Хтось пробудився серед ночі,
Шукають світло сонні очі,
У грудях серце калатає,
Вставай! Прокинься!..призиває.
Повітря мало, вікна, двері,
Нема О2 у атмосфері.
Тиск догори летить падлюка,
Страхи про смерть та і ще штука.
Побігти? Ні, колоди ноги,
Бажання є, немає змоги.
Пігулок жменя… постіль мила,
А далі більше затрусило.
Вже й зуб на зуб не попадає,
А в голові лише лунає:
-Помилуй Господи! Прости…
Дай ще пожити, відпусти…
За півгодини знову тиша,
Десь у кутку шкрибеться миша.
Здається була «повна срака»,
Коли панічна йде атака.
Час проліта і ніч минає
І де той сон, ніхто не знає.
Лежиш у ліжку і кайфуєш,
Бо тихі ритми серця чуєш.
31.01.25р. Олександр Степан.
