люта банда
у відчайдушній лаві юнаків,
доведене до відчаю майбутнє,
яке не бачить виходу в пітьмі,
приречене законами безпутніх
довічно животіти у тюрмі.
А далі – всі прилиплі до екранів,
байдужі і, ретиві без боїв,
учасники невидимих майданів
існуючої нації рабів.
Існуємо і добре. Що там завтра?
Нічого?
Нам, – [i]нічого[/i].
Як завжди.
Терпіти можна. Ходять поїзди.
Вбивають брата.
Догорає ватра.
Стікає кров.
Іде народна варта.
І де Європа?
О!
Нема біди.
[i]*«Свята простота», – слова Яна Гуса при страті, коли народ підкладав поліна у вогнище, на якому він горів.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474320
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.01.2014
Епоха – у очікувані дати
нової злуки і близьких розлук
із бестіями страти і розтрати
прилиплого до нечестивих рук.
Невговтана сугестія в натурі
все тулиться до вичахлих ідей.
Вже і вовцю́га у овечій шкурі
з кошари заау́кав до людей.
А як же! Уповає на Шевченка!
А скільки ще зуміє для добра,
аж поки рідна Україна-ненька
розколеться по течії Дніпра.
А неня й каже, – [i]змийся, вражий сину,
із лахами в омріяне кубло.
Я лантуха завдам тобі на спину
і ушивайся під лиху годину,
аби і духу твого не було.
Тобі – в казкову Русь, мій проклятущий,
з «бабо́ю» і з Ягою, що візьмеш
і донесеш аж до сусідських меж,
де тільки трясця, а не хліб насущний,
де ще чекає Чахлик невмирущий,
що ти його дорогою підеш.[/i]
***
Не роз-
ді-
ля-
ю.
Тільки розумію,
що далі йти уже нема куди
народу, що поділить назавжди
мету колаборації і мрію
водо-розділом гніту і біди
і похоронить право і надію
на дні несамовитої орди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474080
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 21.01.2014
[i]« Комусь наче здається,
що слово не навчилось жити в підпіллі?»[/i]
Свіжоспечена думка
Запитаю одиноку осінь,
де зима і що їй винні ми,
що ніяк не вибереться й досі
до хрещенських візій і морозів
на світлини матінки-зими?
Доганяє вечорами в полі
сиву зиму осінь молода
тай питає, чом на видноколі
не густіє крижана вода?
А стара зима відповідає, –
[i]видно забарився дід Мороз.[/i]
Ой, блукає поза небокраєм
перекотиполем льодовоз.
Видно десь погодою керує
доганяйло холоду в раю
і не хоче знати і не чує
про велику місію свою.
Видно не хватає поганяйла
і, аби було, як у людей,
треба узаконити негайно
кільканадцять крижаних ідей.
Отоді уже й заморозіє,
і пройдеться площами туман,
і ніщо на світі не зігріє
навіть заарканений Майдан,
що сьогодні світиться багряно,
дихає і додає снаги.
І линяє хиже навкруги,
де народ вирує океаном
і ось-ось позносить береги.
І скресає віковічна крига
від початку до кінця зими.
І весна стоїть під ворітьми.
Хай це поки тільки-но відлига.
Згине Ірод – пропаде й барига.
Ми ще є
і м́и ідемо.
Ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473614
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.01.2014
[i](Мотивація перекладу очевидного)[/i]
Ну як собі заборонити – мати
і розуміти музику у слові?
Але, буває, хочеться співати
чужі мотиви на сучасній мові.
І кесарю вертаємо належне,
і чуємо претензії сусідські,
а мова має йти про суверенне,
освячуючи душі українські.
Художнє слово істину малює
палітрою і дум, і діалектів.
Є, є палкі сентенції естетів,
та гідного ніхто не ігнорує.
І хто у себе свого не почує,
той не почує і чужих поетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2014
Заяскровіло, замайоріло
у синій далі ясним вогнем.
Заголосило затужавіле
жіноче серце за молодцем.
Не забуває, та не почує
сумних мелодій слова прості.
Кигиче чайка, кує зозуля
і вік минає у самоті.
Почуй, козаче, вертай додому,
бо опустіє життя твоє.
Хто порадіє тобі старому,
коли і жінка не пізнає?
Не наробився дурний бурлака.
Пустіє хата, сім’ї нема.
На сіні виє чужий собака.
Біліє тім’я. Іде зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473187
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 17.01.2014
Люблю людей на цій сторінці,
хто представляє мій народ,
і не люблю, коли ординці
кидають камінь в наш город.
Іду до себе білим світом
у край беріз і полину,
щоб залишатись неофітом,
коли немає талану.
Розкопую в собі таланти,
які Всевишній дарував,
аби до неба долітав,
коли не вміючи крилато,
захочу знову вибирати
між вороння і білих ґав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473009
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.01.2014
С. Єсенін[i](вільний переклад)[/i]
Клен ти мій опалий і заледенілий,
Чом ти похилився в заметілі білій.
Може щось почулось, чи когось побачив?
Чи ідеш гуляти за село, козаче?
.
І, як п’яний сторож, вибіг на дорогу,
У заметі снігу приморозив ногу.
Так і я, п’яненький, все шукаю двері,
Не дійду додому з пізньої вечері.
Там на тин оперся, там вербу помітив
Тай співаю пісню, згадуючи літо.
І на розі хати ще побуду кленом,
Тільки не зів’ялим, а таки зеленим.
Ой, утрачу скромність, затуманю мізки,
Як чужу дружину, обніму берізку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472267
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2014
Зима заощаджує чари.
Дарує дощі затяжні.
І рідко кочуючі хмари
минають вечірні Стожари,
розтанувши у далині.
А ранками далі і далі
пливуть животами униз,
і вижаті за́ ніч печалі
міняють на світлі коралі,
умиті туманами риз.
А вигляне сонця люстерце,
потішить усіх залюбки:
то кине промінчик у серце,
то зайчиком плюхне в озерце
за вигином плеса ріки.
І повінню вирине свято,
і кине весна якорі,
і вечір поверне крилато,
і зійде минуле кирпате,
і буде жура до зорі.
І сторож нічний усміхнеться
на небі веселим серпом,
і вигнеться лінія серця,
що раптом неждано заб’ється,
не приспане зоряним сном.
І десь за лунким видноколом
покличе досвітня луна...
І – тихо...
[i] – Вона?
– Не вона?[/i]
І знову замкнулося коло,
куди не поверне ніколи
ця рання зимова весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471796
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 11.01.2014
– Прийди.
Якщо не можеш, то приснись.
Хоч на хвилину повернись
живим.
Знайди.
Хоч ніччю повернись отим
таким хорошим, молодим
колись
до мене серцем пригорнись.
Проснись.
Прийди до мене з небуття.
Ти ж бачиш, як сумую я
твоя?
Виходить сонце з-поза хмари
і посміхається з небес.
Це не такі великі чари,
аби і ти в мені воскрес.
– Почуй.
Почуй, кохана і прилинь,
мене самого не покинь
в цей час.
Забудь
про все, що роз’єднало нас.
ми ще зустрінемось не раз.
Поклич
і в день ясний і в темну ніч,
побудь,
побудь зі мною і розвій
осінній сум. І зрозумій –
я твій.
У вічності чекати мушу
все, що відклали на колись.
Не розпинай за мене душу,
а краще Богу помолись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471350
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.01.2014
[i] « Якби ми вчились так як треба...»[/i]
Т. Шевченко
Перед собою не святим, не вічним,
підтятим злом, окриленим добром,
присяду в класі шістнадцятирічним
за парту учня, що скрипить пером.
Чи вийду на перерву разом з вами,
послухаю «сільського москаля» –
і теж скриплю, але скриплю зубами.
Я знаю – грішно гратися словами,
але забудьте. Це сказав не я.
Це вам кричить з глибин віків Хреститель,
це із пустелі − «вопіющий глас»,
це вас навчає мудрості Учитель,
колись розп’ятий вами і за вас.
Це дивиться Шевченко з каземату
на незбагненне плем’я молоде,
що, не дай Боже, стане панувати,
то й рідну неню в прірву заведе.
Це пишуть кров’ю ті мільйони вбитих,
кому в’язали волю на віки
домашні «просвітителі-бандити»,
що рвались до партійного корита,
коли вперед вели «більшовики».
Це голоси скатованих поетів,
це сіє зерна правди зрілий муж,
це вчителі з предметних кабінетів
достукуються до незрілих душ.
Це в очі ваші дивиться ровесник
з минулого в далеке майбуття,
де ви ще стоїте на перехресті
натхненними заручниками честі,
щоб змити бруд і вимести сміття.
Це Божим Духом оживає слово,
щоб освятити землю з висоти.
Хоч вам до віри довго ще іти,
але повірте, буде рідна мова,
то буде шлях до світлої мети.
Про ваші душі встигли всі подбати
і кожен залишив своє на вік.
Була б душа. Та де її шукати?
О, невмируще плем’я просторік,
якби були ми мудрістю багаті,
то не манкуртів мали б випускати
і не духовних, вибачте, калік.
Домашнє зло вилазить із-за парти.
Чортополох знекровлює наш рід.
О, «нєдорослєй» чесні адвокати,
якби ми вміли юність захищати,
не випускали б телепнів у світ.
Не мали б [i]те, що маємо[/i] до нині,
не заглядали б в зуби «хазяям».
«Глас вопіющого» не чути у пустині,
позакладало вуха «москалям».
Хреститель надривається від крику.
Буяє суржик. В’яне рідний квіт.
О ви, яскравий приклад без’язиким,
якби ви не були такі дволикі,
не видавався б чорним білий світ.
О ви, хто все ще [i]ЗА![/i], хто ще не [i]ПРОТИ[i]
чужих реліквій на своїй землі,
о, хитромудрі горе-патріоти,
якби ви вчасно затуляли рота
з чужим глаголом, модні вчителі,
як посміхнувся б кожен безневинний,
страждаючий в навколишньому злі.
Та хоч сьогодні на моїй землі
згадає Україна свого сина?
[u][i]«Сміється божевільна Україна
у смертнім леті на чужім крилі».*[/i][/u]
1998
[i]* – Цитата з вірша В. Стуса, якому напередодні Різдва могло б виповнитись 75 років.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471090
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.01.2014
З Різдвом вітаю і бажаю
завжди і всім, як в цей ось день,
земного радісного раю,
удач, звитяг, нових пісень.
Хай обереги і пенати
охороняють добрий рід,
і [i]многая[/i] щасливих літ,
і [i]благая[/i] таке писати,
щоб захотілося обняти
весь неосяжний білий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470902
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 07.01.2014
Новий рік.
Різдво.
Пішло на весну.
Коляда, щедрівки і… млинці.
Крига скресне, білий світ воскресне
на шляхах людей у всі кінці.
Хто – в хатини, хто – в земні чертоги,
всі – до церкви...
А на небесах
стелять і вирівнюють дороги
всім, хто пішки прокладає шлях.
Тільки душі рвуться в чистий простір
по спіралі з черговим витком
у безмежжя з вічним божеством.
Хай мороз гуляє на погості.
Лихо – в безвість. Все хороше – в гості.
З Новим роком! Зі святим Різдвом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470711
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2014
Принесла зимонька Різдво,
і – втішиться Пречиста.
У Віфлеємі – торжество,
і в нас святки дитинства.
Ось тільки вечір під поріг, –
[i]гайда колядувати![/i]
Рипить під чоботами сніг
від хати і до хати.
Воскресли символи життя
в натопленій хатині –
макітра, ступка і кутя,
і матінка в хустині.
Запахли з печі пиріжки
і прянощі квасолі.
Горять на покуті свічки.
Спить дідух на престолі.
І на печі – два горобці,
і на лежанці писки,
і немовлятко на руці,
і старшеньке в колисці.
І ще молотники малі
з гостинцями в кишені
позносили дари землі
і щастя повні жмені.
Причепурились образи
хрест-навхрест рушниками
і мироточать дві сльози
в Ісусової мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Не заваджу людям в добрій справі,
там, де в долі людства – є й моя.
Адже, хто завадить цій лукавій
десь когось посунути на лаві,
де сидять достойніші, ніж я?
Тільки ще довгенько нам стояти
рівно, смирно – може років сто,
поки всіх, приречених до страти,
реабілітують супостати,
поки нас не любить ще ніхто.
Поки [i]золотого й дорогого[/i]
не помітить кожен чоловік,
що нікому кланятись не звик.
Поки рясту не топтав чужого,
бісер не метав до ніг дурного,
і для ближніх присвятив свій вік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Мої літа, мов з вирію лелеки,
тривожать пам’ять зустрічами в снах
та образами дійсності в казках.
І всі найближчі, вже такі далекі,
як в піднебессі перелітний птах.
Блищать разки циганського намиста.
Калейдоскоп усміхнених облич.
За вербами – коловорот... Спориш...
Моя патріархальщина дитинства,
як ти ще краєш душу та болиш.
Чи йдеш поза ровами до пралісу,
чи греблею до самого млина,
все кличе та ж ревуча мілина,
де з-під опусту крізь густу завісу,
немов міраж за берегами Стіксу,
манить неопалима купина.
Все ніби оглядаєшся в минуле,
що за далеким обрієм пливе,
все голос той, що нібито й забули,
все начебто по-рідному зове.
Моя рідня все далі, й далі, й далі
по всіх світах торує власний шлях.
І тільки в тих дитячих віщих снах
тримають греблю струхлявілі палі,
і так щемить від смутку і печалі,
що й камінь в білій піні – у сльозах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470295
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
[i]Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі,
яку Господь, Бог твій, дає тобі![/i]
П’ята заповідь Божа
Я знову сьогодні в краю
дитинства, сповитого сонцем,
щоб глянути карму свою
в раю за причільним віконцем.
Іду на прогулянку в ліс
на поклик боліт за лугами,
за сумом похилих беріз
над зболеним образом мами.
На серце спокута лягла,
що вже й сповідатись намарне.
В озер і річок дзеркала
вдивляється небо безхмарне.
І наче з-під бані церков
вчуваються ангельські дзвони.
Душа, наполохана знов,
вичитує Божі закони.
[i]«Любіть і шануйте батьків» –[/i]
в цю заповідь віримо свято.
Та часто нічого, крім слів,
не чули ні мама, ні тато.
Хоч все ще звучить заповіт, –
[i]вертатись частіше додому,[/i]
немов запізнілий привіт
на весь приголомшений світ
з небес винуватцю незлому,
який Вас колись не провів
в далеку останню дорогу,
як мусять сини матерів
хоч – в ніч, та зі свого порогу.
Закриються очі на мить.
