| Сторінки (20/1972): | « | 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 | » |
[i]« Сатана там правит бал...»[/i]
Ш. Гуно
Яка аудиторія!
Нема де впасти міні.
Велике Пу повторює,
що Рашія homini.
Фальшована іронія
купує журналіста.
Тушується агонія
ужимками фашиста.
Осатаніли клоуни
від гумору й харизми.
І як же ясно, хто вони –
сугестії рашизму.
Диявол ізгаляється,
а їм по барабану.
Рахітик насміхається, –
Усё іде по плану.
Аукається долару,
ікається Обамі.
Пакують у триколори
рубель вперед ногами.
Упоєна опричнина
Донецької руїни,
і кримське триязичіє
рятує Україну.
Зобидили ведмедика
і він бере на кпини
історію Америки
і хартію людини.
Обілює за акції
ічкерика-холопа,
і за кусючі санкції
очорнює Європу.
Осоловіла Рашія
безтямно аплодує.
Опутеніла нація!–
Диявола віншує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544921
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.12.2014
Іде війна. Усі до цього звикли –
убиті є, ще більше пропаде́,
умре в полоні, безіменно зникне…
Кому болить, – [i]ніколи і ніде?[/i]
Бойовики невидимого фронту,
у кого ніби є ще матері,
знайшли собі посаду і роботу:
найомні бєси, лярви, упирі.
Та є і буде армія народу,
душею чистих лицарів життя,
що у бою за щастя і свободу
обороняють матір і дитя.
Ви – сіль землі, бійці і патріоти.
І поки ворог прагне візаві
і просить булави по голові,
то дайте так, аби було достоту,
винищуйте, косіть усю гидоту,
аби конала у своїй крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544725
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 18.12.2014
Напи́шу колективного листа
від імені дорослої малечі.
І хай не усміхаються уста,
але дитяча істина проста
розправить ваші молодечі плечі.
Ми знаємо – ви воїни добра.
Іде війна великого народу
супроти завойовника-заброди.
Одні воюють кінчиком пера,
а інші пишуть кровію свободу.
Біда лиха, та горе – не біда,
коли усі готуються до бою.
Сьогодні освящається вода
і недалекий час, коли орда
піде у власне пекло за водою.
У покоління кожного – свій хрест
і за діла, і за гріхи дідизни.
Діди за внуків моляться з небес.
Козачий дух у кожному воскрес,
аби стояти за свою Вітчизну.
Якщо її без бою віддамо,
то гріш ціна і владі, і еліті...
За тих, кого нема на цьому світі,
і тим, хто буде, ми відстоїмо
їх майбуття...
Герої, не умріте,
але сьогодні збийте це ярмо,
аби колись не умирали діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544274
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2014
Мама-Одеса співає з листа
почесті гідному сину.
Осінь. Зима. А пора – золота.
Бачу нову Україну.
Ту, що у пам’яті [i]понад усе[/i].
Слава їй, воїну слава!
Йдуть новобранці, і гордо несе
кожен знамено держави.
Ще улюлюкають зайди чужі,
немічні духом, незрячі.
Ой, накипіло у нас на душі.
Ворог отримає здачу.
Є атрибути героя-бійця
і амуніція справна.
Що там попе́реду і до кінця?
Де та опора державна?
Тільки немає у серці страху́.
Бог і Вітчизна із ними!
Ви́стоїмо і на цьому шляху.
Треба вернутись живими.
Лиця суворі. А усміх цвіте.
В’ється блакитне. Ярить золоте.
Ллється мелодія гімну...
Сльози прощання. Колона іде.
До генералів далеко.
Зате
з ними
уся
Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544012
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.12.2014
Є знаки зодіаку і біди
із піднебесних історичних сховищ.
Вся правда на поверхні. Як води,
вожді жадають слави, як завжди,
а посполиті – хліба і видовищ.
Політика – це інструмент вождів
на тлі незгод, повстань і демонстрацій,
як наслідок фальшивих декларацій,
що ділять на панів і кріпаків
представників народностей і націй.
І кожен – пересічний представник.
Непересічні – «неживі і вбиті»
в тюрмі за непокірний свій язик,
щоб нині українські посполиті
ціну не забували за словник.
Аби постала із глибин крізь товщу
історії, як міф про щастя всіх,
та пам’ять, що повинна бути довша,
ніж згадка про тюремників своїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543666
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.12.2014
І заснув би, та яке спання,
як уява видає картинки:
у гіллі зела – мерзенні пики...
І гадаю, – бачу я щодня
дерево знання і пізнання,
а у ньому Люцифера лики.
Он і самозванці на Горі,
далі грозні, довгі і бедраті,
комісари люмпена, царі,
і по черзі – лисі і чубаті,
що на тлі кривавої зорі
зачищали нації на карті.
І на що мені така мана
кожної недоспаної ночі?
Та зміюка зазирає в очі.
Відійди, лукавий сатана!
І тебе уб’є як не війна,
то до неї вдатні і охочі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543593
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.12.2014
[i]« Самоіронія краща із молитов
за спасіння душі.»[/i]
Автоафоризм.
І
ПОКИ ЖИВИЙ
Якщо і досі ще нема твоєї ролі
у цій репризі дій у акті бойовім,
то уяви, що ти стоїш один у полі
у бурю і грозу, і силуети долі
викрешує з небес і блискавка, і грім.
Тоді і між людей
у обраному колі
довіришся і їм
як візаві своїм.
І оминуть страхи, що оголити мусиш
своє живе єство під погляди чужі
і що якесь табу інкогніто порушиш,
чи щось переборщиш у дикім куражі,
чи занесе тебе убік на віражі...
Не так то легко нам
відкрити людям душу,
хоч і немає плям
на випраній душі.
На кожного в кінці чекає неминуче –
якщо розлуки мить, то на віки журба,
не доля, то роки, а все одно розлучать
ще на оцій землі – не зрада, то юрба.
А поки на коні,
то кожен добрий учень,
коли його знання –
ума жива вода.
І раді ми тоді, коли вини немає
у тому, що любив своє понад усе.
А як уроча мить за вітром понесе
кудись у небеса, то хто нас там чекає?
Свідомі того, що
життя перемагає,
чекаємо усі
пробачення за все.
І як приємно є, коли і поважають,
і радують близькі... А то і вороги
за всі «осанни» їм, усьоме проклинають,
аби додати ще бажання і снаги.
І жаль, що мій Пегас
в Парнасі не літає.
Нема удачі там,
де люди не боги.
І, ой! І, ах! Якби проснутись на Олімпі.
Яке то сяйво дня лукавому на дні!
І відео-сюжет, і аудіо-кліпи,
і не чужі блатні, але свої пісні.
Та все це не моє,
і я «не парю ріпу».
Радію небесам
і сонцю у вікні.
У глибині знання не визначено міри.
У висоті небес не всі були орли.
У жителя землі давно немає віри,
що обрані – усім фортуну здобули.
Не окрадали душ,
не пнулись у кумири,
і залишались тим,
чим дійсно і були.
Ніхто без талану не засіяв талантом.
Без роду і звання не йдуть у королі.
Хоч іноді і з нас являються атланти,
останні з могікан під небом на землі.
І ні на йоту ніц,
що пахне плагіатом,
і всі на висоті
усе одно малі.
О, славолюбцю мій, а пригадай, для чого
усе своє життя себе ти мордував?
І ради кого, як не ради е́го свого
каденцію свою на той вівтар поклав,
де не горить письмо,
але палає слово
тих велетів ума,
яких нема –
за мову?
ІІ
ПЕРЕД ПРИЧАСТЯМ
Не уявляй своєї ролі
опалим листям у траві,
чи воїном одним у полі
із ворогами візаві.
Тобі нема чого боятись,
коли душа у кожну мить
уміє з іншою обнятись,
допоки пам’яттю щемить.
А от коли буває смута
«в лихую тяжкую минуту»
згадаю страдницю мою,
в якій мій Бог опочиває
і за яку Його благаю
і молюсь, наче воду п’ю:
[i]« Прости, Всевишній і Благий,
раба од віку Твого,
що вдався трохи не такий,
як вимагає Слово.
Зітри усі мої діла,
які були незнані,
аби душа моя жила
за душі окаянні.
І зваж усе, що є у ній
вагомого й пустого,
і на терезах зло відсій
задля добра живого.
І зміряй душу аж до дна,
її сердечну чашу,
і визнач, чи була вона
за Україну нашу.
І подивись, чи не було
у неї червоточин,
коли покинула село...
А потім, аве, Отче,
врахуй усі мої борги –
мої перед Тобою,
за те, що ближні-вороги
ідуть на нас ордою,
за те, що пам’яті не мав
і досі уявляю,
що все, про що мені казав,
у Біблії немає.
Прости, що юним не умів
найти свою дорогу,
що разом з іншими ходив,
коли ходили в ногу,
що хліб насущний полонив
мої найкращі роки,
які за мене хтось прожив
духовно та високо.
Прости, що Ти про мене дбав,
щоб на голодний шлунок
я у молитвах не чекав
на ласий подарунок,
що не роздав любов свою
на братію безбожну,
що ближнім того визнаю,
кого простити можу,
що при свічках не падав ниць,
не знався з блудним сином
і не визбирував п’яни́ць
із ближніх попід тином,
що вибирав святкові дні
залежно від погоди,
а у найкращі і ясні
скородив огороди.
Прости, що я ще не простив
злочинцям благочинним,
і що насущний не просив,
бодай на копійчину,
що у ворота багачів,
бідуючи, не стукав,
що утікав, коли горів,
і що співав «під муху»,
що в дні житейської весни
не виростав покірним,
не вірив догмам записним
і, власне, був невірним,
що храм живого відчував
сильніше від розп’яття,
а те, що Ти мені давав,
розтринькував на щастя,
що я – заблукана вівця,
хоч і Твоя частина,
не поспішаю до кінця
наслідувати Сина,
що вірних учнів не надбав,
аби дивились в небо,
що так, як треба, не навчав,
і вчивсь, не так, як треба.
Прости, що й досі не пізнав,
як правильно любити,
що на коліна не ставав,
аби поклони бити,
що істину одну любив,
а іншу гнав з порогу,
що доброго не осудив
за покарання злого,
і що нена́видів катів,
не маючи нагоди
судити того, що судив
від імені народу,
і що осуджував дідів,
що крили «рідну владу»,
що не різнив діянь од слів
і подвигу від зради.
Прости за ідолів чужих −
за дідьків-прометеїв,
прости, що я любив не їх,
а їх цвілі ідеї,
за те, що я уже старий,
аби ще воювати,
і що не чує ворог мій
мій голос, як відплату
за поніве́чені життя,
за всі голодомори,
за ненави́сні почуття,
за недочуте горе,
за сьомий день мене прости,
коли душі потреба
так відпочити, як і Ти,
без манної із неба.
Прости, що виродком бував
без племені і роду,
що рідну мову забував
великого народу,
що ліз у люди між дурних,
що дисципліну дбали,
що не глядів батьків старих,
коли вони вмирали,
що, не покаявшись, брехав,
щоб задарма хвалили
і що щоку не підставляв,
коли нізащо били,
що не молився перед тим,
як добивався свого,
хоч знав, що як прийшов ні з чим,
то й піду без нічого,
що зайвим руки обтягав,
а власне проворонив,
не часто старцю подавав,
для себе економив,
що безсердечних не жалів
ні ділом, ні словами,
що вибирав поміж вогнів
з холодними серцями,
і що всім серцем спокушавсь,
блудив між трьох соснинок,
з іконами не цілувавсь,
не гнувся до могилок,
що червонів раніше всіх,
коли на дів дивився,
що відцуравсь «братів» чужих,
та на дурного злився,
і що таланти закопав,
що в час ганьби і стиду
за всім, що ти подарував
відправив панахиду,
що не сповідував пости,
не знав, кому годити,
чи до католиків іти,
чи православним жити.
Прости тягар моїх боргів
перед лицем Живого,
коли прийдеш в покосі жнив
забрати з двох одного,
що я в Завіті не шукав
законів православ’я,
що в суєті буденних справ
попів не величав я.
Прости, що маю смертний гріх,
буваючи нечесним,
коли на кесаревий гріш
розмінюю небесне,
що сам себе не розпинав
за всіх, душею темних,
і смертний гріх перемагав,
втопаючи в щоденних.
за тимчасове забуття,
що створений із глини,
за те, що мав за все життя
щасливих три хвилини,
що мав найменше молитов
за душі окаянні
і що найбільше – за любов
віддав своїй коханій,
і що у головній із них
без зайвої запинки
беру на себе їхній гріх
за ці та інші вчинки,
що я вже, Господи, прости,
готовий до розплати,
що був поганий ще і тим,
що добрим був занадто,
що я іще не той святий,
що на порозі раю
ні по одній із десяти
претензії не маю.»[/i]
ІІІ
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Усе моє. Радійте, небеса!
Я маю те, у що безмежно вірив.
Не на землі котуються кумири.
Астральний світ уже не чудеса.
Не омине ні Муза, ні краса
у цьому світі і моєї ліри.
Коли трусили древо пізнання,
я був одним із тих, що не упали...
Мені за це нарахували бали.
І не обов’язкове визнання,
аби його додати до знання
у ноосфері, де мене чекали.
Я маю все, що доля роздає
нетлінним на папері і наївним.
Нехай не золоте, але своє:
у Пушкіна не списував Наїни,
корита, баби, діда на колінах,
не поминав Балди й попа всує́.
На генія-раба немає часу.
Я й нині не описую Кавказу,
і од цареві не переповім.
Бо це було б Шевченку за образу.
Зате, як перед образом святим,
не буду червоніти перед ним.
Я не боєць на звалищі Союзу
і не один герой на все село,
якому дарували ремесло.
Як П’ятниця у Робінзона Крузо,
я служу тому, хто ще чує Музу
і одягає сонце у зело.
Не підпирає спиною одвірки,
і не чекає, – ось, оце роби
і не труби, що ми усі раби.
Ніяке зло з радянської пробірки
уже з поетів не знімає мірки,
аби узяти їх на поруби.
Це не про себе, а про душу грішну,
в якій себе пізнаєш, і мене,
не ганячи, подібних цьому, віршів.
Усе, що нас єднає, промине,
а хто моє ім’я не пом’яне,
то хай і так, аби йому не гірше.
Але, якщо допався, то читай,
а от, якщо допалась, перечитуй,
якщо тобі до серця посполитий.
Ми ще не поспішаємо у рай,
а вороженьки і у пеклі ситі,
де не лунає, – Ось! Себе пізнай.
Однаково чи явором, чи кленом,
чи білою тогою від беріз
упаде тінь минулого на мене.
Я серед лісу як тернина ріс
і був колючим, іноді зеленим,
а побілів, коли не стало сліз.
Це означає – вірив я у суще,
чого нема в астралі, та проте –
у неминуче і у все святе.
Не був я завидющим, а видющим,
не знаним був і залишився учнем,
зате і не шутом із вар’єте.
У кожному існує Санчо Панса,
але перемагає Донкіхот,
якщо пора стояти за народ.
Ламати вітряки немає шансу.
А от коли допадусь до романсу,
то у мені співає патріот.
Інакше воювати не умію.
Я знаю – переможе Божа рать,
коли серця і душі ще горять.
Підуть у небуття раби Росії –
таємні ретранслятори у дії,
не відаючі, що вони творять.
І платні, і безплатні, і воєнні,
що нищити уміють до ноги,
але на те вони і вороги...
А от якщо писаки, будьте певні,
усі вони приватні і таємні –
але не вищі підлого слуги.
Та тішать лаври на чужому полі.
Всі уповають на найвищі ролі
і особливу роль у «божества».
Та пам’ятай, поборнику юдолі,
не обійдеш конем* своєї долі,
упадеш, як обтрушена листва.
Щоб визначати, треба означати
самим собою дещо між своїх
і розуміти прагнення чужих...
А між собою, – що нам розділяти,
коли усім достатньо право мати
і виговоритись – один за всіх.
Це майже сповідь. Може і не всенька,
бо півню кукурікати пора.
Не прошу ні кола, ані двора.
Великий Боже, я такий маленький,
але за те, що я любив Шевченка,
прости мене, як грішника Петра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543012
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 11.12.2014
[i]« Сам себе не пожалієш,
ходиш потім...»[/i]
З одеського гумору
Усім світає у віконці,
і хай сіяє житіє,
допоки сушиться на сонці
моє перепране досьє.
Що я колючий – це не докір,
але така моя душа.
Люблю людей, що чинять опір
і не бояться відкоша.
І як сказати, –[i] я не буду,[/i] –
коли іще торую шлях,
коли куповану Іуду
упізнаю по трьох словах?
Якщо і нині, як дрімаю,
у зазіханні на чуже
у сновидіннях обнімаю
велику хмару в негліже.
І жіночок люблю із перцем.
І може є така одна.
Але моє розбите серце
уже не склеїть і вона.
І все ж боюся я найбільше
моїх сусідів і братів...
Від них піду Олегом віщим
у кращий із усіх світів.
То й не жалію я нікого,
хто сиротіє в чужині,
як соломина на стерні.
Чого так хочеться отого
«і золотого, й дорогого,»
що віджило у тій «страні»?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542830
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.12.2014
Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
поволі сіє білі мухи.
