...А потім - кава охолоне...
І лиш холоднії долоні
Торкнуться тіла ненароком...
Щезав лиш жар поволі, з роком...
А потім - дивних зауважень
Роки, у світлі нових вражень
Зникає тінь, бо зникло світло...
Зникає погляд той, привітний,
У сні забутих заперечень...
Мабуть все було недоречним...
А потім - божевілля світу...
Здавалось, вже з життям і квити,
І квіти - то гербарій в порох,
Проте й життя, напевно, ворог:
Стенає, що світ непридатний
Для підлості та дій продажних...
Життя засмучує усіх....
Мабуть, то - недолугий збіг...
...
А потім - світло, що вже згасло...
Життя нам знов диктує ґасло:
"Не забувай свої кордони!"...
Та ігнорує хтось, потоне
У світі чарівних фантазій,
Що з світом не бували разом
Навіть в найвищому екстазі...
...
А потім - кава охолоне...
І знов холоднії долоні,
Торкнутись тіла в намаганні...
Вже не когось, - себе поранять
Відвертим лиском дурі... зради...
Тепер ніхто вже не порадить...
І не порадує минуле...
Вже все загинуло, забулось,
Згнило у світі всіх образ...
Немає, як не було, й нас....
...
І зовсім кава охолола....
Життя минуло... Може кволо
Продовжувало існувати...
А варто було все віддати?..