Душа відгукнеться на сповідь.
І легше продовжити повість
потомкам і предкам століть.
Навіки заснуле не спить,
коли прокидається совість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Відмерехтіло як мана
все, що дитинство обіцяло.
Урвалась юність, мов струна,
і старість ллє за шкіру сало,
і залишається так мало
на течії юдолі дна.
Дощі – на радість та біду,
на щастя – бурі та тумани.
А я до себе все ще йду.
Мені ще зупинятись рано.
А вже коли покличе небо,
чи вдарить блискавка, чи грім,
нічого іншого не треба,
аби не заважати всім.
Жив баламутом, чи монахом
чи натомивсь від добрих справ,
чи став так званим олігархом,
а от людиною не став –
не толочи чужої гречки.
Не запрягав – не поганяй.
Хотів відсидітись скраєчку,
то і на лаври не чекай.
Все переводиться нінащо.
Негідне викреслять з рядків,
і не прославиться пропаще
в байкарській хроніці співців.
А як доплив до середини,
то будь хоч тим благословен,
що зміг на поприщі людини
не впасти, граючись з вогнем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2014
Вітаю в колі Зодіаку
плеяд і зоряний Парнас
із роком синьої коняки,
що називається Пегас.
І поки ще Волосожари
не освітили небеса,
хай просвіщають людство чари
і неримована краса.
Хай ллється сонячно з екранів
любов і дружба де-не-де.
Якщо кохані – «на майдані»,
хай революція гряде.
Така, щоб пір’я з них летіло,
коли дванадцять промайне,
щоб знали і душа і тіло,
що двоє все одно – одне.
І хай примножаться в родині
щасливі і успішні дні,
до віників нових від нині
хай будуть радість і пісні...
Хай буде світло без Драконів,
Змія хай буде не бридка,
хай буде Кролик при короні,
хай Тигр вподобає Бика.
Хай буде спокій, поки Півні
чекають сала від Свині.
Хай в позаземній далині
щезають падаючі тіні.
Хай нас на Синьому Коні
не спинять десь посередині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469556
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2013
[i]Борис Пастернак[/i]
Тільки почую, як вальс зазвучить,
Знову загляну крізь двері в щілину.
Лампи вкрутили, зібрали стільці.
[i]– Пурх,[/i] – і під стелю летять конфетті,
Маски і лики хурделиць нестримних.
Бачу ялинку – найпершу в житті.
Блиск і чаклунство невидимих сил,
Сепії мантій з мазками білил
Темно-коричневих і золотих
Кішок лінивих, манірних франтих.
Порхання блуз, перегуки хорів,
Рев карапузів, сміх матерів,
Брошки і коржики – в різні боки,
Фініки, книжки – на перегонки.
Дух, як із печі, кипить вертоград,
Люди і речі, і все – напрокат.
В хвойному царстві усе нарозхват,
Кожен отримав, що встиг, невпопад.
Млосно і жарко! Ялинка в поту
Клеєм і лаками п’є темноту.
Дощиком срібла по хвої стекла
В блискіт живиці і дутого скла.
Топиться віск, розм’якає смола,
Сиплються іскри, тремтять дзеркала.
Темно. Усе догорає до тла.
Мало-помалу виходять до залу
Гості потомлені із-за стола.
Шляпи, калоші і башлики –
Поки їх вічні забудьки шукають,
Ставні і двері беруть на крючки.
Зверху – квартирки у ніч відкривають.
Скоро вже півні до трьох доспівають.
Злякано тіні синіють навкруг,
Лізе квартиркою протягу дух
І новорічні вогні задуває
Свічка за свічкою, чітко, на слух, –
[i]Фух, фух, фух, фух![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469528
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 31.12.2013
***
Все більше зменшується вік.
Все ближче місяць лютий.
Десь випав сніг під Новий рік.
десь все, як має бути,
стоїть притрушене в снігу.
І в кожному будинку
складають мешканці нудьгу
під лісову ялинку.
***
Кому не снилось на віку
вмирати за народ?
Що легше – дати жебраку,
чи падати на дзот?
***
Ми всі до дна землі Господні діти.
Але немає в тому дивних див,
що кожен проживає в тому світі,
який своєю вірою створив.
***
Здобутки від нестатків своєрідні.
Нема взірця, що служить за зразок,
ні зиску від церковної обідні,
ні користі з прочитаних книжок…
Одним багаті,– [i]коли люди бідні,
то скільки в них не пройдених стежок.[/i]
***
Такі ми биті і такі негорді,
що все забронювали в небесах.
Та не застрягти б на вузьких стезях,
де карма б’є однаково по морді
і того, що прославився в народі,
і тих, кому ганьба встеляє шлях.
***
Не буде менше, ніж дарує Бог,
не буде більше, ніж дає надія,
не щезне те, що вітер не розвіє,
немає краще щастя багатьох,
немає гірше, ніж міраж на двох,
що кличе безнадійніше, ніж мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469359
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Зупинився біля хвіртки
епохальний час.
Час гребти з-під ніг підстілки
й розігнати недомірки
попереду нас.
***
Ой, такого не було ще зроду.
Рік новий гарант зустріне сам.
Всі чекають послання народу
юдам, самозванцям і псарям.
***
Що не студент, то хуліган.
Не справишся з юрбою.
Чіпляє іграшки Майдан
донизу головою.
Хреновий з коміка стратег,
що верховодить нами.
Бо краще вас – ногами вверх,
ніж нас – вперед ногами.
***
Це що за брат, коли воно агресор?
Це що за інтервенція продаж?
Шалений тиск підкупленої преси
за братні непідкупні інтереси –
це істинно нечуваний шантаж.
***
Де золотої нема середини,
кожен за правду свою – волонтер.
Поки дві істини є у людини,
доти і буде в нас дві України,
що розділяють совків і бандер.
***
Ось і «народ» за прикладом держави
настриг купонів з прихвоснів «еліт».
За пару сот нахлебчеться отрави,
на кон за брагу честь свою поставить,
а потім тверезіє кілька літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469332
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.12.2013
***
Обмундировані і ситі,
підібрані по бирці, –[i] свій[/i]
сидять псарями при кориті,
вгодовані, мов на забій.
Ніколи кнур не відповість,
як в нього появилась вілла.
Зате настирний журналіст
заслужить вирок Чорновіла.
***
Відомо, хто зійде на п’єдестал,
де гепнув ідол, руки розпростерши...
У КПУ об’явлено аврал.
Карбують напис, – Сімонєнін Перший.
***
З Майдану можна в’їхати у Ради.
З периферії – прямо на гарбі.
Зі сцени – у верблюда на горбі.
А от щодо вакансій на посади,
то одіяло тягне всяк собі.
***
З донесення підпільника «ліхова»
бандерівці побили «беркутян».
І так вже сталось, що для літер слова,
з кривавих плям складається, – [i]МАЙДАН,[/i]
а нижче крупним сленгом, – [i]ЗДЕСЬ БИЛ ВОВА.[/i]
Спіймали мера і лохом зробили.
Тепер він теж народний патріот.
Його не били. Трошки пожурили,
у крісло приготовлене всадили.
Хай ще подурить іміджем народ.
***
Порозумілись Вова і пацан –
одних кровей творці антимайдану.
Нікому не потрібен той Майдан,
зате потрібен кримський Магадан
і все на захід, що лежить погано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469123
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.12.2013
Сідлає осінь синього коня
і вже зима чатує сни урочі,
а дим ілюзій ще туманить очі
майстрів низати паволоку дня
на новорічні візерунки ночі.
І кожному ввижається в цей час
зелений шум в сосновому серпанку,
і на сторожі місяць аж до ранку
з блискучим ликом, наче мідний таз,
все дивиться, як світиться для нас
міраж зірниці на руках світанку.
І дід Мороз, що з неба ще не зліз,
в торбину хмар складає подарунки
і запрягає у Великий Віз
баских коней проворної снігурки.
Щезають сани, хмари. Світла тінь
Чумацьким шляхом мчить в добу щасливу,
де в чорнім небі синій-синій кінь
за обріями визолотив гриву.
П’яненький сон лягає на крило,
безсонням днів причумленої, ночі.
І зводять вгору місто і село
свої за ніч ще не побляклі очі.
І зоряного неба ліхтарі
примружено вдивляються в майбутнє,
де нам здається начебто відсутнім
все, що тепер присутнє до зорі –
міцні-міцні домашні якорі
і все, що залишається у грудні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468568
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.12.2013
[i] «Страшне перо не в гусака».[/i]
Рубрика «Перця»
Ви думаєте, – суржиком нє вмєю?
Ого! Ще й как. Но не врублюсь ніяк.
Вы обойдіте ноне всю Рассею,
там і болвани говорят не так.
Язык – предмет сучасных суеверий.
Нас наущали многа вчітєлєй.
И вот вдолбили, што не Пушкин геній,
а охлократи всячіскіх мастей.
Але, якщо серйозно й дуже щиро,
то прихвосні заслужених совків
ще й досі морди лиць змивають мирром
з єлеєм більшовицьких матюків.
Та хто перелицює душу вражу?
Продовжуйте, мамзелі і мужі –
квадратики з чорнил для епатажу
і чорні натюрмордики душі.
Коли твоя Вітчизна в небезпеці,
а ти ховаєш голову в пісок –
іди... в кіно, скачи на дискотеці,
та рилом не брудни цих сторінок.
Якщо ж у тебе клепок не хватає,
студентів на майдані не суди.
Майбутнє їх покликало туди.
Коли ж у голові царя немає,
то ти собі радій, що хата скраю,
дивись ТВ. Не рипайся. Сиди.
Мовчи, що ненавидиш патріотів,
пильнуй з кремля собі поводиря...
Коли всі ЗА, а ти за гроші – ПРОТИ,
і все це цирк, то згинь під сказ, мара.
Вже краще бути циркачем на дроті,
ніж олухом небесного царя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468420
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.12.2013
Це ще не бум, це – ейфорія.
Віват, Росія!
Браво, брат!
Вернули здерте – дурник рад.
Та ж і школярик розуміє,
хто з тих мільярдів збагатіє
і в чий офшор піде «відкат».
Танцюй під дудку, небораче,
скачи, як схоче давній пан.
Дарма, що внук колись заплаче,
віддавши свій жупан козачий
латками «Тришке на кафтан».
Жили з молитвами до Бога.
Чекали звільнення з ярма.
І дочекались – все дарма.
Неначе і була дорога
ходити з президентом в ногу,
та виявляється – нема.
Всіх пов’язали і скрутили
в баранячий, звиняйте, ріг.
І Бог нас, бачте, не вберіг.
І де своїх чорти носили,
якщо чужа нечиста сила,
не випускає за поріг?
Шалена сила! Тупість – криця!
Тваринна злість. Щити й кийки.
Відбити б руки – не з руки.
Сльоза ятрить, душа іскриться.
Ми вдруге підставляли лиця,
та в нас всього лиш дві щоки.
Ми козаки. Ми ополченці.
М́и – влада! Ось у чому суть.
Закон за нас, а в нас плюють?
Присяга в нас – служити ненці,
коли бандити-відщепенці
її дітей невинних б’ють.
То ж – начувайтесь. Наше право –
вже не стояти, а іти
наперекір дурній державі.
Зійдіть з дороги до мети,
ви, двоєдушні, двоєглаві,
осліпі в злобі і лукаві
народу вільного кати.
Доволі гратись в менестрелів.
В умах не просто пустота,
а смог з посудин Торрічеллі.
Проснеться істина проста,
але не в розмазні пастелі,
де вбогість пнеться вище стелі,
а та, що зціплює уста.
Доволі силу розпинати
і шкіру дерти з наших спин.
Прийшло біблійне, – [i]UPHARSYN![/i]
Прийшла пора – розбити ґрати.
На милість неба уповати
давно стомився Людський Син.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468354
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2013
[Хай краще нявкають коти,
ніж все ще гавкають кати...[/i]
Свіжий афоризм
Що упало, те пґопало.
Тільки як це сталось?
В Петеґбуґзі їв я сало,
в Києві пґославивсь.
І який тут вандал пґавить?
Щоб його ґоздуло!
Все одно мене поставить
ще один Меґкулов.
Бо кґові пґолив по вінця
і здійснив свій наміґ,
що ствоґив для укґаїнців
пеґший їх концтабіґ.
Як же сміли ви зіпхнути
виґодка такого?
Я ж послав під ваші Кґути
банду Муґавйова.
Я ж вас вчив голодувати
ще у Гґомадянську –
[i]вчитись, вчитись,[/i] ...і мовчати
пґо сім’ю ґадянську.
Як же ви пеґелякали
ЗМІ й ТВ ґосійські,
що на дґузки ґозбивали
наймудґіші мізки.
Що ж мені тепеґ твоґити?
Що це за есеґи,
що посміли встановити
пґапоґи Бандеґи?
........................................
Тільки ґаз на цьому світі
я душею покґивив,
що збґехав маленьким дітям,
як я чашечку ґозбив.
Тільки з витівки цієї
я під стінами Кґемля
все лежу у мавзолеї.
Не пґийме мене земля.
Все істоґія забуде,
та немає, і не буде,
і напевне не було,
щоб такі плохенькі люди
знов поставили пґиблуду
для пґишельців з НЛО.
Щоб побачили безпутні
там, де глибоко обґив,
світле завтґашнє майбутнє,
на яке я заслужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468203
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.12.2013
Ми – [i]словотворці![/i] Наше ремесло
не для слівця. Та часом, для годиться,
у джерело вмочаємо стило,
щоб «збагатити» витоки криниці.
Ми славимо і небо, і зело,
і ллємо воду. Раптом – освятиться.
А ви не замулили джерело,
що струмувало з-під цямрин криниці?
Ми на сторожі. Стилос і стило
викрешують крещендо громовиці.
А ви почули серцем джерело
бездонної писемності криниці?
Ви бачили, як донне джерело
[i]прозорить[/i] скаламучену водицю?
А ви змогли б, не ставши на крило,
очистити чорнильне дно криниці?
А ви співали гімн вождям на зло
у м[i]айданутій [/i]пафосом столиці?
А ви плювали в чисте джерело,
щоб [i]ѓімноміри[/i] ставили в криниці?
Звір, тільки вчора загнаний в кубло,
вже виглядає, [i]визвіривши[/i] пащу.
А ви словами заряджали пращу,
коли [i]стовпотворили [/i]ремесло,
щоб все, що в душах світлого було,
уже ніхто не витравив ніз́ащо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468153
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.12.2013
Болять, на вітер кинуті, слова.
Для чого все, коли потрібна казка?
Якщо це так, то плескайте, будь-ласка.