І від осінньої пори
не замітає ще двори
мітлою пані Завірюхи.
Кума Метелиця сама
не дуже проситься у гості.
Десь у Яги ще гріє кості.
Нема гостинця їй? Дарма.
Горить зоря у високості,
і тане Віхоли пітьма.
Діди Морози задубіли
і без бурульок ще носи.
А що на небі там, єси?
Чи подолають заметілі
Снігурочки заледенілі
у році синьої кози?
Линяє Вій лихої днини.
Надійний прихисток дитини
веде із припічка на піч.
І не лякають хуртовини,
і щедрий вечір України
заходить у Різдвяну ніч.
Засяє інеєм до ранку.
І може зарипить ще сніг
у кучугурах біля ґанку.
І тихо сіється до ніг
дрібних сніжинок вишиванка
як найчистіший оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542615
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.12.2014
Разухарилась русская душенька.
Ей всё мало, – [i]даёшь мордобой![/i]
Из дубинушкой двинул Иудушка
на соседушек целой ордой.
[i]Ла-ла-лала,
о-о-оо!
Уху-ху-ху,
ло-ло-лоло![/i]
Кабы-токобы да тараканишки,
одолели бы нищую рвань.
Ополчились дурашки-Иванушки, –
[i]нать-ка, выкуси Тмутаракань[/i].
Рашія – зло усі віки,
має бабло – у дві руки.
Ріками зла сльози течуть,
зорі Кремля в пекло ведуть.
Закудыкивают путь-дороженьки
незатейливых боевиков:
[i]– Ты куды, заводной, от молодушки?
Разве мало у Рашии вдов?[/i]
Отчегой-то вся Русь бестолковая.
От угара дуреет балда.
Ох и зимушка нынче суровая.
Одолела дурашек беда.
Рашія – зло усі віки,
має бабло – у дві руки.
Вой за Урал вот уже год, –
[i]чтоб ты пропал клятый урод.[/i]
Ой, война ты моя окаянная.
Гум-конвои идут бечевой.
Ой, не вой же за мною родня моя,
коль двухсотым вернусь я домой.
[i]Ла-ла-лала,
о-о-оо!
У-ху-хуху,
ло-ло-лоло![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541916
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 06.12.2014
У кожного є місце у коші,
аби не бути осторонь ніколи,
описуючи митарства душі
на творчих сторінках цієї школи.
І у юрмі любителів-майстрів
чекаємо, щоб наше зазвучало.
У мене тут немає ворогів,
є друзі і байдужих є немало.
І «наші люди» – все одно мої –
і знані, і незнані – всі поети.
У цьому колі всі, як є, свої
без пієтету і авторитету.
Який не обираємо сюжет,
а не угодиш сутенерці моді.
Читач собі подивиться, та й годі,
але оцінить все-таки поет.
Хоч знали і самі собі ціну,
коли ще відкривали цілину
фантазій, ураганів і цунамі,
коли про Соловки і Колиму,
відомо і від кого, і чому,
закопували рукопис у ямі.
Коли творили Божі янголи,
а витворяли чаполоч і сволоч,
нам висуватись не було коли,
і поки виживали як могли,
ваяли таті, кроїв Каганович,
а авторами знатними були
дві лярви – Бузина і Янукович.
Тепер війна чатує за вікном.
Та не затерті пам’яті скрижалі,
і час охороняє за замком
такі іще нечувані деталі,
яким би краще нишком у підвалі
ще почивати непробудним сном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541676
рубрика: Поезія,
дата поступления 05.12.2014
[i]« Любовная лодка разбилась о быт...»[/i]
В. Маяковський
На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
що можна цілий світ обняти,
якщо у серці є любов.
Тоді це є твоя обитель
і духу, й сили, і снаги.
І все, що маєш як учитель,
охороняють ці боги.
І все, що маєш як мужчина,
і сад, і чадо, рід і дім –
тобі належать і по чину,
і за призначенням твоїм.
Але мовчить біблійний митар.
Є монастир і є устав...
«Своїй душі» достойний лицар
коли своє не дарував?
Байдуже, що її минуле
снують роками павуки.
Оберігає Маріула
від циганят свої кутки.
І залишається чекати,
аби у іншої знайшов
усе, що не завоювати
без віри у свою любов.
Та де й коли її зустріти
у цьому вихорі життя,
аби і душу обігріти,
і запалити почуття?
І серце анемічно б’ється.
Бо хто почує в унісон
нове й забуте інтермецо,
що відлунало, наче сон?
І гріє лиш одне на світі –
далекі ангелята – діти
і одомашнене єство,
яке уміє і любити,
і дозволяє володіти
тим, що дарує божество.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2014
[i]« Пізнай себе.»[/i]
Г. Сковорода
[i]« Впізнай себе»[/i]
Житейська премудрість
Напоготові торбини і клунки.
Всюди приймає земля.
Наші і в Раші, і тут – подарунки:
і яничари, й манкурти, й ушуйки,
і патріоти кишені і шлунку,
і кривослав’я Кремля.
І́ди виписують Брути новітні,
змоченим кров’ю пером,
внутрішньо темні, а зовні – привітні,
судячи націю із підворітні,
вірші читаючи Новозавітні,
а пам’ятають – зеро.
І про Бандерію, і про Вітчизну,
і про життя в боротьбі
все ще прямуючі до комунізму,
і переповнені духом фашизму,
перепираючи чорну білизну
і Україні, й собі.
Господи, скільки всього несусвітнього,
чорного, злого, убивчого, грішного
у ойкумені Твоїй.
Боже, чекаємо реанімації,
бо на закони єдиної нації
поки немає надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541204
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2014
***
Дарунки долі тішать і тривожать.
І повсякчас, і прісно, і завжди
намісники лукавої орди
чуже поділять, а своє – помножать.
І де воно? Піди його найди.
***
Безмірні запити людини,
аби триматись середини –
бажати те, чого немає,
і мати все, чого бажає.
***
Не хочеш бачити і чути
одне одного розумніше?
Не уповай тоді на більше,
аніж оте, що має бути –
важли́віше, ніж хоче інший.
***
Усім належне віддадуть,
коли із ликів зірвуть маски.
А сповідатись можна й тут, –
[i]Месіє, де той Божий суд
за всі гріхи з Твоєї ласки?[/i]
***
Не хочемо відомого почути,
говоримо забутими словами,
не віримо, коли не може бути,
що несказанне пише тільки нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540768
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.12.2014
Наполеону отдали Москву.
Адольфу на съедение Отчизну.
А Путя опоздал на рандеву.
Не стала на колени Украина.
Пр. Отощало залётное племя орды
на кровавых паях московита.
Эй, Россия, очнись! Остаются следы
от грозящего миру бандита.
Хоть гимны пой, хоть оды ей пиши,
а миновали пиететы моде.
В России мы не чаяли души,
а чуяли звериное отродье.
Пр. Мы по Пресне под песни ходили не раз.
Отошли запевалы лихие.
Эй, исчадие ада, кто будет за вас
отпевать панихиду России?
А вы у всей планеты позади
и люди забывают, –[i] Раша, браво![/i] –
с тех пор как ваши чудики с Чуди́
идут следами Сталина и Мао.
Пр. Россияне, не надо большого ума,
чтобы жить хорошо и красиво.
Не спасёт ни тюрьма, ни сума, ни чума
неугодную Богу Россию.
Не каждый наворует миллион,
и карлики не выдают медали.
Не лезьте баранами на рожон.
Объединится мир и вы – пропали.
Пр. Вы такой православный [i]огромный народ[/i],
но тяжёлое бремя мессии.
Вы рабы, если правит Россией урод.
Россияне, спасите Россию!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540326
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.11.2014
Уже пора пливти за течією
із осені у лебедине літо.
А я усе тією ж колією
за мрією забутою моєю
іду у вечір душу обігріти.
Якщо літа у вирій полетіли,
то як не помічати цього лету?
Іще не вечір, а думки осінні.
І у полудень не щезають тіні –
минулого знайомі силуети.
Були літа і босі, і холодні,
і уночі перед очима лихо.
І не одна душа моя в полоні.
І не заснути. У моїй долоні
моя печаль мені співає тихо.
Одна журба обороняє душу.
А думи – і урочі, і убивчі.
У кого індульгенцію позичу?
Чого чекаю? І признатись мушу, –
огонь душі не подолає стужу,
і третій півень заспіває тричі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
Що не кажіть мені – люблю я іменини,
коли і на столі ще є усе – [i]дай, Бог[/i],
і за столом уже немає ні хвилини,
аби не пролунав цікавий монолог.
А особлива дань і шана круглій даті,
коли летить душа на ювілейний зліт
одної із нових осінніх кандидатів,
якій далеко ще до бозна скільки літ.
Стріляє тамада, летить у стелю корок,
і ллється, як вода, горілка і вино.
А нам уже давно, що майже сто, що сорок,
і пити «за любов» прийдеться все одно.
За ту, з якою всім то солодко, то гірко,
коли «завжди готов», як перший алконавт
сказати на «блатном, – [i]поехали![/i]» За Жінку!
За даму всіх сердець і всі – на брудершафт.
Якщо таке життя, то хай не на останні
ще додається шарм і щастя кожен рік,
аби у ці літа не помічали вік
пани тверезі ще, і пані ще не п’яні,
а головне – один достойний чоловік.
І кожен скаже тост, і більшість для почину
розкаже їй одній нечувані слова.
На те і ювілей, щоб хоч один мужчина,
тримаючи бокал, качав свої права.
Захоче, вип’є сам, захоче – заспіває,
Ну от, наприклад, я. Захочу – скажу теж,
як буду «під шафе», – [i]я так тебе …чекаю[/i].
Бо кінчаться права, то де її знайдеш?
Вона сьогодні тут, а завтра – на Канарах
гуляє посеред піщаної коси,
і з юним шансоньє співає під гітару
про долю а ля-фем російської попси.
А я і сказану, – [i]поїдемо на дачу,
запалимо огонь, спечемо шашлики...[/i]
А ти і сказанеш, що ми ще не ледачі –
копати бур’яни, садити буряки.
Наваримо вівса, наллємо по стакану
і хлопнемо за мир і Рашу у Криму,
і буде нам обом «усё по барабану».
Пошлемо їх усіх у сауну і в баню,
аби не тільки ми учаділи в диму.
Згадаємо всує Залманова і Ніші,
забудемо, що Кнейп не сповідав нас, блін.
і весь інтерферон засвоїмо раніше,
ніж сонний організм живицю й меланін*.
Забудемо усі моря, і гори, й лижі,
поліземо на піч… А там такий готель!
І що нам до тоґо, що сніг іде в Парижі
і сам Марсо Марсель не їде в Буковель?
І поки стукне сто, ти будеш бабця класна,
як еталон для дам, а то і для не дам.
На те й «запретний плод», аби усім – вігвам!
І Єва у раю сказала б, – я согласна!
аби знайшовся сам хоч на хвилинку, власний,
або хоч на часок нічійненький Адам.
То й п’ємо «на коня» не крапленої масті,
за Даму, і Туза, і за бубнове щастя,
яке тікає геть од мене навпрошки.
За киселі, й компот, і за холодне пиво,
за платонічний секс, і за гаряче диво –
останні, нарозхват, із сиром пиріжки.
* – перечислені популярні народні цілителі і засоби боротьби з паразитами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539659
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.11.2014
У вінок золотий барвінкової мови
я вплітаю своє непомітне ім’я.
[i]Пригорнувшись душею до рідного слова,[/i]
я з тобою – одне, Україно моя.
Ми з тобою у радості будня і свята,
і в печалі минулих негод і біди.
Ми з тобою у гніві на зрадника-брата
і у траурний час ми з тобою завжди.
Ми об’єднані Божою силою духу.
Ти ніколи не будеш на світі одна.
Не одну ми долали руїну й розруху.
Не зупинить і нині убивча війна.
І якщо мою хату за «Рашу радную»
буде знову топтати її черевик,
я і [i]вік золотий[/i] у душі замурую
і із серця я вирву зміїний язик.
І не буде у хаті у рідної неньки
ні тяжкої біди, ні печальних думок,
а на покуті буде буквар і Шевченко –
одесную Месії наш віщий Пророк.
Україно моя, переможемо знову
і орду, і диявола, і москаля.
І допоки у небі кружляє Земля,
я до тебе іду і в синівській любові
[i]пригортаюсь душею до рідного слова,[/i]
як до серця матусі її немовля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539407
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 25.11.2014
[i]« Я тибе хачу...»[/i]
Фразеологізм азіата
[i]І хто ті азіати?[/i] – я питаю.
Оті, що нині у сирій землі
удобрюють поля чужого краю?
І риторичну відповідь чекаю, –
[i]це барани на м’ясо у Кремлі?[/i]
Це найманці-опричники у хунті
великого єдиного царя –
запеклі, ненажерні, «довбануті»
заради інтересів Ліліпуті,
якому все уже – до ліхтаря.
Орда злочинців хоче Україну
у жертву мракобісу-палачу.
У Чуркістані хочуть половину:
сакраментально, – [i]«я тибэ хачу…»[/i]
Московії усе не вистачає
«своєї» Ялти і чужих портів,
горілки, хліба й сала, баранів,
і золота, і срібла... І до чаю
із хати, саклі, юрти, пекла, раю –
з чужих комір усе собі у хлів.
Як мачуха – така собі добренька
усе печеться хрипло за рідню,
гладенько стелить дітям западню –
все обіцяє цяцянки дурненьким,
а далі бійню, а тоді – війну.
І верх бере бараняча натура
уже невиліковного совка.
Чурбаняча кремлівська кон’юнктура
ґвалтує і раба, і кріпака.
І ось каптан від Чуркіна чурба́ну –
гуманітарний, нібито, конвой:
і [i]аж два О,[/i] і свіжа сіль на рани,
і подарунок підданим тирана –
аж [i]два на сто[/i] дубовий аналой.
І ось уже й війна гуманітарна,
яку веде велике ВеВе Пу
«за Україну». Гляньте на екрани.
Напевне – це Велика Вітчизняна,
а щодо Пу, воно і в Раші Пу.
Але Росія наче і не чула.
Зловіща тінь окутує минуле...
Сокирою замахується кат,
аби вона полегшено зітхнула,
що голову у меншого зітнула,
аби упився кров’ю старший брат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539256
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.11.2014
Корони крон дерев оголених лісів
у то́зі сивини, і розпустили коси,
зачесані аби́як розою вітрів,
берези – у чеканні на морози.
Зима таки іде, а осінь ще стоїть,
вдивляється в далекі горизонти.
Побілена трава деі́нде майорить.
Неначе – осінь, а зима не проти.
Але її вітри – і снігом не корми,
а дай зайти у нетрища холодні.
І біла заметіль, і посланці зими
несуть дарунки із її долоні.
Діброви шелестять і одубілий лист
тримається, як воша за кожуха.
І поки завірюха ще не вщухла,
у небесах імла і морок обнялись.
Отак би нині й нам, як це було колись,
зайти у білу ніч
і слухати...
Послухай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539222
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.11.2014
***
Немає між людьми
довіри ні на мірку.
Але – такі ось ми:
біда під ворітьми,
а ми закрили хвіртку.
***
Оберігає сам себе
«непересічний клан».
Вже й небо жовто-голубе,
а влада все одно гребе
комуністичний «хлам».
***
Голосували, аж за барки брались.
Скажена сила рухає реванш.
І вибрали таке, що аж-аж-аж…
І за свободу так перестарались,
що результату мало не злякались.
То bendze zdrave! Grece Rusia marsh.
***
Немає ще запеклішого краю
як той, що і нічого, і ніде
не чув, не бачив і тому не знає, –
[i]видюще віддає і помирає,
осліпле – володіє і веде.[/i]
***
Усі слова – це хвилі на воді.
Одна – стихає, інша – напливає.
Так і біблійна істина в житті, –
я ворога оплакую тоді,
коли його любов не убиває.
***
Усі отримують знаряддя,
аби ясніла голова.
Але живучі ще поняття.
Совку потрібен добрий дядя.
Мені – мій розум і права.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538923
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.11.2014
[i]Пригорнуся я душею
до рідного слова,[/i]
з Україною моєю
поведу розмову.
Україно – рідна мати,
у віках нетлінна,
як було тобі співати,
рівна серед рівних?
Де черпала ти, рідненька,
і снагу, і силу,
поки тебе вороженьки
до ноги косили?
Встаньмо, браття, отчим краєм,
візьмемось за руки.
У блакиті вже палає
золото для злуки.
Наша воля, наша слава
буде нам окраса.
Нездоланна є держава
на землі Тараса.
Споконвічними садами
у піснях квітчалась.
Православними дідами
Руссю називалась.
Отамани та гетьмани,
козаки у полі
під орудою Богдана
дбали твою волю.
Ще співає Україна
і буде співати.
За свободу, за родину
будьмо, пане-брате.
Стіймо, внуки Ярослава,
на своєму полі.
Не померкне наша слава,
не ослабне воля.
[i]Пригорнуся я душею
до рідного слова,[/i]
з Україною моєю
поведу розмову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538721
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 22.11.2014
Позорище. У світу на виду,
осміяні царями цього світу,
утішені горила й какаду,
що прийняли макаку до еліти.
