То вітер-заброда всміхнувся: «Лови!» –
і яблучком райським рум’яне світило
упало у пружні долоні трави
і зоряним чаром весь світ спокусило.
Рожевим промінням осяяно сад,
і тіні лягли під дерева, як змії,
і ллють виноградний густий аромат
топазові ґрона, солодші за мрії.
Вологим серпанком виблискує пар,
снують павутиння невидимі кросна.
П’янить розмаїття невиданих барв,
та в розкоші вже відчувається розпад, –
суворий архангел мечем огняним
торкнувся тебе, мій зурочений раю…
Багряним вітрилом, стовпом золотим
палай до небес! Я з тобою палаю.