Аби з плечей злетіла голова,
прийдуть і перемога, і поразка.
Щоб розвінчати здіяне митцем,
достатньо рівно дві простенькі речі, –
[i]не чути і не зріти[/i]. А взірцем
обрати вічну істину Предтечі, –
[i]Покаймося! Ми, злидні, – не праві.[/i]
На Божий перст не можна нарікати.
Та де ж візьмеш усім по булаві,
кому погратись з нами – не звикати?
Ми з тих, хто вже не скімлить, а ричить
від рику знахабнілої держави,
і хто, зірвавши голос, не помчить
за пряником верховної неслави.
Ми тут таких химер наплетем́о
[i]про кров і нерви, про любов і жили,[/i]
з якими – над Майданом стоїмо.
Ми кожну шельму мітимо клеймом,
аби від злості й цих перекосило.
Та свіжий шарм і самовільний дух
просвітлює в братів людські обличчя.
Несамовитий броунівський рух
Майдан в потужність духу возвеличив.
...........................................................
Майдан пройде, та в тому справжня суть,
що хай один стоїть на барикадах,
його за це в святцях не пом’януть,
але й не проклянуть в часи блокади,
як тих, що зраді хармани плетуть
і тих, що «розпинаються» у радах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.12.2013
***
На станції життя
одна душа
спинилась одиноко спочивати,
світ роздивитись і про те згадати,
хто і для кого все це прикрашав,
з тих пір, як їй відкрилося буття,
яке не вберегли міські пенати.
***
Загадки світу – небо і людина,
що бозна де і на якому світі
була цим Зодчим створена із глини.
Та точно знаю, – Бог у тому місці,
з якого всесвіт видно, мов картину.
***
Коли покличуть, певно треба йти,
хоч і цікаво, хто без нас тут буде
не заздрити таким щасливим людям,
не в’янути, а квітнути й рости
і вірити в безсмертя, а не в чудо.
***
Багато є на світі дивини.
От українців – наче й не бувало,
хоч є і сало, й чорний хліб до сала,
яке так люблять браття і пани,
а їм все мало.
І без нас, а мало.
***
В багатстві барв земних простих речей
десь в задзеркаллі білий світ побачу.
Там в позолоті променів очей
твоя душа. Та не за нею плачу.
А разом з нею Господа молю,
аби навчив людину відрізнити
все золото усіх сезамів світу
від гіркоти сльозини з кришталю.
Коли невтішно десь ридають діти,
то як за кривду ближніх полюблю?
***
В кінці драбини бачу майбуття,
яке віки триватиме щасливо
на всіх щаблях.
Чому ж це неможливо
на цих найперших сходинках життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467376
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.12.2013
[i]На майдані пил спадає,
замовкає річ.
Вечір.
Ніч.[/i]
В. Сосюра
[i]– Ноу хоменд. Я – в приколе.
Надоели интервью.
Был я двоечником в школе.
Нонче РРодину люблю.
– На майданах заробляю.
Бабок мало, но торчу.
Благ не маю, мір не знаю,
як нічого не встигаю,
то нікуди й не спішу.[/i]
Причаїлось добре й вічне
на стезях до Колими.
Притупилось слово віще...
Ні майбутнє, ні вторішнє
не цікавить до зими...
[i]«На майдані біля церкви
посмутніли матері».[/i]
Михаїл чекає жертви.
Споглядає з царства мертвих
«ясен місяць угорі».
Поруч «беркут» вже дрімає.
Спочиває сатана.
Все одно в краю немає
отамана чабана.
На лотках антимайдану
замовкає рвань.
Щось принесли «атаману»…
[i]- Що там?
- Глянь!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467160
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.12.2013
На серці смута і тривога.
Десь забарились світлі дні,
що міражами над порогом
у вічі глянули мені.
Та не тому, що за узліссям
з очима Вія жде Зима,
і не тому, що все дарма
і в хату разом з мракобіссям –
[i]и «грядет хам», и ждёт тюрьма.
Що розпряжуться буйні коні,
а хлопці ляжуть спочивать,[/i]
І не тому, що в двадцять п’ять
держава мучиться в полоні
і лінії її долоні
не заживають від проклять.
А через те, що все спокійно,
і тісно брата стиснув брат.
І в боротьбі за Україну
перетворилось на руїну
сценічне шоу барикад.
Що все законно, аж противно,
ввійде у звичну колію,
і в снах так само буде видно
і Русь чужу, і «мать тваю».
І вже не буде завтра варти,
що зберігала мирний стан,
і вже надіятись не варто,
що від вогнів нічної ватри
не спалахне нічний майдан.
А спопеліє на Майдані
козацький дух, і Віче, й Січ,
і пряник в горлі нам застряне,
коли настане чорна ніч.
Коли нас банда роз’єднає
заради «цінностей» своїх,
коли служити присягає
на глум збезчещеного краю
сімейній мафії блатних.
І буде либитись з екранів
все те ж зловісне «божество»,
і знов убожество прогляне
крізь новорічне торжество.
І з Web-сторінок при престолі
оскаляться гнійним єством
намордники провладних тролів
з лакейським півнячим пером.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467110
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.12.2013
Що за бешкет? Що за крики?
Що за супровід, –[i] фашист!?[/i]
За «радную мать» російську
б’ють по писку, хто по списку
ще не став рецидивіст.
Що за морди озвірілі?
Хто кому там носа втер?
То, [i]«поклавши душу й тіло»,[/i]
лярви й тушки рвуться сміло
в КПУ із КПР.
Что за рвань поёт частушки?
То сработал Вовкин план –
пусть теперь ґлаґолют пушки –
бяки, зеки и титушки
едут с Крыма на Майдан.
Что за Йолки вместо ели?
Кто спіст́іл кізірній туз?
То китайці ахренели,
что маленько не успели
у таёжненький саюз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466701
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.12.2013
***
Це історик! Склалось історично,
що балотувався на горі
і створив таке собі обличчя –
гарна міна при поганій грі.
Всім по черзі прислужився клерком
у кліше народного борця.
І без чудодійного люстерка
не втрачав ні фейса, ні лиця.
Виступав то в тріо, то дуетом,
то вставав за партію один,
знав тяжкі секрети президентів,
та сидів, набравши в рот води.
Круглий стіл – і там серед «еліти»
і партійна совість не гризе,
що повинен певно що сидіти,
де Макар давно телят пасе.
***
Червоний могіканин з регіонів,
що хай би там копирсався в землі.
Але ж колись спонсорував на зоні
матроську тишу. А тепер червоні
пропхнули в слуги босам у Кремлі.
Заслуг немало, тільки їх не видно.
А от його помітно здалеќа.
При Берії служив би очевидно
в політбюро на цирлі у ЧК.
Тепер кришує гопників у радах
і пробує з трибуни [i]керувать[/i],
кому що [i]нада[/i] і кому [i]не нада
голосовать,
чи нє галасавать.[/i]
***
Письменнику у радах тяжко.
Було б не тяжко так, якби
в подяку мав якусь гілляку
за щиру віру в комуняку
ще за Хрущовської доби.
На славу важко заробити,
та є заслуга головна,
що удалось йому створити
реальний образ Пацана.
Пішли герої в супостати,
апологети – у вожді,
аби своє компенсувати
електоратом у нужді.
Отак тихенько й притупились
стило і стилос голови.
Хвилин би з двадцять залишилось,
аби згадалось, що там снилось
в кінці останньої глави.
***
Неначе свій серед чужих,
такий статечний між скажених,
він ладен примирити всіх
на користь більш непримиренних.
З конторських лав економіст
два дні відсидів у прем’єрах.
Не треба кредо і девіз,
щоб сісти партії на хвіст
і виступати за кар’єру.
Шторми проходить на плаву
і ніби й не про нього йдеться,
що цербер з лобі підприємців
комусь пильнує булаву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466633
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.12.2013
Усіх в кінці чекає чорна яма.
Чи бідний, чи статечний чоловік,
чи з комсомольців... Хто не більшовик?
У всіх була біографічна пляма.
Та ці, на цирлі в головного хама,
своє тавро не змиють вже повік.
***
Що силовик, не визначиш по пиці,
але мов пес, прислужував ПР,
на сторінках «Вечірньої столиці»
він виступав, неначе справжній мер:
і претендент, і діючий, і нині,
і прісно, і навіки, й мимохідь,
що ділить з кодлом все по половині
з прихваченого для своїх угідь.
Роздяг би всіх до нитки, та без голки
уже не залатає міськбюджет,
бо навіть Сам звільнив його від «Йолки»
за ним Самим освячений сюжет.
І як вони вжились в одній особі –
вальяжний котик і скажений пес?
І сміттєзвалищ, і кладовищ лоббі,
і у офшорах – не общак, а хоббі,
і результат – під зад і на експрес.
***
Тепер корупції – гаплик,
Мабуть остання рокіровка.
Один із бувших урок зник
і вигулькнув серед своїх,
хоч ніби був між прокурорських.
Найбільше – був би він капрал,
та репутація бандита
з тавром тюремного садиста
доводять – буде генерал,
якщо не сяде літ на триста.
***
І де воно взялося?
Осатаніло де?
Нема наказів боса –
є кров, як всім здалося,
в застінках МВД.
[i]– Єго не попросілі,
йон сам так захотіл.
Студєнтов ми нє білі..
Мі просто іх мочілі...[/i]
Серед лежачих тіл
чорти в ту ніч носили
поплічників горили –
опричників-катів.
***
Такому отаману не звикати,
втиратись у довір’я до лохів
тa йти по трупах ближніх-ворогів.
Пильнуйте, ним приречені до страти,
підставлені під кулі і гранати
жорстоких зайд, перевертнів-братків.
У вишиванці – націоналіст,
Під маскою – московський провокатор,
За ґратами – за нього журналіст
сидить за те, що вкрав у нього трактор.
Бандерівець – в тільняшці КДБ,
спецназівець – з тітушок-відморозків,
З усіх потрошку долари гребе
герой-козак для студії безмозких.
Якби і всю історію розрив,
таких героїв знайдеш небагато,
що фантастично уникають страти
за все, що він, як зрадник, учинив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466513
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.12.2013
[i]«Не стріляй у птаха на світанні...»[/i]
Із пісні «Три поради»
[i]– Майдан не впаде без одного, [/i]–
міркую сам собі один,
подавшись в ліс до дуба свого,
щоб схаменутись від новин,
погомоніти хоч з птахами...
Десь чути постріли в лісах.
А тут, картинно, над лугами
якимись рваними кругами
з’явився в небі диво-птах.
Немов зі скаргою до мене
він гнівно з болем щось кричав...
Я зупинився. Рідна нене,
з крилом, пораненим напевне,
той птах до птаства промовляв.
Над головою закружляли
з десяток скімлячих птахів.
А зрушив з місця - все розтало.
Все рідше постріли звучали
відлунням дальніх берегів.
Хіба знайдеш в душі розраду,
коли поранений і сам.
Птахи зняли свою блокаду.
Я помахав услід птахам.
В снігу лишились дві пір’їни
і знаки з неба біля ніг.
Червоної крові краплини
не прикрашали білий сніг.
Напевне лісники-мисливці
потренувались жартома.
Такої стріляної птиці
у їх трофеях ще нема.
Мабуть, не жертв євро-майдану
їм нагадали ці птахи.
Мабуть не чули, як від рани
і болю скімлять дітлахи.
А може це з небес напам’ять
дається знак з глибин віків
полеглих стрільців-козаків,
що нас підкуплять, стратять, зрадять
і під бульдозер загромадять
ті, що стріляють у птахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466459
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.12.2013
[i]«...євромайдан, антимайдан,»[/i]
Теги сьогодення
Без очевидців мало ясновидців,
яким доступні сенс, чи зміст, чи суть
майбутнього хоч років через тридцять,
коли й уроків нинішніх не вивчать,
і сліду днів минулих не знайдуть.
Хоч істина народжується в спорі,
та де-не-де присвоюють юрбі
права на особливу точку зору,
коли дурне над мудрим має гору.
Та істина дається в боротьбі.
Все врахував небесний математик,
крім аргументів сірості з пітьми.
На зло нам нарікати – не звикати,
коли нас ділять, щоб усе відняти.
І в цьому сутність влади над людьми.
В тяжкій борні за щастя і свободу
навчають людство, як мале дитя, –
[i]не лізь у воду, як не знаєш броду.[/i]
Далеко ще да берега народу
і в цьому сенс трагедії буття.
Як марно нарікати на погоду,
так ганити народ нема чого.
Історія знущається з народу
устами слуг елітної породи
і в цьому фарс минулого його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466171
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2013
Хочеться світлого щастя,
казки у білих снігах,
карти козирної масті,
сонця на битих шляхах.
********************
Хочеться сміху і свята...
Тільки за смертний наш гріх
нація нині розп’ята
на перехресті доріг.
********************
Хочеться гідності й честі
від рядових громадян...
Нація в бурі протестів –
[i]всеукраїнський майдан.[/i]
********************
Хочеться в серці відваги,
рватись вперед напролом...
В нації знов рівновага,
тільки між злом і добром.
********************
Хочеться в бій не останнім
стати за ближніх своїх...
Нація йде з Первозванним.
В бидла немає таких.
********************
Хочеться свищика з глини,
щоб до край світу свистів, –
[i]нації треба Людину,
поки діждемось вождів.[/i]
********************
Хочеться без автостопу
простору до Піреней...
Нації треба в Європу,
тільки не з чорних дверей.
********************
Хочеться міряти версти,
бачити світ з літака...
Нація хоче братерства,
та без боввана совка.
********************
Хочеться зразу й багато
за збанкрутілий алтин...
В націю будуть стріляти,
поки не всі, як один.
********************
Хочеться Нового року,
танців, дарунків, пісень...
Націю просять на «йолку»,
вкрадену з наших кишень.
********************
Хочеться знести палати,
де наш насущний жують...
Нація буде стояти,
доки лежачого б’ють.
********************
Хочеться з мріями жити
у полум'яних серцях.
Націю вже не спинити
на історичних шляхах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465684
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.12.2013
Провчали, били і навчали
дурних премудрі вчителі.
Одних до цеху прилучали,
а інших – ближче до землі.
А все ліниве та бездарне
п’ялось до вигідних структур,
а все жорстоке та безкарне
вже доп’ялось до верхотур.
І не відчепиться від тебе
це корумповане хамло,
і клешні тягне аж до неба,
та в нори стягує бабло.
І об’єдналось у державу
мерзотників численна тьма –
аби карати не по праву
і присудити до ярма.
І з пазурів не відпускають,
і їхні блазні їх вдягають
під чорні сукні та плащі,
та кров і соки висисають
аж до могили ці кліщі.