Чекає лаври Лаврик у Кремлі.
Усі путі закриті Ліліпуті.
Горилу і макаку на землі
у чорну книгу пишуть майдануті.
А у червону – сущих запасних
то пишуть, то викреслюють усіх,
навернуті із вірою у Раду.
Там і макака все іще свята,
і куряча вражає сліпота
не тільки плем’я homo-колорадо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538507
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 21.11.2014
Тече минуле у своє майбутнє.
А нині що – не відає ніхто.
Чи є воно, чи лиш було присутнє?
Все виявиться через років сто.
У колі житія на видноколі
у три дороги дибає дитя.
Невже це я із попелу юдолі
на повороті доль у це життя?
Немає й гадки жити одиноко
і доганяти Віз нема коли.
Копаю у минуле. Не глибоко.
Аби кебета не колола око
усякому, що глибше не могли.
Боюсь. Мара хапається за ноги
і знову узуває постоли.
То я іду. Надійніша дорога,
коли іти, як прадіди ішли.
В калейдоскопі споминів і нині
перед очима, як живі картини
зі сцени проминулого життя.
Із вирію матуся виглядає.
А у зелі нового урожаю
чекає долі кращої дитя.
Чиє воно і де було присутнє –
це виявиться через років сто.
Тече вода рікою у майбутнє.
Яке воно – не відає ніхто...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538336
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2014
Сонечко, ти вже сіяєш?!
Бачу – Дунай, ліхтарі...
Може, за Россю скучаєш?
Може сьогодні співаєш
арію ранній зорі?
Бачу, як рученьки милі
бігають, –[i] до-ре-мі-соль..[/i].
Може, за версти і милі
ти ще, [i]бігуча по хвилі,[/i]
в ролі малої Ассоль?
І у твої іменини
із Україною знов –
молимося за дитину.
Хай береже тебе – Сина
й Діви Марії любов.
З ними найлегше шукати
щастя у райськім саду,
аве із уст янголяти,
і до великого свята
«змечити» люту орду.
Так ти колись говорила,
поки була ще дитя.
Змалечку слово творила
і піднялася на крила
творчого лету життя.
То ж набирайся уміння
далі летіти й рости.
Дай тобі, Боже, терпіння
гідно іти до мети,
мати усе необхідне,
сяйвом наповнити дім,
перемагати постійно,
чесно, достойно і плідно
жити на радість усім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537979
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2014
Довге село. Цвинтар довший. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.
А у ньому старі стіни цегляної кладки.
Підрихтовані руїни зламаної арки.
У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
і музики будуть грати дітям інтернату.
А найстаршому музиці може всі дванадцять.
А найменший із бубона вибиває щастя.
Влаштувались ті музики серед свого люду.
І як було їм весело, то вже так не буде.
Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
як лягали відпочити в інтернатські зали.
Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
як то гарно тій музиці дома, де затишно.
А по-правді, то і правди тієї не знали,
що кожного рідна влада добре годувала.
А по-правді, то кожному було чим гордитись,
бо кожен ще один одним уміли хвалитись.
А уранці у кузові музик садовили,
і у гості інші хлопці їхати хотіли.
І кашкетами махали, а один і свиснув,
і рукою помахавши, кулачок затиснув.
І усьому білу світу хлопець той грозився,
що його батьків немає, а у інших близько.
Що у кожного музики дома мама й тато,
а його уже ніколи не будуть чекати.
Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.
За Виселком біля школи, там де гора п’ята
научилися музики самі собі грати.
Оминали інші села, там де гора го́ря.
Грає музика і досі. Це було ще вчора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537765
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2014
Йде телеагітація Росії
устами юродивих молодців...
Які вони і браві, і «лихие»,
коли немає отвору між брів.
І видно, як гидота із екранів
ховає за помиями ідей
ерекцію командуючих кланів
і світову реакцію людей.
Яка від них радянщина воняє,
як їх велике Пу ще надихає,
які вони дебіли все-таки –
фашисти новороського посолу,
що лаптями приходили у школу,
але у дитсадках – бойовики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537364
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.11.2014
***
Як хочеться найти слова урочі
із істиною для усіх живих
і правдою, яка не ріже очі,
а дивиться з надією у них.
***
Ми бути українцями не проти,
якби навчали школа та батьки,
що рідну люблять тільки патріоти,
а вигідну – приблуди й байстрюки.
***
Народи є великі і малі.
Але й найменший власну мову має.
Синівське серце гордістю палає,
що розмовляє мовою землі,
яку і береже і обробляє.
***
Уміємо ходити до гори
як Магомет, як Будда – до корови.
Та як Сізіфа каменюку, знову
під наші синьо-жовті прапори
несемо реп’яхи чужої мови.
***
Народи вільні витерлись од сліз,
а ми усе ще прісно і донині
виорюємо щастя у руїні
та витираємо розпухлий ніс
знедоленій сусідом Україні.
***
О, Господи, нема тобі поко́ю,
усі до Тебе, то і я без черг
прошу́ Тебе, дай хоч одного Ноя,
щоб український будував Ковчег.
***
Я нагадую ще, і повторю на кожній сторінці,
що манкурти минуть, яничари у безвість підуть.
Це земля українська, і мова на ній українська,
і на ній українці за неї життя віддають.
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537167
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.11.2014
Коли говорять, – [i]на коня[/i] –
це означає – на прощання
висловлювати побажання,
які не кажемо щодня.
Моїй єдиній побажаю
все, що лишилось на колись,
коли минуле нагадає,
що і без нього не буває
всього до чого дожились.
Коли не оминає радість,
як із роси жива вода,
коли нагадують уста,
що юність доганяє старість,
якщо душа ще молода.
Коли ще є кого любити,
аби життя благословити,
що дарувало майбуття,
в якому ми живі й здорові
заради вічної любові
оберігали почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2014
Роздаємо останні борги
за збереження рідного краю.
Випікають горшки не боги
у горнилі, що сонцем палає.
Сила віри снаги додає
і натхнення козацькому духу.
В гущі маси ще Броуни є.
Є порядок народного Руху.
У космічній енергії мас
поле розуму всіх об’єднає.
У блакиті ще сонце сіяє.
Хай пронизує простори час,
де не знає ніхто, краще нас,
що життя на планеті триває.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536966
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2014
[i]« Лицом к лицу лица не увидать…»[/i]
С. Єсенін
Не тужу́ за калиною в лузі,
за копицями із осоки.
Не жалію, що ми тільки друзі.
Так простіше у наші роки:
забувати минуле безжурно,
поки руку тримає рука,
цілувати обличчя задурно
і прощатись бездумно, – [i]пока.[/i]
Оминали ми всі попелища,
а піймала одна западня,
що у мене далекі – найближчі,
а тебе опікає рідня.
Не один я такий одинокий,
що від цього аж душу звело.
Розміняємо осінь на роки.
Все минає, чого не було.
І забудеться мила-жадана
і наврочена доля чужа,
поки ріже усе без ножа –
і неждане, і обітоване,
та, що вміє торкатися рани,
від якої яріє душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2014
[i]« Важка ти, шапка Мономаха…»,
« Не по Сеньке шапка...»[/i]
Крилаті фрази
І
Ідуть завойовники нас воювати.
А з ними і найманців ціла орда.
Невже і катюгу народжує мати?
Невже їх вмивала свячена вода?
Це нас випробовують наші і ваші
у чаші терпіння на гнучкість і злам.
Батиї культури імперії Раші
готують майбутнє своїм королям.
Парафія фюрера суне у бойню.
Наука не винайшла бука Кремлю.
Московські отці православ’я достойно
корону царя подають королю.
А голий король ще й показує м’язи.
Ну, явно засушений мініхеракл,
якому і досі не вправили в’язи
боєць карате або Ярош-козак.
І шуті, і люті ідуть Ліліпуті.
За ними – царапнуті і кацапнуті,
яких мавзолеї чекають в раю.
А он фарисеї, кати і пілати,
які Україну взялись розіп’яти,
а обіч із нею і Рашу свою.
ІІ
А наші?
А наші висовують гасла,
боргами поповнюють бідну казну
і списують на героїчну війну
нечувані наслідки головотяпства,
і поки надія іще не погасла,
то мають ідею…
Та ще й не одну.
Але найогидніші –
хатні злодії,
манкурти й убивці у наших полках,
які уповають на анти-месію
із ликом диявола на прапорах.
І п’ята колона заповнює штати,
де пише закони чужий генерал.
І все це насправді одні маркітанти,
у кого на совісті кожен провал.
Що Бога гнівити?
Такий серпентарій
лишила напам’ять радянська доба.
Хіба воно зроду було у книгарні?
Хіба воно може бодай уявити,
що ними керують кремлівські бандити
імперії зла, де [b]життя – боротьба.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536733
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.11.2014
Не уявити матір іншу
і іншої краси.
І все на світі наймиліше
за неї віддаси.
Без неї щастя, і любові,
та і добра нема.
І все це у одному слові, –
[i]матусю, мамо, ма…[/i]
Вона у лепеті дитяти,
і у юначих снах,
а як прийде пора вмирати –
у діда на устах.
А як сама іде до Бога
багата, бідна чи убога
кудись туди – увись,
її так тяжко забувати.
Її ми кличемо до хати, –
[i]Матусю, повернись[/i].
А відлітаємо із дому,
як тяжко на землі одному.
Не поміняєш на хороми
матусеньку свою.
Хто Батьківщину забуває,
у того матері немає.
Тому за волю свого краю
ти вічно у строю.
Вона і нині зве до бою
з тією бабою Ягою,
у протидії до якої
немає ще, –[i] війна.[/i]
Та нагадає Син Марії, –
[i]немає вибору у дії.[/i]
Згадає мачуха Росія
про день Бородіна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536658
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2014
[i]« Живучі ченчики Кремля…»[/i]
За мотивами В. Самійленка
Указ для дурня не закон,
і поки Ченчика із брами
не винесли вперед ногами,
усі секрети – за замком.
Оберігає їх партком
від буревію і цунамі.
§1
Хто володіє язиком,
той і ворочає хохлами.
§2
Отакої! Утопія діє,
як бувало ніколи й ніде.
Опозиція «Новоросії»
неонацію в пекло веде.
§3
О катюго злодійського краю,
як жадоба тебе розпирає.
І воюєш, і брешеш «неистово»
у пустелі безмежного «раю»,
де і свого нічого немає
і «усё позаимствовано».
§4
Ой, ще не вечір. Ще полудень
у зір дурної слави,
допоки в Раші буде грудень,
а ініціативний дурень
очолює державу.
§5
І опозиція не проти
самій собі закрити рота,
бо прогнозованість Росії –
це передбачувана в дії
неадекватність ідіота.
§6
Де найбільше руїни усюди,
там за неї воюють козли,
і опльовують ситі верблюди,
а ведуть барани і осли.
§7
Відвоювали нішу у рашиста –
останній козир у брудній війні.
Нема у Раді жодного фашиста,
окрім самої неокацапні.
§8
Є Божа воля. Треба ката.
Європа ненадійна хата.
Але лишилось небагато,
коли не буде ані Раші,
ані потенціалу НАТО.
§9
Та є і інший варіант,
і поки ходять ще верблюди,
і водяться на світі люди,
і продається провіант,
то Яків у Єгипті буде.
§10
Немає кращої ідеї,
аніж біблійна, що говорить, –
[i]магоги – це не іудеї.[/i]
Вони й багаті пішки ходять.
То не чекайте на Мойсея.
§11
Хай і прогнози невтішні,
і сподівання сумні –
ми не такі уже грішні,
і не такі ще одні...
§12
Тільки-що – дірка у ніші,
поки свободі, – [i]ні-ні[/i]...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536460
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.11.2014
[i]« Хорошо тому живётся,
у кого одна нога,
ему пенсия даётся
и не надо сапога.»[/i]
Із народної творчості
Капають сльози Мальвіни.
З півночі йде Карабас.
Люди усе ще наївні.
Владу взяли Буратіни,
що не бояться за нас.
Затужавіла на кро́ві
Рашія плодить калік.
Кожному є черевик.
Не усміхається мові
взути ворожий язик.
Ямби кусають хореї.
Цілить у вояка
гола до пояса Гея.
Сіла на сонце Корея,
Рашія – на їжака.
Пише диктант Буратіно.
Правила дуже старі.
Силу диктує країна,
де зберігається міна
кожного в програній грі.
І воювати не проти
«ново-» і неосім’я.
За потойбічне ім’я
гинуть бійці-патріоти.
А, учепившись на дроті,
ляльками смикає, – [i]Я![/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536433
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 12.11.2014
І
[i]« Идут, идут, идут народы
за светлый труд, за прочный мир
под знаменем свободы.»[/i]
Радянська пісня
За щасливе майбутнє народу
проливається праведна кров.
Об’єднає народи свобода
і до нації – братня любов.
Убиває рука супостата
і пиляє іржава душа
у норі самозваного брата –
ненависна, лукава, чужа.
Нахабніє озброєне бидло.
Як собака винюхує їдло
і уїлось у душу усім.
Чорним ходом отари своєї
заповзає таємно змією
у чужий і палаючий дім.
ІІ
[i]« Не так тїі пани, як підпанки...»[/i]
З народних уст
Гей, совок, оглушений і темний,
недолугий мізками совок,
а тому і явно, і таємно
ти мій ворог і тяжкий урок.
Не сичи, не плюйся, не набріхуй.
Ти причина вбивчої війни.
Очумілим нині не до сміху.
Очуміти – Боже, борони.
Із моголом нині не до миру.
Годі гратись іменем – народ.
Затули тупе хайло «кумиру».
Нині слово має патріот.
Чуєш, людоморе недобитий,
я у тебе нині у боргу.
Мушу нагадати і навчити
давнього козацького, – [i]пугу![/i]
Чи не чуєш, Іроде проклятий,
голосу надії із лугів,
бойової криці козаків?
Не почує
плем’я супостата.
Ставленик скупих багатіїв
не пойме окраденого брата.
ІІІ
[i]« Скачи, враже,
як пан скаже,»[/i]
Прислів’я
То дивись, поглянь навколо себе.
Бачиш, враже, скаче кацапня.
Ти махав ярмулкою до неба,
а у неї ядерна люшня.
Раші неодмінно закортіло
бачити у себе «доходяг».
До бродяги є негайне діло
тільки у перевертня вождя.
Ти уже не раз лягав під нього
в образі і біса, і царя.
Не надійся, не діждешся свого.
Не на сході блимає зоря.
А якщо горить, то хай палає
і пройде катарсисом-вогнем,
і нічого вже не нагадає
граду під осколочним дощем.
Знаєш, брате, чудо окаянне
і в Росії вже у печінках.
І її майбутнє – не у снах.
Україна ще на ноги стане,
та не бійся, як на тебе гляне,
бійся тіні вбитих на полях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534396
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2014
Листопад роздягає березу.
Гомонить ошелешений сад.
А вона усміхається Крезу,
тільки ліктики гілок тремтять.
Ой берізко моя полохлива,
у яку ти попала біду?
Он, дивись, похилилася гива,
а не зломиш її молоду.
Жовті китиці, віти зелені,
до землі розпустила косу,
і ніхто не киває на неї
за її одчайдушну красу.
У намисті горить горобина.
У вінках «омеліє» верба.
А спокутує їхню провину
білокора осіння журба.
Може тіло її надто біле?
Певно талія дуже тонка?
І безтямно її оголила
буревію шалена рука.
Сивий ясен на неї дивився.
Шелестіли столітні дуби, –
[i]ой, якби-то, якби-то, якби…[/i]
Тільки явір один зажурився,
і за неї усе ще молився,
що готовий і на поруби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534349
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.11.2014
Не угодна Україна кату.
Раша видає йому мандат.
Диктатура пролетаріату
убиває пролетаріат.
Не навчила східняка нічому
ні біда, ні путінська війна.
Тягне опозицію додому
інша опозиція дурна.
Ні жалю, ні розуму, ні глузду.
Вовкулакою було і є.
І в подяку бувшому Союзу
у лице майбутньому плює.
У криницю, де вода іскриться,
у серця печальних матерів,
що синів не діждуться з боїв.
І немає на землі нічого
окрім себе «самово радноґо»
у дебільних «сукіних синів».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2014
[i]« Пора осіння!. Гай – очей не відірвати!
Яка печальна ця процесія краси –
Люблю природу я, її зів’ялі шати,
В багряне золото одягнені ліси,
Їх дихання п’янке несуть вітри кошлаті,
І у імлі небес ледь чутні голоси,
І сонця промінці, і вранішні морози,
І сивої зими віддалені погрози.»[/i]
С. Гарматний
Пережили себе і Пушкін, і Єсенін,
і їх пережила ця осінь золота.
[i]Осінній[/i], – Лінин, [i]день…[/i]
По-їхньому, – [i]«осенний»[/i],
але невже? Невже – вона, якраз ота?
Виходиш на осоння вичахлого літа,
як це уже не раз бувало на віку,
і радість, і печаль такі, що не дожити
без цих акордів дня у кожному рядку.
А жовтень у копцях роздмухує багаття
і юний листопад не гасить цих пожеж.
