Уже не літо, але ще не осінь
І сонце ще по літньому пече
І спориші лоскочуть ноги босі,
І мед з вощин до келиха тече.
Та ластівки збираються вже в вирій,
Цвірінькають, усівшись на дротах,
А серед ночі полетять за обрій
Шукати щастя у чужих краях.
Жоржини також голови схилили,
Вже не веселі, а якісь сумні,
Ще пломенять, стараються щосили,
Та знають, що цвітуть останні дні.
Під ранок, якось, завітає холод,
Впаде на квіти рання сивина,
І зробиться на серці пусто й голо,
І забереться до душі зима
Пречудовий вірш 