Але хіба тебе почують
найпримітивніші з істот?
Еволюційно прогресують,
та все жирують, та грабують
німий ощадливий народ.
Для когось – все це побрехеньки
про ранній та червивий плід.
Для інших – як достойний рід
відбивсь від рук своєї неньки...
А світ пручається в обценьках, –
[i]О нене, де твій кращий цвіт?
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465610
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2013
Ну що ж, життя продовжується, браття,
колись і лихоліття промине,
і згаснуть в нашій пам’яті багаття
нічних майданів, і кіно хмільне
розбурханого прагнення до волі,
до справжньої достойної мети...
Та воїн, що один лишався в полі,
не дасть упасти, поки треба йти.
Вже є діагноз – маємо хворобу,
якою заразились від совків.
Після діянь ще вернемось до слів.
І влада пам’ятатиме до гробу,
що люд не можна гнати, як худобу,
на Магадан чи десь до Соловків.
І спомини у внуків не погаснуть
про дзвони слави і тавро хули.
Нас не зломили, не перемогли.
Настане час і оживе прекрасне
завзяття душ, і буде сонце ясне
світити тим, що встояти змогли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465405
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2013
[i] Якщо ти не є доносом на поета,
то що ти є, поезіє?[/i]
Ігор Калинець
Ще тільки безмежна дорога
ледь-ледь відкривається нам.
Ще нібито віримо в Бога
в поклонах московським попам.
Ще тільки розумний початок
дурного для влади кінця,
а вже від Карпат до Камчатки
чекають «лихова байца».
Вже чути, – [i]не сміють ці троє
повести людей навмання.[/i]
Вже видно, данайці для Трої
будують в дарунок коня.
Вже кажуть, – [i]не треба нам віче
в догоду безликій юрбі,[/i]
вже трублять, –[i] не треба нам січі
на горе братам і собі.[/i]
Вже знають, що ідол ворожий
повинен стояти віки.
Вже кожен із авторів може
закреслити всі сторінки.
Не треба кривавих сюжетів...
Он – небо яке голубе!
А може не треба поетів,
що потім опишуть себе?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465071
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2013
[i]«Ферма тварин»[/i]
Джордж Оруел
Комусь потрібна слава на Парнасі,
когось підносить і віншує бал.
А хтось летить на білому Пегасі
туди, де знов басує Буцефал.
Брати з братами марширують в ногу,
єднаючись в труді і в боротьбі.
Одні шукають іншому дорогу,
а інші не знаходить і собі.
Та всім потрібне щастя в оксамиті.
Хай тільки не провідає народ,
що він, мов кляча, вже не хоче їсти
все, що дає не скопаний город.
Народу з ферми треба не в Європу,
де є людські умови і прогрес.
Опудало і те було не проти,
а от застрягли ратиці в ТС.
Вся Україна стала Межигір’ям.
Осел і слон дивуються, – [i]невже?[/i]
Та вже виходить на своє подвір’я
король в не дуже свіжих негліже.
І почалось.
Ефіри і канали
все спотворили в «шабаш волоцюг».
Вже брешуть, ніби США спровокували,
що беркутян обидили вандали,
що прямо жаль тренованих бандюг.
Що треба ще й подякувати бидлу
за християнську місію тяжку:
вони, мовляв, за те студентів били,
що другу не підставили щоку.
Вже і прем’єр зав’якав про закони
і спікер проповідує закон, –
не має права самооборони
ані студент, прибитий у погоні,
ні журналіст, оглушений кийком.
Вже й тут кришують кліпами амбалів
і ямбом славлять у своїх «стихах»
тих, що батяню мужньо захищали
і так безстрашно наганяли страх.
Проплачені заочні омбудсмени
чекають на прибутки з общака.
Все обкаляти, поки є зелені –
така тваринна місія совка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465007
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2013
Одним ятрить, а іншим зранку ріже
і зір, і слух питання наріжне, –
чому страшне прилизує та лиже
однаково огидне і смішне.
Чому людей карає Боже небо
за те, що зверху утвердився хам
під маскою такого, як нам треба,
із вотумом донбаських одобрям?
Невже народ отримав по заслузі
таких одноклітинних парт-вождів,
що креслять у тюремному союзі
клітчасте небо для своїх братів?
За що? За те, щоб кожен з нас хрестився
на Рашу в уніформі МВД?
Та ще такого не було ніде,
щоб білий світ за ніч перемінився.
Пророків гонять в шию де-не-де,
якщо сліпим народу об’явився,
та ще й глухих кудись само веде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464511
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013
Ще довго нам блукати по пустелі
в оточенні братів-філістимлян.
Ніхто крім нас не допоможе нам,
і не розкажуть барди-менестрелі,
де наш обітований Ханаан.
Та глянемо вперед на років десять.
Ким стануть там теперішні кати
і в’язні совісті? Ніхто не заперечить,
що честь і совість кожного приречуть,
куди і з ким сьогодні всім іти.
Даремна праця тільки горбить спину,
згинає зло, вирівнює добро.
Випробування міряють людину,
а кожну жертву винну чи невинну
звільняють не сокира, а перо.
Ми не здамося. Ми йдемо на штурми
осквернених в поневіряннях душ.
Ми є народ, а не бродячі юрми.
Нас не злякають ні кийки ні тюрми.
Народ – святе. А що святе, – не руш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464420
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013
Величне й зблизька добре видко
і здалеку – нема морок,
щоб розпізнати чоловіка.
А від смішного – тільки крок
і ось вам, маєте – велике.
Великий телепень. Звучить?
Велика лярва. Не забули?
Та їм же не сюди кортить
до дрібноти, де тільки – мить
і ось про них немов не чули.
А раптом справді блазнів цих
зіпхнуть чи виженуть з арени.
І хто ж про кращих серед них
згадає і сплакне, крім мене?
***
Всім партіям служив за чин
і навіть мову трошки знає.
І знов без партії. Адын...
Чи одесит, чи то грузин, –
[i]«Моя твоя не панімає.»[/i]
За революцію служив.
Тепер служитиме за другу.
І буде втретє, щоб я жив,
у владній більшості за друга.
***
А що б то сталося, якби
Кубань просилась до татарів?
А хто ж то викликав сюди
безмозких витязів орди,
аби хохлам піддати жару?
А це те ж саме, що й було –
в Криму і тут все та ж горила.
Ви тільки гляньте в те табло
із єзуїтської могили,
що блимає, мов люте зло,
нахабним світлофорним рилом.
***
[i]– Про себе я скажу сама.
Я вийшла й більше не вернуся.
Служила вірно задарма,
бо все дісталося Ганнусі.
Мені набридла та лапша,
яку я вішала на вуха.
Мене дістали кореша,
з яких мене ніхто не слухав.
І не нагадуйте мені,
які були ми солідарні,
аби подругу давніх днів
похоронити в буцегарні.
[/i]
***
Зганьбив ім’я Махна і літописця,
хоч і було – не варте п’ятака.
Але якби в тридцяті знадобився,
то керував би трійкою ЧК.
Та й тут герой слабкої половини
не вгомонився і чекає час,
коли почнуть стріляти знову в спину.
Ото вже стане груддю за Донбас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464315
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.12.2013
Не проживеш без комуністів,
бо нова ера настає
просити в ідолів поїсти.
Немає партій футуристів.
Всі інші в Україні є.
Найбільша схиблена наліво.
Їм Симоненін напрям дав.
Якщо ведуть, то прямо в прірву,
а б’ють – без правил і без прав.
Європа обіцяє мало.
Там правлять геї і нацизм.
А тут – мамона і цинізм.
Тому і в нас хай буде Мао,
а в Україні комунізм.
У феодальному Китаї
покажуть ритуал,[i] – пока.[/i]
І мандарини, й самураї
не проживуть без общака.
Тупа радянська режисура
зіб’є із пантелику толк.
З Москви прийде номенклатура
і все зітре на порошок.
І стане в нас така пустиня
для всіх прочан всесвітніх вір,
що навіть колота княгиня
піде за батьою в Сибір.
Проб’ється в рупори расистів
цивілізації піар.
А нам ще будуть говорити:
[i]– Я ж гаварів, канчай базар, –[/i]
на всю макітру футболісти –
остання раса яничар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464296
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 05.12.2013
Химерна доля на віку
дітей голодного Сатурна,
яких не зжер ще в сповитку,
аби спинались на котурни* –
на сміх в лавровому вінку.
То получає нахлобучку,
мов блазень в підданстві Кремля,
то корчить з себе короля,
дійшовши у Кремлі до ручки,
а у Європі – до нуля.
Мабуть немало компромату
в архівах довгоруких Путь?
Зігнули нашого гаранта
і розігнутись не дадуть.
Тепер всі рішення – з плеча.
Якщо нема куди податись,
то краще в ролі прохача
з Москви в Пекін імплантуватись.
Нежданно ручкою, –[i] бай-бай,[/i]
і от ми знов осиротіли.
Погнала доля у Китай.
Там, кажуть, Місяць на прицілі.
Китаєць Ходя у Шкляра
не знав, що[i] це «ху-ня», майдани[/i].
А Вітя знав. Йому пора
туди, де Юля не дістане.
І буде видно звідтіля,
хто зможе під команду, – [i]«бля!»[/i],
хоч наостанок прислужитись.
Зі шкіри пнеться кожна тля.
Чекають витязів з Кремля,
щоб від народу захиститись.
[i]
* - наступний рядок пояснює фразеологізм "ставати на котурни"[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463943
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 03.12.2013
Нема нового.
Тільки слово вічне
з кривавих ран і чистої сльози.
Вражає і підносить душі Віче,
де зло перемісило героїчне
в громах революційної грози.
Суспільний дух – надійний індикатор
водо-розділу між добром і злом.
В безвиході згинається диктатор.
За спинами сховався провокатор.
А гнів вирує й рветься напролом.
Сліпці, сліпці, де ж ваша честь і совість,
ви, блудні діти й пасинки совка,
що позичали очі у сірка?
Хто зрозуміє вашу підлу сповідь,
годованих з кишені общака?
І ви, лакизи в межах межигір’я,
і ви, що накликаєте біду,
куди тепер подінетесь з подвір’я,
до кого знову втретесь у довір’я,
зриваючи підметки на ходу?
А ви, обмундировані бандити,
що осквернили світло і любов,
кому тепер збираєтесь служити,
не змивши кров’ю всю пролиту кров?
А ви, прокляте бидло регіонів,
ви, що метали бісер сатани
перед свиньми, що терлись між людьми,
лауреати суконь і погонів,
ви до яких примкнете легіонів,
кротами виглядаючи з пітьми?
А ти, суб’єкт невизначених націй,
об’єкт марксистсько-ленінських ідей
і претендент у списки для люстрацій,
куди сховаєш правду від людей?
Ти, зграя тіньової України,
під захистом шоломів і кийків,
що в́итанцюєш нині на руїні
утрачених ілюзій і надій?
І ви, і ви, з підпілля і зі сцени,
знаменники в масштабах дрібноти...
О, скільки ж вас, розбещених і темних
служителів у закутках тюремних?
Куди ж вас діти, Господи, прости?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2013
В небесах високе сонце,
а в душі такий шарман.
Тільки виглянь у віконце
і потягне на Майдан.
І знімається напруга,
і дарується презент,
наче вперше Вітька другий
знову бувший президент.
Ніби знову не байдужі.
Знову крен і поворот.
Знову мордою в калюжі,
Україна і народ.
В ногу ходить тільки батька.
Шле нам з Вільнюса привіт,
що горить на ньому шапка:
[i]«Міцно злодійку держіть».[/i]
Мер-немер уздрів свободу,
кинув гасло і, – [i]«впірьод!»[/i]
Треба [b][i]йолку[/i] [/b]для народу,
бийте [b][i]палками[/i][/b] народ.
За права вступає «беркут»
і встановлює права, –
за Європу треба вмерти.
Хай працює булава.
І потягнуть всіх за вуха.
Буде в уряді аврал.
Закричить на нас свекруха
і весільний генерал...
Батько носа втер у бацьки.
Всіх поставив у ранжир*,
і поклав нас на лопатки,
і підвів під монастир.
І веде кудись направо,
і наліво десь веде.
І Росія плеще, – браво,
що немає нас ніде.
І Литва не виступає,
і Європа вже мовчить.
[i]«Все тече і все минає».[/i]
О, яка прекрасна мить.
Знову Україна ненька
вийшла з хати за поріг.
Строго дивиться Шевченко
на всесвітній оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463493
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 01.12.2013
Може не треба під гасла Петлюри
знову тривожити край?
Може, не проситься влада на штурми
чи не знайшлося в записках Сосюри, –
[i]«Я українець! Стріляй!»[/i]
Може, прокинулась тінь курінного
чи закричав комісар,
щоб відреклися від імені свого?
Може, дванадцять апостолів Бога
ще не розп’яв пролетар?
Може, відсидітись? Може, хтось інший
піде на цю боротьбу?
Може, нічого не треба нам більше?
Може промовчати, поки не гірше,
і проковтнути ганьбу?
Може, у когось бракує відваги?
Може, потрібен домкрат,
щоб не лежати,
а стати
під стяги?
Тільки що бродять зальотні ватаги
куплені в опт напрокат.
Тільки ще душі у п’ятах від щигля,
тільки що сниться тюрма,
тільки що ранні плоди не достигли.
Тільки даремно ми робимо вигляд,
ніби нічого нема.
Тільки потрібно, щоб стали стіною
всі як один.
Ми ж – брати?
Тільки що жаль відступати без бою.
Тільки що...,
хто ризикне головою,
з жовто-блакитним іти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463166
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2013
ДОБРИНИЧ
Не приховаєш. Нині – це герої,
яких на гостре вістря випхнув час.
Хоч мало ще оказії такої,
аби герої стали за ізгоїв,
а ми за них, а обрані – за нас.
Заслуг у опозиції ще мало.
На рідну владу мало кулака,
і гетьман має бути з козака
а не з якогось п’ятого кварталу,
де дуже люблять кролика й бика.
З тітушок теж формуються когорти.
Кому на руку той радикалізм,
який пришиють псевдопатріотам,
що очорняють націоналізм?
Тріумвірат без влади – це загроза,
що влада не поділить булави.
Не лебідь, рак та щука тягнуть воза.
Романтика пройде. Почнеться проза
з похмілля однієї голови.
Кого народ на подвиг удостоїв
не тільки для озвучення ідей,
забудуть про риторику героїв
і зрозуміють прагнення людей.
Майбутні гілки влади ще в екзилі.
Майдан студентів – тільки пробний тест.