Канікули. Любов, якій немає меж,
коли вона одна одне твоє заняття
на урвищі ріки, де стелеться латаття,
яке уже не їй даремно бережеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533885
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2014
Минають і зима, і літо,
і юні роки, й золоті.
І важко долю заслужити,
аби могти не тільки жити,
а й проявитись у житті.
Не новина – любити слово,
що людям спати не дає.
Нове – це хоч би випадково
старе не повторити знову,
але освоїти своє.
Усе лишається слідами
на нерозталому снігу.
А потім зійде ручаями
по траєкторії до ями,
де і пропаде на бігу.
А захотілось наслідити –
по іншій лінії іди:
по колу, еліпсу – туди,
де відшукають слідопити,
піднявши камені і плити,
твої заплутані сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533159
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.10.2014
Куди іду? Хіба я знаю,
куди недоля заведе.
Якщо і тут немає раю,
тоді нема його ніде.
Але звикаючи до пекла
у веремії суєти,
я оминаю літо тепле.
Немає часу. Треба йти.
Стрічає осінь. Проводжає
весна надії, а зима –
не обігріє, то чекає,
коли оказії нема,
що хтось таки поспівчуває,
як не освистує юрма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532902
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 27.10.2014
Ой, не кожен чув, хто ніби слухав
мегафони, що на барикаді.
Я кричу! Не закривайте вуха.
Не почули?
А чому не раді?
Одуріли, очуміли знову
і чужі, і рідні супостати.
І насупили сердито брови
платні і безплатні Герострати.
Кворуму дурисвітові мало.
Аргументи у апологета:
нація своє ще не сказала.
Винуваті буцімто поети.
Розумію – ми не Осмомисли,
що ведуть героїв за собою.
Не осмислить викреслені числа
воїн у нерівному двобої.
Ми не віншували ні еліту,
ні орду, що пнулася до влади.
Нас почули егрего́ри світу,
неможливо не почути правди.
Є свобода і жива надія.
Панікують і орли, і круки.
Сину усміхається Марія
і на волі виростуть онуки.
Хай іде луною наше слово
і розбудить славу і свободу.
Не убити нації основу,
не приспати місію народу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532883
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2014
Ну ось вона – народна перемога.
Тепер єднайтесь у одне ядро:
свобода, батьківщина й допомога
самим собі і людям на добро.
А як і не проходить правий сектор,
то голосуйте за його права –
направити електоральний вектор
туди, де б’є гетьманська булава.
Скасуйте гімняну́ недоторканість,
люструйте опозицію дурну,
щоб оновити Раду ще одну...
І не прогайте історичну даність
без віче і чергового Майдану
очолити і виграти війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532697
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 26.10.2014
Живемо, як усі. Ті – свідками Єгови,
а іншим Саваот віщує уночі.
Їм відомо усе, окрім своєї мови.
І ходять між людей аматори любові,
добра і темноти старанні сівачі.
Глибини Духу їм чужі і непотрібні,
і їх тяжка душа блукає у пітьмі.
І віру у своє нав’язують «невірним»,
а істину одну не знають і самі.
Блукають між людей таємні неофіти,
вербуючи своїх, тавруючи чужих.
Про задуми Творця воліють научити
паломники ідей про вищість того світу,
де й папі Римському не місце між святих.
І дивно, що Земля до них уже віками
і дихає, й живе, і плодить врожаї…
І те, чим ти живеш – то аура її:
усе, що омофором тимчасово з нами –
і мова, і слова, і думи – не твої.
Не оскверняй язик і будемо ріднею.
І хай твоя душа узята на замок,
зате і янь, і інь дадуть ясний урок –
усохне течія неправди однієї.
Заговори, як я, місцевою, своєю
і ти уже поет, а може і пророк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532607
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.10.2014
[i] Зі сторінок
народної преси[/i]
Аварія? Війна? У Швеції – тривога.
Чорнобилем пашить підводна «булава».
Іде через Гольфстрім Донбасу допомога.
– [i]У нас усе о’кей![/i] – передає Москва.
Не визнає Ла-ла, що, наче кіт, нашкодив,
і оніміло теле-радіо, але
поширює ефір овації народу
і аплодує світ, – [i]оле-оле-оле[/i]!
Але у еФеСБе по горло є роботи.
Засмоктує «Біду», а Врунгель* – у Кремлі.
І радіоефір у Рашії не проти,
що діють у льоду пірати Сомалі.
Передається SOS – така радіограма.
У шефа є прийом на цей сигнал біди:
[i]– Маркіза! Всё о’кей![/i]
А далі – телеграма:
– [i]Стояти до кінця або і назавжди...
Занурюйтесь у мул чи заривайтесь,
а головне – живими не здавайтесь,
якщо уже нема повітря і води…[/i]
І екіпаж до подвигу готовий.
Усе одно усім – не знести голови…
І капітан «Побєди» рапортує, «стоя»,
що лежачи на дні, загине під вагою
не ядерної, а тяжкої булави.
А карли у Кремлі і щирі, і відверті.
Двосотенний баласт занурили у мул…
Пішли усі у рай. А там у караул
і рапорт подадуть: [i]«Ты чё не знаєшь, Петя,
мы вытащили всё – и водку, и ракеты,
а экипаж «Беды» «узял и утонул»**.[/i]
* – похідне від [i]брехун;[/i]
** – із інтерв’ю Путіна. На запитання журналіста, – [i]А что случилось с «Курском»?[/i] – той цинічно відповів: – [i]«Утонул...»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532479
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 25.10.2014
У Раші фаза бойні, бучі і руїни.
Чечня і Сомалі виходять у тираж.
Для зручності взяли: сусідню Україну,
тупий ажіотаж і куций епатаж.
Але ось-ось – зима і буде фаза сплячки.
Бодай Мишко-прем’єр нап’ється і засне,
і буде ссати лапу гідра нетерплячки
і отоді зима уже не омине.
І поки ще вітри дрімають на осонні,
зальотний буревій і медом не корми,
а дай води Дніпра і паші оболоні
у пащу сe la vie суворої зими.
І обнімає жах інформаційний простір.
І всіх своїх собак, і всю чужу вину
навішує бабай на «йолку» ще одну.
І голий листопад веде його у гості
у віхолу боїв, у затяжну війну.
Новоросія є, а Україна «лишня» –
така програма дій новітнього совка.
І вигідно, коли закони, наче дишло,
і Раду обійме родина кунака.
І Віче не чутно, і завивають гусла.
У «генія війни» найвищий гонорар.
Осінні ручаї у поетичних руслах
бурульками лягли на мерзлий тротуар.
Примара Вована обшарює обійстя.
Незвані посланці обрубують кінці.
Росії все не те – по назві українське,
хіба що «булава» і у її руці.
Обзавелась рідня джентльменами удачі,
і не на порожняк орудує Донбас.
Всі на одне лице у кожній передачі,
і «денгі дай вперёд», і «перекроємъ ґаз».
І тіпає озноб усю «сім’ю» народів.
Ще не варили щі, а видно вже Москву* –
оскомина така, що щелепи порву**.
[i]Гуляють у саду,[/i] крадуть – у огороді.
І не бере ніяк ебола кукловодів.
Росія підняла над світом булаву.
* – колись діти-погородники, вкушаючи кислі плоди своїх набігів, хвалились одне одному, – [i]«Москву видно»;[/i]
** – похідне від фрази у КФ «Джентльмени удачі», – [i]«пасть порву»[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532387
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.10.2014
Народе, схаменись, на тебе уповають
і моляться підчас, і приміряють суть
небесного буття, і всю надію мають,
коли у боротьбі за тебе умирають,
а в час випробувань і душі віддають.
Безсмертний ти єси і гіллям, і корінням,
а доля на вагу не варта п’ятака.
І тільки й того є, що золоте терпіння
та воля [i]над усе[/i] у ролі кріпака.
То чом же і тепер не думаєш за себе,
угоднику дурний воюючим чинам,
що тикаєш свій перст навпомацки у небо
і воза із багна усе тягаєш сам?
Купуєшся на міф ідеї комунізму,
і продаєш своїх онуків і дітей,
заради торжества чужого егоїзму
на згарищі палких обвуглених ідей.
Віками у ярмі вела тебе Росія.
За Крим і Рим її – твоя пролита кров.
І пам’ять ще жива, і тліє ще надія,
що у твоїй душі ще дух не охолов.
Козацький дух навчить,
як він один уміє,
що ні чужий орел, ані своя «месія»
не обере тобі за тебе ні любов,
ані свободи заповітну мрію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532306
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.10.2014
[i]« Вы слыхали, как поют дрозды,
Нет, не те дрозды, не полевые…»[/i]
Г. Бєлов
Пахне тирсою й бензином.
«Люба влада» ріже ліс.
Що удієш? Ліс не винен,
що не вміє лити сліз.
І «сім’я» усе ще ріже,
прокурори і суди
на маєток і на хижу
невідомого ґазди.
Ліс не знає, що на зміну,
може, через сотню літ
буде інша Україна,
у якій «низзя пилить».
Ні мою берізку любу,
ні соснину навкруги…
Але поки це ще буде,
то осел ваяє буду.
Поки влада вріже дуба,
все рубають до ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531320
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.10.2014
[i]« Мой адрес не дом и не улица,
мой адрес – таёжный Союз.»[/i]
Шлягер СРСР
Забуті гасла величаві
за вільну працю, і за мир.
Москві давай союзне право.
У ній ожив біблійний звір.
Росії треба володіти
як не народом, то хамлом.
У неї всі – « совєцькі» діти,
а особливо за бугром.
І скільки не було утопій,
а захлинається земля.
Усе ще бродить по Європі
примара Карла і Кремля.
Владика Авгієвих стаєнь,
богему люблячий кумир
на камені не лишить камінь
у боротьбі за вічний мир.
Але Росії цього мало.
До неї «горнеться» Китай…
А їй давай дешеве сало...
І України щоб не стало...
І, –[i] Раша – браво!
Путя – хайль![/i]
І, – слава Мойші карапузу!
І Рим – це Раша і Союз»!
А до «таёжного союзу» –
давай Британію і Русь*!
Карає манія тирана
і тисне жаба до сих пір,
що він і досі не емір.
Не відає хайло** Османа –
і у тайзі піймали хана,
і Алітет*** іде із гір.
І мало хліба і видовищ,
аби конати за язик,
який освоює католик,
і іудей, і «друг калмик»****.
Приспа́ний ум, убита совість.
[i]Породжує юрму чудовиськ
сон розуму[/i]***** її владик.
[i]* – свіжі новини Інтернету про те, що Росія створила не тільки Київську Русь, але і Рим, і Англію;
** – морда лиця диктатора завойовника;
*** – персонаж із чукотської літературної легенди «Алитет уходит в горы»;
**** – за Пушкіним – «...и друг степей калмык»;
***** – ремінісценція, пов’язана із творчістю іспанського художника Гойї.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531108
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 19.10.2014
[i]
...душе моя заручнице
живого в неживім
смієшся плачеш і за це
не залишаєш дім
терплячий в’язень совісті
та спогадів гірких
за всі гріхи паломниця
одна до всіх святих
за тлінне тіло молишся
що прагнуло чогось
нежданого та марного
щоб солодко жилось
тепер як мичка сушишся
за солодощі ті
аж поки не відмучишся
розп’ята на хресті
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530845
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 18.10.2014
[i]« Гитлер по радио тихо и грустно
синий платочек поёт.»[/i]
Фронтова вітчизняна
Я пам’ятаю печальні
вечір і ніч не одну,
як моментально
родичі дальні
нам нав’язали війну.
Падав за Леніним Ленін,
часом розбивши лице,
і навіжені
homo зелені
різали вуха за це.
Рашія вся у запої.
П’яно керує рука –
homo-конвої,
псевдогерої
у володінні совка.
Homo у Раші homini?
Прошу до сіна козу.
Путя у спліні,
витерши слину,
люту роняє сльозу.
Драма найвищої точки.
І уявилось йому –
суки-синочки
синім платочком
витруть його у Криму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530642
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.10.2014
Яка мана знущалась наді мною,
коли не можу звести два кінці,
задуманого іншою порою,
що нині привело на манівці?
На обліку усе, що підходяще.
Але коли – до діла, як на зло,
заховане колись у довгий ящик,
поділося, неначе й не було.
Але буває, наче за плечима
керує невідомий деміург.
Все – рівно в пору, хоч нема причини,
аби і найскладніше, й не значиме
вершилось абсолютно без потуг.
І все у руки попадає вчасно,
і найхитріший найдеться гвіздок,
усе іде, як мовиться, по маслу
або урок, що знали назубок.
Не дивина, що і в найменшій справі
напрошується істина така:
у жмурки з нами грається лукавий,
але веде божественна рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530433
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.10.2014
І. ПРЕЛЮДІЯ
[i]« Що мале, що старе…»[/i]
Народний афоризм
Чудова пора – із дитинства у юність.
Навіки пора золота.
Ізнизу, зісподу
з одного заходу
корилася нам висота.
Уміли радіти, хотіли сміятись,
бувало, на повний живіт.
Із самого ранку
терзали тарзанку –
мету у космічний політ.
І як не згадати, і як не забути
оті осіянні літа?
І тяжко збагнути, –
минулося свято.
Далеко пора золота.
Немає у юність зворотнього ходу
шукати кебету свою
у милому серцю краю.
Та, поки живемо, шукаємо броду,
бо маємо право ступати у воду –
прозору і
ще
нічию.
ІІ
[i]« Не називаю її раєм
тії хатиночки у гаї…»[/i]
Тарас Шевченко
Сум і свято – бачити минуле:
часом, у матусі на руках,
інколи – котом у будяках,
на якого все лихе звернули.
Нас тоді не дуже частували
на дурняк, і били …жартома.
Молока стакан і кусень сала –
ось і все, чого й тепер нема.
Наїдались інколи в розстрочку
і авансом гладили живіт,
і тікали босі з дитсадочка
у ясний дитячий дивосвіт.
Цілили у мрії, як із лука
у захмарне небо висоти.
Нас єднали лебідь, рак і щука,
із якими є куди іти.
Місце старту рідне і знайоме,
поки ще чекає оберіг,
поки чимчикуємо додому –
десь туди, де був колись поріг.
Де дізнаюсь, чи [i]умію жити[/i],
де у мене братове ім’я,
у якого terra incognita
нині за межею житія.
Не спитає він, – [i]якого біса
хату оселила пустота?[/i]
Ніби батьківщина, та не та.
Жив під лісом, а тепер у лісі
кий варцаби хатнього кута.
Он і терен деревом розрісся.
Я іду на стежку лугову.
Незнайоме, не моє узлісся,
на якому з юності живу.
Не мої осики і берези,
не моя шовкова сон-трава,
і могутні осокори щезли,
і сама стежина ця нова.
І куди веде – уже не знаю,
і чужої ради не питаю,
у яке провалля заведе
ниточка утраченого раю...
Але сам собі відповідаю, –
[i]у нікуди,
у моє ніде.[/i]
ІІІ
[i]« Через луг, де росте материнка,
Там, де трави рясні, запашні...»[/i]
М. Лисянський
Пригадую найвищу нашу скелю,
озера і луги на Деркачі,
і сад, і хутір, і стару цегельню,
що полум’яно гріла уночі.
І чорні непролазні буєраки,
шатро із вільхи, вхід у верболіз,
а з нього у волошки, м’яту, маки,
серед яких я Робінзоном ріс.
І не біда, що із малого віку
я не цурався лісових приблуд.
Із юності пасує чоловіку
компанія , де є і Робін Гуд.
Де босоногі лицарі до смерті
оберігають цінності свої,
і вічну таїну, і даму серця,
і непорушну клятву на крові.
І звідсіля летів на юних крилах
у далечінь неясної мети,
аби і досі рикошет носило
у небеса, яких не досягти.
Вела у люди не одна дорога,
минали і розлуки, і тривога,
текли у повні ріки ручаї,
але і досі не діждався свого
єдиного і дійсно дорогого –
хоч на прощання, усмішки її.
IV. ДЖЕРЕЛО
[i]« Не сумуй без причин багато
поки спогади ще живі...»[/i]
Із авторської пісні
Вони ганяли на велосипеді.
Він – «попід раму», а вона – в сідлі.
Вона уже, як не остання леді,
а він, як перший рикша на селі.
Обох лякали, − [i]ви вже не маленькі![/i]
А їм байдуже. Як там не було,
любили… Так! Ходити по опеньки.
А «лісапета» – Грицеві на зло.
У діда Федя їм дісталось меду,
а у Маройки… Ні! Кишеня дуль.
Якби обом ще по велосипеду!
Та добре й так, що не набили гуль.
А де опеньки? А у Чорнім лісі.
А у рові прозорі ручаї.
І можна пити воду із криниці,
і біля себе бачити її.
І так обоє пити захотіли,
що як магнітом притягло сюди,
і до води неначе прикипіли,
бо вже й не відірвати від води.
І писків відображення мінливі
обох не відпускали із тенет.
Не знали діти, що були щасливі,
але майбутнє – тільки силует.
І не принади вабили дівочі,
і губи не від холоду звело…
..........................................
Опам’ятались.
Ось уже й село!
