Федеріко Ґарсіа Лорка Поет розмовляє з коханням по телефону
Ці звуки в грудях дюни оросили,
мед лився у кабіну дерев'яну.
На півдні біля ніг пора весняна,
на півночі цвіт папороті милий.
Сосна сіяє крізь вузькі щілини,
співає без джерел і без світання,
і перший плач мій, наче плач останній
під тихим дахом у вінці надії.
Медовий, дальній голос в серце падав.
Медовий, дальній голос у кохання.
Далеко й солодко звучить розрада.
Далека тайна зраненої лані.
Медова як ридання снігопаду.
Проймає до кісток, медова, дальня!
("Сонети темного кохання")Federico García Lorca El poeta habla por telefono con el amor
Tu voz regó la duna de mi pecho
en la dulce cabina de madera.
Por el sur de mis pies fue primavera
y al norte de mi frente flor de helecho.
Pino de luz por el espacio estrecho
cantó sin alborada y sementera
y mi llanto prendió por vez primera
coronas de esperanza por el techo.
Dulce y lejana voz por mi vertida.
Dulce y lejana voz por mi gustada.
Lejana y dulce voz adormecida.
Lejana como oscura corza herida.
Dulce como un sollozo en la nevada.
¡Lejana y dulce en tuétano metida!