Але, на жаль, не виїдеш на милі.
Сценічне буйство - це ще не протест.
Двох Україн, на жаль, не об’єднати
на хвилі волелюбства без «братів»,
на гребені презирства до совків...
З глибинних надр відкопуймо таланти.
Хай жінка пробивається в атланти,
якщо в Русі немає козаків.
ГОРИНИЧ
Несправедливо тут не показати,
як з Римським правом, тільки без чеснот
з нуворишів пішли тріумвірати
законно грабувати свій народ.
Дурної слави й вибухом не спиниш.
А іншої не купиш за процент,
який дарує меценат Горинич
нещасному на біотуалет.
Біда з недоторканними панами.
Помітні непосильні їх труди,
що у недавніх війнах з пацанами
присвоїли намісники орди.
Таких надутих страшно зачіпати.
Як мовлять люди, – [i]Боже нас боронь,
щоб часом не замурзати долонь.[/i]
Таких і Сталін не кидав за ґрати.
На рогачі б таких аристократів,
та в них і так із вух пашить вогонь.
ТРОЄПОПІЄ
Є резерви у прем’єра –
цілих три народних мера.
Кожний в канцлери готов –
Гепа, Допа і Попков.
І рубіж, і рубікон
наш центральний регіон.
І оплот всьому совдепу –
мер Попков та Допа й Гепа.
Тільки сталася заминка –
йолки-палки і ялинка,
поведуть нас у Європу
не Попков, а Гепа й Допа.
Тільки краще Геп і Доп
на три букви повз Європ,
всіх попкових – у ТС
і розвидниться в ЄС.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463022
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.11.2013
***
[i]«…полуподлец, но есть надежда,
что будет полным наконец».[/i]
О. Пушкін
Языком оригинала
я блатной регионал, да.
Что родная приказала,
то я всем и изрыгал.
Полудоктур, полугений
я свой крест долж́он нести, да.
И при евро честь имею,
и при гривнах я в чести. Да!
Я известный провокатор,
що захочу, те й ганьбл́ю.
И пока пахан диктатор,
я по гроб его люблю, да.
В кулуарах выступаю,
тараторю интервью, да.
Я Отечества желаю
и плюю на мать твою. Да!
И пока проставят братья
мне кремлёвскую цену,
буду руку поднимать я,
хоть и ноги протяну, да.
Мне проплотют каждый градус
за таможенный союз.
Поворотов не боюсь, да.
На сто восемьдесят сразу
от Европы отвернусь.
Ось така я просто квака.
Плюну і не промахнусь. Да!
Я по-русски не макака,
но и в джунглях не боюсь. Да?
***
От не везе на спікери державі.
Що – ні в ворота, ось вам – голова.
А що – ні в тин, то буде в кожній справі
на східний вітер кидати слова.
Він дивиться, щоб всі галасували,
коли ні толку з того, ні добра,
та спритно відпрацьовує сигнали,
що з Банкової гонять на гора.
Червоний вчора, посинів сьогодні
та й ляпає про завтра невпопад,
як учорашні регіони модні
за євро йдуть, рачкуючи назад.
............................................
І як там не близенько до Канади,
діаспора – це не дурний народ,
щоб до Європи розвернутись задом.
Такий вояж, таке турне задаром
і звичний політичний поворот.
***
З цим мракобісом краще без покращень,
а він все там, де плачуть вчителі.
З ним до Європи, як до сонця рачки,
зате чекають з рапортом в Кремлі.
Такого світ науки ще не видів,
щоб як баран дивився на біном,
і націю так люто ненавидів,
і для освіти був таким більмом.
Та все ж народ знаннями удостоїв
про все, що хоч, крім того, що було
в одній із найбрехливішій з історій
про рідну неньку і вселенське зло.
І не поймеш, куди його заносять
програмні гасла і гучні слова,
коли його про це ніхто не просить,
хіба що за срібляники Москва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462763
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.11.2013
Останнього на всіх не вистачає,
хіба що світла сонця навесні,
хіба що слова – на останні дні
для тих, у кого клепок ще хватає.
Цим і багаті − сонцем у вікні
і словом.
Вдячна доля не буває,
коли мій ближній часточки не має,
дарованого з легкістю мені.
З ким не ділись, а легше буде жити
від того, що комусь таки дійшло,
що неможливо двом богам служити,
що навіть Бог не може розділити
одне добро, яке для інших зло.
Одним дано посади обнімати,
а іншим дбати про чужі краї.
Комусь нелегко крісла віддавати,
а іншим на майдан марширувати,
коли набридли в кріслах шахраї.
Прийшла пора.
Хоч ми і не атланти,
та як навчали мудрі вчителі, –
візьміть граблі, мітелки та лопати,
і як актори на своїй землі,
зніміть куліси і почнемо грати.
«У партіях немає рядових?»
Ми згодні. Ми все більше альтруїсти.
Хай трудяться і «справжні» комуністи
і вихрести, щоб не було дурних,
яким на шию дуже зручно сісти.
Від помсти грішним Бог нас береже
і зрозуміти їх допомагає.
Ну темні! Ну дурні! Ну що ж, буває.
Когось там недолюблюють? Невже?
Та ні. То ближній підлість зневажає.
Ми маємо одного з багатьох,
якого нам підсунула фортуна,
коли воно спиналось на котурни.
Сьогодні нам допомагає Бог
і лакмусом небесним мітить дурня.
І кожну шельму мітить заодно
з «понятієм», і дам оригінальних.
Історія опустить їх на дно
і тих, що треба, і не тих давно,
і «прогресивних», і «регіональних».
Ще обрії на Сході у диму,
хоч там би сонцю сходити на часі,
щоб розігнати бісову пітьму.
Бо мало світла нині у Криму
і вицвітає прапор на Донбасі.
Ще не на часі ті останні дні,
коли найближче в пекло буде крайнім.
З якого боку не ставай на дні,
а з цих сторінок видно і мені
що слово правди буде не останнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462601
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2013
Байдужим нині бути вже не можна.
На нас зійшовся клином білий світ.
Майданами крокує переможно
квіт нації – гарячий, свіжий квіт!
Від Заходу до Сходу посполитим
підносить дух революційний хміль.
Пишаємось ми жовтим і блакитним,
та виїдає очі сіра цвіль.
Комусь кортить майбутнє фарбувати
в сусідські, а не власні кольори.
Дай, Боже, тільки прапор не порвати,
не розділити нас на табори.
Тасують карти радники таємні.
З каналів витріщається ЦК.
Вслухаються дворушники та темні.
І продається совість за зелені
з державної кишені «общака».
Вся п́огань підраховує прибутки
з конур бомжів до лав більшовиків.
Віщають політичні проститутки
над вухом підбадьорених вождів.
Та день гряде! Відстоюють кияни
загальнолюдський визнаний стандарт.
З усіх кінців поповнюються стани.
Стоять стіною головні майдани –
інтелігентний чесний авангард.
Перемагає кривду наша правда,
людське добро перемагає зло.
В обструкції південно-східна зрада.
І Божий суд ще не проспала Рада.
І пробудилось заспане село.
У стилі ретро мода у столиці –
у валянки заправлені штани.
Дівчата – в помаранчевих спідницях.
Студенти – в «бронебійних» рукавицях,
збережених бабусями з війни.
Несуть свій борг лікарні та крамниці,
на всіх авто наш квіт замайорів.
І на очах міняються обличчя.
Вже можна розпізнати доброчинця
серед ватаг зальотних шахтарів.
Ще наша доля світу невідома,
ще може бути будь-який кінець,
та вибір наш – достойний і свідомий
послужить добрим людям за взірець.
І хай на Сході ще комусь не спиться.
На Заході теплішає Гольфстрім.
У всьому світі знають українця.
Б’є в ціль жовтогаряча блискавиця.
Розкотисто гримить грудневий грім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462449
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013
Ну от ми і в тюремному союзі.
Оскаливсь цар. На цирлі пахани.
Народ, підтятий культом боягузів,
ведуть регіональні брехуни.
Злякалось кодло однієї жінки.
Дарма що люди піднімуть на сміх.
Трясуться руки і тремтять піджилки.
А що як вийде і посадить всіх?
Як не крутись – не вискочиш з окропу.
Державній банді так і сяк – гаплик.
Але ж воно простіше – повз Європу
та в Рашу баранами на шашлик.
А там – лафа. І явно – все задаром!
І всучать газ, і за кадик візьмуть.
І прилаштують десь когось завгаром,
якщо по шапці все-таки дадуть.
А що Європа? Поки хам в Союзі,
не буде більше лишніх теревень.
Як мовиться, – [i]котюзі по заслузі.
Комусь – бабло. А це тобі, бабусю,
не Юріїв, а просто Юдин день.[/i]
Одне на двох стільцях ніяк не всидить.
Тривладдя – одне одному гальмо.
Європу сам «дурашка» ненавидить,
то краще «заклеймённым» – у ярмо.
Нема причини, то знаходять право
від імені розпр́оклятих совків
продати оптом всю мою державу
загарбникам за тридцять срібняків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462400
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2013
Жіночі вірші. З цим вінком
живуть під сонцем і дощами,
дивують псевдокольорами,
котом під місячним клубком...
А може треба й наждаком
і проти шерсті? Та між нами,
які тепер не є мужі,
не запевняй, що стане легше,
якщо для ситості душі
на друге знову буде перше.
Не обіцяй, що цілий вік
не будеш злитись чи сваритись.
Не жди, що добрий чоловік
своїм добром почне ділитись.
Не слухай байок і казок,
що завтра буде непогано,
коли уріжуть твій пайок
і хтось за тебе їсти стане.
Не вір у нездійсненність мрій,
у неминуче й допотопне,
не мрій, що заздрісний і злий
колись від жадібності здохне.
Та не радій чужій біді.
Якщо і Божий суд настане,
то не надійся, що тодіі
тобі від цього легше стане.
Тому і котика раз в рік
погладить добрий чоловік.
І що на світі є миліше,
ніж золоті жіночі вірші?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461992
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.11.2013
Не думайте, що пишу я від себе.
Хоч може й помилявся я не раз,
клянусь блакиттю вранішнього неба,
що пишу я для кожного – від вас.
Від вас я чую, що життя погане,
та всім знайдеться на землі добро.
За вас ятряться стигми, ниють рани,
і поки час останній не настане,
для кожного скрипітиме перо.
Аби рости душею над собою
прийміть розраду, мов ковток води,
щоб наче за цілющою водою
ви згодом поверталися сюди.
Чого журитись перш ніж помирати,
що просвистіли місто і село,
коли є сили ще в руках тримати
косу і прапор, тризуб і стило?
Нема кому тепер за нас померти,
як вчора кожен нібито хотів
за владу переляканих совків,
щоб ще до смерті числитись безсмертним,
а після смерті певно й поготів.
Та є для кого нібито творити,
і ніби жити, тратячи роки,
і тим життю платити наше мито,
чим поки виживаємо таки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461955
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013
І серед тисячі облич,
оглянувшись, тебе впізнаю,
хоч і надії вже не маю
колись зустрітись віч-на-віч.
І поміж безлічі жінок
навряд чи знайдеться кубіта,
яка змогла б, як ти, за крок,
за раз – на все життя зігріти.
І між зустрінутих кубіт
близьких, не дуже і далеких –
впізнати все-таки не легко
одним одну на цілий світ.
Чи доля наша неприхильна
до нерішучих і сліпих
і тільки здибає таких,
то лопає, як булька мильна?
Чи не старався херувим,
щоб пара вчасно народилась,
чи може в дзеркалі кривім
душа душі не роздивилась?
Та в нескінченності світів
монада долі обізветься,
якщо Творець обох створив,
аби жилося, як живеться,
і щоб спокійно пережив,
як подобає чоловіку,
що ще таку не заслужив,
яка була б одна навіки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
Минає час, але приходять дати,
коли присниться часом і таке,
яке не гріх, буває, пригадати
в рядочках про дитинство гомінке.
Давно забулись казочки та вірші
про босих вітрогонів та приблуд
в часи пропащі, та нічим не гірші,
ніж мали Робінзон чи Робін Гуд.
В краю дитинства над крутим обривом,
ховаючись від несерйозних справ
у п’ятірні похиленої сливи
я скручувавсь калачиком щасливим
і в ритмі рим від прози спочивав.
В гущавині ніхто не потурбує,
хіба який з-під стріхи молодець,
що в баби Гапки жито сторожує
і зветься дуже просто – горобець.
Були ми з ним, як водиться, друзяки.
Я видирати гнізд не дозволяв,
а він в садку всідався на гілляку
і цвірінчав, щоб я з гілля не впав.
А вітерець повіє тай гойдає
у ритмі рим. Дзвіночки, – [i]дзень-дзелень.[/i]
Свист птах. Заядлі виляски пісень.
Немає краще, як в дитячім краї,
в садочку, для великого врожаю,
сторожувати горобиний день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461676
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.11.2013
Коли течуть криваві ріки в краї,
гуляє смерть і косить геноцид,
поезія приречених вмирає,
поезія розстріляних звучить.
Таке було. Куди його подінеш –
той сталінізм і той голодомор?
Фальшивкою нічого не заміниш,
коли і вірш розстріляний в упор.
Тоді і нині не пройшла б розправа,
якщо не в ореолі постає
ганебна справа і недобра слава,
Поезія – це бестія лукава,
якщо забув призначення своє.
Не розділяю диковинну моду
юродствувати словом у рядках.
Хай буде гнів і сльози на очах,
хай служить і поезія народу,
хай буде втіха, тільки не в догоду
зацикленим на прісних іменах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461470
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2013
Без лукомор’я зачерствіє пам’ять,
без ланцюга з котом і дуб – не дуб.
Та всіх вітрила одинокі манять,
і кожен ще з дитинства однолюб.
Один змалює, інший просто спише
і покладе на партитуру гам.
Та кожен за поезію у віршах,
щоб дати друге дихання словам.
Буденне й звичне візьме за основу,
не всім примітне вигранить в нове,
щоб неповторне пролунало знову...
Поезія це пасія казкова,
а іноді ораторська промова
на захист того, чим душа живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461454
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.11.2013
Якщо людське життя – це лотерея,
то виграш певно – пекло або рай.
А при безсмерті – що не вибирай,
не змовишся з кебетою своєю.
Одна надія, – Боже помагай.
І вибір наш – під кольором знамена,
наліво крок, або направо крок,
хабар – у зуби, губи – на замок,
і загнуздають у такі стремена,
що хоч-не-хоч – візьмеш під козирок.
Масони, демократи, комуністи –
яка різниця, хто кого гнуздав?
У рядового – ні грошей, ні прав.