І глянули одне одному в очі, –
[i]ой, як цікаво дітям проти ночі
дивитися у чисте джерело.[/i]
V. ТРИ ДОЛІ
[i]« Йшли до лісу черевик,
соломинка й булька…»[/i]
Дитячий віршик
Коли розлучаються двоє,
то вже не така й дивина.
Коли ж залишають обоє,
то інша історія – втроє
сумніша, якщо не смішна.
Всі троє ходили до школи
із різних куточків села.
Трикутник, описаний колом,
їх дружба ніяка була.
Чи ангел який потрудився,
побачивши їх на землі,
що в долю одну спокусився
в’язати їх долі малі?
Чи біс на шляху цьому виник,
що сталось усе навпаки.
З тонких нетривких павутинок
снувалися їхні зв’язки.
І юні були, і наївні.
Нікого не треба обом.
Дві дівчинки – милі й чарівні
прощались [i]навік[/i] за селом.
Лишились їх образи дивні
і пам’ять обох берегла.
Одну величали – царівна,
трояндою інша цвіла.
У коси заплетена стрічка –
усе, чим пишалась одна
по той бік широкої річки
за муром старого млина.
А інша із бантиком білим
у кучерях понад чолом…
Метеликом осиротілим
літає душа над селом.
Чи доля карала, чи дбала? –
не відає й досі ніхто.
Признання лише відкладала
майбутньому років на сто.
Одна неймовірне чекала –
найкращого серед усіх.
А інша іще й не гадала,
де буде її оберіг.
Дарує життя неминуче,
гірке та потрібне, як сіль.
Ужалила – мила-колюча,
а інша п’янила як хміль.
Двоїлась душі половина.
Але не служила красі
сльоза у холодній росі.
Немає притулку за тином,
коли почуваєшся винним,
що був не таким, як усі.
.......……………………………..
З тих пір, як роки доганяли
їх долі один за одним,
дівчата бабусями стали,
а хлопчик дідусем старим.
Не бачив сто літ карооку,
і долю не бачив свою.
Одна цілий вік з того боку,
а інша в чужому краю.
І кожна признатись боялась,
що доля якась не така.
Бабусі до смерті старались
прожити життя без гріха.
Дідуся чекає могила,
а щастя дісталося їм.
Стара молодого любила,
а інша пишалась старим.
VІ
[i]« На якім далекім полустанку ти
загубивсь, чорнявий адресат?»[/i]
Б. Олійник
Мрії про неї – життя у екзилі,
поки були нічиї
[i]« карії очі і рученьки милі...»[/i]
Та і тепер не мої.
Кожен у снах напинає вітрила,
поки почує в кінці, –
[i]де тебе бісова сила носила,
як женихались усі?[/i]
Що залишається в пам’яті мого?
Наче-то задніх не пас…
Щастя її я беріг для одного –
самого-самого з нас.
Бачу її у золоченій клітці,
ніби жар-птицю…
У ролі цариці
чую її наяву
у задзеркаллі тієї криниці,
де усміхались нам очі і лиця.
Там я і досі живу.
VII. ІЗ ПОЗИЦІЇ КЛАСИКИ
[i]« Как мало пройдено дорог,
как много сделано ошибок…»[/i]
С. Єсенін
Віки до генія пройшли
і після нього ще наразі,
Та розминаються у часі
два почуття, що одцвіли,
не співпадаючи по фазі.
Як приклад, класика сумна
і нам ятрить, буває, рани.
I Беатриче все одна,
і Данте досi не коханий,
і он Євгенiй i Тетяна
цю чашу випили до дна.
І не втішає, що раніше
за нас герой і відлюбив,
і теж страждав, що марно жив,
і все пізнав. Чого вже більше!
І явно Пушкіна учив
писати геніальні вiршi.
Але з критичних сторінок
ми знаємо його лукавим
злим генієм.
Химерна слава,
коли такий логічний крок
довершує рука кривава.
Але можливо автор винен,
що ніс на власному горбі
героя свого всі провини,
що захищав свою рабиню
від рабовласника в собі?
...............................................
О, скільки типових картинок
дарує класика життя,
аби навчатись без помилок
і гамувати почуття.
Але заплутані стежини
усе ведуть на битий шлях,
де ще не визнані провини
аукають на манівцях.
Зійшли у Лету вишні води,
а я все п’яний, поки п’ю
джерельну, чисту і свою,
і поки давні епізоди
у дзеркалі води і вроди
відображає дежавю.
VIII. ІНТЕРЛЮДІЯ
[i]« Где-то вдали догорает закат,
и фонари ярко горят…»[/i]
Їй колись
[i]« Десь вдалині гасне пломінь зорі,
і ліхтарі засвітили вогні,
Щоб не блукали ми в цьому дивному сні,
світять нам друзі мої – ліхтарі.
Місто вже спить в ореолі вогнів.
Срібло води. Арки мостів.
Вікна, немов свічки, гаснуть в кожнім дворі
тільки невтомно горять ліхтарі.
Як я люблю світло білих ночей,
в сяйві вогню – сяйво очей.
Хай же завжди вони світять нам до зорі –
наші нічні патрулі – ліхтарі.»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530306
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 16.10.2014
..не поїду я до імперії
істеричної навіженої
до осиної і захланної
охлократії окаянної
...ой не хочу я у колонію
що конає ще у агонії
то тюрягою то потворою
семигорбою двоголовою
тридесятою п’ятикутною
і навіки уже безпутною
…а поїду я у Іспанію
у Італію і у Данію
за ідеєю мономанії
української меломанії
самашедшої* меланхолії
у провінції малахольної**...
...ой побачу я наворожене
і навіяне і набріхане
і затяті ми і заморені
і дісталося на горіхи нам
недотепи ми і окраїна
поки нація буде темною
і говоримо а не знаємо
чи своєю ми чи туземною
чи хорошою чи поганою
але рідною оживаємо
іноземці хай іноземною
українці хоч рівноправною…
...ой поїду я у Америку
де ні паніки ні істерики
доберуся ще і у військо я
воюватиму українською
...ой поїду я ще й за мрією
тай за вільною Україною
[i]* – Див. малахольної
** – Див. самашедшої[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530165
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.10.2014
Жовтень усміхнувся напрощання.
День погас, і вечір догорів.
Одягає чорне одіяння
веселкова гама кольорів.
Чумакує осінь до упаду.
Устеляє жовті килими
стежкою під ноги листопаду,
щоб дійти до білої зими.
Укриває омофор Покрови
шати недосяжні палачу.
І ридає Діва. І до кро́ві
закусила губи від плачу.
О, Пречиста, що ти подаруєш
воякам на вічному посту?
Може спиниш кулю на льоту?
Поки ти висотами мандруєш,
чи побачиш їх і чи почуєш,
хто узяв останню висоту?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529849
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.10.2014
Росте руїна. Падає Донбас.
Вмирають люди. Родяться каліки.
Наш простір опановують владики.
Колись казали, – [i]все лікує час.[/i]
Але усе, що об’єднало нас
тепер так само рухнуло навіки.
Єднає доля, убиває зло.
Либонь добро і любить, і прощає,
аби душі нічого не було
якщо не в пеклі, то хоча б у раї.
Бо у душі ми – діти-малюки.
І наші ігри – бути залюбки
супроти маячні і показухи.
Якщо такі ми неугодні Духу,
то нащо це безсмертя на віки?
Воно і атеїсту не потрібне,
і олігарху, й лівому совку,
і тим, [i]mersi bocue[/i], що на боку,
і то́му, що дурне, тому що бідне
і вічному Кощеєві подібне,
і тим, кому давно уже, – [i]ку-ку.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529672
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.10.2014
Аби високі почуття
не виглядали майже смішно,
усі шукають сенс життя –
як жити праведно і грішно…
…і вірити у чудеса.
Чого надіятись даремно?
Адже відомо, що напевне
на землю рухнуть небеса.
Напевно це не поетично,
коли нечуване – логічне.
Але лишається – іти
із вірою в добро космічне,
аби наосліп – до мети.
З одного боку – це дилема.
Якби знаття, куди ідемо,
усі упали б на ходу.
А з іншого – яка проблема?
Немає винних, що помремо
усі пропащим на біду.
Свої заслуги й нагороди
отримаємо на війні.
А ні, то ми і так ще горді,
що всі живучі – на білборді,
а ми із мріями – одні.
Мине усе – і ми, і мова.
Війна мине, як злий урок.
І вічністю запахне знову.
А що тоді, якщо не Слово
веде крізь терни до зірок?
Усі кінці і всі начала
намотують одну спіраль,
Ніхто не знає, що там далі
на другій стороні медалі,
чи переповниться Ґрааль,
чи вічне колесо печалі
зруйнує написи скрижаль.
Минає віра у майбутнє.
Надія діє як наркоз.
І хоч любов така могутня,
наука не дає прогноз,
коли є бомба і безпутне
у себе має бомбовоз.
Самі для себе небезпечні,
як мавпи в ранзі Ліліпуть
навпомацки шукають суть
і забезпечені, і чесні...
...приречені, але безсмертні
у рай немислимий ідуть.
……………………………..........
Нічого кращого у долі
не випросиш, як без ідей
померти воїном у полі
і залишити стіни голі –
ані рідні, ані дітей.
Піти як мисляча людина
і вимести у серці геть
все, що заповнює ущерть
і мучить, як твоя провина,
що так пручається невинне,
але приречене на смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528251
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2014
[i]За мотивом Ліни Костенко[/i]
Я уявляю зооклас
у зоні нашого Донбасу,
де виставляють напоказ
антигероїв цього часу.
І неживі орли і леви,
і де-не-де живі осли,
аби туристи без перерви
дивились, –
[i]«цо то ми були».[/i]
Об’єкти пафосу і рими:
усі опудала москви –
митці! Жирафи жірінви́,
яким не вистачало Криму.
Усі козирні у Кремлі –
ахмети, фірти, коломойські
і їхні прихвосні ростовські,
а нині голі королі.
Пихаті юди з ополонки
і цезареві руки Пшонки,
Захарки, беркути, тузи
у ролі знаної кози –
майбутні прохачі-подонки....
Є Берія, і є Сосо,
і Кім, і Мао, й папа Карло –
усі вожді утильо-тарні*,
яким у зоо – [i]«колосо»[/i].
А далі рідні, як Чичерін,
що наче дулею скрутивсь,
ще далі – линучі увись
залізні Фелікси печерні
і прісно, й нині , і колись.
Я бачу Яника й кубіту,
і воскову як смерть Аніту
з кусочком Яника в руках
із місця, де у мужиках
стирчать коліна і підметки.
І видно як її любив,
і як хотів із нею спати,
але за неї не успів
про це по радіо сказати.
[i]– Ой, глянь – у вишиванці Ленін,
– А он Пєтюня у бачку.
– Ого! Вітренчиха на сцені
з гранати вийняла чеку.[/i]
А ось і карлики із Прєсні,
що [i]бяшуть[/i] під гармошку [i]пєсні[/i],
під ними – [i]баловни судьбы[/i]:
чинуші, лаврики, жлоби,
а далі не такі [i]ізвєсні[/i].
Усяка нечисть при кориті –
повії й Вії від попси,
і Повалії для краси,
і Нестори самопобиті
за недоїдки ковбаси.
А далі – гицелі люстрацій,
антигерої інших націй,
за кого Рашія була,
і кігті їхнього орла,
і шкура майстра махінацій,
і вуха мертвого осла.
* – не путати з [i]утилітарні[/i].
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528141
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 06.10.2014
І все-таки – осінь. І ось таки знову
у колір веселки одягнений ліс,
і сонечко ллється крізь небо ранкове
у паморозь сиву прозорих беріз.
Як завше усміхнене бабине літо
снує павутинням декори свої,
і ловить у пелену жовте намисто,
розсипане вітром під ноги гаїв.
Із пагорбів змита художня палітра
гарячого миру суворого світу.
Небесне бюро прогнозує грозу.
Дугою блакитною річечка в’ється,
і сонце, здається, ось-ось усміхнеться,
змахнувши нарешті останню сльозу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.10.2014
[i]« Там дівча ходило босе,
білу ніжку прокололо.»[/i]
Д. Павличко
І
Осінь пише образи крилаті
у далеких обріях землі.
Відлетіли перші журавлі
і останні зграї винувато
в небесах курликають жалі.
В’януть коси білої берези
і жовтіє вересневий лик.
Жовтень ще до осені не звик.
П’яний вітер, вчора ще тверезий
шарудить у кучерях осик.
І журба не оминає краю.
Ронять сльози ще скупі дощі.
Щедра осінь роздає плащі.
Перша фаза битви з урожаєм
виграна коржами у печі.
Літні діти неймовірно щирі
до якоїсь гавані летять
мріями із осені у вирій,
із любов’ю до життя і миру
носяться ключами лебедят.
ІІ
Цього року осінь партизанить.
Багрянцем умились шахтарі.
Виють «гради» і у серце ранить
ранніми ракетами зорі.
Осінь і наліво, і направо
роздає граблі і рогачі.
Наступає на граблі держава,
рогачами б’ються діячі.
Осінь червоніє, що свободу
продають Росії по рублю,
що беззуба лірика бомонду
заглядає в зуби москалю.
Із-за тину зиркають сусіди,
ласі на скоромне і чуже
упритиск до горла із ножем,
і конем це лихо не об’їдеш,
як сюди повадилось уже.
Не пускає осінь у Європу.
Грається «містралями» Париж.
Під фанеру танці, – опа-опа,
а у голові, – шумєл камиш.
Ми ще уповаємо на осінь,
бо надії іншої нема.
То війна, а то зима на носі.
Так і сяк – і холод, і пітьма.
Впали роси на жита. І осінь
ронить самоцвіти у покоси
на кривавій нічиїй межі.
Стерні покололи босі ноги
біженцям. І зчовгані пороги
оббивають найманці чужі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527958
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2014
Були ви синьо-білі і червоні.
Є й інші марки якості людей.
Made in Ukraine – це гнані і голодні,
і сироти, й убиті у полоні,
і матері похованих дітей.
Донбаська карта мічена, та бита.
Крові хотіли? Нате полину.
Хотіли бути ближче до корита
і годувати мафію бандита?
Обрали владу. Вибрали війну.
Немає влади. Вас чогось навчили?
Такі ж і хитромудрі і дурні.
Хотіли Рашу? Риєте могили.
Хотіли брата? Маєте дурило
і будете глаголити одні.
Оце і все: і музика, й програма,
і маршируйте під убогу гаму,
глаго́ляйте на всю губу і рот.
Ходіть тузами. Обирайте даму.
Та не спішіть, коли вперед ногами
вас «от ворот» чекає поворот
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527847
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.10.2014
Є у мене ще сусіди нині,
що й диявол душу не пойме.
Я вітаюсь, – [i]слава Україні![/i]
А воно мені – ні [i]-бе[/i], ні [i]-ме[/i].
А воно мовчить осатаніло,
а воно мені – ні [i]–ме[/i], ні [i]–бе[/i],
і лице багряно-синьо-біле
затуляє небо голубе.
А воно гадючими очима
виїдає душу до кісток.
Там і духу того – на ковток,
а йому не вистачає Криму.
І не жаль мені прозору риму,
щоб у ньому здох отой совок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527818
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.10.2014
[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»
із Бородіно[/i]
М. Лермонтов
І
Кого лякає Україна?
А завинила перед ким?
Вже є угодники святим –
Чечня, Абхазія, русини.
Ми що – на черзі?
Чорт із ним!
Ідемо по своїй дорозі.
Не заважаємо сліпцям.
Чому ми знову у облозі?
Чого у світі тарарам?
Проснулися орли і круки –
митці сокири і пера…
І простягає тощі руки,
на мене ядерна сестра.
І сатаніє телецербер
усіх каналів і віків.
Немає волі «без ущерба»
у них – моїх зведенюків.
І стоїмо на перепутті.
Кругом руїна і обман.
Як не мамона, то бовван.
Але у нас повинні бути
свої священні атрибути,
як Біблія або Коран.
ІІ
Кажуть, що ми невмирущі,
чесні, душею прості,
гнані, незнані і сущі,
інколи навіть святі.
Кажуть,що ми ледацюги,
і богоборці, й чужі
зрадники і волоцюги,
і недостойні мужі.
Може такої немає
нації межи людьми?
Адже – усе проминає,
поки повзеш коліньми.
Бог не бажає нікому,
жити у горі й нужді.
Може ми винні у тому,
що непутящі вожді?
Де їх, путящих, узяти?
Он він – отари отець,
геній орди охлократів,
поки настане капець.
Тяжко долати простори,
знати енергію мас,
думкою рушити гори,
опереджаючи час.
Зняти з усіх діадеми,
жити за совість і страх,
і написати поему
нації в наших серцях.
Тільки немає свободи,
тільки що волі нема
бути за щастя народу,
поки у мізках пітьма.
Родимось у понеділок.
Марно минають роки…
А покладуть у барвінок,
буде усе навпаки.
Буде осанна герою,
що не вернувся із бою,
мертвому буде хвала.
Будуть пишатись тобою.
Слава піде за водою,
де батьківщина мала.
ІІІ
І уві сні таке не приверзеться.
Диявол Пу єднає козаків.
Із ДееЛНеРу вилізають черті.
Добро стає заручником у смерті.
Лукаве зло виходить з берегів.
