Стара шкахва… Не шафа, не шкаф, буфет, сервант, чи ще якась видумана назва. Її називали шкахвою і ніхто ні разу її ні з чим не переплутав. Мабуть жоден елемент меблів не заслужив такої уваги, щоб про нього щось писали.
Старезна… Їй може років сто, може менше, але іншої такої я ніколи не бачила. Кажуть, коли до дідуся і бабусі приїздили в гості - чернігівські свати, то привезли її, а до того вона була прикрасою городського будинку.
То не просто шкахва, а ціла гора цікавинок і секретів, бо коли до неї підходиш, то обов’язково щось для себе можна знайти. Багато шухлядок, які ми називали стОлики, поличок, дверець, за склом і без.
Шкахва стояла на видному місці у першій хаті (кімнаті), між вікном і дверима в залу. Над нею ікони у вишитому гладдю рушникові, тому тільки заходиш у хату, очі так і тяглися подивитися в той бік.
Захованих за дверцями скарбів було не видно бо з обох боків там були фотографії внуків (тобто нас): то ми в садочку, то на сцені, то зовсім маленькі на чорно-білих світлинах, то доросліші на кольорових.
Інші старезні фотографії лежали на нижній полиці в такому ж старому здоровому альбомі. Точніше у обгортці – товстій картонній палітурці обтягнутій чимось схожим на сіру шкіру. Всі фотографії там були насипом. А як же інакше? Не було ж такого дня, щоб ми його не витягували і не роздивлялися. Цікаво було знайти маленьку маму і тьотю, яким ми могли ідентифікувати на кожній світлині, а ще подобалося розглядати гуртові весільні фотки, яких було так багато. А на них дивні високі начесані зачіски, незвичні весільні сукні, серйозні свідки та гості. Розбирали кручені вицвілі почерки на звороті, де підписаний рік і кому «на довгу напам’ять» від кого.
Біля альбому ще було кілька зразків актуальної для нас літератури: обтріпана книга народних казок, яку важко було удрать навіть коли читати навчилися, бо не по-нашому написана; набір аркушів із зображенням птахів, які після кожного перегляду мабуть, відлітали у теплі краї, бо згодом їх зовсім не лишилося, та я запам’ятала тільки «дрофу», бо більше ніде не зустрічала ні назви, ні зображення. Туди ж клали книжки привезені з Криму, які читали, коли присипали Іру: там і «Почемучка», і «Айболіт», і «Бармолей»… Там ще було кілька рядів товстих книжок, та стопки газет та ми на них навіть не звертали уваги. Нижче на поличці лежали клейонка, яку застілали тільки на храм на великий стіл та торби, які ми брали, коли ходили в лавку по хліб.
Ліворуч і праворуч імпровізованої бібліотеки за двома дверцями було те, що цікавило мабуть тільки бабусю: мука, манка, гречка, рис, геркулес, пшоно та інші крупи та макарони, а ще цукор, крохмаль, сухарі…і всяка всячина, яка інколи розтрушувалася, коли бабуся поспіхом щось готувала.
Над трьома дверцями було по шухлядці, у кожної з яких було своє призначення. Звідти нічого ніколи не зникало, хіба що додавалося. Навіть коли там прибирали, то витрушували тільки пил і сміття, а все інше старанно складали на свої місця.
А чого там тільки не було! Дідусеві рибацькі снасті: донки, резинки, леска, крючки, грузики, поплавки. Гвіздочки, болтики, гаєчки, шурупчики, лампочки, залізячки, пластмаски, скляночки, дуже потрібні, хоч ніхто ними не користувався. А ще наші фломастери, олівці, ручки, стирачки, підстругачки, пенали, закладки, іграшки, розчіски, резинки і заколки, лаки і помади… Нитки, котушки, мотузочки, ремінці. Швайка, яка була потрібна, коли лущили качани. Коли ми прибирали на шкахві то важливо було все у шухлядках розмістити так, щоб вони закрилися.
Якщо у двох перших шухлядках десятиріччями було одне й те саме, то у крайній було найцікавіше. Там ховали гостинці і тому щоразу звідти віяло приємним ароматом то яблук чи мандарин, які приносив кум Щур, то сушеними шкірками з цих же мандарин, які зберігалися там, щоб придобрити самогонку. Часто там були цукерки «Наталка Полтавка», або вафлі, які привозила баба Зозулиха з Пирятина, коли приїздила оброблять город, та навідати хату, яку так і про дала за «доняри». На газовому в магазині бабуся купляла нам повітряний рис та пачки печива, у центрі в магазині купляли то пряники, то бублики, то м’ятні цукерки то «Прем’єру». А як коли ми частіше навідувались і ніяких запасів я не находила, то ішли в хід чорні сухарі з нижньої тумбочки, які мені й до цього часу кращі всяких делікатесів. У цій же шухлядці у двотисячних лежали «Журавлики» в блакитних обгортках, які Андрушка хотів викинути «за делі».
Верхній ярус шкахви теж мав троє дверець. За першими: документи, купони, серветки, календарі чайничок із сервізу з ручками, які пишуть, окулярами, крючком для в’язання, голками та різними квитанціями. Коли потрібно було щось звірити, бабуся гукала: «Іване!» і дідусь, як справжній діловод у купі цінних бумаг швидко знаходив ту, яка треба. Трохи нижче зубні щітки та пасти, пахучі мила та «Тройний одеколон» і багато сірників. Із середньої дверцями смерділо ліками. Там були вони від усіх болячок у різних слоїчках, баночках, тюбиках, блістерах. Найбільше там було цитрамону, бабуся ним лікувалася при головних болях. А ми часто витягували звідти аптечку, щоб потягнути з неї сіточки, з яких робили капронки.
За крайніми дверками зберігалися чарочки різної ємності, стакани, ключ та кришки для консервування, кантур, інколи, пляшечка, яку бабуся приховала для гостей. А ще сухі дріжджі, ізюм на паски. Жовтий і червоний барвник, а ще дюшесова есенція, які там зберігалися, були просто необхідні на храм, або як приїжджали ми. Тоді солодку бовтану воду споживали, як корова воду, бабуся не встигала колотить, а дідусь, носити воду з колодязя.
Зверху, куди так з першого разу не дотягнешся стояли шампуні, дихлофос від мух, та інші баночки. Хоч туди всі і дивилися, та бачили тільки маленький будиночок будильника, за яким жили всі у цьому дворищі.
Інколи шкафа слугувала столом. Можна було там помалювати, покласти книги та косметику. Дідусь часто вдягав окуляри сприрався на лікоть і уважно читав рецепти ліків, календар, чи варвинську газету. А ще повагом і неквапливо відривав прямокутник газети, набивав махоркою, слинив, приклеював і йшов у коридор, або на вулицю кадить свою смердючу соску.
Ціла скарбниця цікавих історій і спогадів дитинства залишилося на дні шухляд старої шкахви.
ID:
1023380
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 01.10.2024 14:03:47
© дата внесення змiн: 01.10.2024 14:03:47
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаві спогади. У моїй пам"яті лишилися спогади про бабусину мальовану скриню і дідусів настінний годинник з зозулею і маленькими" гирями"на довгому ланцюжку. Дитинство - чудова пора. 