Під гасла самозваної еліти,
хто більш заплатить, з тим і заіржав.
Пани, підпанки, просто кандидати
в алюр, галопом рвуться напролом
допнутись, осквернити і украсти…
А нації лишається брикати,
що знову опинилась під сідлом.
До чого тут безсмертя, рай і пекло?
Вітчизна – не конюшня, хай вам грець!
Але якщо обранець – жеребець,
то всім, кому в оборі з бидлом тепло,
заклало, засліпило і отерпло,
на фініші однаковий кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.11.2013
Сурмить в трембіти осені блакить
золоченим акордом сонцепаду.
Короткий день дарує кожну мить
натхнення душам і серцям розраду.
І Муза кличе в гущину дібров,
і Ліра в кронах напинає струни.
Під голубою банею церков
на врожаї освячуються вруна.
Схиляються під чисту благодать
березові мережива прозорі.
Кінчається і день, і листопад,
і їх акорди в ледве чутнім хорі.
І гріх не причаститись до щедрот
під німбом позолоченого неба,
і гірко, що комусь його не треба
в гущавині, подалі від скорбот...
Та нині не сховається народ
від стріл з дещиці сонячного Феба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461305
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.11.2013
З вузьких стежок складаються дороги,
прокладені блаженним у імлі,
а для трудящих – прямо по землі,
де всі спішили, аж підбились ноги,
щоб від роботи мати мозолі.
Пішли вперед всі піонери людства,
щоб залишити на землі сліди
на всіх прямих дорогах братолюбства.
На всіх кривих чекає самогубство –
армагедон суспільної біди.
Ідемо разом, поки всі окремо
не будемо вже застувати дню.
І всі незвані й обрані несемо
нечитаного повний оберемок
на капище жертовного вогню.
І кожен буде мати по заслузі.
І щось густоволосе у СБ
на глум бритоголовому катюзі
накреслить у майбутньому союзі
для всіх в клітинку небо голубе.
Ото ж, чого колошкати буденність?
Живи собі, як мріялось колись,
і думай, що придумали писемність,
аби ніхто на старість не журивсь.
Приходять вірші? Це твої скрижалі
по сірості розплесканих чорнил,
і в цій калюжі відпливай все далі
на човнику без весел і вітрил.
Малюй словами втрачене й забуте,
що ледве мріє в синій далині.
На небесах ми десь повинні бути,
якщо земля сказала твердо, – [i]ні[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459925
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.11.2013
І
Яскріє в кружевах опале листя
Єсенінськими строфами поем,
та від вітрів розбійницького свисту
тривожить душу безпросвітний щем.
І день такий, що й ночі не потрібно,
щоб висотати світло на землі.
Вмовкає голос вирію. Безслідно
розтав у небі клекіт журавлів.
Усе не те. Нема кому зіграти
на флейті водозбірних ручаїв,
аби додати у трюїзм сонати
дзвіночки срібних ювелірних слів.
Аж осінь заливається сльозами
і вітер з віття обриває лист.
Зотліла одіж мокне під ногами.
Все золото поопадало вниз.
Все не таке, як мріялось колись,
щоб доторкнутись голими руками.
ІІ
Немає доторкнутися до чого,
щоб враз не обірвалася струна
чи то від божевілля, чи від того,
що знову править балом сатана.
На пристанях ми скрізь осточортіли,
у гаванях ми, Господи, прости,
напоказ продаємо грішне тіло,
ховаючи безсилля срамоти.
Ми горді тим, що в нас найглибша яма –
з ковбані тхне нутром НКВД.
В крові не захлинулася програма.
Поріддя більшовицьке неохама
босяцьке плем'я знов кудись веде.
Пливе в підпілля Муза героїзму
кудись за Стікс, десь за Дунай, у Тібр
і де-не-де з глибин постреалізму
ще бринькає сурдинкою верлібр.
ІІІ
[i]Ми вільні, Боже!
Вільні?
Божевільні,[/i]
аж кольори осінні зайнялись
скривавлено-червоні – в синьо-білі,
такі ж сьогодні, як були колись.
Аж в себе на своє немає права –
то кланяйся, то повзай коліньми.
Якщо країна – в рабстві у держави,
то що, святе, можливе між людьми?
Там перед носом закривали двері,
не прищемивши безпросвітне зло.
Тут я і вдень заходжу до печери
і бачу все, чого ще не було.
Майстерня духу чи притулок моди?
Стальне ковадло вимучених слів,
чи то горнило клятви мого роду,
щоб не згоріли кольори свободи,
а серп і молот сажею зотлів?
Тут молодість не ставиться під стінку
за вказівним перстом КПРС.
В похмурі дні чекаємо з небес
благовоління Трійці, а не трійки.
Почнемо із нової Web-сторінки,
щоб віртуально вклинитись в прогрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459873
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 11.11.2013
Я не один блукаю в цьому світі
по згарищах людської доброти
з уламками від світлої мети.
Та слів таких, аби усіх зігріти
й зі свічкою під сонцем не знайти.
Я не один, хто матір поважає
і знає, що чекає всіх колись,
якщо сьогодні нас ніде немає,
зате в осиротілім ріднім краї
нехрещені безбатченки знайшлись.
Я не один, хто нині наодинці
то зціпить зуби, то тамує крик,
коли побачить, що за українці
ще презентують у ярмі ординців
сучасну владу і її «язик».
Я не один, хто ближнього боявся,
коли всім світом керував генсек.
Не я один з майбутнім попрощався,
в якому українцям на нещастя
щодня удосконалюється зек.
Я не один, хто міг би й автостопом
добратись в Рим чи в Прагу з багажем.
Давно пора – наввискачки, галопом.
Чому ж воно звивається вужем,
неначе хоче, та не в ту Європу?
Я не один, хто знає, що [i]вона[/i]
така ж невинна, як і винувата.
Але ж якщо розтринькана казна
на правий суд, де править сатана,
то хто ж її помилує безплатно?
Ми не одні, хто розуміє суть
всього того, що діється на світі,
чому і схід, і захід – фіфті-фіфті…
Аби здавалось людям, їх ведуть!
Як не ПР, то завтра комуністи
за руб чи євро дурнів продадуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459646
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2013
Летять у безвість дні за днями
і вже ось-ось – на посошок.
І поки десь під небесами
задзвонять дзвони – вже й дзвінок,
що треба на дорогу дальню
здавати лахи напрокат
і голяка – в сім’ю астральну,
де вже ніхто – ні кум, ні сват.
Ось там і буде кожен перший
і рівний у своїх правах.
А тут – кому потрібен прах?
Та машкару із себе здерши,
не раз «безвременно ушедший»
здригнеться тут ще при свічках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456333
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.10.2013
Порозсипає, мов намисто,
осінні грона виноград,
і в першу лагідну Пречисту
прийде жовтневий листопад.
Устелить кружевом під ноги
поля і доли навкруги.
І по стерні уздовж дороги
ріллею ляже під плуги.
Зашелестить, забагряніє
веселе полум’я кущів,
і вже не згасне під осіннім
потоком проливних дощів.
Грибна пора. Корзинку в руки
і – гайда в заповідний ліс
по черемшині через луки
під рижі кучері беріз,
в трухляве царство бурелому,
куди останній заєць втік
з лісоповалу аж додому,
де визирають по одному
красноголовці з-під осик.
А попід стовбури лежачі
стоять опеньки в два ряди.
Стрибайте в кошик. Без удачі
тепер не буде так завжди.
Он – попелища. Не бурани
приклали руку до краси.
Нанесені смертельні рани
вкривають плямами ліси.
А грибників сьогодні – море,
і всі зрізають, і несуть,
ідуть, проходять, і...
стають.
І тихнуть перегуків хори...
І ще не ясно – в чому суть?
Знімають шляпи мухомори.
Отут тобі й улов увесь...
Та нам така біда – не горе,
що голі лісові простори
здіймають більма до небес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456304
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.10.2013
Ще не поблякли зелені
бра приморожених вільх.
Крони оголених кленів
золото сиплять до ніг.
Сонце останні привіти
нам посилає з небес.
Йдемо прощатися з літом.
В кожного свій інтерес.
В тебе – по вигляду неба
знати усе наперед.
В мене – тягнутись до тебе,
начебто бджілка на мед.
В мене ще – гратися листям,
наче я тутки сама.
В тебе – дивитись намисто
те, що у мене нема.
Разом – на гору піднятись
хай не таку вже й стрімку.
В мене –з тобою обнятись,
ставши удвох на пеньку.
Потім – тобі причаститись
і не сміятись – мені.
Потім удвох роздивитись,
що онино вдалині.
Грона горобини тліють
на перехресті вітрів.
Мрії – у вирії слів.
Очі усе розуміють,
та відгадати не сміють,
що ти ще
не
зрозумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456124
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.10.2013
Я, на нещастя людям, українець.
Мій предок, заокруглений на О,
не знав, що означатиме – ординець
в команді яничар усім на зло.
Я православний. Що не день, то меса,
аж крутиться, буває, голова.
Я і з трибуни гну такі колеса,
що навіть прислухається Москва.
Я вам покажу націю і волю,
якщо команду дасть кремлівський бос...
Пардон. А чё эт я, как малоросс,
не так как нада партии глаголю?
Ну вот не катит в бочку серебро
ну вот хотя бы драхмами Иуды,
за то, што верю в планы ГОЭЛРО,
как фарисеи в заповедь Талмуда.
Закончится у Раде геморрой,
и буду на Данбасе я мессией,
в Крыму и на Адесе. Боже мой!
Ша! Я пройдусь по Красной, как герой
стодолларовой матушки-Рассии.
И вы меня узнаете в лицо,
когда возникну Янусом в программе
одним обличьем просто подлецом,
а о другом догадывайтесь сами.
***
Я доктор пра- і лже-наук,
але прорвався в депутати,
аби при недостатку рук,
рукою вище всіх махати.
Гнусавлю чистим язиком,
а часом суржиком белькочу.
Я присягався на родном,
що буду цвенькать, як захочу.
Я так любив КПРС.
Тепер це наші експонати.
Я тичу пальцем у ЄС,
але задкую в азіати.
Я політичний опонент
усім, хто критикує тата,
а тато мій на цей момент
регіональний президент,
яких на світі не багато.
***
Хтось може наламати дров,
а я ламаю всі бар’єри.
Мене Адам не поборов
за те, що збайдужів до Єви.
Та я вас всіх... Та я за все
перетрощу блатняцькі рила.
Мене в махновщину несе,
коли беру у руки вила.
Я радикально за селян
і популярно – за трудящих.
Я вже не вірую в обман
народних виродків ледачих.
Я споконвіку пролетар.
Та ставлю крапку на «Свободі».
І «Батьківщина», і «Удар»
мені до лампочки сьогодні.
І «Регіонам» не служу,
і КПУ мені не треба,
але як підсумок, скажу, –
я проти всіх, але за себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456073
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 23.10.2013
Втрачають всі. Той – чин, той – річ,
хтось – честь і совість. Є витрати
на крісло й трон… І без non grata
втрачають рамки для облич.
Втрачають розум супостати,
бо можна й – голову із пліч
або в Бастилію за ґрати.
Та що не grata, то взірець
на кримінал в закритій справі.
Той жер народ, той скуб державу.
Тяжіють лаври і вінець,
бо в кожного – один кінець:
ганьба й дурна посмертна слава.
***
Не чинний мер – та безпардонний Льоня,
Трапляються такі ще де-не-де.
З детектором брехні у нашій зоні
хіба його побачиш по долоні,
з яким він рилом в мерію прийде.
Він одномовний і не православний.
У школі – турок. Мав нахабний ніс,
тому не тільки в мерію проліз,
він і в миру – церковно-ліберальний.
То – до ікон, а то – у бізнес гральний.
Але ж по-християнськи – ні-гу-гу,
і вже як свічку ставить у вітальні,
то тут же в дверях чорту кочергу.
Коли смішне обрали на велике,
пробачивши і мову і язик,
але воно лишилось без’язике,
вважай, що на всю голову каліка,
і з нього може вийти тільки пшик.
***
Наступний хто? Наступний – пелехатий.
Бо як казав колись майор Жеглов,
що головний в законі – це горбатий,
який в підвалі схованку знайшов.
Та цього вже не витягнеш з підвалу.
Недоторканне, бо липке воно –
таке, що все до нього прилипало.
Хоч подавись, кому не все одно.
Ще тявкає зі свого підземелля,
неначе й справді благородний звір.
І як воно стрибало вище стелі,
коли тепер ховається, як тхір?
Чого боятись? Все, що не руїна,
надійно перетворене в анклав,
в якому Раша – це не Україна.
Хіба колись це дурень написав?
Ще, не дай Боже, вигулькне з екранів
і буде знову незамінний наш
серед почесних зооветеранів
розповідати, хто візьме реванш.
***
Не крав шапок, не бив жінок по фейсу
і друзям не давав по мордасам,
не пакував зелених повні кейси,
бо кас не брав, як мовиться, не сам.
Я вже давно не «ботаю по фєні»,
на побігеньках в мене візаві,
в якого тата, – каже пані Енні,
не бив грузовиком по голові.
Не треба людям забивати баки,
що я керую владою без Рад,
де сущі екзальтовані панянки
вважають, що я справжній Робін Гад.
Не рвусь до влади і, як каже преса,
нечисту совість не заплямував.
Не як прем’єр, а просто, як професор,
не я козлами націю назвав.
І не мене пророчать в кандидати,
де, може, мого місця не займе,
та, що не я посадовив за грати,
щоб не підняти власне реноме.
***
Немає що додати чи відняти.
Він – комуніст. Цим сказано усе.
Заліз одного разу в депутати
і досі блеф зі всіх трибун несе.
Він любить Маркса, Кобу..., Філарета!
Та не міняє ленінське єство,
а треба – стане другом президента,
щоб відстояти службу на Різдво.
Таким як він до комунізму видно,
хто буде панувати на землі
і тільки посміхається єхидно,
коли до влади рвуться москалі.
Свій бабський голос відточив як бритву.
Вже майже спікер, хоч і сукин син.
А поки що вилизує корито
і у вождів усе, що нижче спин.
***
А ось вам Петя – Другий, або Третій,
або Останній з хунт політбюро.
Такий двомовний і такий відвертий,
ну прямо викап́енний цар Петро.
Кудись нас хоче вести у минуле,
де примітивний ленінський фашизм
не знає молодь, а старі забули
гулагівський голодний комунізм.
Кляне і ненавидить олігархів,
що допустили вольності свобод
і тулиться поближче до монархів,
щоб не скарав обманутий народ
за те, що прислуговується справно,
аби хоч Раша ордена дала.