Із пайзликів складається картина –
картина кров’ю, бо нема уже
олії у кремлівської дитини,
ані антивоєнної доктрини
у голові вождя у негліже.
Дурненьким захотілось постріляти.
У ідіотів мову відняло.
У нелюдів є кредо – убивати,
аби місця убитих позаймати,
неначе їх ніколи й не було.
Мігрує червоточина Донбасу,
лишає незагоєні сліди
у мареві юдолі і біди,
і за межею простору і часу.
У вічній імітації борні
гряде закон у вигляді люстрацій,
ротація і воїнів, і націй,
і самоспалень ближніх і рідні.
Імперія воює за законом,
який уже закреслює війну.
Упоєні і кров’ю й самогоном,
розбійники і євразійські клони
реінкарнують прокляту «страну».
Воюють укри, убивають рашки.
Дитячі ігри звуться «Путьки-бацьки».
І що там у свідомості дітей,
не відає ні наше майдануте,
ні уркою по тім’ї кацапнуте,
ні Айболит, ні їхній Бармалей.
IV
І одне від одного далеко,
і одне без одного – ніяк.
Укри із варяг ідуть у греки,
ну а уркам ще туди далеко,
поки їх очолює Єрмак.
Заблукали поміж трьох соснинок,
поки ще торуються путі
украми – до волі із хатинок,
урками – із річища Неглинок
у далекі гори золоті.
Хоче волю нації зігнути
вибухами й кулями Донбас.
І стоять за волю «майдануті»,
і стають могилами за нас.
І заговорили автомати.
Запалали хати і церкви.
Укри вийшли землю захищати,
урки – знову Русь завоювати,
геть забувши, хто ходив «на Ви».
Щезли юди «княжеської крові»
з повними КАМАЗами грошей.
За дитячі кошти, людолови,
розпинають націю людей.
І не диво. Яничари вміють
захищати братію хмільну.
Їм усе одно, що за Росію,
що за не об’явлену війну.
До корита черга у нардепи,
і вожді прилипли до корит:
Путьки-бацьки, яники і гепи,
і шантаж, і зрада, і наклепи,
тюрми, катування, геноцид…
V
І сміх, і гріх усі ці кацапнуті,
що дуже люблять пастирів своїх.
Земне життя – чистилище усіх,
окрім лише одної Ліліпуті.
Бенкети – не бенкети, а щодня
у неї є усе, але – нізвідки.
І пенсія. І не росте пеня.
Чого ж ти обжираєшся, свиня,
а нам пеняєш за свої об’їдки?
Чого терзаєш торбу бідняка,
і силою гнуздаєш бути разом?
Ба! Видно не підвищиш хлібом-квасом
репродуктивну функцію совка
і приріст фонду нації Донбасом?
А ми й самі працюємо за двох,
будуємо Ковчег перед потопом,
ідемо і кар’єром, і галопом...
Та Болівар не винесе обох.
Надія є – помилує нас Бог,
аби не бути разом у Європі.
VІ
Монолог меншої сестри
[i]– З тих пір як сонце на Русі
не усміхалося Кавказу
і плем’я рідної зарази
на вірило моїй сльозі,
я вірила, що цього разу
опам’ятаюсь, як усі.
Не раз була така пора,
коли лишалось помирати.
Аби мене завоювати
була у мене і сестра,
що часом називалась братом,
а як придивишся – мара.
Все краще, що було в тобі,
ти нищила і убивала,
велику славу здобувала,
але на нашому горбі
не виїхала. Дулі мало,
аби настарчити тобі.[/i]
Воює фурія новітня.
Все більше ласі на чуже
бойовики і безробітні.
І не лякає, що уже,
сама в пороках негліже,
очікує із підворітні.
Іде ротація людей.
На небесах вакансій мало.
І кожен другий Прометей
на себе тягне одіяло.
Бог попускає тьму ідей,
коли спокушує диявол.
VІI
МОНОЛОГИ ІНШОЇ СЕСТРИ
[i]– Ти тільки вчора вилізла із чунів.
Це не біда, але не в тому суть.
В тобі ще животіють гени гунів,
а у мені ще русичі живуть.
– Ти як біда – інтернаціональна,
коли сама палаєш у вогні.
А тільки знову будеш на коні,
то доля менших націй, – ой, печальна.
– А хто коли нагадує про це?
Ти висиділа в капищах поганських
одній собі одне яйце-райце.
Гноїла ти у таборах радянських
пасіонарні душі християнські.
Та в православ’ї
ось твоє лице![/i]
VІІI
[i]– Я пастырь всех народов христианских,
шта на века вскармили третий Рим,
доколе из престолов азиатских
не возопят столпы народов братских
первопрестольным именем моим.
– Я есмь отец религий и культуры
не токмо Чуди, но всея Руси.
Мои вериги мокнут у Амуре,
а ризы мою кровью у Роси.
– Я ощетинюсь во церквях Атчизны,
где триста лет внедрялся шовинизм.
Искать успокоение в цинизме –
не токмо кредо, но и мой девиз.
– А присно возглаголю без елея,–
я повелитель азм и есмь воздам.
Я интерес Московии лелею
со всех амвонов матушки Рассеи,
где шпрехает в парафиях Адам.
– Я миссию диктатора ваяю
и присно, и вовеки, и себе
любимому я долг ваш завещаю,
благословляю и повелеваю
от имени московского СБ.
– Я проклинаю до сих пор Мазепу,
я отобрал у вас монастыри,
и ваши Лавры ангелу зари.
Целуйте руку. Отдавайте лепту.
Я канонично даже Филарету,
придёт пора, и прикажу – умри.
[/i]
IX
Коли немає правди на устах,
то де візьметься істина святая?
Усе, що є у чистих небесах
оманою лукавий попирає.
Дає усе від моря і до гір,
усі оази краденого раю.
І лише наші душі цей блюзнір
у вічності у пекло забирає.
А ми і раді? [i]– долари дає![/i]
Маєтки, власні пляжі, охорону…
І кожен завойовує своє:
одні – майно, а інші – похоронну.
О, люди-люди, куці на думки,
куди ідете збройно й безоружно?
Не порятує армія потужна,
ані ракети, ані маяки,
ані у небі хапані зірки,
якщо на опті куплені подушно.
X
А нас чекає ще зима.
А нам планують – замерзати.
І не лякає Колима,
а укорочення зарплати.
Герої вимруть на ходу
антивоєнних операцій,
а наші горе і біду
проп’ють за гору асигнацій.
Все зафіксує КІНЕМА
у вічності одної теми.
А ми напишемо поеми
про те, чого уже нема.
Ні героїзму, ні війни,
ні інваліда у колясці.
І віддадуться Божій ласці
майбутні дочки і сини.
Упаде листя, потім – сніг,
усе завіє завірюха.
Комусь пришиють інші вуха,
а хтось побігає без ніг.
І так зігріє суєта,
що буде ніколи журитись.
І залишається молитись,
аби заціплені уста
і ці пропечені літа
нікому не могли приснитись.
XI
Історія не спить, але і не дрімає,
якщо усі німі – ні звуку, ні луни.
Пішли у небуття аборигени краю.
Займають їх місця новітні дикуни.
То біла саранча, а то «червоні наші»
косили до ноги трудящий добрий рід.
Якби не комунізм в окремо взятій Раші,
наскільки менше сліз пролив би білий світ.
І скільки того зла й запеченої крові
угледіли бійці за зорі на Кремлі.
А все одно нема ні щастя, ні любові,
ні доброти в серцях, ні волі на землі.
У намірах благих лукавого все більше.
У діях світлих сил не меншає пітьми.
Збагачення одних пустим рахунком інших –
оце і є закон любові між людьми?
О, Боже, де ти є? Зійди і подивися
на цих дітей своїх великих і малих,
яким усе дано, але нема дурних
за цінності Твої даремно розпинатись,
і є іще кому із Іродом єднатись,
а ти усе несеш свій хрест заради них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526301
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 27.09.2014
Минуле не об’єднує,
сучасне аж зашкалює,
майбутнього нема і є
яса і пустота.
Оточує імперія,
затягує містерія,
заліплює мізерія
заціплені уста.
Ніщо не зобов’язує,
коли одні укази є,
і бідного не радує,
коли пуста казна.
Куди воно дівається?
Нічого не міняється.
Рука не піднімається
на пана й пахана.
Є і убивці наймані,
і окаянні каїни,
і не дає окраїна
дрімати карасю.
Не помагає магія,
і не одна оказія
була, аби до дна її
очистити усю.
Із повного затемнення
уже нема повернення.
І ніби є упевнення,
але нема ума.
У капища небеснії
і овни псам принесені,
а душі неотесані
охоплює пітьма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526092
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.09.2014
Чекаємо із неба чудасії.
Воюємо. А автори біди –
забули корифеї і месії,
що все минуле матушки Росії –
історія кривавої орди.
Забули недороси із окраїн,
що Україна – це південна Русь,
і виступає проти брата Каїн,
і галасує з Авгієвих стаєнь, –
хоч і утоплюсь, а не повинюсь.
Вербують охлократів охломони.
Сідають за округлені столи
одно- і двоєглавиє орли.
Забули смерди п’ятої колони,
що наші предки скіфами були.
Оракули віщають з неоліту,
що не сьогодні-завтра він прийде –
володар цього крученого світу.
Забули неофіти без освіти,
на кого що чекає і веде.
Не знаючи, не тяжко і забути
і хайль, і хенде хохи, і капути,
і смерть бандитам, юдам і катам...
Забули правду «онучата голі»,
що Володимир на своїм престолі
у Києві володарює сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526052
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.09.2014
[i]« Однако! ..охо-хо-хо-хо!»[/i]
Кіса Вороб’янінов
Я не поет, а лише плагіатор
задивленої в містику душі.
Який не є, котуємось – аматор.
А переіменують, – [i]агітатор[/i],
то й що мені? З калюжі, чи з межі –
у задзеркаллі все одно чужі.
І за віки об’єм їх не обняти.
Ленініана місії усіх
героїв із ідеями святих.
І всі – отці російських демократій.
І годі їх усіх порахувати –
не вистачає ані рук, ні ніг.
Лютує, шаленіє пропаганда
аматора дзюдо і карате.
Але і є реакція на те –
це наша самопоміч і громада.
Ой, дусається* Раша безпощадна
на юне, і нове, і золоте.
І на Мазепу дується вселенська.
І за Бандеру ще ідуть бої.
Віссаріони** гнівають Шевченка.
О любі Добролюбови мої,
є воля, є! Але така куценька,
що і не видно милої її.
Чи може бути воля у худоби?
Вона була і є у козаків.
А їм відомо ще споконвіків:
простори завойовують нероби,
як нині кацапня низької проби,
аби доїти нації рабів.
Вона й своє перевела нінащо.
А нині суне носа у чужі
корита. Перемоги – міражі.
Вона сама конає, як ледащо,
ковтаючи останні рубежі,
але і їй уже не буде краще.
Їй і самій огидні байстрюки,
манкурти, яничари, охлократи,
не відаючі, де є їхня мати...
Весна минула. Де бойовики,
готові безоплатно все-таки
за неї, окаянну, помирати?
[i]* – (діалект.)боїться і лякає одночасно. Властиве для худоби.[/i]
** – мається на увазі гнівний критикТараса Шевченка В. Бєлінський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525886
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.09.2014
[i]« Повторення – мати навчання»[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/usrpoemsadm.php?id=514525
ІІ
Знову двері відкриває школа.
Люди все ще п’яні без вина.
Всі танцюють, бо уже навколо
закружляла вихором війна.
Поки там люстрація чи буча,
треба до парламенту пройти.
Перемога буде неминуча.
Грайте марші, Господи, прости.
Досі не цурається народу
наша Батьківщина ні на мить.
Юля буде доти за свободу
доки Надя в небо полетить.
У Олега лопає кар’єра.
Він і не фашист, і не Кличко.
І у ролі іншого прем’єра
поки-що лідирує Ляшко.
Фронтовик по імені Арсеній
імітує рух туди й назад,
наче ця прем’єра не на сцені,
де усе буксує влада Рад.
Все линяє, та не дуже швидко.
Треба поміняти весь народ.
Комсомольців поведе Тігіпко –
крок вперед і поворот.
Петя взутий і не майданутий,
із народу дурника не клей.
Ти не перший витязь на розпутті,
у якого шанси не о’кей.
Олігархи, вірні «кацапєту»,
дайте Україні на п’ятак.
Ще остання пісенька «нє спєта» –
ані полонез*, ні краков’як.
Волонтери, розширяйте коло,
бо нема надії на базік.
Хто сьогодні не піде у школу,
залишається на другий рік.
* – [i]мається на увазі полонез Огінського «Прощання з Батьківщиною»[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525598
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 24.09.2014
[i]« Мы не несем ответственность за транслируемые передачи
и проблемы вещания канала»[/i]
ТРК «Культура»
І
Усе на роздоріжжі Україна.
І репає в агонії земля,
як вся її система двопартійна
із рупора колоній москаля.
Одна ідеологія – «рашисти»,
а інша – це «бандерівська рука».
Читай: по ліву руку – комуністи,
по праву – олігархія і К-а.
І замовляє музику багатий,
а споживає опіум дурний,
тому що бідний...
Є і цирк безплатний,
і діалог приблизно ось такий:
[i]– Але нема і духу тої сили,
якої так сахається совок...
– Але віками націю косили
сума, тюрма, дороги і могили...
– Але не відступає ні на крок
відома теле-радіо-команда...
– Але слухач – із ротом на замок...
– Але нема достойних слухачів...
– Але – війна, агресія і зрада,
і пута, і неволя – пропаганда
ворожої колони москалів...[/i]
І скільки тих [i]але[/i] у нашій бучі?
Пручається знесилений вампір
недавно ще «єдиний і могучий»
біблійний звір.
Але і до сих пір
жало змії, не вирване ведучим,
з усіх джерел отруює ефір.
ІІ
Я агітую за життя до смерті,
за ясне сонце, за сіяння дня...
Чому ж перемагає кацапня
і помикають нами люті черті?
Чому у мене вибору нема
од віку установленого Богом,
і насуває з півночі пітьма,
і правда засинає за порогом?
А це тому, що виродки яси
у нації моєї вкрали Слово.
А це тому, що відібрало мову
за маслаки і кусень ковбаси.
А це тому, що бестії орди:
сугестії, хамелеони, змії –
з одного боку,
...з іншого – німіє
оте нове, і лиш вряди-годи
товче у ступі дзеркало води,
з якої аж обвис язик Росії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525561
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 24.09.2014
І
Ми – за служіння нації, народу,
та у борні за щастя і свободу
і ці путі торуємо не там,
де у шуканні течії і броду
новації поезії бомонду
слугують, ну хіба що, небесам.
Але живемо, наче, не на дні.
А люди гинуть, тануть у тіні́.
ІІ
Інтрига побутує на обмані.
І поки дух звитяги не помер,
ідемо у майбутнє. У тумані
ще невідома істина тепер.
І що було і буде – не байдуже.
І поки є ще сили – стоїмо́.
Дарами володіємо не дуже,
але за волю душу віддамо.
ІІІ
Уже не хочу бачити тебе,
коли не біля себе уявляю.
І гасне день, і небо голубе
осінньою палітрою линяє.
Твоє своє усе мені чуже.
Полуда дня оманою упала.
О, інше небо не убереже
мою осінню істину зів’ялу.
ІV
Неумолимо насуває ніч
із далини минулої неволі,
і не жаліє голову із пліч
зачаєна опричнина юдолі.
А із Росії все іще, – ла-ла.
Її неправда, а могили наші.
І очі двоголового орла
налиті кров’ю. І регоче Russia.
V
І убиває в небі ідіот
ознаки Homo і ім’я – народ,
моє минуле і майбутнє наше.
Надії мало, що чекає – краще.
У небесах дрімає Саваот.
Під небесами мало що нового,
окрім до болю свого, неземного,
ім’я якому – вічний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525401
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.09.2014
І
Немає крил, а мусимо летіти.
Куди? Не знаю. Був би зореліт,
то десь туди, де за межею світу
існує інший ілюзорний світ.
Туди ніхто не відає дороги,
а мудрий не вигадує кінця.
Одна вузька стезя веде до Бога
і безліч їх у нашого Отця.
ІІ
Конає вік, та не минає диво
націленого в душу почуття.
Нікого не любити неможливо
і це є аксіомою життя.
І не важливі докази напоказ
у плині головної течії.
Ручай душі утілює той образ,
який несе до гавані її.
ІІІ
Але коли, рокована на муки,
як одіяло тягне край землі
на себе, обрубайте всі жалі,
як мумії закостенілі руки.
У неї храм – казенний мавзолей,
молитва їй – базікання у залі,
вівтар її – мамона і медалі,
ікони – тіні вичахлих ідей.
ІV
Немає у фантазії межі.
Усупереч ідилії душі
дієсловами мусимо стріляти,
збивати їх мішені нальоту,
руками жар неволі загрібати
на обраному долею посту...
А що мені на ворога підняти,
як не велику ненависть святу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525324
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.09.2014
І
Ура! – чи що?
Не знає патріот,
чи раді люди, чи не дуже раді,
що нібито не Рада, а народ
замилює невинні очі правді.
