Надихнув Богдан ТОМЕНЧУК
Біля хати сади стоять мов образи
Цвітуть в молитовній тиші край доріг.
Небесний творець красу землі зобразив,
Щоб їй поклонився увесь світ до ніг.
Вітерець колише суцвіття пелюстки,
Їх краса сліпить очі мов білий сніг.
Наливає плід, як мід перші паростки
Розпустив зелене листя лорд горіх.
А під вікном вишня наче наречена
Йде до вінця у білосніжнім вбрані .
Усміхнулась привітно, мило до клена,
Немов дівчина весна на віданні.
У красуні весни личко, як білий цвіт
А очі сині - сині мов блавати.
Пташечки злітаються до квітучих віт,
Щоб сонечком її поцілувати.
Поміж крон дерев, так ясен день заяснів
Мов німб Бога у сонячнім промінні.
Зійшло сонце край села поміж ясенів
Весна вдягла фату білу у цвітінні.
Зацвіли сади немов у небі зірки
Сплели на голову з цвіту віночок.
Благословив Господь зі своєї руки
Тут все ,як у казці - райський куточок.
Так пахне в грядці зелений огірочок
Під тином, як мед солодка малина .
Прилетів метелик і сів на листочок
Милується божим раєм, як дитина.
Розпустили коси смарагдові трави
Встелили килим до саду мов у храм.
Тут дзвенить блаженний спів - ніжні октави
Сад наливає в душу миро - бальзам.
Купається, як у молоці сад весни
Радіє від щастя пташка на вітті.
Зоряна ніч їй малює казкові сни,
І край вікна струнку мальву у квіті.
День весни виграє на струнах скрипаля
Наливає у келих тюльпан красу.
Злітає до ясних зір душа журавля,
І пє пахощі саду, як квітка росу.
------------------2------------------------
СПІВУЧА ПТАШКА
А вона була співуча пташка
І у неї був голос сопрано.
Молилась музиці, як монашка
Вміла грати на фортепіано.
Любила грати в ігри із вітром,
Щоб розігнати журбу і печаль.
Запалювати вогні над світом
У мріях злітати у синю даль.
В серці народжувала ідеї,
А від емоцій пісні про любов.
Краса душі була, як в лілеї...
Замикалась у собі знов і знов.
Від жорсткого світу, милого зрад
Падала вниз на дно океану.
Ранила крила - гроза, сніжний град
Кожен раз зростала від талану.
Поводилась,як діва з Голлівуду
Робила собі дискомфорт душі.
Очі ховала від пересуду,
Мов стояла на краю, на межі.
А ця пташка душею чутлива
Роль на сцені попси не для неї.
Воркотала, як горлиця сива
Душа пречиста, як у лілеї.
Вона втратила своє кохання
З її душі лилась гаряча кров
Було у неї одне бажання
Співать милому пісні про любов.
Від переживань втратила голос,
Був трішки хриплуватий та низький.
Але вона зростала ,як колос
Сяяла, як прозорий кришталь крихкий.