Оце і вся політика державна
у цього червонястого орла.
З минулих візій мало що зігріє,
якщо ти не радянський ідіот.
Та суне більшовицька інвазія,
яку в твариннім череві леліє
цей викопний печерний мастодонт.
***
А ось така не варта може й слова.
Ну – прогресивна. Ну – турбує секс.
Ну проклинає нашу душу й мову.
Та – розкусили. Скінчився прогрес.
Вже не пройшла, хоч як їй не кортіло
ще виграти якийсь останній шанс.
Кар’єра, що зароблена всім тілом,
як не крути, а вже не відбулась.
Даремно вклали гроші у гранату.
Не постраждала. Баба – не герой.
То може досить гендеру за плату?
«В Рассею ехай и на Пресне пой.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455977
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 22.10.2013
Гідні справи марно не зів’януть.
Кожен на заслужене діжде.
Лавр засохне враз, як хміль пройде.
Хтось залишить слід на добру пам’ять,
хтось наслідить, ближніх потиранить
і безслідно в душах пропаде.
***
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
наш, ще живий, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
І вільною, і бідною, панове,
Згадайте інженерів, вчителів,
яким на ринку відбирало мову,
де кожен з них від сорому горів.
І залишилась в пам’яті «кравчучка»,
тепер «нетачка» – бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
***
Він з тих, кому про стрижене говориш,
а він тобі про голене веде.
На поприщі майданному – нувориш,
яких уже й не знайдеться ніде.
По своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнув свій віз.
[i]– У цій країні – я самодостатній, –[/i]
його єдине кредо і девіз.
Таку натуру мав – занадто синю,
щоб розцвіла жовтогаряча кров.
Ми вибрали для нього Україну.
Але – як Бульба вбив живого сина,
так він у нас – і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні й чорту – «ангелу зорі»?
Отак і докотився до ізгоя.
Її злякався, тезку підсадив.
Народне зберігаючи, присвоїв
і стільки для майбутнього накоїв,
що краще, хай би бджіл своїх дражнив.
***
Єдиний лицар у мужицькій зграї,
що носить шаблю, а не портмоне.
І поки тою шаблею махає,
то звуть її останнім самураєм,
який себе в могилу зажене.
Остання з королев бензоколонки,
що мафії брудній утерла ніс.
І Паша не вилазить з ополонки,
і прокурори бігали без толку,
і ось вона – на світі третя міс.
Та не дійшла. Відгавкали собаки
прем’єрське крісло за один квартал.
Не встигла відібрати у клоаки
потрібний Україні капітал.
Та є надія. Ми таки не горді.
Нехай у президенти йдуть жінки..
Хай судять по очах, а не по морді.
Бо [i]«ще не вмерла...»[/i], ще живе таки.
***
На старті Україну приморозив,
бо розумів бідовий бригадир,
яка в свободі криється загроза,
що справжня конституція – не проза,
що в справді вільній – він не командир.
Щось тасував для України-неньки.
Не мав козирних – то ходив з тузів,
смикнув Гонгадзе, вдарив Мельниченком.
Він клеїв дурнів навіть з москалів.
Отак і йшов, тримаючи ломаку,
щоб гальмувати, поки їде віз,
в якому сів на сіні, як собака.
Не добереш в тих знаках Зодіаку:
чи то поет, чи то полковник Ніс.
Не гріє спогад про часи минулі,
коли майдан посади дарував.
Комусь – портфель, а людям, – рулі-рулі,
ось, нате вам, це фіги, а не дулі,
бо я народ від кризи рятував.[/i]
Не докучає грітись в попелищі.
З народом! Щось віщає по ТіВі.
Що не кажіть, а все одно це вище,
ніж головою бовтатись в Ставищі,
а серцем прописатись у Москві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455947
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 22.10.2013
Одні ізгої б’ють у тулумбаси.
Чи так було в історії хоч раз?
Все розчинилось у потоках часу,
а що в осадку, – [i]не питайте нас.[/i]
Майбутня наша, суща і билинна –
золочений і посивілий край.
Стоїть на роздоріжжі Україна
тай подумки звертається до сина:
[i]– А ти мене у серці пошукай.
[/i]Не чують пісню вирослі синочки.
Не добачають матір з висоти.
Стоїть на кручі ненька-одиночка
тай подумки звертається до дочки:
[i]– А ти порадь, куди мені іти?[/i]
Просніться, діти. Відкривайте очі,
куди веде осатаніла рать –
чи в світло дня, чи в тьму густої ночі?
Чи нам і очевидне не під стать?
Яка краса, яке земне багатство
на кожній п’яді рідної землі,
та скільки бід і скільки святотатства
принесли з чужини під стягом братства
пани великі і пани малі.
Все, що в протистоянні Україні,
потрібно з хати вимітати скрізь,
щоб став на користь рядовій людині
всеукраїнський націоналізм.
Якщо ми етнос, нація, держава,
то час прийшов стояти до кінця
за нашу волю, кожну добру справу,
яка єднає душі і серця.
Одні ізгої луплять в тулумбаси.
Чи так було в історії колись,
щоб яничарам не сказали, –[i] брись,[/i]
як хоче Україна й цього разу?
Все розчинилось у потоках часу
а що в осадку, –[i] встань і подивись.
[/i]Вистроюється молодь по порядку.
Під барабан шикуються діди.
Щоб так було в історії завжди
і щоб не стало на душі осадку, –
[i]під стяг УПА!
з Покровою!
іди.
[/i]Жовто-блакитні, підняті на руки
з червоно-чорним високо сплелись.
Йде Україна по дзвінкому бруку
тай подумки звертається до внуків:
[i]– А ви мене згадаєте колись?[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.10.2013
[i]«І я прийду в життя твоє
тебе, незнаного, впізнаю...»[/i]
Ліна Костенко
І ти прийшла в життя моє,
як, наче вчора, обіцяла,
коли ще юність процвітала.
Не впізнаєш? Який не є,
а ти прийшла і це – не мало.
Для мене це такий сюрприз
і радість душу розпирає,
коли поезією раю
ідеш на зустріч, як на біс.
Не жаль, що ми без брудершафту,
та жаль, що сива борода,
а ти смієшся з фоліанту
ще зовсім, зовсім молода.
Якби я знав, що так давно
ти нашу зустріч напророчиш,
то я подався б світ за очі
аби з тобою заодно
[i]«...в пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба…»,[/i]
а більш нічого і не треба,
коли не вистачає слів.
Своє мені вже не сказати, –
на все завжди знайдеш патент.
То краще просто помовчати,
щоб душу не розбити вщент.
Із долею не будеш битись.
Не наздогнати молодих.
Ти поспішила народитись,
а я, мабуть-таки, не встиг.
Але якби дебют і склався,
то ендшпіль, як на рану сіль.
Як не тебе, то Вас боявся б.
Мабуть таким же впертим вдався,
що б’є недоля, наче міль.
Мабуть за те, що не набридло
до Музи шлятись все життя.
і що було безмежно стидно
тебе не знати до пуття.
Отак собі і прожили, –
не позичали біографій,
не розсилали фотографій,
неначе то й не ми були.
На прохідне немає часу,
аби ступити лишній крок
чи то з Олімпу, чи – з Парнасу,
як інколи, буває, Блок.
Тепер вже нас догнала старість.
Як кажуть, – [i]кожному своє.[/i]
Життя безплатно роздає
то жаль, то сум, то тиху радість,
що ми для когось десь ще є.
Що без [i]нарацій[/i] роздивились,
яка [i]конклюзія[/i] глави,
де Ти навіки залишилась,
а потім появились Ви.
По Ваших книгах я навчився
не ждати манни з висоти.
І скажу, Господи, прости,
якщо я знову помилився,
відрікшись з легкістю від Ти.
Хоч жартувати з цим не можна,
та на регістрах всіх октав
я Вас люблю цілком серйозно.
Я Ваші вірші цілував.
Але вписавши ім’я Ліна
у не підписаний альбом,
я вже не стану на коліна,
щоб знала вільна Україна,
що я не був чиїмсь рабом.
.......................................
Тяжіння душ таке земне.
Ми поглядів не відривали,
коли сторінку відкривали
в надії − доля не мине.
Всі ті зажурені роки
Ви так далеко заглядали,
але й на відстані руки
все ж не помітили б мене.
Та факт −
незнаного впізнали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455679
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.10.2013
І горде панство, і покірне рабство –
дві сторони медалі для єства,
освяченого духом християнства
перед верховним ликом божества.
Живим би жити. Мертвим, кажуть, царство
небесне, Боже і на всі віки.
А там, де царство – зверху буде панство,
а знизу – все ті ж самі кріпаки.
Нема куди подітись в цьому світі
всім добрим людям від лихих панів.
І потойбіч всі грішні посполиті
навряд чи будуть вищі від рабів.
Навряд чи зміниш душі заскорузлі,
хоч каялись, божились і клялись.
Що на землі зав’язано у вузлик
те й в небі змоделюється колись.
Тому і пекло грішників чекає,
що на землі не бачили добра.
Та ж ось воно –
на кінчику пера.
Як тільки смеркло – паничів до раю,
рабів – до пекла.
І я точно знаю,
що й тут настала б золота пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455584
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 20.10.2013
Настане час, коли у нас не буде
ні спогадів, ні зустрічей вві сні.
І якось прикро, що сердешні люди
не знатимуть, як проминали дні,
коли в обох було, що людям треба:
цнотлива жінка, щирий чоловік –
з благословень невидимого неба,
де стелиться зарученим рушник.
Не кожну пару рушником тим в’яжуть.
Але якщо угодно небесам,
то десь запишуть, що там люди скажуть
про те, що доля дарувала нам.
Тут не помітять, коли нас не буде
ні в колі друзів, ні серед гостей.
Скрізь проводжають тільки до дверей.
А там, сама в очікуванні суду,
юрба про тлінне і земне забуде.
І хай простять нам тут щасливі люди,
що не судилось нам, як у людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Зустрінемось колись, немов сьогодні,
коли нам буде чорт уже не брат,
як обминемо камені підводні
із визначних або й не дуже дат.
Коли минуле, як безцінна цінність,
урівноважить чашу каяття,
і наша доля нам подасть на бідність
всі рештки грішних тіл і почуття.
І запанує поміж нами згода
без тіні докорів і смаку гіркоти,
і кожному в той час не буде шкода,
ще кілька кроків полем перейти.
Всі полини обійдемо навколо,
всі будяки – то біля, то навкруг.
І ближнього не зрадимо ніколи,
коли він хоч на хвильку ніжний друг.
Отак би йти сліпим крізь перепони,
надіючись, що незворушний перст
закреслює порушені закони,
і поки світ не стерли з-під небес,
в піднесеній душі почувши дзвони,
не оглядатись на церковний хрест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455349
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
О. Пушкін
[i](вільний переклад)[/i]
В журбі за краєм дорогим
я в одинокості томився.
І шестикрилий Серафим
Переді мною опустився.
Перстами легких рук своїх,
Торкнувся він очей моїх.
І мов прозріння віщим птицям,
Відкрився світ моїм зіницям.
І слух мій випробував він,
І чув я дивний горній дзвін –
Живого неба коливання.
Я бачив ангелів політ,
Земних стихій таємний хід
І дольніх лоз німе страждання.
[i]І він до вуст моїх приник
і вирвав грішний мій язик
немилосердний і лукавий,
і мову рідної землі
в уста скривавлені мої
десницею своєю вправив.
[/i]Він душу розітнув мою,
І щоб не згасло серце кволе,
Вклав дар цілющого вогню,
Що не згасатиме ніколи.
В пустелі трупом я лежав,
Та глас небесний наказав:
− [i]Вставай, пророк, ловити душі!
Моєю волею прямуй,
Обходячи моря і суші,
Вогнем душі серця гартуй.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455346
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 19.10.2013
[i]Шляхи Господні несповідимі...[/i]
Афоризм
[i]Ще не вечір,[/i] – кажуть всюди.
Помилились люди.
За плечима дні старечі,
що було – не буде.
Не лиха біда початок.
Тільки, – [i]що почате?[/i]
Брались добре, та насправді
і дурниць багато.
Попер́еду – все найкраще.
– [i]Хто там попер́еду?[/i]
Ніщо й ніхто. Тільки н́ащо
збили нас в чер́еду?
Праві, ліві, задні, крайні.
[i]– Хто там пасе задніх?[/i]
Помінялись. Вискочили
наперед останні.
[i]Як закон,[/i] − сказали строго.
Дорвались до свого.
Тільки рветься там, де тонко.
Дороѓа дор́ога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2013
Нам сьогодні по дорозі з вітром,
до лиця – умитися дощем,
до снаги – всім серцем обігріти
і – до пари – стати під вінцем.
Почимчикувати чистим полем
толочити гречку крок у крок.
Хай періщить дощ за видноколом,
а роса змиває пил з литок.
Поки сонце і роса не видасть,
поки все окропиться дощем
і Покрова нам подасть на милість,
заховатись під одним плащем.
А тоді вже сонце точно лишнє.
Знову гріє і туманить кров.
Хто тоді єдиний, хто наш ближній,
знає тільки Бог, який – Любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454453
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2013
[b][i]І[/i][/b]
За світлим днем приходить ніч.
Все – за законом Слова.
І українців, ясна річ,
веде життям Покрова.
Можливо і не по прямій,
але із точки в точку,
де нескінченність всіх подій
дає душі розстрочку.
Щоб цілим досвідом життя
приготувати місце,
де світлим царством небуття
піклується Пречиста.
Щоб зберігались у святцях
заслуги і провини
до царства Божого в руках
її святого Сина.
[b][i]ІІ[/i][/b]
Незмінні світло і пітьма,
і розуму загадка.
У незбагненності нема
ні краю, ні початку.
Нам вищий розум постає
в небесній іпостасі,
і слава Богу, що Він є –
незмінний Дух у часі.
Творець – єдиний організм
з природою і людством
не від блищання красних риз,
бо ж будь-який Його каприз
служив би самогубством.
[b][i]ІІІ[/i][/b]
Не впаде карта [i]на попа*[/i],
якщо з років юнацьких
в підпільних криївках УПА
були коші козацькі.
Не запечатають уста,
хто не втрачав надії
та йшов Голгофою Христа,
під омофор Марії.
І дай то, Боже, щоб усі
ходили ми здорові
по травах матінки Русі –
по Україні – по росі
на радощі Покрові.
[i]* – при жеребкуванні вертикально. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454335
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.10.2013
Нудьгує небо, сльозами течуть
сліпі дощі пронизливо осінні,
то сіючись, вмивають, то січуть
під свист вітрів алеї тополині.