Глядіть сюди, домашні вороги,
несамовита притча «во язицех»,
що ладна нас косити до ноги,
аби запанувала Раша ницих.
Ви, мічені рокуючим перстом,
осліплені жагою і баблом.
Служили ви бандитові при владі.
Чому ж тепер, коли прийшла пора
отримати від вашого добра,
не глянете ніяк у очі правді?
ІІ
За марні смерті відповість – Ніхто?
Але нема на відповіді часу.
Усе одно повторять сто по сто
за переможні відступи АТО
і тимчасові успіхи Донбасу.
У вас немає мудрості знання,
що розум дикуна стає мішенню,
що вилізає боком зайва жменя,
що очі вилізають вам щодня,
обмацуючи трупи навмання
і у мари кощавої кишеню.
Тебе не заховає у Кремлі,
несите плем’я іншої землі,
бо у імлі ночує ця почвара.
Тобі не досягнути до небес,
де вічний дух у нації воскрес,
а на рабів чекає Божа кара.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525175
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.09.2014
І
Існує нібито сім’я.
Усі далеко і високо...
А як буває одиноко,
я згадую:
–[i] Це ти?
– Це я.[/i]
І в цьому істина проста.
Звела нас доля на години
а залишила
...роковини
і ледь опалені уста.
І цілий рік – рука в руці,
коли у лічені секунди
ми дихали на повні груди.
І погляд вічності в кінці.
І як русалки у ріці,
тебе ніколи вже не буде.
ІІ
За ланню не полює Артеміда
і Аталанту не жене Актей.
Данайцями забута Енеїда,
у Пенелопи – милий не Еней.
У віщі сни являється Медуза...
Але ніколи не явилась ти
як інколи повинні давні друзі
луною не почутого, – [i]прости.[/i]
Нічого проти вічності не маю.
Але не уявляю на землі
оази у пустелі, у імлі,
що краща від існуючого раю.
І як у пеклі, серед ночі, часом,
ота Горгона...
[i]– Господи, боронь, –[/i]
і, як ласо, охоплює щоразу,
і опікає душу, як вогонь.
Але у діалозі мало дива:
– [i]Ти хто?
– А ти?
– Я вічності зима.[/i]
Її і заглушити неможливо,
але і чути сил уже нема.
І приступом глухої ностальгії
охоплює забуте почуття...
Але туди немає вороття.
І туманіють силуети мрії –
у юності утрачені надії,
у вічності украдене життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525078
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.09.2014
Великий Боже, де Ти є єси?
В ім’я Марії і святого Сина
спини оцю руйнацію краси.
Невже майбутнє звіру віддаси,
а я у дикій оргії загину?
Одвічний охоронцю доброти,
убережи від зла своє творіння.
Не випробовуй нації терпіння,
яка сьогодні, Господи прости,
визбирує розкидане каміння.
Прости за нами скоєні гріхи
в невідані дарованої волі.
Не цінували того, що віки
відстоювали вої-козаки
і гнали супостата в дикім полі.
Всесильний повелителю небес,
візьми на прив’язь спущеного змія,
пошли пророка, ангела, месію,
аби цей світ лукавого воскрес
любов’ю віри і вернув надію.
Урозуми розпусницю Росію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524920
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.09.2014
[i]« Биття визначає свідомість...»[/i]
Перефразований афоризм
Немає муки каяття,
та настає, буває, втома
і від ума, і від биття,
коли усі неначе дома,
але не радує знайома
усім пародія життя.
Хіба ми знаємо, чого
і ради кого, і кого
самі ось ліпимо із глини?
Але уточнюю картину, –
щоб на гарячому його
застукати у ту хвилину,
коли заслужить батогом.
Ой є ще патріоти шлунку.
Немає дітися куди,
коли до нашого рахунку
вони намітили ходи,
научені і поїдати
не ними рощені плоди,
і кожуру порозкидати,
лишаючи свої «сліди».
Їх операції ума
не вище – два по два чотири.
Не буде Україні миру,
допоки пахне Колима,
де Ліліпутії нема,
ані, – [i]ла-ла[/i], ані сатири.
Навколо мене, біля нас
гарцюють дарвінські примати,
яких потрібно обирати,
яким несила повсякчас
духовну їжу подавати.
Життя [i]підсовує свиню[/i]
або готує западню,
яку совок [i]не доганяє.[/i]
А біс роздмухує меню,
як вітер полум’я вогню,
який не гріє,
та –
палає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524853
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.09.2014
[i](Новостанси) [/i]
І
Сіяє сонце волі у імлі,
і люди йдуть, нагнуті до землі
її тяжінням гніту і недолі.
Зіяє безнадії пустота,
але позаду темрява густа
жене кудись невольників юдолі.
І мусять і великі, і малі
долати опір, зціпивши уста.
ІІ
В урочий час людей лікує мрія.
Нема-нема, тай гляне із люстерця.
Кінця немає, поки є надія
у глибині негаснучого серця.
Не ти, то інший загартує крицю
і поведе озброєних до герцю.
У вирії не гине фенікс-птиця
і попелом земля не обернеться.
ІІІ
Це запорука виграного бою
напередодні світлого причастя.
Нехай не кожен піде за тобою,
але не за горою наше щастя.
Не за морями зорі Ойкумени,
не за лісами – русичі і вої.
Є ще рідня у тебе і у мене,
яка уміє гартувати зброю.
IV
Яка уміє битись до останку,
яка не тоне й не горить у танку,
яка не зрадить і не обмане́,
і не готує нам удар у спину,
і у бою за те, що я людина,
не розриває кігтями мене.
Це воїни у полі, що єдині
і не одні, кого біда мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2014
Ну от.
Живу.
Не пишу.
Не малюю.
Удачі служу як на засланні.
Але, коли з війною не воюю,
то як, буває, легшає мені.
Іду у ліс, на галяви, у хащі.
Яка краса!
Я вільний чоловік.
Яка робота?
Дні такі пропащі,
що втрачене не вернеш і за рік.
На носі – осінь із її сльозами,
і юнкою-берізкою із меж,
і багрянцем невигаслих пожеж...
Палають вишні.
Як дійти до тями,
коли таке примариться ночами?
А як проснешся, де її найдеш?
Теоретично я люблю цю пору
і уявляю, пройдене давно.
Немає часу глянути угору.
Минає осінь. Буде холодно́.
Але не ронить осінь падолисту.
Її [i]гаї[/i] для неї не [i]шумлять[/i].
[i]«Стоїть гора високая…»[/i]
…і лиса.
Рубають ліс.
Тріски усе летять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524672
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2014
Зі сходу насуває западня
і виродки пропащої родини...
Не дай то, Боже, як зима прилине,
дізнатися уже на схилі дня,
яка вона – ота лиха година.
Буває залунає із пітьми
мелодія утраченого щастя
і думаєш, – о, як цей світ мінявся,
і як давно із милими людьми
я на ясній дорозі зустрічався.
А то, буває, наче первоцвіт
неуловимо літеплом повіє,
і оживає віра і надія,
і даленіє веремія літ,
де за неволю і лукавий світ
воює з Україною Росія.
І усіває поле не зело,
а полум’я палаючої днини...
Лихої неминучої години
чекає із минулого село.
По два боки стоять добро і зло.
Немає
золотої
середини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522393
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.09.2014
Є вічні народи. Є копії,
як демон і ангел зорі.
І знищити нас – це утопія.
Росія не вища, допоки є
наш пуп у найвищій горі.
Літали й над нами супутники,
носили і нас кораблі,
та правили нами безпутники,
являлись незвані і тут таки
щезали, як таті, в імлі.
Були і таланти брехливості,
та й досі ще є, як на гріх
намісники нашою милістю,
що рівень своєї значимості
поставили вище усіх.
Уїлись у серце опричники,
що хочуть крові, як ропи,
і їхні таємні поплічники,
свої православні язичники:
усякі попи і пупи.
У небі робили окраїну
з руків’я земної осі.
І пупом рекли себе каїни.
А без України нема її –
Росії у межах Русі.
Нема і не буде, – [i]ату її! [/i]–
замішаної на крові
у Чуді, у Мері, Москві –
то п’яної і непробудної,
то надто високо заблудлої,
як лисина на голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522354
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 09.09.2014
У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
від Яника – триколірну парашу,
від Жирика, – [i]я мать свою і вашу,[/i]
сіль – у Артемівськ, воду – у Дніпро.
Від Путі – побажання помирати
усім за нього і його бабло,
за те, що Україна – наша мати,
за те, що їм не хочеться за ґрати,
і щоб Росії в Раші не було.
Аби була війна і конвоїри
украденого й іншого добра –
вонючі трупи вигиблого звіра,
надію – устаканити довіру
і нахлебтатись крові із Дніпра.
Їздові опереткові герої
еліту світу ставлять дубала.
[i]Гуманітарна[/i] місія конвою –
одне [i]ла-ла[/i] із арії орла
за перемир’я засобом розбою.
А людям треба, – наяву, у снах
не чути пла́чу матері й дитини
у ще не завойованих домах,
і щоб рахітик не стріляв у спину,
і ще аби не катував невинних
кацап-чеченець і донський «казак».
А я молю і прошу битий час, –
о, Боже правди, о, пророки націй,
оракули земних реінкарнацій,
надію дайте – жити хоч би [i]раз[/i]
без конвоїрів і такого миру,
коли вмирають за любов і віру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522212
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.09.2014
(Пародія на вірш Олекси Удайка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509400)
[i]« Набридли засоби для чоловіків, які не працюють»
[/i] Із реклами
Проснувся… Місяць. У вікні – весна,
а може й осінь. І не доганяю,
чи то вона, а може й не вона
на мене так спокусливо чекає?
Доторкуюсь її тоненьких ніг,
аж мозок хрускотить попід волоссям.
І думається, – [i]ех, якби я міг,
то й не таке мені ще приверзлося.[/i]
Але тепер, який із мене толк?
На відстані руки – колись шалений
дрімає непробудно колосок,
немов листок фіго́вий і зелений.
І раптом – наче в голові дзвінок.
Стрибаю в шафу, все беру на клямку.
І знову – серце вроздріб на замок.
Я допиваю краплі валер’янки.
Таке життя, як мовиться, не мед.
Але і цього виявилось мало.
Реальна жінка з бюстом метр на метр.
І я мов гнус, забивсь під одіяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522041
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 07.09.2014
[i]« Прощай, немытая Россия,
страна рабов, страна господ…»[/i]
М. Лермонтов
Good bye, unwashed our Russia,
країна хамів і рабів.
Ніколи не була ти наша,
а відтепер і поготів.
Травись добутим нашим газом,
давись украденим баблом,
але не сподівайся разом
ні в Києві, ні «за бугром»
сидіти за одним столом.
Конай, тюрма усіх народів,
колос на глиняних ногах.
Як чорна притча на устах,
упадеш каменем у воду
і перетворишся у прах.
Прощайте, блазні навіжені,
і ти, утопія на сцені,
невиліковна як більмо,
і на захопленій арені
найбільше світове гальмо.
Умита кров’ю молодою,
доточуєш свої роки,
але у чаді параної
твої месії і ізгої
прокляті будуть на віки.
Хамелеони із Росії,
не порятує мімікрія
продажних душ подвійне дно.
Уражена, як язва світу,
твоя годована еліта
на ладан дихає давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522010
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.09.2014
[i]« Терміново»[/i]
З газетних шпальт
І гоноровий істину шукає,
чому не утішає сонця лик,
коли його кебета не сіяє
у омофорі юрмища калік.
Чи то реінкарнацій вічне коло
кидає лютих у немитий світ,
де не існує завтра, а ніколи –
усіх, кого вигонили із школи,
духовно перетворює у лід?
Чи то забули люди про Феміду
і кожен випинається, аби
усе собі в могилу-піраміду?
Іще немає еталону світу,
і творять ліліпутію раби.
Освоюють новітні фарисеї
старі державні храми на крові,
аби зайняти місце в мавзолеї
із мумією ката візаві.
І ось воно реально запалило
на цілий світ вонючий фіміам,
і скаче малоросом ниций хам,
являючи своє нахабне рило,
якому відкривається сезам,
на тому місці, де кури́ть кадило.
У капища доноєвих богів,
у сиві допотопні піраміди,
у пантеон Озіріса й Ізіди
на місце фараонів і царів
їм треба новоявлених вождів,
аби добро не залишало сліду.
І бігають озброєні каліки,
шукаючи, чия рука владика
за порухом ручища КаДеБе.
І в образі диявольського лику,
своєю небезпекою велика,
безлика Русь не пізнає себе.
28.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520086
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.08.2014
Людина нібито не винна,
що народилася дарма.
Ніхто не відає причини,
що долі кращої нема.
Так само не по власній волі
лишають люди білий світ,
але своїй злиденній долі
плекають щедрий заповіт.
Усе близьке і неповторне
частіше видиме здаля.
І мелють, мелють часу жорна...
І поки крутиться земля,
немає ще куди спішити –
не доженеш пропащий час,
не надолужиш непрожите
і долі не перехитрити,
яка дається тільки раз.
Хоч можна певно наверстати
хоча б не зроблене торік,
якби свій час не марнувати
і кожну мить не забувати
авансом видане навік.
Очікуємо не реляцій,
а на митарства душ своїх,
коли спокутуємо гріх
у колесі реінкарнацій.
Яким ти був і станеш ким
одна зозуля правду знає,
або наврочить чи вгадає
усе, неві́доме сліпим,
що не повернеться ніколи,
змарноване у суєті,
і що наперекір біді
сміливі переходять поле,
а лише обрані тоді
завершать тріумфальне коло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520027
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2014
Все сказане знічев’я, спроквола
не додає у дебет на рахунку
ані добра, ані лихого зла,
а несказанне, Богові хвала,
у душах сколихне високу думку.
Не намалюєш свіжості роси,
яким би не прославився талантом.
Епітети для опису краси
достойні бути тільки плагіатом.
Але у поті власного чола
ми ліпимо гладущики і свищик,
і навіть Йову доля не дала
в очах Творця піти від нього вище.
Творіння Ягве – і добро, і зло,
замішане на явище із глини.
Як не хвали гончарне ремесло, –
що – на віки́, не зробиш за хвилину.
Як не пильнуй, а зло не промине.
І Люцифер трудився біля храму.
Тому у нас походження складне:
одні – від мавпи, інші – від Адама.
Пройшли віки, які змінили світ.
Народжуються карлики й гіганти
виконувати Божий заповіт:
одні – творити, інші – руйнувати.
Навіяне із товщі вишніх сфер,
і дольному послужить за науку.
Лихе мине, якщо живий помер,
аби минуле історичних ер
служило й неживим для порятунку.
Містичний дух відточує стило
покликаних страждати щохвилини
за наших ближніх – винних і невинних.
Радари душ уловлюють тепло
думок, які лягають на крило
нових ідей у всесвіті людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519947
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2014
[i]« Ти українець, а я росіяночка.
Дружба у нас.»[/i]
Підтекст до слів Є. Долматовського
Ось так і живемо
У тиші нічній.
І добре окремо
Тобі і мені.
А серце як завше,
Від того болить,
Від того болить,
Що дружба забута на мить.
А наші роки,
Наче птахи, у вирій летять,
І ніколи нам
Оглядатись назад.
І радості злук,
І печалі розлук
Ми все поламали,
Товариш і друг,
А там, де колись
У майбутнє ішли,
В майбутнє ішли,
Тернини тепер поросли.
Не створені ми
Для лукавих ідей.
І та ж поведінка
У наших дітей.
Ми з ними ідемо
Назустріч вітрам,
Своїм ворогам.
І як помиритися нам?
Ось так і живемо,
І тиші нема,
І сонце сіяє,
а в душах – пітьма.
А серце, як завше,
Болить і болить,
І стане за мить
Від того, що дружба ятрить.
А кулі летять,
Ваші кулі у серце летять,
І нічого нам
Оглядатись назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519897
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 27.08.2014
Є біла Русь, і інших є немало –
мала, велика – там, де нині Рось.
Московська Русь? Такої не бувало,
аж поки Київ не завоювала
орда. Так само й нині. Вже – ось-ось
об’явиться прямісінько у Раші,
де унтер-фюрер лізе auf Berg,
куди ніколи не буває черг.
А хто й коли візьме його на зашморг –
байдуже, чи Гаага, чи Нюрнберг.
Востаннє ощетинився напевно
одвічно войовничий Люцифер.
І сіє ложні історичні зерна,
що все своє Москва собі поверне,
аби пожати аутодафе.
Малоросія рипнулась додому
і князь пітьми примірює вінець.
Але немає блискавки без грому.
І нині ще нікому не відомо,
кому кадило, а кому кінець.
Історія захована у міфах.
Великий Блок і той себе знайшов
у амазонках і у царських скіфах,
А нам – аби наш дух не охолов.
Не ради слави, то заради втіхи
у нас тече блакитно-жовта кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519712
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.08.2014
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
Кочує у луги луною безголосся
зелений шум гаїв і шумовиння трав.
Полудневіє день. Вересневіє вечір.
Отарами туман пасеться у полях.
І манять у полон
хмарин жіночі плечі
з косинкою небес, що падає на шлях.
За рубчиками нив у перкалі долини
згасає далина, і на краю землі
вервечками ключів зникають журавлі
за лінію боїв, за обрії Вітчизни,
украявши душі моєї половину,
курличуть тихий сум і голосні жалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519537
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.08.2014
А у мене така поезія,
що не кожному у дорогу.
Ще далеко до Полінезії,
до Гогена і до Ван-Гога.
І все ближчає до історії,
і даліє від істерії.
Запитаєте нині, – [i]хто ми є?[/i]
Може, пасинки у Марії?
Розпинають нас, убивають нас,
і бажають в огні горіти
і не перший раз, і в останній раз,
а ми все-таки Божі діти.
І махновці ми, і петлюрівці,
і бандерівці ми погані,
коли вулиця йде на вулицю,
коли гонять нас окаянні.
Нам приписують і чужі гріхи,
і свої прищепляють гени,
ми воли-бики, ми і дурники,
ну а ми таки все блаженні.
Нас і мінами, і гранатами,
ну а ми усе – кулаками.
Воїн задники не лизатиме
ні чужим братам, ні своїм панам...
То не гнівайтесь і пробачте нам,
як піднімемось козаками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518328
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
І на діалоги мало часу.
Пасажир – у водія авто:
[i]– Ну і що там чути із Донбасу?[/i]
А йому у відповідь, – [i]А ТО.[/i]
Надокучили пусті розмови
і заіржавілі якорі.
Є «Айдар», і є уже готові
українські – наші – гайдарі.
Сатаніє фурія Росії
і удар готує кожну мить.
Висить Анька, як медаль на шиї,
[i]– Яня, хайль! [/i]– Чеченя верещить.
Охололи півні-комуністи.
Їм одно – комуна і тюрма.
Петя тупо не бажає сісти,
а Адаму сідала нема.
І немає Україні волі.
У Європу ще тотальне, – [i]зась.[/i]
Гегемони знову на престолі.
На́що їм та місія здалась?
І реформи, і АТО зависли.
Все на рівні вичахлих ідей.
Путія оскоминою кисла.
Їй усе – росою між очей.
Щось непевне стало із рікою,
у яку не ступить Геракліт.
Зачиняє шлюзи за собою
і Європа, і лукавий світ.
Об’явились зеки майдануті,
заблищали долари й наган.
Гойда Рашу.
Ай да Ліліпутя!
Запалив у Києві майдан.
І на кого треба нарікати,
що палає шина і авто?
Що там діють пекла кандидати?
І лунає вибухом, – [i]А ТО![/i]
Генофонд, урізаний смертями,
не уміють берегти сини.
І не видно ще кінця війни...
На поталу кинуті вождями
дорогими юними життями
все ще платять винні без вини.
08.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518253
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2014
Минає час і день за днем
не додає мені до стажу.
А я ще граюся з вогнем,
чого нікому не пораджу.
Є недосяжні міражі,
куди не долітає скерцо.
Літами виметене серце
стоїть на варті у душі.
А я усе у неофітах.
Не надокучили мені:
і якорі на мілині,
і незнайома Афродіта,
і ненав’язливий оброк,
і у пісочниці пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518149
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 18.08.2014
Світає. І немає сну.
У одіялі грішно щулюсь.
А може лірику утну,
аби ліниві усміхнулись.
Кому за чим, кому куди,
а я святкую потягушки,
коли без порції води
не відірвати від подушки.
О, півень піє! О! Дует…
І на стіні кує зозуля,
неначе тут не я поет,
коли на черзі тема – муляр.
Але дотягну до семи.
Ще літо. Нічого втрачати,
а там уже і до зими
рукою тільки-но подати.
І хай радіє ка-цап-ня,
що я її не зачіпаю,
коли нічого, крім спання,
животворящого немає.
І хай не плачуть матері,
що їхні діти ще воюють,
і що сьогодні до зорі
когось із рідних не почують.
Угомоняться діячі,
а там уже і засвітає,
коли нічого уночі
на нервах
терткою
не грає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518138
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.08.2014
***
Чого на інших нарікати,
коли самі і – ой, і – ай!
Ей, генерале, годі спати!
Бійціі уміють воювати,
а ти набої подавай.
***
День іде, а от життя минає,
ніби обминаючи мене.
І ніхто не відає, не знає,
чи мине і пекло в цьому раї,
поки божевілля промине.
***
У школі ще обділені й забуті,
із двієчників стали пацани
дияволами Сходу і війни.
І мутять воду «сукины сыны –
во славу неотёсанной страны»
кілок осики тешуть Ліліпуті.
***
Бандиту легка слава – це війна,
де є і перемога, і осанна…
Дарма, що балом править сатана,
зате наука буде не одна…
Нема науки – неуку погано.
***
В зоні лиха – ліпота Растреллі…
І прем’єр, обтріпаний мов скеля,
все поставив на автопілот.
....................................................
[i]« І радіє, і ридає весь народ…»[/i]
....................................................
Ці висоти ще йому не стеля,
на яку удатний патріот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516820
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 10.08.2014
Війною очищається народ.
Усі святі, а я грішити мушу, –
[i]брехні потрібно затикати рот.[/i]
О, скільки їх – обмежених істот,
які руйнують і тіла , і душі.
Вони ще є. Учаділі в диму
ворожі голоси і підголоски
підспівують відомо їм кому…
Ви хочете усі на Колиму?
Туди вам і дорога, відморозки!
Ви чуєте? Це вибух, ...і луна.
Але глухим і «ехо» – не погано.
У всіх серцях відлунює війна
і пише,– [i]рани, рани… Рвані рани…[/i]
І тільки додається сивини.
Сини Вітчизни – матері-вітчизни –
ідуть за неї в полум’я війни,
і чути дзвони жалоби і тризни.
Земля гуде сиренами тривоги,
і ледве чути стогін перемоги,
де падають бандерівці-сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516724
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.08.2014
[i]« У цьому черствому скрипучому світі
тільки любити тепер екзотика.»[/i]
Ліна Костенко
Сонетами не подивуєш світу.
Все більше роздувається сюжет.
Сіяючий коловорот орбіти
і на війні оздоблює поет.
Ось-ось і лусне оргія братання,
коли війна зруйнує до основ
останки тої віри, що остання
удавиться обіймами любов.
Життя театр. У масках наші лиця.
Але не за сценарієм Творця.
І не дивує інша таємниця, –
[i]як ще існують люблячі серця?[/i]
Він все воює, а вона чекає –
пара-нормальне явище, але
у патріотів інколи буває
не, – [i]ла-ла-ла[/i] і не, – [i]оле-оле[/i].
І він іде в атаку ради неї,
і відступає також за одну,
за ту єдину...І за цю ідею
він і у чорта виграє війну.
Його діждуться і дружина, й мати,
і поцілують, і омиють кров...
І поки є набої і гранати,
він буде воювати за любов.
Хай убиває люте зло і зраду,
нехай стають героями сини.
Колись усім відкриє голу правду
сучасна філософія війни.
Знімемо маски. Війни – це не шоу,
коли у вир затягує любов,
аби кармічно народитись знову,
якщо у парі з іншою пішов –
зі смертю і розлукою
до раю.
Тоді і запитання відпадає, –
чому немає світові кінця?
Якщо війна веде по манівцях,
екзотики на світі не буває,
хіба що разом
люблячі серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516574
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
Пішла орієнтація на осінь.
І вірші, як не вивчений урок, –
крок не туди – і напрямок емоцій
міняє наше річище думок.
Воно міліє у гарячу спеку
і глибшає у повінь почуттів,
у течії утопить небезпеку
і прориває греблю ворогів.
А далі – обмиваємо медалі.
Чужа догана – воїну хвала.
Війною ми гартовані. Зі сталі!
У полум’ї шукаємо тепла.
Така пора. Іде за літом осінь.
Пережили дощі, пройде і[i] град[/i].
А потім порахуємо курчат…
На в’януче не вистачає злості,
минулорічне застує і досі,
але ось-ось і буде листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516547
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.08.2014
[i]« І демони, вигнані Ісусом з біснуватого,
переселились у стадо свиней,
а ті кинулись з крутого берега
тай потонули у морі…»[/i]
Євангеліє
***
Питається, – а де беруться Путьки,
коли давно розвалена «страна»?
Ой, риється свиня і не одна!
А що удієш там, де всі прибутки
дає примара з іменем – війна?
***
Гуманітарний коридор
минає поетичні тропи,
Які епітети? Терор.
Коли дві паці, – [i]опа-опа,[/i]
не допоможе семафор.
***
Які непересічні рила
колаборантів і хапуг!
І кожне дивиться за Буг.
І свині землю поділили,
то що ми хочемо з бандюг?
***
Яка вона ота нечиста сила,
не знає й гуманоїд еНеЛО.
Та мова не «за роги», а про шило,
яке ще не засилене у рило,
яким усюди тикає Х??ло.
***
Яка любов, якщо навколо – муки
і скаляться сугестії імли –
рогаті свині й виродки-орли?
І як далеко ще до тої злуки,
якою ми пришестя почали.
***
Чим зло дурне, то тим воно і бідне –
відомо і у Африці коню.
а тим, що творить лиш собі подібне
я не хотів образити свиню.
Тому не допікайте за меню,
або за те, що стриматись несила.
Не я один шаную кацапню,
яка сама собі усе нарила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516402
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 08.08.2014
Поки осінь, то уже й – по літу,
хоч далеко ніби до зими.
Чи заснемо? Чи проснемось ми
у ясному азимуті світу?
Станцію із назвою – Весна,
пристані, якої не буває
ночами у мріях, і у снах,
і у тихій гавані шукаю.
Біле срібло коси золоті
заплітає і сльозою кане…
Може в суєті і самоті
не застане зопалу неждане?
Тільки б не проспати уночі
тихі думи і слова урочі,
і у очі візії жіночі.
Не біда, що місяць угорі
буде усміхатись до зорі,
а лиха біда закриє очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514792
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
Ми, уже доведено, не Раша
і не малороси-холуї,
що були охрещені, як наші:
і чужі, і інколи – свої.
Нас немає, поки їх багацько:
йорнутих, обманутих і злих.
І тому панують Путьки-бацьки,
поки ми воюємо за них.
Ми як помело у естафеті –
з рук у руки все передають
Кобі – цар Микола, Каті – Петя,
поки всіх до ручки доведуть.
Не дістались тільки Ліліпуті.
Комплексом поранене дитя,
тикає у сторінки забуті
наше незалежне майбуття.
КеГеБісти – це відомі півні.
Бачили, як тупає кугут?
І у кого сила не на рівні,
ця личина буде тут-як-тут.
Так і Путьку на лихе тягнуло
ще коли цькували у дворі.
Виросло у джинові минуле.
Де ж казитись, як не на горі?
З резидента сів у президенти.
Ну, а далі, що там не було?
І за це фанати і студенти
охрестили коротко, – [i]Х**ло[/i].
Осідлав собі усі простори
у скафандрі і у літаку –
сушу, і моря, і Фанські гори –
все, що кукурікає совку.
Всі йому у Думі аплодують.
Все-таки диктатор, як не є.
І душі не чають, і не чують, –
[i]копія Рішара й Депардьє.[/i]
Переплюнув ката-супостата,
бо мораль для нього не устав.
Кращий друг у сина того тата,
у якого голову знімав.
Словом, без обмежень і ліміту
пре вперед, як будь-який балбес,
то собі поуправляє світом,
то, буває, спуститься з небес,
і тоді опудало вселенське
Гебельса цитує по-німецьки,
має пілотажний епатаж.
[i]Ла-ла-ла[/i] роялить молодецьки,
наче тінь єфрейтора пейзаж.
І в ажіотажі молодиці
теж готові на усё, що є,
бо оратор, судячи по пиці...
А у ДееНеРі є столиця,
де сватами мафія стає.
Буде ще одна карикатура
на велике наше СеРеСеР.
У утробі чокнута натура
випирає зовні аж тепер.
Пожалію ближнього. Дай, Боже,
хай його умиє у святі
кров, що ним пролита у житті.
А коли займе чортяче ложе,
хай «мінує» все, на нього схоже,
Путьками утикані путі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514664
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 31.07.2014
[i]« Это школа Соломона Кляра,
школа бальных танцев, вам говорят…»[/i]
Л. Агранович
І
[i]Заспіваймо пісню веселеньку[/i]
на такий-сякий євро-мотив, –
українців біля влади жменька,
та зате багато москалів.
Це є школа кожному відома,
у якій «розводять котенят».
Пацани усі сьогодні дома
і немає пари у дівчат.
Пощезали коміки царьові
і ніхто не застує ніде.
Лапоть Раші муляє до крові,
поки всі танцюють Пу-де-де.
Кавалери всі недоторка́ні,
кожен себе має за гуру,
і немає виходу у Ані,
як іти у радниці Петру.
Комуняку просять на гілляку
в парі з регіонами братів.
На Адама вішають собаку,
та немає кворуму катів.
Виступає Юда Сімонєнін
і у Рашу кличе на парад,
як учивсь у Каутського Лєнін, –
[i]«кґок впіґёд і два назад».[/i]
Дама обирає кавалера.
Лицарі готові на дует
за одну годину до перерви –
шах назад і – в туалет.
Генерали у своїй тарілці.
Та який упертий це народ!
Все тупцюють на одному місці –
мат вперед і – поворот.
Тушка з б’юстом, топайте до танцю.
Це не –[i] Будьмо! Гей! [/i]І – на парад.
Кожній дамі буде по обранцю,
поки розтудитвою назад.
Спікер каже, – [i]не вертіть кормою,
ви не бригантини на ходу.
У Росію – рано чередою,
я вас у Європу поведу.[/i]
Це є бурса західної Раші,
у якої все собі на зло.
Тут сидять за інтереси наші
і пакують «общеє бабло».
Найпалкіші коміки-артисти –
телешоу зір і поетес,
флібустьєри і авантюристи
мають меркантильний інтерес.
Ангеліна і Genosse Putia
із Оландом п’ють на брудершафт
за Європу і її майбутнє
у прицілі із ракетних шахт.
Вова й Міха скачуть [i]опа-опа,[/i]
клацають зубами мегафон.
Слухає Америка-Європа
на каналах Рашії шансон.
Лаврик, Зюга, Жира і Матрьоха,
не робіте Таврії фасад.
Ваші банди поріділи трохи –
ні вперед, ані назад.
Вітя перший топає у Сочі,
поки Україна не Ростов.
Хай йому там повилазять очі,
поки у Гаагу не готов.
Вітя другий бігає за друга,
бо у нього місія така.
Поки Петю оберуть удруге,
треба научитись гопака.
Вітя третій, не бодай «свободу»
і на правий сектор не пеняй.
Всі танцюють ніби для народу,
тільки голоси давай-давай.
– Третій лишній, нє мутітє воду,
наче і у мерії пожар.
Поки Юля буде за свободу,
це ще не нокаут, а удар.
І не треба мафії радіти.
У офшорі їй життя не мед.
Не минає санкція бандита –
дві шаги наліво, і вперед.
Регіони, ваші інтереси
це останнє [i]па[/i] у москалів.
Поки вам заплатять ваші пенси,
Юда енний в Ялту полетів.
Дами мліють, адже регіони
возять їм джигітів із Чечні,
а у Раші є нові закони –
газ – вперед, а Крим – ні-ні.
Азіати, поверніть державі
крадений бюджетик у суму.
Ви колись утопитесь у славі,
бо народ голодний – не Муму.
Все проходить. Все колись минає.
Кожен екс у гречку відходив.
Та коли «покріщення» немає,
він таки «счіслівий», щоб я жив.
Це є школа майже наодинці
бити окупантів-ворогів.
Невеличка жменька українців
тут екзаменує москалів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514525
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.07.2014
[i]« В эту ночь решили самураи
перейти границу у реки…»[/i]
Б. Ласкин
На границе с Украиной тучи,
и решив, что он козырный туз,
неказистый Боба Лилипутин
стал стеной за рухнувший Союз.
И разведка доложила точно,
что ему, как лидеру, хана,
если вдруг на западно-восточной
не начнётся братская война.
Яня Урка на престольном троне,
удирая шефу доложил,
что наличных сотню миллионов
он ему на память одолжил.
И имея лишнюю заначку
и соседей, щедрых на калым,
Лилипутя, руки не испачкав,
одолжил на время Раше Крым.
На границе тучи «майдануті».
Пахнет изотопами войны.
І поют осанну Лилипуте
корифеи «ёрнутой страны».
У прицеле и у перископе
приоткрылся западный сезам.
Все себя увидели в Европе,
а она ответила, – «вигвам».
Идиоты и сепаратисты
закричали, – Рашия взяла.
Колорады и авантюристы
ожидают выхода Ла-ла.
В Думе снова рукоплещут наши
за раскол позиции у нас.
Вся Европа – завтра будет Раша.
Одевай, братва, противогаз.
Из Кремля командует заочно
мировое пьяное х**ло.
І макака доложила точно,
что у небе сбила эНэЛО.
Не хватает зла на остолопа.
Все ему, как масло по губе.
«Кацапнута» кое-где Европа
обещает санкции себе.
Исламисты ожидают сало.
Будет мало, подвезут ещё.
На границе пламя засверкало
и народу стало хорошо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514325
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 29.07.2014