Безперестанку, протягом доби,
раз-по-раз доторкаючись до шибки,
метляє гілля ветхої верби,
а в хащах десь крізь стогони і крики,
тріщать зі скрипом лісові музики,
і чується відлуння боротьби,
де щезник переховує скарби
під стовбуром тремтячої осики.
Краплини барабанять по дахах.
Про щось буденне булькають калюжі.
І поки смеркне в чистих небесах,
останню зграю в позахмарній стужі
все доганяє одинокий птах.
Незатишно. Та осені – байдуже,
що світло не витворює дива,
з тих пір як сонце світить, та не дуже.
Звичайно, зеленіє ще трава,
та осінь головне не надолужить.
В прискоренні коловороту днів
скидає вечір золоту корону.
Щось пророкують карканням ворони...
В сплетінні грив, мов коні вороні,
розбурхуючи хмари навісні,
ведуть вітри небесні перегони.
Але, буває, вітер розжене
завісу хмар, і на якусь годину
з туманів гляне небо осяйне
і кине людям листопадним днем
останню соломинку – павутину.
І, висохлі, зашелестять дуби,
і запалають вишні над ровами,
а жовті клени протягом доби
всі пагорби застелять килимами.
І пригадаю, як тебе зустрів,
як десь брели по листі ще сухому,
і посмішку, і блиск очей з-під брів,
і потім довгий-довгий шлях додому.
Ось так і літо бабине бліде
згасає, як останнє сподівання,
і щемом безнадійного чекання,
нагадує, – ніколи і ніде
подібне свято більше не прийде,
як це було найперше і востаннє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454253
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.10.2013
Душа моя любить гастролі
і кличе у мандри мене,
розвіявшись вітром у полі,
погладити небо ясне.
Побавитись зайчиком сонця
на плесі заплави в ріці
і з денця річного віконця
почухати хвиль баранці.
Душа моя любить стрибати
на бронзових яках в снігу,
а потім у хмарах зіткати
веселки строкату дугу.
В підніжжі китайської брами
гойдати папірусний пліт,
оленем, запряженим в сани,
гайнути із тундри в зеніт.
З полярної ночі – у тропік,
у синю ясну далину,
податись кудись світ-за-очі
і не прокидатись зі сну.
Душа моя проситься в мандри,
в тібетську нірвану пустель
під шепіт буддійської мантри
гойдати морський корабель.
В червоних вітрилах купатись,
з піратами взяти бліндаж,
з полону на крейсер піднятись
по Банковій на абордаж.
А поки таке не збулося,
летіти під гострим кутом
чесати Алісі волосся
по черзі з чеширським котом.
Душа моя мріє зустрітись
з героями всіх казкарів,
і сяйвом полярним укритись,
щоб спальний ковпак не згорів,
скоритись ідеї високій,
пролитись зерном в закрома...
Душа моя вірить у спокій,
та спокою в серці нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454097
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 12.10.2013
Не володію душею,
трачу даровані дні,
думки не маю своєї,
(Вітер,– [i]лиш миті цієї?[/i])
що тут належить мені?
В’язнем по світу блукаю,
долю, буває, клену,
хоч і відомо, що маю
(Вітер проснувся, – [i]не знаю...[/i])
долю на віки одну.
Вітер некрологи пише
в нетрях проваль і ярів,
(Пісню нашіптує, – [i]тихше,
мати дитину колише
серед козацьких степів.)[/i]
Тут би за образом жінки
човником серця пливти,
тільки тривожити гірко
(Віє за обрієм, – [i]тільки?[/i]..)
те що не можна знайти.
Пам’ять в людини куценька,
як на тернистих стежках
душу стискали в обценьках
(Хто там зітхає тихенько?)
туга, тривога і страх.
Віру, любов і надію,
не дочекавшись кінця,
вітер по світу розвіє
(Тільки шепоче, – [i]не смію...[/i])
з волі земного Творця.
Сумно на віки прощатись,
з тим, що належить не нам.
(Хто ж це навіяв, – [i]затям,
є ще на що сподіватись
людям, планетам, зіркам?[/i])
Щось має бути на небі,
щось під корінням беріз.
(В луках шелесне, – [i]а верби?[/i])
Далі, ніж бачу, не треба
образів рідних до сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
В цю мить, в цей добрий час,
чи в цю лиху годину
не ради боротьби,
а крізь життя своє
я ще іду, аби
пройти хоч середину
до тих рядків, коли
наснаги не стає.
У іншому житті
почують інший голос
з глухої далини,
чи з лети забуття,
для кого не дожав,
та виплекав свій колос,
змолочений людьми,
аби була кутя.
Хто ще не сплив як тріска в руслі Спілки,
не випливе на гребенях ідей.
Не так важливо, де ти взяв і скільки,
як те, що не сховаєш від людей.
То хай і розберуться добрі люди,
що часом називаються народ,
не – що з ідеї, що від праці буде,
коли кидав каміння в їх город?
Буває й каюсь, як лягаю спати…
На те ми й люди, щоб не смертний гріх
простити й не забути попрохати,
аби свої молились за своїх.
Не сплю. Дрімаю і в думках літаю
у піднебесній зоряній імлі.
І часом на круги свої вертаю,
і уповаю, що ось-ось впізнаю
обітоване місце на землі,
де ляжу відпочити вже надовго,
аж поки не погаснуть вдалині
мої суєтні думи. І тривоги
тоді не докучатимуть мені.
Але якщо забудуть рідні й діти
майбутньої державної сім’ї,
яких навчав, хоч свічку засвітити,
і не згадають правнуки мої,
заради чого треба в світі жити,
то краще синім полум’ям згоріти
і не вертатись на круги свої.
Бо що нам з того, що в якомусь місці
поставлять хрест чи гарний камінець.
Хай трісці не спливти ні в якій спілці,
то хоч терновий буде нам вінець,
коли дійдуть нащадкам нашим вісті,
що забуття – це гірше, ніж кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453031
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2013
День вчителя – напевно справді свято,
що окриляє світочів знання.
Але, на жаль, ще є причин багато
перетворити День на злобу дня.
Вискакує, мов чортик з табакерки,
не там, то там простягнута рука.
Зіщулившись в низьких поклонах клерку,
чекає вчитель хоч якусь цукерку
у вигляді похвального листка.
Та й те піде катюзі по заслузі.
В ранжир перетасоване в кутку
і роздане найменшим по ковтку,
з’їдять на педнараді любі друзі
на відкуп міністерському божку.
Одне багатство – це доробки власні.
Чуже виполюй, а своє скородь.
Нові програми – ті ж меню ковбасні.
Історики й алхіміки сучасні
таке хімічать, що не дай Господь.
І тільки одиниці з ешафотів
ще пам’ятають виховання суть.
Плекають мову, до вершин ведуть,
вкладають душу в юних патріотів
і правду за п’ятак не продають.
Їм доручають заходи безплідні,
щоб дорікати нишком у верхах
не так за совість, як за підлий страх...
Але вони і з цим миритись згідні,
аби добром освітлювати шлях.
Вони не йдуть в політику смердючу,
не лізуть в бійку всіх супроти всіх.
І хоч не виділялись в запасних,
та їх завжди згадають кілька учнів
в дитячих кращих спогадах своїх.
Ще двійко-трійко підуть жити з бійки,
щоб виплисти на хвилях суєти...
Не всіх навчиш із чистої сторінки.
І йдуть у світ знедолені каліки
без цілі й благородної мети.
А решта, що метатиметься всує
електоратом партій та вождів,
щось зрозуміє аж на схилі днів.
Але не пожаліє добрих слів,
коли про вічне й добре щось почує...
Учнівська пам’ять реабілітує,
приречених до страти вчителів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452925
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.10.2013
Для чого людям лишні пута,
які придумує ханжа?
Мабуть, щоб сподівались люди,
чого нема, те може бути.
В реалізації бажань
обмежень всіх не осягнути.
Немає вірних Казанов,
але й старе, пробачте, луб’я
проголосує за любов,
а сповідатиме безшлюб’я.
Наліво чи направо крок,
чи парадокс, чи геніальність –
у прогресивності думок
найперше бачать аморальність.
І буде тішитись ханжа,
що і в раю не дуже тепло,
і пекло буде вже не пекло,
якщо заріжуть без ножа.
І віра звикне до ярма,
і суща правда лиш присниться,
а там, де істини нема,
завжди появиться дурниця.
Комусь припишуть сто заслуг
до незаконних привілеїв,
а іншому приставлять слуг,
щоб став значним серед пігмеїв.
І буде лицар без чеснот,
і чортзна-що із булавою
в ладах з народною любов'ю,
і поки діждеться народ
своїх законних воєвод,
ханжа справляється з юрбою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2013
Зашаруділо під ногами
опале листя із тополь...
Без маски не зіграти роль.
В журбі, уквітчаній сльозами,
осінній реквієм за нами
проплачуть струни [i]ля-ре-соль.[/i]
І піонерські барабани,
і горн, і стяг у всій красі,
і «Зірка» іскрами в Росі –
всі наші форте і піано
зітре фермата ноти [i]сі[/i]
і знак репризи на Союзі.
За обрієм розтануть друзі,
яких було чи раз, чи два,
з тих пір, як нам по всій окрузі
поміж калюжами у лузі
стелилась моріжком трава.
Пройдуть усміхнені дівчата
по кладці, босі, навпрошки,
і розчаровані жінки,
яким не встиг переспівати
не дуже світські пісеньки.
І будуть щебетати хором,
що не закінчена строфа,
колись написана мажором
в мінорній групі [i]соль-до-фа[/i].
І буде Муза поза грою...
Не перейдуть чиїсь покої
в моє розорене гніздо.
Нема мелодії такої,
щоб хтось, крім мене, без запою
міг розпочати з ноти [i]до[/i].
Тому не жаль дуетів ранніх
і візій, що не дописав,
про добрих могікан останніх,
яких в житті не зустрічав.
І..., що там далі?
Все, що далі,
залишиться людській юрмі,
коли акорди без печалі
обірвуться на ноті [i]мі.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
Ось і вечір, такий же, як ті,
що були вже і, певно, ще будуть
в непомітному людям житті,
за яке і таке не осудять.
Щоб з числа нетривких одкровень
найхимерніше з пам’яті стерти,
кожну ніч, а, буває, і вдень
ми тренуємось солодко вмерти.
На пір’їнах крізь атласний шовк
у світи невагомого стану
поринаю з полону думок
у найглибшу з дитинства нірвану.
Та спочатку погасне нічник
і зажевріє марево раю...
Потім з Лети Морфей прилітає...
Потім фея розв’яже язик...
Я без тебе вмирати не звик,
тільки схоже, потрошку звикаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Не зраджу свого, не продам чужого
і вірю в те, що бачу наяву.
А збрешу, то хіба що ради того,
щоб не брехали, що дарма живу.
Нам і без мови жити не погано,
якщо народ давно до того звик,
що без’язиким все по барабану.
Не ставлять серпентарію в догану,
що у змії роздвоєний язик.
Та он зразок – без пісні й без бандури
всі поліглоти зайняли пости.
І мовна полігамія культури
класифікує їх на три сорти.
Косноязикі – слуги свого брата.
Одноязичні – пасинки вождів.
Руськоязичні – це колаборанти
руськоязичницького племені рабів.
Тепер скажіть, що я сказав неправду,
що в нації не попранні права.
Та я за це так полюблю громаду,
що заберу назад свої слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452601
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.10.2013
Сонячно і урочисто
вранішню душу несу.
Чистими росами вмита,
впаде трава під косу.
Блисне і свисне точило,
впаде за луки луна.
Може чиясь сизокрила
вигляне зранку з вікна?
Може весела й привітна
в гості покличе хоч раз?
Тільки – хрест-навхрест – на вікнах.
Тільки заріс перелаз.
Може б і зглянулась мила,
тільки роки вже не ті.
Тільки життя обдурило.
Гірко без меду в куті.
Тільки що скошене – босе,
згаяне в праці життя.
Тішаться зайчики в росах,
Мокне у ступі кутя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
Насіння мови – злаки літер,
а серед них подвійне [b][i]Ї[/i][/b]...
І як його не здув той вітер,
що нищив інші врожаї?
Чи свічки дві, чи два листочки,
щоб не злизав чужий язик,
чи вбиті в пам’ять два гвіздочки,
чи то дві дірочки й ...гаплик,
а нижче крапля крові й …точка?
Чи то дві зірочки з-за круч
над тополиною у полі,
де в драних мештах без онуч
все ходять онучата голі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2013
Яке добро мені від того,
що ти була в моїх святцях
від мого віку золотого
до вже призахідного твого,
не прописавшись у серцях?
І як без тебе золотої
я б так як треба не прожив,
якби прийшла на місце тої,
такої ж чистої й святої,
яку я й досі не зустрів?
І чи не час в кінці дороги,
ще не звалившись дубала,
але не кланяючись в ноги,
волати, – [i]Богові хвала!
Яке добро мені від того,
що ти зі мною не була!
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452317
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.10.2013
Напевно легко запитати,
та важко відповідь знайти, –
[i]кому потрібні ці таланти
у цій юдолі суєти?[/i]
І добре як знайдуться друзі,
що поділяють той резон,
що все дається по заслузі
як вчасний дощик у сезон.
Та тільки жаль, що все це всує.
Не езотерик порятує
від негараздів багатьох,
не за заслуги нам дарує
одне життя Творець і Бог.
Не скромністю хвалитись треба,
коли бідує рідний край.
Талан, талант – не манна з неба –
і від людей, ані від себе
у довгий ящик не ховай.
У притчах відголоски карми,
які заснути не дадуть,
і осягнеш біблійну суть, –
якщо рядками і думками
розбігся в траверсі програми,
тобі спинитись не дадуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452289
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.10.2013
Стомилась шия оглядатись,
чи не жовтіє трин-трава.
Прийшла пора за розум братись
та на розумне сподіватись,
не забарившись на жнива.
Від плевел ще не перевіяв
своє насіння і чуже.
Ще не стомився. Є надія,
що Бог потрібне збереже.
Ще не колоситься незжате.
Ще для засіків є рядки.
Ще недосіяні думки,
щоб нові гони обробляти.
Дарма, що грішний світ людський
не добачає світу мого,
де наче посохом сліпий
намацував собі дорогу.
Не легко жити, так як жив,
але не вмію жити краще.
Хоч наче зовсім не ледащо,
та мало користі від жнив,
які розтринькають нін́ащо.
Чи буде щось, чи може й ні –
здійсниться все по Божій волі,
аби хоч на моєму полі
ніхто не заздрив ні мені,
ані моїй бурлацькій долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2013